Початок подорожі тут

Наш мінібусик здригнувся. У нього щось дуже врізалося. Але швидкість була дуже велика, щоб зупинитися. Ми продовжували мчати. Нас постійно підкидало, я міцно вхопився в поручень. Всі помітно нервували, черговий удар, і ми зірвалися зі шляху, попереду дах. Машина остаточно втрачає керування і ми вилітаємо з висоти дев’яти поверхів. Адреналін у крові, я зараз відчуваю вільне падіння. Перед машини під час падіння нахилився так, що було видно неминуче наближення асфальту. У тілі все завмерло. Але буквально в останній момент один із трансформерів перехопив нас і відкинув далі… “Ви впоралися із завданням!” Це була лише віртуальна реальність, дуже ефектна і реалістична.
Тепер уже ми дивимося справжній екшн по-справжньому. Перед нами останні захисники водної бази борються з атакуючими бандитами. Йде перестрілка, чоловік, що загорівся від напалму, з висоти летить у воду. Базу атакують із кулеметів та ракетниць. Один із героїв зривається з урвища і повисає на одній руці. Пірат його б’є ногою, щоб остаточно зірвався. На базу прориваються ще нападники на скутерах, пробиваючи собою перешкоди, один із чоловіків чіпляється мотузкою за скутер і намагається на водних лижах відбивати атаку, але розбивається об стіну. На допомогу летить військовий літак, вони готують ракетницю, щоб збити літак! Усюди справжнісінькі вибухи від ракет і гранат.

Коли шоу закінчилося, всі аплодували стоячи. Це було справжнісіньке шоу каскадерів.
Так, Сінгапур знає, як вразити! Але повернемось до початку цього сегменту нашої подорожі. Годинний переліт розтягнувся вдвічі. Спочатку нам не давали злету, а потім посадку) Благо кружляти довелося над прикольними островами Індонезії, на низькій висоті. Літак повторив три ідентичні кола, щоразу пролітаючи наскрізь дощову хмару. Коли ми помітили, як за ілюмінатором повторюються ті самі пейзажі, ми навіть почали спілкуватися на ті самі теми по колу тричі. Сінгапур відрізнявся від решти Азії розмахом свого шику. Це місто віддалено нагадує Дубай, але дуже відрізняється у вигідну сторону. По-перше, все зелене і немає пустелі. По-друге, прозоріше налагоджено транспортну систему. Це дуже унікальне поєднання одного з найрозвиненіших мегаполісів світу і водночас постійно на шляху парки, дерева та інша рослинність. Сінгапур нам сподобався починаючи з аеропорту. Весь аеропорт устелений густим суцільним килимом. На прикордонному контролі стоять вази з цукерками. Це так зворушило. Далі на нас чекав кінетичний дощ.

Це металеві великі краплі, що синхронно, швидко, але при цьому дуже граціозно рухаються у вертикальній площині, зображуючи хвилі та подібні фігури. Начебто все досить просто, але очі як магнітом до нього тягне. Питання з готівкою та проїзними на транспорт вирішилося у найближчій скриньці. Хлопець усе пояснив та продав нам проїзні. Якось усе легко пішло від початку. Але безпілотне метро нас швидко повернуло в реальність. Серце машини холодне. Під час посадки в поїзд нас з Дашею розділили скляні двері вагона. З мого боку навіть хоровий звук пролунав “Оууу”. Туристи, що сиділи в метро, ​​розділили моє становище. З Дашиного ж боку хлопець із Бангладешу дуже засмутився, що ми не потрапили до одного поїзда. Оскільки двері не пропускали звук, у нас було секунд п’ять, щоб жестами між собою порозумітися про подальші плани. Ми домовилися зустрітися на наступній зупинці. Я вийшов та чекав поїзд з Дашею. Двері поїзда відчиняються разом із дверима на платформі. Тобто якщо я стоятиму на тому самому місці де вийшов, то і Даша в наступному поїзді виявиться рівно на тому самому місці. Начебто все було чітко, доки не приїхав поїзд без Даші. Зайшовши до поїзда, вагони якого не мають перегородок, я зрозумів глибину проблеми. Або Даша в іншому місці поїзда, або її тут немає. І що робити в такому разі, або вискочити назад, або їхати та шукати вагонами. На роздуми у мене було приблизно 2 секунди до того, як зачиняться двері. Я вискочив назад. Поїзд повний людей проїхав. Я стояв у розгубленості. Всі засоби зв’язку були у Даші у рюкзаку, включаючи адресу готелю. До наступного поїзда було близько п’яти хвилин і треба було зібратись думками, що далі робити. Прибуває наступний поїзд. Чітко на моїх дверях стоїть Даша. При цьому по її словам вона сіла до наступного поїзда. Тепер залишилося й досі нерозгадана загадка. Звідки між двома сусідніми станціями взявся повний поїзд людей. Насправді зараз я вже зрозумів, це був просто поїзд привид. І мені дуже пощастило, що я вискочив із нього.
Дорогою до готелю нам зустрічалися досить звичайні вулиці. Так і не скажеш, що це одне з найрозвиненіших міст. Хоча по суті не може бути кожен сантиметр доведений до футуризму. На початку розповіді я згадував про те, що влада посилено бореться з проституцією. Боротьба настільки сильна, що кожні 20 метрів хтось продає партії Віагри, повії постійно ловлять собі заробіток, а навпроти нашого готелю був розташований бордель. Жінки з номерками млосно чекали на своїх жеребців. Я думав, що Віагру можна фотографувати тільки підпільно, але здивований продавець навіть зі спалахом дозволив зробити фото. Повій на відео вирішили без спалаху знімати. Але на жаль, коли камера була напоготові, жінки були «на завданні». Але, напевно, нам просто з вулицею готелю так пощастило, на інших вулицях ми такого не зустрічали. Але все одно нас потішив весь цей факт. Нас чекав найважливіший момент, треба було повечеряти. З розповідей блогерів я чув, наскільки тут все дорого. Особливо як один хлопець в інтерв’ю розповідав, що кава коштує 4$. Знайшли собі затишніше вуличний, відкритий ресторанчик. Кухарю показали пальцем, що ми хочемо дві порції різної локшини з якимось дивним на вигляд м’яском та аджикою. Кухар порізав ножицями нам м’ясо на шматочки, уклав наші порції на шматки паперу, папір на тацю і сказав досить загадкову цифру. Даша дійшла висновку, що це явно означало 40 сінгапурських доларів (28 $). Я ж сподівався на успіх і дав йому 4 SGD (2,8 $). Кухар радісно подякував нам і вказав, щоб ми сідали. Ми сиділи в шоці, що в досить туристичному районі Сінгапуру, ми дуже смачно їстимемо великі порції за 2,8 американських доларів. Що-що, а поїсти тут точно не дорого. Найголовніше знаходити ці кафешки відкритого типу.

Аджика сінгапурська дуже схожа на ту, що роблять наші бабусі. Пізніше ми ще замовляли по 0,8 SGD (0,6 $) пряний чай з молоком, на кшталт того, що ми постійно пили в Малайзії. З нами трапезу розділив місцевий мешканець, якому було цікаво поспілкуватися з туристами про те, як процвітає бізнес за кордоном. Одна з найцікавіших речей закордоном – похід до супермаркетів. Там завжди можна придбати смачну дивину. Тут же похід запам’ятався зустріччю хлопців, які говорили дуже зрозумілою мовою між собою. Причому ми не могли зрозуміти, що саме це за слов’янська мова. Хлопці опинилися зі Львова)))

Дуже хотілося якнайшвидше побачити центр міста, але вже було близько 22:00. Хтось нам підказав, що метро тут ходить до першої години ночі. Дізнавшись, що маємо ще близько трьох годин для прогулянок, ми поспішили на безпілотний поїзд. Вжух!

І ми на одній із центральних станцій. Все було справді пафосно та незвичайно. Перед нами показово на перегонки проїхали якісь дорогі спортивні авто. У хмарочосах усередині було багато зелені, фонтанів, місточків, переходів та підсвітки. Наче кожен хмарочос намагався переплюнути по розмаху сусідній. Прогулянка містом справді приносила вражаючі емоції. А справжнісінькі емоції почалися, коли сів наш новий планшет, а старий павербанк не підійшов. Головне, що пам’ятаємо найближчу станцію метро до готелю. Та й у готелі були разок, коли речі закидали. Безцільно блукаючи ми дісталися мосту у вигляді ДНК.

З мосту відкривалися чудові краєвиди на сам бізнес-центр. Але найкрасивіше в Сінгапурі – це види на штучні дерева в одному із садів. Ми їх уже бачимо, вони далеко, але сам факт, ми їх побачили на власні очі. Шкода, що до сьогоднішнього нічного маршруту їх не додати. Помилувавшись видами висоток, ми поїхали на метро в готель. Метро Сінгапуру не сильно то й заплутане, але сісти не в той бік чи не на ту гілку було невід’ємною частиною наших подорожей. Без GPS вдруге знайти готель виявилося непросто. Але благо повії не змінюють свого розташування. І по повіях як орієнтиру можна дістатися. Ще біля нашого метро у каналізації жило якесь чудовисько і загрозливо укало з глибини.
Щовечора, повертаючись додому, ми купували в місцевому маркеті напій з якогось дивного фрукта. Одного разу мені навіть попався сік із брудних шкарпеток. У всякому разі, смак був схожий. Ознайомлювальну частину із країною закінчено, завтра можна в глибинку їхати. О другій годині ночі, вражені мегаполісом, ми лягли спати.

Зоопарк

Рано вранці я спостерігав, як мою сосисочку нарізають на частини ножицями і люб’язно простягають мою страву. Та цей ресторан без ножиць, як без рук! Поки ми їли, кухар розморожував м’ясо, просто поливаючи його водою зі шлангу, що стікала й струменіла далі по землі. Ще одна чудова сінгапурська трапеза.

Тепер потрібен готель із вайфаєм, щоб викликати таксі. Поки Даша викликала таксі я вирішив поцікавитися, де у них туалет. Відповідь мене дуже здивувала “What kind of business do you want to do?”. Я спочатку увійшов у ступор, потім припустив, що це може бути аналог питання “По-великому або по-маленькому”. Але навіть у такому формулюванні треба знати правильні варіанти відповідей. Я уточнив дійсно ми говоримо про туалет. Рецепціоніст ствердно кивнув і назвав варіанти відповідей “Small business or big business”. У них просто для різних випадків були різні туалети у лобі. В цей час приїхав наш убер, і ми вирушили за місто. Густі ліси росли вздовж трас. Це найзеленіший мегаполіс світу, напевно. Один із найкращих світових зоопарків нас прийняв дуже привітно.

Точніше, зоопарків виявилося два. Один водяний, інший класичний. До закриття треба було відвідати обидва. Але для цього доведеться пропустити деякі шоу. Ми звичайно звикли відвідувати все та скрізь та нічого не пропускати, але більше двох днів подорожі у майбутнє ми не могли приділити. На щастя, шоу слонів ми бачили вже разів 6, можна його спокійно пропустити на користь другого зоопарку. За входом у зоопарк радісно пустували мавпи, літали пташки, а під мостом лежав здоровенний крокодил і чекав, поки хтось звалиться.

Усі 2530 тварин чекали нас. Зоопарк справді нестандартний. Його збудували на місці джунглів, зберігши при цьому рослинність. Мене найбільше вразила перша зона. З-за кущів долинали гарчання різної інтонації, за кущами… справжнісінькі динозаври!

Вони були практично живі, рухомі та загрозливо гарчали. Або як там називається той звук, що видають динозаври. Ще буквально рік тому ми бачили на Канарах живих русалок, а тут динозаври!

Територією курсували по черзі електричні паровозики. Можна було на найближчій зупинці підсісти та поїхати до наступних зон. Хоч розміри зоопарку дозволяли пішки все обійти, але навіть їзда на такому паровозику була окремою розвагою.

Це було немов сафарі по джунглях. Водії з радістю давали поради на які актівіті в який час краще встигнути.

Однією з розваг було годування тварин. У зазначений час кожні п’ять хвилин годували тварин у різних вольєрах. Тобто треба просто йти певним маршрутом, щоб усе це спостерігати. Фільтрована питна вода по всій території спекотного зоопарку була безкоштовною, але треба було одноразово купити пляшечку. Або ж прийти зі своєю.

Пляшечка у нас тепер на згадку про Сінгапур. День був настільки спекотний, що, якби вода була платною, мені довелося б кредит у банку відкривати. Тим часом усі почали рухатись до арени на зміїне шоу. Під час шоу, ведуча запитала “Хто боїться змій?” Усі відвідувачі були дуже відважними та хоробрими. Даша ж була чесною. Ведуча вказала жестом на Дашу, що підняла руку, і поманила жестом на сцену. У такі моменти головне фотоапарат тримати напоготові. Туристка, що сиділа поруч, похвалила мій фотоапарат. Зважаючи на все, вона теж шукала компактну псевдодзеркалку. Даша стояла обличчям до глядачів, ведуча дістала невелику змію та дала Даші в руки. Весь зал затих, по рядах промайнули стривожені й здивовані вигуки. Насправді відбувалося щось, чого Даша не знала. Даші було зрозуміло, що глядачі навряд чи так переживали через якусь півметрову змію. Але правди вона не бачила. Насправді за Дашиною спиною четверо чоловіків винесли величезну товсту змію. Даші так само вручили частину змії. Після такої змієтерапії Даша більше не боїться змій.

Ще був вольєр з пташками і кажанами. Миша так апетитно жувала кавун, що ми самі зголодніли і пішли обідати. Насправді у зоопарку можна сміливо та весь день провести. Кількість зон з тваринами все одно нескінченна)

Другий зоопарк був поряд. Він був розташований на озері і був присвячений водним тваринам та активностям. Спочатку ми попливли корабликом. Зони першого зоопарку розташовувалися таким чином, що коли ти пливеш на кораблику, складається враження, що тварини гуляють у дикій природі. Якщо не знати про наявність першого зоопарку, то залишишся враженим щільністю тварин у диких джунглях. Водний зоопарк відрізнявся від першого більш розміреною та спокійною атмосферою. Тут уже не треба було поспішати. Після 20 хвилинної прогулянки озером нас чекало міні шоу з різними пташками та рептиліями. Шоу було чоловік на десять. Суть була в тому, що виносили різну живність і давали доторкнутися, погладити або зовсім її садили на охочих.

Одна горда птиця мені навіть сліди на руці залишила. Під кінець винесли, щось зовсім здорове, пухнасте, велелюбне і ліниве.

Після шоу ми вирушили до зони з мавпочками. Взагалі варто відзначити, що у цій поїздці мавпочки скрізь, і на вулицях, і у зоопарках. Часом самому хотілося бути мавпочкою і не паритися за всяку фігню на кшталт роботи. Як не дивно, але навіть сотий раз зустрічаючи мавп починаєш зачаровано за ними спостерігати. Вони всі такі різні та милі. Наступною зоною був великий океанаріум. На вході над прозорим тунелем у воді на нас чекали видри, що пустували як діти.

Вважай, що позапланове шоу видр подивились. Вони дуже захоплено утрьох гралися. У самому океанаріумі на нас чекали гіганти ламантини. До часу їх годування була ще годинка. За цей час можна було сходити в лісок до панд. Це були перші панди, яких ми побачили у житті.

Скажу одне, вони такі ж чудові, як і на картинках. Поряд у кафе подавалися парові пиріжки бао у вигляді пандочок.

Коли настав час рухатися на годування мавп та ламантинів, почався дощ. До того, як він переріс у ціле стихійне лихо, ми ледве встигли проскочити під навіс. Коли дощу не було, ми навіть не помічали, що над основними доріжками парку завжди було накриття на випадок дощу чи сонця. Лило так, що енергетика стихії відчувалася у повітрі. Це була справжня природна міць. Крізь стіну дощу не було видно те, що знаходиться за десятки метрів. Годування мавпочок з нагоди дощу скасували. Мабуть, мавпам не годиться їсти під час дощу. Добре, що Ламантини були і так у воді. На годування до них спустився чоловік із капустою.

Мабуть, він був дуже хоробрий, або ж ламантини були вегетаріанцями. Навіщо ж їсти капусту, якщо у воду зайшов такий смачний азієць. Але, як не дивно, ці гіганти обмежилися овочевими закусками. Дощі тут потужні, але короткочасні. Після годівлі погода вже була без опадів. Зоопарки закривалися і всі туристи пішли на автобус. У павича теж закінчилася зміна. Він пробрався крізь зони і гордо крокував дорогою до автобуса. У наш автобус павич не помістився. Головне як до зоопарку, гугл показував, що треба три автобуси. А зворотно виявляється можна і на одному. Але з іншого боку, добре, що ми заощадили вранці час. Вийшли з автобуса ми явно у дорогому районі. Але навіть тут нам знадобилося не більше п’яти хвилин, щоб знайти кафе в якій ми поїли за дуже демократичною ціною. Трохи дорожче, ніж снідали, але зовсім недорого. Чесно кажучи, другий тиждень їсти азійську їжу було складно. Хоч вона і справді смачна, але багаторічна звичка до української їжі все ж таки відчувається. Далі ми взяли курс на центральну станцію, де годині о 20:00 має бути шоу співаючих фонтанів. Поки ми їхали в метро, ​​для нас дівчина погуглила розклад. Але була одна проблема. Короткочасна злива повернулася також подивитися це шоу. Лило знову епічно. Біля оглядового майданчика знаходиться великий мол. Там якраз можна і перечекати дощ. Наскільки б це місто не було сучасним, але від дахів, що протікають, рятували тільки відра. Хай тек! У нас ще був час до шоу фонтанів і ми побрели вгору ескалаторами, сподіваючись знайти щось цікаве. Але крім безмежних килимів та порожніх бізнес-залів, на верхніх поверхах нічого не виявилося. Перше шоу скасували через дощ. Була надія, що буде шоу о 21.30. У нас було ще півтори години.

Gardens by the Bay

Тим часом злива перейшла в мряку. У мене з’явилася оригінальна ідея прогулятися до парку із сингапурськими футуристичними деревами. Маршрут був по відкритій місцевості, мостами і терасами крізь хмарочоси. Даша цю задумку не сильно підтримала, але ми пішли. Хоча маршрут був фактично по дахах, усюди росли пальми. Сінгапур — країна строгих законів, час від часу замислюєшся чи не порушуємо ми якийсь закон. Як тільки дісталися парку з деревами, всі дерева різко згасли. Ми з Дашею на автоматі підняли руки готуючись здатися сінгапурській владі за таке пізнє вторгнення в цей прекрасний парк. Десь із верхівок дерев пролунав голос англійською “Ми для вас приготували це вечірнє шоу, насолоджуйтесь!”.

І тут романтика у повітрі перевищила всі ліміти. По всьому парку почала грати музика, а дерева синхронно змінювали свої підсвічування у такт. Мелодії були різних ритмів, одні спокійні романтичні, інші швидкі та енергійні. Було таке почуття, що це не по-справжньому. Все було якось ідеально красиво та затишно, наче приємний сон. Шоу тривало хвилин 20.

На тлі парку височів знаменитий сінгапурський готель із басейном на даху. Даша припустила, що якщо людині тут доводити, що він знаходиться на іншій планеті, то в це дуже легко повірити. Шоу закінчилося, почався дощ-злива.

Знову треба бігти у мол. Дивно, що шоу вписалося чітко між двома зливами. Добігши до молу, ми виявили, що загубилася кришечка від фотоапарата. Я повернувся ще раз у парк на пошуки кришечки. Оскільки кришечка лежала весь цей час в сумці, пошуки були приречені на провал. Наближався час другої спроби шоу фонтанів.

Злива як на замовлення вщухла і почалося шоу. Дивний факт, але за технікою фонтани не набагато кращі, ніж вінницькі. Але шоу було поставлене набагато крутіше, ніж у нас. Атмосфера була на висоті. Коли вкотре розпочався дощ, залишилися лише справжні поціновувачі мистецтва. На сьогодні наша програма була закінчена. До готелю дісталися без особливих пригод.
Ми мали ще один повний день в місті. Треба було з розумом підійти до планування. У Сінгапурі є острів розваг Сентоса. Зрозуміло, що другий день треба присвятити Сентосі. Але й там треба визначитись. Частину острова займає парк Universal. Решту різних закладів та атракціонів. Наш вибір припав на Universal.

Парк Universal

Найголовніше було не потрапити на великі черги. За відгуками в інтернеті, у чергах можна простояти більше години на один атракціон. Можна купити пріоритетний квиток та скрізь бути першим. Але тоді можна потрапити до не менш довгих черг тих, хто купив пріоритетний квиток. З іншого боку, витрачати безцінний день Сінгапуру на купу черг не хотілося. Але й пропускати один із чотирьох світових парків не хотілося. Ми вчинили так. Приїхали подивитись на розмір черги на вхід. Розмір нас просто шокував. Ціна за квитки теж кусалася. Пріоритетний квиток коштував ще дорожче і міг змінювати свою ціну залежно від завантаженості парку. Сьогодні ціна пріоритетного квитка була звичайною (+ 20$ до вартості вхідного квитка). Я вирішив ризикнути, але з пріоритетними квитками. Ми не помилилися.

Один з атракціонів був лише за принципом загальної черги. Витративши там хвилин 40, ми зрозуміли як добре, що маємо пріоріті-паси. Додатковою плюшкою була акція від майстеркарда для тих, хто купує подвійні квитки з пріоріті пасом. Нас чекала знижка на 10% на квитки плюс купони по 4$ на їжу + невеликі подарунки. У результаті похід в Universal нам обійшовся у 180 $ за двох. Парк складається з різних зон – Трансформери, Єгипет, Парк Юрського періоду, Королівство Шрека “Far far away”, Мадагаскар, Голлівуд, Нью-Йорк.

У всіх зонах за розкладом проходять шоу, збудовані тематичні атракціони та працюють стилізовані ресторани. Трансформерів і водне шоу я описував на початку цієї розповіді. Із зон по атмосферності найбільше сподобалося королівство Шрека.

Там були тематичні фішки на території. Антураж був настільки реальним, ніби ти справді потрапив у справжнє королівство. По суті, трансформери і водне шоу це вже те, заради чого варто йти в цей парк. Але ще були дуже незабутні зони Спец ефекти Спілберга і зона з безліччю лампочок, яка потрапила до книги рекордів Гіннеса.

На ефектах Спілберга ми стояли у павільйоні для зйомок фільмів. Голос режисера говорив, які спецефекти слід застосувати. Спочатку це була річка на тлі міста. У міру зростання спецефектів починався шторм, що переріс у справжню стихію. Зривалися двері з петель, руйнувалися будівлі. На майданчику перед нами відбувався кінець світу. Настільки реалістично, що навіть місце, на якому ми стояли, потрапило під роздачу. У якийсь момент голос режисера сказав: “Знято, повернути все у початковий стан!” Все, що руйнувалося почало вставати на свої місця, поломки та пробої самі відновлювалися. Це було не менш ефектно, ніж таке реалістичне руйнування.
Павільйон із тисячами лампочок був дуже затишний. Було відчуття, що потрапляєш у країну мрій дитини. Гуляєш декоративними вуличками, що світяться, насолоджуєшся класичною музикою.

Навіть за наявності наших пріоритетних квитків, ми впритул до закриття встигли відвідати останнє із запланованих шоу.

Усі атракціони та шоу парку навіть по одному разу на день відвідати неможливо.
Атракціон із трансформерами мене настільки вразив, що я пропустив одне із шоу у королівстві Шрека на користь ще одного відвідування трансформерів. Причому я настільки був вражений першого разу, що ніяк не міг розлучитися з 3d-окулярами, забувши, що вони в мене в руках.
Водне шоу. Це шоу в нашому рейтингу посіло друге місце після “House of dancing water” у Макао.

Я не буду спойлерити інші зони. Але можу сказати з упевненістю, що кожен собі знайде в Юніверсалі, те, що його гарантовано вразить. Обідали ми в китайському ресторані, який поєднував у собі весь шик і пафос дорогих ресторанів. Все начебто простенько, але водночас у момент трапези, ти знаходишся явно не в Сінгапурі, а далеко-далеко в Китаї.
Ми рекомендуємо Юніверсал до відвідування всім туристам. Звичайно хотілося б сказати, що парк зарядив нас позитивом, але насправді в гонитві все встигнути, ми так за день набігалися, що після парку ледве вистачило сил дістатися Макдональдса. З блаженством поїсти не азійську їжу. Тому що другий тиждень подорожі позаду і треба було часом робити перерви від азійської кухні. Після макдака ми доповзли до шоу журавлів.

У нас до шоу була ще година, цілу годину ми просиділи на лавці відпочиваючи після парку розваг. Шоу гігантських механічних журавлів це, мабуть, серце країни. Журавлі, напевно, кожного пробирають аж до серця.

Це романтичне шоу про кохання птахів. Шоу безкоштовне. Ми за цей час відпочили та були готові підкорювати нові вершини. Ми хотіли встигнути ще раз у парк на шоу дерев. Але зіткнулися в метро з нерозв’язним завданням. Кільцева гілка в одному місці абсолютно не з’єднувалася. Станція з парком була по нашій гілці, але щоб швидко до нього дістатися, було простіше змінити дві інші гілки. Зміна гілок вийшла не з першого разу і було задіяно явно більше гілок, ніж треба. Ми настільки заплуталися в їхньому метро, ​​що дістатися мети здавалося таким же неможливим, як і закінчити політех, коли я вступив на перший курс. На шоу ми не потрапили, але дерева були так само прекрасні. Тепер не було ні зливи, ні поспіху. Можна було насолодитися парком на повну.

Причому маю підозру, що саме ввечері цей парк виглядає так круто. За рахунок підсвічування. Якщо ми переїдемо жити до Сінгапуру, то щовечора в цьому парку проводитимемо. У мене взагалі Сінгапур асоціюється саме із цим місцем тепер. Біля молла був ще великий штучний вир-фонтан. Вода стікала вниз, на підземний поверх, де впадала у штучну річку, якою плавали гондольєри з туристами. Коли ми прийшли вкотре милуватися виром, всі туристи почали показувати пальцем у центр. До нас підбіг хлопець і намагався пояснити, що ми також маємо так зробити. Я спочатку думав, що я повинен туди стрибати. Але хлопець переляканий, що я зараз стрибну (хоча я не збирався), швидко почав пояснювати, що йому потрібні тільки наші пальці в центр. Коли ми нарешті зрозуміли, що від нас вимагають і вказали на центр виру, інший хлопець зробив знімки та ціла купа хлопців сіла на велосипеди та поїхали далі. Схоже у них за квестом було завдання всіх змусити вказувати на центр виру. Ну що ж, настав час прощатися з вечірнім містом. Завтра вранці буде зворотний літак. Тут ми зробили те, що робили востаннє чотири роки тому в Стамбулі. Ми кинули у воду монетки, щоб повернутися.

Країн багато й у кожну повертатися нераціонально, коли у планах весь світ. Але Сінгапур справді за два дні підкорив нас настільки сильно, що ми обов’язково повернемося туди. Даша вперше сказала, що це та країна, де вона хотіла б пожити. Я ж у цій поїздці теж саме вперше сказав під час подорожі про Малайзію.
Зранку у нас було ще кілька годин погуляти по-своєму райончику, потім ми покинули це круте і нескінченно цікаве місто. Шкода, що в нас було лише два дні, мінімум треба три, а краще чотири. Сінгапуре, ми повернемося. Можливо не скоро, але чекай на нас!

І знову на Лангкаві

Була ще перша половина дня. Наш літак знову сідав над зеленими групами островів. Я цю посадку переглядав би знову і знову. Краса за ілюмінаторами. Сонячний острів нас прийняв утретє. Офіцер спантеличено дивився на кількість малазійських штампів за останні два тижні. Він то тягнувся до штампу, то знову перегортав сторінки, перевіряючи, що все правильно. У нас і в самих був сумнів чи можна так часто туди-сюди мотатися. Нарешті чоловік нам штампонув третій в’їзд до країни. Таксист радісно уточнив чи перший день у нас на Лангкаві, але ми тут вже були як свої. Швидко заселилися в готель і пообідали в Індійському ресторані. Прямо ностальгія пробила Індією. Не гаючи часу ми знову вирушили на той самий водоспад Сім колодязів. Ми планували відвідати інший, але таксисти попередили, що другий зараз не повноводний. Ми мали надію, що таксист довезе нас до самого верху, але на жаль ні. Знову треба було здолати пішки гору. Нас навіть підбадьорювали зустрічні туристи, хтось просто сказав, що ще не далеко, хтось у метрах називав відстань, що залишилася.

Відпочиваюча жінка, побачивши мене, радісно повідомила, що ще чотири хвилини. Було жарко, але я знав, що на нас чекають прохолодні ванни і можна максимально кинути сили. Та й взагалі це передостанній день поїздки, що вже заощаджувати сили. Цікавий факт, дорогою ми відкрили проміжний рівень водоспаду, де відпочивала основна маса туристів. Але там було значно простіше. Але можна було побачити всю висоту водоспаду. Дісталися верху. Забравшись у свою улюблену природну ванну над урвищем, я дивився в далечінь і думав. Думав про те, що це перша країна, в якій я хотів би жити. Даша накупавшись грілася на сонечку. Я у воді замерзаю рідко, хотів у цій річці сидіти вічність. І просто дивитися в далечінь. Я знав, що в Києві зараз, можливо, доведеться шукати нову роботу, треба буде вирішувати купу питань. А тут все таке безтурботне. Якщо поринути у воду з головою, то взагалі ніби всі думки випаровувалися. Ці води були немов чарівні. Жовте сонце висвітлювало зелені ліси. Навколо перепліталися звуки екзотичних птахів та комах. Табун мавпочок прибіг у пошуках чого б поцупити у туристів. Я навіть жартома запропонував здати зворотні квитки і купити квитки, щоб батьки перевезли нам сюди дитину з Києва. Час у водоспаді хоч і здавалося зупинився, але сонечко почало знову йти за джунглієві гаї. Вже практично всі туристи пішли, а ми все сиділи та насолоджувалися цим літнім днем ​​серед зими. Діставшись до зупинки таксистів ми поїхали до центрального туристичного району острова. Дорогою ми проїжджали настільки гарний захід сонця, що попросили водія зупинитися і почекати нас хвилин 10. Водій з радістю пішов спілкуватися з водіями інших таксі, що зупинилися, а ми насолоджувалися останнім заходом сонця на Лангкаві.

За зупинку водій із нас навіть не зажадав доплати. Напевно, це звичайна тут справа, коли заходи сонця. Потім була прогулянка нічною набережною.
В останній день у нас розпочиналися перельоти о 17:00. Цього було достатньо, щоб повноцінно відвідати останнє заплановане місце — пляж Tanjung Rhu Beach.

Той, на якому півтора тижні тому у нас із погодою не склалося. На таксі їхали 40 хвилин напевно. Сьогодні погода для пляжу була ідеальною. А сам пляж при сонячному світлі виявився дуже гарним з небесною водою. Правда течія тут постійно зносила. До місцевої атмосфери ми настільки звикли, що вже спокійно залишили сумку з фотоапаратом та планшетом на березі серед місцевих та пішли гуляти вздовж довгої берегової лінії. Пізніше на пляж підвезли туристів з однієї з екскурсій. Туристи з України дуже здивувалися, що ми самостійно дісталися цього пляжу. Щоб повернутися, треба було залишити монетку. Але щоб повернутися напевно, я на острові залишив свою «золоту» картку. Настав час повертатися та прощатися з країною. Далі слідував ланцюжок з трьох перельотів, що зайняв 21,5 годину в дорозі. Приємним доповненням до поїздки був новорічний концерт в аеропорті. Я взагалі не знав, що в самих аеропортах бувають концерти. На тлі танцюристів йшло по колу відео із барвистими місцями Малайзії. Приємно було усвідомлювати, що ми багато де були за цю подорож. Під час другого, найдовшого перельоту, ми летіли у напрямку ночі та за ілюмінатором 11 годин поспіль була ніч. На пересадці у Стамбулі на нас чекали традиційні дегустації лукумів.

Епілог

Ця 16-денна поїздка була легка у плані переміщень. Вона так само була найекзотичнішою, найчарівнішою і найромантичнішою. Дуже вразила відкритість та чесність Малайців. Вони завжди позитивні, але не так активно показують радість, як жителі сусідніх країн. Але під час спілкування ти відчуваєш, наскільки люди позитивні. У цій країні завжди все заплановане вдається якнайкраще, а бажання просто збуваються протягом години. Ця подорож ніби включила кращі моменти з інших наших азійських подорожей. Все те, за що ми полюбили Шрі-Ланку, Таїланд, Мальдіви та Гонконг, тут теж було. Це була головна подорож п’ятого сезону подорожей та вона зайняла у нашому загальному рейтингу перше місце. Коли-небудь ми обов’язково повернемося в Малайзію і відвідаємо ще й другу половину країни. Це була наша найкраща подорож!

Деталізація маршруту