Чи бачили ви колись справжній високий водоспад? А 16 одразу? Подорож до Норвегії назавжди змінила наше з Дашею уявлення про красу світу. До поїздки ми навіть уявити не могли, що на нашій планеті є щось таке ж гарне як екзотичні пляжі Азії, але зовсім інше і набагато ближче територіально.
Норвегія — це така країна, де краса знаходиться не лише у певних місцях, а одразу скрізь і на всіх маршрутах. Гарні будиночки з трав’яними дахами розстилаються біля підніжжя гори вздовж великого зеленого озера, а з гори ллється кілька водоспадів. Ми мали такі дні, коли не було ні хвилини маршруту без високогірних водоспадів.
І це у пік сухого сезону! У нас очі буквально відмовлялися вірити в те, що бачать. Немов розташуванням кожного будиночка, озера чи хвойного лісу займався спеціальний дизайнер. Розповіді про те, що в Норвегії є залізниця з гарними краєвидами, явно применшені. Тут майже всі дороги, включаючи автобусні маршрути настільки мальовничі, що переїзди проходять на одному диханні. Я навіть мамі у прямому ефірі з автобуса демонстрував красу дороги. Густе покриття всього громадського транспорту вайфаєм дає безмежні можливості ділитися красою під час подорожі.
Але є й зворотний бік медалі. Ноги! Їх тільки дві на кожного, а щоб усюди пройти і обійти, потрібно мінімум кілька змінних пар. Ми мандрували 9 повних днів з яких 7 були щільно завантажені хайкінгом на оглядові вершини. На день ми робили в середньому по два підйоми. Двічі були навіть нічні незаплановані. Ми потрапили в сильну негоду, три дні були дощовими. Але жоден дощ і навіть злива не зіпсує краси цієї країни. Хіба що фотографії вийдуть менш вдалі. Безумовно, країна дуже дорога, входить у топ 5 найдорожчих країн світу для туризму. Але навіть тут можна підійти з розумом і максимально заощадити. Технічні деталі та витрати описані в цьому оповіданні.
Отже, починаємо нашу подорож до однієї з найкрасивіших країн!
Підготовка
Цього року в Норвегії аномально спекотне літо та дуже тепло, але саме перед нашим прильотом, вся аномальність закінчилася та розпочався хардкор. Прогноз погоди нам обіцяв тотальне заливання практично безперервними дощами та температуру до 3 градусів тепла. Зазвичай ми собі робимо два літа на рік, але цього разу схоже влаштували собі 2 зими. Всі перельоти у нас лоукостером без багажу, тільки з ручною поклажею. У ручну поклажу крім стандартних речей довелося помістити дві парасольки, два плащі, дві теплі куртки для Даші, тепла куртка для мене, теплі кофти, запасні джинси та фен, щоб сушити одяг та взуття. Назад рюкзаки були суттєво легшими, оскільки поїздку не пережили: парасолька, порвані джинси, вбита куртка та порваний плащ. Але плащ ще більш-менш, його таки забрали. А, так, ще з собою взяли два комплекти постільної білизни (оскільки постіль багато де платна і дорога), два великі рушники та капці. Ну і звичайно палку с/к ковбаси, купу сиру, буханець хліба, вівсянку, кріпси. Ще трохи їжі в літак. Ну і все інше як завжди. Завдання вписатися в стандартну ручну поклажу здавалося нездійсненним, але ми вже робили подібне з Південною Америкою. А значить здійсненно. І все-таки нездійсненно! Ще був третій маленький рюкзачок. Тут було ціле мистецтво, як з усім цим пройти в літак так, щоб не змусили запихати рюкзачок в рюкзак і так, щоб наша ручна поклажа не тріснула швами без рюкзачка. Але насправді наші з Дашею основні рюкзаки вийшли 7 та 8 кг і проходили повністю за розмірами. Одна дівчина змогла запхати свій великий рюкзак у рамку малої ручної поклажі, щоб довести менеджеру, що може не здавати в багаж. У неї пішло близько чотирьох хвилин на запихання і майже хвилина на діставання з рамки. Я вже був готовий почати робити той самий трюк, але нам попався більш лояльний менеджер і дозволив взяти рюкзаки на борт. Ми сиділи у WOG-кафе транзитної зони. Саксофоніст грав спокійну, приємну мелодію. Ми отримали насолоду від останнього моменту, коли ми зможемо поїсти в кафе до повернення додому. Під час посадки на борт перед нами причепилися до багажу однієї жінки. Менеджери були так зайняті її багажем, що наш рюкзачок залишився непоміченим. Полетіли!
Копенгаген
Аеропорт
Тут у нас була пересадка на інший лоукостер Norwegian. Ця пересадка запам’яталася аеропортом із неймовірно великою зеленою зоною. Тут росли високі дерева, а у віконце світило лагідне північне сонце. В аеропорту всі написи дублювалися китайською. У чергах було дуже багато китайців та навіть магазин 7-eleven. Прямо частинка Азії. У нас із собою була рідина. Я запитав офіцера, чи можна її проносити? Чоловік добродушно порадив покласти на рентген, і перевірити, раптом вдасться. Коли на рентгені за рідину нічого не сказали, хлопець радісно нам кивнув: «Ось бачите, як усе просто». Офіцер шенгенської зони поцікавився куди далі прямуємо і коли плануємо повернутися в Україну, після чого побажав нам вдалої подорожі та поставив штампи. Сам аеропорт це як мікромісто. Тут, крім зеленої зони, ціла інфраструктура з перукарень і магазинчиків. У магазинах роздають дегустувати різні ласощі. А у відділі Lego можна навіть просканувати свою руку та побачити ким ти є із героїв лего! Доброта місцевих людей буквально парує у повітрі. Це було те, що треба для успішного старту поїздки. Жителі Норвегії виявилися такими ж душечками.
Берген
До Бергена ми прилетіли о 23:30, і по нашому розрахунку треба було їхати на таксі. Але першим сюрпризом виявився автобус, який досі ходив. А другим і найприємнішим сюрпризом виявилося те, що нещодавно до аеропорту дотягли рейки поїзда з центру і тепер по 37 крон можна доїхати до центру! Ще й обіцяного дощу нема!
Усі мешканці дуже високі. Мені було незвично, бо зазвичай у транспорті всі нижчі за мене, а тут навпаки. Ще всі п’яні та веселі. Вечір п’ятниці, народ гуляє. Ще було трохи незвично бачити стільки Цезарів. Їх було дуже багато. Причому тверезих цезарів ми так і не побачили.
Найкрутіші Цезарі були не лише в тогах, а й з лавровими вінками на головах. Дивлюся народ тут вміє розважатися. Від кінцевої зупинки до готелю треба було йти півтора кілометра. Ми дуже оцінили, наскільки Берген прикольний. Добре, що готель був не в самому центрі, так би ніколи не дізналися яке це прикольне містечко. Кажуть, вдень тут нічого робити, але вночі він дуже атмосферний.
У нас була інструкція з кодами щодо отримання ключа та самостійного вселення. Окремою частиною квесту був пошук пароля від вайфаю. Холодильник чомусь зовсім не холодив. Як я його тільки не просив. Проте морозильник трохи давав холоду. Гаразд, складемо їжу в морозильник, то є хоч якийсь шанс. А ще рекламують у нас норвезький холод у кондиціонерах! Але холодильнику стало соромно, і він вирішив виправитися. На ранок ми дістали їжу з морозилки, як у фільмі “Марсіанин”, коли він діставав картоплю з розгерметизованої теплиці. Після розморожування наш сир “Чеддер” на смак нагадував старий пластилін. А огірки (так, ми ще огірки змогли взяти з собою) взагалі нічого не нагадували. Але добре хоч їжа не в цілісному крижаному кубі виявилася. Варто нам дійти до автобусу як почався обіцяний за прогнозом дощ. Коли купуєш квитки на двох, це зараховується як міні-група та застосовується знижка 25%. Якщо маршрут складається з кількох автобусів та поромів, то вони будуть виписані на єдиному квитку із загальною знижкою. Усі автобуси та пороми обов’язково чекають один на одного. Найдальший наш маршрут складався з трьох автобусів та двох поромів за 3 години.
Перші 16 водоспадів нас чекали вже буквально у перші хвилини як ми виїхали за місто. Краєвиди ставали все красивішими і красивішими, попри зливу. За рахунок дощу уривки хмар застрягали в горах, додаючи загадковості в атмосферу. Написання цієї розповіді мені приносить неймовірне задоволення, тому що я знову погодинно переживаю весь норвезький маршрут. Спочатку ми дивувалися чому не всі водоспади нанесені на карту, але потім стало ясно, що тоді серед міток водоспадів взагалі нічого не можна було б розібрати. Транспорт у Норвегії ходить з точністю як годинник. Бувають, звісно, винятки. Але приїхавши до Флома о 12:00 ми встигли здати речі в камеру схову, купити квитки та пересісти на поїзд, який вирушав о 12:20. Скільки ми чули та читали захоплених відгуків про краєвиди з поїздів Норвегії. Я думав, що це трохи перебільшено. Але насправді що з поїздів, що з автобусів тут такі краєвиди, що від вікна відірватися практично неможливо. Потяг почав підніматися в гори. Попри сильний дощ, краєвиди були такими, що я переглянув уявлення про те, як виглядає рай на землі. Це здавалося просто неможливим. Ми ніколи не бачили такої краси серед гір. Усю дорогу динаміки розповідали історію маршруту. Тематично одягнений провідник перевіряв квитки.
Далі спойлер. Якщо хочете сюрприз під час Вашої власної поїздки, пропустіть уривок до Мірдала.
Спойлер
Потяг зупинився біля найпотужнішого водоспаду. Машиніст оголосив, що всі мають вийти та милуватися. Коли ми вийшли, почалася гучна та гарна музика. Вона була всюди, з усіх боків. Акустика була просто розкішною. На тлі водоспаду була стіна зруйнованої будівлі. З-за стіни з’явилася дівчина у червоній сукні і почала танцювати, коли дівчина заходила за край стіни, то блискавично з’являлася з-за іншого далекого краю та продовжувала танцювати. Шоу тривало до 5 хвилин. Даша знала про шоу, але для мене берегла таємницю. Я був просто приголомшений. Ми їхали поїздом, який зупинився, щоб ми подивилися на водоспад і почалося шоу. Це просто нонсенс! ПОЇЗД ЗУПИНИВСЯ, ЩОБ ПАСАЖИРИ ВИЙШЛИ ПОДИВИТИСЯ НА ВОДОПАД?! Шоу закінчилося, і ми доїхали до вершин гір у Мірдал.
Мірдал
Лила злива. Було холодно, руки замерзали тримати парасольки. На Даші була кофта, дві куртки та дощовик. Я був у кофті, куртці та дощовику. Ми почали свій трек через долину водоспадів у Флом. Протяжність маршруту склала 21 кілометр, спуск із 865 метрів над рівнем моря.
Дощ часом ущухав і іноді навіть пробивалося сонце. Краєвиди вартували кожного зусилля. Яких тільки варіантів із водоспадами на шляху не було. Найприємніше, що до краси очі не звикають, і припливи радості та вау-ефекту накочують постійно.
Втомлені в мотлох, ми дійшли до Флома. Забрали рюкзаки і ще йшли півтора кілометри до нашого будиночка. Будиночок був двоповерховий. У нас була своя кімната на другому поверсі та спільна ванна кімната на першому. Дощ припинятися не особливо збирався. Він часом затихав, але потім із новою силою лив. Оскільки у нас з собою був фен, ми могли оперативно висушувати взуття та одяг. Це дуже рятувало. Цього вечора розпочалося погодне диво! Почався дуже сильний буревій. Стільчики, кушетки, квітка у масивному горщику, це все літало територією. Цей ураган тривав усю ніч і докорінно змінив прогноз погоди у кращий бік. Вранці несподівано була мінлива хмарність замість дощів. Ми відкоригували свої плани на льоту і останні дві хвилини схопилися на кораблик до Гудвангена.
Рімстіген
Ранковий кораблик – це справжнє суворе випробування норвезьким холодом. Корабель йшов 2 години на повному ході вздовж високих фіордів. Корабель багатопалубний і завжди готовий відігріти мандрівників. Але навіть попри панорамні вікна всередині корабля, цю красу хочеться бачити на власні очі.
Більш підготовлені мандрівники озброїлися теплими шапками.
Краса маршруту полягає в будиночках, що розташовані біля самої води, просто під схилами фіорду. На самому верху починався водоспад і розсіювався десь посередині гори.
Деякі під силою гірських вітрів розпорошуються в серпанок і десь значно нижче знову збираються у водоспади.
Я розумів, що швидше за все відморожу собі обличчя і застуджуся, але заради такої краси стоятиму всі дві години і дивитимусь як вражений блискавкою на панорами.
До одного з найбільших водоспадів наш корабель підплив впритул задом і хвилин п’ять стояв, щоб усі нафоткалися. Як же ми любимо цю країну! Ми припливли до Гудвангену. Чесно кажучи, я вже шкодував, що ми запланували дорогу назад на автобусі, а не на кораблику. Але різниця у ціні -10 євро проти 76 євро була відчутною. У маркеті на нас чекав найсмачніший сендвіч з креветками. За 5 євро на двох ми добре підкріпилися і були готові вирушати в маршрут.
Спочатку треба було пройти 4 кілометри практично рівною дорогою до сусіднього міста. Погода стояла гарна, часом з-за хмар проглядало сонце і доводилося знімати куртки одну за однією. Деколи гріло так, що знімали навіть обидві куртки. Ми дійшли до вказівника Рімстіген. І почали підйом на наш перший фіорд.
Ми йшли вгору понад дві години. Це було незабутньо. Панорама за спиною ставала все красивішою та красивішою. Кораблики та будиночки внизу ставали дедалі меншими. Щиро кажучи, підніматися було нелегко. Ноги трохи боліли після фломовського маршруту. У поїздках завжди так, найлегші підйоми посередині, коли організм звикає. Найскладніші на другий день і останній, коли організм починає здаватися. На маршруті нам трапився високий, повноводний водоспад. А на вершині на нас чекала нагорода не лише у вигляді найкрасивішої панорами, а й нескінченні запаси чорниці та грибів. Гриби на вигляд були їстівними, але хто їх знає))))
А ось чорниці ми об’їлися так, що я навіть почав загрузати в розмитій дощем землі, не помічаючи того. Нагорі на мене чекало перше падіння. Летів я з камерою в руках. На щастя, впав назад, а не вперед. Мені тоді ще здавалося, що це падіння було дуже екстремальним. Але цього разу навіть без крові обійшлося, так що не рахуємо його за серйозне))))
На вершині нас чекав стовпчик із поштовою скринькою. У ящику лежала книга та ручка. Тут відзначалися всі, хто підкорив маршрут Якась варіація геокешингу.
Дорогою нам зустрічалися предмети, схожі на живих створінь. Був величезний камінь схожий на сову. Було повалене дерево – дракошка. А може, просто на тлі ейфорії наша фантазія ще більше прикрашала маршрут. У Норвегії дуже зручно з водою, коли вона закінчується, потрібно дійти до житлових будиночків та попросити набрати воду. Норвежці це роблять із радістю та усмішкою. Також зустрічаються громадські дуже чисті туалети, в яких можна набрати воду. Слово чисте, тут застосовується у всіх аспектах. На зворотному маршруті, на нас чекав сюрприз. Справжні норвезькі затори. Іноді в тунелях щось трапляється, чи проводяться якісь планові роботи. Рух зупиняється на 30 хвилин повністю. З одного боку, звичайно, транспорт працює як годинник, але в такі моменти стає страшнувато, а якби ми на літак поспішали? Водій в автобусі чомусь вирішив грошей із нас не брати. Усміхнувся та сказав “It’s all okey!” Радісно. Ми з Дашею зробили висновок, що він намагався наздогнати свій графік і вирішив не заморочуватися десятьма євро. Двогодинний маршрут кораблика ми проїхали за 15 хвилин автобусом. Прямо крізь гору. Щодо тунелю. Тунелі тут звичайно знатні, найдовший тунель на нашому норвезькому маршруті був завдовжки 25 км.
Автобус їхав ним близько 20 хвилин. І навіть там був вайфай з інтернетом😊. Вдома ми повечеряли макарошками із сосисками. Начебто вже близько 21:00. Починає темніти, але погода настільки приємна, що ми не втрималися і вирушили ще один трек до місцевого водоспаду. Цього разу підйом тривав близько 40 хвилин. Нагорі, велика зелена галявина, водоспад та оглядовий майданчик прямо на Флом.
Нічні вогники будиночків сяяли неначе дорогий макет дитячої залізниці. Все було наче уві сні. Сон був міцний, як ніколи. Взагалі за всю поїздку жодного разу не було натяку на безсоння. Щоразу сни були дуже міцними.
Стегастейн
З самого ранку ми пройшли невеликий піший маршрут по пагорбах Флома. З цікавого, був момент коли ми зустріли статую гівна. Ще була, звичайно, статуя корони у скелі, але це не так романтично, як попередньо згадана статуя. Оглядовий майданчик Стегастейн був у пішій доступності, але похід би зайняв цілий день. Стільки часу ми не мали, тому записалися на півторагодинну екскурсію. Поки ми їхали автобусом, аудіогід нам розповідав про Норвегію. Фішка гіда була в тому, що перемикати записи потрібно було скануючи циферки на карті. Технологія трохи застаріла, але кумедна. Найнезабутніший аудіогід на нашому досвіді був у Польщі, у замку Мальборк. Польський гід нас сам визначав по GPS і розповідав те, що треба. Норвезький аудіогід розповідав настільки спокійним голосом, що нас часом вирубувало в сон. Захвату від оглядового майданчика було трохи менше, ніж на попередньому. Причина була проста – сюди ми дісталися не самотужки, і не було хвилі гордості-радості від досягнутої мети. Проте варто віддати належне.
Тут гарно. Ще ми зафіксували історичний момент, як один хлопець робив пропозицію своїй дівчині. Їм дуже пощастило, що у нас із Дашею блискавична реакція. Тепер у пари є пам’ятні фотографії з такої важливої у житті події. Коли хлопець записував мені свій емейл, його руки тремтіли від хвилювання. Як же це було зворушливо))) Екскурсія тривала лише півтори години. Трохи шкода, що ми не пройшли такий мальовничий маршрут пішки. Ми навіть хвилин 20 спеціально прогулялися з Флома дорогою до Стегастейну. Але в нас на щастя попереду цих маршрутів було ще повно.
Согндал
Це був наш перший переїзд, у якому поєднувалися не лише автобуси, а й поромні переправи. Тут види з порому набагато простіші, тому що переправа через широке море, а не між вузькими та високими фіордами.
Місто нас прийняло неймовірно сонячно. Наші апартаменти були на околиці. Ми здали рюкзаки в камеру схову і пішли на найближчий піший маршрут. Маршрут пролягав на пагорб через церкву з неймовірно соковитим яблучним садом. Церкви в Норвегії дуже гарні зовні. Найцікавіша була на маршруті у Фломі, вона була чорного кольору.
Церква біля Флому
Оглядовий майданчик був зовсім невисокий і доступний. З нього відкривався краєвид на сонячний Согндал. Насправді всю красу приховано за поворотом зліва, де місто Квам. Але ми цього ще не знали. Дорогою до готелю ми зайшли до супермаркету затаритися продуктами. Я купив за 8 євро величезний шмат найсмачнішого сиру. Усю поїздку цей сир нас радував.
Але ще радіснішим було побачити кавоварку в цьому супермаркеті. У Норвегії кава часто недешева. Але тут він був просто безплатним! Добре, що ми знали значення слово Gratis у ціннику! Просто натискаєш кнопку та автомат тобі її наливає. У нас було заброньовано кімнату в апартаментах. Але оскільки інші туристи сьогодні не заїхали, то нам дісталася просто шикарна норвезька квартира з власною терасою.
Щоправда, шлях до апартаментів був нелегким і вгору. Мапс мі жорстоко помилився, і ми прийшли в глухий кут. Наш готель був поряд, за одним із будинків, через обрив. Але обхід – пів кілометра з гори та в гору з речами. Чесно кажучи, обходити сили не було і ми як у справжньому детективному фільмі вирішили пробратися через інший будинок. Хазяїн був захоплений газонокосаркою і нас не чув. Ми тихенько пройшли територією, знайшли саморобний місток через обрив перебралися до потрібного будинку. Коли ми розповіли господині, як ми добиралися до квартири її сина, з’ясувалося, що ми пробиралися через її будинок))))
Сказати, що квартира була шикарна мало. Вона була просто лакшарі і повністю наша. Зрозуміло, що вечір без пішого треку не обійшовся, але ми зовсім ненадовго, чесно 😊. Чого ми, власне, обрали Согндал. Звідси стартував ранковий автобус на льодовик. До речі, льодовик англійською вимовляється як “Глейше”. Якщо зберетеся на цей маршрут, то без цього слова ніяк не порозумітися) Ми його самі дізналися у господині. Дорога до льодовика складалася з двох автобусів із фантастичними краєвидами. Хоча було б дивно, якби краєвиди були простими. Це Норвегія, тут скрізь гарно. Спочатку були краєвиди фантастично озера міста Квам та інших дрібних містечок. Краса озер ховалася в їхньому кольорі та кутом огляду. Озера на собі відбивали всі будиночки та ліси у такому ж кольорі як на яву. У результаті під берегом була ідеальна дзеркальна картина всього на березі.
Одні озера змінювалися іншими. Коли здавалося, що красивіше вже нікуди, яскрава бірюзова річка почала звиватися вздовж нашого шляху. Здається, подібні фотографії я бачив про Канаду. Але це тут і зараз. Річка була гірська, спритна, постійно кудись поспішала. Але як у такій красі можна взагалі поспішати. А найприємніше, що у нас ще зворотний двогодинний маршрут буде вздовж цієї краси. Чи варто говорити, що красу іноді доповнювали високогірні водоспади і прекрасні будиночки? Нас привезли до інформаційного центру. Місце, де можна купити тури по самому льодовику. Але в цій поїздці, наш одяг не зовсім відповідав льоду. Ми запланували просто прогулятись до нього. Для цього попросили водія везти трохи далі на початок пішого маршруту. Даша в інтернеті вичитала про цю фішку. Водій мав їхати на точку старту значно пізніше, але наше прохання виконав з радістю і відвіз тільки нас, а потім повернувся назад як за розкладом. Дорога на льодовик це ціла смуга перешкод. Через пологі валуни. Дорога займає приблизно годину в один бік, що зовсім впритул до наступного автобуса. Або ж на льодовику застрягнемо на 5 годин. Ми настільки поспішали, швидше дістатися самого дива природи, що з переляку здолали весь маршрут за 30 хвилин. По дорозі нам траплялися крижинки та цілі крижини в річці.
Сам льодовик надзвичайно синій. Правда брудний, але без цього схоже ніяк. Але синювата крига, чесно кажучи, дуже здивувала. Чого він такий синій? Він же має бути білим начебто. Від льодовика віяло справжнім північним холодом. Ми з Дашею домовилися, що коли поїдемо до Ісландії, то обов’язково пройдемо трек-маршрут льодовиком.
На зворотному шляху ми вже не поспішали, але це не завадило мені впасти з валуна так, що ахнули туристки, що проходили поряд. В мене порвалися джинси і розбилося коліно. На щастя, запасні джинси чекали нас у рюкзаку на автовокзалі 😊 Порвані джинси, звичайно, можна було приписати до модних порваних, але якось я не по цих справах. На роботі також не оцінять) Зворотний квиток автобусом ми взяли до Кваму, того найкрасивішого містечка, з величезним дзеркальним озером. Дзеркального відображення вже майже не було, тому що легкий вітерець підняв бриж на воді, але як там було чудово. Я навіть трохи подрімав на одному з каменів біля озера. Слід зауважити, що й тут без китайців не обійшлося.
Навіть в усамітненому Квамі на валуні серед неосяжного озера нас знайшли двоє китайців. Ось народ, молодці, що активно подорожують! Ще ми з Дашею колись присвятили цілий вечір у ресторані, вивчаючи як відрізнити азіатські риси між собою. Просто тоді за сусіднім столиком сидів китаєць, і ми його за вікіпедією аналізували. Але щоб перевірити наші навички, напевно, ми наприкінці вечора підійшли до нього і поцікавилися звідки хлопець родом, він був з Гонконгу. Тож тепер ми експерти і з упевненістю можемо сказати, що це були китайці.
Стрин
Фотка з Флому
Це місто у нас було проміжне перед Гейрангером. Тут у нас було чисто ночівля. То був наш перший кемпінг. У Норвегії є такі міста, де готелі або дуже дорогі, або їх просто немає на букінгу та подібних сервісах. У таких містах треба селитися у кемпінгах, попередньо бронюючи собі будиночок поштою чи по телефону. Найчастіше треба було бронювати по телефону англійською мовою. З англійською у норвежців все гаразд. Якщо заїзд буде після 18:00, то треба обов’язково попередити і бажано не поштою, оскільки пошту часто просто не читають. Ми у всі наші кемпінги потрапляли після 18:00. Я зміг розрулити дзвінки в кемпінги через послугу консьєржа, яку примусово мені впарив банк. Тут вона дуже знадобилася. Перший кемпінг був у вигляді будиночка із власним туалетом. Це вважався будиночок підвищеного рівня комфорту. Місто Стрин, звичайно, славне, але як там смерділо. Мабуть, щось трапилося з каналізацією. Ми трохи погуляли ввечері серед елітних будиночків і вирушили спатки. Наступного дня у нас трохи не склалося за маршрутом. На автовокзалі ми розминулися з одним з автобусів, а на інший чекати 5 годин. Це не було б проблемою, тому що в Норвегії завжди можна кудись злазити, але була сильна злива. Довелося їхати дуже дорогим автобусом з позначкою UNESCO. Автобус вважався туристичним і тому квитки на двох коштували 90 євро за півтори години маршруту. А водій взагалі вибив рахунок на 180 євро, коли я доводив, що водій явно помиляється у нього був аргумент, що це туристичний автобус, він може стільки коштувати! Але водій таки зрозумів, де була його помилка та виписав за 90 євро. Туристичний автобус не зупиняється для фотографій на оглядах, на відміну від деяких звичайних. Туристичний автобус проїжджає повз головну важкодоступну оглядку Dalsniba, але на неї не заїжджає, він взагалі ніде не зупиняється крім самих міст. У рекламі туристичного автобуса було написано, що гід включено у вартість. У виданій водієм брошурі було написано, що ця брошура є ваш гід. Там пару сторінок, які можна почитати, поки їдеш у потрібне місто. Ну і через пором уздовж фіорду автобус також не проходить на відміну від маршруту на звичайному автобусі. Загалом наче в Норвегії все так продумано і чудово, але це просто якесь відмивання грошей з туристів. А ще з послуг, що відрізняють туристичний автобус, трансляція на невеликий екран видів доріг з вебкамери за вікном. Але насправді 5 годин у Норвегії теж втрачати не можна було, і ми потім зрозуміли це дуже добре.
Гейрангер
До кемпінгу в один бік було йти 2,5 км від міста. Відповідно зганяти та залишити речі займе 5 км. За зберігання речей тут хотіли 8 євро в туристік інформейшен. На відміну від Флома, ми нікуди не поспішали і пішли, залишили речі в місцевій турфірмі. Хлопець сказав, що якщо ми не встигнемо повернутися до закриття, то він перенесе речі до сусіднього кафе. Загалом чітко, ще й 8 євро заощадили. Хлопець, звичайно, спочатку здивувався, чого ми не хочемо залишити речі в туристік інформейшен, але коли я сказав про ціну, то він з радістю нам допоміг. Мені здається у багатьох норвежців карма просто на висоті. Ще в них дуже цікава манера спілкування. У громадських місцях типу ресепшени, туристік інформейшени або каси маркетів з тобою спілкуються так, що навіть найзаслуженіша стюардеса компанії Emirates навряд чи перемогла б за привітністю. До туристів ставляться тут з повагою та посмішкою. Ще кажуть, що автостопом дуже легко подорожувати, але наші спроби в Гейрангер провалилися. Одягли всі куртки, дощовики та озброїлися парасольками. Тепер нам злива не перешкода. Ми вирушили у гору до знаменитого локального водоспаду. Спочатку на заваді нам зустрілася чорна вівця.
Вона мовчки і загадково дивилася на нас. Але фотографуватись на відріз відмовлялася. До водоспаду ми йшли кілька годин. І нарешті ми на водоспаді! А точніше за водоспадом!
Це такий водоспад, під яким можна прогулятись. Як кажуть іноземці це був наш нью експірієнз! Незважаючи що ми вже бачили сотні водоспадів, цей нам все одно сподобався. Тим часом злива вщухла і почало прояснюватися. На зворотному шляху ми пішли на овечу ферму, за якою ховалися чудові краєвиди. А також дві чудові альпаки!
Давайте фоткатися, але альпаки, як і чорні вівці, були не у фотографувальному настрої. З оглядового майданчика відкривався гарний краєвид на море та фіорди. Я думаю це одна з найдоступніших піших оглядів на нашому шляху. Ще й хмарки пролітали на нашій висоті, ідеальний зловили момент.
А за мить брудна калюжа ідеально ловила мене падаючого. Зворотний спуск був переповнений екстримом — було слизько так, ніби ми з гори бананових шкірок спускаємося. Ми встигли повернутися навіть до закриття турфірми. Там уже була інша дівчина, яка з радістю видала нам рюкзаки. До Гейрангеру причалив величезний лайнер. Я навіть не знав, що тут так глибоко, що величезні лайнери можуть поміститися. Але нам було не до лайнера, ми тягли наші речі у далекий кемпінг. Тут у нас будиночок мав бути без туалету та гарячої води. Але нам поставили ціну на 50 євро нижче та дали навіть без холодної. Ми тільки зраділи. Все одно в душ і туалет доведеться ходити метрів 30 трохи в гору, холодна вода в будиночку мало б чим допомогла. До речі, душі у кемпінгах також платні. Дідусь на ресепшені, мабуть, намагався отримати Оскара у номінації найкращий дід у Норвегії. Як же він круто спілкувався із постояльцями. Він, мабуть, раніше працював у норвезьких казках на ніч. У нього супердикція та чарівна посмішка. Дід дістав великий журнал та сказав, що зараз нас зареєструє! Коли ми повечеряли, треба було сходити прогулятись. Ми вирішили ще раз сходити до міста, що там уже плюс 5 км до загального маршруту. Зате в місті вивчили якісь піші маршрути і вже знали, куди рушимо далі.
Наш найкращий маршрут на гору Vinsåshornet
З самого ранку ми вирішили сплавати годинку на кораблику. Порівняно з Фломом, кораблик був дуже простенький і панорами теж. Після кораблика випивши філіжанку кави (у маркеті, не в кафе, звичайно ж) ми почали наш підйом. Підйом складався з двох точок. Перша точка на нас чекала на висоті приблизно 800 метрів над рівнем моря. Погода була відносно хороша, небо було практично затягнуте, але підніматись було комфортно. Гора нас ніби не хотіла пускати до себе, на шляху нас чекали густі зарості стиглої чорниці та малини.
Неодноразово доводилося зупинятися для збирання врожаю. Гриби тут були зовсім непристойного розміру. Але ми боролися, ми йшли далі.
Першу точку ми досягли приблизно за 2,5 години. Звідси відкривався чудовий краєвид згори на Гейрангер та фіорди. По відчуттям сил було ще повно, і ми вирішили рухатися далі. На вказівники окрім наступного оглядового майданчика була стрілочка на чергову туристичну книжку для записів туристів, що чекає нас наприкінці маршруту.
Коли ми розпочинали наш маршрут, хлопець у туристік інформешені вказав на одну з гострих вершин гір і сказав, що цією стежкою ми йтимемо прямо туди. Але, щиро кажучи, знизу здавалося, що хлопець просто жартує. І навіть на висоті вісімсот метрів вершина гори здавалася недосяжною для простих смертних. Ми думали, що другий оглядовий майданчик буде десь під вершиною. Ми пройшли крізь мисливський будиночок із зеленим дахом і вийшли на гірське плато. Тут природа вже дуже змінилася. Потужний повноводний водоспад, де ми вчора гуляли тут починався у вигляді безлічі річок та озер.
Де-не-де лежав сніг. Але трохи вище ніж ми знаходились. Ми ніби з пізньої весни перемістилися в пізню осінь з золотими ландшафтами. Ми суворо дотримувалися маршруту на карті maps.me. Але тут вона дала сильну слабину і з маршрутом пішло щось не так. Ми бачили мітки на камінні, маршрут на карті, який збігався з мітками, але тут було видно, що вже давно ніхто не ходив. Щось не так. Тут має бути розгалуження, одна стежка на пік, а інша просто в безвихідь. Я знайшов звалений стовп із покажчиком, на якому вже давно не було жодних написів. Ми спробували пробратися по мітках на камінні, але спроби зазнали фіаско.
Ми вирішили рухатися тупиковою стежкою. На щастя, незабаром на нас чекало нове розгалуження, що розділяє один і той же маршрут на складний і дуже складний. Ми вирішили піти праворуч просто складним, а повертатися будемо дуже складним. Ми читали в брошурі, що означають чорні маршрути. Ми не могли з упевненістю сказати, що маємо всі навички, які були потрібні для подолання чорних маршрутів. Але колись треба спробувати вперше! Це як колись вперше влаштовуєшся на керівну посаду. Плато з гірськими озерами і річками просто не відпускало наших очей, наче тримало їх весь час відкритими, щоб ми ні миті не пропустили. Наш червоний маршрут почав набирати висоту і перетворився на справжній хардкор, ми підіймалися вгору масивними каменями і брилами. Потрібно було шукати червоні позначки.
Причому мітку не завжди вдавалося знайти з першого разу. Про безпеку витівки були великі сумніви. Хвилин через 20 було вже добре зрозуміло, що ми тримаємо маршрут на вершину гігантської гори. За прогнозами о 16:00 мають розпочатися дощі. Як за розкладом о 15:54, почався легкий дощ. Затія почала набирати нотки сумніву, а експедиція – загрозу зриву. Але погода ніби вирішила нам допомогти, дощ хвилин за 10 закінчився і на нас почало світити яскраве сонечко крізь сині віконця у небі. Правда проти сонця мітки було шукати дуже складно, але ми не скаржилися. Чи важко було? Так, це було взагалі дуже дивне заняття, якби не мітки, то я б нізащо не повірив, що це взагалі може бути безпечним. Здавалося, що як полетить камінь вниз, так усе й посиплеться. Ми з Дашею тримали спеціально дистанцію, щоб був час ухилитися від каменю, що летить.
Близько двох годин і ми на черговій вершині, ще й сонце. То була висота 1340 метрів! Було дуже красиво на всі боки. Там серпантини доріг наче намальовані пером художника, а там річки з озерами на висоті 800 метрів, що йдуть униз, де саме море та гори. На нас чекала чергова поштова туристична скринька, де ми відзначилися. Сьогодні ми були єдині на цьому маршруті. Також у Норвегії заведено будувати тролів у горах. Ми так само зробили внесок у вигляді камінчика.
На вершині були досить небезпечні місця зі стрімким урвищем за півтора метри від стежки. Ми відзначили цей маршрут як найкрасивіший серед усіх, що ми бачили. Не дарма фіорд у Гейрангері вважається найкрасивішим у світі за одним із рейтингів. Навіть якщо ви вже повністю виснажені, ви все одно повинні сюди піднятися.
Спуск був ще однією пригодою. На тлі міток були часто просто обриви і це викликало страх майбутнього спуску. Треба було й стрибати на метр вниз, і падати від слизькості, та боятися і бути міцними духом. Коли ми повернулися на першу точку і ще раз глянули на вершину гори, нам не вірилося, що ми щойно там піднімалися і спускалися. З боку чорного маршруту це була на вигляд проста стрімка скеля. Перевагою нашого вибору з червоним маршрутом було те, що краса відкрилася раптово та вся. Якщо підніматися по чорному, то звикнеш ще раніше, ніж піднімешся.
Вся дорога у нас зайняла майже 9 годин і це було просто шикарно. Завдяки maps.me ми змогли скоротити значну частину на самому початку маршруту, де було рекомендовано їхати машиною. Навігатор нас провів через таємні стежки територіями кемпінгів. Це був перший раз, коли після повернення в кемпінг ми вже не пішли гуляти і підкорювати нові краєвиди.
Після вечері ми лежали мовчки, дивилися на планшеті фільм про те, як чоловік намагався запобігти вбивству президента Кеннеді. Сьогодні ми здійснили підйом, який є найдовшим і найвищим у нашій шестирічній історії мандрів. І це було чудово!
Початок нового дня та вчорашню перемогу ми вирішили відзначити чотиригодинним маршрутом прямо від нашого кемпінгу.
Прогноз обіцяв зливи, а натомість нас чекали гарні рвані хмари, що опустилися прямо на Гейрангер. Цей маршрут був не так вгору, як з перешкодами. Ми йшли по болотистій місцевості та слизькому каменю. Дощем часами заливало.
Було навіть падіння Даші таке, що я її ловив, коли вона їхала вниз по скелі. Одна з наших парасольок безпорадно розпласталася на камені. Зате пухнастий від моху ліс і покинуті будиночки із зеленими дахами потрапили в саме сердечко. Наприкінці маршруту на нас чекав краєвид на фіорди та водоспад Сім сестер. Це був наш останній хайкінг на фіорди у цій подорожі.
Ми це розуміли і було трохи сумно. Ноги, звичайно, раділи такій події, але вони ще не знали, що на них сьогодні чекає нічний підйом на гору. За маршрутом у нас був заброньований наступного дня Ондалснес. Але добиратися до кемпінгу 5 годин, а погода, швидше за все, не дозволить побачити за завтрашні півдня його стежку тролів. Вирішили скоротити маршрут і заночувати сьогодні в Молде.
На щастя, на букінгу були апартаменти із розпродажем. Написав вибачальний лист до кемпінгу, який вони успішно проігнорували. Коли ми були поза зоною вайфаю кемпінг почав мені посилено додзвонюватись. Але мені вистачало грошей лише на дзвінки до України. З мамою з’єднатися не вийшло, зате моя колишня колега Олена за хвилину встигла записати всі інструкції та відправила смску до кемпінгу. Від кемпінгу ми отримали відповідь, що все добре, повідомлення вони отримали та скасували бронювання. Маршрут у Молде складається з трьох автобусів та двох поромів за три години. Перший автобус їхав стежкою Орлів. Місцева визначна пам’ятка з відмінними краєвидами. Автобус був звичайним рейсовим, не туристичним. Тому водій з радістю зупинився на оглядовому майданчику на 5 хвилин, щоб ми всі сфотографувалися. Там навіть була спеціальна платформа для охочих остудитись у водоспаді. З кожною пересадкою на наступний автобус ми були все ближче і ближче до міст і все далі і далі від фіордів. Норвезька природа, ми не говоримо прощавай, ми говоримо до зустрічі років за п’ять!
Молде
Норвезькі міста мають свій шарм, багато будівель, сучасних, але не високих. Поверхів по три. Освіжаюче повітря та затишна атмосфера. Не встигли пройти навіть двох хвилин від автобуса, як зустріли бабусю. Жінка захоплено нам говорила щось норвезькою. Ми запропонували перейти на англійську. Вона нам радісно повідомила, що до сусіднього маркету завезли дешеву полуницю по 10 крон за кошик (1 євро). І показала цілий пакет купленої полуниці. Як це мило. Ідемо і ми навідаємось у маркет! З полуницею у місті цілий культ. Тут усюди спеціальні лотки та лоточки з продажу полуниці приблизно по 30 крон. Але сьогодні вони продавали інші ягоди) Полуниці у них за такі гроші сьогодні навряд чи куплять, якщо в сусідньому маркеті така акція. Ми оселилися у квартирі у чоловіка з Оркостану, який вже тривалий час мешкає в Норвегії. Він нам розповів багато різного про життя в країні та його досвід переїздів. Надалі він планує здати свій будинок та переїхати жити до нас до Львова. У Молді є печери, є гарна атлантична дорога та гора. З чого почати… ми почали з гори! Хазяїн запевняв, що туди підніматиметься лише 40 хвилин. Але підйом швидким кроком зайняв близько півтори години через дрімучий ліс. З гори мало бути видно понад двісті вершин гір, але не з нашою погодою. Маршрут ускладнився тим, що по дорозі назад у густому лісі була вже ніч і йшов дощ.
Ще ми заблукали, тому що GPS трохи відставав від нас. Ноги остаточно здалися. Коли ми дійшли до готелю, то довелося скасувати завтрашні печери та атлантичну дорогу. У мене почалася проблема зі ступнею, у Даші з колінами. Ступню відпустило лише через 4 дні після прильоту до Києва. Коліна у Даші відійшли одразу після прильоту.
Ранок почався з найпотужнішого вибуху! Самі того не бажаючи влаштували бувалому орку бавовнятко. Добре хоч господар ще не прокинувся. Ми швиденько віддраїли мікрохвильову піч від яйця, що вибухнуло. Ми чудово знали, що яйця вибухають. Але думали, що це стосується тільки сирих яєць. Після сніданку ми вирушили блукати затишним містом. Родзинкою нашого походу. було відвідування норвезького Макдональдса.
Норвегії вдається тримати ціни настільки високими, що до них неможливо звикнути. Але оскільки поїсти в Макдональдсі кожної країни такий самий важливий пункт, як і фотографія на тлі логотипа Hard Rock, ми вирішили гуляти так гуляти. Ми замовили Чізбургер! Нестримне свято!
Олесунн
Одне з північних міст вже чекало на нас за кілька годин їзди від Молде. Місто нас зустріло сонцем. У нашому маршруті “сонячно” означає, що крім дощів іноді виглядало сонце та синє небо. Він нас зустрів фестивалем їжі з багатьма дегустаціями. Міста норвежці будують чудові. Видно, що ти в Європі, але трохи іншій, не такій як скрізь.
За теплої погоди можна взяти велосипеди і покататися сусідніми островами. Ми гуляли довго, відвідали два острови, здолавши 12 кілометрів. Піднімалися на оглядові майданчики та спостерігали як родина ловить рибку. Увечері ми дивилися “Орел і Решка” про Норвегію. Рано вранці ми розпочали свій ланцюжок перельотів до Києва. За маршрутом у нас уперше було три літаки за один день.
Осло
Тут ми мали пересадку 5 годин. Місто знаходиться від аеропорту далеко. Є швидкісний поїзд, який доїжджає за 20 хвилин, але він коштує по 20 євро. На щастя, є повільний поїзд зі швидкістю 210 км/год, який доїжджає за 24 хвилини і коштує по 10 євро. Це була чудова альтернатива п’ятигодинному очікуванню в аеропорту. Осло для прогулянок під час пересадки просто ідеальне місто.
У нас було 2,5 години у самому місті. Але можна було б ще пару годин поблукати. Сонце тут світило настільки ясно, що навіть уявити було неможливо, що фіорди зараз заливають дощі. У цьому місті ми вперше побачили Hard Rock cafe, ціни в якому були настільки ж звичайні, як і скрізь у Норвегії. Погуляли просто відмінно. Поїзд приїжджає відразу в центр і ходить тричі на годину за розкладом.
Оскільки наступний переліт у нас до Варшави (всередині Шенгену), то на посадку можна приїжджати зовсім впритул і максимально гуляти в місті. Останній приємний сюрприз на нас чекав у зоні Дьюті фрі, там прийняли мій купон на 10 євро, який мені прийшов на пошту від їхньої мережі 4 місяці тому. На пересадці в аеропорті у Варшаві ми попросили окропу і пили останній пакетик чаю з нашої провізії.
Після успішного завершення маршруту ми з Дашею відчуваємо велику гордість за себе та всіх, хто теж його робив і планує його зробити. Норвегія — це така країна, яка своєю красою підкорить абсолютно всіх, я думаю, у світі не існує людей, яким не сподобається настільки красива країна, якій навіть негода не стане на заваді! Ми зробили порівняно невеликий туристичний маршрут. Ще є більш південна частина в районі Ставангера, де Язик троля та свої визначні пам’ятки. Ще є північна частина з білими ведмедями та полярним сяйвом. Я впевнений, що це була не остання наша експедиція до Норвегії.
