Та у довершенні подорожей цього року ми вирішили відвідати місто далеке та красиве. Цим містом виявився сам Ужгород.

Спочатку ми покуштували чудовий латте за найзаліковішою ціною – 7 грн у затишній кафешці. Прогулявшись центром міста, ми попрямували в сам замок – головну пам’ятку міста. Замок нас одразу підкорив своїми цікавостями.

А Карпати в мініатюрі (аналог нашого Пирогового) підкорив нас не тільки миленькими двориками, але й справжніми вівцями, які вільно гуляли цими двориками – чорною та білою, ми їх назвали Сара та Жорж. Як видно на фотці, вони нам старанно позували.

Далі ми вирішили вирушити подорожувати поїздом дитячою залізницею.

Яка, на жаль, виявилася закритою.
Провівши чудову трапезу в місцевому кафе (ах який там чудовий сир-гриль, а також борщ, кремзлики зі сметаною і банановий човен).
Ми попрямували до озера, яке має дуже цікаву легенду.

Озеро справді перевершило всі наші очікування.
На зворотному шляху до центру міста ми потрапили у чорний квартал. Я навіть не підозрював, що такі райони є в Україні: напівзруйновані крихітні будиночки та натовпи, які з циганською зовнішністю бороздять вулиці цього району. Оскільки це були сутінки, то «наше життя коштувало не дорожче за пісок», загалом, боязно якось там блукати. Ми були неймовірно щасливі за пів години, побачивши маршрутку.
Поїдаючи в китайському ресторанчику смачні запечені фрукти в карамелі і запиваючи це чаєм, ми відчували себе неймовірно щасливими та живими!

Коли ми поверталися поїздом додому нас підкорив Чоп.