Це вже стало одним із наших традиційних направлень для активного відпочинку – Високі Татри Словаччини. На цей раз до нашої делегації приєдналася Дашина мама. На наше щастя фліксбас поставив на маршрут додаткові автобуси і тепер зовсім зручно можна з’їздити туди-назад за один день. Краківський магазин Керфур почав продавати японські суші-трикутники. Це було однією з основних страв у нашому раціоні під час подорожі по Японії. Тепер же зручно їх брати із собою в дорогу під час подорожей по Європі.

Татранська Ломниця

Прямо на виході з автобуса на нас чекав банер “Не пропустіть свято собак”. Цікаво, а коли? Сьогодні! Оце ми вчасно приїхали! Вперед на канатну дорогу, а за одно і розберемося що там за свято. На канатці ми піднялись до озера… Але нажаль озеро було під такою товщею снігу, що навіть було важко повірити в існування озера. Особливо коли ти фотографуєшся прямо на його середині.

Скажімо так, для тих хто не катається на лижах чи бордах треба обирати літній період для підйому, бо снігу тут, м’яко кажучи, як у горах! Звичайно, зимові краєвиди з такої висоти теж вражають, але літні на нашу думку красивіші.

А ось свято собак, що проводилося на початковій станції дійсно вартує того, щоб на нього приїхати сюди. Спочатку для нас співало дерево. Підозрюю, що дерево то, мабуть, костюм для іншого свята, який влучно застосували і на цьому.

Потім у нас була фотосесія в справжніх іглу, а у Даші навіть поїздка на санчатах, яку тягли собачки. Але оскільки живих собачок нам було шкода, то ми обрали іграшкових, радощів від того було не менше.

Доки Даша каталась, я виловив із льоду великого лосося – голими руками! Але це ще не все, далі на нас чекав справжній сніговий лабіринт.

Щоправда, висота не вище пояса, щоб ніхто не загубився. Але було весело, та ще й під яскраву сонячну погоду.

Старий Смоковець

Наша сьогоднішня мета чекала нас саме у Старому Смоковці, туди можна легко дістатись за 15 хвилин на поїзді, квитки коштують по одному євро. Як тільки приїхали – першою справою поїсти. Ми обрали перспективний ресторан із рейтингом 4,7 із 5. Але нажаль після нашої трапези рейтинг ресторану став дещо нижчим, бо малі порції у ресторані Словаччині це як весілля без музики. На каву зі смаколиком вирішили зайти у сусідній ресторан, після чого зрозуміли що попередній був і не такий вже поганий))) А тепер вйо до Гребієнка!

На верх гори ми піднялись на фунікулері, там на нас чекала справжня крижана казка. Тут кожен рік будують масштабні крижані проекти. На цей раз тут побудували великий Храм Гробу Господнього, а також виготовили купу крижаних статуй.

Доречі це був наш перший досвід такого роду. Я завжди мріяв побачити щось подібне і ось чергова мрія втілилась в реальність. Загалом круто мати купу мрій, а ще крутіше втілювати їх. Мабуть, найскладніша по втіленню мрія була моя гра Місячної сонати на синтезаторі.

Далі у нас шляхи тимчасово розходилися, ми із Ніною пішли трохи погуляти горами, а Даша з Мишком помчали вниз гори на санчатах. Правда, помчали відносно, бо першу третину маршруту вони трохи застрягли, але потім наздогнали втрачене. Для мене із моїми зламаними руками санчата поки що недосяжна мрія, яка колись знову стане реальністю, а поки що я можу насолоджуватись гірським пейзажем, та й взагалі радіти що вижив після того падіння з велосипеду.

Ось така у нас видалась міні-подорож на сім годин. Тепер із нетерпінням чекаємо літнього сезону, щоб повернутися на трекінговий маршрут між Татранською Ломницею та Старим Смоковцем, тож Словаччина чекай на нас!