Цей політ був однією з найбезпечніших авіакомпаній світу – Люфтганзою. Великий простір для ніг та просторі зони біля аварійних виходів. З їжі на короткому перельоті дали лише дивний сендвіч, але вино у них, як завжди, прекрасне. Але моє серце давно завойоване компанією Emirates. Почалася посадка, літак був досить високо, а за ілюмінатором вже був аеропорт. Схоже, нам не дали посадку. Але літак на другий захід схоже йти не планував, аеропорт не закінчувався. Хм… Летимо, аеропорт все не закінчується і не закінчується. Літак почав рішуче знижуватися. Якось дивно, йому б злітати краще. За ілюмінатором з’явилася чергова злітна смуга, і літак м’яко приземлився. Так, розміри аеропорту дуже вразили. Потім було дуже і дуже довге рулювання до нашого гейту. З таким самим успіхом літак міг дорулити прямо до готелю.
– Скільки вас?
– Сам прилетів, — відповів я.
Офіцер підозріло подивилася на натовп у мене за спиною, поставила ще кілька запитань і пропустила. Наступним був Антон.
– Скільки вас?
– Приблизно сорок! – спалився Антон.
– Сорок?! – Дівчина оглянула натовп, ніби прилетів Соловей та його 40 розбійників. Я, щиро кажучи, думав, що на цій відповіді наша поїздка і закінчилася. Але на щастя вже за 20 хвилин ми їхали на таксі у справжній європейській пробці.
Це було відрядження до центрального офісу для демонстрації своїх міні-проектів та інших конференцій. Тиждень називався Hackweek18. Перед поїздкою в Києві ми займалися виключно проектами, які самі й вигадали протягом минулих тижнів. Робота всього офісу була сконцентрована на найнеймовірніших інноваціях та сміливих рішеннях. Головна умова – не можна працювати над проектом, над яким працюєш постійно. Ми з Антоном реалізували проект, що заспокоює нерви користувача у стресовій ситуації. Наприклад, під час двогодинного оновлення сервера користувачеві пропонується пограти у вбудований тетріс замість нудного вікна прогресу оновлення. Коронна фішка тетріса, що він заробляє біткоїни і рахує блокчейни прямо під час гри. Тепер оновлення сервера зустрічатиметься з радістю. Або ж у разі знаходження критичного бага на сайті, у користувача відразу з’являється кнопка “Спробувати полагодити”. При натисканні на кнопку з’являється поні, яка гайковим ключем намагається відремонтувати сервер.
Це наш центральний офіс із веселкою у небі
Отже, ми у Німеччині. Увечері демонстрація, а поки що є час для підготовки. Спочатку потрібно зібратися думками. А це найкраще зробити прямо у центрі міста. Від офісу до центру можна дістатися прямою гілкою метро. Але одна проблема дуже сильно світить сонце серед синього неба, вирує ураган і все заливає тотальною зливою. Злива летіла з якихось далеких хмар. Співробітникам почали надходити повідомлення від родичів, щоб не ризикували виходити надвір. Інтернетом росли відеостримінги про те, як у Берліні людей носить вітер вздовж асфальту разом з велосипедами, злітають білборди та літають різні важкі предмети. Ех, шкода ми не у Берліні, таку цікавість пропускаємо.
А ще шкода, що не вдалося з собою взяти Дашу. Як і передбачалося купити квитки за адекватною ціною на конкретну дату менше, ніж за місяць, просто неможливо. Ціни особливо відрізнялися від азіатських промо-тарифів. Хотіли купити за милі, але оператор МАУ зробив націнку у розмірі 59%. Типу через колцентр треба заплатити комісію і купувати за дорожчим тарифом ніж на сайті. Причому оператор спочатку це не розповідав, що продає дорожче, а просто сказав, що ціна в один бік із людини 5090 грн. На сайті світилася 3200. Загалом МАУ у своєму репертуарі. Я попросив технічну підтримку оперативно розібратися з проблемою тарифу, щоб встигнути купити квиток. Але вже минуло 2 місяці, а у відповідь тиша.
Інтуїтивно визначили, де має бути центральна станція і вперед. Франкфурт мені дуже сподобався з перших хвилин. Вулиці міста і затишні та сучасні одночасно. А самий центр взагалі ультракрасивий.
По суті, на площі лише кілька тематичних будинків, але вони настільки начищені, що сяють красою. Щоправда, гарний вигляд псувало близько п’яти вантажних робочих машин, що стояли біля одного з будинків, але на враженнях це не позначилося. Пролунали звуки тромбонів та подібних інструментів. Звуки наростали і були хаотичнішими ніж мелодійними. Також долинали звуки ударів металу. На нас явно рухалася рота бунтуючих “трубістів” (або як їх там), що вирвалися з-під контролю, і схоже кухарів з кришками і каструлями. Було трохи ніяково. Тим більше ми маємо сконцентруватися над проектом. Звуки все ближчі. Ще мить і з-за рогу вирвуться “трубісти” та “каструлісти”! Ми зітхнули з полегшенням, це виявилися лише діти, яким вручили музичні інструменти та мечі. Одні дуділи, інші торохтіли.
За центром на нас чекав сам Майн і купа мостів. Ми навіть поспішили пройтися розвідним мостом. Але він виявився майже звичайнісіньким. Однак це був найстаріший міст міста. Так, трохи сконцентрувалися та подумали про проект. Тепер можна повернутися до офісу. Там якраз усі мали вже розміститися та приготуватися. З денними проїзними за 5,3 євро зручно. Катайся туди-сюди скільки хочеш. В офісі пообідали та заселилися до готелю. До презентації ще 3 години. Для підготовки проектів на 40 осіб виділили невелику кімнату. В якій явно всі не помістилися б. Ми вирішили врятувати офіс від переповнення і вирушили знову до міста. На цей раз ми почали з району Брюкенфіртель. Вулиці були трохи схожі на латинський квартал Парижа.
Навіть безглузде блукання ними приносило масу задоволення. Око тішилося щохвилини. Навіть обидва ока. Відкриттям стала невелика площа Schweizer Platz. Ще ми вирішили, що непогано було б ще раз перекусити і блаженно поїли німецького дьонера. Тепер рухаємось далі. Наступною зупинкою була бізнес частина міста – район банків. Такі райони я дуже люблю.
Гуляючи серед висоток ти немов повертаєшся до Бангкока чи Сінгапуру. Хоча це не Азія і повітря тут зовсім не солодкувате. Район цікавий тим, що вздовж неосяжних споруд пролягає зелений парк. Гуляючи яким відчуваєш цікаве відчуття. Начебто і в бізнес-центрі, але водночас все навколо зелене. Загалом частинка Сінгапуру) Оскільки сьогоднішній день почався о 3 годині ночі, він здавався нескінченним.
Конференція вже зовсім скоро, треба поспішити до офісу. Залишимо район червоних ліхтарів наостанок. Весь вечір йшли презентації, безлімітне пиво та бургери. Було весело. Заодно познайомилися з німецькими колегами, яких знав лише з листування.
Весь наступний день до самого вечора з 7:30 ранку на нас чекав ланцюжок довжелезних мітингів (конференцій) німецькою мовою. У нас була у вухах гарнітура, дві дівчини давали синхронний переклад англійською. Восьмигодинний потік інформації було вислухати складно, часом здавалося, що голова трісне. Але організовано було досить цікаво, у стилі регбі. І один із головних доповідачів був одягнений у форму регбіста та в руках тримав м’яч.
Серед мітингів був обід, який можна описати як гастрономічний рай. Було так смачно, що я навіть їв стейки слабкою прожаркою. Хоча у звичайному житті я до таких навіть не ризикую підходити. А десерти, як їх було багато, і вони були дуже смачними. Я відчував себе давнім шахом, якому в дари принесли всі найсмачніші страви світу.
Ще по руках ходив фотоапарат типу Поляроїд, і можна було робити селфі зі співробітниками. За негласним правилом, кожне селфі з двох людей хтось обов’язково навмисно псував своїм обличчям на фоні)))) У якийсь момент мітинги закінчилися, останнє слово луною пролетіло конференц-холом. Невже це все? Добі вільний! Свободу папугам! Насправді просто треба було розділити конференції на дві окремі групи – відділ продажів та відділів розробки.
Тепер можна одягнути свій вечірній костюм і вперед ловити успіх за хвіст у казино Рояль!
Це було втретє у житті, коли я одягав костюм. У казино строгий дрес-код. Спочатку ми приїхали в готель, переодяглися і сіли на трансфер до корабля. Трансфер нас привіз на півтора кілометри далі ніж треба. Водієві автобуса пояснили, що корабель не тут. Але у німців все точно, “Мені заплатили щоб я вас висадив саме тут!” – сказав водій німецькою і поїхав. Все в ошатних костюмах, дівчата у сукнях та на підборах. 50 людей урочисто дефілюючи морозною набережною йшли до корабля півтора кілометри. Збоку здавалося, що йде довга весільна церемонія. Частина дівчат ловили таксі, але це теж була не найестетичніша дія. Наше “казино Рояль” було всередині корабля. Усім вручили стартовий пакет фішок, смачне шампанське і помчала гра. Так само як і п’ять років тому в Макао, мені так само не щастило з рулеткою. Як і п’ять років тому випадав не той колір, чи зовсім попав на зеро! Мені на зерно практично щастить. Залишається ставити на нього і взагалі буде айс. На щастя, обидва випадки поєднує той факт, що гроші не справжні. Зі справжніми грошима мені вхід до казино точно закритий після такого фіаско. Офіціанти почали щось цікаве носити на тацях у склянках. То були не коктейлі, то був суп! Якось було дивно. Суп? Але доїдаючи четвертий суп, я зрозумів, чому його включили до меню. Гастрономічний рай продовжився!
Я навіть нарешті спробував якийсь на смак гриб Трюфель. Але повернемось до ігор. Поки я безуспішно намагався вгадати колір чи сектор, Антон тримав успіх за хвіст. Майже всі його ставки були вдалими. Серед німців він отримав прізвисько “Золота ручка”. Я хлопцям пояснив, що в нього таке звання завжди було, і зараз нічого дивного не відбувається. Це абсолютно нормально, що Антон завжди виграє. Коли Антон відійшов у пошуках смачного супчику, я продовжив ставити за нього. Спочатку на червоний і виграв удвічі. Потім я логічно подумав, що Антон зараз поставив би на чорний. Тому весь виграш Антона я сміливо поставив на чорний. Золота ручка навряд чи помилився б. Як не дивно, виграв чорний. Повернувся задоволений Антон, я уточнив у нього які б він два кольори поспіль вибрав би. Він сказав: “Спочатку червоний, потім чорний”. От щасливий Шайтан! Гаразд, я пішов шукати успіху у двадцять одне. Тут уже мені почало везти. Це була моя гра мені привалювало як ніколи. Ноги не в змозі були тримати такого фартового господаря, і я вирішив підшукати зручний стільчик. Коли я почав сідати, виявилося, що це стілець круп’є, яка щойно відійшла.
Дівчина повернулася і жестом вказала, що цю гру маю провести саме я. Але оскільки я в правилах був не дуже сильний, спочатку я намагався забрати ставку Меджита, помилково думаючи, що він програв. А потім намагався подвоїти виграш Володимира, який програв. На мить мені здалося, що мене зараз Меджит викине за борт. Добре, хоч у мене з його мамою давні зв’язки і він цього не зробить як мінімум із поваги до мами. Грошей на блек-джеку я підняв безліч. Для початку я “Купив” капітана корабля і запевняв народ, що ми пливемо з Майна прямісінько до Дніпра. Потім я вручив п’ятдесятку Антонові, щоб він собі купив чогось файного. Потім німцю розповідав, що я український відомий бізнесмен… Загалом сила перемоги та азарту мене огортали з усіх боків. Виглянув на майданчик, там саме зараз відкривався надзвичайний краєвид на нічний Франкфурт.
Шкода, що за такого дубаря, на вулиці довго не вистоїш. З розваг на кораблі був бокс із камерою, який робив креативні фотографії. Щоправда, знову-таки на двох тестувальниках – мені й Антоні бокс намертво завис і нашими фізіономіями доводилося милуватися весь вечір усім охочим сфотографуватися.
Оскільки удача була моїм другим ім’ям, то я навіть за Сергія сів пограти поки він відлучився. Карта йшла дрібна. Довелося багато разів добирати, щоб виграти. Коли я таки виграв, то зрозумів, що то були не його карти. З жахом подивився на його слот, у нього 21! Відмінно одразу за двох людей виграв, ще й за себе. Паралельно гри бармени не переставали радувати смачними коктейлями. Коктейлі йшли легко і переважно по голові не вдаряли. На сцені запалював діджей і весь наш Матрикс пустився у танець. Усі в парадних костюмах, молоді та літні, українці та німці, всі ми були одним єдиним голосом, що голосно співає “Я-я-я коко джамбо!”. Можливості зійти з корабля було дві – о першій годині ночі та о четвертій ранку. Коли на годиннику непомітно виявилася перша година ночі, ми зрозуміли, що нам на наступній виходити. Але точно не зараз. Веселощі продовжилися. І коктейлі різко багатьом дійшли до голови. Паті продовжувалося. Пам’ятаю, ми з німцем посилено обговорювали другу світову. Потім наша колега з України мені розповідала щось німецькою. Хтось когось за руку вкусив. Потім у якийсь момент на годиннику висвітлилася четверта ранку. Потрібно було виходити. Але історія тільки набирала обертів.
“Все, що було у Франкфурті, залишиться у Франкфурті” Ця фраза звучала кілька разів. Усі погоджувалися. За чотири з половиною години задзвонив будильник. Я розплющив очі. Після вчорашніх активних мітингів було важко думати. Але тут відігравала велику роль тотальне недосипання останніх трьох днів. Літак за 6 годин. Потрібно зібратися, поснідати і їхати до міста. На сусідньому ліжку розплющив очі Антон і в нерозумінні як ми опинилися в готелі подивився на мене.
– Антоне, у тебе зараз буде дуже багато питань, просто прийми реальність, ми в готелі і все гаразд.
Вибратись у місто сил вистачило далеко не у всіх. Двоє хлопців, снідавши рішуче встали, пішли у бік міста. Проходячи через ресепшен сіли на диван і на цьому їхній похід схоже скінчився. Мені теж хотілося повалятися у ліжечко, але дух мандрівника не давав цього зробити. Якщо я зараз не сяду в метро та не доїду до міста, то собі цього не пробачу! Зібрався силами і до Франкфурта!
За великим рахунком, всі його основні місця я вже бачив у попередні дні. Тепер можна безцільно поблукати вуличками в центрі та його округах. Це дуже і дуже класне місто. Я годинами тинявся і було приємно і радісно. Родзинкою походу був район червоних ліхтарів.
Щоправда, замість тіток там було дуже багато дядь, доволі лячного вигляду. Похід районом перетворився замість пізнавального релаксу у гру на кшталт “пакмана”. Я ходив по лабіринтах вуличок так, щоб не перетнутися з жодним кольоровим хлопцем. У центрі зайшов до магазину автомобілів Тесла прямо як на екскурсію. Посидів у електрокарі. Далі у мене був обід із горобцями. Я купив потрійний чизбургер, чому був дуже радий. Там цілих три котлети та три сири. Горобці були раді не менше за мене, адже там аж дві булки, які вони у мене по шматочку вихоплювали дзьобиками прямо з пальців. Загалом Франкфурт, дякую тобі за ці три чудові дні, наступного разу привезу до тебе знайомитися Дашу. Все-таки без свого вірного напарника – дружини, подорожі не такі яскраві.
