Знаєте, у мене давно була мрія, щоб про наші подорожі казали: “Та вони вже пів світу подивилися”, і прагнув, щоб вона швидше збулася. Колись давно, 12 років тому, ми починали цей маршрут, навіть не уявляли наскільки успішним у досяганні мети він буде. Я колись жартома відповідав, що ми хочемо увесь світ побачити, а потайки мріяв, щоб хоча б половину вдалося. Пам’ятаю, як до нашого захоплення відкриттям світу багато хто скептично ставився, ми фактично були першими, хто із нашого кола знайомих почали так глобально займатися подорожами. Багато хто пізніше починав і навіть із ще більшим розмахом, але нас наздогнати виявилося не так і легко.
Цікаво, що з нами по швидкості дослідження світу навіть змагається дівчина з котрою ми ніколи не бачилися і навіть не переписувалися. Просто у волонтаріаті час від часу перетинався з її батьком і він синхронізував наш та її прогреси. При тому, він нам передавав її останні плани, а ми у відповідь передавали свої плани. За увесь наш досвід подорожей були переломні моменти, коли я боявся, що більше не вийде подорожувати, але кожен раз це спрацьовувало як бустер. Пам’ятаю, як почалася криза і все значно подорожчало, тоді я навчився відшуковувати дешеві квитки навіть в інший кінець світу. Коли почався ковід і здавалося, що подорожі встали на довгу паузу і навіть в інтернеті хтось написав “Так, тепер-то вже точно в цьому році не політаємо”. Мозок почав перебирати варіанти і як результат ми жили у Туреччині і це були дійсно фантастичні дні, ми міняли рівно раз на тиждень регіон країни. Тоді ще наші знайомі та рідні люди думали, що ми вже не повернемося з подорожі додому. Але в планах такого не було і Україна завжди була відправною точкою. Потім цей досвід спробували ще на довший строк. Тепер же, коли для всіх українців світ перевернувся, ти розумієш, що в цьому не може бути жодних гарантій для твого майбутнього, то подорожі вийшли на такий рівень, про який я і мріяти не міг, бо життя одне і якщо маєш мрію, треба до неї йти.
Колись ми за рік подорожували 8 разів і я думав, що більше ну фізично не можна, потім було аж 12. І тоді я ще писав, що навіть не уявляю чи вдасться колись поставити вище рекорд. У мене досі не вкладається в голові, що наступний рекорд став 22 подорожі за рік. Та і взагалі я не уявляв, що колись буде така подорож, котра буде тягнутися роками. Я свою ту розповідь так і назвав “Подорож в один кінець”. Взагалі було б цікаво побачити реакцію нас в минулому, десь у школі, щоб нам показали список наших розповідей про подорожі, достатньо тільки заголовків. Та мабуть, я б не повірив, що це правда. І взагалі, дуже-дуже класно, що по співпадінню, під час першої подорожі я активно вів свій блог і вирішив її описати для того, щоб запам’ятати найдрібніші деталі, і як же чудово, що я не перестав це робити.
Пам’ятаю той приємний шок, коли нас з Дашею вперше впізнали на вулиці в Мукачево – “Вітаю, а я вас читаю, ви дуже цікаво пишете”. А потім ще й на Турправді два рази вигравав номінацію “Автор року”. Я взагалі і не знав, що мене читають. Це правда, бо ніяких індикаторів того не було. А потім помітив, що навіть цілі обговорення на форумах є моїх розповідей, потім почав в інтернеті знаходити копіпасти наших розповідей на туристичних сайтах. Один раз у мене навіть копірайти запросили для використовування матеріалів з розповідей. Взагалі цікаво іноді себе погуглити. Якось знайшов фрагмент зі своєї подорожі очами іншої туристки. Вона написала, що побачила мене у готелі і одразу зрозуміла, що обрала правильний готель, оскільки ми його теж обрали. Ця дівчина підійшла до нас і привіталася в тому готелі. Колись ще був радісний випадок, коли у літаку підійшла жінка і запитала “Вітаю, а куди ви саме летите?” Я здивовано сказав напрямок, мені здається то була Туреччина, на що жінка відповіла “Просто дивно, що ви на цей раз так близько летите, я вас читаю в інтернеті і зазвичай у Вас набагато складніші маршрути)))”. І мені дуже радісно, що мені вдається людей надихати і допомагати прокладати свої маршрути. Колись знайома на роботі мене запитала куди їй взяти і полетіти у відпустку, я сказав – лети в Перу, туди як раз акція. Колега була дуже задоволена після подорожі моєю порадою. Мені відносно часто пишуть на форумах з консультацією, як краще побудувати аналогічний нашому маршрут, чи просто уточнюють тонкі моменти по маршруту. Я завжди із задоволенням допомагаю. Колись навіть туристка, яку я ніколи не бачив, але вона читала наші подорожі, скинула мені реквізити банківської картки і копію паспорта щоб я допоміг купити на сайті авіакомпанії квитки. Але вишенька на торті це 75-річна жінка що попросила мене допомогти їй подивитися Грецію, про яку вона дуже довго мріяла. Хоч бабуся навіть англійської не знала, вона успішно сама злітала в Грецію, а потім ще й окремо у Рим. Вона сказала, що з моєю віддаленою підтримкою себе дуже впевнено і спокійно почувала. Ми навіть їй грецького сантехніка викликали під час її подорожі.
Також у нас вже окремий клуб мандрівників самоорганізувався, де у чаті усі постійно кудись літають і завжди підтримують одне одного корисними порадами. А іноді ми збираємося з доповідями на якусь туристичну тему. Я навіть вже виступав англійською мовою перед поляками, розповідав про Японію. Пам’ятаю, що раніше далека Азія була по можливостям і цікавості пріоритетом номер один. Зараз же, коли більшість традиційних напрямків покорена, ми придумуємо незабутні і нестандартні маршрути.
Один із векторів – важкодоступні і цікаві місця Європи. А таких чимало! Коли мені хтось каже, що він бачив усю Європу, то я подумки посміхаюся і завжди можу порадити мандрівнику, в які куточки ще варто зазирнути.
Другий вектор — це природні явища. В Ісландії нам дуже пощастило вполювати справжнє виверження вулкана. І не просто вполювати, а підійти до жерла на заборонену відстань приблизно у 20 метрів (Дозволена була приблизно 500). Ми віддавали собі звіт, чим це може закінчитися, але були максимально обережні, і не ризикували. Просто хто ж знав, що там ще й землю трухане, коли ми будемо біля лавового порога-водоспаду. Друга цікава річ, яку ми вполювали це аврора – полярне сяйво. Полювання було дійсно важким, виснажливим і дуже холодним, але радості було неймовірно багато, аврора ще й була дуже потужною і продовжувалася близько години. При тому полювання ми почали з Польщі, а закінчили за арктичним колом. Одна туристка мене жартома запитала про те, чи вполюємо ми торнадо. І тепер це лише питання часу, я навіть вже розібрався як саме і де це треба робити. А доки торнадо не настало, наше велике туристичне досягнення буде пройдений маршрут пілігрима. У нас запланований піший маршрут з Португалії до Іспанії. Тільки згадка про цей маршрут викликає легкий адреналін по тілу. Але, на щастя, я дуже самовпевнена людина, тож точно подолаємо відстань у 250+ км пішки. Дуже цікаво, як буде виглядати наша туристична карта після маршруту. Пам’ятаю колись тільки починали закреслювати на карті країни і відмічати місця, тоді майже кожен день дивився на наші відкриті країни і мріяв як їх буде ставати все більше і більше. Зараз же в голові важко осягнути кількість місць, що ми побачили, а на карті це виглядає як 701 шпилька, які з карти світу роблять непроглядного їжака. Але сучасному туристичному людству дуже пощастило. По-перше, ми маємо літаки, що летять майже 1000 км на годину, що робить будь-яку точку світу доступною. По-друге, це розмір планети. Я б сказав би що він як раз. І головна перевага це час. Кожен з нас має більше 30 років усвідомленого життя, під час якого буде комфортно подорожувати. А це означає, що навіть відкриваючи одну країну на рік, за 30 років ви відкриєте аж 30 країн і побачите дійсно чимало, після чого ваш світогляд ніколи не буде колишнім.
Взагалі мандрівники бачать цей світ по-іншому. Моя мама якось сказала: “Треба щоб наш уряд видав кожному українцю по квитку до Індії, після чого точно ніхто б не скаржився на життя”. А водій на Шрі-Ланці колись сказав, що ми дуже щасливі люди що можемо побачити як виглядає світ за межами своєї країни. Але, на жаль, не так багато українців усвідомлює, яке то щастя народитися саме в Україні і так само багато людей дуже прив’язані до свого фізичного житла. Хоча як показав сучасний досвід, сьогодні у тебе є житло і для себе і для дитини, а буквально в одну хвилину, навіть якусь секунду, усе перевертається і ти живеш на орендованій квартирі і через силу намагаєшся перебудувати й усвідомити своє майбутнє. На щастя, тут великий туристичний досвід став дуже в нагоді. По факту, для мене змінився тільки колір і геометрія стін, вулиця біля будинку, все так само складається з трави, дерев та асфальту, просто вони в іншій комбінації і по іншому виглядають. Як мені вже декілька людей сказали “Ти не мешканець своєї країни, а дитя світу, тому тобі набагато легше ніж іншим змінити локацію” і це дійсно так. По факту зміну країни я в голові сприймаю як нескінченну подорож. Ні, мені насправді було завжди цікаво, як це пожити в якійсь іншій країні кілька місяців, але знаєте, бажання вони такі, можуть здійснитися у більш розширеному форматі і ті кілька місяців можуть перетворитися навіть на все життя. Але це все лише нові можливості і треба їх використовувати по-максимуму, що ми успішно і робимо. І якщо вам так само умовно пощастило стати екс-патріотом або мігрантом (ці два слова мають позитивний сенс, хоча перше звучить якось дивно), то використайте це як перевагу, вважайте, що це ваш щасливий квиток у нове життя, навіть якщо і попереднє життя вас влаштовувало. Особисто я взагалі вважаю, що виграв найкращу лотерею в світі яка могла б тільки бути, коли придбав той щасливий квиток до Куби. Цікавий факт, що за пів року до імміграції ми були в гостях у Олени, що жила у Львові. У неї тоді була нездійснена мрія жити в Європі, а я тоді сказав, що якщо б я так близько жив до гір, то кожні б вихідні їздив на трекінг у гори. Мабуть то був вечір здійснення бажань. Ми тепер живемо рівно на такій самі відстані від гір як тоді жила Олена, а Олена тепер дійсно живе в Європі. З горами правда є нюанс, там рівно кожні вихідні йдуть дощі, але то вже деталі, коли ти тут на постійній основі, то дні без дощів вполювати можна. Наша улюблена фраза в горах “Красиво, але то не Верховина!”.
Ось такі наполовину філософські роздуми накопичилися у мене в голові на момент відвідування половини світу. Мені самому тепер цікаво буде перечитати, які думки були на попередніх відмітках, з нетерпінням чекаю на наступні визначні моменти у подорожах.

Взагалі мандрівники бачать цей світ по-іншому. Моя мама якось сказала: “Треба щоб наш уряд видав кожному українцю по квитку до Індії, після чого точно ніхто б не скаржився на життя”. А водій на Шрі-Ланці колись сказав, що ми дуже щасливі люди що можемо побачити як виглядає світ за межами своєї країни. Але, на жаль, не так багато українців усвідомлює, яке то щастя народитися саме в Україні і так само багато людей дуже прив’язані до свого фізичного житла. Хоча як показав сучасний досвід, сьогодні у тебе є житло і для себе і для дитини, а буквально в одну хвилину, навіть якусь секунду, усе перевертається і ти живеш на орендованій квартирі і через силу намагаєшся перебудувати й усвідомити своє майбутнє. На щастя, тут великий туристичний досвід став дуже в нагоді. По факту, для мене змінився тільки колір і геометрія стін, вулиця біля будинку, все так само складається з трави, дерев та асфальту, просто вони в іншій комбінації і по іншому виглядають. Як мені вже декілька людей сказали “Ти не мешканець своєї країни, а дитя світу, тому тобі набагато легше ніж іншим змінити локацію” і це дійсно так. По факту зміну країни я в голові сприймаю як нескінченну подорож. Ні, мені насправді було завжди цікаво, як це пожити в якійсь іншій країні кілька місяців, але знаєте, бажання вони такі, можуть здійснитися у більш розширеному форматі і ті кілька місяців можуть перетворитися навіть на все життя. Але це все лише нові можливості і треба їх використовувати по-максимуму, що ми успішно і робимо. І якщо вам так само умовно пощастило стати екс-патріотом або мігрантом (ці два слова мають позитивний сенс, хоча перше звучить якось дивно), то використайте це як перевагу, вважайте, що це ваш щасливий квиток у нове життя, навіть якщо і попереднє життя вас влаштовувало. Особисто я взагалі вважаю, що виграв найкращу лотерею в світі яка могла б тільки бути, коли придбав той щасливий квиток до Куби. Цікавий факт, що за пів року до імміграції ми були в гостях в Олени, що жила у Львові. У неї тоді була нездійснена мрія жити в Європі, а я тоді сказав, що якби я так близько жив до гір, то кожні б вихідні їздив на трекінг у гори. Мабуть, то був вечір здійснення бажань. Ми тепер живемо рівно на такій самі відстані від гір як тоді жила Олена, а Олена тепер дійсно живе в Європі. З горами правда є нюанс, там рівно кожні вихідні йдуть дощі, але то вже деталі, коли ти тут на постійній основі, то дні без дощів вполювати можна. Наша улюблена фраза в горах “Красиво, але то не Верховина!”.
Ось такі наполовину філософські роздуми накопичилися у мене в голові на момент відвідування половини світу. Мені самому тепер цікаво буде перечитати, які думки були на попередніх відмітках, з нетерпінням чекаю на наступні визначні моменти у подорожах.