Країна контрастів… Я ніколи не розумів точне значення цієї фрази. Та тепер з’ясував, що це значення стає зрозумілим, коли відкриєш для себе відповідну країну. Яка вона взагалі має бути та Ірландія? Там точно мають бути ірландські паби. Не дарма ж є такий жарт “Двоє ірландців якось пройшли повз паб!”. Ще мають бути зелені гострі гори і мабуть літають дракони! Думаю, що ті дракони мають бути добрими, як краківські. Але треба полетіти і перевірити.

Раніше ми не особливо поспішали в цю країну через візовий режим, а потім через нерелевантну ціну на авіаквитки, але коли це стала остання не відкрита нами країна ЄС, то звісно треба було летіти. А далі все прямо як колись з італійською подорожжю…
Лежу я на асфальті, десь недалеко валяється самокат, в очах зірочки, можна навіть сказати комети. Дихати трохи важко, але, на щастя, на ноги вдається підвестися. Начеб-то цілий. Металеві пластини в руках витримали, але щось таки не те з плечем, яка там наступна подорож? Ірландія через три тижні. Даша та наш друг Андрій були недалеко, треба зібратися духом і доїхати до невідкладної допомоги. Перелом без зміщення. Добре, а літати можна? Фух, наче Ірландія в безпеці. Зі сторони мої переймання за подорожі можуть здаватися несуттєвими, але це реально моє життя і мій моральний стан, тож коли лікар сказала, що контрольний знімок треба робити за день до подорожі, ми прийшли до висновку, що він не матиме сенсу, оскільки у будь-якому разі ми летимо. Даші-героїні знову випала ноша – тягати наші речі в подорожі. В літаку обклав руку та плече подушками для сну і добре долетів. Головне було, щоб літак не сильно смикнуло під час посадки, адже в Ірландії частенько шалені вітри і багато епічних відео, як в таких умовах сідають літаки. Під час перельоту стався доволі цікавий момент: по літаку йшла жінка у ритуальному вбранні із довгим пір’ям навколо голови. Але ж нагадую, ми летимо у країну контрастів, тож так треба.

Дублін

Прилетіли ми серед ночі. Дублін вночі виглядає холодним, непривітним. Нам треба було заселитися, але капсульний хостел щось перестав відповідати, у різних закуточках пішої вулиці спали безхатьки і навіть люди, що доволі непогано виглядали. Я вже почав уявляти, як ми собі зараз будемо шукати місце, якщо хостел не відчинить двері. «Welcome guys!» – фух, хазяїн не спав. Ми заселилися у нашу космічну капсулу і з нетерпінням чекали на ранок. Ранковий Дублін нас зустрів максимально привітно. Це місто постійного свята. Таке враження, що тут люди живуть своє життя у кращому світі.
Для знайомства з містом навіть сонце вийшло з нами привітатися. Я чесно кажучи так і не зрозумів яка у нас була погода під час подорожі, сонячна чи дощова. Бо якщо прогноз на день сонячний, це означає, що тебе заллє дощем рази на три менше ніж в інші дні.

Одна з перших важливих справ – ми пішли до дублінськогу порталу. Портали з’єднують різні країни живим стрімом і можна жестами привітатися з людьми з іншої частини планети. Колись давно ми з Любліна вітали Вільнюс. Пізніше з Вільнюса Дублін, а тепер з Дубліна Люблін і навіть філіппінців! Дякую портале, ти нам добре підказав нашу наступну мету. Потім портал переключився на Бразилію. Теж не проблема, туди маму відправимо. І раптом портал переключився на МКС. Тож космос значить? Чесно кажучи була колись ідея, але щось по грошах якось невигідно цей космічний туризм. Так, щось ми замріялися, треба далі досліджувати місто нескінченого свята. Ми прийшли на головну пабну вулицю Temple Bar і тепер вже анекдот, про двох ірландців, що пройшли повз паб, заграв іншими фарбами.

Не можна просто взяти і пройти повз паб в Дубліні. Паби тут як осередки радощів, позитивних вайбів, місця, де кожен атом несе частинку щастя. Ірландські паби – це те, що робить Ірландію дійсно неймовірною, неповторною країною. У мене була мрія посидіти в справжньому ірландському пабі, але я навіть не розумів тоді сенс, просто знав, що так треба.

Тепер же в цій подорожі, яким би складним, або дощовим не був день, фінал завжди однаковий, ми сидимо десь на стільчиках з келихами ірландського пива і слухаємо неймовірні музичні гурти, ми співаємо разом з усіма відвідувачами та офіціантами, тут усі на одній хвилі. Головна фішка – паб кожен день має бути інший. Цікаво, що підходив не кожний паб, атмосфера в усіх відрізняється. Іноді заходиш і розумієш – що не твоя хвиля, йдеш у наступний доки не відбудеться ідеальний метч.

Інша сторона Ірландії – визначні місця тут явно переоцінені і не дотягують до аналогічних природніх місць Ісландії, Норвегії та Мальти. Але знову ж таки, які б місця сьогодні не були, вечір вам гарантований. І не жалійте дні подорожі саме на Дублін, місто дійсно фантастичне і атмосферне, ми тут легко заповнили активностями 4 дні подорожі. Таким досягненням в нашому списку можуть похизуватися хіба що Стамбул або Гьореме.

Глендалоу

“Опівночі айстри в саду розцвіли, умились росою, вінки одягли, а ранок зустрів їх холодним дощем і плакав десь вітер в саду за кущем!”. Я ніколи не задумувався, але схоже український поет-лірик Олександр Олесь писав саме про Ірландію! При чому дуже схоже, що про доволі сонячний день. Сьогодні ми поїхали на зустріч до наших старих друзів і вони нам показували свої околиці. Перше, що несподіване можна побачити в Ірландії, це морські котики. На диво, вони виявилися такими ж як і в Пошуках Немо 2, вони ніжилися на брилі і їм снилися сни про те, як вони ніжаться на брилі! Але котики теж недурні, вибрали брили подалі від людей. Але навіть на такій відстані було добре видно як же їм пречудово лежиться.

Можливо, найкращі з нас в наступному житті будуть тими безтурботними ірландськими котиками. А можливо навіть зараз є люди, які в минулому житті вже були котиками і тепер вміють відпочивати ніжачись на пляжах. Мені ж навіть до ворожки ходити не треба щоб визначити, що я був хаскі, при тому схоже десь на полюсі. Але повернемося до ірландської природи. Ми приїхали до старовинного мальовничого льодовикового озера. Доки ми робили обхід, то я зрозумів звідки ірландські пивовари надихнулися їх гінесом. Цей колір вони точно взяли з місцевих річок. Колір був настільки правдоподібним, що я не виключаю теорії, можливо пиво звідси і розливають, воно ж якраз без газів, та без смаку)))

Хоча дивлячись, якими галонами його тут вживають, то смаку немає схоже у мене. Вишенька цього озера, це дикі олені, що мешкають трохи вище в горах. Цікаво, що ірландські олені взагалі не бояться людей. Вони можуть просто підійти поруч, поїсти травичку і піти далі по своїх оленячих справах. Цікаво, що дощі тут доволі тактовні, якщо якесь красиве або цікаве місце, то саме в цей час дощ закінчиться. Якщо ж ти просто йдеш по місту, то тут тебе може залити по-щедрому.

Півострів Гоут

Потужний шторм ні перед чим не зупиниться, зносить усе, що погано лежить на своєму шляху. Зносить надії з облич туристів, миттєво наповнює пусті пивні келихи на вулицях. Біля місцевої піцерії із посереднім рейтингом стоїть кухар і кричить туристам, що метушаться в паніці “Сюди, біжіть сюди!!!”. Я ще ніколи не був такий радий піцерії в своєму житті. А у вас кава є? Кухар-рятівник сказав, що на жаль немає, але на щастя є в сусідньому закладі. Ми разом подивилися на апокаліпсис через вікно і я вирішив, що загалом я і не так вже й хочу ту каву. Хоча увесь цей шторм тривав до 5 хвилин, але ж запам’ятався як справжній блокбастер. За штормом як тут і завдено визирнуло яскраве, гаряче сонце. Ось і добре, зараз пообідаємо, вип’ємо кави і почнемо наш маршрут. Як же вони тут люблять м’ясо подавати на сніданок))) Я мабуть стільки за все життя ще не їв м’яса) Щодо порцій тут взагалі цікавий момент. Наприклад кава абсолютно усюди фіксовано дорога, близько 4 євро. Але порція однієї чашки кави, трохи більша ніж сумарна кількість яку випиває сицилієць за тиждень. Золотої середини тут немає, платиш багато і отримуєш багато.

Але тепер найцікавіше, трекінговий маршрут по півострову. Він бомбічно крутий. Його довжину можна балансувати, оскільки в будь-який момент можна перейти з кола найбільшого радіусу у центральне. Тут ефектність саме у висоті. Також тут мають гніздитися пташки іпатки. Але, схоже вони перебралися на аналогічний острів в Ісландії, де їх було дуже багато. Ми йшли найдовшими стежками багато годин і насолоджувалися природою. Цей маршрут я відношу до списку маст візіт, якщо ви в Дубліні. Але не забуваємо про вечірні бари, жоден півострів тут не вартує пропуску бару! Та й взагалі за такі витівки тут можуть і з Ірландії вигнати.

Сьогодні був паб із більш ліричною музикою. Людей було не багато. Дівчина, що чекала подругу. Хлопець, що вирішив розважати цю дівчину. Ще кілька чоловіків, і один окремий із келихом вина. Чоловік з вином просто смакував життя, заплющивши очі і направивши обличчя до лампи. Ми для себе відкрили інші сорти пива і дійшли висновку, що в Ірландії дуже і дуже хороше пиво, майже таке, як в нашій Польщі. Коли до дівчини нарешті прийшла подруга, хлопець пішов на перекур з двома іншими чоловіками і покликали із собою хлопця з вином, що смакував життя.

Цікаво спостерігати, начебто вони всі незнайомі, але тут як одна родина. Недарма тут є навіть табличка в барах “Найкраще місце для спостереження за людьми”. Пора вертатися в свої космічні капсули. Моя порада, вибудовуйте зворотній маршрут так, щоб якомога менше було барів по дорозі, бо можете до дому так і не дійти. Не встигли ми вийти зі свого бару, як вже в іншому домовилися про завтрашній візит.. І навіть не дивлячись на мою зламану ключицю, мені було важко сидіти, але йти з тих барів зовсім не хотілося. Можливо зі сторони може здатися, що це сповідь алкоголіка, але ми по життю взагалі не по барах, минулого разу десь років 7 тому заходили в подібні заклади.

Екскурсія по музею пива Гіннес

Наступний ранок ми почали з величезного музея. Музей хоч і не дешевий, але виявився доволі цікавим. Особливо зали із ретро рекламою і процесом виготовлення діжок. Я відверто не розумію смак Гіннеса, але його тут презентують настільки переконливо, що сам мимоволі починаєш вірити, що у цього пива є смак. У вхідний квиток також входить пінта пива. Це трохи більше пів літри. Людоньки, це ж тільки ранок, як так можна? Ірландія слабких не любить. Любиш по Ірландії подорожувати, люби і пиво! Для особливих збоченців, у барі було ще й просто світле пиво. Ми мабуть перші люди які тут замовили не Гіннес.

Я навіть не знаю як правильно написати “Отримали заряд бадьорості” чи “Зовсім розслабилися” після пінти пива на кожного, але далі ми поїхали шукати легендарних місцевих оленів у місцевому парку. Розмір парку спеціально зроблений настільки гігантським, щоб пошук оленів у тебе зайняв мінімум пів подорожі. На щастя, добрі люди у відгуках діляться координатами де вони зустрічали оленів, тож ми відчували себе справжніми фотомисливцями. На щастя, у парку дуже великі простори без дерев, тож в якийсь момент ми помітили десь на горизонті нашу здобич! Насправді оленів виявилося так багато, що здобиччю схоже були саме ми. Нарешті ми побачили оленів з повноцінними плямками.

Бо в Японії нам попадалися лише з плямками, що вже вилиняли і викачалися. Схоже білі плями залежать від сезону. Так цікаво, для нас ті олені це екзотика, а тут що олені, що морські котики – звичайне явище. Але як же радісно то! Нам сьогодні треба переїжджати у Галвей. Але треба встигнути закінчити усі заплановані актівіті тут у Дубліні.
Далі ми поїхали в один із пабів на традиційне ірландське шоу. Загалом шоу не дуже відрізняється від посиденьок у будь-якому з пабів, окрім того, що тут виходять кілька разів жінки танцювати народні ірландські танці. Але ті пісні, що співає музикант, то справжнє знайомство з Ірландією. Оскільки співає найбільш популярні фольклорні пісні. І тепер ми знаємо трошки більше про колишнє життя Моллі Мелон.

До відправлення автобуса залишалося вже зовсім небагато часу, ми розділилися на дві групи, перша це Даша, яка пішла забирати речі з космічних капсул і виконувати місію по доставці стаканчика готельної кави на зупинку. Друга група, це дуже впевнений, красивий але тимчасово трошки поламаний мандрівник – я, що пішов забирати замовлену їжу із самого букінгемського палацу! Правда їжу видавали не в палаці, а поруч у західному кафе. Та й чесно кажучи я не впевнений що той палаці взагалі знаходиться в Ірландії, але це місце виглядало максимально схоже на те, як я собі його уявляв.

Палац був доволі добре захищений аналогом старих ровів – перекопаний під ремонтні роботи! Було доволі важко прорватися. Обидві групи ідеально впоралися із завданням, тож ми встигли навіть на попередній автобус, на що нам сказали, що можна просто пікнути квитками, бо водію усе одно на якому вас везти. Але таке правило не в усіх компаній Ірландії.

Ґолуей

Дублін безповоротно залишив собі частинку нашого серця. Чи зможе так зробити Ґолуей нам ще треба визначити, але це ми дізнаємося тільки в останній день подорожі. А поки що ми приїхали на вокзал нового міста і місцевий заклад нам видав через додаток кількість їжі, якої нам вистачить ще дні на три. У нас тут був готельчик поруч з центром, із справжньою власною кімнатою і ванною. Космічні капсули це звичайно добре, але інколи хочеться і на землі трошки пожити. Завтра у нас велика подорож по західній Ірландії. Треба сходити на автобусну станцію розібратися, що тут з квитками. І тут почалося справжнє мандрувальне пекло. Я дуже радів, що ми летимо в країну де населення розмовляє англійською і я буду почувати себе як вдома, але, алеееее, тут трохи не така англійська. Є різниця термінології, яка здається просто кумедною, а коли ти від неї починаєш залежати, то відбувається хардкор.

Перше, що я мав визначити, що коуч стейшен і бас стейшен це два різні вокзали, з яких відправляються автобуси. Але коучі це не зовсім автобуси, просто вони виглядають так само як автобуси, але це інше. Далі зрозуміти, що Ceannt це центральна залізнична станція. Квитки на автобусну станцію ту що не коуч, продаються, судячи зі стрілочок у Ceannt, але на місті очікуваної залізничної станції знаходиться паб (тут я жодним разом не звинувачую ірландців, навіть трохи підтримую). На самій зд станції нічого про квитки на автобуси не знають, але радять скористатися автоматами для продажів квитків. Мені треба було ще раз сходити на автобусну станцію, щоб сфотографувати відсутність автоматів і з’ясувати два важливих моменти. Стрілочки були старі і зараз вказують рівно в протилежний напрямок від автобусної каси. А каса як і автомати на ніч закривається в спеціальну будку, щоб не можна було навіть уявити що там колись була каса і ті автомати. На превелике щастя мене врятував водій який показав місцевий додаток, через який онлайн можна купити квитки значно дешевші ніж в касі і ніж в автоматі. На жаль, не можу підказати назву додатка, оскільки він ну дуже специфічний, я дуже раджу так само підійти до водія або на автостанцію щоб Вам пояснили який саме додаток і головне – як саме через нього купувати квитки, бо розібратися самому, на мою думку, неможливо.

Clifs of Moher

Це одне з головних визначних місць західної Ірландії. Автобусом їхати десь півтори – дві години. Такий переїзд завжди радує. Бо коли їхати менше години, то не встигаєш відпочити в автобусі, а вже кудись треба подаватися. Ці Кліфи, цікаве природне явище довжиною багато кілометрів. Раніше туристи могли безкоштовно насолоджуватися неймовірними видами та прогулянками, доки уряд Ірландії не вирішив виправити це прикре упущення. Тепер з туристів беруть гроші за вид на скелі, ну в сенсі щоб.., а навіть невідомо щоб що. Там просто скелі і тепер не можна пройти багатокілометровий маршрут до міста Дуліна, бо за гроші які беруть з туристів поставили паркани. Вхід коштує щось на кшталт 15 євро з людини і це вперше за 70 відвіданих нами країн ми зіштовхнулися із платним входом на скелі. Ми вирішили пройтися в обхід і подивитися чи справді всюди прямо поставили паркани. Як з’ясувалося, парканів у них багато. На відстані метрів 50 за нами йшла інша туристка в сподіванні, що ми знаємо де ті паркани закінчуються, але безрезультатно. По 15 євро з людини, сотні людей в день, парканами можна обставити усю планету. Зате у максимально сонячний момент зловили справжній град. Прийняли рішення, що я піду подивлюся за гроші на ті скелі, а Даша буде з мене потім сміятися, що за 15 євро я побачив аж урвище. Коли ми підійшли до входу, то до нас підійшов місцевий працівник і сказав. “Заявіть на касі що ви йдете просто гуляти”. Як з’ясувалося в Ірландії не беруть гроші з людей, які йдуть просто гуляти. Цікавий твіст сюжету. Насправді ми вже помічали в цій країні, коли великим шрифтом десь написана ціна, а маленьким “Очікуваний донат”. Тобто реально є безкоштовні місця, за які обманом хочуть отримати гроші, і все це на офіційному рівні. Але що нам, це їх країна, їх культура. Невже тут дійсно можна пройти офіційно безкоштовно. Даші паралельно хтось подзвонив на телефон і виглядало так, що ми йдемо на ті кліфи по дуже важливому виклику. На що касири просто розуміючи промовчали. Це було дивно, ну ок. Що там скелі.

Таки Даша була права, просто скелі. Такі є в багатьох країнах, наприклад на Мальті, Кіпрі, або у Франції. Ефектно, красиво, але платити за скелі і відчувати себе ошуканим якось не хотілося б. Так, що тут ще є в околицях. Місячне плато в одному з сусідніх місць. Туди як і в багато інших прилеглих містечок ходить безкоштовний туристичний автобус. Тобто з Галвея сюди треба їхати за гроші, а далі можна пересуватися автобусом. Єдина проблема, не настільки часто ходять ті автобуси як хотілося б. Бо містечко може бути хвилин на 5, а автобус через дві години тільки. Ми поїхали дивитися місячну долину. Доки їхали, розговорилися з водієм. Він сказав що теж мріє колись по подорожувати без машини, бо нам каже лише треба приїхати і йти гуляти, а йому за кожну зупинку купу грошей відвалювати за парковку. Ніколи не думав, що почую від людини з машиною мрію про подорожі без машини)

Місячне плато знаходиться біля Poulnabrone Dolmen. Це старовинний алтар якому тисячі років. Навколо доволі цікава поверхня для прогулянок як по скам’янілому швейцарському сиру. А тепер мораль – краса Ірландії не в природі, а в пабах! Звісно ви можете мені не повірити, але дуже раджу спробувати обидва досвіди і порівняти))) У будь-якому разі нам треба було це перевірити. Ще тут поруч є старовинна споруда, якій вже тисяча років, але біля неї вже поставили кафе і платні ворота. Працівник пояснив, що така дорога ціна за вхід, бо вони доглядають за спорудою. З іншої сторони мабуть дійсно важка робота доглядати за старовинною спорудою цілих 1000 років. А от що тут схоже дійсно цікаве по відгуках – це шоу собак. Але, нажаль ми на нього по часу не попали. Тож, якщо є бажання вирватися з околиць пабів за межі безперервного свята, то підлаштуйте свій час під шоу, і нам потім розкажете.

А ми тим часом спробуємо дістатися з місяця до землі, бо наступний і останній автобус вже не дуже співпадає з розкладом пересадкового автобуса. Ми озирнулися по сторонах і помітили красиву конячку. Конячка нам зраділа, підійшла поближче і схилила голову щоб ми її погладили. Трохи далі стояла конячка по-менше, їй теж було цікаво, але вона не наважувалася підійти близько. Ця ж була наша подруга на віки. Ні, ну погодьтеся, не можна було ж упустити такий шанс. Нам треба доїхати до міста, автобуса нема, конячка є, ще й видно залюбки нас підвезе! Але на жаль, як то кажуть “Молодша сестра бодай не зросла, сідельце сховала”. Прощавай місіс конячка, будемо вибиратися. Ця пані ще певний час йшла за нами вздовж паркану, Даша її ще раз приголубила на прощання і ми почали стопувати машину.

Зупинилося одночасно дві машини. Такого ефектного автостопу у нас ще не було. Ми попросили нас підкинути до траси, де буде йти головний автобус на Галвей. Подружня пара з Атланти нас із радістю підвезла. Хоча спочатку, коли ми сказали, що нам треба потрапити на ту трасу, чоловік за кермом відповів “Супер, ви як раз правильно йдете, але то ще далеко!”))))

Сьогодні ми подалися в один з центральних пабів, тут готувався виступати доволі серйозний гурт. Нам пощастило, що ми прийшли раніше виступу і нам дісталися класні сидячі місця біля стіни із віконечком прямо на сцену. Гурт запалив потужний і довгий концерт. Цей концерт був рівня сучасних крутих співаків. Мені зі зламаною ключицею біло нелегко сидіти на пабних стільчиках без спинок, але той концерт прямо виліковував. В якийсь момент ми зрозуміли, що вони можливо будуть грати до самого ранку і пересиливши себе, встали зі стільців і рушили в сторону виходу.

Пройшли тільки половину пабу і не змогли протидіяти магії пабної музики, ще зависли хвилин на 20-30. Як воно так, ще в день ти намагаєшся знайти натхнення серед сумнівних визначних місць, а ввечері ридаєш Даші в плече зі словами “Коли ми ще сюди прилетимо???” Ірландія як ти це робиш? Але вийти з базового пабу це тільки перше випробування на смузі. Далі треба пройти ще з десяток пабів і втриматися щоб хоча б тільки в половину з них не зазирнути. В усіх концерти в різному стилі, різного складу, в одному було щось на кшталт середньовіччя, як в якомусь Гаррі Поттері, в іншому соліст рвав публіку проникливими піснями. А на вулиці взагалі людина на нитках грала лялькою у вигляді самого себе, і та лялька як раз і грала концерт. Фантастична країна! Наступний день ми присвятили прогулянками по околицях Галвея. Місцевих запитувати про визначні місця околиць не варто, тебе просто відправлять у ліс з кущами і скажуть що це ледве не туристичний епіцентр краси. Ми не особливо з цього напрягалися, бо знали де прихована справжня краса Ірландії. Але ж не з самого ранку)

Що сподобалося, так це прогулянка по місточках в центрі і вздовж річки до чергових руїн. Мабуть прогулянки вздовж річки апріорі добрі.
Сьогодні у нас в програмі місцевий паб для своїх. Він знаходиться на околиці Галвея, тобто 6 хвилин пішки від центру. Ми зайшли всередину і опинилися в стародавніх часах, коли чужак входить в салун. Тут дійсно усе виглядало дуже автентично. Власник підійшов до нас і заряджено запитав “Ви любите пиво?”. Я не до кінця зрозумів чи то було питання, чи ствердження, але мені здається що за відповідь “Ні”, можна було б і вилетіти з того салуна. Не дивлячись, що в цьому пабі виступали гурти не з таким розмахом як в центрі, але атмосфера залишається незмінною.

Kylemore Abbey

На цей весь день передавали нескінченну зливу. Як ви зрозуміли, дощі для Ірландії то не є проблема, бо на будь-яку хорошу зливу є не менш хороший паб. Ми прийняли доволі цікаве і непритаманне нам рішення, ми взяли екскурсію на цілий день у аббатство Кілемор. Туди можна доїхати автобусами, але ціна виходить дорожча ніж заплатити за екскурсію з людини. І як виявилися ми не прогадали, ця екскурсія – справжня вишенька на торті, вже заради неї однозначно варто приїхати в Галвей.

Водій автобуса був справжнім фанатом своєї справи. Він був нашим гідом і дуже завзято розповідав усілякі цікавості. Єдина тільки проблема, що він розповідав їх ірландсько-англійською. У таких випадках зазвичай ти можеш легко розпізнати початок речення, а на кінець мозок вже відмовляє. “Зараз до речі розкажу чому у цих будиночках замість вікон дві пари дверей, це для пф-пф-пф-бла-бла-бла” а ще “бачите он ті вертикальні лінії в горах? Так ось, вони природні, але горизонтальні для абубле-дубле.” Але ж як він старався! Вже за це йому респект. Спочатку була фотозупинка біля острівця на озері. А потім і саме абатство, водій пообіцяв, що на зворотному шляху буде багато цікавих зупинок. Абатство складається з двох частин, саду, та самого замку. Замок на фоні красивої зеленої гори, що оповита туманом. Спочатку ми думали, що туман то недолік, але подивилися інші фото і зрозуміли що туман нам красиво закривав лису вершину гори додаючи до її екзотичності та невизначеної висоти одразу x10. Ми почали прогулянку з саду, він тут чималий і займає левову доля часу. Головний лайфхак – якщо всі починають йти по стежках проти годинникової стрілки, то ми пішли в протилежному напрямку і гуляли самі.

Парк добротний, його колись зробили чорниці, і судячи з розмаху вклали дійсно чимало зусиль. Десь посередині є скляний будиночок де наливають неймовірно смачний томатний супчик. Там були ще й інші страви, але я офіційно заявляю що то був найсмачніший томатний суп який я колись їв.

Друга частина прогулянки – по самому абатству, де можна ознайомитися із нелегкою долею заможних людей того часу. Особливо сумна історія господині, яка вирушила у подорож до Єгипту, де захворіла через воду. Коли я вирішив у ШІ дізнатися деталі про воду, то ШІ вирішив що мене терміново треба рятувати і почав визначати деталі, де я конкретно вже випив води.
На зворотному шляху була зупинка біля справжнього фйорда Ірландії. Звісно то не Норвегія, але красиво. Ще трохи проїхавши, водій висадив нас на вершині гори і сказав що ми можемо спуститися на фоні панорамних видів до низу, а він нас там підбере. Види в цій частині Ірландії фантастичні! Місцеві гори хоч і зелені, але виглядають дуже незвично, чоловік пояснив, що це через відсутність дерев.

Наступна велика фантастична зупинка була в місті біля замку Ешфорд. За фактом це зараз дуже дорогий та доглянутий готель. Ми пішли трохи нестандартним шляхом і по факту забрели у справжній Шервудський ліс. Ну це я думаю, що він Шервудський, бо в мультику про Робіна Гуда там були такі ж дерева і стежки.

Навігатор правда запевняв мене, що це не цей ліс, але я думаю він просто заздрить, як тоді коли ШІ мені радив в каміно на обід не пити вино для пілігримів. Ввечері автобус нас повернув назад у Галвей. Погоді варто віддати належне, потужні зливи лили виключно в моментах, коли ми були в автобусі. А на фіорді так взагалі сонце виходило.

Сьогодні ми відвідали свій останній ірландський паб в цій подорожі. Я вважаю, що за цю подорож ми успішно виконали місію спробувати усі доступні в пабах сорти пива. А на кінець навіть справжня вишенька – вишневе пиво. Що я можу сказати про Ірландію, країна для подорожі доволі складна, а природні місця програють аналогам в інших країнах. Проте Дублін, нас нескінченно приємно вразив, а вечірнє життя в пабах, це якийсь новий рівень.

Я дуже раджу прилетіти на невеличку кількість днів саме заради Дубліна і жодного вечора не пропустити без келиха смачного пива у оповитому живою музикою пабі.

У міських автобусах Ірландії є три варіанти оплати

• Leap Card – Вважається найзручнішим способом, але ми не користувалися, оскільки сама картка платна
• Оплата монетами – тариф дорожче і водій не видає здачі
• Квиток онлайн через додаток TFI Go – як нам пояснили, вартість виходить як і по картці Leap Card

Як купити квиток у TFI Go

Важливо. У кожного пасажира має бути квиток на окремому пристрої.
Для купівля квитка треба вибирати саме перевізника Bus Eireann. В розділі Type частина маршрутів по номерам буде доступна в Single, А частина квитків в назвах міст, наприклад Galway Zona1.

Після купівлі, квиток треба активувати на очах у водія.

Купівля квитків на міжміські автобуси Citylink

Якщо потрібний вам автобус не був знайдений у TFI Go, то скоріш за все вам треба шукати його на Citylink. Квитки купуються на офіційному сайті.

Квитки на поїзди

• Можна пікнути на станції карткою Leap Card
• Купити квиток в автоматі біля станції
• Купити квиток онлайн у додатку

InCruises – типова фінансова піраміда для розводу недолугих людей*

Факти:

1. Ціни в системі InCruises з урахуванням кінцевих зборів та конвертацій через долар завжди дорожчі ніж на сайтах круїзних компаній.
2. Людина яка вам пропонує вступити в InCruises – типова жіночка 50+ яку цікавлять тільки винагороди від втрачених вами грошей в системі.
3. Коли Вас закликали встипуити в InCruises, то чомусь ‘забули’ розповісти що усі гроші неможливо витратити з власного аккаунту.
4. Тур ніколи не можна оплатити повністю з бонусних грошей.
5. Вашу подорож буде скасовано, щойно ви перестанете платити щомісячні членські внески.

Що корисного робить InCruises:

Переважно кидає на гроші саме расіянськомовних людей. Погодьтеся, та жіночка 50+, яка вас закликала вступити в піраміду, розмовляла не солов’їною

Які аргументи вам будуть наводити прихильники фінансової піраміди incruises

1. Люди просто не розібралися.
2. Люди що пишуть негативні відгуки – брешуть.
3. Я сама їздила за 5 років три рази в круїз, а зараз планую четвертий.

Що робити, якщо ви хочете вийти з піраміди InCruises?

1. З цієї хвилини перестати платити членські внески
2. Написати в технічну підтримку InCruises що хочете повернути гроші, якщо пощастить, то вам повернуть останній платіж.
3. Звернутися до правоохоронних органів з заявою на те що вас ошукала саме та жіночка, яка вас запросила у піраміду, оскільки саме вона вам подала свідомо викривлену і неповну інформацію про InCruises.
4. В інтернеті пишуть що можуть допомогти з поверненням грошей, але це можуть бути також шахраї, тож не поведіться другий раз на шахрайство

Де ще можна перевірити факти про піраміду

Наприклад почитайте англомовний reddit, або запитайте у ШІ.

*Звісно ця стаття видумана а будь-яке співпадіння з реальністю випадковість 😉

Це був черговий шикарний корпоратив від моєї не менш шикарної роботи. Де саме та Коста Бланка я раніше не знав, тож приємно було познайомитися. Виявилося, що це Аліканте та околиці. На виході з літака мене зустріли польські колеги і почалося справжнє випробування моєї польської. Мову я вчу переважно по магазинах, касах самообслуговування, урядових сайтах та лікарнях. Як з’ясувалося, за 4 роки можна непогано так вивчити. Але настільки широкого випробування мови ще не було. Ми чекали на трансфер приблизно годину і я був собою приємно здивований, раніше ніколи не помічав за собою лінгвістичних схильностей, а тепер я справжній поліглот. Нас завезли в готель біля міста Бенідорм. Тут будуть проходити наші конференції. Готель, як на зло, розташувався на відстані від міста так, щоб точно ніхто не міг звалити у випадку нудних мітингів. Хоч на дворі була вже ніч, але це не зупинить мене від досліджень нових невідомих околиць. Околиці виявилися переважно лісами, в яких, судячи по звуках, когось доїдали. Краще, мабуть, в хащі не залазити. А то ще з’їдять, а я так і не дізнаюся чим кращі сучасні ШІ моделі за інші.

Перша половина наступного дня була вільна, тож саме час подивитися Бенідорм. До міста пішечки було 50 хвилин, але, на щастя, по дорозі застрибнув у трамвай, чим значно скоротив собі шлях. На перший погляд місто мені здалося нетуристичним і більше розрахованим на місцевих, але варто було дійти до шикарної набережної і я по вуха закохався у це миленьке іспанське містечко. Воно було таке ж класне як і Малага.

Я б навіть сказав так, що по ряду фотографій точно не можна відрізнити Малагу від Бенідорма. Це особливо приємне порівняння широкої смуги набережної і височезних будівель на першій лінії. При тому на березі муніципальні зони значно ширші ніж пляжі із платними лежаками. Так, головне не забути повернутися вчасно на конференцію о першій. Але ж яка та Іспанія крута! Треба все встигнути подивитися, не пропустивши старе місто.

Головне, коли гуляєш іспанськими курортами, закладати додатковий час на безкоштовний масаж. У них є мережа магазинів Ale Hop, які легко помітити по корові, а там є безплатний масажер для шийного відділу, що кріпиться на кріслі . Коли ми були тиждень в Малазі, то я за сім днів повний курс безкоштовного масажу пройшов. Тож не пропустіть цю розвагу!
За пів дня виконати увесь план прогулянки виявилося неможливим, оскільки тут ще в іншу сторону величезна окрема набережна, на якій танцюють групками пенсіонери.

Ну добре Бенідорм, ми ще повернемося до тебе. Але місто відпускати не хотіло, таксисти як змовилися і не приймали замовлення. Навіть коли я вибирав преміум машину, бо готовий був хоч на будь-якій доїхати. Їхати головне не далеко, але в гору. Хвилин 20 я боровся із системою, і потім ще хвилин 20 чекав доки до мене приїде водій. Тож на таксі в цьому місті краще не покладатися. Встиг прямо на початок обіду, так що норм. Далі пішли мітинги та воркшопи. Якісь були цікаві, якісь дуже цікаві, а якісь смертельно нудні. Одна справа бути хорошим організатором, бо уся подорож була організована на вищому рівні, а друга справа бути хорошим оратором – і з цим зазвичай проблема. Тож на всіх етапах важливо мати контроль якості) Усі конференції у нас проходили всередині великої єгипетської піраміди на території закритого парку розваг.

Вечері у нас були тематично-гастрономічними із нескінченним різноманіттям іспанських тапасів.

На таких корпоративних зустрічах найскладніше – це прокидатися зранку щоб поснідати і встигнути на конференції. Зазвичай по вечорах усі бадьорі та веселі, а от зранку, я б сказав що сумні якісь усі))) Після серії конференцій у нас почався квест по єгипетському парку розваг. Оскільки тематика була ШІ, то й квест був з обов’язковими елементами ШІ. Було радісно, ще й відкрив якийсь новий для себе парк розваг, хоч і тимчасово непрацюючий. Потім знову вечірня гульня і вже класично тяжкий ранок.

Далі, після закінчення офіційної зустрічі, почалася неофіційна. У нас було ще півтора вільних дні. Тож ми перебралися у сусіднє Аліканте і там продовжили нашу “Конференцію”. Перше чим мене приємно вразило місто це кількість сервезерій парк El Palmeral. Зазвичай такі шедеври іспанці будують у Барселоні, але тут було приємне виключення з правил. Тут ідеальна пропорція пальм до озер та річок, і як водиться в правильних іспанських парках – заклад із снеками та напоями.

Цей парк я б заніс як топову локацію в Аліканте. Єдина проблема – це доїхати назад у місто. Автобуси чомусь відмовляються брати пасажира. Вони зупиняються, люди виходять, але заходити неможна. Хоча це офіційна зупинка. Навіть ШІ тут вже був безпомічний. Четвертий автобус мене прийняв, але чомусь проїздна картка не спрацювала. Водій щось іспанською намагався пояснити, але я на жаль знаю тільки три слова “дос”, ”сервезас”,”порфавор”. Нажаль у цій ситуації тільки порфавор якось могло ще прокатити. Але я доїхав до центральної алеї.

Хоч алея і шикарна, але треба шукати приховані перлини у дворах. Наприклад, якщо вчасно звернути ліворуч, то можна знайти невеличкий сад із фонтаном.

Промені сонця тут світили так, ніби ти знайшов криницю магічної мани у грі в стилі фентезі. Звісно фонтан був у декорах гігантських багатостовбурових дерев із пташками-щебеташками. Ну, мабуть це хороший знак. Поступово на вулиці почали знаходитися співробітники і ми всі рушили на вечірню трапезу. В саме серце міста радощів та веселощів. Те, як гуляють люди в Аліканте, може змусити позаздрити навіть найбурхливіше весілля у світі. Я себе відчував неначе знову на Walking street у Таїланді. Тут навіть просто ходити та вбирати позитивні вайби вже достатньо щоб зарядитися на тривалий час. Закладів тут нескінченно. Половина італійських, повністю пустих, інша половина іспанські – забиті під зав’язку. Чим вище рейтинг, тим менше шансів, що потрапиш без резервації. В одному закладі взагалі був одночасно і ресторан, і тату салон. Хоч працівниця намагалася переконати що тату набивати не обов’язково, але не відпускало турбування “А раптом тобі тигра наб’ють на спину, доки будеш сидіти?!”, тож обрали інший заклад. Чесно кажучи після тих страв, що нам подавали на вечерю в готелі, тепер вже важко було мене здивувати.

Наступний ранок зустрів мене рясним дощем. Оскільки дощ переставав лити час від часу, я сподівався, що проскочу без парасольки. Але підступний план погоди був в тому, що мене треба буде застати в іспанському селі, де не буде магазинів. Хороший план, хороший. Тепер треба розібратися, як заплатити за той трамвай. Іспанська бабуся показала, що тут можна пікнути карткою, але попередила іспанською, що потім не можна буде компостувати, показавши жестом на стелю. ШІ мені сказав не звертати на жести іспанців увагу, оскільки саме іспанські жести на відміну від інших – абстрактні. Влаштував собі невеличкий пікнік, доки їхав на фоні мальовничих затишних краєвидів. Так, треба виходити, а он і злива! Вихід є! Он кав’ярня з і звичайним рейтингом, або бігти три хвилини в кав’ярню з рейтингом 5 з 5? А раптом вона закрита? Ризикую! На щастя, під зливою я застряг в ідеальній кав’ярні з ідеальним рейтингом попиваючи своє ранкове кортадо зі свіжим данішем. Даніш, правда, попередньо купив в Меркадонні, бо такі ідеальні даніши тільки там. Дощ час від часу затихав, намагаючись виманити мене з кав’ярні. Я тримався до останнього, але жага до пригод перемогла. Я планував на трамваї під’їхати до найближчого магазину. Але трамваї просто зникали з табло і не з’являлися. Зайшов в аптеку, працівниця сказала, що мою проблему легко вирішити, бо за кутом є той самий Алє хоп. Варто лише було зайти в магазин як працівниця, запитала “Вам наш фірмовий плащ за 4 євро?”.

Тепер я у костюмі корівки, мені тепло, сухо і я можу починати своє імпровізоване іспанське каміно по набережній! В цей же час каміно йшла наша знайома Катя десь за кілька сотень кілометрів від мене. Тож у нас був прямо синхронний шлях пілігрима. Оскільки останні дні останнього великого каміно ми йшли теж під зливою, то я не відчував якогось особливого дискомфорту. Натомість було дуже красиво, а на берег морько викидало коричневі м’які кульки. Можливо, це ті самі хитруни невидимки чекають на темряву. Я був дуже щасливий, що знову на маршруті, та ще й такому красивому.

Схоже, це вже третє каміно кличе десь з 2027-го року. Треба собі десь гранд фінал маршруту влаштувати. Он десь недалеко є тако бел, я дуже люблю цю мережу. Але я не врахував один провальний момент. Сьогодні субота, а заклад знаходиться в торговому центрі. Торгові центри на вихідних це сенс життя усіх іспанців. Якщо кажуть, що щось зазвичай не гумове, то торгові центри тут дійсно можуть вмістити усе місто всередині. Порада, не повторюйте мою помилку – не заходьте в іспанські торгові центри на вихідних. Усе одно вам не вдасться там поїсти. Поруч на карті світилася Меркадонна, ще й зі столиками та столовими приборами, що ж може бути краще? До речі, своє каміно я встиг пройти чітко до кінця зливи, тож тепер гуляв по сонячній Іспанії. На обід у мене була олів’єшка з морепродуктами та холодний суп Сальморехо.

На десерт черговий свіжий даніш із кавою кортадо. Поруч за столиком двоє людей намагалися з’ясувати чи ті теорії змови існують, чи насправді інопланетяни вже до нас прилітали.
Тепер я повний сил і можу влаштувати собі справжню Санта Барбару! Це фортеця у центрі міста. Увесь час, доки підіймався, з голови не виходила музика з однойменного серіалу, знаєте така “Ту-турун-тум ту-турун-тутум! Туруууу….”. Ну ось, тепер знову грає, чуєте? У фортеці дві приємні сторони, це дорога в гору по стежках і сама фортеця. Дорога зроблена так, що офіційний вхід знайти важко і рано чи пізно доведеться фортецю брати на абордаж! Справжня Санта барбара! Полазив я на славу, сподобалося, що це було не банальне відвідування фортеці, а справжній челендж!

Мені подзвонив Сергій і сказав, що чекає мене внизу і взагалі потрібно всім збиратися. Я Сергію повідомив, що спочатку ми маємо зустріти самого Дона Сімона, котрий живе в Меркадонні і піти з ним на набережну. Сергій не знав ще що то за перець Дон Сімон, а коли побачив, що це найкраще вино Іспанії то із радістю запросив його із нами та ще й його друга Хамона! Коли усі співробітники зібралися нарешті разом, то багато хто спочатку із недовірою віднісся до Сімона, а один менеджер взагалі повідомив, що останній раз купував вино в пакетах ще в студентські часи, тепер йому негоже. Але Дон то такий товариш, що насправді подобається усім і ціною, і смаком. Тож усі радісно дивилися в нескінчену далечінь безтурботного моря і насолоджувалися іспанським вечором.

З самого ранку я пішов на сніданок у традиційний іспанський заклад. Це щось середнє між кав’ярнею та ресторанчиком. Там завжди є свіжа випічка і кава. Це ті нотки, які особливо цінуєш під час маршруту каміно. Тож на якихось 15 хвилин я зміг знову доторкнутися до прекрасного і то було так чарівно! Я ніколи не підозрював, що настільки закоханий у Іспанію. Ще було трохи часу, тож я встиг піднятися на ще одну гору в місті з якої відкривався вид на Санта Барбару.

Яке ж душевне місто – хочеш гори, хочеш міська гульня, а хочеш взагалі широченний пляж із морьком. До речі, мабуть треба піти морьком помилуватися перед вильотом. На це завжди є час. Хоч вода в травні ще була холодна, це зовсім не зупиняло місцевих насолоджуватися сонячним життям.

Сказати, що подорож мені зайшла, нічого не сказати. Коста Бланка мені припала настільки до серденька, що я вирішив негайно розділити свою радість із близькими і вже за кілька днів взяв квитки на літо для нашої великої родини МакКалістерів😊

Що спільного є у великій подорожі на Балі та спонтанному відпочинку у єгипетській двійці? Це дві протилежно різні подорожі, які мають один результат – надпотужні позитивні емоції під час подорожі.
Це була найспонтанніша і найнеочікуваніша в світі подорож. В Єгипті ми не були вже років п’ять, оскільки з Європи подорожі до Єгипту невиправдано дорогі. А тут одного вечора висвічується акція за 321 євро з вильотом післязавтра, ол інклюзів і повний тур-пакет з літаками, та ще й в Хургаду, де ми не були вже майже 16 років. Взагалі все знаково відбулося. Хургада була наша перша серйозна закордонна подорож, а наразі ми перетнули екватор, коли кількість подорожей з України зрівнялася по кількості з Польщею! Тож почали як з самого початку)

Так, що робити, з ким дитину залишати серед навчання? До нас як раз їде мама, щоб летіти у Францію. Крутецький збіг! Мама дала зелене світло, взагалі поперло. Бронюємо! Як же це незвично, так давно вже не бронювали тур пакети. Години очікування на підтвердження… і відмова( Ну як мінімум ми дуже пишалися, що ми такі легкі на підйом!
Кілька годин ще про всяк випадок оновлював сторінку з турами, і ось знову з’явився готель, правда зовсім інший. Якась двійка, прямо в центрі Хургади, на першій лінії, все включено. Відгуки чомусь кращі ніж у четвірок. Ну супер, пробуємо ще раз! Підтверджено! Ми летимо!

В день вильоту мене чомусь накрила меланхолія, треба їхати серед ночі в Катовіце, звідти летіти, хоч би той готель за 321 євро взагалі існував) З аеропорту нас забрав маленький, майже приватний трансфер. Ми були, до речі, тими загубленими туристами, котрих всі чекають, бо ми заблукали серед купи автобусів. Скільки досвіду не набирайся, а від фейла не захистишся. Прикупили собі 50 гігабайт інтернету за 10 євро на місцевій сімкартці – можна їхати! Ця подорож була настільки спонтанна, та ще й серед важливого реліза, що формат був ворк енд треверл. Доки їхали до готелю, розговорилися з іншою туристкою. Обмінювалися досвідом з екзотичних куточків світу на кшталт Мальдів, Занзібара та Маврикія, а потім кожен пішов заселятися у свою двійку)))

Трансфер нас висадив біля готелю і помчав далі. Дивно, що вони з готелем не звірили списки, ну добре, вивіска є, готель наш. Підійшли на рецепцію, є працівник, навколо абсолютна тиша. Якось незвично, що немає купи туристів, безладу, бланків, черг, вимагань хабарів за раннє заселення. Ще навіть восьмої ранку не було. Чоловік зісканував наш ваучер, і сказав. “Ви поки йдіть на сніданок, у нас сьогодні там буде смачна малахея, а ми тим часом занесемо валізу у ваш номер!”.
Сказати, що я від єгипетського сервісу в двозірковому готелі був в шоці – нічого не сказати. Що, нас просто так візьмуть і заселять, прямо одразу? Пішли глянемо, що там на сніданочок у нас. Сніданок також був доволі хороший: салати, сосисочки, омлет, фрукти, йогурти, єдине, кава розчинна.

Територія виглядає також добре, хоча сам стан будівель далеко не ідеальний. Ми повернулися на рецепцію, але валіза ще була на місці. За столиком вже стояла працівниця і сказала, що зараз нас швиденько заселять. Нас поселили в покращений номер з видом на басейн і на морько! Так, зізнавайтеся, в чому підступ? Ану йдемо морько перевіримо. Працівник запитав який саме з лежаків ми бажаємо зайняти і поніс туди матрац та рушничок. Більшість лежаків була вільною, теж незвично для єгипетських готелів. Тут було аж два пляжі: пологий вхід у воду, якраз для дітей, і спуск з понтону. Хтось в інтернеті писав, що тут є корал. Зараз перевіримо. Я стрибнув із маскою у воду і не повірив очам. А що, в Хургаді вже з’явилися корали??? Тут насправді був величезний живий корал. Його розмір був приблизно кілометр. Вода була достатньо теплою, щоб плавати майже годину, а в наступні дні буде взагалі пік до 27 градусів.

Ми ще довгий час боялися, що в цій двійці має бути якийсь підступ, або секрет. Ми повернулися у номер, ага, ось він! Підступ, мабуть. На підлозі лежав на спині мадагаскарський тарган і просив щоб його добили. Як з’ясувалося, це був єдиний випадок з тарганом. Розмір його був настільки великий, що він би з легкістю проковтнув тапок. Поки що таргана переселили тимчасово на балкон і пішли на обід. На ол інклюзіві тут було приблизно десять людей на увесь готель, тож на кожній трапезі нас індивідуально вітали і вже готували наші улюблені страви та несли напої. Цей сервіс був набагато крутішим за будь-які попередні єгипетські п’ятірки та четвірки, а це був наш восьмий раз у Єгипті. В попередні рази було теж класно, але так ще не привалювало, як від цього невеличкого двозіркового готелю. Єдине, що мені не вистачало – моїх улюблених єгипетських млинців. Та й цей недолік готель швидко виправив, на третій день тебе працівники приймають до свого клубу. У кухаря, виявляється, є таємний глечик із тістом на млинці і він по запиту дійсно готує млинці. Їжа кожен день була різна, а на десерт з фруктів майже завжди була стигла полуниця. На цьому сходження зірок над нами не закінчувалося.

Ця спонтанна подорож випала на дуже перевантажений період на роботі, ми готували наш найбільший реліз. І саме на цей тиждень випав відтік задач. Їх насправді було навіть трохи більше ніж зазвичай, але магічним чином вони добре вписувалися у віддалену роботу з невеликого ноутбука з одним монітором. А перерви поплавати в морі нереально заряджали та додавали нових яскравих ідей для виконання задач. Так наприклад, роздивляючись зграю кольорових риб-папуг, до мене прийшло рішення для рутинної задачі, яка вже тяглася роки три кожен раз повторюючись.

Тепер же вона буде на автоматі виконуватися сама. Якби мій менеджмент знав скільки мені на морі приходить корисних робочих ідей, то мене б з моря не випускали б додому.
На вечірні програми у нас був ряд справ. Хургада класна тим, що тут є райони без туристів, де тільки місцеві і можна з головою поринути в їх життя. Цей приємний хаос приймав нас у обійми кожен вечір.

Однією з найочікуваніших подій було відвідування готелю, з якого і почалися наші подорожі. На той момент це була трійко-четвірка, але зараз, коли ми приїхали, не могли повірити очам, що це той самий готель. Він значно покращився і вже виглядає доволі престижно. Одна засада, у гостів готелю браслети чорні, а у нас яскраво зелені. Довелося максимально непомітно проходити повз охорону. Подумати тільки, майже 16 років тому ми тут гуляли і вперше знайомилися із іншим світом під час медового місяцю.

Околиці були все такі ж наповнені життям: місцеві, туристи, щось продають, діти сміються – життя вирує. Тепер ще й туристична набережна з’явилася. Тож гуляли та ловили флешбеки з минулого життя.
Оскільки у нас був цілий тиждень, то ми планували екскурсії на коралові рифи. Після детальної оцінки рибок та коралового рифу нашого готелю, стало зрозуміло, що на рифи пливти немає сенсу. Тож подивимося, що тут є цікавого. На території готелю пропонується масаж, в цілях реклами якого роблять 5 хвилин безкоштовно. Даша знайшла в інтернетах, що справжній крутий масаж робиться не в готелі, а в справжньому Султан спа палаці! Тож поїхали перевіряти!

Їздити, до речі, було максимально легко, оскільки в Єгипті запрацював убер і ціни на таксі були в районі кількох доларів на будь яку відстань. Так ось, водій нас віз далеко за горизонти в пустелю. Коли до висадки залишалося менше хвилини, ми були серед руїн, недобудов і безкрайніх просторів пустелі. Може це якийсь єгипетський жарт, чи нас зараз продадуть бедуїнам за 30 голів верблюдів? На превелике диво, за 5 секунд до висадки з’явився дійсно великий спа-центр. От і добре, схоже ми таки отримаємо свій масаж. Ціна годинного масажу була в районі 15 євро, що в багато разів дешевше, ніж в наших Європах, тож таке не можна було пропустити. Промасажували добре, намагалися ще впарити якісь доп сервіси по ціні літака, але головне правило Єгипта: не витрачатися ні на що, що ти не планував як мінімум добу тому. Другою традиційною розвагою, без якої не проходить жодна подорож до Єгипету, були квадроцикли. Де ж ти ще зможеш безпечно поганяти безкрайньою пустелею?

Спочатку ми 45 хвилин гнали в глибину пустелі, потім нас покатали на верблюді, який явно нас ненавидів і далі 45 хвилин дорога назад. У групі, окрім нас із Дашею, була лише одна пара португальців на квадроциклі. Усе це задоволення обійшлося по 22$ з людини. Що особливо запам’яталося: доки сиділи на лавках у бедуїнському селі, до мене залізла відпочити руда киця – їй було дуже любо.

А наша зворотна лінія скай ап ще й пропонувала за 80 євро перевозку киць в літаку. Мабуть, на щастя, без документів тварин в Європу перевозити не можна. Та й в загалі Даша більше собак любить, тож погладив кицю на прощання і відпустив.

Кожен вечір ми для себе відкривали нові куточки Хургади. Сьогодні ми ходили подивитися на місцевий парк розваг. Я люблю страшні атракціони, на кшталт ліфта що зривається в безодню, або трансформери з ефектом вільного падіння. Але горор єгипетського парку розваг переможе найстрашніші атракціони світу. На щастя, ми просто дивилися, а от місцеві дівчата, схоже вперше і в останнє сіли на атракціон-центрифугу, у якій відбувається інша центрифуга по орбіті. При тому працівник сам задає швидкість механічними ручками. Ми боялися, що дівчата собі пошкодять шию, виглядало, не як розвага, а як виживання.

Доки ми з жахом дивилися на той атракціон, на сусідньому то в гору то в низ катували інших відвідувачів. Коли здавалося, що гірше нема куди, вони пішли на друге коло. Варто відзначити час катань. Тут катають дійсно довго. З парку ми вийшли нажахані, хоча і не каталися. Ідемо краще подивимося на сусідній парк, там схоже весілля. По центру під аркою сиділи наречені, навколо за столиками гості, музика, свято. Коли нас побачили, то почали активно кликати долучитися. Запрошення на єгипетське весілля буває тільки раз в житті. Треба брати! Нас всі дуже раділи і запрошували до себе за столики. Ситуація була мила до нескінченності. Ми пораділи за наречених, поплескали їм разом з усіма і пішли далі досліджувати місто. Головне, коли гуляєш по Хургаді, мінімізувати кількість переходів дороги, бо кожен може стати останнім. Головне відчувати місцевий вайб і тоді зрозумієш, перед якою машиною краще проскакувати. Зупинятися ніхто не буде, просто почнуть тебе огинати. Дійшло до того, що місцевий вже не ризикнув перейти, а ми відчували себе “героями-переможцями”, що змогли. Тут мала б бути повчальна нота на тему правильного переходу через дорогу, але в Хургаді це дійсно єдиний варіант. Зебри звісно є, для декору.
Наступна незабутня розвага в Хургаді – це відвідування кінотеатру! Касир, побачивши нас, тримався як міг, але потім здався і покликав керівника, який знає англійську. Нам два квитки будь-ласка! Керівник вирішив завалити нас питаннями у відповідь – на який саме фільм? До такого твісту сюжету ми були не готові, оскільки навіть уявити не можемо як їх мову читати.

Ну такий, цікавий, арабський! Так, квитки маємо, тепер мерщій на перший поверх зняти готівку, бо картку тут ще не приймають, назад на третій, розрахувалися. Можемо поринати в цей шедевр! Працівник ввічливо провів нас прямо до місць. Коротше, фільм – бомба-петарда! То була єгипетська комедія арабською мовою із дуже швидкими англійськими субтитрами. Окрім того, що фільм був дійсно класний, була ще одна розвага – окрім нас у залі сиділа місцева пара. Було цікаво спостерігати з яких саме моментів вони сміються. Я ніколи не розумів закадровий сміх у ситкомах, але цей сміх як раз дуже підкреслював відмінності наших менталітетів. Та й сюжет фільму був цікаво побудований на речах, що притаманні саме арабським країнам. Незвично також було те, що показ мав антракт. Похід в цей кінотеатр ми поклали в скарбничку спогадів поруч із походом в індійський кінотеатр в Джайпурі. Наша порада – не пропускайте подібний досвід в таких країнах.

Від цієї подорожі ми кайфували кожної хвилини, недоліків, здавалося, не було. Окрім кондиціонера, що вирішив гучно дирчати вночі. Але як же добре бути інженером з прямими руками. Ну правда вже не зовсім прямими, але тим не менш я успішно полагодив серед ночі зовнішній блок кондиціонера, від чого був неймовірно собою задоволений.

В останні дні подорожі море починало штормити. Але добре, що в нашому готелі ніколи не вішали червоний прапор, навіть жовтого не було, по правді кажучи, прапора взагалі не було. Як показав досвід, від шторму плавати гірше не ставало. Шкода тільки сміття в море потрапляло. На знак вдячності Червоному морю за його гостинність, ми із собою забирали будь-яке сміття, що ловили під водою, бо вітер заносив його з берега. Виявляється пакети можна дуже зручно ховати по боках у плавках доки плаваєш. Дякуємо тобі, море, дякуємо вам, рибки та корали, дякуємо тобі, сонячна й тепла Хургада, за таку спонтанну та незабутню подорож! Ми щиро любимо тебе, Єгипет.

Розповідь про подорож тут

Час: Середина квітня
Готель El Geisum Village 2*

Пляж

Температура води: 24 – 27 градусів, залежить від дня та течії.
Колір морька: 10/10
Корали: Живий кілометровий корал
Кількість рибок 10/10
Великі риби 10/10
Якість корала 9/10
Особливості підводного світу: Кальмари, змієподібні вугри, скат
Вхід у воду: По драбині або по сходах на мертвий гладкий корал
Лежаки: Усім вистачає

Готель

Заселення: Прибули о восьмій ранку, нас відправили снідати і одразу заселили без доплат
Номери: Простенькі, велике ліжко, кондиціонер, шафа, телевізор. ванна кімната, балкон
Їжа: Завжди є по одному виду риби та м’яса, салати, два види солодощів і стиглі фрукти. Їжа різна кожен день, готують смачно
Черги: Відсутні
Персонал: Доброзичливий і дуже милий
Напої у ол інклюзів: Бренді, ром, кола, пиво, кава розчинна
Анімація: Немає
Басейн: Є, хороший, але коли є морько, то він непотрібен.

Територія: Невелика, але красива. Пальми, квіти. Є багато всього “втомленого”, типу потрісканої плитки, облізлих лежаків, але функції свої виконує добре.
Інтернет: Користуємося сімкарткою, тож не знаємо, але по рівню зв’язку вайфай мабуть поганий, тільки на ресепшині.
Прибирання: Гарне, кожен день, навіть одноразові капці міняють. Шампуньки, мило, туалетний папір, водичка – все додають.
Кількість людей у квітні: Мало
Біосмітя: Рашики є, але загалом людей мало тож їх теж небагато. Відпочивати не заважають.

Місто

Де гуляти – Ззовні є один з центрів Хургади – El Dahar, цікаво гуляти
Таксі – Uber, по місту в межах 2$.
Інтернет – Ми купили в аеропорту за 10 євро Orange з тарифом 50 real gigabytes. 5G зв’язок працює безвідмовно. З одного телефона роздаємо на всі пристрої. Зверніть увагу, що купувати треба пакет саме зі справжніми гігабайтами, а не єгипетськими.

Корисне

• Віза по прибуттю коштує 30$, щоб її отримати після входу в аеропорт поверніть ліворуч. Якщо вам називають іншу ціну, то вас обманюють.
• Що варто купувати в Єгипті. Тільки дешеву маску з трубкою для сноркелінгу, все інше низькоякісний товар з Китаю.
• На зустріч з гідом у готелі приходити не треба, інакше гарантовано втратите гроші за екскурсії по оверпрайсу
• Екскурсії продаються на вулиці
  
  

В цій статті розглядається подача документів у посольстві Південної Кореї у Варшаві.

Тип візи: Туристична, одноразова, короткострокова
Заявлений термін опрацювання: До 10 робочих днів
Фактичний час опрацювання: В п’ятницю подалися, в четвер зранку віза була готова
Запрошена кількість днів: 9
Отримана кількість днів: 10
Тип подачі: Особиста, у Варшаві
Коли подаватися: Максимум за три місяці до дати повернення, рекомендовано мінімум за місяць до дати вильоту.
Контакти посольства: korcon_waw@mofa.go.kr

Офіційна інформація про необхідні документи тут, розділ C-3-9.
Запис на подачу документів тут
Перевірка статусу візи тут. Після того як віза буде схвалена, потрібно її роздрукувати і взяти із собою. Повторно їхати у посольство не треба, оскільки паспорт після подачі залишається на руках. Повідомлення про схвалення висилатися не буде, треба самостійно слідкувати на порталі.
Важливий момент по документам: У випадку виписки з українського банку посольство попросило живий підпис та мокру печатку. Для польського банку можна надруковану. Монобанк може по пошті вислати виписку із мокрою печаткою, підпис там не живий, але в посольстві прийняли.
Додаток що може зробити правильного розміру фото на візу – тут.

• Чи може українець податися онлайн через систему K-ETA? Ні, тільки через посольство.
• Чи може подаватися українець що має Pesel зі Status UKR а не карту побиту? Так.
• Який тип візи треба обирати для подачі з туристичною метою? Віза C-3-9.
• Чи потрібен гарант чи запрошення від корейської сторони? Ні.
• Чи залишається паспорт в посольстві під час розгляду документів? Ні, але паспорт потрібно пред’явити в момент подачі.
• Чи треба перераховувати в анкеті абсолютно усі країни відвідані за останні 5 років? Саме так, усі країни.
• Що робити якщо в анкеті не вистачає місця для перерахування попередніх подорожей? Треба додати додаткові листочки до анкети.
• Чи необхідно мати авіаквитки для подачі на візу? Так.
• Вартість подачі на візу. Безкоштовно.
• Чи можна анкету заповнити на комп’ютері? Так, використовував PDFGear.
• Якщо мій літак летить не з Польщі, чи можу я податися на візу у Польщі? Так.
• Чи потрібно робити копію усіх сторінок закордонного паспорта? Ні, тільки першої сторінки.
• Чи потрібний український паспорт та його копія? Ні.
• Чи потрібно повторно їхати в посольство після схвалення візи? Ні, просто роздрукувати схвалення і взяти із собою.
• Скільки часу зайняла подача? Два пакета документів прийняли за 15 хвилин. Це за умови що у вас все правильно в документах.

Колись давно, в перші місяці після початку війни, я повністю відчув, що таке творча, та й взагалі моральна криза. Немає сенсу її описувати, адже абсолютно кожний українець через це пройшов. Є написані розповіді і ненаписані, які можливо ніколи не побачать цей світ, через моральний стан, який я переживав під час спроб їх написання. Наприклад “Експо 2020, частина 2”, під час написання якої і почалася повномасштабна війна.
Пройшли роки, але мене не відпускає думка, що я не поділився зі світом красою, яку ми бачили на озері Комо та в околицях Ніци. Тож напишу зараз невеличку, але інформативну розповідь, бо, на жаль, за багато років деталі забуваються.

День на озері Комо

Наші подорожі діляться на дві групи: з України, та з Польщі. Вже в цьому році буде екватор, і момент, коли подорожей з Польщі стане більше ніж з України. Коли ми тут оселилися, я відкрив карту Раянейра та Візейра щоб осягнути масштаби “багатства”. Майже одразу в очі кинулася пропозиція за 196 (40$) злотих Краків-Мілан-Краків на чотирьох людей! Тож ми з мамою та Мишком вирушили у нові пригоди.

Ми вже давно колись відвідували озеро Гарда і важливо було тепер відвідати друге за красою озеро Італії, щоб зробити свої висновки.

Спочатку на поїзді треба доїхати до самого міста Комо, це як вхідна брама до озера. А потім поїхати заселитися на один із головних курортів. Я б сказав, що ти маєш обрати для себе курорт на свій смак, але по факту курорт тебе обирає по кишені. Нам випало містечко Менаджо. Маленьке, миленьке та затишне.

З самого ранку ми почали нашу подорож по озеру. Тут є умовний трикутник Менаджо – Варена – Белладжо. Між містами цілий день курсує пором. Єдина проблема, що для посадки на паром треба було антиковідні маски такого рівня, щоб навіть у випадку зомбіапокаліпсису можна було врятуватися! Де ті маски взяти навіть працівник компанії не знав. Але, на щастя, у них були запасні, і вони з нами люб’язно поділилися. Оскільки на поромі ми були самі, то офіційно заявляю, що жодна риба ковідом не заразилася!*

*Жодний зомбі не постраждав.
Перша зупинка була у Варені. Ми зайшли в місцевий готель випити кави. До кави подавався круасан, який треба було самому щедро заправити через насос шоколадною пастою з гігантської банки нутели.

Варена нас одразу закохала у Комо. Красивенні сади, фазенди та й взагалі озерна архітектура. На Гарду не схоже, але щось все ж таки спільне є у атмосфері. Можливо ті самі хмари, з яких в будь-який момент поллється дощ. Але ж як тут мило та любо гуляти.
Наступна зупинка була у Белладжо. Це місто одразу виділяється невеликою оглядовою горою. Як ви вже знаєте, ми з Дашою ті туристи, що на маршруті не пропускають жодної гори. Тож усьому великому сімейству довелося робити підйом. Тяжче за все було мамі, оскільки у неї було хворе коліно, а тут якщо любиш подорожувати із відчайдушними мандрівниками, то доводиться любити і в гори лазити.

Мишко через гору не сильно засмучувався, бо у фруктовому магазинчику попросив купити йому гігантський свіжий лимон і був задоволений. Для дитини лимон то найкращий фрукт. Цікаво, що мені усе дитинство не можна було їсти лимони через алергію, а зараз дитині передалася моя любов. Маршрут по цій міні-горі однозначно рекомендую. Рясна зелень і невеличкі поселення поцілять прямо у серденько. Після спуску на нас чекало справжнє випробування – знайти де поїсти. Зараз в Європах з цим дуже легко, бо є додатки, де можна замовити їжу і знижками до 70 відсотків, а тоді ще треба було старими шляхами харчуватися через ресторанти. Тут він був аж один.

Роки через три після подорожі мама згадувала цей момент так. “Синку, а що то була за подорож, де ми усі кудись довго лізли, а потім прийшли у місто, де зовсім не було людей, ми довго шукали ресторан, а там подавалися тільки макарони за захмарними цінами, але ти зітхнувши сказав, що у нас немає вибору, а ще й треба було примусово платити чайові…”. Ця згадка мами звучала як не про подорож, а якийсь гастрономічний хорор наяву. Ах так, це ж була наша трапеза у місті Белладжо. Тож якщо хочете з’їсти макарошок по ціні, дорожчій за літак із Польщі до Мілану, то пишіть, я скину координати!

Ну а ми попливли назад у Менаджо. Тут гастрономічна складова пішла значно краще. Ми зайшли в супермаркет, а там продавалися смачнючі італійські паски «коломби» майже безкоштовно, оскільки свято вже було позаду. Тож на вечерю нам мама приготувала вже смачних макаронів та потім ми усі ласували пасочкою. Після паски я відчув, що треба скинути зайві калорії, тож пішов на вечірню прогулянку в околицях Менаджо. Перша половина дороги пролягала по цивільним місцям та асфальтованим доріжкам. А от назад треба було повертатися через ліс. Тож перейміть мою мудрість. Якщо на дворі настає ніч, то краще планувати маршрут так, щоб по темряві йти по цивільних містах, а не по лісу. Зате зустрів зграю диких оленів, які мене серед ночі у лісі точно не очікували побачити. Добре, що нам було у різні сторони!

При плануванні маршруту ми мали їхати тільки у Ніцу, тож озеро Комо було приємним доповненням експромтом. Хоча ми на озері провели лише один повний день, ми можемо тепер його повноцінно порівняти із Гардою і дати свою оцінку. Озера зовсім різні і треба побувати обов’язково на обох, але Гарда краща))))
Якщо порівняти Комо та Гарду із сусідніми швейцарськими озерами Лагано та Маджоре, то перші два виграють.

Серед замків в околицях Бухареста я виділив два цікавих це Pelesh та Cantacuzino.

Замок дракули місцеві не радили відвідувати, оскільки, за їх словами, там нічого цікавого.

Як дістатися до замка Pelesh?

Можна доїхати на поїзді, попередньо купивши квиток на сайті залізниці. Треба їхати до зупинки Sinaia. Від залізничної станції треба під’їхати хвилин 15 міським автобусом до замка. Не йдіть пішки, бо там дуже круто в гору треба підійматися. В середині замок не менш вражаючий ніж ззовні.

Як дістатися до замка Cantacuzino (Замок де частково знімали Wednesday)?

Треба доїхати до залізничної зупинки Bușteni. За один день можна подивитися обидва замка, оскільки зупинки Sinaia та Bușteni знаходяться недалеко.

У сезон з острова Лангкаві відправляються два рази на день пороми на Ко Ліпе. Час у морі півтори години.

Важливо. У несезон, наприклад в серпні, якщо я правильно розібрався то пороми не ходять.

Відправлення відбувається з двох причалів
– Telaga Harbour Marina
– Kuah Jetty Langkawi

Купувати квитки можна в туристичних магазинчиках на самому Лангкаві. У Січні, коли був пік сезона квитки можна купити ввечері і вже зранку пливти. Каси туристичних кіосків працюють до 23:00. Контакт продавця у Whatsupp +60136191857. Ми сторгувалися за 330 MYR раундтріп з людини.

Поради

1. Беріть одразу раундтрітп, оскільки на Ко Ліпе може бути що усі квитки продані на три дні наперед
2. Пороми сильно затримуються. Тож закладайте додаткові кілька годин для продовження подорожі і враховуйте різні часові зони. Якщо ввечері літак, то треба брати ранковий пором.
3. Я бачив сайти що продають пороми в інтернеті, але купити квитки у мене не вийшло.

Чи варто пливти на Ко Ліпе? Однозначно так, там дуже красиво.
Яка погода була в січні? Усі чотири дні були сонячними