Як описував у розповіді про Прагу, для економії відпустки ми вирішили спробувати режим Work and travel. Відтворивши на ноутбуці тестове середовище своєї компанії, я був повністю готовим до віддаленої роботи. Єдиний момент – ми літаємо без багажу, а у Wizzair безкоштовно можна пронести лише одну одиницю маленької ручної поклажі. Сумка з ноутом явно не писалася до наших двох рюкзачків. В аеропорту необхідно було пройти дві інстанції не засвітивши сумку з ноутом, інакше доплата виявилася б дорожчою за самі квитки, які коштували по 375 грн з особи в один бік. На щастя недавно ми дивилися фільм про фокусників “Ілюзія обману 2”. Це був справжній магічний дебют! В який момент правильно повернутися до перевіряючих боком. І ось я вже сиджу в літаку з ноутом, радості не було меж! Тепер треба лише швидко долетіти до Польщі і встигнути до початку робочого дня вийти в онлайн. Та вийшла проблема, мало того, що літак вилетів на пів години пізніше, так ми ще прорахувалися з переведенням часу. Ми селилися у друзів, на візовому контролі я подав папірець, на якому надрукував адресу та номер телефону наших друзів. Офіцер помітив, що це не броня готелю, ми з ним погодилися на всі сто і він нас пропустив. Допомогло те, що за мультивізою це був не перший в’їзд, інакше довелося б бронювати напевно готель. Далі треба було дістатися з Катовіце до Кракова. Ціни на маршрутки були дорожчими, ніж пропонували в літаку, але Даша сторгувалася. У Маршрутці є Wi-Fi і вуаля я в мережі! 

Їхати треба було далеко від автовокзалу і ми мали чітку інструкцію на якому автобусі. Ми поцікавилися “де зупинка нашого автобуса”. Від місцевого водія ми отримали виразну польську відповідь на тему: – “Ліквідовано!”. Автобус скасували, таксист відмовляється везти за лічильником, тарифи якого написані на банері на його машині. Другий таксист попався більш доброзичливий. У підсумку ми доїхали за 200 грн замість 325, як хотів попередній таксист без лічильника. Заселилися! Продовжилися робочі будні, але зате є вечори! Вечори у Кракові! Оскільки зсув був на годину вперед, то в нас до вільного вечора на автоматі додавалася годинка. Віддалено працювати виявилося легше, ніж я собі уявляв. Тепер кількість поїздок у п’ятому сезоні можна ще більшою зробити! Вдень я офісний працівник, увечері – мандрівник! У Даші ж була повна відпустка, тому Даша для себе відкривала Краків удвічі активніше.

Знайомство зі старим містом

Спочатку наш друг Сашко нам влаштував екскурсію по передмісті Кракова, повівши вздовж річечок, справжньої краківської кропиви та інших чагарників. Коли ми нарешті перейнялися польською природою, він нас посадив на автобус до центру. В автобусі була дилема з оплатою проїзду. Проїзд оплачується в автоматах, які бувають різних типів і, відповідно, вимагають різний вид оплати. Одні приймають монети та картки, інші тільки картки. Нам якраз попався той, що інший. З жменею заготовлених монет ми були безсилі. Єдиний спосіб оплати – картку автобус не прийняв, бо я забув про пін-код. Коли я пін-код згадав у зворотному автобусі, профіту все одно не отримав, оскільки банк блокував транзакції. У Києві я вже з’ясував, що Польща входить до зони ризику і деякі типи транзакцій по карті за замовчуванням заборонені (Станом на 2023 рік цих обмежень вже нема). У результаті проблему часто доводилося вирішувати проханням заплатити за нас інших пасажирів, а ми їм віддавали вже монетами. З типами квитків було теж не все прозоро, треба було купувати по хвилинах на 20, 40 чи 90 хвилин. Причому, якщо купиш на 20, а автобус потрапить у пробку – твої проблеми. Нам до центру їхати було 15 хвилин.

Загалом кожна подорож в автобусі це були цілковиті пригоди. На кожній зупинці висить розклад. Причому якщо ти спізнюєшся кудись, то автобуси, відчуваючи твій страх, навмисно спізнюються відносно графіка. Діставшись центру міста, ми почали знайомство з краківських плантів. Це довгий парк, навколо колишніх стін старого міста. Планти зелені і завжди раді сховати туристів у своїх заростях. Старе місто чимось схоже на Львів та інші європейські міста, проте в ньому є щось таке, від чого хочеться повертатися і повертатися сюди. Вся справа в центральній площі та гулянні людей. Іноді організовувалися цілі концерти вуличних музикантів. Вже не вперше зауважуємо, що вуличні оркестри виконують твори класиків набагато цікавіше, ніж на концертах у філармонії.

З польською кухнею ми мали знайомство в одному з фудкортів. Кухня, як завжди, сподобалася. Якось уже зовсім потемніло. Оскільки це був перший з багатьох вечорів, то ми тинялися без особливого плану. Подивилися нічний замок і спустилися вниз гуляти вздовж річки Вісли. На іншому березі якраз злітали величезні повітряні кулі. Догуляли ми зовсім до темряви.

Вранці мене розбудила Даша, повідомивши, що за 5 хвилин починається робочий день. Віддалено працювати, звичайно, цікаво: прокинувся, почистив зуби, і ти на роботі. Можна було б списати, що на транспорті не доводиться добиратися і можна довше поспати, але де там, часовий пояс був зміщений вранці не на нашу користь. Цей вечір та супутні вихідні ми присвятили Празі.

Я прокинувся від того, що яскраве сонце світило прямо на наші з Дашею сидіння. Навколо були поля, наш нічний автобус мчав на повній швидкості назад до Кракова. Планшет вже зовсім розряджений, оскільки перед сном вирішив переглянути фільм Готель Гранд Будапешт. Біля кожного сидіння була розетка. Дуже зручно, коли не паришся в дорозі про заряд девайсу на якому GPS та карти. Мене знову вирубило. Наступного разу я прокинувся, коли автобус під’їжджав до зупинки. Сонцем уже й не пахло, сірі хмари наче підкреслювали сірі робочі будні. Дісталися автобусом до хати і знову на роботу. Той тиждень, який я собі виділив для віддаленої роботи, виявився повним мітингів. У Сашка з Олею склалася незалежна одна від одного думка, що моя робота полягає в нескінченних розмовах з кимось з офісу. Причому спочатку це сказав Сашко, а через 10 хвилин це повторила Оля, що повернулася з вулиці. Було трохи дивно брати участь весь день у зустрічах, коли ти перебуваєш за 850 км від точки збору. Але сучасна техніка творить дива. Шкода голографічної камери не було, а хоча може і на краще. І знову вечір!

Соляні шахти

Одних вечорів критично не вистачало, щоби повністю відчути країну, але ми намагалися як могли. Не втрачаючи жодної хвилини, ми дісталися залізничного вокзалу і поїхали до міста Велічка. Там великі підземні шахти, в яких видобували сіль ще купу століть тому. Увечері вибір мови для екскурсій був невеликий. Ми обирали між польською та ніякою. Вибір був очевидним. Даша якимось дивом дуже легко вловлювала в мові коріння споріднених слів, для мене це було немов китайською. Але суть була одна – все добре. Ми уявляли соляні шахти трохи інакше, ці були схожі більше на кам’яні, але їхні розміри та глибина неймовірно величезні. Це було справді вражаюче. Ще там можна було одержати досягнення, поївши у ресторані на глибині 125 метрів під землею. Що я із задоволенням і зробив. Досягнення відзначив півтора порціями вареників (по-польськи «пєрогі») з якимись смачностями всередині. Поки дісталися назад до Кракова, було вже пізно, ще й ногу підвернув, поки бігли до потягу.

Ранок. Робота. У віддаленій роботі є так само принадність у тому, що обідати можна не відриваючись від роботи, економлячи собі годину часу або навпаки подрімати під час обіду, адже все, що потрібно зробити – відкинутися на диван від ноута. Для підтримки бойового духу Сашко теж весь тиждень працював із дому, у нас був справжній коворкінг. Подрімавши під час обіду, мало не проспав черговий мітинг, добре, що Сашко розбудив. Тим часом Даша зранку вирушила на Free walking tour в центр. У мене був індивідуальний вечірній тур від своєї дружини. Даша мені переказала і показала найкращі моменти. Цього дня ми відвідали Краківський замок.

Знову ж таки ми не особливо ганяємося за архітектурою, але замок сподобався. Одночасно різні правителі добудовували всередині каплиці у різних стилях, модних того часу, у результаті вийшов досить цікавий комплекс. Ще цікавий момент, що першого дня проходили на набережній статую дракона, яка, як виявилося, вивергала полум’я кожні 15 хвилин.

Я не можу зрозуміти, як ми так проскочили чітко у цьому проміжку. Але Даша на фрі волкін турі бачила полум’я. Вечеряли ми в кафе «Бар Млєчний», яке частково має підтримку від держави та дуже демократичні ціни. Одна складність — страви треба замовляти з меню польською мовою і не завжди можна зрозуміти, що саме ти отримаєш. Багато слів і коренів перетинаються з українськими, але мають зовсім протилежні значення. Добре хоч у межах меню все було точно їстівним. 

У мене старе місто Кракова асоціюється з великим концертним простором, навіть описуючи кафешку одразу згадується та музика флейт та віолончелей із вулиці. Ми навіть музичну скриньку батькові купили. За замком розташований досить цікавий для прогулянок район Казімєж. Цього вечора ми також детально досліджували інший берег Кракова, відкривши для себе красиву церкву, та безліч мостів.

Причому один із мостів із підсвічуванням нас не хотів відпускати. Спроби повернутися по GPS в старе місто закінчувалися поверненням до початку мосту. Причому спроб повернутися до старого міста було зроблено кілька. У результаті ми відпочивали на лавці, спостерігаючи за річкою. Знову ніч та знову треба спати. У робочий режим я вже втягнувся і почав шкодувати, що взяли режим out-of-office лише тиждень. Я реально боявся, що буде складнувато. Даша, що повернулася вдень із зоопарку, розрекламувала мені смачні млинці з сиром, які там продаються. Наш вечірній маршрут якраз лежав через зупинку із зоопарком. Біля будиночка з фастфудом стояли дитячі атракціони, які час від часу зазивали своєю музикою. Вдень млинці купувала Оля, яка розмовляла польською. Продавчиня якраз саме цю мову й розуміла. У меню схожого нічого не знайшли. Оладки, млинці, панкейкс, світ, у відповідь на всі ці слова продавчиня мовчки дивилася на нас. У мене вже був страх що не скуштую цих легендарних млинців. У якийсь момент запанувала мовчанка. Один з атракціонів почав голосно грати ковбойську музику додаючи ситуації більше драматизму. На щастя, контакт стався за словом “Сир”. Жінка його конвертнула у “Сер” зрозуміла, що йдеться про “налесники”, які висіли в окремому меню на стіні. О так, вони були шикарні і коштували всіх зусиль. Далі нашою метою були кургани, вірніше один із трьох, з якого відкривається вид на місто.

Гора була десь у лісі, наш старий друг GPS все вирішив за нас, незважаючи на те, що гугл карта його намагалася підставити. Частина дороги лежала вздовж вольєрів зоопарку, зрештою, ще й на звіряток подивилися, причому Даша вдруге. Сам курган не вселяв довіри на тему того, що з нього відкриватиметься панорама на місто, а не на верхівки сосен. Як не дивно, панорама з вечірнім заходом сонця нам таки відкрилася. Дивишся на всю цю красу і розумієш, що о другій годині ночі почнеться дорога назад до Києва, поставивши крапку в нашому четвертому сезоні подорожей.

Оскільки планшет продемонстрував хорошу підкованість у лісах Польщі, назад ми пішли іншою дорогою, додатково милуючись красою лісу. З лісу ми виїхали в нічне старе місто. На центральній площі годинник саме бив рівний час і з вежі Маріацького костелу трубач грав музику. Після закінчення гри він махав народу внизу. Відіграв мелодію, помахав і втік. Але мелодія знову продовжилася. Він грав її по черзі зі всіх чотирьох сторін. Ми ж змогли опинитися у трьох із них оббігаючи вежу по колу. Був гарний вечір, народ відпочивав у кафешках і блукав освітленими вуличками. Ми вже дуже звикли до Кракова і не хотіли летіти. Закупивши різних польських сирів, о 23:00 ми лягли спати. О 09:00 знову працював, але вже з офісу.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 11.08.2016 – 18.08.2016
Тип поїздки: Віддалена робота
Тривалість: 4 повних вечора
Віза: Отримували самостійно для португальської подорожі
Транспорт: Wizz air 
Складність поїздки: 4/10 (Нижче за середній)