Подорож до далекого Адршпаху

Ось ви чули колись раніше про Адршпах? Бо я ні) Даша колись дізналася, що у Чехії десь є скельне місто, як туди дістатися ніде не писалося, але ми собі його одразу занесли у віш-ліст. За два роки ми нарешті зловили таку акцію у Прагу, щоб це не перетиналося з нашими іншими подорожами. Оскільки Чехія відносно недалеко від Польщі, то ми взяли квиток тільки в одну сторону і протягом тижня плануємо поступово їхати додому і вже точно якось доберемося до того невідомого Адршпаху.

Прага

Це наша друга подорож до Праги, перша була ще в довоєнно-доковідні часи. То були настільки далекі часи, що навіть технології 5G ще не існувало і людям, щоб повірити у рептилоїдів або тотальну змову, треба було боятися містичних тамплієрів і інопланетян ануннаків. Потім технології пішли вперед і стало набагато легше повірити у світову змову про розповсюдження страшного віруса через вежі зв’язку 5G та рідкі чипи, що вколюють разом із вакциною проти того самого віруса.

Тепер цікаво було подивитися на Прагу вже досвідченим оком. Прага виявилася дійсно такою ж туристично-приємною як і минулого разу, це дійсно таке місто, де можна сміливо гуляти цілий день і буде цікаво. При чому Прага дуже вирізняється красою від інших чеських міст.

Наприклад можна взяти Остраву. Якщо ви в Остраві гуляєте після заходу сонця, то ви неймовірно смілива людина, Брно класне, але невелике, а ось Прага – золотий стандарт для туризму. При тому туристи сюди приїжджають дуже різноманітні. Доки ми їхали в метро, то побачили дивну компанію: босу дівчину, по вигляду її хлопця, схоже вони приїхали на фестиваль. Потім бачили, як вагітна жінка нападала на того хлопця, а хлопець почав лупити кулаком у вікно вагону метро. Цікавий факт, але скло у вагонах метро виявилося дуже міцним. Як тільки вийшли з метро, то побачили татуйованого чоловіка-громилу у м’якій шапочці у вигляді покемону. Я б сказав так: Прага – місто контрастів! Ми заселилися в апартаменти, що знаходилися на останньому поверсі, тож у нас були косі стелі із вікнами і можна було подивитися і помацати дах.

Цікаво, що минулого разу Прага нас приємно здивувала сучасним магазином іграшок, я тоді був як МакКалкін (чи як його там правильно) у магазині іграшок у Нью-Йорку. Цього разу ми випадково забрели в магазин у вигляді шахти де добувають цукерки. Ми навіть не планували купувати цукерки, але формою і виглядом нас змогли затаргетувати. Ще там була величезна книга-том для відгуків, і на полиці штук сім вже заповнених томів лежало.

Після цього магазинчика ми почали більше вдивлятися у місцеві заклади і вже невдовзі були у барі, що мав ватні хмари і виглядав максимально казково. У Праги є щось спільне з Україною, наші українські заклади доволі часто можна назвати справжніми арт-об’єктами, на відміну від більшості закладів Європи.

Сьогодні у нас була тільки половина дня, чого вистачило щоб пройти усю основну частину міста. Ще був план повечеряти у тематичному ресторані вепровим колінцем, але було кілька нюансів. Той наш улюблений ресторан з минулого приїзду не пережив ковід, а ще по дорозі трапився Макдональдс у якому продавалися біг-тейсті. Як я писав вже в інших розповідях, у Польщі ще не винайшли біг-тейсті, тут Макдональдси ще розвиваються, днями тільки винайшли морозиво ріжок! Ми ходимо зазвичай багато і швидко, тож за половину дня виконали увесь основний план по місту. Зранку можна продовжувати маршрут.

Карлові Вари

Про це місто я чув з дитинства як про щось дуже міфічне, казкове і дуже далеке. Коли готували маршрут, то я помітив, що саме час реалізовувати усі недосяжні мрії. Та ще й реалізація займає дві години в одну сторону. Вай нот! Взагалі про реалізацію власних мрій завжди варто пам’ятати і виконувати їх. Бо як ми бачимо, життя така штука нестабільна, що сьогодні у вас є можливість виконувати мрію, а завтра ти лежиш зі вщент зламаними руками і радієш, що так легко все обійшлося) Колись ми відкрили для себе Азію і зробили дуже сильний акцент у подорожах в тому напрямку. Наразі можливість відвідати Азію є, але тепер це максимально нерентабельно. Або подорож у Південну Америку, квитки тоді коштували космічні 2000$ по курсу 12. І коли здавалося, що гірше ціни вже не буде — курс став 23. Але ми тоді зробили правильний вибір і взяли по курсу 12. А зараз я взагалі не впевнений, що зважився б віддати таку суму за транспорт. Тож за можливості не відкладайте життя. А ми тим часом ні, не доїхали до Карлових Вар, а дочекалися фліксбасу, що дуже запізнився. У Карлових Варах на нас за прогнозом чекав дощ у форматі тотальної зливи, але як це буває, погода заради нас відклала плани і вилила увесь дощ доки ми їли вепрове колінце у ресторані. Ніколи не задумуєшся скільки у світі вепрів доки не будеш кожен раз у чеському ресторані замовляти по коліну. Місто максимально тематичне. Трохи схоже на польську Криницю-Здруй, але більшого масштабу. Гуляти тут-неперегуляти, є і річка, і вулиця, і гори і питна лікувальна вода. До речі, вода безкоштовна, як тобі таке, Польща? І, як не дивно, але смачніша. В сенсі, на смак що там гімняна, що тут. Але якщо обирати між рівнем гімнистості смаку, то в Карлових Варах краща. Нас приємно здивував вигляд місцевих вулиць із радянським готелем-гігантом. Тут можна робити фотосесію на плівковий фотоапарат, додавати ефект сепії, писати Чехія-77 і буде як подорож у часі.

Одна з головних місцевих розваг це відвідати музей бехерівки із дегустацією, але одна проблема, сьогодні екскурсії були виключно чеською або німецькою. Це дуже туристо-орієнтований музей. Тому ми вирішилися обмежитися чеським пивом. На гуляння по місту у нас було близько шести годин, чого з головою вистачило, щоб навіть на гору залізти.

І можна повертатися на ночівлю до Праги. Наступного ранку у нас було ще пів дня у столиці. Пам’ятаю, що минулого разу ми їхали у район Вишеград, але там нічого особливого не було, тож цього разу ми вирішили з’їздити ще раз і перевірити професійним оком. І знаєте що? Там дійсно нічого особливого!

Зате порадував ресторанчик з високим рейтингом і коментарем “Як у моєї бабусі”. Ми не роздумуючи пішли перевіряти, що там чиясь бабуся готує. У невеличкому ресторанчику людей було багато. Переважно сиділи у форматі великої родини за одним столом. Ми собі знайшли невеличкий столик у куточку. Як виявилося “бабуся” комусь готувала різотто та часниковий вершковий супчик. Було смачно, на десерт був настільки смачний пиріг, що довелося додаткову порцію замовляти. Що ж, не дарма заїхали до Вишеграду! Назву не пам’ятаю, але якщо у вас празька трапеза і ви помітили, що відчуваєте себе як у бабусі, то ви прийшли за вірною адресою. Ну що ж, поїли? Починаємо маршрут до Адршпаху. Оскільки наша наступна локація – село, то треба одразу запастися продуктами доки ми серед магазинів. Спочатку ми ледве не сіли в інший автобус за тим самим напрямком. Це помітив випадково водій, бо одне з наших місць було зайнято в його базі. На правильному автобусі за кілька годин доїхали до Трутнова.

Це малесеньке містечко в якому треба пересісти на поїзд. У нас в запасі є приблизно 50 хвилин, тож цього вистачить щоб і місто подивитися і повечеряти. Тут цілий культ кебабів, такого формату закладів багато і в усіх хороші рейтинги. Я взагалі не пам’ятаю чи був десь у кебаба рейтинг 4,7. Містечко затишне, 50 хвилин щоб його подивитися і відчути як раз. А он і наш маленький потяг із двох вагонів. Це наш улюблений тип потягів, які їздять у чеських або словацьких горах. Навколо пасуться тваринки, будиночки розсипані у підніжжя зелених гір. О тааак, це природа – наша стихія.

Адршпах

Ми вийшли прямо біля парку, вже був вечір і десь за горами сідало сонце. До готелю йти 18 хвилин. А до входу в парк 2 хвилини. Після 18:00 вхід безкоштовний, оскільки зачинені каси. Так, йдемо хоча б одним оком подивимося. Заховали продукти та два йогурти під ялинкою, щоб полегшитися. Сподіваюся ведмідь їх не з’їсть доки ми будемо гуляти. Парк видно, що хороший, на вході красиве озеро.

Як раз можемо зробити коло вздовж озера. Скоріше б настав ранок! А може зараз ще підемо вглиб? Але після заходу сонця не дуже хочеться вештатися серед дрімучих лісів. Все ж таки дочекаємося ранку. Рішення до речі було доволі правильне, оскільки ми не усвідомлювали розміри парку. Більшим був тільки Чжанцзяцзе у Китаї, там треба було витратити два повних дні. По дорозі з парку ми знайшли загублений студентський проїзний якоїсь дівчини, тож буде квест її знайти в інтернеті щоб повернути. Ми арендували будиночок на околицях села, біля річечки із власною альтанкою із видом на скелі Адршпаху. Звучить мило і затишно? Так і є!

Це були одні з найкращих апартаментів, що нам попадалися. Коли ми заселялися були сутінки, на порозі нас зустрів кривий чорний кіт. Кіт наче хотів нам щось сказати, але ж ви розумієте, хто буде дослуховуватися до кота. Ми зайшли в середину будинка, а чорний кіт здивовано дивився на мене через вікно. Поставили чай, знайшли красивий сервіз і вирішили, що будемо чаювати в альтанці. Йдемо подивимося що тут є в околицях цього безлюдного села доки закипає чайник. Ми вийшли з будинку і помітили, що на другому поверсі на кухні ми залишили світло.

Але чомусь в одному вікні видно якісь рухи, Даша сказала що це явно вітер колише занавіски. Як назло вітру на вулиці не було, та й вікна були зачинені. Ну добре, хай то буде вітер, так легше. Ми перейшли через річку і стежкою дійшли до залізничних рейок. Ліхтарик семафора беззвучно мигав. Але поїздів не було. Далі стежка вела у все той же дрімучий ліс. Так, у нас там явно чайник закипів, треба повертатися. Знову у вікні якісь рухи. І взагалі якесь світло стало доволі тьмяне. Даша сказала, що, мабуть, це вікно якогось сусіда, який можливо живе в іншій частині будинку, а інше то вже нашої кухні. І тут містична тінь із першого вікна перейшла у “наше” вікно. Поруч на сараї висів плуг із погрожуючими шипами, кривий чорний кіт сидів біля подвір’я і все так же загадково на нас дивився. Доведеться чаювати разом із барабашкою! Ми зайшли в середину і піднялися на кухню, стало трохи легше коли ми помітили що на кухні взагалі немає цих вікон… А чи були ті вікна? На щастя, барабашка по ночах також спав, тому нас не турбував.

Ранок! Даша приготувала як завжди смачний сніданок, зробили з собою бутербродів і можна починати маршрут. На територію парку ані води, ані їжі немає, тож беріть провізію із собою. Це був будній день, тож народу було небагато.

Я з вечора провів справжнє детективне розслідування з приводу знайденого студенського і зміг знайти профілі дівчини у різних соціальних мережах, хоч усі профілі були максимально закриті і з відключеними повідомленнями, але я зміг з’ясувати що це місцева дівчина, яка дуже любить великих собак. Раніше вона носила проїзний у чохлі телефону, але приблизно рік тому поміняла телефон і тепер він без чохла, тому вона і загубила перепустку. Дівчина розмовляє чеською та українською, а її батьки не зареєстровані в соціальних мережах. На касах парку працівниця нам сказала, що знає цю дівчину і залюбки їй передасть проїзний. План Б був знайти в цьому селі будинок, у якого нижня частина кам’яна, дерев’яний ґанок, чотири білі великі собаки і одна чорна, та що чорна схожа найдобріша і навіть гавкати на нас не буде. Ось стільки інформації можна отримати про людину, яка повністю закрила будь-яку інформацію зі свого профіля у соціальних мережах. Пам’ятаю, колись у Києві мені подзвонив невідомий номер і жінка сказала “Вітаю Андрію, це підтримка проїзних карток Києва, повідомляємо Вас що ви 7 хвилин тому загубили свою картку на такій-то зупинці автобуса, вона у вас випала із задньої кишені”. Повернемося до парку.

Парк дійсно неймовірний, складається із двох великих частин. У парку настільки є круті скельні місця, що має сенс проходити взагалі усі маршрути. Навіть якщо є десь обхід, треба пройти спочатку по обходу, потім зробити коло і пройти по більш довгій дорозі, так ви точно нічого не пропустите. Найбільше вразила гігантська тріщина в скелі, всередині були вузькі сходи і треба було проходити скрізь скелю.

Додатковою розвагою є катання на човнику, десь у відгуках читав, що там нічого особливого, але головна частина це розповідь човнаря. Я не буду спойлерити, ви повинні самі дізнатися історію озера, це якщо ви розмовляєте польською (чеською або німецькою). На підході до озера ми помітили табличку, що шанувала пам’ять затонулих і вказана сьогодняшня дата. Ми спочатку не зрозуміли, але скажу так, сплавайте на човнику і будете в темі. Перед нами йшла вчителька із класом дітей. Ми запитали касира, чи помістимося в один човен із ними, на що вчителька відповіла що має 58 дітей, тож точно не помістимося. Оскільки у човні 65 місць, ми зробили висновок що ця вчителька точно не викладає математику, а коли вона з частиною дітей сіла у різні човни, що відправляються з інтервалом у 20 хвилин то ще й відкинули предмет логіку) Від човника залишилися дуже задоволені. Коли всі сіли, то човнар запитав які тут є національності, після питання про українців він запитав, а чи є у човні терористи, нащо один чоловік винувато підняв руку.


Коли ми закінчили із першим парком, то пішли далі у Теплицькі Скелі, це другий парк. Якщо ви почали маршрут із самого ранку і 25000 кроків для вас не вирок, то обов’язково пройдіть обидва парки, мені важко порівняти який з них цікавіший, в обох є свої родзинки. Десь в інтернетах ми читали що треба брати теплу куртку, бо буде холодно, ми думали, що то класична порада із серії “обов’язково беріть трекінгове взуття щоб погуляти по лісу”, але саме у Теплицьких Скелях є таке місце, де температура зі спекотної опустилася до… ми намагалися вгадати до якої вона опустилася та чому скелі називалися теплицькими? Але тут як раз висів градусник із позначкою 8 градусів. Холодна ділянка не супер велика і заради неї теплі речі тягти точно не треба, але якщо захопите із собою якусь накидку, то зайвим не буде.

У Теплицьких скелях було також два маршрути: короткий та довгий. Ми пройшли обидва, а потім йшли на вихід тим, що сподобався більше, то був короткий маршрут, що йде ліворуч на розгалужені. І ось ми переможці вийшли! 6,5 годин зайняв похід. На виході ресторанчик-кав’рня. Ну як ви знали, що це те, що нам треба? Нарешті з’явився інтернет, у цій місцевості взагалі інтернету майже немає, тож потрібні вайфаї. Зворотний поїзд буде через півтори години. Ось і ладушки, можна сидіти відпочивати.

Дух авантюризму підштовхував нас пройти до Адршпаху годину пішки. Але ні, ми ще не закінчили маршрут. Хоча 15 хвилин по околицях міста можна й прогулятися. По дорозі ми помітили щось схоже на вибухівку серед лісу, ми дійшли однозначного висновку, що натискати не варто.

Пізніше ми дізналися, що це маркер кордонів території, але як саме він маркує територію і чому він схожий на вибуховий предмет не зрозуміло, хоча можливо стане одразу зрозуміло як тільки на чужій території наступиш на таку штуку. Але як же тут мило виглядають поїзди на фоні природи.

Ми знову біля входу у парк, довго не роздумуючи ми пішли на друге коло по кращим місцям, оскільки був вечір то людей взагалі не було! Зранку на кам’яному столику ми залишили камінчика-мандрівника у вигляді черепахи. Зараз вже побачили, що камінчик розпочав свій маршрут.

У нас за останні дні з’явилися нові камінчики з Америки, ми їх знайшли у Празі, тепер вони помандрують у Польщу. Мило повечеряли у сонячному ресторанчику і пішли чаювати на ґанок біля будиночку. Барабашка нас вже приймав за своїх, тож навіть не показувався, а білочка та зайчик на дерев’яних стільчиках пили чай із видом на скелі Адршпаху!

Замок Ксьонж

Є у Польщі таке місце, куди фіг дістанешся! Але для туристів котрі змогли самостійно дістатися навіть до Мачу Пікчу, немає нічого неможливого. Ранок почався з того, що ми затупили з часом і 18-ти хвилинний маршрут довелося пробігти з речами за 8.

Вид з замку

Я пропущу момент наскільки складно виявилося добиратися до того замку, навіть просто по польському місту Валбжих, де той замок розташований. Але тепер я знаю, що у цьому світі є не тільки перуанське Мачу Пікчу із “неможливим” добиранням.

Але сам замок сподобався, навіть попри важкий шлях. Особливо зайшли сади навколо замку та панорама з парку.

Там він взагалі виглядає як на картинці. Ще є окремо палмярня. Вона знаходиться в 30 хвилинах пішки від замку і її однозначно варто дивитися. Там є дуже затишний ресторанчик, але, на жаль, ми не встигли по часу до закриття. Ресторанчик виглядав як пікнік серед саду, дуже шкода, що не встигли. Шлях до палмярні схоже розраховувався на релаксову шляхетну прогулянку по зеленій зоні від замку, але ми як завжди хочемо багато чого встигнути за короткий час, тож наш похід був трохи протилежний слову “релаксова”. Але нам як завжди усе сподобалося. Тепер можна їхати на фінальну точку маршруту – до друзів у Вроцлав. А зайві речі так взагалі з Вроцлава відправили до дому поштою щоб із собою не тягати.


Як планувати маршрути по Чехії

Де купувати квитки на автобуси та поїзди?

Офіційний сайт https://idos.idnes.cz/

Наскільки пунктуальний міжміський транспорт Чехії?

Під час нашої подорожі місцеві поїзди та автобуси були вчасно, а от Flixbus до Карлових Вар запізнився на півгодини.

Як дістатися до Адршпаху з Праги?

На офіційному сайті транспорту можна прокласти маршрут від Праги через місто Трутнов. Дорога займе близько трьох годин.

Де купувати квитки до парку Адршпах?

Квитки краще купити онлайн, іноді буває знижка. Або на місці, якщо будуть вільні слоти.

Скільки часу треба на відвідування парку Адршпах?

Парк складається з двох частин: Adršpach та Teplické skály. На Adršpach 3 години вистачить з головою, щоб обійти всі закуточки і поплавити на човнику. Ми за 6,5 годин пройшли обидва парки витративши на це понад 25000 кроків. Закінчили маршрут в місті Teplice nad Metuji і під’їхали назад до Адршпаху на електричці. Квиток треба купувати в один з парків, оскільки у них спільна територія. Квиток на вхід зі сторони парку Teplické skály коштує трохи дешевше. Ми приїхали з Праги ввечері та заселилися в селі біля входу в парк Adršpach. Наступний увесь день провели в парках.

Як доїхати до Адршпаху з Польщі?

На цьому сайті можна придбати квитки на поїзд, що ходить із Вроцлава по вихідних. У будній день можна доїхати фліксбасом до Трутнова, а потім на поїзді до Адршпаху. По дорозі з Вроцлава в Адршпах є місто Валбжих, де знаходиться замок Ксьонж, який теж дуже рекомендуємо відвідати.

Скільки людей було у Адршпаху?

В будній день людей було відносно небагато, але ми читали у відгуках, що у вихідний день людей буває дуже багато, квитків і паркувальних місць може не вистачити.

Як доїхати у Карлові Вари?

З Праги ходить велика кількість автобусів що перелічені на офіційному сайті транспорту Чехії.

Скільки часу потрібно на Карлові Вари?

У нас було близько шести годин, чого вистачило з головою.

Брно та околиці

Мета подорожі була з’їсти трдло прямо в Брно. І ми успішно виконали цю задачу! Але окрім трдла лишилось ще багато приємних спогадів про мініподорож. Спочатку треба було довго їхати на автобусі, настільки довго, що я встиг поспати, потім на зупинці замовити в автоматі кави, але тільки замовити, забрати не встиг, потім ще раз поспати і навіть занудьгувати. Але добре що в епоху цифрових технологій можна завантажити собі книгу і слухати усю дорогу. На цей раз це була книга, як не дивно, про расію – роман “1984”. У книзі дуже влучно описана частина буття сучасної русні. Нарешті ми приїхали! Ми у самому серці Брно, для кращого сприйняття нового міста бажано бути ситим.

Тож ми почали із гігантського вепрового коліна із келихом чеського пива. Коліно було настільки великим, що навіть ще собою бутербродів наробили. Тепер можна дивитись місто. Як виявилось Брно теж готувалось до зустрічі з нами і через годину тут розпочнеться справжній бразильський карнавал!!!

Оце так привалило! Тож тепер у нас є годинка на старе місто. Стара частина тут доволі велика, і як водиться – є стара фортеця. Але для кращого сприйняття фортеці, треба випити запашної кави разом із тим довгоочікуваним трдлом. Сьогодні у нас було трдло із малиновим смаком. А тим часом народ почав збиратись вздовж довгої вулиці очікуючи початок карнавальної ходи.

У Бразилії на карнавалі ми не бували, але я думаю, що цей нічим не гірше. Дійсно круті костюми, танці, барабани. Якщо порівнювати карнавал із домініканським, то він суттєво відрізняється задумом. Якщо там були різного вигляду створіння, то тут акцент на великому пір’ї та запальних танцях у сміливому вбранні. Для тих хто бажає побувати на карнавалі не за усі гроші світу, це буде шикарне рішення. До речі житло на ці дати ніяк не відрізнялось за ціною від інших дат. Схоже він тут не такий розпіарений ще.

То ж користуйтесь моментом. У карнавальній атмосфері ми блукали маленькими вуличками, заглядали в усі закутки. Навіть зайшли у якусь пафосну будівлю із шикарними вітражами. Не знаю чи чекали на нас там, чи ні, але оскільки усі були на карнавалі, ми змогли вільно зайти. Тепер головне питання, а що саме ще можна дивитись у Брно окрім старого міста та карнавалу? Інформації гуглилось дійсно мало. Але тут є дві пречудові локації. Тож сідаємо на трамвай, та їдемо у район Бістрц, тут є велике озеро та річка.

Сідаємо на маленький кораблик та відправляємось у справжню кількагодинну подорож, у вечірньому сонці види тут фантастичні. На берегах час від часу відпочивають місцеві жителі, вони з радістю махають туристам що пропливають. Хотілося, щоб цей момент ніколи не закінчувався. Ми десь далеко від сьогоденних проблем пливемо на маленькому кораблику по тихій річці. Оскільки цей кораблик був сьогодні останнім, то ми зробили наступне – вийшли на зупинці Скали, прогулялись пішки до замку і там сіли на останній зворотний рейс. Один мінус, та зупинка була схожа на дрімучий ліс. Коли ми виходили, то навіть капітан із персоналом на нас якось прощаючись дивились. Але це була дійсно приємна прогулянка лісом із видами зі схилу на річку. Ми навіть два грибочки під мохом знайшли. Ми повинні бути прийти на зворотну зупинку за 15 хвилин до відправлення порома, але схоже дрімучий ліс на нас справив настільки міцне враження, що ми прибігли за 25 хвилин до відправлення. Але скажу так, цей кораблик із річкою одне із найромантичніших міст Європи.

Ночували ми сьогодні у студентському гуртожитку. Я у гуртожитку ніколи не жив, тож цього разу був мій перший досвід. До речі, живуть студенти у Чехії добре, мені сподобалось.

Зрання ми почали маршрут на другу локацію. У Чехії взагалі усе добре об’єднано автобусами, та ще й усі автобуси приймають пейпас. Єдина проблема, гугл знає далеко не про всі маршрути, тож краще користуватись їх офіціальним додатком. Двома автобусами ми доїхали у Скальний Млин. У цій місцевості є система печер і канатка. Що ж може бути краще. Тож спочатку ми виконали невеликий трекінговий маршрут, а потім піднялись на самісіньку вершину у кабінці. Звідси відкривається вид на прірву що вражає. Десь там унизу ходять люди, що зараз відвідують печеру. Назад ми спускались пішки, оскільки печера була заброньована на конкретний час. Тож часу у нас було достатньо.

Печера називається Пунква і бронювати, як нам пояснили, краще заздалегідь. Але нам пощастило, для нас ще було вільне віконце впритул для зворотної дороги. Чим же особлива ця печера? Вона дійсно глибока і тут треба плисти два кілометри на човні по підземній річці. А ще тут вісім градусів, тож беріть теплі речі.

Чеська гідеса розповідала щось дуже цікаве і енергійне, і навіть окремі уривки та історії були зрозумілими. Хоч ми вже бачили багато різних печер, цю ми відмічаємо як ту, що варто відвідати. Тим паче автобусне з’єднання із містом дійсно добре відпрацьоване. А касир на автовокзалі навіть планшет дістала, щоб показати як добиратись. Там головне тільки у правильному напрямку сісти в автобус, бо ми так замість Брно майже відправились у зовсім інше місто. Так би, мабуть, замість написання розповіді досі б були у Брно, оскільки не встигли б на зворотній фліксбас. А так ми у своєму вже рідному Кракові.

Вихідні у Празі

Кількість відпусток зменшується, а кількість акцій на квитки зростає. Я вирішив спробувати собі новий підхід. Взявши на роботі ноутбук ми вирушили на тиждень жити до друзів до Кракова. Вдень працюю, увечері гуляємо. Ідилія. Оскільки сусідня країна – Чехія, то відвідування Праги на вихідних було намічено ще до того, як ми викупили квитки до Кракова. Питання добирання до Праги було дуже складним. У результаті, найбільш раціональним варіантом став туди — блаблакаром (по 13 євро), а назад нічним автобусом (по 19 євро).


В дорозі

Оскільки за кордоном ми без роумінгу, зв’язатися з водієм в екстреній ситуації буде непросто. Причому водій сам був у роумінгу. На заздалегідь обумовленому місці ми 30 хвилин шукали одне одного. Як мінімум тому, що замість дівчини у чорній сукні та хлопця у синій футболці з чорним рюкзаком був лише хлопець у синій футболці без рюкзака. Дорога зайняла 6,5 години. Приїхали ми після опівночі, на метро не встигли, але успішно скористалися безкоштовною поїздкою на убері, яка видається за реферальну реєстрацію. Щоправда, скористалися з другого разу, вперше не туди машину замовили, за що з нас було списано 50 грн) Жінка на рецепції готелю попросила наші “Обидва паспорти” і дуже здивувалася, коли у нас їх виявилося не два, а три). У готелі нас спіткало почуття, опису якого немає в українській мові. Це почуття, коли ти хочеш якнайшвидше побачити нове місто і країну, але тобі спочатку треба поспати, потім поїсти і тільки тоді розпочинати огляд визначних пам’яток. Перший раз я пам’ятаю, що таке почуття було в Грузії.


Передчуття завтрашнього дня

Готель був розташований на околиці міста, але мав дві переваги, особисті зручності та найкращі сніданки. Треба було визначити скільки тобі їхати часу до центру та купити відповідний квиток, але табло з інформацією про наступний поїзд висить унизу на платформі поза зоною видимості. Варіантів часу три, 30 хв, 90 хв, весь день. Потрібно кинути дрібні гроші в приймач монет і натиснути одну з 12 кнопок. Призначення всіх кнопок ми довго розгадували. Чи правильно ми розгадали залишається загадкою, оскільки жодного разу не напоролися на контролерів. Вони б нам точно розповіли яка була правильна відповідь. Але на правду було схоже.
Вийшли ми десь у центрі. Тепер треба було поміняти гроші, Прага славиться обманами туристів в обмінних пунктах, тому міняти треба там, де тобі порадив хтось зі знайомих. У нас на карті було відзначено такі обмінки. Дорогою натрапили на магазин Hameleys, в який нас посилено зазивав великий плюшевий ведмідь і, схоже, Сіндерелла.

Пам’ятайте магазин іграшок Дункана із фільму «Один удома». Ми потрапили у щось схоже. Дитинство повернулося! Ми будували місто з Майнкрафтових кубів, ми працювали на екскаваторах,

стріляли по мішенях, змінювалися в розмірах на підлозі магічного будинку, безтурботно летіли вниз по крутій трубі, що з’єднувала поверхи і багато іншого, час летів швидко.

Помінявши євро на крони, ми вирушили культурним маршрутом. Прага нас справді вразила розмірами старого міста. Подивившись на куранти та центральну площу, ми пішли до музею. Чесно кажучи, в Музеї ми зазвичай не ходимо, тому що любимо більш активні заняття, але це було винятком. Ми розпочали з другого поверху. На цьому поверсі були переважно традиційні пристосування різних часів. Я навіть не здогадувався скільки у цьому світі різновидів пристосувань підвищення життєвого тонусу. На третьому поверсі експонати сподобалися менше, тому що в основному були націлені на брутальність і біль, хоча там теж були досить кумедні речі. Спустившись на перший поверх, нас чекало довге чорно-біле кіно зі змістом.

Фільм був про хитрого лікаря, який зловживає своєю професією стосовно пацієнток, і його дружину, яка на знак помсти закрутила з покоївкою та дворецьким. Так, музей історії Секс Машин коштував своїх 500 крон (9 євро). Неподалік музею був ще музей історії Apple, але на тлі попереднього його відвідування не обіцялося бути таким цікавим, зате по смачному яблуку безкоштовно отримали.

У центрі міста ціни на воду були дорожчими разів у 5, ніж у маркетах на околиці. Пити хотілося дико, але купувати воду за 50 грн замість 9 якось жабка давила. У результаті наші думки матеріалізувалися і перед нами на асфальті опинилася запечатана пляшка води зі спортивною насадкою непроливайкою. Головне, що думки не матеріалізувалися під час відвідування третього поверху музею) У самому місті якось людей небагато.

Їх стає багато при наближенні до Карлового мосту. Причому там явний натовп рухає саме у твою сторону, але з боку міста такого натовпу немає, ніби розчиняються у місті. Сам міст можна описати одним довгим словом — крутоооооооо! Та й узагалі настрій був на висоті, у Празі все піддається під опис вищезазначеним словом. По другий бік мосту на нас чекав ресторанчик, в якому ми мали знайомство з чеською кухнею. Перший день ми присвятили нефільтрованій Крушовіце, кнедликам, різним м’ясам та підливам, а також супу у хлібі. Як воно все називалося не скажу, але було смачно. Обід коштував приблизно 20 євро. На цьому березі розташований Празький град. Вхід на територію безкоштовний. На території комплексу є різноманітні цікавості для відвідування, але за гроші. Ми думали відвідати Собор Святого Віта, але черга туди була така довга, що я злякався, що життя не вистачить, щоб побачити її кінець. Якщо дивилися фільм євротур, епізод про Лувр, там істотно применшена реальність. У результаті ми просто погуляли територією. Ще там є Золота Вуличка з безліччю сувенірних крамничок. Вхід на вуличку стає безкоштовним з 17:00, але й лави на цій вуличці зачиняються. Оскільки продавці зацікавлені у продажах, то лавочки продовжують бути відкритими ще якийсь час. Ми ж були там близько 17:00, у результаті вирішили не купувати квиток на входи, бо за 20 хвилин усе закриється, а вуличка відкриється.

Попри те, що всередину пам’яток ми не заходили, нам все одно сподобалося гуляти по території Празького Граду. Замки це добре, але сади ще краще. Недалеко від замку були Воянові сади з затишною зеленою травою і гуляючими павичами.

Я завжди казав: Хочеш покращити сад – додай павича. Валяючись на траві, наші ніжки відпочивали. Забавний факт, але цього разу ми знову бачили, як чхає павич. Схоже це не настільки рідкісне явище — павич, що чхає. Для перепочинку, маленький затишний парк якраз.
Недалеко від парку є найвужча вулиця у Празі, зі світлофором, який необхідно переключити, якщо ти по ній рухаєшся.

Дійсно вузька) До речі, цікавий момент, що реальні світлофори на дорогах Праги часто перемикаються на зелений всього на три секунди, чого не вистачає навіть якщо йти дуже швидким кроком.
Плани у нас були генеральськими, я читав путівники, в яких розповідалося, що на Прагу треба виділяти 10 днів. Ми ж вирішили за два, а за фактом помістили в один (напевно, 10 днів це з урахуванням черги до Собору Святого Віта). Від Вулички ми рушили дивитись розписаною стіну Джона Ленона.

Від якої вирушили до храму, де є статуя молодого Ісуса. Коли ми увійшли, якраз почала грати органна музика, причому та композиція, яку, напевно, знає кожен, звучить вона приблизно так “Тада-да там там там, Тада-да тум-тум-тум”, сподіваюся ви зрозуміли) Послухавши композицію і подивившись статую, ми вирушили в Петршинські Сади. Чомусь усі йшли нам на зустріч згори донизу, а ми постійно йшли в круту гору.

Мені це ще тоді здалося підозрілим. Наступного дня в інтернеті ми вичитали, що переважно всі піднімаються на фунікулері вгору. Це називається “А слона ми й не помітили”. З парку були чудові краєвиди на всю Прагу, оповиту променями заходу сонця. Правда захід сонця був у нас за спиною, але ми його бачили по відображенні у вікнах.

У парку ми і відпочивали, і гуляли, парк просто неосяжних розмірів і по суті складається з багатьох з’єднаних парків. З’єднання умовні, їх оком не видно. Вийшли ми з парку десь далеко від центру. Через міст від нас був Танцюючий дім.

Ми вже твердо націлилися рухатися поїсти в рекомендований нам ресторанчик, але на шляху виявили празькі острови і довелося перервати наш похід на відвідування острова. На щастя, острів був невеликий, але затишний. Другий острів ми залишили на наступний день, на який і так мало чого залишилося. Від острова багато хто відпливав на катамаранах різної форми. В основному це були ретро-автомобілі, на яких висіли гасові лампи, що світилися в темряві. Це було романтично та чарівно одночасно. І все-таки їсти хотілося. Незабаром ми дісталися Ресторану “У трьох левів”, якщо я правильно зрозумів його назву.

Празька кухня – неповторна. Наїлися від пуза. Це була наша пізня вечеря, до півночі залишалася година. Нам довелося на цьому місці перервати свої мандрівки та почати далеку дорогу до готелю, доки ходить метро.

Натомість дорога до метро була через нічний центр, хочу зазначити, що навіть уночі у Празі рівно стільки ж туристів на вулицях, як і вдень. Багато старовинних вуличок повністю поглинає натовп, так що місця вистачає всім. Натомість GPS наш зазнав фіаско, його похибка виявилася більшою, ніж розташування сусідніх вуличок, у результаті він постійно помилявся. Після півночі ми повернулися до нашого готелю. Так пройшов наш перший день у цьому чарівному місті.

Зворотний автобус їхав о 23:05, тож весь другий день у нашому розпорядженні. Дорогою з готелю до метро ми знайшли запечатаний Twix. Зі знахідками нам перло на повну. Ми доїхали на метро до самого кінця і опинилися в районі Вишеграду.

Зважаючи на все, це раніше було окреме середньовічне містечко. На виході ми очікували побачити велику фортецю, але замість неї виявилася неосяжна будівля конгресу. Варто визнати, що це найбільша і єдина будівля конгресу, яку ми бачили. На щастя, фортеця виявилася не далеко. У Прагу ми вирушили зовсім без нічого — з напівпорожнім рюкзаком дрібної ручної поклажі. Щоб не повертатися перед автобусом на околицю в готель, ми його взяли з собою і здали на зберігання в першому магазині Вишеграду, що трапився. Жаль у будівлі конгресу нікого не було, мені було б приємно якби мою поклажу охороняв цілий конгрес. Район був реально затишний, тихий та спокійний.

Вранці людей майже не було. Можна було скрізь спокійно виглядати милуючись краєвидами із замкових стін на безтурботну річку та місто. На території був гарний храм із платним входом. Ось чого я зрозуміти не можу, то це плата за вхід до храму.

На літній терасі однієї кафешки вже сиділи ранні відвідувачі з келихами пива. У мене про Прагу склався стереотип, що будь-яка трапеза завжди у них проходить із пивом. Коли вдень це бачиш, якось звичайно сприймаєш, але пиво на сніданок — це цікаво. Від Вишеграда ми пішки вирушили у сторону центру. Місто потроху прокидалося, вулиці оживали, поки ми дійшли до одного з островів, там уже грала музика і гуляли туристи. Поляни острова були заповнені відпочиваючими, переважно сексуальними меншинами. На острові продавалося просто нескінченно смачне морозиво, шкода, що у шлунок нескінченно не влізе. Після обіду в центрі ми перебралися на протилежний берег, там у нас були ще незвідані Летенські сади. Однак довелося знову підніматися вгору. На горі розташований величезний метроном, який відраховує миті історії. Від метронома хочеш до музею, хочеш далі до садів. Ми більше по садах, вибравши собі галявину, позеленіше влаштували собі привал.

Ось за що Празі великий респект, за велику кількість садів у місті. Відчуваєш, що втомився – вибирай найближчий сад і вперед валятися на галявину. Далі як зручно, хочеш грійся на сонечку, хочеш у тіні охолоджуйся. З нашою погодою ми вибрали другий варіант. Напевно, кожен турист Праги вирушає у теплохідну прогулянку річкою, ми не були винятком. Замість заявленої години, кораблик плив 43 хвилини з такою швидкістю, що часом здавалося, що він пливе в інший бік. Вся ця процедура дуже заколисувала. Плюс цієї екскурсії те, що за динаміками розповідають про назви пам’яток та короткий опис про них.
Вийшовши з кораблика ми відкрили для себе ще один райончик, який дивом вчора пропустили, називається Старе-Місце. Одна з визначних пам’яток – синагога, звичайно ж із платним входом. Дослідивши цей райончик ми пішли до магазину іграшок, в якому вчора було закрито одну з секцій на прибирання. Це була аквасекція з різними водними експериментами. З магазину ми вийшли трохи мокрими, але задоволеними. Справа йшла надвечір, для економії часу трапезу влаштували в Макдональдсі. До речі, прикольно, що у них теж є в меню Біг Тейсті. Насправді раніше ми його бачили тільки у нас. Наш виявився смачнішим.
На центральній площі стояв натовп, що дивився шоу. У центрі натовпу стояв факір чи щось подібне до такого.

Я не спойлеритиму, але було дуже смішно. Думаю, він часто проводить це шоу, було близько 19:00. На одній із непримітних вуличок учора вночі бачили банер про якесь унікальне світлове шоу.

Коштували квитки від 6 євро з особи. В інтернеті не було поганих відгуків, та й взагалі, чесно кажучи, відгуків майже не було. Ми вирішили з’ясувати що це. Зал був зовсім невеликий, по центру натягнуте поглинаюче світло полотно. Згасло світло, настала повна темрява, на сцену вийшло двоє хлопців з ультрафіолетовими лампами. Ось ви вірите в чаклунство? Вам обов’язково потрібно відвідати це шоу. Це щось подібне до малювання піском, тільки тут картини виходили з відбитків поглиненого світла на полотні і плавно згасали. Ми пробували зробити пару фотографій, але чари сучасна техніка не в змозі сфотографувати. Шоу називається Лайт Арт Шоу, квитки купували тут. У нас і так про Прагу склалося враження, що місто просякнуте магією, а тут ще це шоу довершило картину.

Останні кілька годин ми присвятили відвідуванню денних пам’яток у нічних окрасах. Переходячи Карлів міст по дорозі назад нас застав шикарний десятихвилинний салют. Ми опинилися у потрібний час, у потрібному місці.

Я не знаю, хто і скільки тисяч євро вклав у цей салют, але такого масштабу я бачив всього пару разів, причому минулого разу це було 15 років тому, коли офіс під нашим будинком влаштував грандіозний корпоратив. Діставшись до автобуса, ми вирушили в нашу нічну подорож назад до Кракова. Отакі видалися вихідні. На завершення оповідання можна сказати тільки одне — ПРАГА МИ КОХАЄМО ТЕБЕ!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 12.08.2016 – 15.08.2016
Тип поїздки: Вік-енд
Тривалість: 2 повних дні
Віза: Отримували самостійно для португальської подорожі
Екскурсії: Усі самі
Складність поїздки: 4/10 (Нижче середньої)