Це було грандіозне повернення у грандіозну країну. Ми тут були 10 років тому. Тоді був світанок наших великих подорожей. Європа була ще зовсім невідкрита, як і більшість неймовірних місць земної кулі. Як саме виглядав Вільнюс пам’ять вже не малює, але ті приємні теплі відчуття досі всередині гріють при згадці про подорож. Пам’ятаю, що ми жили в доволі креативній квартирі у хазяйки яку звали Еглє. Ще там був прохід в іншу кімнату крізь дзеркало, а Еглє пожартувала, що там живе справжня Аліса. На вулиці нас пригощали піцою дуже веселі молодики і кликали з ними піти в нічний клуб. В Трокаї на нас чекав справжній литовський Святий Миколай, а в магазинах ми побачили новий для нас тоді делікатес – кабаноси. Ще добре запам’ятався смачний салат, який ми їли десь у підвальному ресторані, а в мережі кафешок Cafeinn ми сиділи на підвіконні та їли чизкейк із ягідками. У фіналі подорожі ми попали на благодійний ярмарок з міжнародними учасниками, де накупили багато польських смаколиків… А знаєте, мабуть то був знак, приємний польський знак.
За ці десять років ми побачили в цьому світі стільки всього, скільки невеличке містечко зазвичай років за сто не бачить. Часи мінялися і люди мінялися, за десять років увесь світ змінився. Люди будують плани на рік, потім їх перебудовують знову, хтось намагаються знайти як ускладнити собі життя, хтось біжить поперед батька в пекло, а ми просто живемо і насолоджуємося усім, що маємо. Нещодавно наш знайомий, під час обіду сушами сказав: «Що значить довгострокові плани? Ось у мене є конкретний план саме зараз з’їсти саме цю сушину», і засунув її собі до рота. Отак і ми, користуємося усіма наявними можливостями, щоб жити в задоволення, а плани створюються самі по собі виходячи із реально окреслених можливостей. Випав через десять років знову дешевий Вільнюс – треба летіти!
Країна зустріла нас суворими морозами із позначкою мінус 13 градусів, але дуже теплою новорічною атмосферою. Даша тільки й встигла сказати, що Литва цьогоріч виграла номінацію “Європейська столиця Різдва”. І тут понеслося, усі заклади неначе змагалися у новорічному декорі. Це було як на Балі – усюди красиво, тільки замість тропіків густий шар снігу. Ми навіть на радощах одразу квитки в Прагу купили собі))))
Мороз відчувався доволі помірно, але проблема красивих місць, що там хочеться робити багато фотографій, а на холоді мерзнуть руки. У нас на сьогодні ще були запланований музей, але гуляти хотілося більше, незважаючи на мороз.
У центрі міста на нас чекав справжній портал! Це великий круглий екран, що з’єднує між собою дві країни і випадкові люди можуть помахати один одному. Ми бачили Вільнюс через такий портал у Любліні, а зараз ми нарешті з іншої сторони! Зараз тут транслюється Ірландія. Люди з обох сторін порталу неймовірно раділи, це неймовірний заряд позитивом. Ми слали вітання одне одному. Потім портал з Ірландією закрився і відкрився новий, на цей раз з міжнародною космічною станцією, камера демонструвала нашу планету. Чого тільки не придумають, але портали то геніально.
Мишко радів, що відкрив свою тридцяту країну, але він не знав що всередині Вільнюса є ще одна країна – Заріччя. Тож обов’язковим пунктом – відвідати ще одну країну! Мишко чомусь сумнівався що це країна справжня, але факти говорили саме за себе – конституція є, рада є, президент є, чітко визначені кордони теж є. Аргументів чому це не може бути країною Мишко підібрати не міг, але чомусь йому відчувалося, що щось тут не чисто. На маршруті треба було спуститися із величезної снігової, а головне слизької гори. Діти гасали хто на чому може, усі раділи. Знайомий в цей час запитав мене в месенджері, чи не хочемо ми поїхати на лижі чи борд. А тут ще й хтось залишив пластиковий підпопник. Усе вказувало на те що, треба з’їжджати. Я шукав сам для себе відмазку, на кшталт – у мене ще кістки в руках не до кінця зажили мабуть, адже фінального рентгена ще не було. Але Даша сказала: «Та що твоїм рукам станеться?!». Оце так підтримка від дружини.
Ну й добре, де тут найвища точка? Я летів на шаленій швидкості, радів як дитина, пам’ятаю, що спочатку на підпопнику, потім він летів вже окремо, потім від ніг піднялася хуртовина у все навколо стало білим. Прямо як у тому віршику “Білі мухи налетіли, все вкривав холодний сніг”. Доки Даша мене відтряхувала, я застібнувся з головою у свою куртку. Було і холодно і весело одночасно. Дякую тобі анонімне дитя, що залишило свій підпопник для мене!
А он вже й Заріччя. Все по справжньому! Тут кажуть є місцева затишна кафешка, вона якраз нам зараз буде в нагоді. Тут подають гарячий чай з кмину та чай зі смаком вина. Те що треба!
Наступний день нас вже не балував умовно теплою погодою. Тепер мороз увімкнувся на повну потужність, тож настав час ходити по затишних закладах та музеях. Зранку ми пішли у музей енергетики, який був перероблений зі старої електростанції. Розміри музею фантастичного масштабу, а головна родзинка це Тесла шоу. Ми колись були в Сербії в музеї Тесли, то там шоу було разів в сто простіше. Тут же справжній витвір мистецтва. Адже дві гігантські котушки Тесли грають справжній концерт і, звісно, найзахоплюючий момент, це піднести до них лампу денного світла, яка починає світитися прямо у руках, в той час як котушки грають саундтрек із Зоряних війн.
Останній календарний рік нас приємно вражає технологічними фішками. Ще пів року тому ми були на шоу планшетів, а тепер концерт з котушок Тесли. Потім до речі ще дивилися концерт намагнічених металевих стружок під хіти 90-х))))
На жаль, експонати не нескінченні і треба рушати далі, погуляти по морозу. Це був прекрасний засніжений парк із засніжено-білими стежками. Ми гуляли вздовж річки, що поступово вкривалася кригою. Я раніше ніколи не бачив процес замерзання річок, а зараз можу на цю тему написати цілу доповідь. Що цікаво, є як мінімум два варіанти. В одному по воді починають пливти круглі крижинки що збільшуються до тих пір доки не утворять суцільний затор. В іншому варіанті починає підмерзати в усіх місцях де є мілина. І як тільки ті качечки не примерзають.
На обід ми пішли у ресторан London Grill, м’ясна трапеза настільки зайшла, що я одразу зазначив: “Наступного разу, обов’язково в цей заклад”, я мав на увазі, що коли ми ще раз приїдемо до Вільнюса. Даша вирішила спростити схему і сказала, що наступним разом може бути вечеря! Так і зробимо! А поки що знову на мороз!
Традиційно кожен відвідувач Вільнюса має піднятися на гору із трьома хрестами, цей раз був у нас не виключенням. На щастя, на засніжену гору вели зручні металеві сходи із захистом від ковзання, а на самій горі на нас чекали дрібні кристали снігу, що вільно ширяли повітрям підсвічуючись золотим промінням вечірнього сонця. Аж не віриться, що перед вильотом, коли ми дізналися, що буде сильний мороз, то дуже боялися подорожі. За фактом це виявилася дуже красива зимово-казкова подорож.
На вечір у нас була запланована особлива подія. Ми сиділи у великій залі у шоломах віртуальної реальності і подорожували по картинам відомого литовського художника Чюрльоніса. Ми бачили створення світу, як океани наповнювалися водою. Ми були нескінченно малі серед гігантських квітів у лісі. Ми увесь час рухалися вперед, але вільні були роздивлятися віртуальний світ навколо себе. Усе це відбувалося під музичний супровід того самого митця, оскільки він ще й композитор. Це був неймовірний досвід із неймовірними технологіями. Майбутнє вже наступило, люди не упускайте цю можливість. Ми виконали увесь план подорожі, тож переможно можемо піти на вечерю в уже улюблений ресторан.
На щастя, дорога пролягала через портал, в якому на цей раз транслювали Люблін. Як завжди від порталу отримали масу задоволення. Це якийсь особливий заряд енергії, я сподіваюся, що в майбутньому таких порталів ставатиме більше і наш світ буде ще більш та більш об’єднаним. А нам поки що треба повертатися до дому, хоча наступна подорож у Литву уже явно буде не за горами, бо країна вогонь!
