Осло та околиці

Ніколи не подумав би, що країна, яка була в далеких мріях буде відвідана вже вчетверте. При чому попередня Норвегія була буквально місяць тому, але ми ті туристи, які пливуть за течією — течією акційних авіаквитків. Коли ми друзям сказали, що летимо в Норвегію, то вони здивовано сказали “Ми були впевнені, що ви нещодавно з неї повернулися)))”. На цей раз ми літали до наших друзів Аліни та її мами Наташі, що осіли в Осло. Хоч ми і звикли, що Норвегія це дощова та мокра країна, але на цей раз на нас чекала сонячна столиця. На всі три заплановані дні випало сонце. Цікаво, що в Норвегії або ти попадаєш у тотальні дощі, або в ясне небо як у випадку із Тромсе. Це була перша подорож, де не ми складали маршрут, а нас водили по найцікавіших місцях та околицях. Мій мозок до такого настільки був не готовим, що мені важко тепер зрозуміти, про які саме місця треба писати.


Почали ми з вечірньої столиці. Ми вже колись давно були пів дня в Осло, але на цей раз воно мені відкрилося більш футуристичним та просунутим. В цілому скандинавські столиці приємно вражають, як той самий Стокгольм. Тож Осло у мене прямо в рекомендаціях до відвідування тепер, а ще й нічний недорогий фліксбас ходить між Осло та Ставангером, я вважаю що це ідеальне доповнення норвезького маршруту. Родзинкою цієї подорожі були шедеври української кухні, які нам готувала Наташа, які звісно включали борщик.

Ми жили у Наташі, на вечерю до нас приїхала Аліна і сказала, що десь на околицях Осло якісь світлячки і треба їхати дивитися, попри те, що вже до ночі справа йде. Ну якщо треба, то треба, ми завжди готові. Куди їхати? В ліс в іншій частині столиці? Легко! Коли ми вийшли на зупинці трамвая, то помітили, що кількість бажаючих побачити світлячків не менша, ніж в Кракові коли усі йдуть на курган святкувати Новий Рік. Схоже ми тут не заблукаємо. Перше що ми знайшли — це гігантську інсталяцію із трусів-ліхтариків, що світилися на деревах. Аліна, ти ж нам казала, що в Осло нічого цікавого не відбувається, як ти поясниш це? А головне, навіщо хтось це тут повісив.

Але це явно не наша ціль. Вдалині було видно, що між деревами щось яскраве світиться. Ті світлячки виявилися великою кількістю ліхтариків розміром з кулак, що висіли між деревами. Вони граційно міняли свій колір в такт до таємничих звуків, що тихо лунали десь з колонок. Магії не було кінця! Норвегія вміє вразити! Можливо вони тестують інсталяцію для японського експо, подивимося. В тих ліхтарних джунглях хотілося загубитися і залишитися на вічність. Вони чудово грали нашими емоціями. Шкода, що наш час обмежений, і він коротший за вічність.

Ну добре, ще повернемося, почали відходити від ліхтариків і знову вражено зупинилися і не могли відірвати погляди. Все ж таки, вже глуха ніч, тож треба повертатися.
Які тільки челенджі не підкидали нам подорожі, на ранок я прокинувся із зубом, що почав боліти. Це вже вдруге і він болить виключно у дорогих країнах, минулого разу він обрав Швейцарію. Нажаль зуб був не єдиною моєю проблемою цієї подорожі, це ще й була перша подорож зі зламаною пластиною в руці.

Тобто другий раз зламав зламану руку незадовго до подорожі. А оскільки в європейських країнах терміновий термін може тягнутися більше ніж пів року, то я поки що боюсь уявити скільки мені ще подорожей треба пройти зі зламаною рукою, а тепер ще й запаленим зубом. Але ж не відкладати через ці дрібниці подорожі? Ніт! Ми ще й в Каміно зі зламаною рукою сходимо, цікаво чи багато людей проходили маршрут Святого Якова зі зламаною рукою? Але повернемося до Норвегії. Новий сонячний день, нові відкриття!

Почнемо з подорожі на поромі, це завжди радісно. Почали ми з маленького містечка Дробак. Це невеличкий куточок раю, на березі морька зі смачним морозивом, резиденцією Санта Клауса і блошиним ринком. Під сонцем це місто виглядає нескінченно затишно, начебто в ньому зупинився час. Головне в картинну галерею не заходьте, вона вас швидко поверне в реальність. Не дарма вона безкоштовна. А так прямо мило-премило гуляти.

Наступною зупинкою ми вибрали острів Ліндоя. Острів, як і більшість островів цієї частини Норвегії, невеличкий, затишний, грибний. На цьому ще й овечок можна поганяти) Тепер можна повернутися на вечерю до Наташі і ще разок поїхати дивитися на ліхтарики.

Наступного дня у нас був справжній Норвезький гопатюр. Це вилазка за місто із заготовленими бутербродами. Ми доїхали на метро кудись далеко-далеко від цивілізації і почали піший довгий маршрут норвезькими грибними лісами.

Ліси самі по собі особливо не опишеш, але природа Норвегії — то завжди радісно. А якщо ще й вдало прокласти маршрут, то на десерти можна заглянути в справжню норвезьку колибу і скуштувати традиційних ласощів. Я не впевнений, що вони колиби теж називають колибами, але суть не міняється – виглядають вони саме так.

Тепер довгий маршрут до місцевого відомого озера і можна їхати в центр. Там на нас чекав парк дивних скульптур Віґеланна. Дивні вони, за великим рахунком, тільки для нас, а для місцевих це, мабуть, парк звичайних скульптур. Крокомір показав цифру 30 000, а значить денна туристична норма виконана і можна повертатися. Це середня кількість кроків під час наших подорожей, при тому така цифра взята не з голови. Після 30 000 починає відчуватися втома і дуже бажано дістатися ліжка до відмітки 36 000, бо там втома по експоненті наростає.

Хоча, як показав досвід Ісландії, ми можемо і 43500 з перепадом висоти кілометр вгору і стільки ж вниз. Зараз подивимося, які цифри намалює нам маршрут Каміно. Наступна половинка дня була останньою в цій подорожі, навіть зуб це відчував і біль почав проходити. Сьогодні нашим гідом знову була Наташа і ми закрили останні частини міста, також побачили річку з водоспадом прямо в місті і багато затишних двориків.

Ось така у нас вийшла невелика і нескінченно затишна подорож вихідного дня до друзів. Але це тільки початок наступної великої подорожі, ми передали естафету Аліні і вона взяла собі квитки у Сінгапур на наступний рік. Тож чекаємо неймовірної розповіді про не менш неймовірну подорож до країни майбутнього.

Ставангер та його околиці

Норвегія – це завжди складна і цікава подорож. Колись ми вже подолали великий маршрут від Бергена до Олесунна. Тоді ми були шоковані наскільки країна може бути фантастично красивою, навіть попри горизонтальні дощі. Друга Норвегія була за арктичним колом під час полювання на північне сяйво, тоді Норвегія вдруге підтвердила свій статус. Настав час відкрити визначні місця південної частини країни. Під час першої подорожі я думав, що нам із погодою не пощастило, але тепер ми точно переконалися що це класичне норвезьке літо. Стільки дощів я бачив в житті тільки один раз – в першій подорожі до Норвегії. Дешеві квитки були з Гданська, тож ми заїхали до наших друзів у Сопот і з самого ранку полетіли за пригодами. На маршруті лише два головних визначних місця, це Прейкестолен та К’єраг . Вони відносно недалеко від Ставангера. Але Норвегія не була б Норвегією, якщо б все було так просто. Є дні, коли потрібні пороми не ходять, є дні, коли потрібних автобусів немає, а є дні коли літак не прилітає. Перша версія маршруту була більш складною і ризикованою по часу, але потім нам Візейр змінив дати вильоту і все стало на свої місця. Тепер у нас є шість днів щоб все таки дістатися до цих двох місць. Я зазвичай намагаюся відпустки економити і шукати шляхи, як подивитися обидва місця за два дні, але на голову впала велика кількість накопичених відпусток, тож можна зі спокійною душею насолоджуватися подорожжю.

Прейкестолен

Цей фрагмент розповіді про те, що таке щастить по повній. Літак почав приземлятися в аеропорту значно раніше запланованого графіку. Тепер треба було двома міськими автобусами за годину доїхати до центру, але гугл карти дали збій і показали тільки один автобус. Ми заплуталися в курсах і сіли в автобус який нам обійдеться 320 крон замість 90 крон. Коли ми це зрозуміли було пізно. Але цей автобус замість запланованих пів години до центру доїхав за 12 хвилин. Ми біля хостелу, на вулиці дуже і дуже рідкісне природне явище – сонце. Всі наступні дні за прогнозом зливи. Ми мали приїхати о другій половині дня, і замість цього ми зранку вже в центрі міста. Терміново міняємо плани і починаємо маршрут вже зараз! Коли найближчий автобус в потрібному напрямку? Через 23 хвилини! Блискавично закидаємо речі на ресепшен, усе перепаковуємо і біжимо на зупинку. Аж не віриться, менше години тому ми летіли в літаку, а вже їдемо на Прейкестолен, хоча сьогодні ми його навіть не планували. З автобуса ми пересіли на інший автобус, і ось ми стоїмо на роздоріжжі.

Тепер маємо наступну схему. Частину маршруту можна проїхати на машині якої у нас, звісно, немає. Якщо проїдемо, то точно встигнемо на останній зворотний автобус через 6 годин. Якщо без машини, то це буде спідран до Прейкестолена і назад, але під сонцем. Мабуть це ж все-таки краще ніж повільно, але під зливою. У нас є приблизно 15 хвилин, щоб автостопнути машину, далі вже по часу буде дуже ризиковано. Машин на цій дорозі якась від’ємна кількість. О, зупиняються! Зупинилася турецька компанія щоб вибачитися, що у них в машині немає для нас місця. Оце так несподіванка! Щось більше ніхто не зупиняється, треба починати йти. Піша дорога скоро ще раз перетне трасу, буде ще одна надія. А поки будемо насолоджуватися вівцями та грибами.

Норвегія – країна куди можна їздити на грибну терапію! Я раніше взагалі не знав, що буває стільки їстівних грибів. З голоду тепер точно тут не помремо. А он і останній перетин із трасою. І якраз їде машина, і у них як раз два вільних місця і вони із радістю нас забирають! Я думаю, що саме через цю добру справу і вийшло сонце над маршрутом до Прейкестолена. Тепер у нас є чудова новина, можна зовсім не поспішати. Із трьох запланованих піших годин ми тільки що проїхали півтори. Починаємо офіційний маршрут.

Дорога до плато доволі приємна і відносно не складна. Ландшафти увесь час змінюється, це можуть бути кам’яні валуни, або болота з прокладеною доріжкою та місточками із дерева і, найкрасивіше – це озера. На маршруті було настільки мило, що біля одного з озер нас туристка запитала, чи це вже і є Прейкестолен. Ні, він он там, де фіорд майоріє над водою. Вдалині вже почали відкриватися улюблені норвезькі види з висоти фіордів. А ось і він! Прейкестолен це велике квадратне плато на висоті 600 метрів над водою.

Жодна фотографія і жодні слова не зможуть передати красу тих видів, які відкриваються завзятим туристам. В цей момент у мене в пам’яті виплили приємні флешбеки першої Норвегії. Ми з Дашею майже одночасно сказали “Яка Норвегія фантастична!”. Ми знали, що це має бути так круто, але це важко усвідомити при плануванні маршруту.

У нас було достатньо часу, щоб подивитися не тільки саме плато, а і облазити усі прилеглі території фіорду над ним. Повертатися у Ставангер зовсім не хотілося. Але погода нам допомогла прийняти це рішення. Те рідкісне явище – сонце, змінилося більш стабільним явищем – дощем. Але поки це ще не злива, тож по місцевим міркам це все ще сонячна погода. Нам нескінченно сильно пощастило, що ми помилилися зранку автобусом і змогли через це потрапити на Прейкестолен сьогодні, в єдиний сонячний день і ще й в сонячне віконце.

Коли ми повернулися назад до паркінгу, то помітили що ті самі хлопці збираються їхати назад. По старій дружбі вони погодилися нас відвезти туди, звідки нас взяли. Тепер у нас ще й до зворотного автобуса настільки багато часу, що можна погуляти по набережній у сусіднє містечко. О, знову сонце вийшло. Тепер треба заїхати у Ставангер, забрати замовлену їжу і можна відпочивати у готелі.

Прийшла смска, що заклад скасував нашу замовлену їжу. Ну то добре, а то я вже почав перейматися, що в Норвегії якось легко усе йде, бо цій країні це не притаманно. На щастя, у нас із собою великий запас їжі з дому. Бо якщо прилетіти в цю країну без своєї їжі, назад полетиш без своїх грошей. В хостелі є кухня, тож можна запарити супчик і потрапезувати з бутербродами із паштетом. В цьому хостелі нас зустріли так тепло, як ще в жодному готелі не зустрічали. Працівниця сказала, що її робоча зміна закінчилася, а в неї є ще половина пляшки вина, яку треба врятувати, тому вона нам налила по великому келиху вина на вечерю. Так, вина в скандинавських країнах я ще не пив))) Видно, що подорож задалася з першого ж дня. Оскільки план завтрашнього дня виконано повністю, то трохи перебудуємо маршрут. Тут недалеко є доволі красивий острів, це був наш варіант на останній день. Єдине що, на завтра за прогнозом погоди передають всесвітній потоп прямо у Ставангері. Ну не може ж тотально-горизонтальний дощ лити увесь день? Як виявилося, може!

Kvitsøy

З самого ранку ми дуже смачно поснідали в одному з готелів і повні сил і надій поїхали на острів. Паром плив приблизно 40 хвилин. Острів бомбічно-красивий! Принаймні схоже на те, бо через сильний вітер і дощ важко розплющити очі. Ми на острові гуляли близько трьох годин і якщо б наш маршрут зафільмували, то ми б з Дашею точно отримали оскара за фільм “Відчайдушні туристи, або як побачити острів і не померти”


Навіщо продюсери витрачають гроші на дорогі ефекти у фільмах про катаклізми? Можна ж просто тут поставити приховані камери. Але якщо відкинути фактор погоди, то острів дійсно крутий, його точно має сенс додавати собі в маршрут. Тут є багато де походити по туристичних стежках, є маяк і мальовничі будиночки на фоні моря.

Коли ми поверталися на паром, мені не вірилося, що скоро настане момент в якому ми сидимо в сухому і затишному приміщенні. Приємним бонусом стало те, що паром на цей острів чомусь безкоштовний. Нам сподобалося, але знайте такий факт – від норвезького горизонтального дощу вас не захистить жоден плащ або взуття, що не промокає.

Ставангер

Нарешті ми в затишному хостелі, тепер можна починати сушити одяг – готувати його до наступної смуги перешкод. На вечір вийшло сонце і погода нам дозволила піти погуляти по місту. Ставангер нам зайшов, містечко прямо затишне-затишне. Головне не повторювати нашу помилку – не їсти біля причалу. Тут чайки мають відпрацьований прийом по вихоплюванню бутерброда з руки. Вони заходять зграєю зі спини і якщо ти не готовий, то з їжею можеш попрощатися.

А вони гурмани, вихопили у мене бутерброд в якому був навіть болгарський перчик. Підемо подалі від них, тут кажуть є красива старовинна вулиця. Вулиця була настільки старовинною, що і люди тут ходили у фраках, але на саму вулицю нас не пустив режисер, пояснивши, що сьогодні тут ідуть зйомки фільму про 18 сторіччя. Ну тепер зрозуміло чому усі так одягнені. Яке ж це премиле містечко, ми сюди ще повернемося на зворотному шляху.

Флорлі 4444

З самого ранку ми почали маршрут до кемпінгу у Лісеботоні. Для цього нам знадобилося два автобуси і пересадка на пором. Оскільки до порома було ще достатньо часу, ми влаштували собі трапезу за столиком на пірсі. Оскільки ми забрали звечора рандомну їжу з супермаркета через додаток, то в наш раціон входила і чорниця і шпинат. Інші туристи здивовано дивилися навіщо хтось так заморочився з їжею, щоб влаштувати перекус. Лісеботн – це місто з якого стартує маршрут на К’єраг. Через специфіку розкладу транспорту у нас є аж три дні в Лісеботоні, де окрім цього маршруту нічого більше немає. Тому ми розділили наш поромний маршрут на дві частини, щоб вийти на проміжній зупинці, піднятися на фіорд, а потім сісти на наступний пором. На цій зупинці ми побачили технічне приміщення поруч із кафе, там валялося купа рюкзаків на зберіганні. Супер, докинемо туди наші, а потім їх заберемо. Нас дуже цікавило, чому це місце так дивно називається, що це така за цифра. Тепер я знаю, але вам спойлерити не буду, коли побачите сходи, що ведуть на гору усе зрозумієте))) Підйом по сходах вважається одним із головних маршрутів цього регіону, але навігатор нам сказав, що знає тут цікавіший маршрут.

Ми, чесно кажучи, не були впевнені, що тут варто виходити на трекінг, але до Лісеботона пливти ще близько години, а наступна злива за прогнозом теж буде через годину, а закінчиться через три дні. Тож це можливо останній шанс полазити по фіордом без дощу. Ми почали підйом, першим на маршруті був ліс, щедро вкритий пишним мохом. Потім почалися гриби, багато грибів, різних форм та розмірів. При тому, схоже, переважна більшість їстівна. По цьому лісу хотілось більше йти по моху ніж по стежкам. А ось якийсь хлопець так і робить, може він заблукав? Але хлопець помахав нам, що там більше грибів.
Нас маршрут вів вздовж великого водоспаду, прямо до його початку. Чим вище ми підіймалися, тим красивіше відкривалася панорама. Чи красиво було на горі? Неймовірно! Коли ми фотографувалися біля водоспаду, то на нас падав легкий серпанок, коли ми відійшли від водоспаду, то помітили, що серпанок не закінчується.

Тож скоро буде конкретно заливати нас. Але в цьому є перевага, маршрут продовжувався на гору ще на 400 метрів підйому, але тепер це питання не актуальне. Ми почали спуск іншою стежкою, вона виявилася менш мальовничою, але у неї була своя перевага, там було розгалуження на додатковий спуск по гірському хребту. Із позначкою, що це небезпечно через слизькість, але можливо. Не можемо ж ми пропустити такий маршрут, дощик ти як, почекаєш додаткові 20 хвилин? “Ніт!” Відповіла хмара і почалася злива. Коли ми спустилися донизу, то виявили, що наші рюкзаки стоять посеред кімнати, бо всі інші розібрали, а наші залишилися на тому ж місці, де ми їх залишали. Добре що наші не забрали. До нашого порому ще близько трьох годин, зараз буде пливти значно дорожчий, але швидкісний. Як з’ясувалося, в Норвегії можна не усе за гроші, бо сайт пише, що місць вже немає.

Спробуємо зайти так, а контролю скажемо що готові доплатити різницю або купити нові квитки. Виявилося що “Немає місць” і дійсно означало, що в поромі тільки сидячі місця і майже усі зайняті, але, на щастя для нас, хтось не прийшов, тож ми сіли.

Лісеботн

Ідеальне місце для фотосесій. Це затишний кемпінг, з якого відкривається чудовий краєвид на фйорд, і поруч з самої вершини скелі падають два потужних водоспади. Але є нюанс, вони потужні тільки для тих, кого заливає дощем, в сонячну погоду отримаєте два струмочки. Тож хочете красиву фотосесію – ловіть дощі, до речі, це не дуже складно. Колись у пабліках з фотографіями красивих місць планети, хтось викладав будиночок біля аналогічного водоспаду. Недалекоглядні люди писали, що мріють там жити, я ще тоді розкритикував, що на фото є один мінус, не чутно шум від водоспаду. І тепер я можу точно заявити, що водоспади не беззвучні. Шум хоч і не сильний, але підвищує психологічний ефект від маленького дощу на максималку. Ми собі забронювали невеличкий, персональний, затишний будиночок. Ми намагалися його прогріти, але марно. Чоловік з ресепшену сказав, що зараз нам принесе таку обігрівалку, що будемо ховатися від спеки. І дійсно, мабуть це була якась секретна військова розробка.

К’єраг

Завтра буде два рази їхати автобус на фіорд, рано зранку та вдень. За прогнозом дощів менше вдень. Тож бронюємо автобус на день. Коли ми прокинулися, то виявилося навпаки. Виходить, що нам треба відпочивати, набиратися сил доки сонячно, а потім в дощі починати підйом. І як на зло, далеко не погуляєш бо на К’єраг потрібні сили. Ми тоді ще не уявляли наскільки багато сил потрібно.


Ми прийшли за 15 хвилин до відправки автобуса, на що водій відповів, що ніхто найімовірніше вже не купить квитки і повіз нас вдвох на вершину фіорду. Персональний трансфер в Норввегії це круто, у нас так було колись із поромом у Токіо. На фіорд можна піднятися і пішки – 700 метрів висота. Але повірте, вам знадобиться максимальна кількість сил на маршруті до К’єрагу. Там перепад лише додаткові 300 метрів. Але є підвох, цей перепад ви рази три зробите, бо по дорозі три гори! Коли нас привезли, то природа одразу вирішила показати хто тут хазяїн. Доки ми перечікували дощ, я почув як дівчина по телефону намагається побороти скасований рейс компанії SAS, а технічна підтримка їй заливає якусь дичину. Це виявилася зовсім юна українка. Можливо той дощ зупинив нас не просто так, по співпадінню саме попереднього вечора я прокладав маршрути до Осло. І коли з’ясували, що на новий літак вона не потрапить, то я їй проклав максимально оптимальний нічний маршрут фліксбасом, який ще й буде дешевший за скасований літак. Ось і перша злива закінчилася, можемо починати. У нас є дві години в одну сторону. Навігатор показує нам оптимістичну годину сорок, але це неправда. Коли почався підйом, я своїм очам не вірив, що ми під нахилом до 45 градусів ліземо по ланцюгам вгору по слизькій мокрій скелі, періодично отримуючи порцію води з неба. І це тільки перша з трьох гір. Може далі буде легше? А от дзуськи! Хочеш побачити К’єраг? Доведи це фізично!

Підйоми займають лише половину маршруту, може по прямій хоч буде легше. Але як виявилося після цих трьох гір, вже й по прямій не легко, скелі продовжуються протягом всього маршруту, тож перестрибуючи з каменя на камінь весь час маєш бути зосередженим. Чи було красиво під час підйому? Так, дуже, але це буде менше всього вас хвилювати.

І ось нарешті починається спуск до каменю, що застряг між скелями. Ми чомусь були впевнені, що це безпечний задум і під каменем насправді є земля, але усі так фотографуються, щоб здавалося, що там прірва. Даша залишилася готовою мене фотографувати, я пішов на розвідку. Скажу так, земля там дійсно є, але до неї приблизно 1 кілометр летіти.

Дощу вже не було, я взявся за страхову петельку і спробував поставити ногу на камінь, нога почала зісковзувати у прірву. Запам’ятайте, жодна фотографія не вартує вашого життя. Тож ми сфотографувалися поруч. За нами прийшло ще двоє людей і дівчина вирішила сфотографуватися стоячи на одній нозі. Як не дивно, але вона вціліла і не впала.
На зворотному маршруті є ще кілька оглядок недалеко від каменю. Але вони нерозмічені, тож треба максимально обережно їх дивитися, види там в прямому сенсі перехоплюють подих від висоти та краси. Там навіть красивіше ніж на самому камені.

Тепер залишилося пережити зворотний маршрут і ми молодці. Зазвичай зворотні маршрути легші, але тут на вас чекають ті самі гори. До нашого зворотного трансферу дісталися прямо хвилина в хвилину. Ми це зробили! Головна мета подорожі виконана, ми переможці! Тепер зі спокійною душею можна відпочивати під час дощу у номерах. В цілому на цьому маршруті погода була некритична, кількість та інтенсивність дощів були помірними. На наступний день зворотній пором буде тільки о третій дня. До цього часу ми встигли прогулятися у сонячний період до сусіднього містечка і повалятися у ліжках після виснажливих днів. Коли пливли на поромі, то переможно дивилися на камінь К’єрагу та Прейкестолен, що майоріли вгорі.

Святкували ми цю подію на пересадці у невеличкому містечку Sandnes у Макдональдсі. Місто виявилося настільки затишним, що ми вирішили пропустити нашу безкоштовну пересадку, щоб погуляти додаткові пів години по місту. А у Ставангері перед сном таки прогулялися по вулиці, де знімали фільм.

Острови Ставангера

Сьогодні у нас останній день, літак буде пізно ввечері, тож можемо влаштувати подорож по сусідніх островах. Ще й погоду обіцяють майже без дощів. Островів тут багато, усі поруч. Пором йде по колу. Запитали у капітана його думку, він без вагань сказав нам, що треба подивитися Kalvøy, ми ще додали в маршрут Lindøy. Капітан сказав, що за правилами, ми маємо йому подзвонити і попередити, що нас треба забрати з острова, бо інакше пором пропливе повз.

Ми вирішили йому одразу оголосити наші плани і він нам розписав на якому острові і коли ми маємо його чекати. Острови нам сподобалися обидва, доволі самобутні і незвичайні, якщо у вас часу небагато то обирайте Lindøy. Ціна у додатку рахувалася як за звичайний транспорт в межах зони. До речі, поїзд від Sandnes до Ставангера також рахується через додаток Kolumbus по звичайному міському тарифу.

Тепер повернемося в апартаменти за речами, пообідаємо і можемо починати дорогу до дому. Цю подорож ми вирішили закінчити як в ковбойських фільмах – на заході сонця. Тут є пляж в пішій доступності від аеропорту, називається Solasandbane. Якщо вам треба залишити речі, то по дорозі достатня кількість густих кущів та дерев, чим ми успішно і скористалися. Ми безцільно блукали вздовж красивого моря, насолоджуючись заходом сонця. Я б хотів би цією фразою завершити розповідь, але це буде не чесно, бо навіть під час красивого заходу сонця нас накрило тотальною зливою.

Маршрут: Ставангер-Прейкестолен-К’єраг

Перед купівлею авіаквитків: Перевірте, чи дати авіаквитків співпадають із розкладом поромів та автобусів, які вам будуть потрібні для того, щоб дістатися визначних місць.

Де дивитися розклад громадського транспорту (автобуси, поїзди, пороми)

На Гугл картах або у додатку Kolumbus

Як платити за проїзд?

Через додаток Kolumbus, він буде знімати гроші з картки за кожний переїзд і вираховувати знижку за кожен наступний проїзд. По вихідних днях та не у години пік, діти та додатковий дорослий їдуть безкоштовно. Це все враховує додаток і повідомляє вас коли не треба включати оплату додаткового квитка.

Як їхати з аеропорту Ставангера у місто?

Є дорогий автобус FB40 (онлайн квиток трохи дешевше, але усе одно дорого), або можна доїхати дешево двома громадськими автобусами. Якщо гугл карта вам пропонує тільки FB40, переставте час відправлення на хвилину пізніше ніж FB40.

Чи можна подивитися Прейкестолен та К’єраг без авто?

Так.

Маршрут до Прейкестолена

Як потрапити на Прейкестолен зі Ставангера?

Є дві опції:

Дорога. Скористайтеся туристичним автобусом, який ваз довезе прямо до Preikestolen hiking starting point, звідти почнеться піший маршрут.

Дешева. Ми їхали автобусами від Stavanger bussterminal до зупинки Jøssang автобусом 100 та 120. Попри маленький час на пересадку автобуси чекають один одного. Там де на карті вода, автобус їде через тунель.

Від Jøssang до Preikestolen hiking starting point треба або йти пішки, або зловити машину автостопом. Але враховуйте що дорога із підйомом.

З цієї точки починається мальовничий піший маршрут на Прейкестолен який займає близько двух годин пішки в одну сторону.

Для зворотнього маршруту від Preikestolen hiking starting point вам знову знадобиться або автостоп, або пішки дійти до Jøssang. Щоб повернутися автобусами у Ставангер.

Маршрут до К’єрагу

Дві опції. За ціною приблизно однакові, по мальовничості і цікавості дуже різні.

Екскурсійний автобус зі Ставангера. Скористатися дорогим екскурсійним автобусом який вас зранку забере зі Ставангера, а ввечері поверне назад у Ставангер. Через пошук в інтернеті такі автобуси можна легко знайти.

Зупинитися жити у кемпінгу в Lysebotn. На пором можна сісти у місті Lauvik або Forsand. Квитки на пором можна придбати тут.

Чи потрібно купувати квитки на пором або автобус до К’єрагу заздалегідь. У серпні, за два дні до подорожі, квитки ще були в наявності, за день до подорожі були доступні не усі слоти для купівлі, хоча в автобусі, що підвозить до початку маршруту, були тільки ми одні. Пором виявився також не гумовим)

Для підйому на початок маршруту до К’єрагу вам необхідно скористатися автобусом від Lysebotn до Øygardstøl (або підйом на 700 метрів пішки). Квиток можна купити тут. Враховуючи розклад автобуса, можна або за один день прибути на поромі до Lysebotn, відвідати К’єраг і повернутися вечірнім поромом. Або заночувати у мальовничому Lysebotn у кемпінгу. Ми бронювали по емейлу цей кемпінг на дві ночі. Місце дуже мальовниче, але за фактом там тільки К’єраг.

Що ще можна подивитися по дорозі у Lysebotn.

Ми робили зупинку на поромі на станції Flørli. Приблизно за 3 години ми піднялися до водоспаду і спустилися. По дорозі мальовничий ліс із грибами та мохом, на зворотньому шляху ми пішли через гірський хребет, на вершині чудова панорама. Є декілька маршрутів. Ми пійшли не по сходах, хоча вони є найпопулярнішим маршрутом. Ми обрали маршрут з панорамами і не пошкодували.

Що ще дивитися в околицях Ставангера

На міських поромах від причалу Fiskepirterminalen з оплатою через додаток Kolumus можна сплавати на групу локальних островів. Ми зупинялися по одній годині на островах Kalvøy (простіший) та Lindøy (цікавіший). Працівників порома потрібно попередньо попередити, о котрій годині вас за розкладом треба забрати з островів, інакше пором зупинятися не буде, або дзвонити за телефоном, який вказаний у додатку Kolumus, коли прокладаєте маршрут поромом.

Другий маршрут, це доїхати автобусом до причалу Mekjarvik ferjekai і відправитися на безкоштовному поромі на острів Kvitsoy. Чому пором безкоштовний ми так і не зрозуміли, але працівник нам пояснив, що це політика уряду. Острів пречудовий, має цікаві маршрути для прогулянок.

Розповідь про північну лихоманку від Ані

Перш за все варто сказати, що якби не Даша та Андрій, скоріше за все, ми б не зважились на «абум» поїхати на саму Північ Норвегії.
Зазвичай, це відбувається так:
Даша/Андрій: Ми їдемо в таку то … подорож, квитки коштують стільки то, ми вже готові!
Аня: Вааааууу!!! Ми маємо це спробувати!!
Віктор: … Хочеш? Добре, я подумаю.
І ввечері вже беремо квитки в якусь авантюру 🙂
З цими неймовірними подорожувальниками ми опиняємося майже на краю світу, щоб вполювати Північне сяйво (про це пізніше). І ось ми йдемо з нашого готелю в їх на смачнюшній обід, приготований Дашею, з різними норвезькими смаколиками🍜
Вся пригода була шалено насиченою, холодною через клімат і теплою завдяки людям, трохи екстремальною, але комфортною і достатньо розпланованою.
Ще раз хочу сказати всім величезне ДЯКУЮ, що були поруч зі мною протягом подорожі і зробили її саме такою🌚🪐⭐️

Острів Tromsø

– тут кардинально відрізняються будинки від наших. Перше враження було ніби вони картонні, далі ми побачили гарнюні деревʼяні будинки, що були досить старенькі, але це не робило їх менш фантастичними!

– тут супер низька злочинність (бо це острів і немає куди тікати)), тому немає величезних парканів, камер на вулиці і всі вікна відкриті настільки, що можна бачити життя людей.

-весь острів — суцільні пагорби. Не встигнеш ти піднятися по вулиці вгору, як тут же треба спускатися вниз. До речі, в Мартінсах їхати була так собі ідея, бо це перетворилося на гру «як далеко я проїду» або «Віктор, не відходь від мене, я падаю». Тому таааакк… Якщо прослідкувати мої коментарі по подорожам, то щось дуже багацько провтиків)

-світловий день всього 4 години (в листопаді), далі темрява. Це не трагедія, але все ж варто побачити місто і вдень, і вночі. Норвежців то нічого не зупиняє: ми бачили людей в шортах, бачили чувачків о другій ночі, а ближче до центру, то взагалі життя вирує.

– коли прилітаєш навіть з осені, будьте готові швидко втомлюватися. Бо різкий перехід в зиму і на важке взуття нормально так відчувається. І багацько лежати в теплі на диванчику – це теж нормально 🙂

– Норвегія – досить дорога країна. І за весь час подорожі ми не зустріли ресторанчику саме національної кухні (італійські піцерії або якісь ресторанчики китайської кухні). Тому немає сенсу переплачувати. Ми звісно ходили на обіди до Андрія з Дашею, але навіть в нашому готелі була кухня, холодильник з їжею, яку б ти міг брати і споко погляди на те, щоб готувати. Ви можете привезти продукти з собою і тоді це вийде ще більш розумно по цінам, а можете закупатися в місцевому супермаркеті, захопивши з собою норвежські смаколики.

– готель коштував за три ночі 1290 PLN (~300$). Але це навіть не сезон. На вулиці залишитися не варіант, тому миримося з реаліями).

– Ми взяли квитки з надією, що нам пощастить побачити сяйво. Але коли ми ще його не вполювали, Віктор і так був супер задоволений подорожжю. Бо тут дійсно красиві види, це кардинальна зміна обставин і погоди, ми побачили багацько новинок, які нас надихнули.

Але, звісно, значно приємніше, коли їдеш з країни переможцем) Нам все ж вдалося побачити сяйво!) про це далі✍️

Ось і вона – Аврора. Те, заради чого ми їхали. Але полювання за нею, це окрема історія)

Лихоманка за сяйвом почалася ще навіть вдома.

*Хочу окремо наголосити, що найбільшим шаленим полювальником виявився Андрій. Ви самі зрозумієте чому)*

Так от. Андрій телефонував і казав дивитися в небо, бо в Україні вже є червоне сяйво, тому є вірогідність, що ми його побачимо й тут. Але ні.

Далі надії побачити прямо з літака, бо ми прилітали в пізню годину. Але ні.

Прилетівши на острів, ми вирішили йти пішки до нашого дому (1.5 зимових години), щоб точно не пропустити сяйво. Трошки змучені, але серйозно налаштовані, наші очі шукали сяйво в небі.

Проблемка ще й в тому, що ми не знали, як відбувається цей процес. Наш мисливець поставив заборону на вигуки «О!», «А!» і «Вау!» без сяйва, бо як тільки я падала і підкрикувала, він мав шукати в небі сяйво✨ Для мене це було особливо складно і коли захоплювалася новими видами😂

Ми йшли через темні ліси і часами повертали не туди, проте сяйво до нас не вийшло. Але надії рано ще згасати. Ми всі пішли спатоньки в теплі номери, окрім Андрія. Його ентузіазм міг підпалити все місто. Гуляв він годин 4-5.

Новий день, нові захоплення всім, що навколо нас. Почало темнішати і полювання почалося знову. В цей день вірогідність побачити сяйво була найбільша, тому ми вдяглася тепленько і вирушили на автобусі на материк, де мало бути мало світла.

Приїхавши на точку, ліхтарі світили так само і ми почали йти кудись в темінь, а точніше до океану. Через півгодини серйозна налаштованість змінилася настроєм «Боже, як холодно» і «Давай, Авроро, зʼявляйся» (на годиннику тільки 19:00). І щоб якось дожити до сяйва (яке ти не знаєш коли буде і як довго), Віктор дістав палички, які ми мали трусити і бінокль, який сподобався всім представникам чоловічої статі. Ще через 10 хвилин ми відправилися назад до автобусу і поїхали на підйомник, де був ресторанчик, в якому можна було відігрітися. На годиннику 20:30, сяйва досі не було…

Піднявшись на гору і трошки зиркнувши оком на небо і на шалено гарне місто знизу, ми хутко забігли в ресторанчик і.. там не було місця. Багацько людей там було🥲

Я починаю вигадувати якісь варіанти і тут Даша знаходить столик, який зарезервований на 20:00. На годиннику 20:15. Ми займаємо місця у панорамного вікна і в теплі чекаємо на диво.

Замовили бургери, коктейльчики, супчик. Все було смачне і в нас квитки в перший ряд.

Тим часом Андрій…

Забіг до нас переконатися, що все добре і пішов далі на полювання. Годинами бігав по горах, дивився в небо і намагався зрозуміти чи те, що він бачить – це сяйво. Серйозно, з 20:15 і до 23:30 коли ми спустилися, Андрій забігав лише на хвилиночку трошки перегрітися. Напевно, навіть 15 хв не було.

І ось десь об 23 лунає дзвінок і крики: Це ВОНО!!! Скоріше виходьте! Починається. Ми супер швидко збираємося, над нами стоять люди, щоб зайняти місце. Виходимо і… Андрію, і?

Тоненькі сірі смужечки на синьому небі, що періодично зʼявляються в зникають. Зеленого сяйва і близько не видно. Хоча ні. Ми зазираємо в фотоапарати людей і на величезній витримці сяйво все ж зеленіє. Через деякий час сірих смужок стає більше, але очима ти бачиш тільки щось сіре..

Андрій радіє як дитина, стрибає і насолоджується життям. Віктор попередньо сказав, що навіть не побачивши сяйва, він задоволений поїздкою. Але… невже це все? Невже всі ці фоточки з сяйвом – це тільки фотообробка? Де «найбільша вірогідність побачити сяйво?

Я вже була готова зарахувати цю сіру смужечку. Але тут добродій показав відео прямо з мерехтінням цього сяйва декілька днів тому. Ну ні! Не може бути! Ми цього не бачили! Не зараховано!!

Підйомник зачинявся об 00:00, тому ми пішли спускатися. Дивні враження, головне – не дуже сильно засмучуватися. В нас є ще один день..

P.S. Оце величезно зелене небо насправді сіре по факту. Це бачить тільки телефон

Чомусь ця ніч була жахливо холодною. Ми йшли від підйомника на автобус, бо нереально стомилися. У Андрія замерзли пальці на ногах. Якщо вже й він не витримує, точно пора додому. Ми приїхали додому, залізли в теплесеньке ліжко і сам Морфей вже підкрадався.

Аж раптом дзвінок (Андрій сказав нам не вимикати телефони на ніч). Піднімаю трубку. Там крики:

– Аня, сяйво!! Терміново виходьте на двір! Це точно зарахується!!

Біля мене лежить Віктор, який майже спить і каже, що щось йому погано. Я лагідно намагаюсь його вмовити встати з ліжка. Другий дзвінок:

-АННННЯЯЯ!!! Ви вже його бачите?

В цей момент Віктор розуміє, що просто так йому не відлежатися , підривається з ліжка і швидко вдягається. Я максимально швидко роблю те саме.

В підштаниках, які неправильно вдягнені, кофта на голе тіло, куртку захопила чисто випадково ми вибігаємо на вулицю. Біжимо в одну сторону – не туди. На звʼязку Андрій:

– Та як ви не бачите? Воно всюди!!!

Ми перебігаємо на іншу сторону. Величезна гірка, яку я навіть не помічаю. Навіть Мартінси на нашій стороні. Піднімаємося в гору. І ось він. Момент істини. Кричимо в трубку:

-МИ БАЧИМО!!

Зелені промені, що зʼявляються і зникають, але вони помітно зелені. Сяйво починає збільшуватися. Небо зелене в різних напрямках. І тут пік. Сяйво зʼявляється у нас над головою і починає «танцювати». Бачачи щось подібне, ти розумієш, що це не передати словами. Ти затримуєш подих і милуєшся цією красою. Потім фоткаєш. Потім знову захоплюєшся в розумієш: ось тепер зараховано!)

Сяйво тривало десь близько години. Під кінець ми перестали відчувати адреналін і холод пронизував незахищені тіла. Небо затягнуло сірими лабіринтами – те, що залишилося від сяйва. Гірка знову стала слизькою і я вражено не розумію, як це працювало при підйомі. Ми спустилися назад в номер, залізли в ліжечко і закриваючи очі, ще бачили сяйво ✨

Арктична подорож за північним сяйвом

Колись давно, в іншому житті, в доковідні часи, мені наснився сон, що я стою і дивлюся на полярне сяйво. Думаю, що з того моменту і почався відлік часу до подорожі. Час іде, нам вдалося потрапити на справжнє виверження вулкана і чому б тепер не взяти і здійснити ще одну з мрій. Принаймні спробувати, бо північне сяйво, воно ж аврора, не таке постійне явище, як хотілося б. Ми відловили дешеві квитки з Гданська на три ночі і вирішили випробувати удачу. Наші друзі почувши про те, що ми збираємося за арктичне коло також одразу приєдналися до майбутньої подорожі. Правда, я, здається, переплутав Арктику з Антарктидою, коли розповідав про плани, але суть не міняється))) За кілька тижнів до подорожі почалися потужні магнітні бурі. З’явилися новини, що сяйво вже є і над Україною і над Польщею. Тож не чекаємо на виліт і починаємо полювання в Польщі. Я зробив два заходи, марно. Першою побачила сяйво теща із села в Україні. Тепер буде мега тупо якщо ми затіяли усю цю подорож і не побачимо сяйво, зате його можна побачити з України. Прийшов час вильоту. Перший переліт був у Гданськ на одну ніч до друзів. В цю ніч я теж влаштував невеличке полювання – марно. Зате ми пречудово провели два дні у Сопоті та Гдині. Тепер ми їдемо в аеропорт і через три дні ми або будемо повертатися переможцями, або планувати нову подорож! Полетіли!

Тромсе

Спроба вполювати сяйво номер п’ять була прямо з літака. І вона була відносно вдала, тобто я побачив напівпрозорий промінь сірого кольору. Але це точно було не те, що хотілося б вполювати. Ще ми з ілюмінатора побачили люту сніжну зиму за вікном. В зиму з відносного тепла ми ще не прилітали… Приземлилися. Починаємо полювання прямо з аеропорту. Тож обрали нічний піший маршрут на пару годин до міста. Як на зло, з освітленням у Тромсе проблем немає, воно тут всюди, якісне, сіяюче, навіть в лісах провели освітлення. Треба трошки повивчати острів, щоб зрозуміти де темніші ділянки. На щастя, на маршруті нам попався ліс з вимкненим освітленням, виглядав доволі моторошно, але куди ж без пригод. В темному лісі було дійсно темно, от би північне сяйво нам освітило дорогу… Але ніт, замість цього через ліс йшов дивний кучерявий чоловік. Можливо вдень він не такий і дивний, але вночі він здавався зловісним. Добре, що у Віктора був ніж. Ніж правда залишився вдома, але це додавало хоч якусь впевненість в темному лісі.

Потім зустріли ще одного чоловіка, щось їх розбігалося серед ночі по лісу. Аня покликала його, він намагався удати, що не почув, але нам дуже важливо було знати коли він останній раз бачив сяйво і що нам робити, щоб його побачити. Чоловік дав кілька практичних порад, сказав частіше дивитися в сторону полюса і терміново кудись побіг в протилежному напрямку. Як правильно полювати на той момент ми не знали, але ось що виходить. Наприклад, шанс побачити сяйво сьогодні за прогнозом 50 відсотків, начебто не мало. Але ж це впродовж 6-8 годин. І при тому ти не знаєш в якому напрямку і як довго. Тобто, якщо сяйво буде всього кілька хвилин, то є ризик не подивитись в цей час на небо, або дивитися не в тому напрямку, бо дерева, освітлення та гори завжди дають обмеження. Тобто ці 50 відсотків треба ділити ще на два. Від думки, що можна пропустити сяйво, а потім марно чекати, ставало дурно. Але будемо просто увесь час моніторити небо. До речі, про те, що ти пропустив сяйво можна легко дізнатися на наступний день, бо люди викладають фотографії на сайтах де є прогнози сяйва. Ще було питання, а що буде якщо ми його побачимо прямо зараз, тобто що далі будемо ще три ночі робити. Бо зараз тут вже майже полярна ніч, і день менш ніж п’ять годин. Погуляли кілька годин і пішли заселятися по своїх готелях. У нас були апартаменти, що нас по-домашньому зустріли каміном з телевізора, це були найкращі апартаменти на нашому досвіді, ми як злітали до себе на шикарну дачу, якої у нас ніколи не було.

Вже була північ, але я так просто не здамся, поклав Дашу і Мішу спати, пішов на нічне полювання. А куди саме йти? Мабуть, туди. Точно, туди й піду! Сяйва там не було, але були казкової краси дерева запорошені пухнастим снігом. Хоч на острові був мороз, але вітру не було, тож було комфортно гуляти. Хвилин через 40 я дійшов до лісу, нажаль в цьому лісі було багато освітлення. Годину побродив, марно. Небо ясне, сяйва немає. Цікаво що в Тромсе життя вирує цілодобово. Люди вигулюють собак, жінка несе пакети продуктів додому. О другій ночі я визнав, що сьогоднішня спроба провалилася. Але я робив усе що від мене залежало.

Ця подорож суттєво відрізнялася від усіх попередніх: вдень ми кілька годин гуляємо доки світло, а потім довго відпочиваємо в апартаментах готуючись до полювання. В місті продаються екскурсії на північне сяйво, суть в тому, що вони тебе завезуть кудись далеко від освітлення за 150 євро з людини. Але враховуючи той факт, що бюджет всієї подорожі разом із літаками вийде по 250 євро з людини, то легше ще раз прилетіти на полювання у разі провалу. Побродили по місту, заглянули одним оком в музей Тролів, проводили сонце, яке тільки-но встало і пішли відпочивати.

По дорозі ще зустріли місцевих українців, які порадували нас, що сяйво зараз майже кожен день і показали фотографію сяйва про яке я і не мріяв. Кажуть два тижні тому зробили. На обід до нас прийшла Аня з Віктором (у котрого був ніж), тож у нас була справжня норвезька трапеза із традиційною рибною намазкою.

Друга ніч

Сьогодні за прогнозом ясне небо, вірогідність сяйва 70%, очікується магнітна буря рівня G2, сонячний вітер якої долетить до землі за 59 хвилин від сонця. На годиннику п’ята вечора, у мене починає боліти голова – добрий знак для появи сяйва. Почали ми з села Solligården. Там по фотографіях має бути небагато освітлення і відкритий великий шматок неба. До села можна доїхати міським автобусом за 3,5 євро. Коли ми приїхали, то побачили, що освітлення там провели добре, тож будемо шукати затишні темні куточки за трасою на набережній. З хороших новин, місце ми знайшли, із поганих, холод тут піднявся до неможливості. А полювати може доведеться до ранку. На щастя, хвилин на 40 нас зайняв Віктор, у якого були палички-світяшки. Треба було зігнути їх, щоб вони почали світити. Але схоже то були макети паличок, тож у нас була розвага на тему “У кого першого засвітиться паличка”. Мороз нікого не щадив. Аня повідомила, що квитки на автобус ще дійсні пів години, тож ми поспішили змінити локацію, доки не настало переохолодження. Трохи відігрілися в автобусі. Приїхали до канатного підйомника, він підніме нас в гори, звідки буде огляд на усе небо. На щастя, на вершині є ресторан, в якому можна грітися, а на друге суперщастя, там хтось для нас забронював столик і не прийшов. Можливо це я з майбутнього зробив, ще не знаю. Якщо внизу на озері було супер холодно, то на вершині гори це називалося – виживання. Хоча столик і був біля панорамного вікна, я не міг сидіти і чекати, раптом сяйво буде з іншої сторони? Тож я пішов у трекінговий маршрут по зимовій горі. Години йшли, градуси падали, сяйва не було. Умовно кажучи, ймовірність побачити сяйво зростала, бо на всю сьогоднішню ніч 70%, але вже пройшло багато часу, а сяйва так і не було. Люди підіймалися і спускалися, і можна було виділити таких же мисливців як і ми. Найкреативніші зайняли собі місце в прозорій кімнаті для виклику ліфта. І цікаво те, що сяйво з’явиться без попередження в будь-яку секунду, але ж в яку, цих секунд за ніч дуже багато. Періодично заходив в ресторан погрітися і навіть випити дуже смачного супчику. Втома та мороз дійсно відходили на другий план на фоні мого нескінченного бажання побачити сяйво. Може я щось роблю не так? Не туди дивлюся? А куди треба? Може спробувати вертикально вгору. Серце встало. Я бачу тонку і рівну хмаринку серед ясного неба. Хмаринка це добре, це дуже добре, бо якщо за прогнозом ясне небо і ніяких хмар навколо немає… Терміново телефон! Навів камеру на хмару, не вистачає світлочутливості у телефона. Смужка стала більше! Дзвоню Даші, щоб вибігали з ресторану. Мишко вибіг найперший. Проблема в тому, що столик одразу зайняли, тож назад дороги немає. Я показав на ледь помітну смужку в небі, доки всі вглядалися, щоб її помітити, смужка зникла. Даша сказала, щоб наступного разу я кликав коли буде щось більш на сяйво схоже. Смужка з’явилася знову на цей раз ще й з невеличкою хмарою. З ресторану почали виходити люди, бо почули, що у нас почався двіж. Чоловік достав професійну камеру і навів на промінь. Всі з нетерпінням дивилися в його екран, промінь на камері мав зелений відтінок. Починається! Схоже аврора з іншої сторони від оглядки буде. Всі перебігли на гору в очікуванні, що буде далі. На небі в горах з’явився вже видимий оку зелений промінь. Я не міг стримати емоцій, я кричав, стрибав. Вполювали! Аня сказала, що поки що не зараховується, але над містом засвітилися ще більш виражені кілька променів, тож Аня погодилася, що зараховується.

Нажаль ця аврора була дуже слабкою. Хтось з туристів показав відео, яку він вполював аврору днями, тож Аня знову сказала, що ця не зараховується. Легше всього було Віктору, ім’я якого було Оптимізм, він сказав, що його взагалі все влаштовує, навіть якщо аврори не буде. На жаль, опівночі канатка закривається, тож треба спускатися в місто. Приїхали у місто і розійшлися по готелях. Я собі обморозив обличчя і надув око. Добряче відігрівся в гарячому душі, сів на диван і закутався в ковдру. Сім годин полювання на морозі челендж ще той, на щастя, завтра є ще одна ніч в запасі. Пішов почистив зуби, щоб готуватися до сну. Даша сиділа і вивчала показники в додатках. Один з додатків висвітив пуш-повідомлення, що треба бути готовим до появи в небі аврори. Відсотки помітно виросли. Так, зрозуміло, сьогоднішнє полювання не закінчено. Я одягся назад в зимовий одяг і відправився в новий похід.

На годиннику перша година ночі. На телефоні в Ані з Віктором і у Даші відключений тихий режим на випадок, якщо я вполюю сяйво. Я пішов в напрямку вершини острова, чим вище підіймусь, тим краще. Той перший ліс якраз достатньо темний був. На моє диво через 20 хвилин Даша мені у вайбер написала “Ну що там?”. А чому Даша не спить? Я напівфлегматично зауважив, що взагалі нічого. Даша мене набрала і сказала що додатки просто верещать повідомленнями про аврору, що наближається. Один з додатків, який завжди показував песимістичний прогноз 2-9% тепер показує понад 30% і сигналить що треба полювати, інший додаток, що показував 60% показує понад 80%. Давай сяйво, я знаю, ти можеш! “Я не ляжу спати доки його не побачу”- такі думки у мене були в голові в той момент. Так, тут треба повернути направо в сторону лісу, і тут я побачив зліва великий, товстий зелений промінь. Терміново всіх підняти! “Даша, починається і воно явно потужніше за те, що ми бачили на горі, вибігай з дому я кину напрямок в якому я його бачу”. Доки дзвонив Даші, променів вже стало декілька, і вони дійсно ефектні! “Аня, терміново буди Віктора, це сяйво точно зарахується”. До лісу добігти я не встиг, тож буду тут шукати затишні місця. Кинув у вайбер напрямок сяйва. Мене набирає Даша “Бачу! Його з центра добре видно”.

Промені зникали і тут же на їх місці з’являлися нові, ще більш широкі, тепер їх стабільно було три. Набрав Аню, вони ще збиралися. Орієнтир вже добре визначили. Насправді треба відштовхуватися від яскравої зірки в небі. Знову Даша на зв’язку, п’ятий промінь вже був не прямий, а трохи з поворотом. Ми кричали від радості одне одному у слухавку і коментували куди треба дивитися. Часом Даші щось закривав ліхтар, часом мені. Ми так раділи, але по факту це був тільки вступ. Даша сказала, “Дивись що над головою!”

Сяйво почало йти по колу розходячись по всьому небу, тепер це були не промені, а хвилі в небі, прямо над нами. Вони почали гойдатися наче від вітру. Небо покрилося лабіринтами із сяйва, воно буквально всюди. Я перебрався в невеличкий лісок, продираючись через дерева-кущі. Я такої краси навіть не уявляв, ось вона яка магія. Даша розбудила Мишка, який одразу вибіг дивитися цю красу. Аня підтвердила, що вони теж знайшли точку для спостережень.

Сяйво набирало оберти настільки, що почало підсвічуватися суцільно усе небо. Тепер треба, щоб потужність спала, бо інакше сяйво не видно через його монотонність. І ось ми вже знову спостерігаємо цю неймовірну красу, у вигляді хвиль по всьому небу. Добре, що я в глухому парку десь біля вершини острова, можна вдосталь кричати від радості.

Бачу, що мій допис про сяйво у вайбері лайкнула мама, набрав її, вона теж була в онлайні з нами, але нажаль мій телефон не зміг камерою побачити сяйво. Але ж яке воно було фантастичне, велике і потужне, воно тривало понад годину. Коли сяйво закінчилося, то на небі залишилися білі відбитки у вигляді лабіринтів. Додому я повернувся біля третьої. В останній момент на небі знову з’явився зелений промінь. Невже ще годину?! Я спати хочу))) Але промінь одразу згас, аврора закінчилася. Ми переможці! Нам це вдалося!!! Нам дуже сильно пощастило, ми молодці! Як тепер взагалі заснути під такими емоціями? Коли ми закривали очі, то продовжували бачити сяйво))) Мабуть, тепер буде снитися щось не менш фантастичне! А ось фігушки, снилася повна дичина. А в першу ніч так взагалі снилася ніч.

Третя ніч

Зазвичай в подорожах я рахую дні, але враховуючи що ніч тут триває зараз понад 19 годин, то правильніше рахувати ночі. Переможці прокинулися, наші посмішки сяяли яскравіше за минуле сяйво. Сьогоднішнє полювання буде на релаксі. Ми спробували прогулятися в місто, щоб побачити хоча б шматочок дня, але сили після нічних пригод вже не ті. До нас вже традиційно прийшли в гості на обід Аня і Віктор, вони принесли з собою імбирне пиво.

Потім ми просто всі разом відпочивали, відпочивали і ще раз відпочивали. Відпочивання для мисливця це внутрішня боротьба, доки бажання та емоції не візьмуть гору над втомою. Ідею почати полювання о 17:00 підтримав тільки Мишко. Тож ми почали наш маршрут вдвох. Я за життя ще ніколи не дивився стільки небо, як за ці три дні. І весь час тепер ввижається начебто ледь помітні стрічечки сяйва у небі. Але два рази побачити сяйво то певно зовсім розкіш, у мене і так після першого разу губа тріснула в трьох місцях. На щастя, ліси в Тромсе доволі затишні, щоб по них гуляти і без сяйва. Ми навіть знайшли там працюючу космічну станцію, що якраз калібрувала сателіт. Зустрілися ми всі біля комплексу термальних басейнів Tromsøbadet. Аня спочатку думала, що я жартую, коли я сказав, що у подорож треба взяти купальники, але холодні країни і термальні аквапарки це вічний і прекрасний дует. Один з гарячих басейнів на відкритому повітрі. Втомленість після полювання як рукою зняло, я знову заряджений, можна продовжувати. Коли всі полягали спати, я знову взявся за улюблену справу, сьогодні я обрав свої нічні маршрути досліджуючи місто. Даша мені дала чіткі вказівки заради якого рівня сяйва треба її будити. Мені дуже сподобався невеличкий район Vervet.

Полював до другої ночі доки показники прогнозів не впали зовсім. Далі немає чого ловити, можна йти спати. Хоча чергова спроба і не була вдалою, це вже не мало ніякого значення, ми переможці! Хоча можливо справжній переможець це теща, яка у цю ніч вдруге зловила сяйво в українському селі.

Світанок

Зворотний виліт у нас був ранковим, ми зустрілися з Анею та Віктором вже в аеропорту. Три дні тому я гадав, яким буде фінал цієї подорожі, коли будемо сідати у зворотній літак, але фінал тепер нам вже відомий і він найкращий! Гданськ нас зустрів похмурою погодою і дрібним дощем, але це теж вже не мало ніякого значення. Тим паче Гданськ це гастрономічний рай для нас, тож вперед на вареники в улюблений заклад!

Підсумки і висновки

Перед плануванням свого полювання, обов’язково прочитайте нашу інструкцію. Ми за три ночі полювань зловили один раз повноцінне сяйво. Емоції, які ти отримуєш від сяйва неможливо передати ані словами, ані текстом. Апартаменти в листопаді коштували по 70 євро за ніч на трьох осіб, авіаквитки Гданськ-Тромсе-Гданськ 105 євро на трьох. Норвегія це дуже дорога країна і для мінімізації витрат можна летіти повністю зі своїми продуктами. Транспорт по місту враховуючи аеропорт коштує 3,5 євро з дорослого, хоча транспортом можна при бажанні не користуватися. І знайте, якщо ви прочитали цю статтю і ще вагаєтеся чи варто летіти на полювання, я вам допоможу – варто! На відміну від полювання за виверженням вулкана, це ще й безпечно для життя. Щиро бажаю вам вполювати ваше найкраще полярне сяйво!

Норвегія

Берген-Флом-Гейрангер-Олесунн

Ставангер, Прейкестолен та К’єраг

Арктична подорож за північним сяйвом

Осло та околиці

Маршрут на 9 днів по Норвегії Берген-Флом-Гейрангер-Олесунн

Нотатки

  • Якщо купувати квитки на двох, то вважатиметься групова знижка 25%
  • Квиток купується єдиний від міста до міста. Всі автобуси та пороми чекатимуть на вас на пересадках.
  • Вода у кранах питна
  • Кажуть, можна легко подорожувати автостопом
  • Начебто свій намет можна ставити в будь-якому місці країни.
  • За 9 днів готівка нам знадобилася двічі монетками по 20 крон для камер зберігання речей, і у Фломі треба було заплатити 120 крон за зберігання двох сумок. Решта карткою, включаючи автобуси. Якщо плануєте хайкінг по льодовику, то теж потрібна буде готівка. Готівку потрібно отримувати у банкоматах. З обміном валют тут все складно.
  • З собою ми брали ліжко (наволочка, простирадло, підковдра та рушник) два таких комплекти нам заощадило 50 євро в поїздці. У Кемпінгах постіль та рушники платні.
  • Частину маршрутів автобусів було скасовано після 18 серпня. Я так розумію, що це закриття сезону було.

Їжа
Сніданок Мюслі з йогуртом. Вермішель або рис з сосисками або ковбаскою, чай, печиво.
Обід харчувалися бутербродами та сумішшю із сухофруктів та горішків. 400 г суміші коштує приблизно 4 євро. Ми привезли із собою з Києва.
Вечерю готували собі самі. В основному це був рис або вермішель із сосисками або котлетками-напівфабрикатами та сир. Така вечеря коштувала приблизно 5 євро на двох.

Сайти із розкладом автобусів

www.vybuss.no
www.skyss.no
www.nor-way.no
www.frammr.no

Авіакомпанії, якими літали
SAS (внутрішній переліт)
Norwegian (Копенгаген-Берген та Осло-Варшава)
Wizzair (Київ — Копенгаген та Варшава-Київ)

З собою взяли

  • Постільна білизна
  • Рушники
  • Капці
  • Дощові плащі
  • Парасольки
  • Фен, щоб сушити одяг
  • По дві куртки та кофту

Продукти з Києва

  • Їжа в літак на перший день
  • Вівсянка
  • Кріпси (мюслі)
  • Сухофрукти з горіхами
  • Плавлені сирки трикутники (4 упаковки по 8)
  • Сир (350 грам)
  • Палиця сирокопченої ковбаси
  • Хліб

Кемпінги
Складність полягала у бронюванні кемпінгів. Кемпінг не завжди відповідав на емейл і необхідно було дзвонити на норвезький номер і англійською домовлятися з господарем про бронювання.

Кемпінги в яких ми зупинялися:
Кемпінг Стрин (Stryn Camping)
Кемпінг Гейрангер (Solhaug Camping)
Кемпінг Олесунн (Volsdalen Camping)
Åndalsnes Camping – не заїхали, оскільки змінили маршрут

Час у маршруті вказаний приблизно в межах години.

День 1. Приліт
23:30 приліт до Бергена по 37 крон з людини їдемо в центр і вселяємось на нічліг

День 2. Флом
09:10 – 12:00 Їдемо автобусом до Флому. Купували квитки тут http://www.nor-way.no/
12:05 Здаємо речі по 60 крон за рюкзак на зберігання
12:20 – 13:20 Їдемо поїздом до Мірдала, сідаємо праворуч
13:20 – 18:20 Йдемо пішки у Флом 21 км. За бажанням по всьому маршруту можна проїхати велосипедом. Як і де його брати в оренду ми не розбиралися.
19:00 закривається камера зберігання речей

День 3. Гудванген
09:00 – 11:00 Кораблик Флом – Гудванген
11:40 – 17:40 Пішки підйом на Рімстіген. 4 км в один бік до початку підйому — підйом-спуск – 4 км назад.
18:10 – 18:30 Автобусом Гудванген – Флом
20:30 – 21:30 підйом та спуск на оглядку біля водоспаду Brekkefossen

4 день.
10:00 – 11:30 Екскурсійним автобусом на оглядку за маршрутом Флом-Стегастейн-Флом
12:00 – 13:00 Короткий туристичний трек Фломом. Маршрут по пагорбах.
14:30 – 15:30 Автобус із поромом Флом – Согндал
16:00 – 19:00 Гуляємо по Согндалу. Піднімаємося на оглядку, що недалеко від маркету Rema 1000
19:00 – 20:00 Заселяємось та вечеряємо
21:00 – 22:00 Вечірня прогулянка

День 5. Льодовик
Здаємо речі на автовокзалі в осередок за 20 крон.
08:35 – 10:35 Автобусом через Gaupne у Nigardsbreen. Автобус спочатку зупиниться біля інформаційного центру, де можна купити екскурсію з походом. Якщо Вам не потрібен похід льодовиком – попросіть водія відвезти вас на початок маршруту. Водії нормально реагують на це прохання.
10:35 – 12:20 Прогулянка до льодовика та назад. Якщо хочете трек по льодовику треба закладати інший час
12:35 – 14:35 Автобусом Nigardsbreen до Кваму.
14:35 – 15:35 Пішки з Кваму вздовж озера на автовокзал у Согндал
16:40 – 19:00 Автобусом Согндал – Стрин

День 6. Гейрангер
10:25 – 12:00 На туристичному автобусі Unesco Стрин-Гейрангер. Але краще на автобус + Пором через Hellesylt.
12:30 – 17:20 Піший маршрут через овечу ферму до водоспаду Storseterfossen. Назад на огляд біля ферми й ще хвилин 40 на огляд за фермою. Зворотний спуск у Гейрангер

День 7. Гейрангер
10:30 – 11:30 Туристичний прогулянковий кораблик
12:00 – 20:30 Підйом та спуск на Vinsåshornet висота підйому 1343 метри (Є огляд Далсніба з подібним оглядом, але туди тільки на машині. Раніше ходив автобус, але наче його вже немає). Піший маршрут до 9 км на один бік.

День 8. Гейрангер
09:00 – 13:00 Похід на огляд біля Skagefla. Можна взяти тур на кораблику з Гейрангера та висадитись біля підніжжя огляду. Потім буде кілька годин пішого маршруту до Гейрангера.
15:45 – 19:10 Переїзд двома поромами та трьома автобусами Гейрангер – Молде. Перший автобус зупиняється для фотографій на 5 хвилин на огляді “Орлина дорога”
20:00 – 22:00 Підйом на огляд Варден у Молде. Нічний підйом нам не сподобався. У лісі було темно.

День 9. Олесунн
9:30 – 12:00 прогулянка по Молде. Етнографічний музей просто неба. (З Молде також можна поїхати на Атлантичну дорогу (близько години в один бік), на півдорозі можна вийти, щоб потрапити на печеру Церква Тролей. Пішки півтори години в один бік).
12:40 – 14:40 Переїзд автобусом Молде – Олесунн
15:00 – 22:00 Гуляємо Олесунном

День 10. Осло
Ми мали п’ятигодинну пересадку в Осло. По 100 крон з людини в один бік ми за 25 хвилин доїхали від аеропорту прямо до центру поїздом. Поїзд ходить вдень 3 рази на годину.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 17.08.2018 – 26.08.2018
Тривалість: 9 повних днів
Авіаквитки: Wizz + Norwegian + SAS
Готелі: Booking + Airbnb + Кемпінги
Екскурсії: Усе самі
Складність подорожі: 7/10 (Майже важко)

Подорож країною водоспадів та неймовірних панорам

Чи бачили ви колись справжній високий водоспад? А 16 одразу? Подорож до Норвегії назавжди змінила наше з Дашею уявлення про красу світу. До поїздки ми навіть уявити не могли, що на нашій планеті є щось таке ж гарне як екзотичні пляжі Азії, але зовсім інше і набагато ближче територіально.

Норвегія — це така країна, де краса знаходиться не лише у певних місцях, а одразу скрізь і на всіх маршрутах. Гарні будиночки з трав’яними дахами розстилаються біля підніжжя гори вздовж великого зеленого озера, а з гори ллється кілька водоспадів. Ми мали такі дні, коли не було ні хвилини маршруту без високогірних водоспадів.

І це у пік сухого сезону! У нас очі буквально відмовлялися вірити в те, що бачать. Немов розташуванням кожного будиночка, озера чи хвойного лісу займався спеціальний дизайнер. Розповіді про те, що в Норвегії є залізниця з гарними краєвидами, явно применшені. Тут майже всі дороги, включаючи автобусні маршрути настільки мальовничі, що переїзди проходять на одному диханні. Я навіть мамі у прямому ефірі з автобуса демонстрував красу дороги. Густе покриття всього громадського транспорту вайфаєм дає безмежні можливості ділитися красою під час подорожі.

Але є й зворотний бік медалі. Ноги! Їх тільки дві на кожного, а щоб усюди пройти і обійти, потрібно мінімум кілька змінних пар. Ми мандрували 9 повних днів з яких 7 були щільно завантажені хайкінгом на оглядові вершини. На день ми робили в середньому по два підйоми. Двічі були навіть нічні незаплановані. Ми потрапили в сильну негоду, три дні були дощовими. Але жоден дощ і навіть злива не зіпсує краси цієї країни. Хіба що фотографії вийдуть менш вдалі. Безумовно, країна дуже дорога, входить у топ 5 найдорожчих країн світу для туризму. Але навіть тут можна підійти з розумом і максимально заощадити. Технічні деталі та витрати описані в цьому оповіданні.

Отже, починаємо нашу подорож до однієї з найкрасивіших країн!

Підготовка

Цього року в Норвегії аномально спекотне літо та дуже тепло, але саме перед нашим прильотом, вся аномальність закінчилася та розпочався хардкор. Прогноз погоди нам обіцяв тотальне заливання практично безперервними дощами та температуру до 3 градусів тепла. Зазвичай ми собі робимо два літа на рік, але цього разу схоже влаштували собі 2 зими. Всі перельоти у нас лоукостером без багажу, тільки з ручною поклажею. У ручну поклажу крім стандартних речей довелося помістити дві парасольки, два плащі, дві теплі куртки для Даші, тепла куртка для мене, теплі кофти, запасні джинси та фен, щоб сушити одяг та взуття. Назад рюкзаки були суттєво легшими, оскільки поїздку не пережили: парасолька, порвані джинси, вбита куртка та порваний плащ. Але плащ ще більш-менш, його таки забрали. А, так, ще з собою взяли два комплекти постільної білизни (оскільки постіль багато де платна і дорога), два великі рушники та капці. Ну і звичайно палку с/к ковбаси, купу сиру, буханець хліба, вівсянку, кріпси. Ще трохи їжі в літак. Ну і все інше як завжди. Завдання вписатися в стандартну ручну поклажу здавалося нездійсненним, але ми вже робили подібне з Південною Америкою. А значить здійсненно. І все-таки нездійсненно! Ще був третій маленький рюкзачок. Тут було ціле мистецтво, як з усім цим пройти в літак так, щоб не змусили запихати рюкзачок в рюкзак і так, щоб наша ручна поклажа не тріснула швами без рюкзачка. Але насправді наші з Дашею основні рюкзаки вийшли 7 та 8 кг і проходили повністю за розмірами. Одна дівчина змогла запхати свій великий рюкзак у рамку малої ручної поклажі, щоб довести менеджеру, що може не здавати в багаж. У неї пішло близько чотирьох хвилин на запихання і майже хвилина на діставання з рамки. Я вже був готовий почати робити той самий трюк, але нам попався більш лояльний менеджер і дозволив взяти рюкзаки на борт. Ми сиділи у WOG-кафе транзитної зони. Саксофоніст грав спокійну, приємну мелодію. Ми отримали насолоду від останнього моменту, коли ми зможемо поїсти в кафе до повернення додому. Під час посадки на борт перед нами причепилися до багажу однієї жінки. Менеджери були так зайняті її багажем, що наш рюкзачок залишився непоміченим. Полетіли!

Копенгаген

Аеропорт

Тут у нас була пересадка на інший лоукостер Norwegian. Ця пересадка запам’яталася аеропортом із неймовірно великою зеленою зоною. Тут росли високі дерева, а у віконце світило лагідне північне сонце. В аеропорту всі написи дублювалися китайською. У чергах було дуже багато китайців та навіть магазин 7-eleven. Прямо частинка Азії. У нас із собою була рідина. Я запитав офіцера, чи можна її проносити? Чоловік добродушно порадив покласти на рентген, і перевірити, раптом вдасться. Коли на рентгені за рідину нічого не сказали, хлопець радісно нам кивнув: «Ось бачите, як усе просто». Офіцер шенгенської зони поцікавився куди далі прямуємо і коли плануємо повернутися в Україну, після чого побажав нам вдалої подорожі та поставив штампи. Сам аеропорт це як мікромісто. Тут, крім зеленої зони, ціла інфраструктура з перукарень і магазинчиків. У магазинах роздають дегустувати різні ласощі. А у відділі Lego можна навіть просканувати свою руку та побачити ким ти є із героїв лего! Доброта місцевих людей буквально парує у повітрі. Це було те, що треба для успішного старту поїздки. Жителі Норвегії виявилися такими ж душечками.

Берген

До Бергена ми прилетіли о 23:30, і по нашому розрахунку треба було їхати на таксі. Але першим сюрпризом виявився автобус, який досі ходив. А другим і найприємнішим сюрпризом виявилося те, що нещодавно до аеропорту дотягли рейки поїзда з центру і тепер по 37 крон можна доїхати до центру! Ще й обіцяного дощу нема! 

Усі мешканці дуже високі. Мені було незвично, бо зазвичай у транспорті всі нижчі за мене, а тут навпаки. Ще всі п’яні та веселі. Вечір п’ятниці, народ гуляє. Ще було трохи незвично бачити стільки Цезарів. Їх було дуже багато. Причому тверезих цезарів ми так і не побачили.

Найкрутіші Цезарі були не лише в тогах, а й з лавровими вінками на головах. Дивлюся народ тут вміє розважатися. Від кінцевої зупинки до готелю треба було йти півтора кілометра. Ми дуже оцінили, наскільки Берген прикольний. Добре, що готель був не в самому центрі, так би ніколи не дізналися яке це прикольне містечко. Кажуть, вдень тут нічого робити, але вночі він дуже атмосферний.

У нас була інструкція з кодами щодо отримання ключа та самостійного вселення. Окремою частиною квесту був пошук пароля від вайфаю. Холодильник чомусь зовсім не холодив. Як я його тільки не просив. Проте морозильник трохи давав холоду. Гаразд, складемо їжу в морозильник, то є хоч якийсь шанс. А ще рекламують у нас норвезький холод у кондиціонерах! Але холодильнику стало соромно, і він вирішив виправитися. На ранок ми дістали їжу з морозилки, як у фільмі “Марсіанин”, коли він діставав картоплю з розгерметизованої теплиці. Після розморожування наш сир “Чеддер” на смак нагадував старий пластилін. А огірки (так, ми ще огірки змогли взяти з собою) взагалі нічого не нагадували. Але добре хоч їжа не в цілісному крижаному кубі виявилася. Варто нам дійти до автобусу як почався обіцяний за прогнозом дощ. Коли купуєш квитки на двох, це зараховується як міні-група та застосовується знижка 25%. Якщо маршрут складається з кількох автобусів та поромів, то вони будуть виписані на єдиному квитку із загальною знижкою. Усі автобуси та пороми обов’язково чекають один на одного. Найдальший наш маршрут складався з трьох автобусів та двох поромів за 3 години.

Перші 16 водоспадів нас чекали вже буквально у перші хвилини як ми виїхали за місто. Краєвиди ставали все красивішими і красивішими, попри зливу. За рахунок дощу уривки хмар застрягали в горах, додаючи загадковості в атмосферу. Написання цієї розповіді мені приносить неймовірне задоволення, тому що я знову погодинно переживаю весь норвезький маршрут. Спочатку ми дивувалися чому не всі водоспади нанесені на карту, але потім стало ясно, що тоді серед міток водоспадів взагалі нічого не можна було б розібрати. Транспорт у Норвегії ходить з точністю як годинник. Бувають, звісно, ​​винятки. Але приїхавши до Флома о 12:00 ми встигли здати речі в камеру схову, купити квитки та пересісти на поїзд, який вирушав о 12:20. Скільки ми чули та читали захоплених відгуків про краєвиди з поїздів Норвегії. Я думав, що це трохи перебільшено. Але насправді що з поїздів, що з автобусів тут такі краєвиди, що від вікна відірватися практично неможливо. Потяг почав підніматися в гори. Попри сильний дощ, краєвиди були такими, що я переглянув уявлення про те, як виглядає рай на землі. Це здавалося просто неможливим. Ми ніколи не бачили такої краси серед гір. Усю дорогу динаміки розповідали історію маршруту. Тематично одягнений провідник перевіряв квитки.

Далі спойлер. Якщо хочете сюрприз під час Вашої власної поїздки, пропустіть уривок до Мірдала.

Спойлер

Потяг зупинився біля найпотужнішого водоспаду. Машиніст оголосив, що всі мають вийти та милуватися. Коли ми вийшли, почалася гучна та гарна музика. Вона була всюди, з усіх боків. Акустика була просто розкішною. На тлі водоспаду була стіна зруйнованої будівлі. З-за стіни з’явилася дівчина у червоній сукні і почала танцювати, коли дівчина заходила за край стіни, то блискавично з’являлася з-за іншого далекого краю та продовжувала танцювати. Шоу тривало до 5 хвилин. Даша знала про шоу, але для мене берегла таємницю. Я був просто приголомшений. Ми їхали поїздом, який зупинився, щоб ми подивилися на водоспад і почалося шоу. Це просто нонсенс! ПОЇЗД ЗУПИНИВСЯ, ЩОБ ПАСАЖИРИ ВИЙШЛИ ПОДИВИТИСЯ НА ВОДОПАД?! Шоу закінчилося, і ми доїхали до вершин гір у Мірдал.

Мірдал

Лила злива. Було холодно, руки замерзали тримати парасольки. На Даші була кофта, дві куртки та дощовик. Я був у кофті, куртці та дощовику. Ми почали свій трек через долину водоспадів у Флом. Протяжність маршруту склала 21 кілометр, спуск із 865 метрів над рівнем моря.

Дощ часом ущухав і іноді навіть пробивалося сонце. Краєвиди вартували кожного зусилля. Яких тільки варіантів із водоспадами на шляху не було. Найприємніше, що до краси очі не звикають, і припливи радості та вау-ефекту накочують постійно.

Втомлені в мотлох, ми дійшли до Флома. Забрали рюкзаки і ще йшли півтора кілометри до нашого будиночка. Будиночок був двоповерховий. У нас була своя кімната на другому поверсі та спільна ванна кімната на першому. Дощ припинятися не особливо збирався. Він часом затихав, але потім із новою силою лив. Оскільки у нас з собою був фен, ми могли оперативно висушувати взуття та одяг. Це дуже рятувало. Цього вечора розпочалося погодне диво! Почався дуже сильний буревій. Стільчики, кушетки, квітка у масивному горщику, це все літало територією. Цей ураган тривав усю ніч і докорінно змінив прогноз погоди у кращий бік. Вранці несподівано була мінлива хмарність замість дощів. Ми відкоригували свої плани на льоту і останні дві хвилини схопилися на кораблик до Гудвангена.

Рімстіген

Ранковий кораблик – це справжнє суворе випробування норвезьким холодом. Корабель йшов 2 години на повному ході вздовж високих фіордів. Корабель багатопалубний і завжди готовий відігріти мандрівників. Але навіть попри панорамні вікна всередині корабля, цю красу хочеться бачити на власні очі.

Більш підготовлені мандрівники озброїлися теплими шапками. 

Краса маршруту полягає в будиночках, що розташовані біля самої води, просто під схилами фіорду. На самому верху починався водоспад і розсіювався десь посередині гори.

Деякі під силою гірських вітрів розпорошуються в серпанок і десь значно нижче знову збираються у водоспади.

Я розумів, що швидше за все відморожу собі обличчя і застуджуся, але заради такої краси стоятиму всі дві години і дивитимусь як вражений блискавкою на панорами.

До одного з найбільших водоспадів наш корабель підплив впритул задом і хвилин п’ять стояв, щоб усі нафоткалися. Як же ми любимо цю країну! Ми припливли до Гудвангену. Чесно кажучи, я вже шкодував, що ми запланували дорогу назад на автобусі, а не на кораблику. Але різниця у ціні -10 євро проти 76 євро була відчутною. У маркеті на нас чекав найсмачніший сендвіч з креветками. За 5 євро на двох ми добре підкріпилися і були готові вирушати в маршрут.

Спочатку треба було пройти 4 кілометри практично рівною дорогою до сусіднього міста. Погода стояла гарна, часом з-за хмар проглядало сонце і доводилося знімати куртки одну за однією. Деколи гріло так, що знімали навіть обидві куртки. Ми дійшли до вказівника Рімстіген. І почали підйом на наш перший фіорд.

Ми йшли вгору понад дві години. Це було незабутньо. Панорама за спиною ставала все красивішою та красивішою. Кораблики та будиночки внизу ставали дедалі меншими. Щиро кажучи, підніматися було нелегко. Ноги трохи боліли після фломовського маршруту. У поїздках завжди так, найлегші підйоми посередині, коли організм звикає. Найскладніші на другий день і останній, коли організм починає здаватися. На маршруті нам трапився високий, повноводний водоспад. А на вершині на нас чекала нагорода не лише у вигляді найкрасивішої панорами, а й нескінченні запаси чорниці та грибів. Гриби на вигляд були їстівними, але хто їх знає))))

А ось чорниці ми об’їлися так, що я навіть почав загрузати в розмитій дощем землі, не помічаючи того. Нагорі на мене чекало перше падіння. Летів я з камерою в руках. На щастя, впав назад, а не вперед. Мені тоді ще здавалося, що це падіння було дуже екстремальним. Але цього разу навіть без крові обійшлося, так що не рахуємо його за серйозне))))

На вершині нас чекав стовпчик із поштовою скринькою. У ящику лежала книга та ручка. Тут відзначалися всі, хто підкорив маршрут Якась варіація геокешингу.

Дорогою нам зустрічалися предмети, схожі на живих створінь. Був величезний камінь схожий на сову. Було повалене дерево – дракошка. А може, просто на тлі ейфорії наша фантазія ще більше прикрашала маршрут. У Норвегії дуже зручно з водою, коли вона закінчується, потрібно дійти до житлових будиночків та попросити набрати воду. Норвежці це роблять із радістю та усмішкою. Також зустрічаються громадські дуже чисті туалети, в яких можна набрати воду. Слово чисте, тут застосовується у всіх аспектах. На зворотному маршруті, на нас чекав сюрприз. Справжні норвезькі затори. Іноді в тунелях щось трапляється, чи проводяться якісь планові роботи. Рух зупиняється на 30 хвилин повністю. З одного боку, звичайно, транспорт працює як годинник, але в такі моменти стає страшнувато, а якби ми на літак поспішали? Водій в автобусі чомусь вирішив грошей із нас не брати. Усміхнувся та сказав “It’s all okey!” Радісно. Ми з Дашею зробили висновок, що він намагався наздогнати свій графік і вирішив не заморочуватися десятьма євро. Двогодинний маршрут кораблика ми проїхали за 15 хвилин автобусом. Прямо крізь гору. Щодо тунелю. Тунелі тут звичайно знатні, найдовший тунель на нашому норвезькому маршруті був завдовжки 25 км.

Автобус їхав ним близько 20 хвилин. І навіть там був вайфай з інтернетом😊. Вдома ми повечеряли макарошками із сосисками. Начебто вже близько 21:00. Починає темніти, але погода настільки приємна, що ми не втрималися і вирушили ще один трек до місцевого водоспаду. Цього разу підйом тривав близько 40 хвилин. Нагорі, велика зелена галявина, водоспад та оглядовий майданчик прямо на Флом.

Нічні вогники будиночків сяяли неначе дорогий макет дитячої залізниці. Все було наче уві сні. Сон був міцний, як ніколи. Взагалі за всю поїздку жодного разу не було натяку на безсоння. Щоразу сни були дуже міцними.

Стегастейн

З самого ранку ми пройшли невеликий піший маршрут по пагорбах Флома. З цікавого, був момент коли ми зустріли статую гівна. Ще була, звичайно, статуя корони у скелі, але це не так романтично, як попередньо згадана статуя. Оглядовий майданчик Стегастейн був у пішій доступності, але похід би зайняв цілий день. Стільки часу ми не мали, тому записалися на півторагодинну екскурсію. Поки ми їхали автобусом, аудіогід нам розповідав про Норвегію. Фішка гіда була в тому, що перемикати записи потрібно було скануючи циферки на карті. Технологія трохи застаріла, але кумедна. Найнезабутніший аудіогід на нашому досвіді був у Польщі, у замку Мальборк. Польський гід нас сам визначав по GPS і розповідав те, що треба. Норвезький аудіогід розповідав настільки спокійним голосом, що нас часом вирубувало в сон. Захвату від оглядового майданчика було трохи менше, ніж на попередньому. Причина була проста – сюди ми дісталися не самотужки, і не було хвилі гордості-радості від досягнутої мети. Проте варто віддати належне.

Тут гарно. Ще ми зафіксували історичний момент, як один хлопець робив пропозицію своїй дівчині. Їм дуже пощастило, що у нас із Дашею блискавична реакція. Тепер у пари є пам’ятні фотографії з такої важливої ​​у житті події. Коли хлопець записував мені свій емейл, його руки тремтіли від хвилювання. Як же це було зворушливо))) Екскурсія тривала лише півтори години. Трохи шкода, що ми не пройшли такий мальовничий маршрут пішки. Ми навіть хвилин 20 спеціально прогулялися з Флома дорогою до Стегастейну. Але в нас на щастя попереду цих маршрутів було ще повно.

Согндал

Це був наш перший переїзд, у якому поєднувалися не лише автобуси, а й поромні переправи. Тут види з порому набагато простіші, тому що переправа через широке море, а не між вузькими та високими фіордами.

Місто нас прийняло неймовірно сонячно. Наші апартаменти були на околиці. Ми здали рюкзаки в камеру схову і пішли на найближчий піший маршрут. Маршрут пролягав на пагорб через церкву з неймовірно соковитим яблучним садом. Церкви в Норвегії дуже гарні зовні. Найцікавіша була на маршруті у Фломі, вона була чорного кольору.


Церква біля Флому

Оглядовий майданчик був зовсім невисокий і доступний. З нього відкривався краєвид на сонячний Согндал. Насправді всю красу приховано за поворотом зліва, де місто Квам. Але ми цього ще не знали. Дорогою до готелю ми зайшли до супермаркету затаритися продуктами. Я купив за 8 євро величезний шмат найсмачнішого сиру. Усю поїздку цей сир нас радував.

Але ще радіснішим було побачити кавоварку в цьому супермаркеті. У Норвегії кава часто недешева. Але тут він був просто безплатним! Добре, що ми знали значення слово Gratis у ціннику! Просто натискаєш кнопку та автомат тобі її наливає. У нас було заброньовано кімнату в апартаментах. Але оскільки інші туристи сьогодні не заїхали, то нам дісталася просто шикарна норвезька квартира з власною терасою.

Щоправда, шлях до апартаментів був нелегким і вгору. Мапс мі жорстоко помилився, і ми прийшли в глухий кут. Наш готель був поряд, за одним із будинків, через обрив. Але обхід – пів кілометра з гори та в гору з речами. Чесно кажучи, обходити сили не було і ми як у справжньому детективному фільмі вирішили пробратися через інший будинок. Хазяїн був захоплений газонокосаркою і нас не чув. Ми тихенько пройшли територією, знайшли саморобний місток через обрив перебралися до потрібного будинку. Коли ми розповіли господині, як ми добиралися до квартири її сина, з’ясувалося, що ми пробиралися через її будинок))))

Сказати, що квартира була шикарна мало. Вона була просто лакшарі і повністю наша. Зрозуміло, що вечір без пішого треку не обійшовся, але ми зовсім ненадовго, чесно 😊. Чого ми, власне, обрали Согндал. Звідси стартував ранковий автобус на льодовик. До речі, льодовик англійською вимовляється як “Глейше”. Якщо зберетеся на цей маршрут, то без цього слова ніяк не порозумітися) Ми його самі дізналися у господині. Дорога до льодовика складалася з двох автобусів із фантастичними краєвидами. Хоча було б дивно, якби краєвиди були простими. Це Норвегія, тут скрізь гарно. Спочатку були краєвиди фантастично озера міста Квам та інших дрібних містечок. Краса озер ховалася в їхньому кольорі та кутом огляду. Озера на собі відбивали всі будиночки та ліси у такому ж кольорі як на яву. У результаті під берегом була ідеальна дзеркальна картина всього на березі.

Одні озера змінювалися іншими. Коли здавалося, що красивіше вже нікуди, яскрава бірюзова річка почала звиватися вздовж нашого шляху. Здається, подібні фотографії я бачив про Канаду. Але це тут і зараз. Річка була гірська, спритна, постійно кудись поспішала. Але як у такій красі можна взагалі поспішати. А найприємніше, що у нас ще зворотний двогодинний маршрут буде вздовж цієї краси. Чи варто говорити, що красу іноді доповнювали високогірні водоспади і прекрасні будиночки? Нас привезли до інформаційного центру. Місце, де можна купити тури по самому льодовику. Але в цій поїздці, наш одяг не зовсім відповідав льоду. Ми запланували просто прогулятись до нього. Для цього попросили водія везти трохи далі на початок пішого маршруту. Даша в інтернеті вичитала про цю фішку. Водій мав їхати на точку старту значно пізніше, але наше прохання виконав з радістю і відвіз тільки нас, а потім повернувся назад як за розкладом. Дорога на льодовик це ціла смуга перешкод. Через пологі валуни. Дорога займає приблизно годину в один бік, що зовсім впритул до наступного автобуса. Або ж на льодовику застрягнемо на 5 годин. Ми настільки поспішали, швидше дістатися самого дива природи, що з переляку здолали весь маршрут за 30 хвилин. По дорозі нам траплялися крижинки та цілі крижини в річці.

Сам льодовик надзвичайно синій. Правда брудний, але без цього схоже ніяк. Але синювата крига, чесно кажучи, дуже здивувала. Чого він такий синій? Він же має бути білим начебто. Від льодовика віяло справжнім північним холодом. Ми з Дашею домовилися, що коли поїдемо до Ісландії, то обов’язково пройдемо трек-маршрут льодовиком.

На зворотному шляху ми вже не поспішали, але це не завадило мені впасти з валуна так, що ахнули туристки, що проходили поряд. В мене порвалися джинси і розбилося коліно. На щастя, запасні джинси чекали нас у рюкзаку на автовокзалі 😊 Порвані джинси, звичайно, можна було приписати до модних порваних, але якось я не по цих справах. На роботі також не оцінять) Зворотний квиток автобусом ми взяли до Кваму, того найкрасивішого містечка, з величезним дзеркальним озером. Дзеркального відображення вже майже не було, тому що легкий вітерець підняв бриж на воді, але як там було чудово. Я навіть трохи подрімав на одному з каменів біля озера. Слід зауважити, що й тут без китайців не обійшлося.

Навіть в усамітненому Квамі на валуні серед неосяжного озера нас знайшли двоє китайців. Ось народ, молодці, що активно подорожують! Ще ми з Дашею колись присвятили цілий вечір у ресторані, вивчаючи як відрізнити азіатські риси між собою. Просто тоді за сусіднім столиком сидів китаєць, і ми його за вікіпедією аналізували. Але щоб перевірити наші навички, напевно, ми наприкінці вечора підійшли до нього і поцікавилися звідки хлопець родом, він був з Гонконгу. Тож тепер ми експерти і з упевненістю можемо сказати, що це були китайці.

Стрин

Фотка з Флому

Це місто у нас було проміжне перед Гейрангером. Тут у нас було чисто ночівля. То був наш перший кемпінг. У Норвегії є такі міста, де готелі або дуже дорогі, або їх просто немає на букінгу та подібних сервісах. У таких містах треба селитися у кемпінгах, попередньо бронюючи собі будиночок поштою чи по телефону. Найчастіше треба було бронювати по телефону англійською мовою. З англійською у норвежців все гаразд. Якщо заїзд буде після 18:00, то треба обов’язково попередити і бажано не поштою, оскільки пошту часто просто не читають. Ми у всі наші кемпінги потрапляли після 18:00. Я зміг розрулити дзвінки в кемпінги через послугу консьєржа, яку примусово мені впарив банк. Тут вона дуже знадобилася. Перший кемпінг був у вигляді будиночка із власним туалетом. Це вважався будиночок підвищеного рівня комфорту. Місто Стрин, звичайно, славне, але як там смерділо. Мабуть, щось трапилося з каналізацією. Ми трохи погуляли ввечері серед елітних будиночків і вирушили спатки. Наступного дня у нас трохи не склалося за маршрутом. На автовокзалі ми розминулися з одним з автобусів, а на інший чекати 5 годин. Це не було б проблемою, тому що в Норвегії завжди можна кудись злазити, але була сильна злива. Довелося їхати дуже дорогим автобусом з позначкою UNESCO. Автобус вважався туристичним і тому квитки на двох коштували 90 євро за півтори години маршруту. А водій взагалі вибив рахунок на 180 євро, коли я доводив, що водій явно помиляється у нього був аргумент, що це туристичний автобус, він може стільки коштувати! Але водій таки зрозумів, де була його помилка та виписав за 90 євро. Туристичний автобус не зупиняється для фотографій на оглядах, на відміну від деяких звичайних. Туристичний автобус проїжджає повз головну важкодоступну оглядку Dalsniba, але на неї не заїжджає, він взагалі ніде не зупиняється крім самих міст. У рекламі туристичного автобуса було написано, що гід включено у вартість. У виданій водієм брошурі було написано, що ця брошура є ваш гід. Там пару сторінок, які можна почитати, поки їдеш у потрібне місто. Ну і через пором уздовж фіорду автобус також не проходить на відміну від маршруту на звичайному автобусі. Загалом наче в Норвегії все так продумано і чудово, але це просто якесь відмивання грошей з туристів. А ще з послуг, що відрізняють туристичний автобус, трансляція на невеликий екран видів доріг з вебкамери за вікном. Але насправді 5 годин у Норвегії теж втрачати не можна було, і ми потім зрозуміли це дуже добре.

Гейрангер

До кемпінгу в один бік було йти 2,5 км від міста. Відповідно зганяти та залишити речі займе 5 км. За зберігання речей тут хотіли 8 євро в туристік інформейшен. На відміну від Флома, ми нікуди не поспішали і пішли, залишили речі в місцевій турфірмі. Хлопець сказав, що якщо ми не встигнемо повернутися до закриття, то він перенесе речі до сусіднього кафе. Загалом чітко, ще й 8 євро заощадили. Хлопець, звичайно, спочатку здивувався, чого ми не хочемо залишити речі в туристік інформейшен, але коли я сказав про ціну, то він з радістю нам допоміг. Мені здається у багатьох норвежців карма просто на висоті. Ще в них дуже цікава манера спілкування. У громадських місцях типу ресепшени, туристік інформейшени або каси маркетів з тобою спілкуються так, що навіть найзаслуженіша стюардеса компанії Emirates навряд чи перемогла б за привітністю. До туристів ставляться тут з повагою та посмішкою. Ще кажуть, що автостопом дуже легко подорожувати, але наші спроби в Гейрангер провалилися. Одягли всі куртки, дощовики та озброїлися парасольками. Тепер нам злива не перешкода. Ми вирушили у гору до знаменитого локального водоспаду. Спочатку на заваді нам зустрілася чорна вівця.

Вона мовчки і загадково дивилася на нас. Але фотографуватись на відріз відмовлялася. До водоспаду ми йшли кілька годин. І нарешті ми на водоспаді! А точніше за водоспадом!

Це такий водоспад, під яким можна прогулятись. Як кажуть іноземці це був наш нью експірієнз! Незважаючи що ми вже бачили сотні водоспадів, цей нам все одно сподобався. Тим часом злива вщухла і почало прояснюватися. На зворотному шляху ми пішли на овечу ферму, за якою ховалися чудові краєвиди. А також дві чудові альпаки!

Давайте фоткатися, але альпаки, як і чорні вівці, були не у фотографувальному настрої. З оглядового майданчика відкривався гарний краєвид на море та фіорди. Я думаю це одна з найдоступніших піших оглядів на нашому шляху. Ще й хмарки пролітали на нашій висоті, ідеальний зловили момент.

А за мить брудна калюжа ідеально ловила мене падаючого. Зворотний спуск був переповнений екстримом — було слизько так, ніби ми з гори бананових шкірок спускаємося. Ми встигли повернутися навіть до закриття турфірми. Там уже була інша дівчина, яка з радістю видала нам рюкзаки. До Гейрангеру причалив величезний лайнер. Я навіть не знав, що тут так глибоко, що величезні лайнери можуть поміститися. Але нам було не до лайнера, ми тягли наші речі у далекий кемпінг. Тут у нас будиночок мав бути без туалету та гарячої води. Але нам поставили ціну на 50 євро нижче та дали навіть без холодної. Ми тільки зраділи. Все одно в душ і туалет доведеться ходити метрів 30 трохи в гору, холодна вода в будиночку мало б чим допомогла. До речі, душі у кемпінгах також платні. Дідусь на ресепшені, мабуть, намагався отримати Оскара у номінації найкращий дід у Норвегії. Як же він круто спілкувався із постояльцями. Він, мабуть, раніше працював у норвезьких казках на ніч. У нього супердикція та чарівна посмішка. Дід дістав великий журнал та сказав, що зараз нас зареєструє! Коли ми повечеряли, треба було сходити прогулятись. Ми вирішили ще раз сходити до міста, що там уже плюс 5 км до загального маршруту. Зате в місті вивчили якісь піші маршрути і вже знали, куди рушимо далі.

Наш найкращий маршрут на гору Vinsåshornet

З самого ранку ми вирішили сплавати годинку на кораблику. Порівняно з Фломом, кораблик був дуже простенький і панорами теж. Після кораблика випивши філіжанку кави (у маркеті, не в кафе, звичайно ж) ми почали наш підйом. Підйом складався з двох точок. Перша точка на нас чекала на висоті приблизно 800 метрів над рівнем моря. Погода була відносно хороша, небо було практично затягнуте, але підніматись було комфортно. Гора нас ніби не хотіла пускати до себе, на шляху нас чекали густі зарості стиглої чорниці та малини.

Неодноразово доводилося зупинятися для збирання врожаю. Гриби тут були зовсім непристойного розміру. Але ми боролися, ми йшли далі.

Першу точку ми досягли приблизно за 2,5 години. Звідси відкривався чудовий краєвид згори на Гейрангер та фіорди. По відчуттям сил було ще повно, і ми вирішили рухатися далі. На вказівники окрім наступного оглядового майданчика була стрілочка на чергову туристичну книжку для записів туристів, що чекає нас наприкінці маршруту.

Коли ми розпочинали наш маршрут, хлопець у туристік інформешені вказав на одну з гострих вершин гір і сказав, що цією стежкою ми йтимемо прямо туди. Але, щиро кажучи, знизу здавалося, що хлопець просто жартує. І навіть на висоті вісімсот метрів вершина гори здавалася недосяжною для простих смертних. Ми думали, що другий оглядовий майданчик буде десь під вершиною. Ми пройшли крізь мисливський будиночок із зеленим дахом і вийшли на гірське плато. Тут природа вже дуже змінилася. Потужний повноводний водоспад, де ми вчора гуляли тут починався у вигляді безлічі річок та озер.

Де-не-де лежав сніг. Але трохи вище ніж ми знаходились. Ми ніби з пізньої весни перемістилися в пізню осінь з золотими ландшафтами. Ми суворо дотримувалися маршруту на карті maps.me. Але тут вона дала сильну слабину і з маршрутом пішло щось не так. Ми бачили мітки на камінні, маршрут на карті, який збігався з мітками, але тут було видно, що вже давно ніхто не ходив. Щось не так. Тут має бути розгалуження, одна стежка на пік, а інша просто в безвихідь. Я знайшов звалений стовп із покажчиком, на якому вже давно не було жодних написів. Ми спробували пробратися по мітках на камінні, але спроби зазнали фіаско.

Ми вирішили рухатися тупиковою стежкою. На щастя, незабаром на нас чекало нове розгалуження, що розділяє один і той же маршрут на складний і дуже складний. Ми вирішили піти праворуч просто складним, а повертатися будемо дуже складним. Ми читали в брошурі, що означають чорні маршрути. Ми не могли з упевненістю сказати, що маємо всі навички, які були потрібні для подолання чорних маршрутів. Але колись треба спробувати вперше! Це як колись вперше влаштовуєшся на керівну посаду. Плато з гірськими озерами і річками просто не відпускало наших очей, наче тримало їх весь час відкритими, щоб ми ні миті не пропустили. Наш червоний маршрут почав набирати висоту і перетворився на справжній хардкор, ми підіймалися вгору масивними каменями і брилами. Потрібно було шукати червоні позначки.

Причому мітку не завжди вдавалося знайти з першого разу. Про безпеку витівки були великі сумніви. Хвилин через 20 було вже добре зрозуміло, що ми тримаємо маршрут на вершину гігантської гори. За прогнозами о 16:00 мають розпочатися дощі. Як за розкладом о 15:54, почався легкий дощ. Затія почала набирати нотки сумніву, а експедиція – загрозу зриву. Але погода ніби вирішила нам допомогти, дощ хвилин за 10 закінчився і на нас почало світити яскраве сонечко крізь сині віконця у небі. Правда проти сонця мітки було шукати дуже складно, але ми не скаржилися. Чи важко було? Так, це було взагалі дуже дивне заняття, якби не мітки, то я б нізащо не повірив, що це взагалі може бути безпечним. Здавалося, що як полетить камінь вниз, так усе й посиплеться. Ми з Дашею тримали спеціально дистанцію, щоб був час ухилитися від каменю, що летить.

Близько двох годин і ми на черговій вершині, ще й сонце. То була висота 1340 метрів! Було дуже красиво на всі боки. Там серпантини доріг наче намальовані пером художника, а там річки з озерами на висоті 800 метрів, що йдуть униз, де саме море та гори. На нас чекала чергова поштова туристична скринька, де ми відзначилися. Сьогодні ми були єдині на цьому маршруті. Також у Норвегії заведено будувати тролів у горах. Ми так само зробили внесок у вигляді камінчика.

На вершині були досить небезпечні місця зі стрімким урвищем за півтора метри від стежки. Ми відзначили цей маршрут як найкрасивіший серед усіх, що ми бачили. Не дарма фіорд у Гейрангері вважається найкрасивішим у світі за одним із рейтингів. Навіть якщо ви вже повністю виснажені, ви все одно повинні сюди піднятися.

Спуск був ще однією пригодою. На тлі міток були часто просто обриви і це викликало страх майбутнього спуску. Треба було й стрибати на метр вниз, і падати від слизькості, та боятися і бути міцними духом. Коли ми повернулися на першу точку і ще раз глянули на вершину гори, нам не вірилося, що ми щойно там піднімалися і спускалися. З боку чорного маршруту це була на вигляд проста стрімка скеля. Перевагою нашого вибору з червоним маршрутом було те, що краса відкрилася раптово та вся. Якщо підніматися по чорному, то звикнеш ще раніше, ніж піднімешся.

Вся дорога у нас зайняла майже 9 годин і це було просто шикарно. Завдяки maps.me ми змогли скоротити значну частину на самому початку маршруту, де було рекомендовано їхати машиною. Навігатор нас провів через таємні стежки територіями кемпінгів. Це був перший раз, коли після повернення в кемпінг ми вже не пішли гуляти і підкорювати нові краєвиди.

Після вечері ми лежали мовчки, дивилися на планшеті фільм про те, як чоловік намагався запобігти вбивству президента Кеннеді. Сьогодні ми здійснили підйом, який є найдовшим і найвищим у нашій шестирічній історії мандрів. І це було чудово!
Початок нового дня та вчорашню перемогу ми вирішили відзначити чотиригодинним маршрутом прямо від нашого кемпінгу.

Прогноз обіцяв зливи, а натомість нас чекали гарні рвані хмари, що опустилися прямо на Гейрангер. Цей маршрут був не так вгору, як з перешкодами. Ми йшли по болотистій місцевості та слизькому каменю. Дощем часами заливало.

Було навіть падіння Даші таке, що я її ловив, коли вона їхала вниз по скелі. Одна з наших парасольок безпорадно розпласталася на камені. Зате пухнастий від моху ліс і покинуті будиночки із зеленими дахами потрапили в саме сердечко. Наприкінці маршруту на нас чекав краєвид на фіорди та водоспад Сім сестер. Це був наш останній хайкінг на фіорди у цій подорожі.

Ми це розуміли і було трохи сумно. Ноги, звичайно, раділи такій події, але вони ще не знали, що на них сьогодні чекає нічний підйом на гору. За маршрутом у нас був заброньований наступного дня Ондалснес. Але добиратися до кемпінгу 5 годин, а погода, швидше за все, не дозволить побачити за завтрашні півдня його стежку тролів. Вирішили скоротити маршрут і заночувати сьогодні в Молде.

На щастя, на букінгу були апартаменти із розпродажем. Написав вибачальний лист до кемпінгу, який вони успішно проігнорували. Коли ми були поза зоною вайфаю кемпінг почав мені посилено додзвонюватись. Але мені вистачало грошей лише на дзвінки до України. З мамою з’єднатися не вийшло, зате моя колишня колега Олена за хвилину встигла записати всі інструкції та відправила смску до кемпінгу. Від кемпінгу ми отримали відповідь, що все добре, повідомлення вони отримали та скасували бронювання. Маршрут у Молде складається з трьох автобусів та двох поромів за три години. Перший автобус їхав стежкою Орлів. Місцева визначна пам’ятка з відмінними краєвидами. Автобус був звичайним рейсовим, не туристичним. Тому водій з радістю зупинився на оглядовому майданчику на 5 хвилин, щоб ми всі сфотографувалися. Там навіть була спеціальна платформа для охочих остудитись у водоспаді. З кожною пересадкою на наступний автобус ми були все ближче і ближче до міст і все далі і далі від фіордів. Норвезька природа, ми не говоримо прощавай, ми говоримо до зустрічі років за п’ять!

Молде

Норвезькі міста мають свій шарм, багато будівель, сучасних, але не високих. Поверхів по три. Освіжаюче повітря та затишна атмосфера. Не встигли пройти навіть двох хвилин від автобуса, як зустріли бабусю. Жінка захоплено нам говорила щось норвезькою. Ми запропонували перейти на англійську. Вона нам радісно повідомила, що до сусіднього маркету завезли дешеву полуницю по 10 крон за кошик (1 євро). І показала цілий пакет купленої полуниці. Як це мило. Ідемо і ми навідаємось у маркет! З полуницею у місті цілий культ. Тут усюди спеціальні лотки та лоточки з продажу полуниці приблизно по 30 крон. Але сьогодні вони продавали інші ягоди) Полуниці у них за такі гроші сьогодні навряд чи куплять, якщо в сусідньому маркеті така акція. Ми оселилися у квартирі у чоловіка з Оркостану, який вже тривалий час мешкає в Норвегії. Він нам розповів багато різного про життя в країні та його досвід переїздів. Надалі він планує здати свій будинок та переїхати жити до нас до Львова. У Молді є печери, є гарна атлантична дорога та гора. З чого почати… ми почали з гори! Хазяїн запевняв, що туди підніматиметься лише 40 хвилин. Але підйом швидким кроком зайняв близько півтори години через дрімучий ліс. З гори мало бути видно понад двісті вершин гір, але не з нашою погодою. Маршрут ускладнився тим, що по дорозі назад у густому лісі була вже ніч і йшов дощ.

Ще ми заблукали, тому що GPS трохи відставав від нас. Ноги остаточно здалися. Коли ми дійшли до готелю, то довелося скасувати завтрашні печери та атлантичну дорогу. У мене почалася проблема зі ступнею, у Даші з колінами. Ступню відпустило лише через 4 дні після прильоту до Києва. Коліна у Даші відійшли одразу після прильоту.

Ранок почався з найпотужнішого вибуху! Самі того не бажаючи влаштували бувалому орку бавовнятко. Добре хоч господар ще не прокинувся. Ми швиденько віддраїли мікрохвильову піч від яйця, що вибухнуло. Ми чудово знали, що яйця вибухають. Але думали, що це стосується тільки сирих яєць. Після сніданку ми вирушили блукати затишним містом. Родзинкою нашого походу. було відвідування норвезького Макдональдса.

Норвегії вдається тримати ціни настільки високими, що до них неможливо звикнути. Але оскільки поїсти в Макдональдсі кожної країни такий самий важливий пункт, як і фотографія на тлі логотипа Hard Rock, ми вирішили гуляти так гуляти. Ми замовили Чізбургер! Нестримне свято!

Олесунн

Одне з північних міст вже чекало на нас за кілька годин їзди від Молде. Місто нас зустріло сонцем. У нашому маршруті “сонячно” означає, що крім дощів іноді виглядало сонце та синє небо. Він нас зустрів фестивалем їжі з багатьма дегустаціями. Міста норвежці будують чудові. Видно, що ти в Європі, але трохи іншій, не такій як скрізь.

За теплої погоди можна взяти велосипеди і покататися сусідніми островами. Ми гуляли довго, відвідали два острови, здолавши 12 кілометрів. Піднімалися на оглядові майданчики та спостерігали як родина ловить рибку. Увечері ми дивилися “Орел і Решка” про Норвегію. Рано вранці ми розпочали свій ланцюжок перельотів до Києва. За маршрутом у нас уперше було три літаки за один день.

Осло

Тут ми мали пересадку 5 годин. Місто знаходиться від аеропорту далеко. Є швидкісний поїзд, який доїжджає за 20 хвилин, але він коштує по 20 євро. На щастя, є повільний поїзд зі швидкістю 210 км/год, який доїжджає за 24 хвилини і коштує по 10 євро. Це була чудова альтернатива п’ятигодинному очікуванню в аеропорту. Осло для прогулянок під час пересадки просто ідеальне місто.

У нас було 2,5 години у самому місті. Але можна було б ще пару годин поблукати. Сонце тут світило настільки ясно, що навіть уявити було неможливо, що фіорди зараз заливають дощі. У цьому місті ми вперше побачили Hard Rock cafe, ціни в якому були настільки ж звичайні, як і скрізь у Норвегії. Погуляли просто відмінно. Поїзд приїжджає відразу в центр і ходить тричі на годину за розкладом.

Оскільки наступний переліт у нас до Варшави (всередині Шенгену), то на посадку можна приїжджати зовсім впритул і максимально гуляти в місті. Останній приємний сюрприз на нас чекав у зоні Дьюті фрі, там прийняли мій купон на 10 євро, який мені прийшов на пошту від їхньої мережі 4 місяці тому. На пересадці в аеропорті у Варшаві ми попросили окропу і пили останній пакетик чаю з нашої провізії.
Після успішного завершення маршруту ми з Дашею відчуваємо велику гордість за себе та всіх, хто теж його робив і планує його зробити. Норвегія — це така країна, яка своєю красою підкорить абсолютно всіх, я думаю, у світі не існує людей, яким не сподобається настільки красива країна, якій навіть негода не стане на заваді! Ми зробили порівняно невеликий туристичний маршрут. Ще є більш південна частина в районі Ставангера, де Язик троля та свої визначні пам’ятки. Ще є північна частина з білими ведмедями та полярним сяйвом. Я впевнений, що це була не остання наша експедиція до Норвегії.

Деталі маршруту та організації подорожі