Літні Високі Татри

Безумовно одним з основних відкриттів нового року стали Татри. Навіть не можу зрозуміти чого ми за стільки разів відвідування Польщі не разу не відкривали для себе цю гірську красу, яка настільки поруч до Кракова. Хоча з іншого боку якби ж я знав про ту красу, то усі наші маршрути кожен раз були тільки у цей регіон. А так треба ще світ дивитись. Зараз не дуже багато часу на написання розповідей, але вже пройшло кілька місяців, а поїздка у Старий Смоковець все гріє і гріє своїми спогадами. Старий Смоковець це горне містечко у Словаччині що знаходиться в трьох годинах автобусом від Кракова. Цікавий факт, але ця поїздка у нас вийшла не з першого разу. Ми заздалегідь купили автобусні квиточки та забронювали готель. Але було підвішене одне питання, чи маємо ми право покидати Польщу після того, як у нас вичерпалось 90 безвізових днів. Відповідь на це питання не знали навіть на гарячій лінії уряду Польщі коли я їм зателефонував. Це питання регулювалось одним із польських нових законів, котрий написаний так, що його можна трактувати у будь-якому напрямку. Був ризик не повернутись назад до Польщі. То ж ми за тиждень скасували квитки із готелем. На мене це призвело неочікуваний удар. Під час воєнних подій і так не дуже стабільний емоційний стан, а тут ще трапляється те чого я завжди уникав усіма можливими шляхами скасування подорожі. Два дні на межі депресії і було прийнято рішення купити нові квитки на ті самі дати.

Цікавий факт, але готель вийшов значно дешевше ніж різниця на втраченій комісії за скасовані квитки. Зі сторони може здатись що навіщо так ризикувати їхати у дводенну подорож, але коли ці подорожі складають основну мету життя, то рішення приймаються трохи по іншому. Тож було прийняте тверде рішення їхати, але про всяк випадок вимкнули польські сім картки. Як пройде сама подорож було цікаво не тільки нам, але і цілому волонтаріату де ми працюємо і багатьом українцям що приходили до нас із питанням переміщення між кордонами. Волонтер Ярка попросилась поїхати з нами, але у мене була для неї контрпропозиція. Авжеж вона може поїхати, але попереднім автобусом. І якщо її зупинять і дадуть право на один телефонний дзвінок, то вона повинна буде зателефонувати саме нам, щоб ми не сідали до автобуса.

Настав час X. Краківські види змінилися гірськими закопанськими панорамами, і ми під’їжджали усе ближче та ближче до кордону. 500 метрів, 300 метрів, 100 метрів. Щось оголошує водій і зупиняється за 5 метрів від стовпа. От і приїхали. Але усе добре, це всього лише перекур.

Мишко, уявляєш, якщо зробиш ще крок, то зарахується нова країна! Ми вийшли з автобуса і тихенько перейшли за стовпчик, наче ми там і стояли до цього. Да давайте вже швидше паліть та погнали, бо трохи в напряг стояти прямо на кордонній смузі. Поїхали, фух.

Татранська Ломниця

Це була наша перша зупинка. Це невеличке містечко, але має і ресторанчики і канатну дорогу. Ми швиденько пообідали супчиками і побігли шукати канатку. Супчики ми обрали через те що ми були трохи уже обмежені в часі. Взагалі у нас завжди є два вороги, це расіянські потвори та час якого завжди не вистачає у подорожах.

Благо зараз сучасні мапи можуть розрахувати с точністю до хвилини твій маршрут. Одна проблема, канатні підйомники тут коштують за ціною лоукост авіаквитків, але повірте мені вони знають за що беруть гроші, воно того вартує. На самий верх сьогодні вже підйомів не було, проте можна піднятись на гірське озеро.

З цього моменту ми зрозуміли що гірські озера це настільки красиве природне явище, що за можливості його треба завжди додавати до маршруту. Як і у випадку з екзотичними океанами не одна фотографія не зможе передати усю красу, треба їхати ти і бачити це на власні очі. Який цей світ прекрасний. І навіть прекрасний той вагончик що зараз підіймається без нас на самий верх. Усе це виглядає дійсно фантастично. Та ще й тут є безліч гірських маршрутів. Ми собі вже обрали тропу і вирушили вперед. Йти хотілось вічно, але знову таки час… Хоча мені здається якби ми могли б зупиняти час, то усе одно нам би його не вистачало на усі маршрути що нам спонтанно трапляються під час подорожей.

Тож треба повертатись униз і їхати далі. До речі ця зупинка у нас була на маршруті тільки завдяки, тому що тут була зупинка автобуса. Спочатку ми вагались чи підійматись сюди, але підійматись обов’язково треба. Поїхали далі. У цій гірській частині Словаччини дуже добра залізнична розв’язка. Тут курсує три потяги що об’єднують два курорти із Попрадом. Ціна за квиток залежить від відстані, але за частіше не більша за півтора євро з дорослого. Самі сегменти маршруту теж завдовжки у середньому 45 хвилин. Тож можна комфортно подорожувати. І потяги чекають друг на друга. Ми зробили пересадку на високих Татрах і поїхали до Попраду.

Попрад це містечко чимось схоже на наш Старокостянтинів, такі ж невисокі дома та затишні вулочки. Зі Словацькою кухнею ми близько познайомились у торговому центрі на фудкорті. Правда нажаль тут була більше європейська кухня, але усе одно було смачно. Але чого я загадав взагалі про цей фудкорт. Біля нас за сусіднім столиком хтось забув жіночу сумочку. Треба було знайти власницю. Тим паче Даша її бачила. Але усі наші пошуки були марні.

На фудкорті сумку теж не залишиш, бо за сусіднім столиком обідають як заведено толерантно казати представники ромської нації. Пошуки були марними, ми її віднесли до інформейшен центру. Цікавий факт, але схоже що у цей момент ми запустили бумеранг добра котрий дуже скоро до нас повернеться, але нажаль не у вигляді вбитого рашиста. Хоча хто знає, будемо сподіватись що саме від нашого фінансування хоча б одну потвору знищили. У Попраді сьогодні було свято, тут був фестиваль Італійської кухні і музичний концерт із цього приводу. Тож ми навіть взяти на себе частинку святкової атмосфери. Мишко навіть взяв участь у родео! Вже вечоріло, тож треба було їхати у село Нова Лесна, де нас чекало свіже гірське повітря, неймовірний ландшафт і затишна кімната. Саме цей момент у мене тепер асоціюється із цією подорожжю. Село, купками в’ються над полем комарики, вечірнє повітря холодними масами час від часу обіймає чи просто чекає на тебе у низинах. Кинули у номері речі і пішли гуляти-зустрічати перші зірки.

Мишко вирішив лишитись у номері. Як у справжній казці ми гуляли не самі десь у полі гуляв зайчик що навіть разок нам показав себе у вечірніх сумерках. Коли ми повертались у готель, то на вулиці нас зустрів Мишко із фразою “Що, не очікували мене тут зустріти?)” Він вийшов на подвір’я сказати, щоб ми лишили йому телефон, а двері за ним захлопнулися… Добре що хоч літо на дворі було. Мені настільки зайшло це містечко, що я ще пішов уночі гуляти роздивлятись ті далекі та безтурботні сузір’я у небі. Там далеко нема не війни, ні корони, ні турбот. Хоча там, мабуть, інше життя та інші проблеми… Як же яскраво сіяв місяць у небі.

Штрбське плесо

Із самого ранку ми вирушили далі, поснідав місцевими пиріжками що ми прикупили з вечора. Ми тримали курс на Штрбське плесо, це ще один місцевий курорт у горах. Сама залізнична станція теж знаходиться на висоті, тож на потягу  їдеш усе вище та вище. Коли ми приїхали, то помітили що курорт не такий маленький як я собі уявляв, тут ціле місто.

Файне, красиве. Але спочатку гори! Де тут канатка? Далі події розвивались наче в якомусь анекдоті. Треба було лише сісти на підвісну лаву, тільки ноги відірвались від землі як ми зрозуміли що телефон Даші залишився у потягу… Ми їдемо у гори де майже не буде зв’язку. Але це цивілізована країна, хтось обов’язково його знайде. Але є одна проблема, головне, щоб телефон не віднесли до поліції, бо із нашим невизначним статусом що до перетину внутрішніх кордонів аж ніяк не треб зайвий раз паспорти на перевірку давати. Як тільки доїхали на гору одразу поповнили роумінг на сім картках, телефонуємо…Ніхто не бере… У цей момент жінка намагалась розібратись як на українському телефоні взяти слухавку))) Ситуація доволі знайома, мав таку ж проблему коли знайшов чийсь телефон у Туреччині і теж не міг взяти слухавку… З другої спроби усе вдалось і жінка повідомила що телефон на залізничній касі буде нас чекати до вечора. На щастя мова у Словаччині зрозуміла на слух. Хоча можливо вона просто розмовляла польською з нами. Тепер на один гаджет у нас менше, ніщо не буде відволікати від місцевих панорам, а вони тут як завжди неперевершені. Тут є і види на озера і навіть сніг.

Особливо сміливі навіть покатались по слизькій поверхні. Ми врахували той факт що за снігом просто крутий обрив і вирішили що життя дорожче. Сама краса мандрівників чекає на вершині гори!

Але годинку прийдеться підійматись ніжками. Якщо любите гори, ви не розчаруєтесь у цих місцях, просто візьміть фліксбас із Кракова у Старий Смоковець чи Татранську Ломницю і ви в гірському раю. Знизу на відважних мандрівників чекає смачний обід, тут велика фуд зона де можна знайти ресторанчик на свій смак. А після трапези обов’язкова прогулянка навколо мальовничого озера, щоб трохи набраних калорій спалити.

Оскільки до зворотного автобуса у нас ще був час, ми випадково відвідали музей сучасного мистецтва просто неба у Старому Смаковці. Це маршрут хвилин на 30 по лісово-пагорбовій місцевості де час від часу будуть стояти доволі дивакуваті витвори мистецтва. Але це так, щоб час скоротати, головне то гори тут. Ну що ж поїхали назад у Краків, волонтерська місія кличе!

Високі Татри


Це вже стало одним із наших традиційних направлень для активного відпочинку – Високі Татри Словаччини. На цей раз до нашої делегації приєдналася Дашина мама. На наше щастя фліксбас поставив на маршрут додаткові автобуси і тепер зовсім зручно можна з’їздити туди-назад за один день. Краківський магазин Керфур почав продавати японські суші-трикутники. Це було однією з основних страв у нашому раціоні під час подорожі по Японії. Тепер же зручно їх брати із собою в дорогу під час подорожей по Європі.

Татранська Ломниця

Прямо на виході з автобуса на нас чекав банер “Не пропустіть свято собак”. Цікаво, а коли? Сьогодні! Оце ми вчасно приїхали! Вперед на канатну дорогу, а за одно і розберемося що там за свято. На канатці ми піднялись до озера… Але нажаль озеро було під такою товщею снігу, що навіть було важко повірити в існування озера. Особливо коли ти фотографуєшся прямо на його середині.

Скажімо так, для тих хто не катається на лижах чи бордах треба обирати літній період для підйому, бо снігу тут, м’яко кажучи, як у горах! Звичайно, зимові краєвиди з такої висоти теж вражають, але літні на нашу думку красивіші.

А ось свято собак, що проводилося на початковій станції дійсно вартує того, щоб на нього приїхати сюди. Спочатку для нас співало дерево. Підозрюю, що дерево то, мабуть, костюм для іншого свята, який влучно застосували і на цьому.

Потім у нас була фотосесія в справжніх іглу, а у Даші навіть поїздка на санчатах, яку тягли собачки. Але оскільки живих собачок нам було шкода, то ми обрали іграшкових, радощів від того було не менше.

Доки Даша каталась, я виловив із льоду великого лосося – голими руками! Але це ще не все, далі на нас чекав справжній сніговий лабіринт.

Щоправда, висота не вище пояса, щоб ніхто не загубився. Але було весело, та ще й під яскраву сонячну погоду.

Старий Смоковець

Наша сьогоднішня мета чекала нас саме у Старому Смоковці, туди можна легко дістатись за 15 хвилин на поїзді, квитки коштують по одному євро. Як тільки приїхали – першою справою поїсти. Ми обрали перспективний ресторан із рейтингом 4,7 із 5. Але нажаль після нашої трапези рейтинг ресторану став дещо нижчим, бо малі порції у ресторані Словаччині це як весілля без музики. На каву зі смаколиком вирішили зайти у сусідній ресторан, після чого зрозуміли що попередній був і не такий вже поганий))) А тепер вйо до Гребієнка!

На верх гори ми піднялись на фунікулері, там на нас чекала справжня крижана казка. Тут кожен рік будують масштабні крижані проекти. На цей раз тут побудували великий Храм Гробу Господнього, а також виготовили купу крижаних статуй.

Доречі це був наш перший досвід такого роду. Я завжди мріяв побачити щось подібне і ось чергова мрія втілилась в реальність. Загалом круто мати купу мрій, а ще крутіше втілювати їх. Мабуть, найскладніша по втіленню мрія була моя гра Місячної сонати на синтезаторі.


Далі у нас шляхи тимчасово розходилися, ми із Ніною пішли трохи погуляти горами, а Даша з Мишком помчали вниз гори на санчатах. Правда, помчали відносно, бо першу третину маршруту вони трохи застрягли, але потім наздогнали втрачене. Для мене із моїми зламаними руками санчата поки що недосяжна мрія, яка колись знову стане реальністю, а поки що я можу насолоджуватись гірським пейзажем, та й взагалі радіти що вижив після того падіння з велосипеду.


Ось така у нас видалась міні-подорож на сім годин. Тепер із нетерпінням чекаємо літнього сезону, щоб повернутися на трекінговий маршрут між Татранською Ломницею та Старим Смоковцем, тож Словаччина чекай на нас!

Словаччина 2015

Оскільки щедра Іспанія нам відкрила мультивізу, для подорожі на Канарські острови, ми просто не могли не скористатися цим на повну. Буквально в день, коли ми дізналися, що віза – мульти, я перебрав купу авіасайтів та напрямків визначивши наш подальший маршрут. Віза була лише на 30 днів, тому графік вийшов дуже щільним. Хоча мені здається, що якби відкрили на більше, то щільність не ослабла б😊 Оскільки у першому закордонному паспорті за 4 роки я витратив майже всі сторінки, перед поїздкою для перестрахування довелося оформити ще один. При невдалому розкладі я міг опинитися з візою, але без сторінок) Тепер повернемося в ті теплі Канарські острови. Але на жаль їхні обриси оповиті нічною гущею пропливали за ілюмінатором. Попереду ми мали пересадку тривалістю 30 годин в Угорщині. Але дві Угорщини за один рік, не комільфо, тому ми собі вирішили використати цю можливість для відкриття іншої країни. Прилетівши о пів на першу ночі, ми замовили шатл з аеропорту в готель (28 євро з двох в обидва кінці) Готель був стратегічно розташований біля вокзалу Келеті. Я попередив ресепшен про те, що ми будемо після першої, проте ми стоїмо під дверима і безуспішно намагаємося віддомофонити. Щасливим збігом вулицею гуляла дівчина і проходила біля нас у той момент як чийсь сонний голос нам на гарному угорському щось почав розповідати. Дівчина поспілкувалась із голосом, і сказала нам, що нікого немає і всі сплять. Але тут був нелогічний нюанс, адже якщо вона з кимось спілкувалася, то мало того, що хтось там є, то він ще й не спить. Дівчина увійшла до нашого становища, ми разом посміялися, а потім з’ясувалося, що вона не має на рахунку грошей, щоб зателефонувати адміністрації. Ситуацію посилювало те, що через 3 години ми мали поїзд в іншу країну і якось все зовсім поверталося не в наш бік. Але тут нам відкрила господиня, яка сказала, що була в іншій кімнаті і не чула дзвінок, а в домофон із нами говорив постоялець, якого ми розбудили своїм дзвінком. Шикарно, будильник показав, що ми можемо ще поспати аж 2 години 40 хвилин. І, як на зло, спати взагалі не хотілося, я так і не зміг заснути, принаймні мені так здавалося. О пів на четверту задзвонив злий будильник і ми перебралися в поїзд на вокзал біля якого жили. Купе виявилося лише нашим та дуже затишним. А щоб, напевно, воно було нашим, я завісив скляні двері шторами і зачинив на замок. Оскільки місць у поїзді повно, новоприбулі легко поселяться в іншому купе, а то ще підсяде якийсь «Міскузі» з “Євротура” і що нам робити. До речі, у нас був вибір між Братиславою та Австрією. Але Братислава мала дві переваги — їхати трохи менше, і хлопці з Євротура там непогано гуляли на долар і вісімдесят три центи. Та й загалом досить тематично було відвідати це місто після неоднократного перегляду фільму. За дві з половиною години дороги доспали втрачене. Я ще пам’ятаю прокинувся з думкою про те, що я в літаку не додивився Міньйонів, подивився їх 20 хвилин і продовжив спати. І вуа ля. Ми рано вранці у Братиславі! Хоча вчора вдень були ще на Канарах, а вночі спали у Будапешті.

Братислава

Погода була ясною та морозною. Снідали просто у кафешці на вокзалі, правда своєю їжею, а в них замовили два чаї по два євро. Їм добре, нам добре, та й після Канар це була взагалі не ціна за чай) Синхронізувавши карту на планшеті з новою місцевістю та підвантаживши нові скарби у додатку Geocatching, ми пішки вирушили прямо до центру. Дорогою до центру я сильно спіткнувся об горб серед тротуару. Спотикання було настільки несподіваним, що я розбив собі всі стереотипи про європейські дороги. Почав вдивлятися, а вони взагалі не рівні, виявляється. Думаю, Україна вже має дороги не в гіршому стані, ніж у Європі. Якщо у нас продається в магазинах-секондах «Одяг із Європи», то в Європі можна зустріти секонди «Одяг із Голландії». Але те, що мене справді шокувало, це коли захотілося в туалет. На багатьох ресторанах висіли таблички у форматі «Туалет тільки для відвідувачів», а у Макдональдсі він був просто за гроші, інакше турнікет тебе не пропустить.

Щиро кажучи, платний туалет у Макдональдсі це ніяк не надало краси Словаччини. Добре, що у дорогих та пафосних ресторанах туалети були безкоштовні. Але, за великим рахунком, по Братиславі всю Європу судити не можна, поїздимо і зможемо детальніше порівняти. Хоча якщо порівняти платний туалет Братислави проти безкоштовного на Шрі-Ланці, де навіть папір подавали, щоб руки витерти в найпростішій забігайлівці, то Азія явно перемагає. Дуже порадувала їх мова. Ми їм говоримо українською, нам відповідають словацькою і при цьому ми один одного чудово розуміємо. Спочатку говорили з перехожими англійською, але потім в однієї дівчини уточнили, чи розуміє вона українську, і попросили її перейти на словацьку. Мова реально дуже прикольна і було приємно спілкуватися трохи схожими мовами, але зовсім різними Коли ми були на фінішній прямій до центру нам бабуся так і сказала: «Йти пів року за носом!» Тобто пів години пішки по прямій)

З ранку на головній площі було робити нічого, оскільки новорічні ярмарки були ще закриті. Тому ми вирушили знайти пару скарбів Геокешу, і таким чином дістатися до замку. Вказівники на платний туалет у замку почалися мало не за кілометр, причому на вказівниках навіть натяку не було, що він платний і коштуватиме майже євро. Панорама із замку відкрилася цікава, на групу червоних дахів у центрі. А найцікавіше це те, що на планшеті був вказаний скарб лише за десяток метрів від нас. Шукали ми його, мабуть, хвилин 40. Вже в повному розпачі, замучені провалом, я зміг розгледіти контейнер, який лежав на одному з дахів замку і тонку нитку, що тяглася вгору, щоб скарб можна було витягнути.

Але замок з нами не хотів розлучатися, більшість стежок заводила в глухий кут чи куди завгодно, але тільки не до виходу. Поборовши стежки що переплітаються навколо замку, ми-таки змогли вибратися з нього. На цьому в принципі головні визначні пам’ятки і закінчилися😊

До вечора неквапливо гуляли вуличками. А ввечері завітали на ярмарку попити глінтвейну у прикуску зі Штруделями. Новорічні ярмарки – це завжди весело. Після важкої ночі добирання з Канар через Будапешт до Братислави, на нас чекав не менш складний маршрут до Києва. Проїхавши дві з половиною години поїздом, у нас було ще навіть 5 годин поспати, щоб потім пересісти на літак, з якого відразу на роботу. Контраст був ще той.

Шпигунські ігри

Коли ми вночі заїхали до готелю Будапешта, на ресепшені як завжди нікого не було, а на дверях висіла табличка, будь ласка, підійдіть о 10 ранку на ресепшен, щоб заплатити за номер. Але оскільки о десятій ранку я вже повинен бути як огірок на робочому місці, то у нас вийшло нестикування. Проблему ще посилювало те, що готівкою у нас не вистачало два євро та двадцять центів. Оглянувши номер, ми знайшли гроші в батареї, які там лежали століттями, бо ніхто їх не міг дістати. Імовірно, це було 2 євро. Розібравши і зібравши радіатор, ми стали багатшими на десять євро центів. Тепер у нас не вистачало лише 2,10. Я зсунув лампу, щоб було видно, що вона не на своєму місці, а під лампу сховав гроші, про що повідомив готель по емейлу. До грошей поклав записку, що 2,10 євро переведу будь-яким зручним способом. А на двері повісили табличку, Щоб прочитали емейл. Друга проблема раннього виселення — це здати ключі так, щоб ще й двері закрити зі зворотного боку. Інакше може вийти, як у Масяні, яка в хостелі Будапешта коли виписувалася застрягла між двома дверима. Задоволений своєю шпигунською схемою був доти, доки готель не помітив, що я виїхав не заплативши, а емейл вони не прочитали. З картки списали усю суму 32,2 євро. Тепер треба було пояснити техпідтримці букінгу що взагалі сталося і чому мені готель повинен повернути списані гроші. У мене в голові вже малювалася картина, як менеджер табличку не помітив, а нові туристи, що заселилися, знайдуть 30 євро під лампою. Але на щастя готель букінгу відповів, що протягом години перевірить, чи дійсно є під ламою заначка і скасує транзакцію. Зрештою так і зробили.

Інформація про поїздку

Дата подорожі: 23.11.2015 – 25.11.2015
Тривалість: 1 повний день (Поїздка була частиною поїздки на Канарські острови)
Авіаквитки: Wizzair
Перельоти: Київ-Будапешт-Київ
Поїзд: Будапешт-Братислава-Будапешт
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 2/10 (легко)
Витрати на двох:
Проживання: 16 євро на день
Ресторани: Середній чек 17 євро на двох
Поїзд Будапешт-Братислава-Будапешт: 42 євро за двох, купували в онлайні тут, їхали 2,5 години в один бік

Шпанья Доліна

Розташування: Знаходиться біля Банска-Бистріца у трьох с половиною годинах їзди автобусом від Кракова. Можна доїхати FlixBus. Від головного автовокзалу можна доїхати або автобусом, ходить рідко. Або доїхати сюди і близько години йти асфальтованою дорогою на гору.

З Пересадкою у Зволені можна доїхати до Банська Штявниця. Де можна піднятись у Кальварію

Маршрут Скеляста долина — Переднє Соліско

Розташування: Початок маршруту знаходиться у Татранській Ломниці, доїхати можна FlixBus із Кракова за 3,5 години.

Маршрут: По трьох гілках на карті ходить потяг. Квитки коштують до 2,5 євро в залежності від дальності, можна купити в онлайн. На кожній із гілок потяги чекають друг на друга.

Де дешевше жити: У нашому випадку найдешевше житло було у селищі Нова Лісна.

Що дивитись: Тут є дві основні канатні дороги, Одна починається із Татранської Ломниці, інша зі Штребського Плеса. Також можна заїхати у Попрад.

Для того, щоб побувати на самій верхній точці Від Татранської Ломниці треба купувати квиток заздалегідь онлайн, інакше на місці може не бути вільних квитків на той самий день.

Від різних зупинок канатних доріг починаються трекінгові маршрути

Від вершини канатної дороги до першої вершини гори підійматись одну годину та двадцять хвилин.