Повернення на Експо 2020

Хотілось би написати, що найяскравіша подорож життя на Експо-2020 була наче вчора, але вона була в минулому житті. Це минуле життя було буквально минулого року. Як виглядає новий район Еміратів після проведення виставки? Це питання не виходило з голови, я намагався з’ясувати це через інтернет, але через велику кількість контенту з самого Експо це було неможливо. Я мріяв, що колись ми там побуваємо і дізнаємося яке воно, життя після Експо…

То була хвилинка ностальгії. Шанс доторкнутися до Експо ще раз з’явився дуже неочікувано, чомусь я цей варіант раніше не розглядав. Нам випала пересадка в Дубаї. Та ще й по розміру така, щоб район як раз встигнути побачити. Якщо ви випадково потрапили на цю розповідь, і не в контексті того, чому ми так хотіли побачити ще раз район Експо, то Експо-2020 ми зазвичай описуємо двома словами: “Найкраща подорож”, притому, що Емірати в нашому списку відносяться до однієї з найнецікавіших країн.

Ми прилетіли близько п’ятої вечора. Експо це тепер новий район в Еміратах, який колись спеціально побудували для Всесвітньої виставки. До району прямо з аеропорту їде метро. А ще по дорозі наш готель для ночівлі, тож можна швиденько закинути речі та поїхати далі. Варто було тільки зайти у поїзд і аж мурахи побігли по шкірі, бо диктор сказав магічну фразу – “Ель абублебу дублек… Експо ашрін-ашрін”. Тобто “Двері зачиняються, поїзд прямує до станції Експо-2020”. Ця арабська фраза була гаслом нашої минулої подорожі. Під цю фразу починався кожен день, коли ми їхали на Експо. Їхати треба понад годину, тож запаслися терпінням. Здавалося, що ця година ніколи не закінчиться. Але ось ми нарешті виходимо на рідну і дуже знайому станцію метро.

Мерщій до купола! Ми пришвидшили крок і ось ми знову стоїмо, як в далекому 2022-му році, на вході в район. Купол Васл це головна споруда – флагман виставки.

Це так само як Ейфелева вежа, яка була також побудована спеціально для Експо-1889. Під куполом виставка схоже і не закінчувалася, там зараз різдвяний ярмарок і концерт. Нас одразу зустрів наш старий друг – помаранчевий робот Опті.

Я набрав маму з татом та включив їм пряму трансляцію з під купола, для них подорож до Експо стала не менш значною в житті, ніж для нас. Даша стрибала від радості, якщо минула подорож здавалася фантастичним безтурботним сном, то ця тим паче. Невже ми справді тут? Під куполом взагалі все без змін, галявини із сотнями електронних квітів всі так само магічно сяють. Але що ж за куполом? Ми побігли у сторону фонтану-водоспаду, що має форму кола. Водоспад нас зустрів проєкцією морських хвиль на воду, що стрімко летить униз.

Чарівна музика огортала наші тіла. А шоу, шоу буде? “Так, звичайно, кожні 15 хвилин”. Почалося! Яскраві фарби та відповідні звуки летіли з усіх сторін, я відчуваю себе на початку існування світу, який тільки почав створювати митець! Я скинув взуття і побіг в епіцентр, вода в перемішку з дитячим сміхом і чарівними звуками летіла крізь ноги, це справжній генератор щастя. В цей момент твоє життя на піку радості, на піку прекрасного!

Так терміново треба батькам включити ще одну трансляцію! Шоу тут довгі, хвилин по п’ять. Ці п’ять хвилин життя можна сприймати по різному, для мене це як народитися на цей світ знову. Шоу скінчилося, на водоспаді знову зоряне небо. Дуже цікаво подивитися, що там далі, але водоспад тепер як магніт не відпускає. Ти намагаєшся йти, але траєкторія усе одно далеко не відходить. І тут починається нова мелодія, інше шоу. Біжимо знову в центр. На цей раз серед зоряного неба починає бігти золотий контур різдвяного оленя. І що добре прораховано у водоспаді і під куполом — це музика. Вона тут зроблена так, що вуха отримують найвище задоволення. Тепер ця проєкція оленя здається найкращим, що ти бачиш у світі, водоспад знову почав потужно пускати воду і тепер зорі, олень, вода, ми — все одне ціле.

Який я вдячний долі, що ми побували на Експо-2020, то був один з найкращих тижнів життя. Що тут ще залишилося? І тут на нас чекало не менш приємне відкриття – головні павільйони досі працюють! Можна купити або поштучно вхід, або одразу пропуск в усі павільйони, якщо не помиляюся, то за 120 дирхам (34$). Тож хто пропустив Експо, в майбутньому завжди зможуть прогулятися під коріннями лісу, чи пройтися по дні океану або відправитися в подорож до майбутнього у павільйоні Аліф, також можна перепочити у саду сінгапурських дерев.

Насправді треба ретельно досліджувати, які саме ще павільйони відкриті, бо ми знайшли невеличкий список, а працівник нам назвав трохи інший перелік враховуючи деякі країни. Частина павільйонів закрита або демонтована, ми гуляли і по пам’яті згадували яких країн були які павільйони. І тут ми навіть натрапили на павільйон, що працює прямо серед ночі. Це було дуже неочікувано, це був павільйон Туркменістану. Працівники пояснили, що тепер тут буде тематичний ресторан і власник поцікавився скільки часу ми пробули на Експо, бо він на жаль лише на три місяці тоді приїхав. Що ж говорити про нас, ми на цьому святі життя були лише тиждень… Ми до останніх сил блукали по району вдихаючи атмосферу безтурботного Експо-2020.

11 годин пересадка у Дубаї

IMG_0423

— Поспати попереднього дня трохи не вийшло, а прилітали ми вночі. Після 17 години практично без сну, нас чекало ще 11 годин прекрасного Дубая.
02:30 Спочатку необхідно було пройти між терміналами, потім для виходу отримати штамп та відсканувати сітківку ока, потім і домовитись за здачу речей і у фіналі — перекусити.
04:00 За півтори години ми нарешті здолали організаційні процеси і мчали на таксі до фінансового центру до станції метро World Trade Centre, де наші легені наповнилися вже звичним солодкуватим запахом Азії. Спочатку подорож була запланована із використанням метро, але у п’ятницю першу половину дня безпілотне метро не працює (так було раніше, тепер метро працює по п’ятницях також, із п’ятої ранку). Від метро ми рушили пішки у бік найбільшого хмарочоса у світі.
Місто відразу видно, що дороге, хмарочоси — справжнісінькі дизайнерські шедеври. Деякі навіть парно стоять один одному доповнюючи дизайнерський задум. У яскравій прозорій висотці хтось спускався ліфтом. Оскільки Бурдж Халіфа найвища будівля у світі, у нас не було складнощів зрозуміти в який бік рухатися.

IMG_0345

Ніч була трохи прохолодною, як для літнього одягу, а жорстоке сонце ще мирно спало. Ми спочатку сумнівалися, чи має сенс гуляти нічним бізнес-центром, але коли знаходилися там, то зрозуміли, що вчинили правильно. Наприкінці маршруту на нас чекав сюрприз – гігантських розмірів багатосмугово-багаторівнева транспортна розв’язка, ми таких ще не бачили. Завдання полягало в тому, що її потрібно перетнути по діагоналі в протилежну точку. Пробиралися ми до неї усіма можливими шляхами, дорогою навіть заскочили в маркет і зробили собі перекус. У зустрічного араба запитали, як дістатися Бурдж Халіфа, на що араб округлив очі, перепитав, чи на самий нам верх потрібно і відповів, що краще нам полетіти, ніж йти пішки. Але від душі посміявшись разом із нами, вказав нам вірний шлях.

06:00 Заздалегідь визначивши час світанку тут і купивши онлайн квитки ми пройшли на ресепшен.

IMG_0368

До речі, на місці квитки купити не можна було через брак вільних місць. Ми потрапили у темний тунель з повільно їдучою горизонтальною доріжкою. Навколо інтерактивні стіни із цікавою інсталяцією. Спочатку були пустелі, потім тіні людей, які розвивають націю, потім наукові прогреси та космічний безмежний простір. За рахунок системи вбудованих дзеркал кожна зміна теми відбувалася дуже незвично і розкривалася на всю стіну саме для тебе. Спокійна музика на фоні додавала ефекту незвичайності. Потім, пройшовши зали історії будівлі, ми зайшли у ліфт. Ліфт почав мчати зі швидкістю 10 метрів за секунду. А по стінах почало розлітатися світло, що летить з тобою світловими хвилями. У стінах ліфта встановлені «Вікна» дисплеї, які показують, як ти, починаючи з пісків, підіймаєшся в саме небо, потрапляючи у відкритий космос, проходячи сузір’я і дістаєшся ще вище — на вершину світу, в цей момент лічильник поверхів нам показав, що ми на 128 поверсі. Всі Дубаї були біля наших ніг, а сонце, що прокинулось, почало ліниво підійматись із пустельних глибин. Теплий вітерець нас огортав. У міцному склі є спеціальні проміжки так, що можна навіть з головою висунутися над містом. Принаймні ми знайшли саме таке застосування.

IMG_0405

Ще на даху є комп’ютерні дисплеї, які наведену місцевість показують у реальному часі у трьох режимах «Нічний», «Денний» та найцікавіший «Історичний», тобто на все, що ти наводиш, ти бачиш, як було раніше, до того, як місто збудувалося. Навівши на хмарочос видно лише бархани та невеликі будиночки на його місці, на різні об’єкти можна натиснути пальцем та побачити їх опис.

IMG_0415

07:00 Гуляємо біля висотки, вздовж величезного басейну. Після чого вирушаємо на таксі до району Дубай Марина.

IMG_0428

Їду у машині, думки накочуються теплими хвилями, свідомість йде… відкриваю очі, а на лічильнику вже на 100 грн більше) Район складається з кафешок, каналів та великого скупчення висоток. Місто починає прокидатися, вже світло і трохи тепло, сонце яскраве, але ще не спекотне. Бродили, гуляли районом, дуже красиво і не нудно. У магазинах є мікрохвильові печі, тому куплену їжу можна відразу розігріти. У магазині, до якого ми зайшли, продавався український йогурт. під час трапези булочками за столиками кафешки, що ще не відкрилася, ми насолоджувались ароматом солодкого запаху Азії. Нагулявшись ми вирушили до Мадінату Джумейра. Але нас туди тягнуло.

09:00 Стає значно теплішим, за ціни на таксі просто намагаюся не думати, оскільки у будь-який інший день ми б просто користувались метро.

IMG_0433

Ми прибули до торгового центру, зробленого у вигляді старовинного міста. Ми ніби потрапили в мультик Алладін у ролі головних персонажів. Стіни і будівлі точнісінько такі самі як у мультику, тільки замість фініків торгують якимось дорогим і дуже пафосним барахлом. З торгового центру ми вирушили пішки по парковій місцевості на міський пляж. Проходячи вздовж семизіркового вітрила та не менш “дешевого” аквапарку.

IMG_0436

Холодне море наче перезавантажило все тіло і наринув новий приплив сил. А найпафосніше – купатися на фоні того самого вітрила.

11:00 Оскільки у п’ятницю автоматизоване безпілотне метро не ходить вранці, адже роботам теж потрібний відпочинок, наш маршрут був дуже змінений і скорочений. У нас в запасі було ще приблизно пару годин вільного часу, але сонце, що випалює, нам прямо натякало «Туристи, вам пора далі». Ми так і зробили, зловивши таксі, ми вирушили в аеропорт завершувати нашу довгу пересадку.

Інформація по туру

IMG_0469

Дата подорожі: 28.02.2014
Тип поїздки: Транзитний вихід
Тривалість: 12,5 годин

Абу-Дабі

23 години в Еміратах

Знов ми у дорозі на борту нашої улюбленої Emirates. Сімнадцяти денна пригода у В’єтнамі закінчилися буквально годину тому. Тепер дуже важливо за семигодинний переліт до Дубая встигнути відпочити, адже потім пересадка без готелю триватиме аж 23 години та 15 хвилин. Але всі сім годин спати в Емірейтс не можна, інакше толку було летіти цими магічними авіалініями. У результаті не пропускаючи жодних активіті вдалося відпочити близько п’яти годин. А щоб краще сніданок засвоївся, я попросив додатковий Бейліс собі та Даші, але його довго не несли, і Даша вирішила нагадати про два наші Бейліси. У результаті для приємного проведення часу в еміратах у нас на руках було чотири маленькі пляшечки Бейлісу, стюардеса наші прохання сприйняла буквально) Оскільки кілька років тому ми вже робили 11-ти годинний вихід у Дубай, то цього разу для подорожі ми вибрали новий емірат – Абу-Дабі.

Абу-Дабі

Було близько п’ятої ранку, із невеликою сумочкою продовжуємо нашу довгу подорож. Наш багаж ми здали ще у В’єтнамі. Метро починає працювати близько шостої ранку, так що ми не поспішаючи пройшли всі формальності, отримали штамп, просканували очі і по черзі пройшли ванні процедури в аеропорту. До метро йшов ескалатор, всі сиділи, як на низькому старті вичікуючи момент відкриття. І ось це відбулося, ескалатор запрацював, тепер все треба у швидкому темпі, щоб встигнути на ранній автобус. Їхати треба було з пересадкою на станції, яка входить у топ 10 найкрасивіших станцій світу.

За фактом станція не особливо красивіша за низку київських станцій. Під’їжджаючи до нашої станції, я зрозумів, що метро безпілотне! Це було приємне відкриття для мене. Я вже не раз запитував себе, яке завдання у машиністів нашого метрополітену? Або ще краще питання, яка роль бабусі — водія фунікулера? Але схоже у нас просто вшановують традиції) Вийшли ми на своїй зупинці, але в перший автобус не помістилися, наступний під’їхав хвилин через 15. Далі провал у пам’яті, ми прокинулися приблизно через 2 години вже на під’їзді до автовокзалу Абу-Дабі. Автобус коштував за двох 70 дирхам (19 $) з урахуванням карток. Супер! Ми доспали ще повноцінних дві години і тепер найтонкіший момент позаду, адже якби не вдалося поспати в літаку і автобусі, то найближчий сон можливий був би в літаку до Києва через 23 години. Далі треба було поснідати, на автовокзалі якраз підвернулася ліванський ресторан. Цікаве відчуття приїхати в емірати та куштувати ліванську кухню. Дуже ефектно робили каву, наливаючи в нього молоко з великої відстані тонким струмком з металевої банки. Заплатили якось ми зовсім не дорого, хоча перед поїздкою був страх, що на їжі ми розоримося в еміратах. Дуже складно з’ясувавши який автобус їде до мечеті, нам довелося купити чергові проїзні картки. У нас у кишені вже було більше карток, ніж у колекціонерів бейсбольних карток. Чого ми затіяли весь цей маршрут із виходом в еміратах? 2,5 роки тому летячи на Шрі-Ланку авіалініями Airarabia ми подивилися рекламу розваг в ОАЕ, у програмі була просто невимовної краси біла мечеть, так само була ще купа всякого, але в порівнянні з мечеттю то дрібниці. Ось власне її ми і поставили головною метою цього разу. Тим часом вищезгадана мечеть з’явилася на горизонті.

Мечеть шейха Зайда

Здалеку мечеть здавалася ще біліша ніж у рекламі. Від автобусної зупинки треба було трохи пропиляти, оминаючи її стіни по периметру, стіни були досить довгими, невдовзі ми дійшли до пропускного пункту і нас повіз електрокар на територію. Сказати, що на території було красиво, це крапля в морі, порівняно з тими почуттями, які переповнювали від побаченого. Це було неначе вдруге пережити той момент, коли ти вперше бачиш Тадж-Махал.

Для відвідування мечеті Шейха Зайда необхідна кофта, що повністю покриває руки. Можливо і нижній одяг, що покриває ноги.

Вона бездоганна, дуже багата, антуражна, просто не віриться, скільки всього можна було збудувати, враховуючи, що кожен її елемент — це якась унікальна ручна робота з компонування мармуру, золота та дорогоцінних порід. Щогодини була екскурсія, на яку ми із нетерпінням записалися.

Слухаючи гіда через навушники, ми помітили ще більше деталей, про які не підозрювали. Попереду нас чекав ще більший ефект здивування, коли ми увійшли до головної зали.

Одна тільки люстра чого коштувала, не кажучи про 47-ми тонний сплетений вручну килим, який везли на кількох літаках. Хоч ми і не великі шанувальники архітектури та музеїв, але стоячи на території цієї мечеті ти розумієш, що всі складнощі та витрачені фінанси на добирання сюди того вартували.

Це головне, що слід побачити в еміратах. Загалом ми там погасили пару годин, наробивши купу фотографій і з відкритими ротами поїхали далі за списком пам’яток.

В автобусі до Дубаї на зворотньому шляху наші картки не спрацювали, попри те, що мене дуже запевняли на вокзалі, що дві картки по 5 дирхам зможуть покрити дві поїздки вартістю по три дирхами в один бік з людини. Причому запевняли настільки, що я засумнівався у своїх знаннях математики, а ось сканер карток у своїх знаннях не засумнівався і висвітлив нам відмову. Оскільки поповнити картки можна тільки на автовокзалі, і не можна платити готівкою в автобусі, то ситуація ще ускладнювалася. Тобто щоб доїхати до вокзалу автобусом, де можна поповнити картку, треба їхати автобусом, в якому приймаються тільки картки. Усвідомлення цієї логіки просто підірвало голову, а водій тільки відмахнувся, мовляв, не зволікайте і поїхали. Мабуть, водієві теж не дуже була зрозуміла логіка карток або він просто був доброю людиною. Вже до речі не перша країна, де саме водії автобуса йдуть назустріч туристам, чого тільки коштував водій у Буеносі. Час йшов до обіду і треба було десь підкріпитися, цього разу ми вибрали Бургер Кінг, який, до речі, дуже оцінили. Отже, наступною метою був старий форт серед міста. Шукали і блукали ми, мабуть, кілька годин. А коли дісталися мети, виявилося, чи його ще не збудували, чи йде якась реставрація, загалом замість форту побачили величезний паркан.


Це виявився не форт)

Ну нічого, далі у нас за списком крута алея статуй. Якщо про форт місцеві жителі хоч щось чули і кілька годин приблизно нам показували напрямок у різні боки, то про статуї складалося враження ніби я сам придумав. І всі різко стали “немісцевими”. Маршрут ми взяли з одного сайту, на якому прямо було вказано куди йти і як повертати. Тільки створювала цей маршрут людина, яка там явно не була. Як можна повернути ліворуч від форту, що має круглий розмір?

На статуї довелося, м’яко кажучи, забити, у такому темпі ми б і за два дні їх не знайшли. Натомість попереду буде набережна з купою озер та доріжками. На набережній ми зустріли двох туристів, які зауважили, що опис місцевих визначних пам’яток не збігається з реальністю. Наприклад, на набережній вони вже пройшли купу кілометрів, але жодних озер не знайшли. Ми собі відмітили, що озер нам теж походу не бачити. Гаразд, далі буде село на острові, зловимо таксиста і нехай прямо туди і привезе. Таксист кивнув і привіз до великого торгового центру, проте на острові. Причому село тут точно десь має бути. У торговому центрі працівник зазначив, що ми маємо пройти на протилежний бік через центр. З іншого боку, був великий будівельний майданчик із купою будинків. На галявині якийсь хлопець дуже щось шукав у траві, але, побачивши мене, відбіг як від вогню від тієї галявини. Про село він чув уперше, але йому здається, що це саме його і будують. Такого провалу з маршрутом у нас давненько не траплялося) Гаразд, знайшли ще туристів. Один вбив у гугл село, і на GPS показав, що воно тут точно десь є. Тільки треба пройти через увесь мол на протилежний бік, тобто туди, звідки ми почали пошуки. З протилежного боку, який був протилежним, стояла дівчина і парила екскурсії, вона сказала, що село звичайно ж є, але на сусідньому острові. Дійшовши до сусіднього острова хвилин за 25, ми таки дійшли до села! До речі, вона виявилася реально прикольною. Один вбив у гугл село, і на GPS показав, що воно тут точно десь є. Тільки треба пройти через увесь, мовляв, на протилежний бік, тобто туди, звідки ми почали пошуки. З протилежного боку, який був протилежним, стояла дівчина і парила екскурсії, вона сказала, що село звичайно ж є, але на сусідньому острові. Дійшовши до сусіднього острова хвилин за 25, ми таки дійшли до села! До речі, вона виявилася реально прикольною. Один вбив у гугл село, і на GPS показав, що воно тут точно десь є. Тільки треба пройти через увесь, мовляв, на протилежний бік, тобто туди, звідки ми почали пошуки. З протилежного боку, який був протилежним протилежному, стояла дівчина і продавала екскурсії, вона сказала, що село звичайно ж є, але на сусідньому острові. Дійшовши до сусіднього острова хвилин за 25, ми таки дійшли до села! До речі, виявилася реально цікавим місцем.

Heritage Village

Потрапляючи в село ти немов відчужуєшся від мегаполісу в якийсь куточок умиротворення і привітності. Атмосфера якась легка і розслаблююча. Село — це переважно фрагменти різних частин історії побуту місцевих арабів. Є куточок як виглядало їхнє життя раніше і як виглядає зараз. Безліч сувенірних крамниць та набережна з видом на висотки міста. Краса, особливо вид на місто.

Хоч добирання і відняло у нас багато часу, а за фактом, дісталися тільки до села, все-одно було дуже класно сонячним днем ​​побродити крізь бізнес-центри цієї багатої столиці. На автовокзал можна було дістатися автобусами, але таксі відносно недороге і ми поїхали прямо на автовокзал, звідки попрямували до Дубаї. Підсумок з Абу-Дабі. Їхати однозначно треба, шоку від мечеті вистачило ще надовго. Ще незвичайно те, що відвідування та екскурсія повністю безкоштовні, до речі, село теж. 

А ми тим часом в автобусі із вайфаєм вже мчали магістраллю.

Дубай

З минулого разу залишилися не відвідані кілька пунктів, одним з яких був знаменитий фонтан. Зараз був час з’ясувати, чи буде крутішим дубайський фонтан після побаченого в’єтнамського. Від метро довелося добряче протопати переходом у великий мол. Вийшовши з молу на вулицю, ми опинилися біля підніжжя вже знайомої нам Бурдж Халіфи. На всю висоту світилися різні візерунки та інші спецефекти. На вулицях штучних островів уздовж фонтану збиралися люди, причому концентрація була не дуже великою, пересуватися можна було спокійно. Фонтан танцює кожні 30 хвилин і ось починається шоу.

За крутістю ефектів дубайський фонтан значно відставав від фонтану з в’єтнамського острова Вінперл. Зате атмосфера кохання та романтики тут панувала така, якої не було на шоу у В’єтнамі. Коли пісня закінчилася, ми з Дашею в один голос відмітили саме шарм цього місця. Коли ти перебуваєш на цих вуличках уздовж фонтану ти немов потрапляєш у країну, де існує лише одне почуття – кохання. Відстань між піснями не давала розвіятись цьому почуттю. Ми навіть поїсти не змогли з першого разу, оскільки поки що шукали собі кафе, то вже треба було повертатися і дивитися наступний танок фонтанів. Якби я відпочивав в еміратах, то безперечно кожен вечір тут проводив би, це просто чарівно.

У черговій перерві ми встигли заскочити в кафешку з бургерами. Хоч ціни дуже кусалися, але порцію картоплі до гігантського бургера поклали таку, що в ній не одразу можна було знайти стаканчик. Цією порцією можна було нагодувати маленьку державу. Ми вдвох навіть половину не подужали. Ще й арахіс на стіл підносять у комплімент.
За вікном черговий танок, усе спакували з собою і побігли дивитися, потім назад у кафе, потім знову на шоу. Ех, ейфорія! А тим часом почуття сну та тотальної втоми, яке накопичилося за всю поїздку, починаючи з В’єтнаму почало відключати. Останні дні таких поїздок завжди найважчі, особливо коли починаєш перемикати часовий пояс не на свою користь на три години. Треба було терміново рухатись у бік аеропорту, хоч зараз близько 22:00 по-місцевому, і до вильоту ще шість годин, але треба встигнути до закриття метро та до відключення свідомості. Причому другий пункт ще важливіший за перший. Але як справжні туристи ми зібрали останні сили та ще подивилися великий водоспад, який знаходився в іншій частині величезного молу.

Дашу сили покинули першою, отже, мені тримати вахту. Я не впевнений, що Даша взагалі пам’ятає, як ми їхали в метро, ​​бо заснула ще до того, як ми в нього сіли. Я ж продовжував насолоджуватися краєвидами з переднього скла безпілотного вагона. Метро мчало плавно і на великій швидкості, коли ми проїжджали сусідній потяг, то тільки мить і ми вже на горизонті бачимо інший потяг. А по обидва боки наче екскурсія мегаполісом. Метро приїхало прямо до нашого термінала.

В аеропорту

Оскільки до чекіна ще було кілька годин, то я знайшов нам куточок зручніше. І навіть хвилин на 20 задрімав, але відключитися повністю не міг, тому що все-таки загальна зона, тут переймаєшся за речі на відміну від зони по той бік паспортного контролю. При спробі здати картки від метро я дізнався, що таке лохотрон по-арабськи. Це коли з нереальної заставної вартості та обов’язкового залишку на картах загальною сумою в 32 дирхам (8,3 $) ти маєш право повернути тільки 2 дирхами (0,5 $). Нам пояснили цю формулу, що ми можемо повернутися ще протягом п’яти років і продовжити ними користуватися. Але знаєте є така притча про журавля в небі та синицю в руках. Пішов собі купив соку за два дірхами (доречі правильно зробив, бо наступного разу вдасться повернутися до Еміратів тільки через 6 років). При спробі поміняти гроші назад у долари нам в офіційному обміні намагалися напарити не додруковану двадцятку. Ще й із підходом, мовляв, ви не маєте права відмовитися від отримання цієї купюри, тому що ми тут не займаємося заміною купюр. Я хоч був, звичайно, стомлений, але оборону тримав. Тож мені усе поміняли. Незабаром відкрився чекін і треба було останніми зусиллями перетягнути себе в зону посадки, але це ще нічого, адже о 4-й ранку вилетить літак, а о 09:00 я вже повинен бути бадьорим на роботі. Я не знаю, що більше давило на втому, те, що пересадка за часом триватиме майже добу, або те, що це був 20-й день нашої мега-поїздки. Мене ще при складанні маршруту бентежив цей факт після пересадки розміром 23 години, але ще один день відпустки витрачати не хотілося. На щастя, 5,5-годинний політ МАУ ми провели у повній відключці.

Епілог

Це був наш другий вихід в Еміратах і нам, як завжди, дуже сподобалося. Начебто не багато пам’яток, але атмосфера і весь шарм заряджає позитивом на довгий час, тільки бізнес-центр вночі чого вартий. Азія, ми ще повернемося!

Дата подорожі: 02.02.2016
Тип поїздки: Транзитний вихід
Тривалість: 23 години
Складність поїздки: 4/10 
Загальна кількість перельотів за всі подорожі: 74