Ми успішно виконали наш гірський маршрут північною Італією. Тепер наш шлях лежав до самого серця країни – сонячної Венеції. Пересадка у нас проходила у невеликому містечку Роверето.
Роверето
Тут у нас було кілька годин, треба було, по-перше, перекусити. А по-друге, десь у парку прилягти відпочити. Визначних пам’яток тут небагато. Вибравши собі ресторанчик по-смачніше, ми замовили страву з найапетитніших італійських слів. Мені принесли щось дуже незрозуміле, а Даша навіть отримала супчик, що і хотіла замовити. До речі, саме місто нам теж сподобалося. Воно начебто вже й не туристичне, але не менш затишне. Коли ми відпочивали у парку до нас підбігли хлопчики і заговорили з нами італійською. Коли ми сказали, що говоримо лише англійською, один із них зажурився, а другий з гордістю запитав “What time is it?”. Хлопчик відчував гордість, що не дарма англійську вчив😊. До Венеції у нас був квиток на два поїзди з семихвилинною пересадкою. Але поїзди тут ходять строго за графіком і швидше за все чекають один на одного. Якщо не встигнути на поїзд, то в тебе ще є 4 години, щоб сісти на інший такий самий. Пасажирів було зовсім небагато – весь вагон був особисто нашим. Другий поїзд був традиційним двоповерховим. Ми звичайно ж зайняли місця повище)
Местре
Местре це материкова частина Венеції. Це велике місто від якого йде багато транспорту мостом прямо на острів. Наш готель був у одному кварталі від залізничної станції. Готель вибрали в Местре через екстремально високі ціни на житло в самій Венеції влітку. Поїздом до Венеції їхати 12 хвилин, квиток коштує по 1,25 євро. Але сумарна дорога від Местре до центральної площі острова близько години в один бік.
Була вже зовсім ніч, коли наш поїзд приїхав до Местре. Виявилось, що наш готель знаходиться у чорному кварталі. Кількість темношкірих хлопців тут зашкалювала. Звичайно була одна світлошкіра дівчина, але вона була зайнята ловлею клієнтів біля дороги. Все б нічого, але ці хлопці від нас ще чогось хочуть. Ми просто йшли мовчки з кам’яними обличчями. Ще було завдання набрати води з колонки, у темному парку. Обстановка трохи напружувала. За відгуками букінгу у нас менеджер араб. Радісних чинників було замало. Але варто було дістатися готелю, на ресепшені нас зустрів дуже позитивний чоловік із широкою усмішкою.
Нашим готелем була велика квартира, де окремо здавались кімнати. Але на квартиру це не було схоже. Це швидше за все був музей середньовічних мистецтв або старовинний замок. Все було дуже антуражне.
На фотошпалерах початок ХХ століття у вигляді чорно-білої картини з кінними стрибками. Посеред великої зали камін, на полицях загадкові томи книжок.
У ванній на стінах викладені мозаїкою штори, скрізь портрети та великі чорно-білі картини-фотографії. У коридорі висів портрет дуже задоволеного чоловіка. На вікнах у кімнаті можна було зачинити металеві жалюзі. Тепер відчувався абсолютний комфорт та безпека. Над нашим ліжком висіла дорога люстра з муранського скла. Та й господар дійсно прикольний. Мені для повноти картини в готелі не вистачало канделябра зі свічками.
Вранці на районі не було жодного натяку на чорний квартал. Все цивільно, ходять звичайні люди та туристи. Тепер ми готові їхати до Венеції.
Автомат із продажу квитків був дуже балакучим. Здавалося, що він готовий спілкуватися абсолютно на будь-які теми, але не про продаж квитків. Навіть коли вже йшов процес купівлі квитків, автомат постійно намагався з’їхати та змінити тему. У випадку, якщо в автомата виявлялися проблеми з інтернетом, то вся наша задушевна бесіда взагалі не приносила жодної користі. Ну хоч поїзди ходять кожні 15-20 хвилин. Отже, ми робимо перші кроки Венецією.
Венеція
Спочатку Венеція здається дуже людною і непривітною, але варто почати заглиблюватися — все кардинально змінюється на краще. Але, на жаль, швидко звикається. Вулички, мости та канали. Вони всюди. Без хорошого GPS тут фізично вижити неможливо. Якщо сяде батарея, то доведеться вічно блукати серед більш ніж 400 мостів, 150 каналів і 118 островів. Запам’ятати дороги крізь вулички зовсім неможливо. Але, на щастя, завжди є рятувальні вказівники на центральну площу та вокзал. Це наче дві сторони на компасі. Безліч красот Венеції криється серед тисяч двориків. Таким чином, зайшовши в будиночок консерваторії, ми виявили схематичну скульптуру людини, замість обличчя якої за нами спостерігало величезне синє око.
Око було електронне і постійно робило різні трюки) У тому ж дворику з балкона долинав оперний спів. В одному з двориків висів на ременях металевий носоріжок. Загалом дворики Венеції – це золото. Перед кожною поїздкою ми позначаємо зірочками на карті місця, які відвідуватимемо.
За кількістю зірок на одне місто Венеція у нас є абсолютним лідером. Якщо не звіряться з картою, то здебільшого зайдеш у глухий кут. Тобто до сходів, які ведуть у воду.
Це досить небезпечно, коли вночі повертаєшся до готелю. В одному з таких глухих кутів ми виявили готель з величезним канделябром і запаленими свічками. Це ж той канделябр, з яким я хотів бути вчора вночі в нашому готелі! Бажання потримати канделябр настільки переповнило мене, що я навіть зайшов у готель взяв непідйомний канделябр і пройшов із ним кілька метрів. З їжею у Венеції все досить просто. Завжди можна знайти фастфуди, які продають шмат піци за 2,5 – 4 євро.
У ресторанах справи трохи складніше, до замовлення практично скрізь додають по 2 євро з особи за обслуговування. На материковій Італії додавали теж, але наче менше. По всій Венеції активно користуються успіхом прогулянки гондолами.
Але ціна у 80 євро трохи зупиняє. Люди об’єднуються в групи, а найсуворіші всю прогулянку дивляться у свій телефон. Ми ж покаталися значно дешевше. Трагетто – це сервіс по 2 євро, коли тебе переправляють на гондолі через Гранд канал. До речі, нам дуже сподобалося. На центральній площі Сан Марко є два дуже гарні місця. Перше це перше кафе Венеції Флоріан.
Кафе пропустити складно. Оркестр, що грає просто чарівну музику, так і вабить. Друге гарне місце – це собор святого Марка.
Всередину потрапити в нас руки так і не дійшли, але з площі він був дуже вражаючим. Це справді та споруда, на тлі якої хочеться сфотографуватися. Для нас у центрі було ще одне обов’язкове місце – Hard Rock Cafe. До того ж у самому кафе ми жодного разу не їли, але ми їх обов’язково відвідуємо в кожній країні та робимо фотографію. У Венеції я навіть собі сувенірчик купив у Hard Rock Shop.
До речі, у Венеції відбулася легендарна зустріч двох мандрівників. Цього дня я був у ексклюзивній футболці Hard Rock Macau. На одній із вуличок на зустріч мені вийшов турист у футболці Hard Rock Niagara Waterfalls. Це було ніби поєднання двох протилежних частин світу десь по центру.
Далі за планом ми мали паркову зону Венеції. Дорогою ми зайшли в невеликий сквер, де побачили дуже незвичайну виставку. Дівчина плавчиня із заплющеними очима грілася на постаменті. Не було зрозуміло, це скульптура чи людина, яка замаскувалась на кшталт “Жива скульптура”.
На вітрі коливалося волосся, що виглядало з-під шапочки, на нозі була видна кожна складочка, кісточка і вени. Група туристок так само заворожено захоплювалися скульптурою. Я набрався сміливості і вирішив торкнутися ноги. Було реально ніяково, раптом це таки жива людина. В останній момент одна з туристок помітила, як ворухнулися м’язи на її обличчі. Але за збігом їй просто здалося. Я торкнувся ноги і стало ясно, що це скульптура, але наскільки вона жива і правдоподібна! Навіть крапельки води на тілі наче справжні. У сквері були ще й інші скульптури, але шок на себе прийняла перша. Незабаром ми дісталися паркового комплексу, розташувалися серед туристів на галявині і задрімали. У Венеції треба дуже багато ходити, а під прямим сонцем це дуже стомлює. В один момент відкриваєш очі і несподівано усвідомлюєш, що ти у Венеції – прикольно.
У парку також були якісь виставки, але по 25 євро з людини ми не були впевнені, що так сильно оцінимо. Тепер треба таки дістатися головного венеціанського мосту. Район навколо Гранд каналу біля мосту Ріальто, мабуть, найзатишніший. А ввечері ще й дуже романтичний.
Що ще прикольне впадало у вічі, це те як дітлахи групами на вулицях грають в ігри. А в одному з двориків відзначали день народження, тому там стояв ще столик з різними напоями та смаколиками, до якого під час своїх ігор підбігали поласувати діти.
Ми ж, обравши міст покомфортніше, ласували місцевим напоєм Белліні. Це суміш шампанського та дуже концентрованого персикового соку. Напій продається буквально у кожному магазині. До речі, дуже смачний. Хоча іноді й не дуже)))
У нас була спекотна сонячна погода. Але сонце досить сильно давить на очі. Треба в подорож брати сонцезахисні окуляри.
А ось увечері Венеція стає тим містом, в яке я весь час повертався б, щоб проживати тут вечори. Уночі, коли треба шукати дорогу до виходу з Венеції, на вуличках стає зовсім безлюдно, освітлення тьмяне. Від цього вони здаються ще більш затишними.
Єдиний мінус, але добре, не буду про пакетики з гівном писати, вечірня Венеція все одно дуже прикольна. Дорога від центру до Местре займає близько години, причому за 50 хвилин ходьби необхідно здолати безліч вуличок і мостів. Оскільки до нашого поїзда було ще 20 хвилин, у нас був час насолоджуватися місяцем, що сходив над каналом і нічним містом, спостерігати за гондолами, що колихаються на воді.
Наступного ранку ми почали з походу на один мис. За відсутністю туристів на вулицях було схоже, що ми вибрали не найтуристичніше місце у Венеції. Яскраве сонце добре давалося взнаки. Іноді треба було відпочивати очам відвідуючи напівтемні галереї. У Венеції їх чимало. Спочатку ми потрапили до досить нудної виставки картин. Натомість захід у другу галерею перевернув мої знання про виставки сучасного мистецтва на краще. У першій залі було безліч дірок у стінах, у кожній дірі підсвічувалася кавова філіжанка. У другій залі висів великий тигр із кавовою чашкою у зубах. Іноді тигр грізно гарчав. У наступній залі висіло безліч двовимірних дерев’яних зайчиків.
Зайчики в повітрі активно бігли, так само висіли два старовинні телевізори, якими транслювалися різні чашки з кавою. На ксилофоні грала композиція “Tea for two”. Зал із кроликами це справжній релакс для нервової системи. Наступний зал огортали червоні вулкани, а в центрі стояли люті вовки з лави. Акустика зали нагнітала почуття страху. Наступна зала була темна, посередині світилися очі хижої пантери, що лежала на кушетці, а в кінці через отвір можна було роздивитися дівчинку над морським урвищем. У руках у дівчинки філіжанка, а сама дівчинка весело і голосно реготала.
Атмосфера цієї виставки була чарівною. Ми навіть знову повернулися до зали з зайчиками. Приємним доповненням було те, що ця виставка абсолютно безкоштовна, та приурочена до двадцятип’ятиріччя італійського бренду кави Illy.
Дісталися ми мису Пунта-делла-Догана. Види звичайно гарні, але ті зайчики та дівчинка просто не виходили з голови. До мосту через Гранд канал ми пішли двориками. Там потрапили ще на один музей, виставка там була присвячена кісткам та склу.
Острів Бурано
Найпопулярнішим місцем у Венеції є острів різнокольорових будиночків Бурано. До нього можна доплисти на поромі. Острів досить невеликий, з’єднаний мостами із ще парою маленьких острівців.
Різнобарвні будиночки справді тішать око. По острову можна гуляти без карти, просто ходиш по всіх закутках, поки будиночки милі оку. На одному із сусідніх островів можна прогулятися вздовж зелених полів. Ще на Бурано є крива башта на кшталт пізанської.
Але як вежу не фотографуй, вона виходить не кривіша ніж плитка, яку поклали наші працівники під час ремонту. 40 хвилин на поромі, і ми знову у Венеції.
Я не знаю на що пішла друга частина дня, але ми постійно тинялися і щось дивилися. Ми мали одну важливу місію. Пів року тому у Венеції були мої батьки та привезли цілу купу акційного пармезану. Останні пів року я буквально на всі страви собі натирав сир. І це було шикарно. Прямо перед поїздкою запаси вичерпалися. Мама мені позначила магазин, де була акція. І знаєте, що? Ця акція нас дочекалася! Була на пару євро дорожчою, але 12 євро за кілограм смачного пармезану це чудова ціна. Набравши сиру на 30 євро, у мене від щастя трохи губа не тріснула.
Наразі мої запаси поповнені ще на пів року мінімум. Ще в нас була відзначена найвужча вулиця. Але у Венеції стільки вузьких вулиць, що можна будь-яку так назвати.
Наступного дня ми мали денний виліт. Ми ще вирушили на прогулянку по Местре. Містечко виявилося теж досить туристичним. З незабутнього був монорейковий трамвай, що їде окрім рейок, ще й на колесах по дорозі.
Підсумовуючи, хочу сказати, що Італія нам дуже і дуже сподобалася. Основні враження навіяні Вероною та озером Гарда. Після побаченої краси, Венеція сприймалася не так яскраво, але була чудовим доповненням до нашої подорожі. Можливо, якби ми почали з Венеції, то Верона б так не сприйнялася. За гастрономічністю Італія поступається Туреччині та азіатським країнам. Готують смачно, але далеко не в усіх ресторанах. Ми до країн рідко повертаємося вдруге у зв’язку зі списком, який ще не відвіданий. Але я впевнений, що з Італією це була далеко не остання зустріч.
Інформація про подорож
Дата подорожі: 3.06.2017 – 10.06.2017
Тривалість: 6 повних днів
Повних днів без дощу: 4
Авіаквитки: МАУ купували за 10 місяців.
Готелі: Booking
Складність подорожі: 3/10 (легко)
