Грузія! Немов п’ять років тому ми просто поставив на паузу подорож. Ми знов їдемо у таксі та приємний водій нам розповідає, що ми повинні подивитися. Цей грузинський акцент просто принадність. Водій їхав неквапливо. Дорогою до готелю він намагався вкласти в розповідь всю неосяжну красу своєї країни. А також порадити себе як гіда) На дворі було близько другої ночі, водій наполягав перед Тбілісі заїхати в ще якесь гарне місто, але треба було поспати. Хазяйка нашого готелю теж мирно спала. Але наполегливий водій таки додзвонився. 

Минулого разу ми припустилися грубої помилки, взяли в поїздку їжу з Києва. Цього разу ми не пропустимо жодної можливості поласувати грузинською кухнею.

Настав довгоочікуваний ранок, і ми продовжили наш незакінчений маршрут. На тлі поїздки до Китаю події розгорталися дуже швидко. Вийшовши з готелю, ми опинилися у маршрутці. За 10 хвилин вийшли на автовокзалі Дідубе і нас уже всадили в іншу маршрутку. Два місця, що залишилися, наче чекали саме на нас. Зачекайте ще хвилину, не їдьте! Ми затарилися чудовою грузинською чурчхелою і тепер готові їхати.

Степанцмінда

Водій явно поспішав. Трасою ми летіли на надзвуковій швидкості. За вікнами промайнула Мцхета. Як все легко у них. Аеропорт-готель-автовокзал-гори, всі наче чекають на зупинках поки ти підбіжиш і застрибнеш у маршрутку. Після години їзди водій зробив зупинку на 10 хвилин у мальовничому місці. Місцева бабуся відразу нагодувала нас величезної хачапурі за 5 ларі (2$). З сонячних та соковито-зелених гір лився водоспад. З іншого боку траси урвище. Перепочили і помчали в гори. За вікнами почав з’являтися сніг. Ми з Дашею трохи напружилися. У нас із собою лише літній одяг. Види, які часом відкривалися з маршрутки це додаткова екскурсія) На наше щастя Степанцмінда знаходилася трохи нижче за сніги, і погода виявилася затишною. Головною метою маршруту була Троїцька церква на горі. Ми її добре бачимо, але треба визначитися, як туди забратися. Навігатор вирішив нам показати, як це правильно зробити. Але, мабуть, правильно, якщо у вас з собою є вертоліт. Але після Китаю ми вірили в точність карт і не посміли засумніватися.

Спочатку карти нас відвели з головної дороги і повели тонкою вуличкою до якогось грузина прямо у двір. Доки ми йшли, двоє хлопців на нас з подивом дивилися. Ми здивовано дивилися на карту. Вони нас вирішили зупинити та відкоригувати. Дійшли до підніжжя гори. Дві дороги. Причому та, яку пропонує навігація, явно нелегка. Про іншу дорогу карта повідомляє, що там немає проходу. Ну Ок, дамо другий шанс картам. Підйом був якийсь особливо складний, здавалося, що можна буде ласти склеїти. Хоча здолали ми лише 5 метрів поки що. На щастя на зустріч спускалися інші жертви навігації. Вони нам і розповіли, що йти треба тією дорогою, що ліворуч, вона мальовничіша і легша. Дорога, яка нібито не стикується у нас у картах. Скільки ми не йшли, нас навігатор вмовляв повернутися на той маршрут що для туристів з вертольотом. Панорамні засніжені гори огортали нас з усіх боків. Дорога була значно легша за попередню. Деякі туристи навіть із дитячим візком піднімалися. Година у дорозі, та ми на місці. З церкви відкривалися справді чудові краєвиди. Тут гори мають дуже своєрідну палітру кольорів. Немов у горах осінь. Було близько 12-ї ранку, а ми вже виконали денний план. Було якось незвично. Ще тиждень тому у Китаї на огляд визначних пам’яток у межах міста міг піти цілий день щоб дістатися. А тут ми проїхали немалу частину країни і піднялися на гору. Нічого, зараз розширимо план. Тут десь є водоспади. Десь у сенсі у Грузії. Але спочатку обід! Спустилися і зайшли в дуже просту кав’ярню. “Хінкалі є?” Проте питання, як і про вино було досить риторичне. Хінкалі коштували 1 ларі за штучку (0,4 $) а холодне домашнє вино 5 (2$) ларі за келих…

пивний келих… 0,5… налитий по-аптекарськи до країв. Звичайно перед тим як нам налити вино, господар налив нам грам 100 – 150 на дегустацію. Вино ще йде так приємно, як сік. Ми з Дашею боялися стати на ноги зі столу. Ще й водоспади шукатимемо. Хазяйка вибігла надвір, і сказала, що там є хлопці, які з радістю нас звозять на водоспади до сусіднього міста. У хлопців було у розпалі пивне гуляння. Чоловік сказав, що за 50 ларі з радістю нас звозить туди-назад. Ми розпочали торги. Він аргументував, що у ціну входить пиво. Торги увійшли до рекордної для нас суми: “Ви ж наші гості, я вас взагалі безкоштовно повезу! Ви готові?” Грузин допив келих пива, посадив нас у бус і взяв маршрут на гори. З одного боку, звісно, ​​пиво перед поїздкою не дуже. Але, з іншого боку, він же корінний грузин, можливо, це його спосіб бути в нормальному стані. Дорога скінчилася. Нашого водія це не зупинило. Він почав їхати в гори маршрутом для джипів. Бусик трясло настільки сильно, що в мене рука потім боліла. Так сильно тримався за сидіння. Якоїсь миті машина здалася і далі ми з Дашею пішли пішки. Наш вершник залишився чекати нас у свого залізного коня. До водоспаду було йти хвилин 20. Ми вибрали маршрут на Великий водоспад.

І він був суперкласний. Це справді справжній повноводний гірський водоспад. Він у нас на другому місці після Бразильського Іґуасу. Один екстремал там навіть купався. Водоспад обов’язково до відвідування всім, хто дістався цього регіону! Та й місця досить симпатичні під час підйому. Шикарно, ми за день подивилися вже дві цікавості у віддаленому куточку Грузії. Душа вимагала свята! Попросили водія набрати господиню нашого готелю, щоб вона для нас забронювала столик у ресторанчику з живою музикою на вечір. Спочатку ми думали, що повернемося пізно, але з таким темпом пересування можна встигнути все, що завгодно. Повернулися назад до Степанцмінди ми розрахувалися з водієм. Все ж таки безкоштовно їхати якось не добре. Наступна маршрутка до Тбілісі за годину. Але знову-таки знайшлася інша маршрутка, останні вільні місця, і ми вже летимо у столицю на годину раніше. Ми просто кайфували від того, як все легко та просто. Жаль нашу радість не могла розділити наша улюблена псевдодзеркалочка. На жаль, об’єктив трагічно зламався у Китаї. А чотири дні для ремонту було недостатньо. Грузія насправді набагато красивіша, ніж на цих фотографіях, зроблених на телефон.

Офлайн карта на відмову не хотіла показувати нам ресторан. Потрібен був інтернет. У першому магазині мені його роздали з мобільного телефону. У Тбілісі дуже зручне та дешеве таксі. Якщо не знаєш як кудись дістатися найпростіше зловити таксі і доїхати. Водій спершу завіз нас у двори. Зрозумів, що помилився і привіз куди треба) З музикою в ресторані було досить дивно, вірніше її було мало. Але атмосферу поставив грузин, який наполягав, щоб ми пересіли до нього за стіл. А то сидимо окремо від усіх. О грузинська кухня. Як було смачно. Насправді у грузинських ресторанах Києва готують не гірше. Якщо ви ще не були в Грузії, але хочете в неї закохатися та полетіти, просто замовте в ресторані аджарське хачапурі.

Про все інше подбають лоу-кост тарифи МАУ. Щоправда, доведеться почекати 10 місяців до вильоту, зате дешево. У нашу минулу поїздку курсом 8 квитки коштували близько 500 доларів на двох. Зараз же за 90 $ квитки і 4 $ хачапурі в Києві, щоб напевно захотіти полетіти. Ех, якби мені авіакомпанії платили за рекламу…

Уплісцихе

Другий день розпочався за накатаною схемою. З готелю пару хвилин і ми у маршрутці, ще через 10 хвилин на автовокзалі. Тут нас упіймав таксист і запропонував поїхати в Горі за 10 ларі (у маршрутці було б 8). Добре, домовилися за весь маршрут з очікуванням за 30 ларі (12,1$). Спочатку ми поїхали до Уплісцихе. Це сусіднє місто за Горі.

Їхати близько години від Тбілісі. Це печерне місто, в якому жили багато століть. Місцевість дуже схожа на турецький Памуккале, але замість білої краси – печери. Це місто нам хтось порадив ще під час попередньої подорожі. На місто пішло близько години досить кумедного “скелелазіння”.

Зовсім не складно ось тільки заблукали ми трохи. У результаті спустилися з гір далеко від офіційного входу до парку. Втім, водій був не особливо здивований. Печер у самих горах залишилося не так багато, але якщо ви не орк, то їхати варто однозначно.

Дуже мальовничі панорами із річками що розливаються. І все це спостерігається з гарних печерних скель. Наступна зупинка у нас була у Горі. Втім, там ми водія й відпустили.

Горі

Ще був відносно ранній ранок. Таксисти нас активно закликали подивитись Уплісцихе і дуже дивувалися, що ми вже встигли туди зганяти. Основна частина туристів, за словами водія, підтягується до 12:00. Як не дивно, але знайомство з містом ми розпочали з музею. Я, звісно, ​​розумію, що ми у музеях не буваємо, але це був музей Сталіна. Після перегляду одного гучного фільму, мені прямо захотілося подивитися, що там показують. Але особисто моя думка – не до кінця вони розкрили всю глибину проблеми у музеї. Але наші розповіді не про це. Було цікаво.
У Горі була ще й фортеця. Перед підйомом ми вирішили підкріпитись. Але у найближчій кафе Хінкалі було чекати 20 хвилин. Ми вирішили спочатку взяти неприступну фортецю на горі, а потім бенкетувати взяття. Під час підйому ми виявили приховану стежку. Стежка вела нас між стіною та високим урвищем. Знизу людям могло здаватися, що два шпигуни намагаються хитрістю взяти фортецю. Фортецю, до якої безкоштовний вхід і вона постійно відкрита. У результаті ми прийшли до місця, де урвище було вже з усіх боків. Внизу виднілися скульптури-велетні, що сиділи у колі. Здається перша спроба взяти фортецю зазнала фіаско! О, придумав! Новий план! Ходімо з парадного входу! Там вони нас точно не чекають. З парадного входу взяли фортецю з першого разу!

Сонце освітлювало галявини. З гордістю та тріумфом ми вирушили вниз трапезувати. У найближчому ресторанчику не виявилося хінкалі. Хінкалі, Карле, не виявилося! Це був удар нижче поясу. Абсолютно у кожному закладі Грузії є хінкалі. Буває так, що нічого взагалі немає, навіть меню, але хінкалі є. Гаразд, неси що є в печі! А в печі у нас була аджарська хачапурі та ще якісь смаколики.

Тепер наш маршрут лежав на з’єднанні двох річок! Але спочатку заглянемо у вольєри відкритого зоопарку. Лисиця лежала з хитрим виглядом, пугач нерухомо дивився на нас, а ось великий хижий птах усім виглядом показував, що зараз нас порішає на шматочки. Шкода було ведмедика в невеликому вольєрі. Хотілося його визволити. Але якщо замок ми взяли непомітно, то звільнення звіра непомітно не пройде. Побажали ведмедеві вдачі. Річки, як на зло, вирішили возз’єднатися в таких заростях, що навіть собака, що пристала до нас, здалася. Ми ніби першопрохідники бурили джунглі та дрібні річечки. Навіть доводилося з Дашею розділятися. Деякі переходи невеликих потічків були невдалими і Даші довелося шукати інший шлях, щоб не повторити мою долю. Але різнокольорові річки таки возз’єдналися перед нами. І ось ми з почуттям виконаного обов’язку їдемо до Тбілісі. Фортеця взята, хачапурі з’їдено, хижий птах у клітці, а річки возз’єдналися!

Тбілісі

5 років тому ми вже вивчили тут кожен камінчик, тепер треба повторити найкраще! Центр біля скляного мосту був так само прекрасний. Його водоспади, що ллються зі скель незабутні. Найдешевша канатка, яку ми зустрічали, по 2,5 ларі (0,8 $) нас прокотила над містом. Ми пішли туристичними стежками у бік парку. Довелося здолати настільки довгий і підйомний маршрут, що всі ранкові пригоди були простішими.

Одна з ключових складнощів маршруту полягала у зустрічі із довгою жовтою змією. На щастя змія, не була налаштована на бій. Судячи з фотографій інтернету, ми бачили Глухаря. Це схоже на ящірку без кінцівок у вигляді змії. Буває ж таке. У самому парку нас чекало два сюрпризи. Закрите на місячний ремонт оглядове колесо та відкритий наш з Дашею улюблений атракціон. Це Колода, що мчить по водних гірках. Атракціон увімкнули спеціально для нас.

Крику було багато! Мене хвилею накрило так, що довелося ще якийсь час сохнути. Це радісно! І само собою на нас чекали гарні панорами на столицю. Після такого насиченого дня на нас чекав справжній бенкет. Ми знайшли дуже вдалий ресторан, який тепер обов’язково відвідуватимемо у наступних поїздках. Він називається Мачахела біля станції метро Марджанашвілі. Щоправда, п’ять років тому у нас теж був улюблений ресторан, але його закрили вже. До речі, наша улюблена з Дашею фраза в Грузії “Щем’ягесят гурі Марджанашвілі!”. Це приблизно, як у Стамбулі, коли оголошують зупинку “Кабаташ!”. У ресторані сподобалися ціни на вино 1,2 ларі келих (0,5 $) або 8 ларі (3,2 $) за пляшку. Об’єм пляшки 1,7 літра.

Грузини знаються на вині. Мені більше сподобалося дорожче вино по 2 ларі за келих, я більше люблю червоне) Втім, кухня така ж чудова. Як добре, що перед останніми поїздками я скинув 5 кілограм. Це для Грузії було в самий раз) Нічого, після поїздки ще посиджу трохи на дієті.

Кварелі

Наш третій та, на жаль, останній день. Він буде таким самим прекрасним і радісним, як і попередні. Чому в нас так мало днів у такій чудовій країні? Так прилітаємо додому та беремо квитки на наступний рік! Водій нас поправив, мовляв, беріть на осінь, якраз виноград постигне. Цього ранку ми з великою впевненістю поїхали не на той автовокзал. Поїли, і через все місто поїхали на потрібний. Ми планували ще раз їхати до Боржомі. Але всю західну частину Грузії заливали зливи. Значить поїдемо до Сігнагі, там було дуже круто. Водій маршрутки нам нагадав, що в Сігнагі треба їхати з пересадкою на попутки. Запропонував нам відкрити щось нове. Сказав, щоб ми їхали з ним у Кварелі, там гарно, гарне озеро та туристи теж туди їздять. Ну ок, Кварелі так Кварелі. Уперед! Їхали ми близько трьох годин. Складність дороги була максимальною. Три години ми слухали рашистський шансон із радіо у водія. До озера треба було йти дуже дивними недобудованими кар’єрами. Озеро мальовниче. Шкода наш фотоапарат у ремонті.

Краса в тому, що на тлі високі гори. Чесно кажучи, така складна дорога та добирання до озера ставили під сумнів усю витівку. Ми пішли в ресторан відпочити. У ресторані, крім нас, засідала компанія гучних мужиків. У ресторані панував справжній грузинський дух. Його якраз і задавали грузини, що бенкетували. Менеджер вирішила нас порадувати гучною музикою та включила продовження расіянського шансону. Та що ж за тортури! Попросили увімкнути щось грузинське. Тепер краще. На кінець трапези чоловіки звернули на нас увагу. З’ясували, що ми з України. Покликали офіціантку та сказали, щоб ми нікуди не тікали. Покликали до себе за стіл, троє хлопців забрали келихи у двох і передали нам.

Наповнили додолу і посипалися грузинські тости та обміни дружелюбністю. Ми пили за Україну, за Грузію, за вирішення проблем. Нам офіціант принесла велику фруктову тарілку. Ця п’ятихвилинна зустріч з грузинами зробила наш день. Це було дійсно радісно та приємно. Настрій зашкалював. Вони нас умовляли залишитися та гуляти далі! Навіщо нам назад у Тбілісі, ви можете пожити у нас у Кварелі. Але літак не скасуєш. Був би день у запасі, поїздка прийняла б несподіваний поворот. Час до зворотної маршрутки минав. Ми пішли оглядати озеро і поверталися до Кварелі. Дорогою зупинився бусик, і та ж галаслива компанія мужиків нас довезла до міста. Місто і озеро на тлі гір ну прямо дуже тішили око. Та й радісно ж! У місті ще є фортеця, всередині якої зненацька виявилося футбольне поле.

Коли до маршрутки залишалося 30 хвилин, ми помітили вказівник на озеро. Вказівник був у інший бік. Ми провели весь наш час не на тому озері. Маршрутка лише одна на день! Доведеться ще раз повернутися до Кварелі. Містечко все одно премиле. Ми це, напевно, зробимо через півтора року, коли поїдемо до Сігнагі) Останній вечір ми проводили гуляючи затишними вуличками центру столиці. Там є ціла алея з ресторанів, коли там гуляєш, почуваєшся наче в Італії. Наш маршрут з вуличками ми, звичайно ж, закінчили у нашому улюбленому ресторані. Треба було ще скуштувати всю кухню, що ми не встигли за три дні. Було нелегко, але ми впоралися. О Грузія, це був чудовий weekend та повноцінний відпочинок після великої китайської подорожі. Нарешті ми повністю розслабилися на три дні та відпочили від вирішення складних питань та боротьби з мовним бар’єром. Грузія ми тебе рекомендуємо абсолютно всім, особливо тим, хто любить смачно поїсти і красиво погуляти. Грузія ми тебе любимо!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 18.05.2018 – 22.05.2018
Авіаквитки: МАУ за 11 місяців