Пройшли чергові гастролі гурту Strooks. Цього разу виступали у Вінниці на Бродвеї, куди приїхало багато стиляг із різних міст. 

Ендрю та Дарця 

Ніколи не думав, що там, за огорожею, де колись ще було звичайне спокійне життя, таке ж звичайне як і скрізь: та ж трава, ті ж дерева, така ж земля, але це тільки обман ока, адже відомо, що сунувшись не в ті кущі, що треба, або піти не тією стежкою, що вказана в струксоводі, можна отримати смертельне опромінення. Щодо аномалій завжди думав, що це вигадка у грі, але виявляється справді, коли в якомусь місці рівень радіації більший, ніж там, де ти стоїш, перепад можна побачити очима. На прохання провідників ніхто не став ризикувати торкнутися цього цікавого природного явища.
Найважча частина зони це був ізотоп, це дуже велика гора, на вершині якої від підвищеного потоку радіоактивних частинок починається слабке гудіння у вухах.
Подорож дуже сподобалася, було реально круто.
Завжди мріяв поюзати лічильник Гейгера.

О, як я люблю подорожувати.

Тернопіль — це одне з найкрасивіших міст України, маленькі вулички з невисокими будинками, безліч красивих парків, у яких за огорожами живуть олені, та ставків з барвистими переправами через них. Але мета поїздки полягала у відвідуванні музею – ресторану “Старий Млин”, вже кілька років я мріяв скуштувати їх фірмовий борщ у глечику зробленого із хліба. Дивлячись на велику кількість борщу, ми з Сонечком засумнівалися в замовленні ще більшої печені у пательні, яка виявилася справді величезною, АЛЕ Український менталітет подужав, і ми з усім впоралися. Також виправдала всі очікування піцерія “Фламінго”, в якій піцу роблять у справжній печі на дровах.

Побувши у місті 11 годин, ми поїхали до нашого з Дашею улюбленого Старокостянтинова (Хмельницька область), де провели ще два дні запланованої подорожі.
І якщо мене запитати, яка наступна мета, то я відповім Ялта!!!!
Не рахуючи село Бобрик.

16,5 години ми провели в цьому чудовому містечку. 

Прогноз обіцяв дощі, але ми обіцяли сонце, і воно було весь день😊

Ранок почався традиційним поїданням пиріжків з гарячим шоколадом, в одній кафешці. Після чого ми вирушили до парку, обчислювати на якому ж озері сталася пам’ятна подія рік тому, коли я зробив Даші пропозицію від якої вона не змогла відмовитися). Лебеді у вольєрах були дуже раді нашому приїзду, і побігли до нас.

Тільки гордий пелікан сидів у далині і чогось виловлював у воді. Після того як ми скуштували піцу по-українськи, та ще й з соусом, який викликає пожежу в шлунку, усю цю справу ми утрамбували кілограмом полуниці, жменею черешні та склянкою суниці. Потім ми били молотком по ховрахах. Двічі поспіль, побивши рекорд та вигравши додаткові ігри. У ховрахів боліли голови, а в нас руки😊. Дуже душевно поплавали на катамарані по вузеньких річках парку, які раз у раз спліталися і розділялися. 

Іноді по дорозі траплялися мости, доводилося добре пригинатися, щоб пропливти під ними. Загалом, міні-Венеція))) 

Бачили дуже багато весіль, загалом дуже багато, цією фразою неможливо описати ту кількість. Увечері сиділи у Старому Млині. 

День пройшов дуже приємно та душевно.

До поїзда буквально заповзли від втоми.

У ранковий час наша шхуна причалила до Сімферополя. Зустрівши решту піратів, київська делегація рушила на пошуки галери, на якій можна дістатися Порту, знайшовши гідну галеру, ми записалися в команду до капітана, заплативши йому по 12 піастрів. Зануривши два ящики презервативів (6000 штук) і захопивши мозок кепа, на судні було встановлено піратський прапор, а сам капітан з радістю одягнув піратську трикутку.

Київська делегація (По центру кеп)

Настрій зашкалював, піратські пісні лилися на всю, а коли кеп передав штурвал до рук Скаженої Малої, я зрозумів, що Ялта цього року перевершить себе. Причаливши до порту, капітан був нагороджений коробкою на 100 презервативів. 

Вселившись із чотирма розкішними піратками в піратські хороми, ми з Екліпсо вирушили гуляти в порт, виглядати собі портових на ніч.

У порту активно просувалося будівництво піратського корабля із 900 чорних А4 аркушів, склеєних піратським скотчем, на запитання перехожих ”А що це буде?” відповідали, що тут буде гра в шахи, але поки що ми закінчуємо чорну клітинку.

Під час будівництва корабля я вирішив влаштувати дуель Вассерману, на жаль, мій гак виявився коротшим за його шпагу, але на щастя Екліпсо засадила йому під ребра кілок, який мені дала в дорогу Піратська Лісупешичка. Збудувавши наш корабель, ми вирушили нападати на моряків, які грали з портовими повіями. Була різанина… багато моряків було пущено на корм акулам, а їх нутрощі на підтяжки. Загрузивши дівчат портової поведінки на наш чорний корабель, ми вирушили гуляти на берег, була традиційна гра у слона, а також відкриття сезону купання. Веселились весь вечір у Портовому місті, потім вирушили на нічліг до наших палат.
О 6:00 (по старому о 5:00) Ми з Екліпсо пішли зустрічати піратський світанок і снідати в МакПірат. Погулявши Лівадією, ми повернулися в порт на чаювання.

О 12:40 я захопив із собою невелику піратську зграю, і повіз на екскурсію, яку проводив сам Дейві Джонс, тобто я…

Чесно кажучи, важко словами передати, як там було добре, це, безумовно, був найкращий із чотирьох виїздів.

Передісторія:

Всі поїздки в Ялту це весела і незабутня подія, але ця була дуже категорична!!!

І так, наша розповідь називається – “Подорож до сонця”
Пункт призначення: Ялта-2011
Місія: Побачити сонце
Справжня місія: Втратити мозок тим, хто ще не втрачав
Склад делегації:
Чудовий: Сталкер
Прекрасна: Дарця
Міс Літл-Міракл 2007-2011: Лесайп
Його категоричність: Зе’Перевера
Володарка всього цікавого та нестандартного: Сестра Сталкера
Вітьок, який просто: Вітьок
І індуський мексиканець родом з Канади, що їде в Одесу через Ялту, перетинаючи Партеніт, але навчається у Німеччині: Габрієєєль!!!
А також одна дуже позитивна людина, але про це пізніше 😊

Подорож до сонця    

Густі хмари огорнули півострів, підкреслюючи всю серйозність і таємничість поїздки. Суворий погляд ЗеПеревери холодно дивився вдалину з маршрутки. ЗеПеревера був дуже категорично-нейтральним по життю і ні з ким ніколи не йшов на контракт. В інституті його завжди боялися викладачі, навіть більше ніж Бздудіка. Лесайп тим часом писала таємну смс-шифрограму Сталкеру. І ось вона, Ялто! Все було б нічого, якби нам не запропонували хату за 20 грн з особи. Почувши ціну, холодний страх пройшов по моїй шкірі. А Лесайп провела різко пальцем по горлу, що означало “Ми господаря по горлу і в колодязь!”. Кафе Бузок радісно зустріла нас металевим замком, а Жінка у чаях Криму традиційно своєю цегляною усмішкою. Загалом місто добре приготувалося до нашого традиційного приїзду.
І ось воно наш порятунок мозку – Індус! Який не знаючи мови кудись наївно йшов.
Через 5 секунд він був нещадно завербований у наші ряди. Вирок виконала безпристрасна Лесайп.

О 16:00 на площі з’являється людина з ананасами, і звісно всі бомжі підриваються і біжать за ним. Бідолашна людина поспіхом розкидає ананаси, а мобжі їх нещадно розривають. Скупа сльоза скотилася з лівого ока ЗеПеревери, а у мексиканця мозок почав йти з орбіти.

Сталкер прийняв холоднокровне рішення вирушить зустрічати світанок, на що ЗеПеревера категорично заявив, що він за ніч добре подумає над цією пропозицією. О 05:00 холоднокровний голос заявив: “Я добре подумав — не йду!”
Ранкове сонце окинуло нас своїми промінчиками, а Сестра Сталкера пішла плавати. 

Сонце пішло назад у густі хмари… Сонця немає! Наша місія зазнавала поразки, команда можливо готує саботаж. Чудовий Сталкер твердо заявляє, тримаємо курс на Партеніт, там буде сонце! Його пишність чудово розумів що за найменшої помилки, команда його з’їсть як ті ананаси. Пояснивши Канадцю що він їде до Партеніту ми поїхали до міста сподівань. Яскраве сонце освітлювало нас своїми променями, а ми насолоджувалися істинно весняною погодою на горі Сові.

Але і тут Лесайп не уникала концепції і попросила в іноземця ніж, пояснюючи тим, що нам потрібно відкрити печеру. Мозок іноземця зазнав поразки.

На цьому радісному місці ми розлучилися з командою і вирушили далі.
Залишивши територію Ялти, я вже почав з нетерпінням чекати наступної поїздки до Ялти.

Алупка

Парк Алупки радісно прийняв нас. Парк справді шикарний, чимось схожий на Умань. А Воронцовський палац радував нас своєю красою. Лебеді у синіх озерах весело нам воркували та вимагали їжі 😊

Місхор

У Місхорі крім невеликого парку та русалки у воді нічого не виявилося, проте недаремно поїхали)
Зловивши машину на трасі ми вирушили до Балаклави.

Балаклава

Оселившись ми вирішили підкріпитись. Нашому погляду підвернулася Кафе “Рибка”. Відкривши двері і побачивши найстрашніший гендель ми зрозуміли, що помилилися дверима. Але господарка розливайки вибігла за нами і наполягла на тому, що ми повинні там залишитися, і нас смачно нагодувала. Ми вилізли на найвищу гору Балаклави, звідки відкривався чудовий краєвид на місто та бухту.

А у проти ядерній базі підводних човнів нам розповідали різні цікавості.

Севастополь

Севастополь ми обійшли вздовж і впоперек. Поплававши на морській екскурсії військовими флотами. Ми вирушили дивитися панораму та діораму міста. Запізнившись у кінотеатр на початок фільму, ми тихенько залишилися в залі і на наступному сеансі побачили початок, що не встигли побачити.

Мис Фіолент

ААААА! Це справді дуже красиве, дивне і незвичайне місце, починаючи з кольору моря, закінчуючи красивими скелями. Дякую Кет за те, що порадила. Якби мене запитали що це за місцевість, я б подумав що це Бразилія.

Херсонес

Це місто дійсно стародавнє, залишки вуличок та будинків третього століття до нашої ери дійсно заворожують. Дзвін із Нотр-Дам де Парі порадував нас своїм дзвоном.

І ось здавалося б і кінець подорожі, але, на щастя, у квитках виявилася помилка, їх довелося здати і вирушить до:

Місто, про яке оспівано стільки прекрасних пісень виявилося справді цікавим. Вузькі вулички, не нашої національності люди, і все таке дивне-дивне. Було відчуття, що ми дійсно потрапили за кордон. Покуштувавши справжнього східного меню в кафешці і прихопивши екскурсовода ми вирушили дивитися печерний храм та інші будинки, які збудовані всередині скель.

Бо на Ханський палац у нас залишалося дуже мало часу, а саме 10 хвилин. Нам довелося добре побігати, детально вивчивши всі пам’ятки, на які потрібно витратити години дві. Все запам’яталося, а Крим залишив дуже яскраві враження про себе.

Місто великих ідей та дитячих спогадів.

За 22 роки все дуже змінилося, незнайомі люди, не ті дерева, те, що колись було моїм найкращим космічним кораблем – тепер пеньок. Побачилися з моїми старими друзями, вирушили до єдиної дев’ятиповерхової будівлі та сфотографувалися біля єдиного, але, на жаль, не робочого ліфта у місті. Ходили до елеватора, і полазили веселими гірками, які мене в дитинстві несли зі швидкістю світла по віражах. А найголовніше ми сходили до старого кінотеатру, в якому по 6 грн квитки, і дивилися там радянський фільм ”артистка” і так затишно, удвох на весь зал. Наступного дня ми вирушили до Хмельницького.

Хмельницький

У Хмельницькому є два дуже круті пам’ятники

А також пам’ятник великому барону Мюнхгаузену

І звичайно ну дуже великий пам’ятник Богдану Хмельницькому

Погулявши парком з дуже психоделічними гойдалками ми вирушили на річку Південний Буг, якою плавали в човні навколо екзотичного острова.

Поплававши річкою, ми рушили в парк-заповідник, з екзотичними тваринами.

А також дід має чудовий електросамовар.

Тернопіль

Прекрасне місто кохання цього разу нас підкорило своєю зелено-квітучою атмосферою, та клумба, яку ми півтора роки тому бачили восени, розквітала прекрасними тюльпанами та іншими красивими рослинами, дерева з рожевими квітами всіх усівали своїми пелюстками.

Річки, які були вкриті льодом тепер пахли життям, у парку крутилися два водяні колеса, а павич голосно щебетав за парканом. Одне з озер парку висвітлило сонечко і відкрився чудовий краєвид, і я зрозумів що саме це місце і стане для нас ключовим. Сонце почало затягувати хмарами, але коли ми пізніше сиділи у святкових шапочках-конусах, звісивши ноги до озерця і пили крем-лікер амарула, їли кумквати і сяяли від щастя, сонце знову освітлювало озерце.

Далі ми вирушили до нашого улюбленого ресторану ”фламінго” насолоджуватися їхньою фірмовою піцою з печі, а на десерт смачний латте. Після ми поїхали гуляти у центр. У парку ми урочисто з’їли манго.
Якийсь хлопець підбіг, щоб поцікавитися, звідки у нас капелюшки-ковпачки і ми йому та його друзям подарували по капелюшку.

Блукаючи парком, ми годували кульбабами коней і кізок, а в один момент мій ковпачок здуло вітром і він полетів на трасу, ним звісно як у кращих фільмах, проїхало десяток машин, майже не одна не промазала, і від нового пориву вітру ковпачок повернувся до свого господаря. Ми рухалися подивитися на гарний тернопільський університет.
Звісно не обійшлося без посиденьок у “Старому Млині” (найкращий ресторан світу). Поласувавши борщем у буханці хліба та іншими ласощами ми вирушили далі у подорож містом кохання.

Біля озера стояв теплохід, який готувався до відправки, як же не поплавати, пливучи на теплоході, ми махали людям, що сиділи на березі, а вони здивовано, але з усмішками спостерігали за нами.

Потім якась окрема парочка нам теж почала махати з берега, точніше махала дівчина, рукою хлопця. На площі біля театру ми трохи нагодували голубів, які були такі милі, що навіть з рук брали. Провівши в місті 17 годин, ми дуже втомлені, але інтриговано щасливі валилися на полиці в поїзді і міцно заснули.

А почався цей прекрасний день з відвідування пиріжкового кафе, в якому нас пригощали смачними пиріжками з чаєм. Колись ми з дітьми приїдемо до озерця, з якого все почалося…

Чернігів, це було чудово, ми були на Болдиній горі і бачили всю цю зимову красу, пили мартіні з келихів у курені з ялинки, ми знову були в нашій улюбленій кафешці LaFleur і дуже класно, що ми побачили відносно нову пам’ятку – “серце” на мосту, що розташований над Десною, а в безпрограшній лотереї зайчика виграла кульку. Після приїзду до міста у ”двох гусях” нас радісно вітав екзотичний папужка, а орчий кремль явно проектували з чернігівського вокзалу!

08.03.2010

Частина 1. Бодрум
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме
Частина 8. Південні Кушадаси <———-
—————————————————————————————-

Як я описував раніше, Кушадаси це дуже довге місто, зараз ми оселилися з протилежного боку від того, де вже були у цій подорожі. У мене закінчилася чергова відпустка, яку я брав для Каппадокії та Чешме, тепер можна спокійно відпочити за улюбленою роботою. Заселення в готель пройшло у вже звичному для цієї подорожі форматі. Ми його знайшли, знайшли навіть на одному з турецьких сайтів ціну, оскільки сайт був трохи стрімкий та ще й хотів списати одразу з карти гроші, ми вирішили безпосередньо забронювати номер дзвінком до готелю. Поставив це завдання мастеркард консьєржу, що підключено до моєї карти. Але, на жаль, на працівниках даного сервісу стоїть тавро “невдахи”. Їм у більшості кейсів чомусь навезе із вирішенням завдань. Ситуація з готелем була не винятком. Чомусь менеджер готелю повідомила, що з радістю поселять нас за 400$ (замість 290$). Ми попросили з’ясувати, що не так із ціною, чому вона відрізняється від офіційної, як нам пояснили, це для туристів так. Ми прийшли на ресепшен та поцікавилися яка ціна за готель. Дівчина навіть визначила, що ми це ті туристи, про яких їм дзвонив консьєрж сервіс. Потім вона спробувала розповісти нам щось про ціни для місцевих, на що я відповів, що є два шляхи: або я зараз оплачую броню готелю на якомусь стрімкому сайті, і вони отримають лише частину прибутку, або нехай не замилює очі і селить за офіційною ціною. Потім дівчина не могла зрозуміти, як ми взагалі тут опинилися. “Живемо ми тут”, оскільки готель явно не хотів втрачати прибуток, то “Живемо ми тут” можна вважати, як місцеві. Бувають поїздки йдуть як по маслу, а бувають як по терці, з урахуванням красивих міст та легких добирань цю поїздку можна віднести до категорії олією по терці. Готель, до речі, виглядав красиво, гадаю, що ця трійка спочатку була п’ятіркою. Нас ще й заселили у номер із чудовим краєвидом на море! Побігли ж скоріше перевіряти море! Першою до води добігла Даша і невдало пожартувала, вдавши, що море крижане. Я Даші пояснив, що з деякими речами не можна жартувати, включаючи температуру моря в цій подорожі)))

Насправді воно було таким же теплим і хвилюючим, як і в попередніх Кушадасах. Для фінального відпочинку тут було все, що потрібно. Готель з ол інклюзивом, тепле море і настільки мало людей, що лежаки абсолютно всі наші у прямому значенні цього слова. Однак, відбувалося щось дивне з лежаком. Ми зазвичай займаємо тільки один на всіх, складаємо свої речі та біжимо купатися. Я помітив, що на нашому лежаку побільшало речей, а поруч стоїть російськомовна жінка та хлопець. Я, проходячи повз лежака вирішив пожартувати “Будете разом з нами лежати на одному?”. Жінка відповіла, щось невиразне на кшталт “Ні, ну ми просто тут побудемо”. Наступного дня ситуація знову повторилася. Чомусь ці рашики з п’ятдесяти повністю вільних лежаків обирали саме наш, складали свої речі поруч, потім стояли і про щось спілкувалися. Якісь лежакові маніяки. Ми з Дашею намагалися знайти хоч якесь пояснення цьому феномену, але логічного взагалі нічого вигадати не змогли, хіба що туристи вважали, що готель видає один лежак на всіх. Хоча після початку війни мавп’ячому інтелекту рашиків я вже не дивуюся. До теплого морька ще додавалася довга набережна, що йде далеко в нескінченність. Це була розкішна локація для ненапруженого завершення поїздки. Щоправда, ще потрібно було розв’язати питання з інтернетом у номері, оскільки до нашого номера доходив слабкий сигнал. Я як у фільмі “Мисливці за привидами” ходив коридорами з ноутбуком вивчаючи поведінку сигналу. Потім прийшов на ресепшен, описав, як у них роздають мережу роутери і попросив нас переселити в один із номерів у зоні покриття сигналу, а також щоб залишався той фантастичний краєвид на море! Нас переселили, тепер взагалі шикарно. Які нас тут чекали королівські заходи!

Туреччина наче прощалася з нами щовечора.

Цікавий факт, що я хочу все побачити захід сонця у море і за ідеєю тут сонце повинно так і сідати, але на останніх сантиметрах над водою з’являється силует землі і сонечко закочується чітко в материк) Чим же ми тут розважатимемося крім роботи і поїздок за улюбленим лимонадом у центр?

Хамам

По-перше, щось давно ми вже не були в хамамі, треба було б повторити. Хамам на цей раз був зовсім незвичайний. Якщо туристів зазвичай привозять до хамаму при п’ятизіркових готелях, то це був громадський. Скажу одразу досвід – шикарний! Якщо в п’ятірках все чинно-благородно, то тут банщик миє-масажує по хардкору, як я полюбляю. Мені здавалося, що він мене катує і намагається задушити, релаксанув я на повну. У жіночій частині хамаму Дашу мили лайтовіше. Ми швидше за все тепер включимо хамами в обов’язкове відвідування кожної подорожі. У цій довгій ми були тричі, всі три рази були успішними.

Аквапарк Тортуга

Друга крута розвага це аквапарк Тортуга в одному з сусідніх готелів. Ми навіть думали на день переселитися в готель при аквапарку, тому що в нашому не було вільного дня для продовження, але в останній момент було перенесено масовий заїзд туристів, і ми змогли продовжити проживання в нашому готелі. У чому розкішність аквапарку? Тут є класний працівник, який явно любить свою роботу. Частина гірок досить екстремальна, але він робить з цього вершину жаху. Так, наприклад, з гірки, на якій відбувається секундне вільне падіння, хлопець в останній момент розкручує твоє коло так, що під час падіння ти летів спиною вниз і продовжував обертатися.

За екстремальними відчуттями аквапарк наблизився до знаменитого аквапарку на Тенеріфе Siam Park. У мене були флешбеки в жахи гірок того аквапарку) Інший хлопець з досить звичайної темної гірки примудрився так само зробити атракціон жаху. Він ставав ззаду кола, брався руками за поручень і запускав нас на подвійному колі штовхаючи ногами так, що сам залітав повністю в трубу і витягував себе за перекладину, за яку тримався. Ми ж з Дашею розвивали у замкнутій трубі позамежну швидкість. Загалом якщо любите екстремальні аквапарки, то вам сюди, якщо не любите, то тут крута анімація, коли всі танцюють, стрибаючи на індивідуальних батутах, що стоять на фонтані, який б’є струменями з землі. Все це відбувається під сет діджея, який заряджає перед фонтаном. При цьому всім, аквапарк входить до комплексу готелю, який чомусь вважається трійкою, хоча коштує як повноцінна п’ятірка 1000 лір за ніч (118$).

Сірінже

Раніше ми про це містечко не знали, але воно так активно піарилося на плакатах місцевих турфірм, що ми вирішили перевірити, чи ми не втратили чогось при плануванні. До міста ще треба було постаратися дістатися. Спочатку ми їхали до автовокзалу, потім переїхали до Сельчука і тільки звідти ми поїхали на маршрутці в Сірінже. Містечко виявилося справді затишним і красивим.

Воно зовсім невелике і націлене насамперед на любителів гастрономічного раю. Саме тут основний акцент на сотнях видів фруктових вин. Ціни, звичайно, завищені, але безкоштовні дегустації тут проводять на славу. Ми з Дашею так надегустувалися, що я переживав, що ми пропустимо післязавтрашній літак)))) Тут справді є багато чого смачного. Тільки одна проблема, пояснюватися потрібно турецькою))))

Другий рівень гастрономічності це спеціальні столи в кав’ярнях, де по центру пісок і там же готується твоя кава по-турецьки в центрі столу. І що мені особливо сподобалося, це ціна та наявність кнафе, одного з моїх улюблених турецьких солодощів. Під місцеву каву просто ідеально йде. До речі, обслуговував нас підліток, який говорив англійською.

Нам уже навіть незвично було чути англійську від місцевих, за всю довгу поїздку можна було на пальцях перерахувати людей, які розмовляли з нами англійською. Зі знанням туристичної мови у такому віці хлопець явно матиме велике майбутнє. Мишкова ж гастрономічність полягала в смаженому морозиві, яке тут робили на одній зі старих вуличок і шовковичним соком, що фонтаном ллється в кожній кафешці. Насправді тут не тільки Мишко підсів на цей сік.

Нам же поблукати містом було мало, тож ми полізли на вершини, що красувалися на тлі міста. Там виявилося багато трекінгових маршрутів та чудова панорама на містечко. В оповіданні я, звичайно, не можу передати усю п’янку атмосферу маленького містечка, так що включайте Сірінже сміливо у свої маршрути і зможете повністю через себе пропустити міський дух.

До речі, на момент написання оповідання навіть мої батьки відкрили для себе Сірінже.

Кіразлі

У нас був останній вільний вечір, на маршруті все пройдено і навіть перевиконано, але не будемо ми просто так сидіти, склавши руки? Десь в інтернеті з’являлося порівняння Сірінже з турецьким селом Кіразлі. У порівнянні Сірінже однозначно перемагало, проте це схоже на останнє місце, де ми ще не побували в окрузі. Як тільки закінчився робочий день, ми відразу встрибнули в маршрутку до автовокзалу. Там нам сказали, що зараз їхатиме автобус на Айдин через Кіразлі, але зворотного вже не буде. Але наші плани непорушні! Для бравих мандрівників відсутність зворотного автобуса не перешкода. Поїхали!

Нас висадили справді посеред турецького села. Наша присутність не залишалася поза увагою, місцеві жителі з цікавістю поглядали на нас, тут, я так розумію, ми лише другі туристи після тих, які порівнювали Кіразлі та Сірінже))) Ну йдемо дивитися, що тут цікавого. Я не знаю чи всі турецькі села такі прикольні, але види на поля та плантації тут мали виражений азіатський відтінок. Було дуже схоже на тайські чи в’єтнамські панорами. Щоправда, без ступінчастих терас. Шкода, що ми були обмежені часом кінця вечері і не могли тут нагулятися вдосталь усіма стежками.

За великим рахунком, якщо у Вас немає мети побачити кожен куточок Туреччини, можете обмежитися відвідуванням тільки Сірінже. Тепер потрібно якось вибратися. Біля магазину стояв на вигляд впевнений у собі чоловік, ми запитали його, чи буде сьогодні автобус. Він почав щось перевіряти в телефоні, копався хвилини три, потім почав з кимось говорити по телефону, дуже посилено щось обговорював, хвилин через п’ять я уточнив чи є прогрес з автобусом, на що він відповів, що взагалі про автобуси не в курсі. Гаразд, шукаємо іншого. Касир у магазині сказав, що автобус таки має бути хвилин через 15. Ми пішли на виїзд із села і вирішили автостопити про всяк випадок, бо автобуси тут справа не стабільна нині. Спочатку їхала перспективна машина, але водій зупинився біля нас та пішов на базар. Наступні виявилися поліцією і проїхали повз, потім ще одна машина, яку я хотів зупинити, виявилася поліцією, і нарешті зупинив автобус, але він теж виявився поліцейським. Жандарм сказав, що він з поліції, я кивнув йому, що той факт, що він з поліції не повинен заважати йому підвезти нас до міста, тим більше в такому автобусі ми ще не каталися. Жандарм із водієм почали активно відмовлятися, що не підкинуть нас, на запитання “Чому?” вони не змогли знайти відповіді і поїхали без нас до міста. Тут якраз вийшов чоловік з базару і пішов до своєї машини. Я спитав його, чи не до міста він їде? Він кивнув, і я сказав, що ми з ним! Він з радістю показав жестом, щоб ми сідали до нього в машину. Потім він зробив зупинку біля розкладки із фруктами і купив нам усім яблучок у дорогу. Які водії тут милашки. Висадив нас якраз на роздоріжжі з автовокзалом, так що в готелі ми були настільки вчасно, що після вечері встигли ще й на захід сонця.

Щоправда, сьогодні тільки в мене залишився ентузіазм бігти в номер, щоб встигнути впіймати останні тридцять секунд перед заходом сонця. Вчора ще ентузіазму вистачало на всіх. Усі вже були вимотані маршрутом))))

Кінець турецької подорожі

Наша велика турецька подорож дійшла до свого фіналу, як я і писав на початку розповіді, це була одна з найскладніших наших поїздок. На нескінченному відрізку історії минуло лише 46 днів. Для нас же минула ціла вічність. Ті проблеми, з яких розпочиналася поїздка у вигляді бурситу ліктя та крадіжки речей, вже були десь далеко в минулому житті. У докарантинні далекі часи ми літали до Туреччини щорічно відкриваючи нову локацію. Зараз змінивши сім локацій в одній поїздці, ми ніби провели сім років подорожей за раз.

Чи сподобалося? Дуже сподобалось! 

Хотілося б повторити такий морально і фізично складний маршрут з огляду на всі пригоди? Однозначно ні. 

У наступних поїздках враховуватимемо низку факторів при плануванні поїздки. Шрами на нозі, що залишилися після ДТП, нагадуватимуть про це. Хоча це все одно не вбереже від незалежних від нас обставин. Але схоже просто треба краще навчитися не просто подорожувати, а саме жити подорожжю принагідно розв’язуючи побутові питання під час подорожі, ми поки що новачки в цій справі))) Людям, які вирушають у тривалі навколосвітні подорожі, потрібно ставити пам’ятники. Такі тривалі поїздки хоч і приносять масу задоволення, але фізично та морально виснажують до останньої краплі. А зараз ми сідаємо у літак для невеликого відпочинку на кілька годин. Адже насправді це не кінець і після прильоту на нас чекає продовження.

Остання локація Київ

До фінальної частини поїздки ми морально готувалися довгий час і намагалися нагромаджувати сили та бойовий дух наскільки це можливо. Ми прилетіли до Борисполя, перескочили у таксі. Дорогою я зв’язався з мамою і сказав, щоб приймала у нас вдома Мишка з валізою та рюкзаками. Ми ж вийшли біля метро та поїхали на фестиваль Атлас Вікенд. Сьогодні був другий день відкриття фестивалю. Перед фестивалем ми зайшли поїсти до Пузату Хату. Після півтора місяця турецької їжі мені рідні вареники здалися чимось із роду райської амброзії. Мені здавалося, що такі смачні вареники я ще ніколи у ресторанах не їв. Цікаво виходить, ми дуже любимо турецьку кухню і за всю поїздку вона ні краплі не набридла, але варто було повернутися додому, як смакові рецептори жадібно вчепилися в рідну українську кухню. Ну а тепер уперед на танці та веселощі. На цей раз у нас було проплачено три дні плюс один безкоштовний. Втома від подорожі, як не дивно, пішла на другий план. Відкрилося друге дихання, і ми на позитиві відгуляли чотири повні дні до ночі. Після сонячної та теплої Туреччини, перший же день у Києві зустрів нас соковитою прохолодною зливою. Було незвичайно, ще буквально вранці ми взагалі не парилися за прогноз погоди, адже на курортах абсолютно всі дні було ясне сонечко і лише один раз увечері був дощ на 30 хвилин, а тут таке занурення. Але злива то була не проблемою. Проблемою було те, що ми бігли, щоб встигнути на Kozak System, а в результаті застрягли під навісом біля сцени, де виступав Поплавський. На жаль, заручниками Поплавського виявилося багато людей і злива тривала повністю весь його концерт і ще змусила послухати нас низку інших гуртів, які ми не планували. Нашій подрузі Тані пощастило більше, вона застрягла десь на вході далеко від сцени. Я запропонував їй включити пряму трансляцію Поплавського по телефону, але вона не захотіла з нами розділити нашу “Радість”. Але коли злива закінчилася, продовжилися веселощі до самої ночі і так чотири дні. На четвертий день, коли наша частина фестивалю закінчилася, лишився останній ривок. У нас був запланований ще один фестиваль Veda Life. Цей фестиваль присвячений індійській культурі та не потребує таких енерговитрат. Я пам’ятаю, що на ведалайфі ходив, як ударений по голові, і пив улюблений чай-масалу. Оскільки наші організми розуміли, що це вже точно кінець подорожі, то ми з Дашею вже і не можемо згадати, що саме було після Ведалайфу і як ми опинилися вдома. Але я добре запам’ятав день, коли у понеділок увімкнув комп’ютер і зрозумів, що я вперше за кілька місяців можу розслабитися і спокійно попрацювати на втіху. І як же добре, що на руках немає квитків на найближчий місяць))))
PS Ми повернулися на початку липня і спочатку планували, що в серпні продовжимо подорожувати далі. На момент закінчення написання оповідання вже вересень і бажання прямо взяти і кудись полетіти тільки почало повертатися, нам досі здається, що ми не можемо достатньо відпочити від великої турецької подорожі)

Інформація про подорож

Дата подорожі: 21.05.2021 – 06.07.2021
Тривалість: 46 днів
Складність подорожі: 6/10 (середньо)

Частина 1. Бодрум
Частина 2. Мармаріс
Частина 3. Акьяка та Дальян
Частина 4. Памуккале
Частина 5. Північні Кушадаси
Частина 6. Повернення до Каппадокії
Частина 7. Чешме <———-
Частина 8. Південні Кушадаси
—————————————————————————————-

Якщо у всіх попередніх морських локаціях ми попадали на похолодання, а відлітали перед потеплінням, то тепер ми приземлилися в епіцентр спеки. Коли ми вийшли з аеропорту Ізміру важке гаряче повітря прийняло нас у свої обійми. Від нього неможливо було втекти. Якщо надіти маску на обличчя, то починала боліти голова від нестачі свіжого повітря. Чому так різко стався перепад температур, нас всього тиждень не було. Чому в цій поїздці не було золотої температурної середини, або прохолодна погода, або спека, що відразу спалює? За попереднім досвідом пам’ятаю, що протягом тижня настане адаптація і організм звикне, тепер треба трохи перетерпіти. А ще я наївно подумав, що за холодне море тепер можна не переживати.

Автобус у Чешме вирушає за 20 хвилин. Ми влаштували флеш-перекус у місцевому ресторанчику. Їли удвох, потім мінялися. Третій сидів у автобусі і тримав місця разом з автобусом. Уклалися менш ніж за 15 хвилин. Тепер точно готові їхати. Чешме це далекий куточок Туреччини, що знаходиться за Ізміром, курорт націлений лише на турецький контингент. Я взагалі не впевнений, що місцеві турки знають про існування іншомовних країн.

З автобуса ми пересіли на таксі, яке не змогло довести нас до готелю, оскільки в центрі ремонт. Який у нас буде готель, ми до кінця не знали, але помітили для себе дві штуки на перевірку. До першого довелося з валізою пристойно пропилити в гору і попався він нам з дикої випадковості, оскільки на карті мітка була дуже далеко від цього місця. Готель виявився трохи трешовим та некомфортним. Ми залишили Мишка з речами та ноутом на ресепшені. Поки у Миші проходило онлайн заняття з шахів, ми пішли перевіряти другий готель. Він був хвилин у 20 ходьби від першого готелю. Другий готель був значно кращим за перший, тепер залишилося перетягнути речі між готелями через пів міста. Спека за відчуттями ставала лише злішою. Причому на альтернативному маршруті у нас у Трабзоні зараз було б холодно і заливало б дощем.

У готелі трохи остигли під кондиціонером, тепер можна піти дослідити місто. Старе місто тут дійсно прикольне, наскрізь просякнуте атмосферою Туреччини. А ще тут готують найсмачніший Іскандер Кебаб і знаходиться багато магазинів зі смачним морозивом. Тож місту ставимо залік. Тепер перетягнемо речі, заберемо Мишу і можна йти перевіряти море. З морем є невеликий нюанс. Якщо жити біля старого міста, то отримуєш простенький та маленький пляж із готелями за помірною ціною. Але якщо хочеш жити на околиці біля основної пляжної лінії, то ціни на готелі будуть так кусатися, що легко відкусять руку разом з гаманцем.

Організація довгої поїздки має цікавий момент. Навіть якщо півтора місяці жити у дешевих простеньких готелях, то фінальний рахунок за подорож буде досить великий. І тут не прокотить момент “А гульнімо!” у такому разі вартість поїздки зросте до непідйомної. І важливо стежити за рентабельністю витрат. Це легко видно на ціні входу в ефес. Здавалося б, що такого, щоб заплатити 110 лір за вхід з людини. Із сім’ї виходить 33 євро за дотик до історії. Але якщо уявити, що ми буквально щодня в новому куточку регіону, а щотижня міняємо і сам регіон, то напротязі півтора місяці платити по 33 євро тільки за дотик до історії призвело б до того, що ми були історично ситі, а фізично — ні. Так що зараз доведеться до морька пристойно прогулятися вздовж траси. Ми прийшли до вечірнього хвилюючого моря. Спочатку мені воно здалося якимось непривітним. Пляжі не обладнані. Але потрібно перевірити саму воду, вона тепла і приємна. Плавати тут не те що супер комфортно, море буквально хвилями змиває з тебе тягар денної спеки. Хвилі приємні, лагідно погладжують тіло. Як же чудово! На купання ми тут відводитимемо великий шматок часу вечорами. Але море в Чешме зберігає цікаву таємницю. Насправді в період нашої поїздки воно було таке ж незвично крижане. Чому було тепло плавати в Кушадасах поки що незрозуміло, але саме тут, неподалік берегової лінії, б’ють підводні термальні джерела. Джерела, мабуть, настільки гарячі, що легко прогрівають нескінченну берегову лінію до теплої температури. Так що якщо ви під час дикої подорожі потрапили на холодне море, рухайтеся в Чешме або Кушадаси. Як ми з’ясували, що море все ще крижане? Дуже просто, тут не на всіх пляжах в окрузі є термальні джерела))))

Пригоди одного томата на морі

На зворотному шляху в бік готелю ми зайшли в дуже зручний ресторанчик, де господар вирішив зробити все, щоб туристи залишилися ситі і задоволені походом. Ще й сходив романтичний повний місяць. Назву ресторану писати не буду, тому що вдруге він перейшов у розряд “Ресторан вже не той”)))) Але перший вечір був справді незабутнім. Після повернення в готель на нас чекав сюрприз — з кондиціонера почала текти вода настільки, що нам замінили номер. Але тепер тут не дотягував інтернет. На ресепшені взагалі схоже здивувалися, що у них є інтернет. Все одно не можу зрозуміти, чому все просто не може ідеально складатися, щоб працював кондиціонер і інтернет ловив. Але тут треба було вибирати щось одне. Причому обговорювати потрібно це все гарною турецькою мовою. Наступного ранку ми вирішили почати маршрут раніше. Спекотне сонце, проте огорнуло нас своїм теплом з рання також. Тут взагалі буває холодно? Ми поїхали на один зі знаменитих місцевих пляжів Ilıca.

Цей пляж так само прогрітий термальними джерелами, нас відразу зустріла красива берегова лінія. Якщо хочеться ледачого пляжного відпочинку в цьому регіоні, то потрібно селитися якомога ближче до цього пляжу. Місця тут точно вистачить на всіх, а колір води точно порадує нерозбещених туристів. Але знов-таки якщо ви вже розпещені пляжами Занзібара, то схоже все життя будете дивитися на пляжі і в душі говорити: “Ні, це не Нунгві …”. Але об’єктивно кольору води можна присвоїти досить високий бал. Особливо якщо одягнути сонцезахисні окуляри, вода стає ще на порядок красивішою. Ми тут обов’язково поплавали, трохи охолонувши від спеки і пішли досліджувати далі цей світ. Навіть не підозрюючи, яка перлина поїздки на нас чекає! Наприкінці берегової лінії розташувався просторий парк із трохи гірською місцевістю, спочатку ми спробували підкорити його, але в таку спеку я сказав би, що він підкорив нас. Якоїсь миті ми зрозуміли, що не в змозі йти в гору під промінчиками “теплого” сонечка. Сухову в “Білому сонці пустелі” схоже було точно легше, ніж нам. Зате біля парку ми знайшли чудову крамничку з холодним соком, холодною кавою та холодним морозивом. Причому кава тут була фірмовою від Старбакс за досить низькою ціною. Вперше до речі скуштував холодну старбаксову каву. Смачно, але є місцеві аналоги, які не поступаються. Усього цього холоду вистачило нам, щоб привести внутрішню температуру тіла до норми. Ще мені чомусь запам’яталися смачні кексики, але не можу згадати, як вони виглядали, в пам’яті залишилися тільки приємні смакові відчуття під каву. Поруч із магазинчиком ми знайшли готель, вирішили поцікавитися яка ціна, може ми все-таки зможемо переїхати ближче до пляжу. Ціна за ніч виявилася такою, як у нас у поточному готелі за тиждень. Все-таки продовжимо ходити пішки до моря. Хоча, згадуючи минулорічний Олюденіз, коли до моря треба було їхати взагалі на таксі, то чи варто нам зараз ще скаржитися? Тепер тримаємо курс у бік Алачаті. Йти далеко, але десь точно буде зупинка. Зупинка хвилин через 20, звичайно, з’явилася, але для повного комплекту ще була потрібна маршрутка, а з нею був тут дефіцит. Хатіко чекав і ми зачекаємо! Не знаю, як той пес чекав багато років, але для мене півгодинне очікування на зупинці здалося вічністю. Недаремно собаці поставили пам’ятник! І ось нарешті відбулося, ми їдемо! 

Алачаті

А тепер про найприємніше місто, яке є другим номінантом у цій поїздці на звання “Відкриття року”. Ми навіть коли будемо в Києві аналізувати пройдений маршрут Туреччиною, то буде фраза “Чешме звичайно можна було б не включати в маршрут, але там був Алачаті!”. Чим Алачаті так зайшов? Це красиве, старе та затишне містечко. Тут мільйони вузьких вуличок, буквально за кожним поворотом, хочеться зупинятися для чергової фотосесії.

Тут безцільне блукання вуличками приносить нескінченне задоволення. Можна блукати буквально по колу, їх тут така кількість що і на друге, і на третє коло відкриватимете нові закутки із затишними містечками.

Тут навіть як на замовлення є кафе, де продають заморожений йогурт (моя слабкість). Була правда невелика проблема з пошуком турецької, а не європейської їжі, але потрібно просто заходити до ресторанчиків, що знаходяться на початку міста, а в глибинці вже десерти чи кава. Щодо кави тут є Старбакс із низькими цінами. Я не знаю чому, але ціни значно нижчі, ніж у незмінні ціни світової мережі.

Сьогодні якийсь старбаксовий день. Це, до речі, було вдруге в історії наших поїздок, коли я у Старбаксі пив каву. Попереднє таке кафе з адекватними цінами ми знайшли в Малайзії. Ще у місті панує позитивна атмосфера. Якийсь чоловік катається на маленькому, вузькому автомобілі та випромінює радість.

Він наче народжений, щоб кататися місцевими вуличками. Так що Алачаті для нас тепер – ван лав! Вже заради цього міста точно варто їхати до цієї частини Туреччини. Ці містечка мають позитивну рису, вони завжди стають раптовим відкриттям, наприклад, як Гданськ або Сіань. Увечері суворо за розкладом на нас чекало купання в теплому морьку!

З ранку ми вирішили відвідати інші знамениті пляжі в окрузі Чешме. Тут прям їх багато на різній віддаленості. У цей день ми й зрозуміли, що пляжі без термальних джерел навіть наприкінці червня зберігається арктичний холод. Дисонанс був ще той, у повітрі стояла нестерпна спека до якої ніяк не виходило звикнути. Ноги ломило пронизливим болем від крижаного та дрібного моря.

Чому тут не навпаки? Загалом, що я хочу сказати, егейське море воно зовсім непросте. І якщо не готовий боротися з неоднозначністю температур від пляжу до пляжу, від курорту до курорту, краще обмежиться віртуальною подорожжю в цьому оповіданні. Або летіти сюди в ще більшу спеку, але я боюся уявити куди ж більше. Гаразд, просто зробимо так, у нас є пляж, що підігрівається, за 20 хвилин від готелю, от і не порушуватимемо традиції. Сьогодні після вечірнього купання ми пішли гуляти пляжною лінією, яка незабаром змінилася чудовими ландшафтами із застиглої кам’яної породи. Нам світило м’яке вечірнє сонце, гуляти було премило і чудово. Ми без мети йшли, просто вдалину радіючи приємній погоді.

Хвилин через 40 ми вирішили глянути по карті куди ми йдемо і з’ясувалося, що просто проходимо по колу невеликий півострів, який починається і закінчується практично в тому самому місці. Так, що за годину ми прийшли справді майже туди, звідки почали. От і добре, додому недалеко повертатися. Потім ми багато гуляли затишними вулицями на околицях міста. А вечеряли піцами в ресторані готелю, що мав непоганий вигляд. Готель мав досить привабливий вигляд, ми могли б тут продовжити наше перебування в Чешме, але знову як виявилося ціна космічно перевищує ціну нашого готелю. Навіть незважаючи на те, що наш поточний готель мене трохи напружував, але коли розумієш, що за інший ти втричі більше заплатиш, а у відповідь можливо отримаєш адекватніший сервіс, то ніби і попередній уже норм здається. Але ми так зрозуміли, що в готелях тут скрізь можливо проблема з сервісом. Що ще примітного у цьому регіоні, вечори тут якісь особливо романтичні, чомусь місцева атмосфера дуже приваблива.

Ільдір

Тепер настав час розвідати як виглядають курорти, що знаходяться набагато далі за Чешме і приймати рішення, яка у нас буде наступна локація в подорожі. Десь далеко-далеко є місто Ілдир, там є місцева визначна пам’ятка – фортеця. Можна якраз туди з’їздити на розвідку. Щоправда, у Чешме є така особливість – якщо на зупинці висить розклад, то в ньому вказано час, у який маршрутка гарантовано не приїде. Хоч би як ти цього хотів, і таке враження, що місцеві в курсі цієї особливості. Під розклад ніхто не приходить, люди приходять пізніше і якраз успішно сідають на маршрутку.

Чим більше ми віддалялися від Чешме, тим менш привабливими ставали курорти та море. Море тут хоч і залишалося безмежним, але воно вже було надто дрібним і за кольором зовсім не привабливим, в основному це були гавані з напівживими човнами. Ілдир знаходився взагалі ніби на краю Туреччини та всього світу. Тут можна було сміливо сказати: “Вітаю, ви дісталися до кінця курортної Туреччини!”. Але у нас попереду ще достатньо часу для подорожі, то що робитимемо з маршрутом? У планах ще був Ізмір, але турецький менталітет конкретного цього регіону нам не особливо подобався, тому вирішили велике місто в дику спеку виключити з маршруту. Час подумати у будь-якому випадку ще є, поки що наше завдання накупити морозива та почати підйом на фортецю. Нас правда в турист інформейшен працівник попередив, щоб ми були обережнішими на фортеці, а то його брата вкусила змія. Ця історія явно додала перчинки нашому підйому. Нагорі виявилося справді красиво, як і обіцяли, з висоти місцеве море навіть має непоганий вигляд. Далі за маршрутом у нас була розвага для справжніх екстремалів у таку спеку – термальні басейни.

Це був один із місцевих відомих готелів. В ідеалі басейни краще відвідувати взимку… Але ж треба розважатися. Незважаючи на дуже теплу погоду, комплекс мав великий попит. Коли здавалося, що тепліше нікуди, ми зайшли до одного з двох басейнів. Як би тут не звариться. По тілу миттєво пройшло приємне розслаблення, настрій відразу ж став ледачим та меланхолійним. Добре, хоч готель не давав постояльцям провалитися у космос, бо вели масштабне будівництво прямо на території. Звуки перфоратора нас усіх тримали у тонусі. Прямо терапія якась. Кілька годин ми з радістю стрибали то в прохолодне морько, то в гарячі басейни. Взимку тут, мабуть, дуже круто, але влітку було не менш весело. Після водних процедур ми рушили додому. Біля готелю ми мали невелике кафе з випічкою. Крім випічки в меню був менемен, моє відкриття у цій поїздці. Я попросив, щоб мені його приготували.

Хоч страва явно була розрахована на сніданок. Хлопець із такою радістю та натхненням його робив мені, що я навіть бачив, як він вкладає кохання у кожен інгредієнт. Менемен вийшов ідеально-смачний.

Кораблик у Чешме

Як ви вже, напевно, помітили, кораблики — це наша сімейна пристрасть, ми любимо з Дашею кататися бухтами, а Мишко любить, коли капітан дає покермувати. Тут вирушати в бухти було ризиковано з тієї точки зору, що можна знову зловити холодне море. В принципі, наші побоювання підтвердилися. Воно було не критично холодним, але довго у воді не просидиш. Але що не змінюється незалежно від температури це прекрасний колір моря. Але це все за стандартом, давайте краще розповім, чим відрізняється кораблик в Чешме від інших корабликів Туреччини. Тут виходить танцювати танець живота чоловік. Танець я б охарактеризував фразою “Іспанський сором”.

Наші фантазії не були готові до такої розпусти. Я не можу сказати, що саме було не так, але, мабуть, у чоловічих нічних клубах відбувається щось схоже. Якщо хочеться побачити щось незвичайне, то вперед на кораблик у Чешме, якщо ж не хочете отримати “моральну травму”, то залишайтеся на березі)))))

Сьогодні ввечері я пішов сам гуляти кудись на пагорби, звідки мені відкрилася гарна бухта та нескінченні поля вітряків, що синхронно блимали червоними лампами в нічній густоті. Про те, як будувати маршрут далі, ми прийняли несподіване для нас, але дуже вдале рішення.

Повертаємось у Кушадаси. Там точно було добре. Перед від’їздом ми пішли до старого міста поснідати. Оскільки це був черговий недільний локдаун — все було закрито геть-чисто і навіть навинос не було. Але біля одного ресторанчика стояв банер із фотографією іскандер кебаба. Ми підійшли ближче, хлопець, що стояв у проході, поманив нас усередину на нелегальний іскандер кебаб у неділю. Було дуже смачно та хвилююче. Ми ще жодного разу нелегально не трапезували))) А після смачного кебабу можна й далі в дорогу!

Південні Кушадаси