Роком раніше я вже писав, як мені сподобався Франкфурт і відразу ж поставив у плани звозити туди Дашу. Але якось цей напрямок слабко брав участь в акціях. Я все вичікував, ну коли вже, коли ж! У результаті дочекався — Франкфурт нам дістався задарма! Дякую МАУ за подарунок!)
Початок великої подорожі завжди запам’ятовується, на вулиці було близько 6-ї ранку, ще навіть не встало сонце, за ілюмінатором було темно. “Люфтганза Airlines, вітає вас на борту”. Погнали! Літак м’яко злетів, стюардеса принесла пляшку німецького пива. Як же добре починається подорож (ще раз дякую МАУ, що скасували свій літак до Брюсселю))). За кілька годин ми приземлилися у сонячному та квітучому Франкфурті. Речі здали в камеру схову і поїздом вирушили прямо в центр.
Почалася наша подорож із занурення у район червоних ліхтарів. Я думав цю вишеньку залишити наостанок, але центральний вокзал був саме там. Цей район не такий, як в Амстердамі. Гуляючи червоними ліхтарями Франкфурта починаєш розуміти, наскільки ти цінуєш своє життя. Весь місцевий контингент як на замовлення вибрався надвір. Причому, коли я рік тому гуляв приблизно в той же час, то бачив максимум з десяток лячних хлопців, а тут якось їх зовсім було багато. Та й загубитися в натовпі не особливо вийде, надто ми виділяємося на їх тлі. Щоправда, перед нами йшов досить інтелігентного вигляду чоловік, засунувши руки в кишені. Він йшов настільки впевнено, що мінімум у кишені була заряджена повна обойма. У нас так впевнено йти не виходило, і ми поспішили покинути район. Тепер мені здається, що те, що ми почали маршрут з небезпечного району Франкфурту, було якимось знаменням перед Домініканськими пригодами)
Наступний район – бізнес-центри з красивим і затишним сквериком між ними. Небо було ясне, синє і все було залито променями теплого та лагідного сонечка. Само собою наступним пунктом я зводив Дашу до старого міста. Це був робочий день, мої колеги працювали у Києві, я ж для підтримки бойового духу звозив Дашу до нашого центрального офісу у Франкфурті та відправив нашим колегам у чат, що морально я з ними.
А то ще розслабляться і занудьгують без мене)))) Мені порою здається, що колеги, яким я в офіс постійно надсилаю фотографії заморських пригод, хочуть мене придушити. Але, з іншого боку, я роблю все можливе, щоби вони теж подорожували в таких обсягах максимально мотивуючи їх. Наш офіс знаходиться на околиці міста в зеленій зоні, я поводив Дашу місцями колишньої слави, показував, де ми їли і де жили рік тому. Далі ми мали зупинку на обід. У Франкфурті з трапезами все просто — або йдеш до будь-якого турецького кафе за смачною шаурмою, або до найближчого супермаркету Rewe. Там тебе гарантовано нагодують місцевою кухнею у великих обсягах за низькою ціною. Майже в кожному маркеті є їдальня, в асортименті будуть такі ж страви, як і в ресторанах. Дуже смачно, моє улюблене називається “Піца”, це гостро-пряне м’ясо.
Ще в маркетах зустрічається одразу і кондитерський ресторан. Ціни точно не пам’ятаю, але з такими фуршетами дорогою Німеччину не назвеш. Касир, яка наливала мені чай, почала співати оперним голосом, і коли простягала чашку її ноти, досягали мелодійних вершин. Це вона нас теж так готувала до подорожі до музичної країни. У місті тим часом усе цвіло: квіти, кущі, дерева.
Після центру я повів Дашу на інший берег міста. Там є затишні вулиці, що нагадують латинський квартал Парижу. Було видно, що Даші Франкфурт також дуже подобається. В одному з магазинчиків продавалися незвичайні листівки, ми не втрималися і купили собі одну на згадку. На цій листівці бабуся, щось говорила здивованому дідусю німецькою.
Потім ми ходили і намагалися уявити, про що там буде діалог. Але всі наші припущення були помилковими. Закінчили з добре відомою для мене частиною міста та вирушили дослідити нові райони. Чим прекрасне місто – тим, що скрізь красиво та затишно. Ми забрели дуже далеко, проходили вздовж кондитерок, за столиками яких сиділи розслаблені клієнти. Як же тут скрізь добре! У результаті самі не втрималися і засіли в одній із кафешок. У кафе була цікава вбиральня. Двері не відчинялися, але якщо запитати у касира, то вона говорила: “Так іди ж!” і в цей момент чомусь двері з радістю відчинялися. Коли йшла Даша, ми знову не змогли відчинити двері без магічної фрази продавщиці.
Так потроху ми дісталися до самих країв міста і продовжили маршрут вже по приватних секторах. Тим часом насувалися сутінки. Коли ми дісталися великого парку, вже було дуже важко щось розгледіти. Проте дикого зайчика ми-таки побачили! Ще був гусак, але в нього так недобре світилося око, що, можливо, це був гусак-вампір! А десь у небі літали літаки… Так, ми знаємо, настав час рухатися далі. У нас вистачало часу заглянути в центр хвилин на 20. Під час прогулянки вечірнім містом ми помітили вікно, в якому віддзеркалювалося зображення справжньої людини, якій механічна рука діставала ділянку міста з будиночками та лісом. Мабуть, готувався якийсь підпільний зловісний план. Ми стежили уважно, адже від цього може багато чого залежати. Коли ділянка території майже вся виїхала до чоловіка, дзеркало закрилося завісою з написом “Цікаво? Заходь у музей!”. Так, вміють заінтригувати. Але треба було вже відлітати.
Ночівля у нас була в Брюсселі недалеко від аеропорту. Ми планували залишити весь зимовий одяг у готелі та полетіти тільки з літнім, але ресепшен виявився повністю автоматизованим, а технічна підтримка букінгу сказала, що менеджера вже пізно турбувати, оскільки офіційно його час закінчився 30 хвилин тому і прокинеться він близько 8. Але близько 8 ми вже будемо в літаку. Була ідея просто “забути” речі, а по дорозі назад забрати. Але записка на ліжку в готелі говорила, що за забуті речі адміністрація готелю не несе відповідальності. І якось так було написано, ніби вони хотіли сказати: “Навіть і не думайте”. Ех, полетимо з курткою значить. У мене була ще ідея “забути” речі та знайти їх через кілька тижнів у Lost and Found в аеропорту. Але доброзичливий менеджер пояснила, що схема не спрацює. І навіть обдзвонила ряд служб аеропорту, сподіваючись що вони придумають, як нам бути з речами. Але відповідь тут була одна – ніяк. До речі, є камери схову по 10 євро на день строком до 6 днів. Але навіть з таким розкладом дешевше було б знову купити наші речі) Коли сіли в крижаний дрімлайнер, трохи зраділи що з собою є теплі речі. У них в Домінікані є фішка із тим, щоб продемонструвати, що холоду в транспорті може бути багато, тож, як не дивно, теплі речі ще будуть в пригоді. Загалом, що хочу сказати Франкфурт – ти великий молодець! Не підвів мене перед дружиною. А ми вирушаємо у головну подорож сьомого сезону.
А ще прямо перед зльотом я таки отримав лист, що готель був зовсім не проти залишити в себе наші речі на кілька тижнів)))
