Якщо ви робите денну подорож з Тбілісі маршрутками, для того щоб повернутися ввечері в Тбілісі, необхідно собі зарезервувати місце у зворотній маршрутці. Це можна зробити за телефоном або у водія під час дороги “туди”. Телефон доступний або у водія, або на автовокзалі. Наприклад, у Боржомі працівниця вокзалу сама люб’язно зателефонувала до водія і забронювала нам місця.
Залізниця Грузії розвинена слабо, поїздів мало, але раптом вам підійде по часу, ось сайт.
Маршрут Аеропорт Кутаїсі – Тбілісі
Там є автобуси прямо з аеропорту (синхронізовані з розкладом літаків) по 25 ларі, їхати 4 години. Також є ЗД зупинка, але шанс, що вам по розкладу підійде поїзд, малий. Квитки на автобус купували на місці у водія, можна карткою. Коли їхали з Тбілісі в аеропорт, то вже бронювали заздалегідь.
Міжміські маршрутки та шаред таксі
На кожному автовокзалі Грузії окрім маршрутки можуть запропонувати шаред таксі за схожою до маршрутки ціною.
Автовокзал Дідубе у Тбілісі
Тбілісі-Боржомі (в дорозі 2:30) Тбілісі-Кутаісі Тбілісі-Мцхета, там домовлятися з таксі, щоб звозили до монастиря Джварі Тбілісі-Степанцмінда, можна їхати або маршруткою, або взяти екскурсію за 40 ларі на getyourgide що буде зупиняти у додаткових цікавих місцях. Тбілісі-Горі-Уплісціхе (7 ларі з людини до Горі у шаред таксі + 15 ларі за машину до Уплісціхе). Щоб повернутися з Уплісціхе, спочатку треба доїхати до Горі, можна дешево викликати Bolt. Ми з Горі хотіли їхати до Тбілісі приблизно о 19:00 і автобусів вже не було. Тож таксист нас підвіз до траси і там ми зловили машину автостопом.
Автовокзал Самгорі у Тбілісі
Тбілісі-Сігнахі (в дорозі 2 години). Остання маршрутка Сігнахі-Тбілісі відправляється о 18:00 чи 19:00. Ви можете у водія одразу забронювати місця на зворотній рейс. Ми не бронювали і нам місць не вистачило.
Автовокзал у Боржомі
Боржомі-Кутаїсі у 15:45 пряма маршрутка. Необхідно попереднє бронювання місця по телефону. Працівниця автовокзалу зателефонує водію.
Що робити, якщо не встиг на останню маршрутку
На нашому досвіді в Грузії добре працює автостоп, тож вас хтось підбере.
Грузія! Прекрасний початок 8-го сезону подорожей. Ми знову повернулися, і цього разу вже із Мишком! Довгих півтора року тривала наша розлука з країною, але ми знову разом! Я не розумію, як за ціною 1330 грн за квиток в обидва кінці, досі є ті, хто не відкрив для себе цей смачний та красивий грузинський світ? І навіть виліт та приліт такий, що можна після роботи полетіти, погуляти вихідні та прилетіти ще до початку робочого дня. Наш літак летів плавно та впевнено. Місцями трусило, але це просто літак хвилювався перед відвідинами Грузії. Коли ми приземлилися в аеропорту, після вирулювання зі злітної смуги літак почав набирати швидкість. Швидкість ставала все вищою і почався зліт! Чому? Чи все в порядку? Я розплющив очі, Даша з Мишком сплять, ми все ще летимо, до посадки ще близько години, фух, насниться ж таке, просто під час перельоту. Приземлилися ми, на щастя, без пригод. Перше, що радує після прильоту, це ціни на таксі. За 22 ларі (7,5$) можна легко дістатися прямо в центр. Або сісти на автобус і по пару ларі доїхати. Житло в нас було досить конспіративне, начебто і в центрі, але в будинку, який виглядав зовсім не житловим. Хазяїна ми так і не бачили, спілкувалися з ним листуванням, навіть оплату робили через термінал, повна конспіративність! Спочатку ми не могли знайти наше житло, але коли я ризикнув зайти за нежитлові й занедбані парадні двері, то там увімкнулося світло. Труби, дроти, вся комунікація була проведено вздовж стін. На вайбер мені прийшло фото підлогового килимка, під яким було видно ключ. Знайшли такий же килимок, під ним й справді ключ. Відчинили двері, там повноцінна гарна квартира з усім необхідним. Нам було мало рушників, я написав у вайбер, і вони наступного дня з’явилися на дивані. Сам господар нам відповідав теж із цікавими помилками, наприклад холодильник, він назвав холодоробом. Я почував себе грузинським таємним агентом. Але це лише була розминка.
Пересування містом наступного дня було дуже обмежене, аж до того, що замість маршруток доводилося викликати таксі. Безліч вулиць перекрито, по периметру стоять люди у формі, в центрі мчать дві спортивні машини, за ними здоровенний бронетранспортер, за ними мчить армійська машина з кулеметом, починається перестрілка, звідки ні візьмись летить вертоліт, проноситься прямо над машинами. Чоловік у формі кричить нам щоб ми максимально притиснулися до стіни за колонами будівлі. Вертоліт пронісся, слідом машина з камерами в режимі 360. За кермом однієї з машин лисий чоловік, можливо, Він Дизель. Хоча з моєю пам’яттю на обличчя, мені всі лисі схожі на Він Дізелів. Людям у формі за раціями передають “Знято!”. Вулицю відкривають і дозволяють нею пройти до наступного дубля. Ми потрапили до епіцентру зйомок Форсажу 9! Всі розмови в місті в цей день були про зйомки “… І вона мені каже, тут Форсаж знімають, а я сміюся і питаю, невже грузинський Форсаж, а вона цілком серйозно киває головою”.
Ми прилетіли, як завжди, на три дні. Щоб не гаяти часу на сніданки, Даша зробила сирників на півтора кілограми сиру. Цікаво хтось уже ввозив таку кількість сирників через кордон. Перший день у нас був присвячений Тбілісі. Навіть незважаючи на те, що ми знаємо місто напам’ять по ньому завжди приємно погуляти. Ми жили біля пішої вулиці “David Aghmashenebel” Так, що почали прямо з неї, приємна атмосфера кафе та ресторанів, висячих лампочок та зелених кущиків. Пройтися сюди-туди, просто оку радісно. Далі за планом центр, там, де міст Миру, а потім піднялися до Кафедрального Собору Святої Трійці.
Собор, звичайно, вміє вразити не лише з будь-якої точки міста, а й поблизу. Справді вражаюче виглядає. Туди-сюди гуляючи, настав довгоочікуваний час бенкетувати. За тиждень до нас, у Грузії були Антон із Танею, у них трохи не склалося з вином, чомусь вони потрапляли до таких ресторанчиків, де не було домашнього вина. Але особисто я вважаю, що жоден грузин, що поважає себе, не відкриє ресторан без домашнього вина. У результаті, з кожного відвіданого ресторанчика ми скидали Антону з Танею фотографію меню, де було вказано домашнє вино. Антон припустив, що можливо ми були з ним у різних Грузіях чи навіть у різних роках.
Я в принципі бачив фільм, де головний герой мав схожу проблему, але не з вином. Дешеві ціни — це проблема, хочеться замовити відразу всього і багато, в результаті рахунок виходить не такий і дешевий, але в середньому на трьох у нас був рахунок 44 ларі, включаючи 0,5 вина (15$). Але це вже якщо зовсім гуляти на широку ногу. ГРУЗІЯ Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!!!! Соррі, не втримався. Після дуже щільного обіду ми поїхали до парку Мцтацмінда. Як завжди традиційно розпочали розвагу зі спуску на колоді.
Чомусь чим старшим стаєш, тим страшніше спускатися на тій колоді. Мишка, на жаль, не пустили по зросту. А Даша сказала, що одного разу такого екстриму вистачило з головою. Далі є обов’язковим пунктом до відвідування оглядове колесо. У Тбілісі колесо розташоване справді вдало – на горі. Біля колеса досить цікавий лохотрон з безкоштовними фотографіями, ціна яких входить у вартість квитків на колесо. Після цікавої фотосесії виявляється, що безкоштовно видається лише одна фотографія розміром 2х3 сантиметри. Я запитав дівчину, чи не соромно їй розводити людей, вона спочатку щось намагалася відповісти заготовлене, але одне з моїх хобі якраз розбирати різні шахрайські схеми та інші лохотрони, Даша у нас теж дуже кмітлива в таких речах. Заготовлені фрази у дівчини з тріском провалилися проти наших питань, і вона сказала, що вона б на таке в житті не повелася, причому тільки, що сама ж доводила як усе чесно… Її менеджер явно був незадоволений відповіддю, тому що коли ми йшли вони між собою почали сваритися. Причому менеджер намагався виправити ситуацію, намагаючись пояснити, що це все чесно було, ми просто забули запитати якого саме розміру безкоштовна фотографія включена і т.д., до речі перед нами я бачив, що жінка за фотографії заплатила 60 ларі. Що можу сказати — ми тут туристи на пару днів, а Вам у цьому далі жити… Але маленьку фотку ми забрали.
Загалом щодо Грузії за минулі роки з’явилися цікаві позитивні моменти, ми неодноразово користувалися таксі, всі машини, що приїжджали працювали на електриці, і це реально дуже добре і правильно. Доброзичливість та привітність грузинів як і раніше залишається на висоті. Коли ми сиділи в одному з ресторанів, офіціант принесла Мишкові морозива і сказала, що це від дідуся Юри через сусідній столик. Дідусь Юра, як і решта його компанії, з радістю підняли келихи за наше здоров’я, а ми за них. Коли ми йшли, то з радістю ще раз підняли келихи за дружбу між країнами та взаємну. гостинність! З парку розваг ми спустилися на фунікулері і почали рухатись у бік сірчаних лазень. Не легкою була дорога, нам її перегороджував бронетранспорт, круті тачки та знімальна група. Лазня у нас була заброньована ще з Києва.
Бо минулого разу на місці забронювати не вийшло. За 70 ларі (24$) ми отримали годинну сірчаної лазні на трьох, і ще по 20 ларі (7$) послуги банщика. Я б не сказав, що хочу сходити туди повторно (дійсно дуже гаряча сірчана ванна), але один раз сходити на таку розвагу потрібно обов’язково замовивши банщика.
Вечірня трапеза у нас була з величезної аджарської хачапурі (дійсно величезної за 10 ларі 3,5$), лобіано та хачапурі по-мегрельськи, запивали ми це все традиційними грузинськими лимонадами.
Сігнагі
Грузія без Сігнагі, як вино без винограду. У тому році, у нас відвідування міста кохання з тріском провалилося, цього надолужуватимемо втрачене. З самого ранку, від метро Самгорі ми вирушили в дорогу. Маршрутка коштувала по 6 ларі з людини (2$) Дорога зайняла 2 години, і ми знову в казковому місті любові. Види на Алазанську долину все так само прекрасні і неповторні, цього разу, ми піднялися на башти фортеці і на верхівках стіни заряджалися прекрасним. 6 років тому, дивлячись на ці стіни, ми обговорювали, що китайська стіна виглядає якось схоже. Зараз ми вже побували на стіні, і отримали цікавий флешбек. Насправді стіна виявилася зовсім іншою. Оскільки ми не встигли на зворотну маршрутку, що вирушала о 16:00, то на дозарядку прекрасним у нас було ще на півтори години більше. Ми вирушили лісовими стежками. Згодом нас наздогнав грузинський таксист на настільки розваленому автомобілі (до речі, не електричному), що коли він нас умовляв поїхати з ним, я подумав, що він просто боїться сам на такій машині далі їхати.
Але ні, ми заряджаємося прекрасним по піших маршрутах. Ми хотіли дійти до старовинного Монастиря Бодбе, але вказівники були настільки зрозумілими, що за півтори години ми прийшли рівно туди, звідки почали.
Приїхали назад до Тбілісі, але метро чомусь закрите. Нам пояснили, що на станції сталося щось екстрене, йдіть на наступну. Поруч стояли дві дівчини з Німеччини, які розмовляли англійською і дві китайки, які розмовляли красивою китайською. Я дівчатам пояснив, що треба йти до наступної станції, і ми почали йти. Але мені якось стало ніяково кидати китайців самих, я вирішив їм жестами пояснити, що їм треба йти з нами. Вони дивилися на мене дуже підозріло, але я був наполегливий (пам’ятаю нас у Гонконгу, тоді нам такі наполегливі помічники не завадили б). Китайки пішли за нами. Іти було близько кілометра. Пройшовши половину маршруту одна з китаєк, змогла прискорено вивчити англійську і сказала, що вони тут сядуть на автобус. Я запитав чи точно вони знають куди їм сідати, вони запевнили мене, що все на мазі! От би мені так швидко вивчати мови, ще 10 хвилин тому навіть літеру латиницею вимовити не могли, а тут так красиво, навіть без азіатського акценту.
Увечері у нас була вечеря в ресторані, яку ми полюбили ще рік тому, який там шикарний кебаб по-кутаїськи. Антон, до речі, сказав, що ресторан йому дуже не зайшов, і вони були шоковані. Втім, пізніше з’ясувалося, що вони ходили зовсім в інший ресторан, який знаходиться зовсім в іншому районі Грузії, просто називається так само. Після ресторану була найдовша прогулянка нічним містом. Ми були в період повного місяця, весь час над містом висів просто фантастичний місяць, особливо в першу ніч, коли ми прилетіли. Дивлячись на такий місяць, починаєш шкодувати, що ти не художник і не можеш намалювати цю картину, а фотоапарат, на жаль, не бере таких зображень. Почав читати одну з книг з незрозумілою назвою “Потік”, там якраз описувалося, що в різний час по-різному намагалися знайти справжнє щастя і наводилися приклади, що чим більше ти його шукаєш, тим менше шансів його знайти, якщо я правильно зрозумів посил того розділу. Але в нашому випадку з любов’ю до подорожі, хіба не щастя — це гуляти сім’єю по далеких містах з незвичайними для нас традиціями та культурою? Це просто чудово, а ще прекрасніше підсаджувати на це інших людей. З кожним роком мені виходить мотивувати все більше і більше людей до самостійних подорожей. Але, чесно кажучи, все більше і більше відвідує мене думка, а якби подорож тривала весь час? Що якби переїхати в іншу країну і там залишитися, хоч на випробувальний термін для себе, якщо не сподобається, повернутися назад. Мені навіть цікаво було б попрацювати невеликий термін у цілком альтернативній сфері. Але я бачу це як один з варіантів розвитку цілого нового етапу в житті. Раніше вже помічав, що життя можна розділити різні етапи, і зрозуміло, що поточний етап не останній і будуть нові відкриття. А поки що ми продовжуємо відкривати Грузію. Як виявилося пізніше до реалізації вище написаного залишалось менш як рік. Приблизно у цей час один китаєць зробить ту саму фатальну покупку у місті Ухань, що змінить життя всього людства назавжди.
Мцхета
З ранку, добивши запас сирників, ми поїхали в Мцхету з вокзалу Дідубе. Їхати хвилин 30 по 1 ларі з людини (0,35$). Мцхета, чесно кажучи, за затишністю мені подобається ще більше, ніж Тбілісі, але, на жаль, розваг тут набагато менше. Ми вже колись були тут, заїжджали на гору, цього разу, крім гори, почали детально досліджувати місто. Гуляли-гуляли і Даша раптом каже: “Я знаю, це місто, ми вже тут були!”. Я вдивляюся в місця і в пам’яті виринає найсмачніша хачапурі по-мегрельськи і келих вина. Таки були! Аж не віриться, що ми вдвох геть-чисто забули, як ми тут уже гуляли, одразу почали згадуватися й інші місця міста та деталі прогулянки. Як добре, що є ці оповідання, в яких завжди можна у найдрібніших деталях відновити подорож вже великої давнини. При відвідинах Мцхети просто неможливо пропустити гірський монастир Джварі. Цього разу ми змогли домовитися з місцевим таксистом за 18 ларі, щоб він нас звозив туди і назад. Нагорі було так само красиво, навіть попри хмарну погоду. Але щодо злиття річок цікавий момент, судячи з усього, в сезон дощів, кордон кольорів більш протягнутий вздовж річок. Мишка ми сфотографували в тому ж місці, де колись я сидів. Мишко досить непогано підхопив нашу тенденцію серійних фотографій через рік. Мишко знаходив місця та пропонував, які з них можна буде використовувати для повторних фотографій у майбутньому.
Але скасування лоукост тарифів МАУ натякає на те, що майбутні поїздки до Тбілісі будуть не такими частими, як хотілося б. Зараз, коли вже й близько немає схожих тарифів, як були (1300 грн в обидва кінці), здається, ну чому ми що вихідних не літали? Хоча щільність поїздок вдалося зробити рекордну за рік, думаю, що переплюнути навряд чи вдасться. Колись і вісім поїздок за рік здавалося чимось рекордним. А тепер 12. Ми повернулися до Мцхети, треба було пообідати. Як не дивно, але ми знайшли дуже невдалий ресторан, який виглядав досить затишно. Проблема була у розмірі порцій та не смачності їжі. Збагнути не можу, як взагалі можна зіпсувати грузинську їжу. За сусідніми столиками люди теж пішли не доївши їжу. Ми відкрили рейтинг на гугл карті, виявилося, що вже рік сипляться незадоволені відгуки туристів. Мабуть, кожен, спочатку заходить, а потім здивовано читає рейтинг. Ми ж змінили перебіг подій. Молода пара хотіла зайти пообідати, вони зустрілися з нами поглядом, і я показав їм легкий жест з одного фільму, що емітує наказ відсікання голови. Пара вдячно кивнула нам і ми пішли шукати інший ресторанчик. Загалом як будете у Мцхеті, при відвідуванні ресторану, у якого висять красиві виноградні лози над столиками, перевіряйте рейтинг) Проте було одночасно і весело, і незрозуміло “Як у Грузії можна приготувати щось несмачно???” Швидше за все кухарі не були грузинами. Ми повернулися до Тбілісі.
Серед усієї нав’язливої реклами корабликів, запам’ятався один хлопець, який роздавав листівки і говорив, щоб ми в нього не каталися, оскільки його кораблики найвідстойніші. Не знаю, що це було, але рекламний хід мені сподобався. Ми ж, до речі, і приїхали в центр за корабликами. Нам запропонували чудову ціну – 30 ларі за двох і безкоштовно для Мишка (10$). Нас спочатку відвели ресторанчик, де безкоштовно напоїли вином та чачею. Причому вина Даші виявилося багато, і я запивав чачу вином. Потім нас посадили на невеликий моторний кораблик і вручили Мишкові кермо. Водій спочатку коригував те, як Мишко рулить, а потім і зовсім дав Мишкові свободу дій. Мишко почав кермувати так само хвацько, але професійно, як ми колись граємо з ним у GTA.
Непорушність і розслабленість капітана була непохитна. Навіть коли Мишко розгорнув судно в досить неширокому місці на 180 градусів, і ми попливли зовсім в інший бік, Капітан лише трохи вирівняв кермо, щоб не вийшли всі 360. Було видно, що інші туристи на кораблику поділилися на дві групи, хто ловив ейфорію від того, що відбувається і ті, хто з побоюванням дивилися як семирічна дитина вчиться водити кораблик з пасажирами у вигляді них самих.
Прогулянка тривала до 30 хвилин і коштувала кожної ларі. Цікаво, чи в Грузії можна десь так літаком політати? Після кораблика ми поїхали канатною дорогою на вершину міста. У нашому рейтингу ця канатка продовжує тримати перше місце за дешевизною. Підйом коштує 2,5 ларі (0,85$). Нагорі на нас чекав ще один приємний сюрприз. Мишко все хотів подивитися в бінокль, а тут стояв той, у який треба було кидати монетку, але монеток у ньому, мабуть, було стільки, що він уже не закривав лінзи.
Хвилин за 10 я вже пошкодував, що ті лінзи весь час відкриті. Ледве Мишка звідти відірвали потім. До речі, в цій поїздці я мав фішку – акуратно переступати між лапками сплячих собачок, правда одного разу довелося переступати біля собаки, що була більше схожа на ведмедя. Аж серце завмерло. Але тим не менш челендж був успішно виконаний я переступив між лапками сплячих собачок абсолютно у всіх містах, що ми відвідали у цій поїздці. Знаєте яка відмітна ознака у країн, у яких поїздка вдалася на всі 100?
Увечері перед від’їздом стає трохи сумно, зовсім трохи, але ця нотка всередині-таки проскакує. Мишко немов уловив цю мить і запитав: “Тату, а чого ми прилетіли тільки на три дні?”. У цей момент здається, що хочеться залишитися навіть жертвуючи іншими поїздками. Але тим не менш ми знаємо майже на 100%, що в наступній поїздці нас ловитимуть ті самі думки і так нескінченним ланцюжком, але принаймні поки на якусь зимову Братиславу не напорешся))) Коли ми йшли до одного з улюблених ресторанчиків, нас похвалили за наші сімейні однакові футболки, це Даша, до речі, придумала. О 3 годині ночі задзвонив будильник – настав час летіти на роботу. Замовили таксі та вирушили до аеропорту, попереду ще довгий робочий день.
Інформація про подорож
Дата подорожі: 14.09.2019 – 17.09.2019 Тривалість: 3 повні дні Авіаквитки: МАУ за рік
Грузія! Немов п’ять років тому ми просто поставили на паузу подорож. Ми знов їдемо у таксі та приємний водій нам розповідає, що ми повинні подивитися. Цей грузинський акцент просто принадність. Водій їхав неквапливо. Дорогою до готелю він намагався вкласти в розповідь всю неосяжну красу своєї країни. А також порадити себе як гіда) На дворі було близько другої ночі, водій наполягав перед Тбілісі заїхати в ще якесь гарне місто, але треба було поспати. Хазяйка нашого готелю теж мирно спала. Але наполегливий водій таки додзвонився.
Минулого разу ми припустилися грубої помилки, взяли в поїздку їжу з Києва. Цього разу ми не пропустимо жодної можливості поласувати грузинською кухнею.
Настав довгоочікуваний ранок, і ми продовжили наш незакінчений маршрут. У порівнянні з поїздкою до Китаю події розгорталися дуже швидко. Вийшовши з готелю, ми опинилися у маршрутці. За 10 хвилин вийшли на автовокзалі Дідубе і нас уже всадили в іншу маршрутку. Два місця, що залишилися, наче чекали саме на нас. Зачекайте ще хвилину, не їдьте! Ми затарилися чудовою грузинською чурчхелою і тепер готові їхати.
Степанцмінда
Водій явно поспішав. Трасою ми летіли на надзвуковій швидкості. За вікнами промайнула Мцхета. Як все легко у них. Аеропорт-готель-автовокзал-гори, всі наче чекають на зупинках поки ти підбіжиш і застрибнеш у маршрутку. Після години їзди водій зробив зупинку на 10 хвилин у мальовничому місці. Місцева бабуся відразу нагодувала нас величезної хачапурі за 5 ларі (2$). З сонячних та соковито-зелених гір лився водоспад. З іншого боку траси урвище. Перепочили і помчали в гори. За вікнами почав з’являтися сніг. Ми з Дашею трохи напружилися. У нас із собою лише літній одяг. Види, які часом відкривалися з маршрутки це додаткова екскурсія) На наше щастя Степанцмінда знаходилася трохи нижче за сніги, і погода виявилася затишною. Головною метою маршруту була Троїцька церква на горі. Ми її добре бачимо, але треба визначитися, як туди забратися. Навігатор вирішив нам показати, як це правильно зробити. Але, мабуть, правильно, якщо у вас з собою є вертоліт. Але після Китаю ми вірили в точність карт і не посміли засумніватися.
Спочатку карти нас відвели з головної дороги і повели тонкою вуличкою до якогось грузина прямо у двір. Доки ми йшли, двоє хлопців на нас з подивом дивилися. Ми здивовано дивилися на карту. Вони нас вирішили зупинити та відкоригувати. Дійшли до підніжжя гори. Дві дороги. Причому та, яку пропонує навігація, явно нелегка. Про іншу дорогу карта повідомляє, що там немає проходу. Ну Ок, дамо другий шанс картам. Підйом був якийсь особливо складний, здавалося, що можна буде ласти склеїти. Хоча здолали ми лише 5 метрів поки що. На щастя на зустріч спускалися інші жертви навігації. Вони нам і розповіли, що йти треба тією дорогою, що ліворуч, вона мальовничіша і легша. Дорога, яка нібито не стикується у нас у картах. Скільки ми не йшли, нас навігатор вмовляв повернутися на той маршрут що для туристів з вертольотом. Панорамні засніжені гори огортали нас з усіх боків. Дорога була значно легша за попередню. Деякі туристи навіть із дитячим візком піднімалися. Година у дорозі, та ми на місці. З церкви відкривалися справді чудові краєвиди. Тут гори мають дуже своєрідну палітру кольорів. Немов у горах осінь. Було близько 12-ї ранку, а ми вже виконали денний план. Було якось незвично. Ще тиждень тому у Китаї на огляд визначних пам’яток у межах міста міг піти цілий день щоб дістатися. А тут ми проїхали немалу частину країни і піднялися на гору. Нічого, зараз розширимо план. Тут десь є водоспади. Десь у сенсі у Грузії. Але спочатку обід! Спустилися і зайшли в дуже просту кав’ярню. “Хінкалі є?” Проте питання, як і про вино було досить риторичне. Хінкалі коштували 1 ларі за штучку (0,4 $) а холодне домашнє вино 5 (2$) ларі за келих…
пивний келих… 0,5… налитий по-аптекарськи до країв. Звичайно перед тим як нам налити вино, господар налив нам грам 100 – 150 на дегустацію. Вино ще йде так приємно, як сік. Ми з Дашею боялися стати на ноги зі столу. Ще й водоспади шукатимемо. Хазяйка вибігла надвір, і сказала, що там є хлопці, які з радістю нас звозять на водоспади до сусіднього міста. У хлопців було у розпалі пивне гуляння. Чоловік сказав, що за 50 ларі з радістю нас звозить туди-назад. Ми розпочали торги. Він аргументував, що у ціну входить пиво. Торги увійшли до рекордної для нас суми: “Ви ж наші гості, я вас взагалі безкоштовно повезу! Ви готові?” Грузин допив келих пива, посадив нас у бус і взяв маршрут на гори. З одного боку, звісно, пиво перед поїздкою не дуже. Але, з іншого боку, він же корінний грузин, можливо, це його спосіб бути в нормальному стані. Дорога скінчилася. Нашого водія це не зупинило. Він почав їхати в гори маршрутом для джипів. Бусик трясло настільки сильно, що в мене рука потім боліла. Так сильно тримався за сидіння. Якоїсь миті машина здалася і далі ми з Дашею пішли пішки. Наш вершник залишився чекати нас у свого залізного коня. До водоспаду було йти хвилин 20. Ми вибрали маршрут на Великий водоспад.
І він був суперкласний. Це справді справжній повноводний гірський водоспад. Він у нас на другому місці після Бразильського Іґуасу. Один екстремал там навіть купався. Водоспад обов’язково до відвідування всім, хто дістався цього регіону! Та й місця досить симпатичні під час підйому. Шикарно, ми за день подивилися вже дві цікавості у віддаленому куточку Грузії. Душа вимагала свята! Попросили водія набрати господиню нашого готелю, щоб вона для нас забронювала столик у ресторанчику з живою музикою на вечір. Спочатку ми думали, що повернемося пізно, але з таким темпом пересування можна встигнути все, що завгодно. Повернулися назад до Степанцмінди ми розрахувалися з водієм. Все ж таки безкоштовно їхати якось не добре. Наступна маршрутка до Тбілісі за годину. Але знову-таки знайшлася інша маршрутка, останні вільні місця, і ми вже летимо у столицю на годину раніше. Ми просто кайфували від того, як все легко та просто. Жаль нашу радість не могла розділити наша улюблена псевдодзеркалочка. На жаль, об’єктив трагічно зламався у Китаї. А чотири дні для ремонту було недостатньо. Грузія насправді набагато красивіша, ніж на цих фотографіях, зроблених на телефон.
Офлайн карта на відмову не хотіла показувати нам ресторан. Потрібен був інтернет. У першому магазині мені його роздали з мобільного телефону. У Тбілісі дуже зручне та дешеве таксі. Якщо не знаєш як кудись дістатися найпростіше зловити таксі і доїхати. Водій спершу завіз нас у двори. Зрозумів, що помилився і привіз куди треба) З музикою в ресторані було досить дивно, вірніше її було мало. Але атмосферу поставив грузин, який наполягав, щоб ми пересіли до нього за стіл. А то сидимо окремо від усіх. О грузинська кухня. Як було смачно. Насправді у грузинських ресторанах Києва готують не гірше. Якщо ви ще не були в Грузії, але хочете в неї закохатися та полетіти, просто замовте в ресторані аджарське хачапурі.
Про все інше подбають лоу-кост тарифи МАУ. Щоправда, доведеться почекати 10 місяців до вильоту, зате дешево. У нашу минулу поїздку курсом 8 квитки коштували близько 500 доларів на двох. Зараз же за 90 $ квитки і 4 $ хачапурі в Києві, щоб напевно захотіти полетіти. Ех, якби мені авіакомпанії платили за рекламу…
Уплісцихе
Другий день розпочався за накатаною схемою. З готелю пару хвилин і ми у маршрутці, ще через 10 хвилин на автовокзалі. Тут нас упіймав таксист і запропонував поїхати в Горі за 10 ларі (у маршрутці було б 8). Добре, домовилися за весь маршрут з очікуванням за 30 ларі (12,1$). Спочатку ми поїхали до Уплісцихе. Це сусіднє місто за Горі.
Їхати близько години від Тбілісі. Це печерне місто, в якому жили багато століть. Місцевість дуже схожа на турецький Памуккале, але замість білої краси – печери. Це місто нам хтось порадив ще під час попередньої подорожі. На місто пішло близько години досить кумедного “скелелазіння”.
Зовсім не складно ось тільки заблукали ми трохи. У результаті спустилися з гір далеко від офіційного входу до парку. Втім, водій був не особливо здивований. Печер у самих горах залишилося не так багато, але якщо ви не орк, то їхати варто однозначно.
Дуже мальовничі панорами із річками що розливаються. І все це спостерігається з гарних печерних скель. Наступна зупинка у нас була у Горі. Втім, там ми водія й відпустили.
Горі
Ще був відносно ранній ранок. Таксисти нас активно закликали подивитись Уплісцихе і дуже дивувалися, що ми вже встигли туди зганяти. Основна частина туристів, за словами водія, підтягується до 12:00. Як не дивно, але знайомство з містом ми розпочали з музею. Я, звісно, розумію, що ми у музеях не буваємо, але це був музей Сталіна. Після перегляду одного гучного фільму, мені прямо захотілося подивитися, що там показують. Але особисто моя думка – не до кінця вони розкрили всю глибину проблеми у музеї. Але наші розповіді не про це. Було цікаво. У Горі була ще й фортеця. Перед підйомом ми вирішили підкріпитись. Але у найближчій кафе Хінкалі було чекати 20 хвилин. Ми вирішили спочатку взяти неприступну фортецю на горі, а потім бенкетувати взяття. Під час підйому ми виявили приховану стежку. Стежка вела нас між стіною та високим урвищем. Знизу людям могло здаватися, що два шпигуни намагаються хитрістю взяти фортецю. Фортецю, до якої безкоштовний вхід і вона постійно відкрита. У результаті ми прийшли до місця, де урвище було вже з усіх боків. Внизу виднілися скульптури-велетні, що сиділи у колі. Здається перша спроба взяти фортецю зазнала фіаско! О, придумав! Новий план! Ходімо з парадного входу! Там вони нас точно не чекають. З парадного входу взяли фортецю з першого разу!
Сонце освітлювало галявини. З гордістю та тріумфом ми вирушили вниз трапезувати. У найближчому ресторанчику не виявилося хінкалі. Хінкалі, Карле, не виявилося! Це був удар нижче поясу. Абсолютно у кожному закладі Грузії є хінкалі. Буває так, що нічого взагалі немає, навіть меню, але хінкалі є. Гаразд, неси що є в печі! А в печі у нас була аджарська хачапурі та ще якісь смаколики.
Тепер наш маршрут лежав на з’єднанні двох річок! Але спочатку заглянемо у вольєри відкритого зоопарку. Лисиця лежала з хитрим виглядом, пугач нерухомо дивився на нас, а ось великий хижий птах усім виглядом показував, що зараз нас порішає на шматочки. Шкода було ведмедика в невеликому вольєрі. Хотілося його визволити. Але якщо замок ми взяли непомітно, то звільнення звіра непомітно не пройде. Побажали ведмедеві вдачі. Річки, як на зло, вирішили возз’єднатися в таких заростях, що навіть собака, що пристала до нас, здалася. Ми ніби першопрохідники бурили джунглі та дрібні річечки. Навіть доводилося з Дашею розділятися. Деякі переходи невеликих потічків були невдалими і Даші довелося шукати інший шлях, щоб не повторити мою долю. Але різнокольорові річки таки возз’єдналися перед нами. І ось ми з почуттям виконаного обов’язку їдемо до Тбілісі. Фортеця взята, хачапурі з’їдено, хижий птах у клітці, а річки возз’єдналися!
Тбілісі
5 років тому ми вже вивчили тут кожен камінчик, тепер треба повторити найкраще! Центр біля скляного мосту був так само прекрасний. Його водоспади, що ллються зі скель незабутні. Найдешевша канатка, яку ми зустрічали, по 2,5 ларі (0,8 $) нас прокотила над містом. Ми пішли туристичними стежками у бік парку. Довелося здолати настільки довгий і підйомний маршрут, що всі ранкові пригоди були простішими.
Одна з ключових складнощів маршруту полягала у зустрічі із довгою жовтою змією. На щастя змія, не була налаштована на бій. Судячи з фотографій інтернету, ми бачили Глухаря. Це схоже на ящірку без кінцівок у вигляді змії. Буває ж таке. У самому парку нас чекало два сюрпризи. Закрите на місячний ремонт оглядове колесо та відкритий наш з Дашею улюблений атракціон. Це Колода, що мчить по водних гірках. Атракціон увімкнули спеціально для нас.
Крику було багато! Мене хвилею накрило так, що довелося ще якийсь час сохнути. Це радісно! І само собою на нас чекали гарні панорами на столицю. Після такого насиченого дня на нас чекав справжній бенкет. Ми знайшли дуже вдалий ресторан, який тепер обов’язково відвідуватимемо у наступних поїздках. Він знаходиться біля станції метро Марджанашвілі. Щоправда, п’ять років тому у нас теж був улюблений ресторан, але його закрили вже. До речі, наша улюблена з Дашею фраза в Грузії “Щем’ягесят гурі Марджанашвілі!”. Це приблизно, як у Стамбулі, коли оголошують зупинку “Кабаташ!”. У ресторані сподобалися ціни на вино 1,2 ларі келих (0,5 $) або 8 ларі (3,2 $) за пляшку. Об’єм пляшки 1,7 літра.
Грузини знаються на вині. Мені більше сподобалося дорожче вино по 2 ларі за келих, я більше люблю червоне) Втім, кухня така ж чудова. Як добре, що перед останніми поїздками я скинув 5 кілограм. Це для Грузії було в самий раз) Нічого, після поїздки ще посиджу трохи на дієті.
Кварелі
Наш третій та, на жаль, останній день. Він буде таким самим прекрасним і радісним, як і попередні. Чому в нас так мало днів у такій чудовій країні? Так прилітаємо додому та беремо квитки на наступний рік! Водій нас поправив, мовляв, беріть на осінь, якраз виноград постигне. Цього ранку ми з великою впевненістю поїхали не на той автовокзал. Поїли, і через все місто поїхали на потрібний. Ми планували ще раз їхати до Боржомі. Але всю західну частину Грузії заливали зливи. Значить поїдемо до Сігнагі, там було дуже круто. Водій маршрутки нам нагадав, що в Сігнагі треба їхати з пересадкою на попутки. Запропонував нам відкрити щось нове. Сказав, щоб ми їхали з ним у Кварелі, там гарно, гарне озеро та туристи теж туди їздять. Ну ок, Кварелі так Кварелі. Уперед! Їхали ми близько трьох годин. Складність дороги була максимальною. Три години ми слухали рашистський шансон із радіо у водія. До озера треба було йти дуже дивними недобудованими кар’єрами. Озеро мальовниче. Шкода наш фотоапарат у ремонті.
Краса в тому, що на тлі високі гори. Чесно кажучи, така складна дорога та добирання до озера ставили під сумнів усю витівку. Ми пішли в ресторан відпочити. У ресторані, крім нас, засідала компанія гучних мужиків. У ресторані панував справжній грузинський дух. Його якраз і задавали грузини, що бенкетували. Менеджер вирішила нас порадувати гучною музикою та включила продовження расіянського шансону. Та що ж за тортури! Попросили увімкнути щось грузинське. Тепер краще. На кінець трапези чоловіки звернули на нас увагу. З’ясували, що ми з України. Покликали офіціантку та сказали, щоб ми нікуди не тікали. Покликали до себе за стіл, троє хлопців забрали келихи у двох і передали нам.
Наповнили додолу і посипалися грузинські тости та обміни дружелюбністю. Ми пили за Україну, за Грузію, за вирішення проблем. Нам офіціант принесла велику фруктову тарілку. Ця п’ятихвилинна зустріч з грузинами зробила наш день. Це було дійсно радісно та приємно. Настрій зашкалював. Вони нас умовляли залишитися та гуляти далі! Навіщо нам назад у Тбілісі, ви можете пожити у нас у Кварелі. Але літак не скасуєш. Був би день у запасі, поїздка прийняла б несподіваний поворот. Час до зворотної маршрутки минав. Ми пішли оглядати озеро і поверталися до Кварелі. Дорогою зупинився бусик, і та ж галаслива компанія мужиків нас довезла до міста. Місто і озеро на тлі гір ну прямо дуже тішили око. Та й радісно ж! У місті ще є фортеця, всередині якої зненацька виявилося футбольне поле.
Коли до маршрутки залишалося 30 хвилин, ми помітили вказівник на озеро. Вказівник був у інший бік. Ми провели весь наш час не на тому озері. Маршрутка лише одна на день! Доведеться ще раз повернутися до Кварелі. Містечко все одно премиле. Ми це, напевно, зробимо через півтора року, коли поїдемо до Сігнагі) Останній вечір ми проводили гуляючи затишними вуличками центру столиці. Там є ціла алея з ресторанів, коли там гуляєш, почуваєшся наче в Італії. Наш маршрут з вуличками ми, звичайно ж, закінчили у нашому улюбленому ресторані. Треба було ще скуштувати всю кухню, що ми не встигли за три дні. Було нелегко, але ми впоралися. О Грузія, це був чудовий weekend та повноцінний відпочинок після великої китайської подорожі. Нарешті ми повністю розслабилися на три дні та відпочили від вирішення складних питань та боротьби з мовним бар’єром. Грузія ми тебе рекомендуємо абсолютно всім, особливо тим, хто любить смачно поїсти і красиво погуляти. Грузія ми тебе любимо!
Інформація про подорож
Дата подорожі: 18.05.2018 – 22.05.2018 Авіаквитки: МАУ за 11 місяців
Набравшись сил і вражень від Червоного моря, наш маршрут був направлений у романтичне та старовинне «місто, яке тебе любить» – Тбілісі. Перед польотом бабуся люб’язно погодилася посидіти з Мишком. Тому маршрут довелося кардинально змінити із Тбілісі на всю Грузію. Наш ювілейний 15-й авіапереліт цього сезону був не просто літаком, а маленьким літачком, на якому я завжди хотів політати. Всього 56 осіб, 14 рядів по 2 сидіння та персонал до всіх ставиться як до VIP, це був дуже приємний та романтичний переліт. Один грузин відразу запропонував нам допомогти в орієнтуванні по Грузії, сказавши, що в адресі готелю у нас помилка і зараз він подзвонить і все вирішить. «У Грузії всі говорять російською!» сказав грузин і натрапив на англомовного адміністратора готелю, який по телефону не міг виразно назвати свою адресу, оскільки наш товариш по літаку англійської не знав, він сказав «Не говори з ним, це якийсь божевільний!» і кинув слухавку. На цьому допомога грузина закінчилася))) За вікном почали з’являтися контури вуличок нічної столиці Грузії, і ми здійснили посадку. В аеропорті нас зустрів англомовний господар хостела і повіз заселяти, сказавши «Welcome to Georgia!». Навіть уві сні я чекав, коли ж настане ранок, щоб якнайшвидше розпочати наші мандри.
Трохи про кухню
Аджарське хачапурі
А почали ми мандри з кафе «Хінкалі хаус», відразу ж замовивши всілякі види хінкалі. Грузинська кухня впевнено посіла друге місце після тайської, дуже і дуже все смачно і пряно. А соуси так це взагалі можна написати окрему розповідь про мою до них любов, я соуси в ресторанах допивав, якщо не встигав їх з’їсти з основною стравою. Коли в ресторані щось замовляєш, тобі спочатку обов’язково розкажуть яка кожна страва смачна, і як вона тобі сподобається.
Хінкалі на будь-який смак
Такого обслуговування, як абсолютно у всіх кафе Грузії, ми ще ніде не зустрічали. Коли йдеш у кафе, ти вже в передчутті того, як тобі розхвалюватимуть страви. Розміри порцій значно перевищують розміри шлунка. А вино… ммм…. описати словами просто неможливо, лише методом інтенсивних дегустацій, яких у Грузії вистачає.
Місто Мцхета
Першим містом була колишня столиця країни — місто Мцхета, розташоване неподалік Тбілісі. Стародавній храм на фоні мальовничих гірських ландшафтів, спекотне сонечко на синьому небі та старовинні вулиці тихого міста.
В місці з’єднання двох річок
Піднявшись на гору монастиря Джварі, нам відкрилася головна визначна пам’ятка міста, бірюзова річка Арагві, що впадає в глиняну річку Кура. На злитті річок видно ніби межа, що розділяє бірюзу і глиняність. Спробувавши кебаб і хачапурі з сулугуні, ми запили їх чудовим грузинським вином. А потім вирушили досліджувати Тбілісі.
Тбілісі
На тлі скляного мосту
Жили ми на головній вулиці Руставелі. Це подібно до нашого Хрещатика, довга вуличка, вздовж якої завжди є приємна міська тусня, і продається смачне фризерне морозиво. Хоча площа Свободи, значно поступається нашому Майдану Незалежності, але старий Тбілісі одразу ж закохує у себе. Красива Європейська площа, на яку йде переправа через Скляний міст. Сама площа містить різні цікавості, великий рояль, величезні шахи, безліч питних фонтанчиків, музичний фонтан. З одного боку від площі, пройшовши вузькими вуличками, можна вийти до красивого храму, з іншого боку стіни величного замку. Піднявшись на канатній дорозі до фортеці Нарікала, ми вибрали напрямок у бік Батьківщини матері. Ми гуляли над містом між красивим ботанічним садом та самим Тбілісі. Прогулявшись над містом, ми дісталися Тбіліської телевежі, з якої відкривається вид на нічне місто, а щоб вже напевно, ми ще піднялися на чортовому колесі. В околицях телевежі парк розваг з різними національними кафе та цікавими скульптурами. У момент пориву вітру з пухнастих квітучих дерев зірвалася хмарка пилку і освітлена нічними ліхтарями розвіялося в повітрі. Спустившись униз на фунікулері, ми вирушили відпочивати після насиченого дня.
Місто Телаві
З самого ранку ми вже прямували до Алазанської долини, до міста Телаві. Дорога була довгою та виснажливою. З міста відкривається чудовий краєвид на засніжені гори Кавказу. У місті є замок, але він виявився на ремонті, по правді не сезон у місті особливо дивитися нічого. Не гаючи часу, ми вирушили далі до міста кохання Сігнагі.
Місто Сігнагі
Місто у венеціанському стилі прийняло нас з радістю, вузенькі вулички викладені бруківкою вздовж невисоких будиночків привели нас до великої фортечної стіни, що простягається в далечінь. Здавалося, ніби ми вилізли на справжню велику китайську стіну. А краєвиди тут відкривалися просто безмежні. Десь вдалині гори, далеко внизу видніються міста. Ресторанчики, звичайно, скориставшись вигідним розташуванням, поставили свої столики прямо біля урвища.
За довгим столом проходило грузинське застілля, за яким грузинка з жахом розповідала про те, як на чиємусь весіллі не заспівали жодної пісні. Це місто однозначно є обов’язковим для відвідування під час перебування в Грузії, як і багато інших міст. Зарядившись красою міських ландшафтів, від яких важко було відірватися, ми поспішили додому в Тбілісі, оскільки попереду на нас чекала найбільша поїздка до «Грузинської Ялти»
Місто Батумі
У комфортному м’якому купе ми мчали крізь гірську територію Грузії. Це був нічний переїзд. Хоча після насиченого дня ми були втомлені, бажання спати не могло нас відірвати від нічної краси за вікном. Крізь нього долинали співи птахів і світло яскраво сяючих сузір’їв, що підсвічували нічне небо. Якоїсь миті поїзд вирішив проїхати крізь гору, за орієнтирами я визначив, що довжина гірського тунелю становила близько двох кілометрів. Оскільки тунель був освітлюваний, було досить незвичайно дивитися, як швидкісний поїзд подібно до метро рухається безкрайнім тунелем. Після першої години ночі я себе насильно відірвав від нічних краєвидів якогось міста, в якому у поїзда була довга зупинка, потім випивши з грузинами коньяку за дружбу Грузії та України, ледь відмовившись від «чашечки пива» якогось грузинського дідуся, я себе таки уклав спати. Поїзд рано-вранці зупинився на своїй кінцевій станції в місті Махінджаурі, ми одягаємося і спокійно виходимо. Тут немає такого, як в українських поїздах, коли тебе будять за годину до станції. Сівши в першу ж маршрутку ми вирушили до Батумі. Таксисти, звичайно, нам пропонували свої «недорогі послуги», але маршрутка для нас все ж таки краще.
О сьомій ранку місто ніби вимерло. Все закрите, людей немає. Єдиний відкритий Макдональдс знаходиться десь далеко. Вибравши лавочку на сонечку, ми влаштувалися продовжувати відпочивати, доки хоч щось відкриється. Незабаром до нас підійшла дівчина з фразою «О, молодь, я бачу, ви тут вже кілька днів, допоможіть знайти готель» і сон остаточно розвіяло сміхом. Дійсно ж якщо двоє людей відпочивають о сьомій ранку на лавочці, то вони в місті вже точно кілька днів)))) Поснідавши Аджарським хачапурі з сирим яйцем, сиром сулугуні та вершковим маслом, трохи прогулявшись набережною, ми орендували велосипеди.
І вирушили подорожувати набережною з вітерцем. Після 30 хвилин їзди, ми зрозуміли, що набережна не така маленька як у Ялті. Пізніше ми дізналися про довжину 17 км, не знаю наскільки це правда, але вона справді виявилась якоюсь нескінченною. Потім погулявши центром міста, природно зі смакуванням національних страв, ми поїхали на маршрутці на гору, біля підніжжя якої розташоване місто. З гори відкрилася гарна панорама на Батумі. Ось це я розумію справжній прогрес, коли в гору ходить маршрутка, а назад ще й чекає на тебе, щоб не порожній вниз їхати. На горі великими літерами написана назва міста, але, крім як на самій горі, ми цього напису більше й не бачили. У невдалому місці той напис розташували. Продовжуючи нашу культурну батумську програму, був дельфінарій, за рахунок скляних бортиків якого можна було бачити те, що відбувається не тільки на воді, а й під водою. Грузинський дельфінарій капітально поступається українській. Надивившись, як плавають дельфіни, ми орендували човен і самі вирушили у плавання міським озером. Потім на нас чекав справжній грузинський захід сонця прямо у море!
Сонечко сіло, і місто вже остаточно ожило. Справжній музичний фонтан продемонстрував незабутнє шоу, а пам’ятник, що рухається — символізує дружбу Азії та Європи, возз’єднувався на очах. Варто зазначити, що ми бачили багато музичних фонтанів, і я вже не вірив, що справжні феєричні існують взагалі. Найчастіше це багато води і музика не в такт, але в Батумі відвідати фонтан обов’язково треба. Під час розваг та фотографій навколо фонтану, до мене підійшов грузин і подарував мені як туристові пляшку справжнього грузинського коньяку. Як згадувалося вище, грузини дуже доброзичливі, ми на новий рік із Дашею в інших містах завжди пригощаємо перехожих цукерками «Вечірній Київ», а тут самі на таке потрапили.
Подорож Батумі добігала кінця, і ми вирушили назад до міста Махінджаурі для відправлення поїзда. У купе з нами їхала грузинська гідеса, яка не розмовляла англійською, і німець, який дуже хотів від неї, щось дізнатися. Я, звичайно ж, викликався перекладачем бесіди, але чи то втома дала своє, чи німець, який в англійські слова додавав німецькі, чи тема бесіди про грузинську рослину, корінь якої повинен обов’язково спробувати німець, загалом, розмова закінчилася сильним дружним сміхом. Жаль ось тільки німець так і не дізнався, яку частину від чого саме він повинен спробувати. Вранці жінка почала будити всіх з криками, що ми через пів години приїдемо, потім я через сон чув, як вона кричала, що ми проїхали міську сусідню станцію Дідубе, а потім мені здалося, що вона вистрибнула у вікно. Інакше просто неможливо пояснити, як людина може вийти на станції Дідубе, де поїзд не зупинявся і не зменшував швидкість.
Другий день у Тбілісі Центр старого міста
Оскільки півдня для відвідування столиці обмаль, ми вирішили виділити повний день, щоб вже точно нічого не пропустити. Почали ми свій маршрут із пошуків входу до ботанічного саду, який бачили першого дня з гори. Якийсь таксист порадив нам одразу піднятися в гору, але почувши це, перехожий грузин підбіг до мене і сказав: «Він баран, мамою присягаюсь, тобі в інший бік». На щастя перехожий мав рацію. Може сад звичайно і непоганий, але занадто довго довелося пішки підніматися, а потім виявилося, що можна було канатною дорогою піднятися і спуститися садом. У самому саду є великий водоспад, красиві рослини та питний фонтанчик у вигляді каменю, з якого виривається вода. Біля парку розташовані знамениті грузинські сірчані лазні, але ми якось не зважилися, проте прогулялися ними всередині під приводом поцікавитися ціною. Під час чергового пиття води з питного фонтанчика грузин підійшов і запитав мене «Смачна вода, нє?», а вода справді дуже хороша, вода не має запаху водопроводу, як у київських бюветах. Ми зловили таксі з метою дістатися знаменитого черепашого озера, і таксист запропонував нам «до нього доїхати з вітерцем, відстебнувши бабла» (с).
Черепахове озеро
Цей варіант нам здався дорогим, тому ми зловили інше таксі, де таксист нас довіз просто, без вітерця))) Озеро має красивий зелений колір, якщо дивитися на нього зверху. А так, по суті, це тбіліський місцевий пляж на кшталт нашої Міністерки, лише набагато менше. З’ївши аджарське хачапурі, яке ще вранці не доїли у ресторані, ми вирушили шукати дитячу залізницю. Це була третя спроба покататися на дитячій залізниці, але, як і в усіх попередніх містах, вона виявилася закритою. Мабуть, не доля нам покататися. Натомість полуниця по 10 грн за кілограм це просто шикарно! Це була гідна компенсація проти закритої дитячої залізниці. З багатьох вершин Тбілісі видно помпезний Собор Святої Трійці.
Вибравшись до стін фортеці Нарікала, які гарно височіють над центром старого міста, ми уважно вивчили маршрути та напрямки вуличок і щоб дістатися до храму. Це дійсно дуже допомогло, і за 20 хвилин ми були вже в Соборі Святої Трійці. Потім ми поспішили відпочивати, тому що з раннього ранку на нас чекала фінальна поїздка цієї подорожі.
Місто Боржомі
О 10:30 ранку успішно здолавши третину Грузії, ми були в місті, яке раніше бачили лише на пляшках мінеральної води Боржомі. Якось не думав раніше, що побуваю у цьому місті. Безкрайній парк розкрив для нас свої обійми. Біля входу бабусі приторговували та пригощали варенням із шишок. Ми підійшли спробувати, а бабуся виловлює ложку варення разом із шишечкою та дає пробувати. Мало того, що я не думав, що колись побуваю в Боржомі, то вже точно ніколи не думав, що спробую шишку. Загалом варення має досить шишковий смак. Для полегшення сумки ми з’їли свою провізію та навіть залишили на лавці пару бананів для однодумців туристів.
Даша п’є теплу справжню Боржомі
За входом у парк нас чекав бювет, з кранів якого лилася справжня тепла боржомі. Щасливі тим, що скуштували воду з джерела, ми відкрили для себе найбільший водоспад, який коли-небудь бачили, а гірська річка нас манила за собою вздовж стежок парку. Незабаром річечка й зовсім вивела нас із парку, ведучи за собою у справжній грузинський гірський ліс, який по красі не поступався нашим карпатським лісам. Часом ми зустрічали вздовж річки туристів, у яких була помітна наявність купальника під одягом. Оскільки температура річки була низька до судом, і дуже швидка, це здавалося якимось божевіллям.
Хвилин через 40 нашої мандрівки затишним лісом ми вийшли на велику галявину, на якій засмагало і відпочивало відносно багато туристів, але головне, що біля галявини був басейн, що наповнювався гарячим сірчаним джерелом. Відразу стало зрозуміло, навіщо людям купальники із собою. На щастя, у нас теж були купальники, але, на жаль, вони залишилися в Тбілісі. Довго не сумніваючись, ми вже купалися в теплому басейні біля крижаної річки під синім сонячним небом, жартуючи з туристами та жителями Грузії. По дорозі назад ми помітили, що наш залишений провіант даремно не зник, комусь він був якраз.
Сірчане джерело
Оскільки відбулася заміна літака, то назад ми летіли ще меншим гвинтовим літаком цілих 4 години. За рахунок невеликої швидкості і низької висоти, під час зльоту ми розглядали з ілюмінатора пам’ятні місця Тбілісі, які ми відвідували під час перебування.
Наш маршрут
Ось так ми і здолали маршрут по Грузії в 1450 км, відвідавши 6 міст за 5 днів. Варто відзначити, що WI-FI по містах безкоштовний і є майже скрізь.
Дата подорожі: 01.05.2013 – 07.05.2013 Примітки: З відвідинами Батумі можна заощадити дві ночі в готелі, тому що поїзд їде всю ніч туди та всю ніч назад. Залізничні квитки можна купити заздалегідь на сайті поставивши там якусь хитру галочку, у нас так зробити не вийшло, про галочку нас просвітили туристи в Грузії. Найближча станція Батумі називається Махінджаурі.