Грузія! Прекрасний початок 8-го сезону подорожей. Ми знову повернулися, і цього разу вже із Мишком! Довгих півтора року тривала наша розлука з країною, але ми знову разом! Я не розумію, як за ціною 1330 грн за квиток в обидва кінці, досі є ті, хто не відкрив для себе цей смачний та красивий грузинський світ? І навіть виліт та приліт такий, що можна після роботи полетіти, погуляти вихідні та прилетіти ще до початку робочого дня.
Наш літак летів плавно та впевнено. Місцями трусило, але це просто літак хвилювався перед відвідинами Грузії. Коли ми приземлилися в аеропорту, після вирулювання зі злітної смуги літак почав набирати швидкість. Швидкість ставала все вищою і почався зліт! Чому? Чи все в порядку? Я розплющив очі, Даша з Мишком сплять, ми все ще летимо, до посадки ще близько години, фух, насниться ж таке, просто під час перельоту. Приземлилися ми, на щастя, без пригод. Перше, що радує після прильоту, це ціни на таксі. За 22 ларі (7,5$) можна легко дістатися прямо в центр. Або сісти на автобус і по пару ларі доїхати. Житло в нас було досить конспіративне, начебто і в центрі, але в будинку, який виглядав зовсім не житловим. Хазяїна ми так і не бачили, спілкувалися з ним листуванням, навіть оплату робили через термінал, повна конспіративність! Спочатку ми не могли знайти наше житло, але коли я ризикнув зайти за нежитлові й занедбані парадні двері, то там увімкнулося світло. Труби, дроти, вся комунікація була проведено вздовж стін. На вайбер мені прийшло фото підлогового килимка, під яким було видно ключ. Знайшли такий же килимок, під ним й справді ключ. Відчинили двері, там повноцінна гарна квартира з усім необхідним. Нам було мало рушників, я написав у вайбер, і вони наступного дня з’явилися на дивані. Сам господар нам відповідав теж із цікавими помилками, наприклад холодильник, він назвав холодоробом. Я почував себе грузинським таємним агентом. Але це лише була розминка.

Пересування містом наступного дня було дуже обмежене, аж до того, що замість маршруток доводилося викликати таксі. Безліч вулиць перекрито, по периметру стоять люди у формі, в центрі мчать дві спортивні машини, за ними здоровенний бронетранспортер, за ними мчить армійська машина з кулеметом, починається перестрілка, звідки ні візьмись летить вертоліт, проноситься прямо над машинами. Чоловік у формі кричить нам щоб ми максимально притиснулися до стіни за колонами будівлі. Вертоліт пронісся, слідом машина з камерами в режимі 360. За кермом однієї з машин лисий чоловік, можливо, Він Дизель. Хоча з моєю пам’яттю на обличчя, мені всі лисі схожі на Він Дізелів. Людям у формі за раціями передають “Знято!”. Вулицю відкривають і дозволяють нею пройти до наступного дубля. Ми потрапили до епіцентру зйомок Форсажу 9! Всі розмови в місті в цей день були про зйомки “… І вона мені каже, тут Форсаж знімають, а я сміюся і питаю, невже грузинський Форсаж, а вона цілком серйозно киває головою”.

Ми прилетіли, як завжди, на три дні. Щоб не гаяти часу на сніданки, Даша зробила сирників на півтора кілограми сиру. Цікаво хтось уже ввозив таку кількість сирників через кордон. Перший день у нас був присвячений Тбілісі. Навіть незважаючи на те, що ми знаємо місто напам’ять по ньому завжди приємно погуляти. Ми жили біля пішої вулиці “David Aghmashenebel” Так, що почали прямо з неї, приємна атмосфера кафе та ресторанів, висячих лампочок та зелених кущиків. Пройтися сюди-туди, просто оку радісно. Далі за планом центр, там, де міст Миру, а потім піднялися до Кафедрального Собору Святої Трійці.

Собор, звичайно, вміє вразити не лише з будь-якої точки міста, а й поблизу. Справді вражаюче виглядає. Туди-сюди гуляючи, настав довгоочікуваний час бенкетувати. За тиждень до нас, у Грузії були Антон із Танею, у них трохи не склалося з вином, чомусь вони потрапляли до таких ресторанчиків, де не було домашнього вина. Але особисто я вважаю, що жоден грузин, що поважає себе, не відкриє ресторан без домашнього вина. У результаті, з кожного відвіданого ресторанчика ми скидали Антону з Танею фотографію меню, де було вказано домашнє вино. Антон припустив, що можливо ми були з ним у різних Грузіях чи навіть у різних роках.

Я в принципі бачив фільм, де головний герой мав схожу проблему, але не з вином. Дешеві ціни — це проблема, хочеться замовити відразу всього і багато, в результаті рахунок виходить не такий і дешевий, але в середньому на трьох у нас був рахунок 44 ларі, включаючи 0,5 вина (15$). Але це вже якщо зовсім гуляти на широку ногу. ГРУЗІЯ Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!!!! Соррі, не втримався. Після дуже щільного обіду ми поїхали до парку Мцтацмінда. Як завжди традиційно розпочали розвагу зі спуску на колоді.

Чомусь чим старшим стаєш, тим страшніше спускатися на тій колоді. Мишка, на жаль, не пустили по зросту. А Даша сказала, що одного разу такого екстриму вистачило з головою. Далі є обов’язковим пунктом до відвідування оглядове колесо. У Тбілісі колесо розташоване справді вдало – на горі. Біля колеса досить цікавий лохотрон з безкоштовними фотографіями, ціна яких входить у вартість квитків на колесо. Після цікавої фотосесії виявляється, що безкоштовно видається лише одна фотографія розміром 2х3 сантиметри. Я запитав дівчину, чи не соромно їй розводити людей, вона спочатку щось намагалася відповісти заготовлене, але одне з моїх хобі якраз розбирати різні шахрайські схеми та інші лохотрони, Даша у нас теж дуже кмітлива в таких речах. Заготовлені фрази у дівчини з тріском провалилися проти наших питань, і вона сказала, що вона б на таке в житті не повелася, причому тільки, що сама ж доводила як усе чесно… Її менеджер явно був незадоволений відповіддю, тому що коли ми йшли вони між собою почали сваритися. Причому менеджер намагався виправити ситуацію, намагаючись пояснити, що це все чесно було, ми просто забули запитати якого саме розміру безкоштовна фотографія включена і т.д., до речі перед нами я бачив, що жінка за фотографії заплатила 60 ларі. Що можу сказати — ми тут туристи на пару днів, а Вам у цьому далі жити… Але маленьку фотку ми забрали.

Загалом щодо Грузії за минулі роки з’явилися цікаві позитивні моменти, ми неодноразово користувалися таксі, всі машини, що приїжджали працювали на електриці, і це реально дуже добре і правильно. Доброзичливість та привітність грузинів як і раніше залишається на висоті. Коли ми сиділи в одному з ресторанів, офіціант принесла Мишкові морозива і сказала, що це від дідуся Юри через сусідній столик. Дідусь Юра, як і решта його компанії, з радістю підняли келихи за наше здоров’я, а ми за них. Коли ми йшли, то з радістю ще раз підняли келихи за дружбу між країнами та взаємну. гостинність! З парку розваг ми спустилися на фунікулері і почали рухатись у бік сірчаних лазень. Не легкою була дорога, нам її перегороджував бронетранспорт, круті тачки та знімальна група. Лазня у нас була заброньована ще з Києва.

Бо минулого разу на місці забронювати не вийшло. За 70 ларі (24$) ми отримали годинну сірчаної лазні на трьох, і ще по 20 ларі (7$) послуги банщика. Я б не сказав, що хочу сходити туди повторно (дійсно дуже гаряча сірчана ванна), але один раз сходити на таку розвагу потрібно обов’язково замовивши банщика.

Вечірня трапеза у нас була з величезної аджарської хачапурі (дійсно величезної за 10 ларі 3,5$), лобіано та хачапурі по-мегрельськи, запивали ми це все традиційними грузинськими лимонадами.

Сігнагі

Грузія без Сігнагі, як вино без винограду. У тому році, у нас відвідування міста кохання з тріском провалилося, цього надолужуватимемо втрачене. З самого ранку, від метро Самгорі ми вирушили в дорогу. Маршрутка коштувала по 6 ларі з людини (2$) Дорога зайняла 2 години, і ми знову в казковому місті любові. Види на Алазанську долину все так само прекрасні і неповторні, цього разу, ми піднялися на башти фортеці і на верхівках стіни заряджалися прекрасним. 6 років тому, дивлячись на ці стіни, ми обговорювали, що китайська стіна виглядає якось схоже. Зараз ми вже побували на стіні, і отримали цікавий флешбек. Насправді стіна виявилася зовсім іншою. Оскільки ми не встигли на зворотну маршрутку, що вирушала о 16:00, то на дозарядку прекрасним у нас було ще на півтори години більше. Ми вирушили лісовими стежками. Згодом нас наздогнав грузинський таксист на настільки розваленому автомобілі (до речі, не електричному), що коли він нас умовляв поїхати з ним, я подумав, що він просто боїться сам на такій машині далі їхати.

Але ні, ми заряджаємося прекрасним по піших маршрутах. Ми хотіли дійти до старовинного Монастиря Бодбе, але вказівники були настільки зрозумілими, що за півтори години ми прийшли рівно туди, звідки почали.

Приїхали назад до Тбілісі, але метро чомусь закрите. Нам пояснили, що на станції сталося щось екстрене, йдіть на наступну. Поруч стояли дві дівчини з Німеччини, які розмовляли англійською і дві китайки, які розмовляли красивою китайською. Я дівчатам пояснив, що треба йти до наступної станції, і ми почали йти. Але мені якось стало ніяково кидати китайців самих, я вирішив їм жестами пояснити, що їм треба йти з нами. Вони дивилися на мене дуже підозріло, але я був наполегливий (пам’ятаю нас у Гонконгу, тоді нам такі наполегливі помічники не завадили б). Китайки пішли за нами. Іти було близько кілометра. Пройшовши половину маршруту одна з китаєк, змогла прискорено вивчити англійську і сказала, що вони тут сядуть на автобус. Я запитав чи точно вони знають куди їм сідати, вони запевнили мене, що все на мазі! От би мені так швидко вивчати мови, ще 10 хвилин тому навіть літеру латиницею вимовити не могли, а тут так красиво, навіть без азіатського акценту.

Увечері у нас була вечеря в ресторані, яку ми полюбили ще рік тому, який там шикарний кебаб по-кутаїськи. Антон, до речі, сказав, що ресторан йому дуже не зайшов, і вони були шоковані. Втім, пізніше з’ясувалося, що вони ходили зовсім в інший ресторан, який знаходиться зовсім в іншому районі Грузії, просто називається так само. Після ресторану була найдовша прогулянка нічним містом. Ми були в період повного місяця, весь час над містом висів просто фантастичний місяць, особливо в першу ніч, коли ми прилетіли. Дивлячись на такий місяць, починаєш шкодувати, що ти не художник і не можеш намалювати цю картину, а фотоапарат, на жаль, не бере таких зображень. Почав читати одну з книг з незрозумілою назвою “Потік”, там якраз описувалося, що в різний час по-різному намагалися знайти справжнє щастя і наводилися приклади, що чим більше ти його шукаєш, тим менше шансів його знайти, якщо я правильно зрозумів посил того розділу. Але в нашому випадку з любов’ю до подорожі, хіба не щастя — це гуляти сім’єю по далеких містах з незвичайними для нас традиціями та культурою? Це просто чудово, а ще прекрасніше підсаджувати на це інших людей. З кожним роком мені виходить мотивувати все більше і більше людей до самостійних подорожей. Але, чесно кажучи, все більше і більше відвідує мене думка, а якби подорож тривала весь час? Що якби переїхати в іншу країну і там залишитися, хоч на випробувальний термін для себе, якщо не сподобається, повернутися назад. Мені навіть цікаво було б попрацювати невеликий термін у цілком альтернативній сфері. Але я бачу це як один з варіантів розвитку цілого нового етапу в житті. Раніше вже помічав, що життя можна розділити різні етапи, і зрозуміло, що поточний етап не останній і будуть нові відкриття. А поки що ми продовжуємо відкривати Грузію. Як виявилося пізніше до реалізації вище написаного залишалось менш як рік. Приблизно у цей час один китаєць зробить ту саму фатальну покупку у місті Ухань, що змінить життя всього людства назавжди.

Мцхета

З ранку, добивши запас сирників, ми поїхали в Мцхету з вокзалу Дідубе. Їхати хвилин 30 по 1 ларі з людини (0,35$). Мцхета, чесно кажучи, за затишністю мені подобається ще більше, ніж Тбілісі, але, на жаль, розваг тут набагато менше. Ми вже колись були тут, заїжджали на гору, цього разу, крім гори, почали детально досліджувати місто. Гуляли-гуляли і Даша раптом каже: “Я знаю, це місто, ми вже тут були!”. Я вдивляюся в місця і в пам’яті виринає найсмачніша хачапурі по-мегрельськи і келих вина. Таки були! Аж не віриться, що ми вдвох геть-чисто забули, як ми тут уже гуляли, одразу почали згадуватися й інші місця міста та деталі прогулянки. Як добре, що є ці оповідання, в яких завжди можна у найдрібніших деталях відновити подорож вже великої давнини. При відвідинах Мцхети просто неможливо пропустити гірський монастир Джварі. Цього разу ми змогли домовитися з місцевим таксистом за 18 ларі, щоб він нас звозив туди і назад. Нагорі було так само красиво, навіть попри хмарну погоду. Але щодо злиття річок цікавий момент, судячи з усього, в сезон дощів, кордон кольорів більш протягнутий вздовж річок. Мишка ми сфотографували в тому ж місці, де колись я сидів. Мишко досить непогано підхопив нашу тенденцію серійних фотографій через рік. Мишко знаходив місця та пропонував, які з них можна буде використовувати для повторних фотографій у майбутньому.

Але скасування лоукост тарифів МАУ натякає на те, що майбутні поїздки до Тбілісі будуть не такими частими, як хотілося б. Зараз, коли вже й близько немає схожих тарифів, як були (1300 грн в обидва кінці), здається, ну чому ми що вихідних не літали? Хоча щільність поїздок вдалося зробити рекордну за рік, думаю, що переплюнути навряд чи вдасться. Колись і вісім поїздок за рік здавалося чимось рекордним. А тепер 12. Ми повернулися до Мцхети, треба було пообідати. Як не дивно, але ми знайшли дуже невдалий ресторан, який виглядав досить затишно. Проблема була у розмірі порцій та не смачності їжі. Збагнути не можу, як взагалі можна зіпсувати грузинську їжу. За сусідніми столиками люди теж пішли не доївши їжу. Ми відкрили рейтинг на гугл карті, виявилося, що вже рік сипляться незадоволені відгуки туристів. Мабуть, кожен, спочатку заходить, а потім здивовано читає рейтинг. Ми ж змінили перебіг подій. Молода пара хотіла зайти пообідати, вони зустрілися з нами поглядом, і я показав їм легкий жест з одного фільму, що емітує наказ відсікання голови. Пара вдячно кивнула нам і ми пішли шукати інший ресторанчик. Загалом як будете у Мцхеті, при відвідуванні ресторану, у якого висять красиві виноградні лози над столиками, перевіряйте рейтинг) Проте було одночасно і весело, і незрозуміло “Як у Грузії можна приготувати щось несмачно???” Швидше за все кухарі не були грузинами. Ми повернулися до Тбілісі.

Серед усієї нав’язливої ​​реклами корабликів, запам’ятався один хлопець, який роздавав листівки і говорив, щоб ми в нього не каталися, оскільки його кораблики найвідстойніші. Не знаю, що це було, але рекламний хід мені сподобався. Ми ж, до речі, і приїхали в центр за корабликами. Нам запропонували чудову ціну – 30 ларі за двох і безкоштовно для Мишка (10$). Нас спочатку відвели ресторанчик, де безкоштовно напоїли вином та чачею. Причому вина Даші виявилося багато, і я запивав чачу вином. Потім нас посадили на невеликий моторний кораблик і вручили Мишкові кермо. Водій спочатку коригував те, як Мишко рулить, а потім і зовсім дав Мишкові свободу дій. Мишко почав кермувати так само хвацько, але професійно, як ми колись граємо з ним у GTA.

Непорушність і розслабленість капітана була непохитна. Навіть коли Мишко розгорнув судно в досить неширокому місці на 180 градусів, і ми попливли зовсім в інший бік, Капітан лише трохи вирівняв кермо, щоб не вийшли всі 360. Було видно, що інші туристи на кораблику поділилися на дві групи, хто ловив ейфорію від того, що відбувається і ті, хто з побоюванням дивилися як семирічна дитина вчиться водити кораблик з пасажирами у вигляді них самих.

Прогулянка тривала до 30 хвилин і коштувала кожної ларі. Цікаво, чи в Грузії можна десь так літаком політати? Після кораблика ми поїхали канатною дорогою на вершину міста. У нашому рейтингу ця канатка продовжує тримати перше місце за дешевизною. Підйом коштує 2,5 ларі (0,85$). Нагорі на нас чекав ще один приємний сюрприз. Мишко все хотів подивитися в бінокль, а тут стояв той, у який треба було кидати монетку, але монеток у ньому, мабуть, було стільки, що він уже не закривав лінзи.

Хвилин за 10 я вже пошкодував, що ті лінзи весь час відкриті. Ледве Мишка звідти відірвали потім. До речі, в цій поїздці я мав фішку – акуратно переступати між лапками сплячих собачок, правда одного разу довелося переступати біля собаки, що була більше схожа на ведмедя. Аж серце завмерло. Але тим не менш челендж був успішно виконаний я переступив між лапками сплячих собачок абсолютно у всіх містах, що ми відвідали у цій поїздці. Знаєте яка відмітна ознака у країн, у яких поїздка вдалася на всі 100?

Увечері перед від’їздом стає трохи сумно, зовсім трохи, але ця нотка всередині-таки проскакує. Мишко немов уловив цю мить і запитав: “Тату, а чого ми прилетіли тільки на три дні?”. У цей момент здається, що хочеться залишитися навіть жертвуючи іншими поїздками. Але тим не менш ми знаємо майже на 100%, що в наступній поїздці нас ловитимуть ті самі думки і так нескінченним ланцюжком, але принаймні поки на якусь зимову Братиславу не напорешся))) Коли ми йшли до одного з улюблених ресторанчиків, нас похвалили за наші сімейні однакові футболки, це Даша, до речі, придумала. О 3 годині ночі задзвонив будильник – настав час летіти на роботу. Замовили таксі та вирушили до аеропорту, попереду ще довгий робочий день.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 14.09.2019 – 17.09.2019
Тривалість: 3 повні дні
Авіаквитки: МАУ за рік