Вид на старе місто

Набравшись сил і вражень від Червоного моря, наш маршрут був направлений у романтичне та старовинне «місто, яке тебе любить» – Тбілісі. Перед польотом бабуся люб’язно погодилася посидіти з Мишком. Тому маршрут довелося кардинально змінити із Тбілісі на всю Грузію. Наш ювілейний 15-й авіапереліт цього сезону був не просто літаком, а маленьким літачком, на якому я завжди хотів політати. Всього 56 осіб, 14 рядів по 2 сидіння та персонал до всіх ставиться як до VIP, це був дуже приємний та романтичний переліт. Один грузин відразу запропонував нам допомогти в орієнтуванні по Грузії, сказавши, що в адресі готелю у нас помилка і зараз він подзвонить і все вирішить. «У Грузії всі говорять російською!» сказав грузин і натрапив на англомовного адміністратора готелю, який по телефону не міг виразно назвати свою адресу, оскільки наш товариш по літаку англійської не знав, він сказав «Не говори з ним, це якийсь божевільний!» і кинув слухавку. На цьому допомога грузина закінчилася))) За вікном почали з’являтися контури вуличок нічної столиці Грузії, і ми здійснили посадку. В аеропорті нас зустрів англомовний господар хостела і повіз заселяти, сказавши «Welcome to Georgia!». Навіть уві сні я чекав, коли ж настане ранок, щоб якнайшвидше розпочати наші мандри.

Трохи про кухню

Аджарське хачапурі

А почали ми мандри з кафе «Хінкалі хаус», відразу ж замовивши всілякі види хінкалі. Грузинська кухня впевнено посіла друге місце після тайської, дуже і дуже все смачно і пряно. А соуси так це взагалі можна написати окрему розповідь про мою до них любов, я соуси в ресторанах допивав, якщо не встигав їх з’їсти з основною стравою. Коли в ресторані щось замовляєш, тобі спочатку обов’язково розкажуть яка кожна страва смачна, і як вона тобі сподобається.

Хінкалі на будь-який смак

Такого обслуговування, як абсолютно у всіх кафе Грузії, ми ще ніде не зустрічали. Коли йдеш у кафе, ти вже в передчутті того, як тобі розхвалюватимуть страви. Розміри порцій значно перевищують розміри шлунка. А вино… ммм…. описати словами просто неможливо, лише методом інтенсивних дегустацій, яких у Грузії вистачає.

Місто Мцхета

Першим містом була колишня столиця країни — місто Мцхета, розташоване неподалік Тбілісі. Стародавній храм на фоні мальовничих гірських ландшафтів, спекотне сонечко на синьому небі та старовинні вулиці тихого міста.

В місці з’єднання двох річок

Піднявшись на гору монастиря Джварі, нам відкрилася головна визначна пам’ятка міста, бірюзова річка Арагві, що впадає в глиняну річку Кура. На злитті річок видно ніби межа, що розділяє бірюзу і глиняність. Спробувавши кебаб і хачапурі з сулугуні, ми запили їх чудовим грузинським вином. А потім вирушили досліджувати Тбілісі.

Тбілісі

На тлі скляного мосту

Жили ми на головній вулиці Руставелі. Це подібно до нашого Хрещатика, довга вуличка, вздовж якої завжди є приємна міська тусня, і продається смачне фризерне морозиво. Хоча площа Свободи, значно поступається нашому Майдану Незалежності, але старий Тбілісі одразу ж закохує у себе. Красива Європейська площа, на яку йде переправа через Скляний міст. Сама площа містить різні цікавості, великий рояль, величезні шахи, безліч питних фонтанчиків, музичний фонтан. З одного боку від площі, пройшовши вузькими вуличками, можна вийти до красивого храму, з іншого боку стіни величного замку. Піднявшись на канатній дорозі до фортеці Нарікала, ми вибрали напрямок у бік Батьківщини матері. Ми гуляли над містом між красивим ботанічним садом та самим Тбілісі. Прогулявшись над містом, ми дісталися Тбіліської телевежі, з якої відкривається вид на нічне місто, а щоб вже напевно, ми ще піднялися на чортовому колесі. В околицях телевежі парк розваг з різними національними кафе та цікавими скульптурами. У момент пориву вітру з пухнастих квітучих дерев зірвалася хмарка пилку і освітлена нічними ліхтарями розвіялося в повітрі. Спустившись униз на фунікулері, ми вирушили відпочивати після насиченого дня.

Місто Телаві

З самого ранку ми вже прямували до Алазанської долини, до міста Телаві. Дорога була довгою та виснажливою. З міста відкривається чудовий краєвид на засніжені гори Кавказу. У місті є замок, але він виявився на ремонті, по правді не сезон у місті особливо дивитися нічого. Не гаючи часу, ми вирушили далі до міста кохання Сігнагі.

Місто Сігнагі

Місто у венеціанському стилі прийняло нас з радістю, вузенькі вулички викладені бруківкою вздовж невисоких будиночків привели нас до великої фортечної стіни, що простягається в далечінь. Здавалося, ніби ми вилізли на справжню велику китайську стіну. А краєвиди тут відкривалися просто безмежні. Десь вдалині гори, далеко внизу видніються міста. Ресторанчики, звичайно, скориставшись вигідним розташуванням, поставили свої столики прямо біля урвища.

За довгим столом проходило грузинське застілля, за яким грузинка з жахом розповідала про те, як на чиємусь весіллі не заспівали жодної пісні. Це місто однозначно є обов’язковим для відвідування під час перебування в Грузії, як і багато інших міст. Зарядившись красою міських ландшафтів, від яких важко було відірватися, ми поспішили додому в Тбілісі, оскільки попереду на нас чекала найбільша поїздка до «Грузинської Ялти»

Місто Батумі

У комфортному м’якому купе ми мчали крізь гірську територію Грузії. Це був нічний переїзд. Хоча після насиченого дня ми були втомлені, бажання спати не могло нас відірвати від нічної краси за вікном. Крізь нього долинали співи птахів і світло яскраво сяючих сузір’їв, що підсвічували нічне небо. Якоїсь миті поїзд вирішив проїхати крізь гору, за орієнтирами я визначив, що довжина гірського тунелю становила близько двох кілометрів. Оскільки тунель був освітлюваний, було досить незвичайно дивитися, як швидкісний поїзд подібно до метро рухається безкрайнім тунелем. Після першої години ночі я себе насильно відірвав від нічних краєвидів якогось міста, в якому у поїзда була довга зупинка, потім випивши з грузинами коньяку за дружбу Грузії та України, ледь відмовившись від «чашечки пива» якогось грузинського дідуся, я себе таки уклав спати. Поїзд рано-вранці зупинився на своїй кінцевій станції в місті Махінджаурі, ми одягаємося і спокійно виходимо. Тут немає такого, як в українських поїздах, коли тебе будять за годину до станції. Сівши в першу ж маршрутку ми вирушили до Батумі. Таксисти, звичайно, нам пропонували свої «недорогі послуги», але маршрутка для нас все ж таки краще.

О сьомій ранку місто ніби вимерло. Все закрите, людей немає. Єдиний відкритий Макдональдс знаходиться десь далеко. Вибравши лавочку на сонечку, ми влаштувалися продовжувати відпочивати, доки хоч щось відкриється. Незабаром до нас підійшла дівчина з фразою «О, молодь, я бачу, ви тут вже кілька днів, допоможіть знайти готель» і сон остаточно розвіяло сміхом. Дійсно ж якщо двоє людей відпочивають о сьомій ранку на лавочці, то вони в місті вже точно кілька днів)))) Поснідавши Аджарським хачапурі з сирим яйцем, сиром сулугуні та вершковим маслом, трохи прогулявшись набережною, ми орендували велосипеди.

І вирушили подорожувати набережною з вітерцем. Після 30 хвилин їзди, ми зрозуміли, що набережна не така маленька як у Ялті. Пізніше ми дізналися про довжину 17 км, не знаю наскільки це правда, але вона справді виявилась якоюсь нескінченною. Потім погулявши центром міста, природно зі смакуванням національних страв, ми поїхали на маршрутці на гору, біля підніжжя якої розташоване місто. З гори відкрилася гарна панорама на Батумі. Ось це я розумію справжній прогрес, коли в гору ходить маршрутка, а назад ще й чекає на тебе, щоб не порожній вниз їхати. На горі великими літерами написана назва міста, але, крім як на самій горі, ми цього напису більше й не бачили. У невдалому місці той напис розташували. Продовжуючи нашу культурну батумську програму, був дельфінарій, за рахунок скляних бортиків якого можна було бачити те, що відбувається не тільки на воді, а й під водою. Грузинський дельфінарій капітально поступається українській. Надивившись, як плавають дельфіни, ми орендували човен і самі вирушили у плавання міським озером. Потім на нас чекав справжній грузинський захід сонця прямо у море!

Сонечко сіло, і місто вже остаточно ожило. Справжній музичний фонтан продемонстрував незабутнє шоу, а пам’ятник, що рухається — символізує дружбу Азії та Європи, возз’єднувався на очах. Варто зазначити, що ми бачили багато музичних фонтанів, і я вже не вірив, що справжні феєричні існують взагалі. Найчастіше це багато води і музика не в такт, але в Батумі відвідати фонтан обов’язково треба. Під час розваг та фотографій навколо фонтану, до мене підійшов грузин і подарував мені як туристові пляшку справжнього грузинського коньяку. Як згадувалося вище, грузини дуже доброзичливі, ми на новий рік із Дашею в інших містах завжди пригощаємо перехожих цукерками «Вечірній Київ», а тут самі на таке потрапили.

Подорож Батумі добігала кінця, і ми вирушили назад до міста Махінджаурі для відправлення поїзда. У купе з нами їхала грузинська гідеса, яка не розмовляла англійською, і німець, який дуже хотів від неї, щось дізнатися. Я, звичайно ж, викликався перекладачем бесіди, але чи то втома дала своє, чи німець, який в англійські слова додавав німецькі, чи тема бесіди про грузинську рослину, корінь якої повинен обов’язково спробувати німець, загалом, розмова закінчилася сильним дружним сміхом. Жаль ось тільки німець так і не дізнався, яку частину від чого саме він повинен спробувати. Вранці жінка почала будити всіх з криками, що ми через пів години приїдемо, потім я через сон чув, як вона кричала, що ми проїхали міську сусідню станцію Дідубе, а потім мені здалося, що вона вистрибнула у вікно. Інакше просто неможливо пояснити, як людина може вийти на станції Дідубе, де поїзд не зупинявся і не зменшував швидкість.

Другий день у Тбілісі

Центр старого міста

Оскільки півдня для відвідування столиці обмаль, ми вирішили виділити повний день, щоб вже точно нічого не пропустити. Почали ми свій маршрут із пошуків входу до ботанічного саду, який бачили першого дня з гори. Якийсь таксист порадив нам одразу піднятися в гору, але почувши це, перехожий грузин підбіг до мене і сказав: «Він баран, мамою присягаюсь, тобі в інший бік». На щастя перехожий мав рацію. Може сад звичайно і непоганий, але занадто довго довелося пішки підніматися, а потім виявилося, що можна було канатною дорогою піднятися і спуститися садом. У самому саду є великий водоспад, красиві рослини та питний фонтанчик у вигляді каменю, з якого виривається вода. Біля парку розташовані знамениті грузинські сірчані лазні, але ми якось не зважилися, проте прогулялися ними всередині під приводом поцікавитися ціною. Під час чергового пиття води з питного фонтанчика грузин підійшов і запитав мене «Смачна вода, нє?», а вода справді дуже хороша, вода не має запаху водопроводу, як у київських бюветах. Ми зловили таксі з метою дістатися знаменитого черепашого озера, і таксист запропонував нам «до нього доїхати з вітерцем, відстебнувши бабла» (с).

Черепахове озеро

Цей варіант нам здався дорогим, тому ми зловили інше таксі, де таксист нас довіз просто, без вітерця))) Озеро має красивий зелений колір, якщо дивитися на нього зверху. А так, по суті, це тбіліський місцевий пляж на кшталт нашої Міністерки, лише набагато менше. З’ївши аджарське хачапурі, яке ще вранці не доїли у ресторані, ми вирушили шукати дитячу залізницю. Це була третя спроба покататися на дитячій залізниці, але, як і в усіх попередніх містах, вона виявилася закритою. Мабуть, не доля нам покататися. Натомість полуниця по 10 грн за кілограм це просто шикарно! Це була гідна компенсація проти закритої дитячої залізниці. З багатьох вершин Тбілісі видно помпезний Собор Святої Трійці.

Вибравшись до стін фортеці Нарікала, які гарно височіють над центром старого міста, ми уважно вивчили маршрути та напрямки вуличок і щоб дістатися до храму. Це дійсно дуже допомогло, і за 20 хвилин ми були вже в Соборі Святої Трійці. Потім ми поспішили відпочивати, тому що з раннього ранку на нас чекала фінальна поїздка цієї подорожі.

Місто Боржомі

О 10:30 ранку успішно здолавши третину Грузії, ми були в місті, яке раніше бачили лише на пляшках мінеральної води Боржомі. Якось не думав раніше, що побуваю у цьому місті. Безкрайній парк розкрив для нас свої обійми. Біля входу бабусі приторговували та пригощали варенням із шишок. Ми підійшли спробувати, а бабуся виловлює ложку варення разом із шишечкою та дає пробувати. Мало того, що я не думав, що колись побуваю в Боржомі, то вже точно ніколи не думав, що спробую шишку. Загалом варення має досить шишковий смак. Для полегшення сумки ми з’їли свою провізію та навіть залишили на лавці пару бананів для однодумців туристів.

Даша п’є теплу справжню Боржомі

За входом у парк нас чекав бювет, з кранів якого лилася справжня тепла боржомі. Щасливі тим, що скуштували воду з джерела, ми відкрили для себе найбільший водоспад, який коли-небудь бачили, а гірська річка нас манила за собою вздовж стежок парку. Незабаром річечка й зовсім вивела нас із парку, ведучи за собою у справжній грузинський гірський ліс, який по красі не поступався нашим карпатським лісам. Часом ми зустрічали вздовж річки туристів, у яких була помітна наявність купальника під одягом. Оскільки температура річки була низька до судом, і дуже швидка, це здавалося якимось божевіллям.

Хвилин через 40 нашої мандрівки затишним лісом ми вийшли на велику галявину, на якій засмагало і відпочивало відносно багато туристів, але головне, що біля галявини був басейн, що наповнювався гарячим сірчаним джерелом. Відразу стало зрозуміло, навіщо людям купальники із собою. На щастя, у нас теж були купальники, але, на жаль, вони залишилися в Тбілісі. Довго не сумніваючись, ми вже купалися в теплому басейні біля крижаної річки під синім сонячним небом, жартуючи з туристами та жителями Грузії. По дорозі назад ми помітили, що наш залишений провіант даремно не зник, комусь він був якраз.

Сірчане джерело

Оскільки відбулася заміна літака, то назад ми летіли ще меншим гвинтовим літаком цілих 4 години. За рахунок невеликої швидкості і низької висоти, під час зльоту ми розглядали з ілюмінатора пам’ятні місця Тбілісі, які ми відвідували під час перебування.

Наш маршрут

Ось так ми і здолали маршрут по Грузії в 1450 км, відвідавши 6 міст за 5 днів. Варто відзначити, що WI-FI по містах безкоштовний і є майже скрізь.

Дата подорожі: 01.05.2013 – 07.05.2013
Примітки: З відвідинами Батумі можна заощадити дві ночі в готелі, тому що поїзд їде всю ніч туди та всю ніч назад. Залізничні квитки можна купити заздалегідь на сайті поставивши там якусь хитру галочку, у нас так зробити не вийшло, про галочку нас просвітили туристи в Грузії. Найближча станція Батумі називається Махінджаурі.