Венеціанський карнавал


IMG_3836

Ця подорож була подарунком Даші на День народження – відвідати Венеціанський карнавал! Я у волонтаріаті кожен раз настільки захоплено розповідаю про можливості подорожей, що одного разу Аня підійшла до мене і запитала, а які зараз взагалі є акції? Венеціанський карнавал! Аня до цього ще ні разу в житті не літала на літаку. Схоже саме в цей момент у світі стало на одного туриста більше!

IMG_3873

Увечері Аня прислала повідомлення що купила квитки! Ми з Дашею були приємно здивовані. Зазвичай люди дуже хочуть подорожувати, але відкладають своє життя і, на жаль, іноді до самої смерті. Тепер залишилося приємне очікування. Десь за два тижні Аня запитала, чи почали ми готувати маски для Карнавалу, на що отримала відповідь, що у нас ще дві інші подорожі до цієї, тож поки що готуємося до інших. І ось настав довгоочікуваний момент, Даша зробила класні маски, тож можемо летіти!!!

Переліт

Це був ранковий переліт, який увійшов в топ найкрасивіших перельотів нашого життя, а можливо й найкрасивіший. Спочатку був світанок, потім під нами пролетів інший літак. Ми летіли над вершинами засніжених гір у рожевих променях ранкового сонця. Політ був плавний, і практично увесь час неможливо було відірватися від вікна. Мені було радісно ще через те, що перший переліт для Ані виявився таким красивим. Вона сиділа на кілька рядів позаду нас теж біля вікна. Коли ми приземлилися я з нетерпінням поглянув на Аню і її реакція була найкращою, яка тільки могла бути: “Чому люди не літають увесь час, щоб бачити таку красу? Це повинні побачити всі!!!”. Пам’ятаю, що саме таку фразу я сказав після нашої першої великої подорожі до Хургади. Мені дійсно дивно чому тут всі не літають, адже ще й ціни на квитки стартують від 5 євро в один бік.

Тревізо

IMG_3655

Сьогоднішній маршрут наш був прокладений до Верони, тож спочатку треба було доїхати до Местре. Але як можна поїхати одразу в Местре коли є можливість подивитись Тревізо, що зовсім поруч з аеропортом? Тож починаємо саме з цього міста. З квитками на автобус до Тревізо було щось дивне, треба було одразу купувати квиток на два дні за 4 євро, нам в касах пояснили що це найдешевший варіант. Гугл чомусь також показував, що можна доїхати тільки цим автобусом. Але щоб відновити всесвітній баланс ми цією карткою ще скористувались для дороги із Тревізо до Местре, оскільки валідатор її також прийняв. У Тревізо був ще зовсім ранок, місто тільки починало прокидатися.

IMG_3664

Вже традиційно подорож Італією ми починаємо із кави та круасана. Цей початок був вдвічі яскравішим ніж минулі, адже це було перше знайомство Ані з Італією і вона випромінювала стільки позитивної енергії, що мені навіть не довелось просити, щоб каву робили гарячішою ніж зазвичай. Продавчиня у кафе запитала звідки ми, і певно дуже здивувалася за останній рік побачити настільки щасливих українців. Жінка нам у подарунок налила чайничок чаю і побажала гарного дня. Тож подорож одразу почалася з позитивних ноток. Далі ми гуляли затишними сплячими вуличками ранкового Тревізо. Містечко доволі маленьке, охайне і за рахунок цього дуже затишне. Ми провели тут приблизно годинку і після цього на три хвилини запізнились на потяг, тож поїхали в Местре на автобусі. Ми були у цих краях п’ять років тому і Местре бачили переважно вночі. Не найприємніше і не найбезпечніше місце у світі, але зранку виявляється доволі милим містечком, тож пішки через центр було пройти в самий раз і можна їхати до цілі.

Верона

IMG_3699

Потягом їхати до Верони приблизно півтори години, за цей час послухали безліч історій від Ані, особливо запам’яталася історія про інопланетян та історія про коника. Верона нас зустріла, як і п’ять років тому, сонячною теплою погодою без жодної хмаринки на небі. Головне було не припуститися помилки та не вийти на зупинку раніше, як ми це зробили минулого разу. Ми настільки були обережними що ледве взагалі не пропустили Верону. Тепер вперед гуляти містом закоханих! Коли ми дійшли до самого серця Верони, Аня запропонувала піти ліворуч, не помітивши великий амфітеатр справа що розмірами майже не поступається Колізею.

IMG_3675

Я сказав, щоб Аня подивилась що на неї чекає справа і після цього вже ніяка вулиця зліва не потрібна була. Але амфітеатр-амфітеатром, а обід за розкладом. У центрі, як не дивно, ми знайшли маленьку піцерію в котрій працювали бангладешці. Фішка в тому, що кухарі з Азії завжди професіонали у справах їжі. Тож ми ні на секунду не сумнівались, що зараз почнеться гастрономічний рай. А для повної впевненості Аня вирішила зафільмувати повний процес приготування піци, я зазначив що на камеру вони, мабуть, зроблять найкращий шедевр.

IMG_3677

І схоже так і вийшло, ця піца була дійсно вдалою. Після трапези наші з Анею маршрути тимчасово розійшлися, вона пішла в амфітеатр, а ми пішли губитися серед вулиць Верони. Але ніт! Спочатку кава-брейк! Ми вибрали дуже пафосний на вигляд ресторан, в якому, як нам пояснила працівниця, продається рідкісне тістечко що зазвичай готують тільки на Різдво і замовляють його за декілька місяців.

IMG_3683

Але лише за 6 євро воно доступно цілий рік. Саме кафе було настільки пафосним, що навіть були різні ціни в залежності від того чи сидиш ти у залі, чи за столиком біля стійки. Тепер у нас була і смачна піца і пафосний кава-брейк, тож як кажуть поляки — тепер вшистко в пожондку! Тож можемо губитися у вулицях улюбленої Верони.

П’ять років тому Верона була взагалі першим італійським містом, яке ми побачили і тоді вона нам дуже сподобалася і дуже круто що через п’ять років, коли ми себе по праву можемо вважати справжніми експертами по туристичній Італії, Верона ще раз підтвердила свій статус в наших очах. Місто дійсно відноситься до маст-візіт в Італії.

IMG_3710

Обов’язковою точкою відвідувань є верхня панорама, при чому якщо не хочете підійматись два рази поспіль, то краще одразу прокладіть маршрут навігатором, щоб не попасти в глухий кут на самій горі))))) До речі Аня по маршруту не відставала, ми час від часу обмінювались координатами та порадами. По факту вийшло що всі ми подивились всі місця. Під час цієї подорожі особливо запам’ятався момент коли у нас з Дашею був привал біля мосту і я лежав у Даші на колінах та почав засинати. Чомусь мені цей спогад дуже відклався в пам’яті.

IMG_3741

Тепер вечеря піцою і можна повертатися до Местре. Піцерію ми вибрали незвичайну, тут її готували на хрусткій фокачі. А на вітрині вона лежала в напівсирому вигляді, ти вказуєш який саме шматочок відправиться для приготування у печі. Ми настільки любо трапезували, що коли Аня написала що вже на вокзалі, то ми вияснили, що до потягу залишилось 29 хвилин, а нам йти пішки лише 28…

У фіналі ми застрибнули майже у момент закриття дверей. Хоча як ми потім з’ясували, вони закривались просто так, не від того що поїзд зараз поїде. Він взагалі ще 15 хвилин вирішив просто постояти. Вірогідно машиніст теж вирішив поласувати тією неймовірною піцою. Аня, бачачи, як ми за хвилину до часу відправлення заскочили у поїзд сказала, що ми божевільні мандрівники. Річ у тім, що 13 годин тому ми так само вскочили у літак)))) Але такий трюк не варто повторювати. На годиннику 30 000 кроків, а значить план на сьогодні виконаний повною мірою.

Венеціанський карнавал 2023

IMG_3840

П’ять років тому подорож у Венецію у нас отримала статус “синдром Парижу”, це коли від міста очікуєш більше, ніж отримуєш. Тоді була проблема для сприйняття нового міста – дуже яскраве літнє сонце та кількість людей. Але тепер лютий, а після ковіду людей досі ніде не буває багато. Тож тепер у Венеції є шанс реабілітуватися. І хочу зауважити, що на цей раз місто від нас таки отримало відмітку “Реабілітовано”. До центральної площі ми йшли приблизно чотири години.

IMG_3808
Подарунок на 14 лютого від Зайки

Тут скоріше була суть насолодитися вуличками міста, а також спробувати поблукати без навігатора. Цікавий факт, але без навігатора єдине, що добре вдається — це саме блукати, бо дістатись до площі навіть за вказівниками не виходило) На одній із перших вуличок нас зустрів оперний співак, після його співів аж захотілося відвідати оперу.

IMG_3774а

Це дійсно був справжній витвір мистецтва. Потім обов’язковим пунктом програми було плавання на трагетто, це та сама гондола, але для перепливання через Гранд канал. Послуга коштує 2 євро і схоже не дуже відрізняється від плавання на гондолі за 100 євро, тільки тривалість разів в 10 менша. А оскільки ми тільки що зекономили 94 євро, то це варто відсвяткувати справжнім італійським морозивом, при чому обов’язково із трьох кульок одразу! Будьте уважні, якщо скуштуєте морозиво лише з двох кульок, візит до Венеції зарахованим не буде!

IMG_3794

Поки їли морозиво побачили справжнє диво світу – відлив у Венеції. Я в житті про таке не чув, але рівень води в каналах став настільки падати що навіть частина гондол припинила курсувати. А ще кажуть що Венеція потопає, та вона тут себе почуває краще за всіх!

IMG_3795

Канали то добре, але в нас ще був челендж “Знайти Маріо“. Маріо — це власник готелю з яким наші батьки потоваришували шість років тому і я хотів зробити сюрприз, записати відеопривітання мамі з татом, які зараз в Україні. Проблема полягала в тому, що готель давно закритий. Я запитував у сусідньому магазині працівників, вони нічого не знали про Маріо. Тож я написав йому емейла, а у відповідь вночі отримав що це не Маріо, а Вінченцо. Смішно, адже мама підтвердила що Маріо це власник готелю на Занзібарі, а в Венеції власника звали все-таки Вінченцо. Але це вже було по за нашим маршрутом, тож ідея провалилася. А поки що мандруємо по Венеції далі і тримаємо маршрут до центральної площі. Тим часом вуличками починають з’являтися перші люди у масках та костюмах.

Було якось незручно їх фотографувати, але ми не знали що саме в цьому і фішка. Люди місяцями готують образ для карнавалу саме для того, щоб розділити його зі всіма бажаючими, тобто фотографувати тут не тільки можна, а ще й потрібно! Пара що сиділа в костюмах у кафе, одразу вдягла маски, коли побачила що туристи дістають фотоапарати.

IMG_3822

До центральної площі залишались лічені метри, але обід за розкладом! Ми знайшли приємний ресторанчик зі світильниками з муранського скла, репродукціями італійських картин і загалом інтер’єр був доволі автентичний і затишний. Коли почали робити замовлення, я помітив, що ресторан має зірку, але, на жаль, не мішленівську, а рейтинг на гугл карті 1,8 із 5. Тепер головне не отруїтися і не замовляти ті страви, на які всі скаржаться у відгуках. Як не дивно, ресторан від нас отримав три п’ятірки. На щастя, нам не було на що нарікати.

IMG_3862


На площі Сан Марко концентрація людей у масках та костюмах досягала свого піка. І це дійсно цікаво — розглядати деталі образів людей. Сам формат карнавалу суттєво відрізняється від карнавалів в інших країнах.

IMG_3772і

Замість традиційної музичної ходи тут всі як одна сім’я. Далі за розкладом був захід сонця. Це найкрасивіша та найромантичніша частина дня у Венеції. Пам’ятаю, що п’ять років тому ми також ходили під рожевими чарами сідаючого за обрій сонця. Так само і в цей раз на 14 лютого, День всіх закоханих, ми стояли із чашкою кави і дивилися закоханими очима на сідаюче сонце.

IMG_3935

До речі, цікавий факт, що 14 лютого що ми провели втрьох. У волонтаріаті за кілька днів до вильоту також колеги здивувалися коли дізналися що я з Анею лечу до Венеції на 14 лютого. “А як же Даша?” – хтось дуже розгублено запитав. “А Даша також летить!”. Хоча Аня і планувала нам “не заважати”, але втрьох було дійсно приємно і радісно проводити такий день, ми з Дашею не переставали грітися від випромінюючого позитиву і щастя людини котра вперше в житті відправилась в туристичну закордонну подорож.

Після подорожі ми з Дашею дійшли висновку що, половина емоцій подорожі була отримана саме від сіяючої Ані. Захід сонця змінився темною ніччю. На наше диво у людей почали світитися елементи на костюмах, тобто в них ще був і нічний образ. А у деяких мешканців були взагалі суто нічні образи примар, від яких в прямому сенсі цього слова застигала кров у жилах.

Коли така примара робила крок в мою сторону я мимоволі робив два кроки назад, інстинкт самозбереження працював на повну. Ми Венеції ставимо на цей раз залік. Одного дня для нас було достатньо для відвідування.

IMG_3910

Далі наші маршрути з Анею розійшлися, оскільки вона вирішила відчути справжній дух міста і взагалі ніч не спати. Ми ж у свої 30+ таку розкіш не могли собі дозволити і відправилися набиратися сил для наступного дня.

Падува

Це був дуже і дуже важкий вибір. Ми зробили практично неможливе. Ми сіли на поїзд у Местре та вийшли у Падуві. Сама складність була у тому, що якщо не виходити, то трохи більше ніж через годину ти опинишся на озері Гарда. Я проходив усі стадії прийняття. І тільки один аргумент мене переконав так зробити – зараз виходимо у Падуві, а коли повернемося до Кракова то ще раз візьмемо квитки до Венеції і поїдемо до Гарди на декілька днів. Це була справжня гастрономічна частина нашої подорожі. Почали ми із кав’ярні, якій вже понад 200 років.

IMG_3957

Тут подається кава з особливим м’ятним сиропом, а також продаються відповідні шоколадно-м’ятні тістечка. Я як людина яка “ні краплі не залежна від кави” віддаю цій кав’ярні свою мішленівську зірку. Але кава то був тільки початок, далі ми пішли гуляти містом і одразу натрапили на дуже фотогенічний ринок. Тут всі продукти були як з картинки, а одна із фішок це морепродукти, які тут одразу і готують.

IMG_4003

Ми собі відмітили це місце для обідньої трапези. Але пройшовши трохи далі, ми знайшли невеличкий ресторанчик із готовою їжею для місцевих, їжа там була дуже аутентична. Тож обід ділимо на дві частини, а точніше на два обіди. Ми пішли нагулювати апетит. Саме місто як і у випадку із Тревізо було затишним зі старовинними вуличками. Одне із головних визначних місць Падуви це Базиліка святого Антонія.

IMG_3993

Оскільки вона знаходиться на околиці старого міста то доки туди дістанешся і повернешся назад, нагуляєш апетит. Нам цей храмовий комплекс дуже сподобався, та все це ще й під теплу сонячну погоду у лютому, що взагалі може бути краще? Але повернемося до гастрономічності. У місцевому ресторанчику на нас чекали пельмені фаршировані жульєном та лазанья. А на площі був мікс морепродуктів, фокача та два бокали аперолю.

IMG_4007

Влаштували собі міні-свято. Оскільки попереду у нас ще була половина світлового дня, ми сіли на поїзд і поїхали далі, у місто із якоюсь вичурною назвою. На фотографіях там є великий парк та гори, а міста із великим парком не можуть бути поганими, це факт.

Місто із хитромудрою назвою

IMG_4030

Коли ми вийшли із поїзда я помітив велику схожість зі Старокостянтиновом, де я проводив влітку своє дитинство. Єдиною важливою відмінністю була наявність пальм в цьому містечку. Можливо італійський архітектор колись проїжджав повз Старокостянтинів і не зміг не відтворити частину цього міста в околицях Венеції. Тут було дійсно затишно, прогулянка по парку через гору зайняла приблизно годину, а на вершині на нас чекали підсніжники, як нагорода для тих, хто забрався в такий віддалений куточок Італії. Коли ми після парку гуляли містом вздовж каналу, я почув як двоє місцевих щось обговорювали про туристів. Можливо ми ще й перші туристи, що відвідали місто із хитромудрою назвою.

IMG_4035


Ось такий у нас видався міні-тріп на три дні. Італія як завжди була на висоті, але головне що у світі стало на одного туриста більше! Коли ми з Анею зустрілися в аеропорту перед вильотом я напівжартом сказав, що є така крута туристична ачівка коли ти береш квитки у наступну подорож ще до завершення поточної. Аня цілком серйозно дістала телефон і сказала, що вона готова, скажи тільки де зараз дешевий тариф? Але я був не готовий так сходу назвати де зараз вигідна ціна, треба зробити вдома аналіз. Наступного дня щаслива Аня сиділа на роботі із купленими квитками до Парижу, а на вихідні поїхала до Вроцлава! Нам із Дашею залишається тільки стоячи аплодувати😊

IMG_3736
Фото з Верони

Венеція 2017

Початок оповідання тут

Ми успішно виконали наш гірський маршрут північною Італією. Тепер наш шлях лежав до самого серця країни – сонячної Венеції. Пересадка у нас проходила у невеликому містечку Роверето.

Роверето

Тут у нас було кілька годин, треба було, по-перше, перекусити. А по-друге, десь у парку прилягти відпочити. Визначних пам’яток тут небагато. Вибравши собі ресторанчик по-смачніше, ми замовили страву з найапетитніших італійських слів. Мені принесли щось дуже незрозуміле, а Даша навіть отримала супчик, що і хотіла замовити. До речі, саме місто нам теж сподобалося. Воно начебто вже й не туристичне, але не менш затишне. Коли ми відпочивали у парку до нас підбігли хлопчики і заговорили з нами італійською. Коли ми сказали, що говоримо лише англійською, один із них зажурився, а другий з гордістю запитав “What time is it?”. Хлопчик відчував гордість, що не дарма англійську вчив😊. До Венеції у нас був квиток на два поїзди з семихвилинною пересадкою. Але поїзди тут ходять строго за графіком і швидше за все чекають один на одного. Якщо не встигнути на поїзд, то в тебе ще є 4 години, щоб сісти на інший такий самий. Пасажирів було зовсім небагато – весь вагон був особисто нашим. Другий поїзд був традиційним двоповерховим. Ми звичайно ж зайняли місця повище)

Местре

Местре це материкова частина Венеції. Це велике місто від якого йде багато транспорту мостом прямо на острів. Наш готель був у одному кварталі від залізничної станції. Готель вибрали в Местре через екстремально високі ціни на житло в самій Венеції влітку. Поїздом до Венеції їхати 12 хвилин, квиток коштує по 1,25 євро. Але сумарна дорога від Местре до центральної площі острова близько години в один бік.
Була вже зовсім ніч, коли наш поїзд приїхав до Местре. Виявилось, що наш готель знаходиться у чорному кварталі. Кількість темношкірих хлопців тут зашкалювала. Звичайно була одна світлошкіра дівчина, але вона була зайнята ловлею клієнтів біля дороги. Все б нічого, але ці хлопці від нас ще чогось хочуть. Ми просто йшли мовчки з кам’яними обличчями. Ще було завдання набрати води з колонки, у темному парку. Обстановка трохи напружувала. За відгуками букінгу у нас менеджер араб. Радісних чинників було замало. Але варто було дістатися готелю, на ресепшені нас зустрів дуже позитивний чоловік із широкою усмішкою.

Нашим готелем була велика квартира, де окремо здавались кімнати. Але на квартиру це не було схоже. Це швидше за все був музей середньовічних мистецтв або старовинний замок. Все було дуже антуражне.

На фотошпалерах початок ХХ століття у вигляді чорно-білої картини з кінними стрибками. Посеред великої зали камін, на полицях загадкові томи книжок.

У ванній на стінах викладені мозаїкою штори, скрізь портрети та великі чорно-білі картини-фотографії. У коридорі висів портрет дуже задоволеного чоловіка. На вікнах у кімнаті можна було зачинити металеві жалюзі. Тепер відчувався абсолютний комфорт та безпека. Над нашим ліжком висіла дорога люстра з муранського скла. Та й господар дійсно прикольний. Мені для повноти картини в готелі не вистачало канделябра зі свічками.
Вранці на районі не було жодного натяку на чорний квартал. Все цивільно, ходять звичайні люди та туристи. Тепер ми готові їхати до Венеції.

Автомат із продажу квитків був дуже балакучим. Здавалося, що він готовий спілкуватися абсолютно на будь-які теми, але не про продаж квитків. Навіть коли вже йшов процес купівлі квитків, автомат постійно намагався з’їхати та змінити тему. У випадку, якщо в автомата виявлялися проблеми з інтернетом, то вся наша задушевна бесіда взагалі не приносила жодної користі. Ну хоч поїзди ходять кожні 15-20 хвилин. Отже, ми робимо перші кроки Венецією.

Венеція

Спочатку Венеція здається дуже людною і непривітною, але варто почати заглиблюватися — все кардинально змінюється на краще. Але, на жаль, швидко звикається. Вулички, мости та канали. Вони всюди. Без хорошого GPS тут фізично вижити неможливо. Якщо сяде батарея, то доведеться вічно блукати серед більш ніж 400 мостів, 150 каналів і 118 островів. Запам’ятати дороги крізь вулички зовсім неможливо. Але, на щастя, завжди є рятувальні вказівники на центральну площу та вокзал. Це наче дві сторони на компасі. Безліч красот Венеції криється серед тисяч двориків. Таким чином, зайшовши в будиночок консерваторії, ми виявили схематичну скульптуру людини, замість обличчя якої за нами спостерігало величезне синє око.

Око було електронне і постійно робило різні трюки) У тому ж дворику з балкона долинав оперний спів. В одному з двориків висів на ременях металевий носоріжок. Загалом дворики Венеції – це золото. Перед кожною поїздкою ми позначаємо зірочками на карті місця, які відвідуватимемо.

За кількістю зірок на одне місто Венеція у нас є абсолютним лідером. Якщо не звіряться з картою, то здебільшого зайдеш у глухий кут. Тобто до сходів, які ведуть у воду.

Це досить небезпечно, коли вночі повертаєшся до готелю. В одному з таких глухих кутів ми виявили готель з величезним канделябром і запаленими свічками. Це ж той канделябр, з яким я хотів бути вчора вночі в нашому готелі! Бажання потримати канделябр настільки переповнило мене, що я навіть зайшов у готель взяв непідйомний канделябр і пройшов із ним кілька метрів. З їжею у Венеції все досить просто. Завжди можна знайти фастфуди, які продають шмат піци за 2,5 – 4 євро.

У ресторанах справи трохи складніше, до замовлення практично скрізь додають по 2 євро з особи за обслуговування. На материковій Італії додавали теж, але наче менше. По всій Венеції активно користуються успіхом прогулянки гондолами.

Але ціна у 80 євро трохи зупиняє. Люди об’єднуються в групи, а найсуворіші всю прогулянку дивляться у свій телефон. Ми ж покаталися значно дешевше. Трагетто – це сервіс по 2 євро, коли тебе переправляють на гондолі через Гранд канал. До речі, нам дуже сподобалося. На центральній площі Сан Марко є два дуже гарні місця. Перше це перше кафе Венеції Флоріан.

Кафе пропустити складно. Оркестр, що грає просто чарівну музику, так і вабить. Друге гарне місце – це собор святого Марка.

Всередину потрапити в нас руки так і не дійшли, але з площі він був дуже вражаючим. Це справді та споруда, на тлі якої хочеться сфотографуватися. Для нас у центрі було ще одне обов’язкове місце – Hard Rock Cafe. До того ж у самому кафе ми жодного разу не їли, але ми їх обов’язково відвідуємо в кожній країні та робимо фотографію. У Венеції я навіть собі сувенірчик купив у Hard Rock Shop.

До речі, у Венеції відбулася легендарна зустріч двох мандрівників. Цього дня я був у ексклюзивній футболці Hard Rock Macau. На одній із вуличок на зустріч мені вийшов турист у футболці Hard Rock Niagara Waterfalls. Це було ніби поєднання двох протилежних частин світу десь по центру.

Далі за планом ми мали паркову зону Венеції. Дорогою ми зайшли в невеликий сквер, де побачили дуже незвичайну виставку. Дівчина плавчиня із заплющеними очима грілася на постаменті. Не було зрозуміло, це скульптура чи людина, яка замаскувалась на кшталт “Жива скульптура”.

На вітрі коливалося волосся, що виглядало з-під шапочки, на нозі була видна кожна складочка, кісточка і вени. Група туристок так само заворожено захоплювалися скульптурою. Я набрався сміливості і вирішив торкнутися ноги. Було реально ніяково, раптом це таки жива людина. В останній момент одна з туристок помітила, як ворухнулися м’язи на її обличчі. Але за збігом їй просто здалося. Я торкнувся ноги і стало ясно, що це скульптура, але наскільки вона жива і правдоподібна! Навіть крапельки води на тілі наче справжні. У сквері були ще й інші скульптури, але шок на себе прийняла перша. Незабаром ми дісталися паркового комплексу, розташувалися серед туристів на галявині і задрімали. У Венеції треба дуже багато ходити, а під прямим сонцем це дуже стомлює. В один момент відкриваєш очі і несподівано усвідомлюєш, що ти у Венеції – прикольно.

У парку також були якісь виставки, але по 25 євро з людини ми не були впевнені, що так сильно оцінимо. Тепер треба таки дістатися головного венеціанського мосту. Район навколо Гранд каналу біля мосту Ріальто, мабуть, найзатишніший. А ввечері ще й дуже романтичний.

Що ще прикольне впадало у вічі, це те як дітлахи групами на вулицях грають в ігри. А в одному з двориків відзначали день народження, тому там стояв ще столик з різними напоями та смаколиками, до якого під час своїх ігор підбігали поласувати діти.

Ми ж, обравши міст покомфортніше, ласували місцевим напоєм Белліні. Це суміш шампанського та дуже концентрованого персикового соку. Напій продається буквально у кожному магазині. До речі, дуже смачний. Хоча іноді й не дуже)))
У нас була спекотна сонячна погода. Але сонце досить сильно давить на очі. Треба в подорож брати сонцезахисні окуляри.

А ось увечері Венеція стає тим містом, в яке я весь час повертався б, щоб проживати тут вечори. Уночі, коли треба шукати дорогу до виходу з Венеції, на вуличках стає зовсім безлюдно, освітлення тьмяне. Від цього вони здаються ще більш затишними.

Єдиний мінус, але добре, не буду про пакетики з гівном писати, вечірня Венеція все одно дуже прикольна. Дорога від центру до Местре займає близько години, причому за 50 хвилин ходьби необхідно здолати безліч вуличок і мостів. Оскільки до нашого поїзда було ще 20 хвилин, у нас був час насолоджуватися місяцем, що сходив над каналом і нічним містом, спостерігати за гондолами, що колихаються на воді.

Наступного ранку ми почали з походу на один мис. За відсутністю туристів на вулицях було схоже, що ми вибрали не найтуристичніше місце у Венеції. Яскраве сонце добре давалося взнаки. Іноді треба було відпочивати очам відвідуючи напівтемні галереї. У Венеції їх чимало. Спочатку ми потрапили до досить нудної виставки картин. Натомість захід у другу галерею перевернув мої знання про виставки сучасного мистецтва на краще. У першій залі було безліч дірок у стінах, у кожній дірі підсвічувалася кавова філіжанка. У другій залі висів великий тигр із кавовою чашкою у зубах. Іноді тигр грізно гарчав. У наступній залі висіло безліч двовимірних дерев’яних зайчиків.

Зайчики в повітрі активно бігли, так само висіли два старовинні телевізори, якими транслювалися різні чашки з кавою. На ксилофоні грала композиція “Tea for two”. Зал із кроликами це справжній релакс для нервової системи. Наступний зал огортали червоні вулкани, а в центрі стояли люті вовки з лави. Акустика зали нагнітала почуття страху. Наступна зала була темна, посередині світилися очі хижої пантери, що лежала на кушетці, а в кінці через отвір можна було роздивитися дівчинку над морським урвищем. У руках у дівчинки філіжанка, а сама дівчинка весело і голосно реготала.

Атмосфера цієї виставки була чарівною. Ми навіть знову повернулися до зали з зайчиками. Приємним доповненням було те, що ця виставка абсолютно безкоштовна, та приурочена до двадцятип’ятиріччя італійського бренду кави Illy.

Дісталися ми мису Пунта-делла-Догана. Види звичайно гарні, але ті зайчики та дівчинка просто не виходили з голови. До мосту через Гранд канал ми пішли двориками. Там потрапили ще на один музей, виставка там була присвячена кісткам та склу.

Острів Бурано

Найпопулярнішим місцем у Венеції є острів різнокольорових будиночків Бурано. До нього можна доплисти на поромі. Острів досить невеликий, з’єднаний мостами із ще парою маленьких острівців.

Різнобарвні будиночки справді тішать око. По острову можна гуляти без карти, просто ходиш по всіх закутках, поки будиночки милі оку. На одному із сусідніх островів можна прогулятися вздовж зелених полів. Ще на Бурано є крива башта на кшталт пізанської.

Але як вежу не фотографуй, вона виходить не кривіша ніж плитка, яку поклали наші працівники під час ремонту. 40 хвилин на поромі, і ми знову у Венеції.

Я не знаю на що пішла друга частина дня, але ми постійно тинялися і щось дивилися. Ми мали одну важливу місію. Пів року тому у Венеції були мої батьки та привезли цілу купу акційного пармезану. Останні пів року я буквально на всі страви собі натирав сир. І це було шикарно. Прямо перед поїздкою запаси вичерпалися. Мама мені позначила магазин, де була акція. І знаєте, що? Ця акція нас дочекалася! Була на пару євро дорожчою, але 12 євро за кілограм смачного пармезану це чудова ціна. Набравши сиру на 30 євро, у мене від щастя трохи губа не тріснула.

Наразі мої запаси поповнені ще на пів року мінімум. Ще в нас була відзначена найвужча вулиця. Але у Венеції стільки вузьких вулиць, що можна будь-яку так назвати.

Наступного дня ми мали денний виліт. Ми ще вирушили на прогулянку по Местре. Містечко виявилося теж досить туристичним. З незабутнього був монорейковий трамвай, що їде окрім рейок, ще й на колесах по дорозі.

Підсумовуючи, хочу сказати, що Італія нам дуже і дуже сподобалася. Основні враження навіяні Вероною та озером Гарда. Після побаченої краси, Венеція сприймалася не так яскраво, але була чудовим доповненням до нашої подорожі. Можливо, якби ми почали з Венеції, то Верона б так не сприйнялася. За гастрономічністю Італія поступається Туреччині та азіатським країнам. Готують смачно, але далеко не в усіх ресторанах. Ми до країн рідко повертаємося вдруге у зв’язку зі списком, який ще не відвіданий. Але я впевнений, що з Італією це була далеко не остання зустріч.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 3.06.2017 – 10.06.2017
Тривалість: 6 повних днів
Повних днів без дощу: 4
Авіаквитки: МАУ купували за 10 місяців.
Готелі: Booking
Складність подорожі: 3/10 (легко)