Кількість відпусток зменшується, а кількість акцій на квитки зростає. Я вирішив спробувати собі новий підхід. Взявши на роботі ноутбук ми вирушили на тиждень жити до друзів до Кракова. Вдень працюю, увечері гуляємо. Ідилія. Оскільки сусідня країна – Чехія, то відвідування Праги на вихідних було намічено ще до того, як ми викупили квитки до Кракова. Питання добирання до Праги було дуже складним. У результаті, найбільш раціональним варіантом став туди — блаблакаром (по 13 євро), а назад нічним автобусом (по 19 євро).

В дорозі

Оскільки за кордоном ми без роумінгу, зв’язатися з водієм в екстреній ситуації буде непросто. Причому водій сам був у роумінгу. На заздалегідь обумовленому місці ми 30 хвилин шукали одне одного. Як мінімум тому, що замість дівчини у чорній сукні та хлопця у синій футболці з чорним рюкзаком був лише хлопець у синій футболці без рюкзака. Дорога зайняла 6,5 години. Приїхали ми після опівночі, на метро не встигли, але успішно скористалися безкоштовною поїздкою на убері, яка видається за реферальну реєстрацію. Щоправда, скористалися з другого разу, вперше не туди машину замовили, за що з нас було списано 50 грн) Жінка на рецепції готелю попросила наші “Обидва паспорти” і дуже здивувалася, коли у нас їх виявилося не два, а три). У готелі нас спіткало почуття, опису якого немає в українській мові. Це почуття, коли ти хочеш якнайшвидше побачити нове місто і країну, але тобі спочатку треба поспати, потім поїсти і тільки тоді розпочинати огляд визначних пам’яток. Перший раз я пам’ятаю, що таке почуття було в Грузії.

Передчуття завтрашнього дня

Готель був розташований на околиці міста, але мав дві переваги, особисті зручності та найкращі сніданки. Треба було визначити скільки тобі їхати часу до центру та купити відповідний квиток, але табло з інформацією про наступний поїзд висить унизу на платформі поза зоною видимості. Варіантів часу три, 30 хв, 90 хв, весь день. Потрібно кинути дрібні гроші в приймач монет і натиснути одну з 12 кнопок. Призначення всіх кнопок ми довго розгадували. Чи правильно ми розгадали залишається загадкою, оскільки жодного разу не напоролися на контролерів. Вони б нам точно розповіли яка була правильна відповідь. Але на правду було схоже.
Вийшли ми десь у центрі. Тепер треба було поміняти гроші, Прага славиться обманами туристів в обмінних пунктах, тому міняти треба там, де тобі порадив хтось зі знайомих. У нас на карті було відзначено такі обмінки. Дорогою натрапили на магазин Hameleys, в який нас посилено зазивав великий плюшевий ведмідь і, схоже, Сіндерелла.

Пам’ятайте магазин іграшок Дункана із фільму «Один удома». Ми потрапили у щось схоже. Дитинство повернулося! Ми будували місто з Майнкрафтових кубів, ми працювали на екскаваторах,

стріляли по мішенях, змінювалися в розмірах на підлозі магічного будинку, безтурботно летіли вниз по крутій трубі, що з’єднувала поверхи і багато іншого, час летів швидко.

Помінявши євро на крони, ми вирушили культурним маршрутом. Прага нас справді вразила розмірами старого міста. Подивившись на куранти та центральну площу, ми пішли до музею. Чесно кажучи, в Музеї ми зазвичай не ходимо, тому що любимо більш активні заняття, але це було винятком. Ми розпочали з другого поверху. На цьому поверсі були переважно традиційні пристосування різних часів. Я навіть не здогадувався скільки у цьому світі різновидів пристосувань підвищення життєвого тонусу. На третьому поверсі експонати сподобалися менше, тому що в основному були націлені на брутальність і біль, хоча там теж були досить кумедні речі. Спустившись на перший поверх, нас чекало довге чорно-біле кіно зі змістом.

Фільм був про хитрого лікаря, який зловживає своєю професією стосовно пацієнток, і його дружину, яка на знак помсти закрутила з покоївкою та дворецьким. Так, музей історії Секс Машин коштував своїх 500 крон (9 євро). Неподалік музею був ще музей історії Apple, але на тлі попереднього його відвідування не обіцялося бути таким цікавим, зате по смачному яблуку безкоштовно отримали.

У центрі міста ціни на воду були дорожчими разів у 5, ніж у маркетах на околиці. Пити хотілося дико, але купувати воду за 50 грн замість 9 якось жабка давила. У результаті наші думки матеріалізувалися і перед нами на асфальті опинилася запечатана пляшка води зі спортивною насадкою непроливайкою. Головне, що думки не матеріалізувалися під час відвідування третього поверху музею) У самому місті якось людей небагато.

Їх стає багато при наближенні до Карлового мосту. Причому там явний натовп рухає саме у твою сторону, але з боку міста такого натовпу немає, ніби розчиняються у місті. Сам міст можна описати одним довгим словом — крутоооооооо! Та й узагалі настрій був на висоті, у Празі все піддається під опис вищезазначеним словом. По другий бік мосту на нас чекав ресторанчик, в якому ми мали знайомство з чеською кухнею. Перший день ми присвятили нефільтрованій Крушовіце, кнедликам, різним м’ясам та підливам, а також супу у хлібі. Як воно все називалося не скажу, але було смачно. Обід коштував приблизно 20 євро. На цьому березі розташований Празький град. Вхід на територію безкоштовний. На території комплексу є різноманітні цікавості для відвідування, але за гроші. Ми думали відвідати Собор Святого Віта, але черга туди була така довга, що я злякався, що життя не вистачить, щоб побачити її кінець. Якщо дивилися фільм євротур, епізод про Лувр, там істотно применшена реальність. У результаті ми просто погуляли територією. Ще там є Золота Вуличка з безліччю сувенірних крамничок. Вхід на вуличку стає безкоштовним з 17:00, але й лави на цій вуличці зачиняються. Оскільки продавці зацікавлені у продажах, то лавочки продовжують бути відкритими ще якийсь час. Ми ж були там близько 17:00, у результаті вирішили не купувати квиток на входи, бо за 20 хвилин усе закриється, а вуличка відкриється.

Попри те, що всередину пам’яток ми не заходили, нам все одно сподобалося гуляти по території Празького Граду. Замки це добре, але сади ще краще. Недалеко від замку були Воянові сади з затишною зеленою травою і гуляючими павичами.

Я завжди казав: Хочеш покращити сад – додай павича. Валяючись на траві, наші ніжки відпочивали. Забавний факт, але цього разу ми знову бачили, як чхає павич. Схоже це не настільки рідкісне явище — павич, що чхає. Для перепочинку, маленький затишний парк якраз.
Недалеко від парку є найвужча вулиця у Празі, зі світлофором, який необхідно переключити, якщо ти по ній рухаєшся.

Дійсно вузька) До речі, цікавий момент, що реальні світлофори на дорогах Праги часто перемикаються на зелений всього на три секунди, чого не вистачає навіть якщо йти дуже швидким кроком.
Плани у нас були генеральськими, я читав путівники, в яких розповідалося, що на Прагу треба виділяти 10 днів. Ми ж вирішили за два, а за фактом помістили в один (напевно, 10 днів це з урахуванням черги до Собору Святого Віта). Від Вулички ми рушили дивитись розписаною стіну Джона Ленона.

Від якої вирушили до храму, де є статуя молодого Ісуса. Коли ми увійшли, якраз почала грати органна музика, причому та композиція, яку, напевно, знає кожен, звучить вона приблизно так “Тада-да там там там, Тада-да тум-тум-тум”, сподіваюся ви зрозуміли) Послухавши композицію і подивившись статую, ми вирушили в Петршинські Сади. Чомусь усі йшли нам на зустріч згори донизу, а ми постійно йшли в круту гору.

Мені це ще тоді здалося підозрілим. Наступного дня в інтернеті ми вичитали, що переважно всі піднімаються на фунікулері вгору. Це називається “А слона ми й не помітили”. З парку були чудові краєвиди на всю Прагу, оповиту променями заходу сонця. Правда захід сонця був у нас за спиною, але ми його бачили по відображенні у вікнах.

У парку ми і відпочивали, і гуляли, парк просто неосяжних розмірів і по суті складається з багатьох з’єднаних парків. З’єднання умовні, їх оком не видно. Вийшли ми з парку десь далеко від центру. Через міст від нас був Танцюючий дім.

Ми вже твердо націлилися рухатися поїсти в рекомендований нам ресторанчик, але на шляху виявили празькі острови і довелося перервати наш похід на відвідування острова. На щастя, острів був невеликий, але затишний. Другий острів ми залишили на наступний день, на який і так мало чого залишилося. Від острова багато хто відпливав на катамаранах різної форми. В основному це були ретро-автомобілі, на яких висіли гасові лампи, що світилися в темряві. Це було романтично та чарівно одночасно. І все-таки їсти хотілося. Незабаром ми дісталися Ресторану “У трьох левів”, якщо я правильно зрозумів його назву.

Празька кухня – неповторна. Наїлися від пуза. Це була наша пізня вечеря, до півночі залишалася година. Нам довелося на цьому місці перервати свої мандрівки та почати далеку дорогу до готелю, доки ходить метро.

Натомість дорога до метро була через нічний центр, хочу зазначити, що навіть уночі у Празі рівно стільки ж туристів на вулицях, як і вдень. Багато старовинних вуличок повністю поглинає натовп, так що місця вистачає всім. Натомість GPS наш зазнав фіаско, його похибка виявилася більшою, ніж розташування сусідніх вуличок, у результаті він постійно помилявся. Після півночі ми повернулися до нашого готелю. Так пройшов наш перший день у цьому чарівному місті.

Зворотний автобус їхав о 23:05, тож весь другий день у нашому розпорядженні. Дорогою з готелю до метро ми знайшли запечатаний Twix. Зі знахідками нам перло на повну. Ми доїхали на метро до самого кінця і опинилися в районі Вишеграду.

Зважаючи на все, це раніше було окреме середньовічне містечко. На виході ми очікували побачити велику фортецю, але замість неї виявилася неосяжна будівля конгресу. Варто визнати, що це найбільша і єдина будівля конгресу, яку ми бачили. На щастя, фортеця виявилася не далеко. У Прагу ми вирушили зовсім без нічого — з напівпорожнім рюкзаком дрібної ручної поклажі. Щоб не повертатися перед автобусом на околицю в готель, ми його взяли з собою і здали на зберігання в першому магазині Вишеграду, що трапився. Жаль у будівлі конгресу нікого не було, мені було б приємно якби мою поклажу охороняв цілий конгрес. Район був реально затишний, тихий та спокійний.

Вранці людей майже не було. Можна було скрізь спокійно виглядати милуючись краєвидами із замкових стін на безтурботну річку та місто. На території був гарний храм із платним входом. Ось чого я зрозуміти не можу, то це плата за вхід до храму.

На літній терасі однієї кафешки вже сиділи ранні відвідувачі з келихами пива. У мене про Прагу склався стереотип, що будь-яка трапеза завжди у них проходить із пивом. Коли вдень це бачиш, якось звичайно сприймаєш, але пиво на сніданок — це цікаво. Від Вишеграда ми пішки вирушили у сторону центру. Місто потроху прокидалося, вулиці оживали, поки ми дійшли до одного з островів, там уже грала музика і гуляли туристи. Поляни острова були заповнені відпочиваючими, переважно сексуальними меншинами. На острові продавалося просто нескінченно смачне морозиво, шкода, що у шлунок нескінченно не влізе. Після обіду в центрі ми перебралися на протилежний берег, там у нас були ще незвідані Летенські сади. Однак довелося знову підніматися вгору. На горі розташований величезний метроном, який відраховує миті історії. Від метронома хочеш до музею, хочеш далі до садів. Ми більше по садах, вибравши собі галявину, позеленіше влаштували собі привал.

Ось за що Празі великий респект, за велику кількість садів у місті. Відчуваєш, що втомився – вибирай найближчий сад і вперед валятися на галявину. Далі як зручно, хочеш грійся на сонечку, хочеш у тіні охолоджуйся. З нашою погодою ми вибрали другий варіант. Напевно, кожен турист Праги вирушає у теплохідну прогулянку річкою, ми не були винятком. Замість заявленої години, кораблик плив 43 хвилини з такою швидкістю, що часом здавалося, що він пливе в інший бік. Вся ця процедура дуже заколисувала. Плюс цієї екскурсії те, що за динаміками розповідають про назви пам’яток та короткий опис про них.
Вийшовши з кораблика ми відкрили для себе ще один райончик, який дивом вчора пропустили, називається Старе-Місце. Одна з визначних пам’яток – синагога, звичайно ж із платним входом. Дослідивши цей райончик ми пішли до магазину іграшок, в якому вчора було закрито одну з секцій на прибирання. Це була аквасекція з різними водними експериментами. З магазину ми вийшли трохи мокрими, але задоволеними. Справа йшла надвечір, для економії часу трапезу влаштували в Макдональдсі. До речі, прикольно, що у них теж є в меню Біг Тейсті. Насправді раніше ми його бачили тільки у нас. Наш виявився смачнішим.
На центральній площі стояв натовп, що дивився шоу. У центрі натовпу стояв факір чи щось подібне до такого.

Я не спойлеритиму, але було дуже смішно. Думаю, він часто проводить це шоу, було близько 19:00. На одній із непримітних вуличок учора вночі бачили банер про якесь унікальне світлове шоу.

Коштували квитки від 6 євро з особи. В інтернеті не було поганих відгуків, та й взагалі, чесно кажучи, відгуків майже не було. Ми вирішили з’ясувати що це. Зал був зовсім невеликий, по центру натягнуте поглинаюче світло полотно. Згасло світло, настала повна темрява, на сцену вийшло двоє хлопців з ультрафіолетовими лампами. Ось ви вірите в чаклунство? Вам обов’язково потрібно відвідати це шоу. Це щось подібне до малювання піском, тільки тут картини виходили з відбитків поглиненого світла на полотні і плавно згасали. Ми пробували зробити пару фотографій, але чари сучасна техніка не в змозі сфотографувати. Шоу називається Лайт Арт Шоу, квитки купували тут. У нас і так про Прагу склалося враження, що місто просякнуте магією, а тут ще це шоу довершило картину.

Останні кілька годин ми присвятили відвідуванню денних пам’яток у нічних окрасах. Переходячи Карлів міст по дорозі назад нас застав шикарний десятихвилинний салют. Ми опинилися у потрібний час, у потрібному місці.

Я не знаю, хто і скільки тисяч євро вклав у цей салют, але такого масштабу я бачив всього пару разів, причому минулого разу це було 15 років тому, коли офіс під нашим будинком влаштував грандіозний корпоратив. Діставшись до автобуса, ми вирушили в нашу нічну подорож назад до Кракова. Отакі видалися вихідні. На завершення оповідання можна сказати тільки одне — ПРАГА МИ КОХАЄМО ТЕБЕ!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 12.08.2016 – 15.08.2016
Тип поїздки: Вік-енд
Тривалість: 2 повних дні
Віза: Отримували самостійно для португальської подорожі
Екскурсії: Усі самі
Складність поїздки: 4/10 (Нижче середньої)