“Шановні пасажири, ласкаво просимо на борт, сьогодні ми летимо аж на Занзібар!”, пролунало привітання від капітана літака. Невже це таки відбулося і зараз буде чергова велика подорож екзотичною країною? “Час у польоті становить три години та тридцять хвилин…”. Емм, чому так мало? “…І ми приземлимось у Луксорі, де погода становить 15 градусів”. Ми з Дашею з подивом подивилися один на одного, Луксор, звичайно, теж добрий, але це трохи не та екзотика. Я перевірив в інтернеті та з’ясував, що це прямий рейс із дозаправкою. Фух, тепер хоч стало зрозумілим як такий відносно невеликий літак, збирається долетіти “аж на Занзібар”. Але у літака була ще одна невелика проблема — зледеніння, зовні літак був частково покритий льодом, і спеціальна машина його великим натиском збивала. Потім був, мабуть, тестовий запуск двигунів, тому що турбіни працювали на повну, але ми нікуди не полетіли. І нарешті довгоочікуваний зліт! Тепер можна влаштуватися зручніше і починаємо нашу незвичайно красиву подорож!

Вперше про Занзібар я почув у дитинстві з мультику, в якому слоненя мріяло дістатися казкового Занзібара і до нього приєднувалися інші звірі. Я ще довгий час сам не знав, чи існує цей острів насправді. Потім почав зустрічати інших туристів, які там були і всі як один розповідали, як там гарно. В інтернеті не дуже багато інформації про те, чим саме зайнятися на острові стільки днів, але оскільки це великий екзотичний острів в Індійському океані, то ми ні на секунду не сумнівалися, що на нас чекає активний відпочинок і мали рацію! Поки ми летіли в літаку, навіть не підозрювали, що ця подорож виграє такі несподівані номінації: “Найкрасивіший корал”, “Приємні місцеві жителі”, “Океан, красивіший ніж на Мальдівах”, “Найсправжніші джунглі” та вишенька на торті “Острів без коронавірусу”. По легкості це, мабуть, найлегша подорож дикуном по екзотичних країнах, тут навіть англійська мова в більшості випадків не потрібна, щоб порозумітися. Є таке заповітне слово мовою суахілі, яким можна вирішити практично будь-яку проблему та знайти відповідь на абсолютно будь-яке запитання – “Акуна Матата”. З цієї фрази тут починається подорож абсолютно кожного мандрівника, ця фраза буде з вами де б ви не були, цією ж фразою ваша поїздка і закінчуватиметься. Крім цієї фрази, потрібно ще знати назву міст та готелів, це в принципі все, що потрібно для успішної подорожі островом. Більшість жителів тут розмовляє англійською мовою, проте під час поїздки ви у будь-якому разі трохи підтягнете свої знання мови суахілі і це чудово. 

Нунгві

Що ближче ми наближалися до Занзібару, то частіше за вікном почали з’являтися острови, у тому числі й підводні, потім з’явився сам Занзібар. Вже з літака можна було оцінити значні розміри острова, гарний колір океану та мінливість погоди, ми пролітали нещадне сонце, сильний шторм, похмуре небо, пориви урагану та знову сонце, і це все на одному острові. Після прильоту на нас звичайно ж чекав дощ. Це класика, щоразу, коли ми прилітаємо на якийсь острів, відразу починається дощ. А за прогнозом погоди, тут абсолютно щодня мають бути грози та зливи. Але ми знаємо секрет островів і прогнозів погоди. Ще перед покупкою квитків ми написали нашому інстаграмному експерту Олі, щоб вона знайшла серед своїх блогерів, того, хто живе на Занзібарі. Через 3 хвилини Оля нам надіслала посилання, і ми написали повідомлення, щоб дівчина нам розповіла, яка зараз погода насправді. Вона сказала, що сонячний час тут точно є щодня, тож можна бути спокійним. Тим більше наша поїздка почнеться максимально близько до сухого сезону – 21 листопада. Ми вийшли з літака, приємне тропічне повітря одразу наповнило легені, огорнуло кожну клітинку тіла у свої ніжні обійми. Ми від радості закричали просто на трапі прямо у натовпі! На візовий контроль була велика черга, але для тих, хто роздрукував міграційні карти та заповнив ще вдома, можна проходити та одразу отримувати візу. Таких людей на весь натовп виявилося аж двоє – Я і Даша. Тож проходження всіх візових процедур зайняло близько п’яти хвилин. На контролі ви повинні здати відбитки пальців, але місцеві жителі іноді забувають це зробити, як і у випадку із нами. Але це досить критичний момент. Без зареєстрованих відбитків не можна купити місцеву сім картку для інтернету, оскільки твою особу не зможуть перевірити. Але враховуючи, що на острові діє заповітне правило “Акуна Матата”, то і цю проблему можна вирішити, приклавши палець місцевого жителя до датчика, все одно вас обдурять на тарифі)))) З аеропорту до Нунгві два шляхи: на таксі за 35$ та на місцевих маршрутках.

За часом буде різниця в межах години. Найдовший шлях добирання це трансфер у тих, хто купив пакетний тур. Ми ж обрали найекзотичніший спосіб – маршрутки. У цю поїздку нам потрібно було взяти багато речей і свої маски з трубками, тому ми спробували подорож із валізою, яка за розміром не надто вписується в габарити маршрутки. Але ця проблема легко вирішується за допомогою “Акуна Матата”. Варто було тільки вийти на зупинку, нас одразу почали вітати місцеві жителі та пропонувати доїхати на таксі, але ми попросили показати на яку з маршруток треба сісти. Завантажились у маршрутку. До речі, місцеві гроші виявилося найвигідніше міняти прямо в аеропорту в офіційному банку. Якщо не впевнені з курсом, просто спитайте у місцевих, вони підкажуть вигідно це чи ні, тому що обмінок там багато і не зовсім зрозуміло, де той реальний банк. Майже всі маршрути Занзібару проходять через Стоун Таун, там потрібно пересідати на іншу маршрутку. Від аеропорту до міста проїзд коштує по 400 шилінгів з особи (0,17 $).

Від Стоун Тауна до Нунгві по 2300 шилінгів (1$). До Стоун Тауна ми доїхали хвилин за 20. Нас висадили та показали напрямок, де будуть маршрутки на Нунгві. Скільки б ми не йшли, місцеві жителі нам казали, що треба йти далі. Я вже почав переживати, що нам 11 днів поїздки не вистачить, щоб дійти цієї заповітної маршрутки. А валіза, так взагалі сказав: “Добийте мене!”. Почалася чергова тропічна злива, ми забігли під накриття до дідуся, який смажив місцеву їжу. Дідусь із радістю поділив із нами своє накриття. Злива пішла, ми продовжили довгу мандрівку до заповітної маршрутки. Тепер по дорозі траплялися калюжі-озера, які треба було перепливати. Особливо весело, коли через калюжу пролягає каміння, а ти з валізою маєш по них стрибати і не впасти. Я, чесно кажучи, вже почав сумніватися у витівці добирання на маршрутках, але саме в такі моменти ти поринаєш у місцеве життя острова і це найцінніше під час подорожі. Дні змінювали ночі, ночі знову дні, а ми все ще йшли. Ми навіть зупинялися на обід, тому що запасів їжі у це довге добирання ми набрали ще у Києві. Після обіду ми продовжили нашу подорож із валізою. Часом траплялися маршрутки міражі, це коли здається, що ти ось-ось дійшов, але це не твоя маршрутка виявляється. Твоя єдина десь там за обрієм. Не плач, валізо! Усім нам тяжко. Тобі треба пережити цю подорож. Забігаючи на перед, скажу, що валіза поїздку майже пережила і була урочисто викинута після повернення додому. І ось це трапилося! Черговий місцевий мешканець вказав на маршрутку, яка зараз поїде до Нунгві! До речі, транспортна система на острові працює добре, маршруток тут дуже багато і ходять вони часто і скрізь, де треба. Маршрутка вирулила зі Стоун Тауна і відразу почалася сонячна погода. За вікном джунглі та місцеві поселення, маршрутка зупиняється не лише у випадку, якщо комусь потрібно вийти, а й якщо комусь захочеться вийти купити ананасів та поїхати далі.

Ми сиділи великою сім’єю пліч-о-пліч з місцевими. Ми з Дашею буквально танули від щастя того, наскільки ми комфортно почуваємося в цій країні. У мене всередині було таке відчуття, що я повернувся на свою батьківщину, всі види за вікном, місцеві жителі, вуличні кафешки та магазини. Ми тут тільки першу годину, а вже закохалися в острів по вуха. Ми буквально живемо цією планетою і зараз безперечно повернулися в один зі своїх будинків – Занзібар. Таке ж почуття можна відчути, якщо приїхати в село, де ти проводив кожне літо у дитинстві. Подорож на маршрутці – це свого роду справжнє сафарі. Часом на острові трапляються поліцейські пости, які перевіряють, щоб у маршрутці не було пасажирів, що стояли. Прямо перед блокпостом водій та контролер одягають форму, а ще наш водій передав заховану флешку іншому водієві, який їхав назустріч. Що ж було на тій флешці, ми так і не узнаємо. Минула чергова година, і ми приїхали. Все треба виходити. Я аж засмутився, не міг відірватися від спостереження сафарі з вікна. Але нічого, попереду ще багато переїздів. Навігація на острові працює дуже проблематично і з великою похибкою, тому пошуки свого готелю — щоразу справжня пригода. У Нунгві першу лінію займають готелі, а за нею нетрі дуже стрімкого вигляду з нескінченно добродушними людьми всередині. Тут люди настільки доброзичливі і схильні до себе, що ночами ми воліли ходити через нетрі, ніж пляжним берегом. Був, звичайно, один лячний момент, коли серед ночі через забиті вікна нежитлового будинку хтось голосно чхнув. Зараз же середина дня і ми блукаємо у пошуках готелю.

Ми почули заповітне привітання “Джамбо!” Чоловік помахав нам зверху рукою і вказав, що ми маємо йти до його готелю. Одна з особливостей острова, тут майже немає вивісок. Те, що це наш готель, спочатку довелося повірити на слово. Але потім господар назвав мене на ім’я та приніс книгу, де треба розписатися. Відкривши книгу, він побачив великий мурашник, з фразою “Акуна Матата” він витрусив усіх мурах, і проблему вирішено. Він також нас познайомив з готельним собакою, на ім’я Стар. Ми його називали Старче і він завжди нас з радістю зустрічав і гавкав, якщо бачив у нас за спиною інших людей не з готелю. Собаки на острові – це окрема історія. На будинках, звичайно, вішають табличку “Обережно злий собака”, але на такій спеці тут усі собаки дуже добрі, навіть вівчарка тут буде твоїм найкращим другом. Щодо спеки — готелі потрібно брати лише з кондиціонером. У третій декаді листопада на острові спекотно цілодобово. Під поняттям спекотно, мається на увазі, що вдень настільки гаряче, що звикнути так і не зможеш навіть до кінця подорожі. Ночами через високу вологу навіть кондиціонер не завжди може добре охолодити кімнату, ти все одно будеш мокрий. Але в порівнянні з київською температурою +1, що може бути краще. Щоб не згоріти, тут потрібно мазатися кремом з рівнем 50. Причому мазатися потрібно досить часто, абсолютно білий пісок відбиватиме світло так, що тіло буде як у солярії. Забавний факт, але ми за всю поїздку так і не згоріли – мазалися дуже старанно. Ну що, заселилися тепер можна сміливо дослідити красу нової країни! Наш готель знаходився на першій лінії, прямо біля нас був не щонайпривабливіший пляж, але на Занзібарі діє таке правило, якщо тебе не влаштовує колір водички пляжу, то просто пройди метрів 100 і вибери собі інший колір. Найкрасивіший колір зазвичай, коли сонце в зеніті та приплив. Пройшовши буквально п’ять хвилин, ми побачили гарну воду і побігли фотографуватися.

Перший вечір у нас був далекий маршрут набережною, нам траплялися краби різних розмірів, красиві, тропічні рослини та мальовничі гамаки з гойдалками на територіях прибережних готелів. Ще одна приємна особливість острова – ти можеш спокійно заходити на території будь-яких готелів та за гроші користуватися інфраструктурою та за бажання трапезувати в їхніх ресторанах. А просто прогулятися територією це завжди безкоштовно. Багато готелів не працювали, і ми використовували їхні території для фотосесії. Готелі зазвичай охороняються доброзичливими масаями, які просто стежитимуть за тобою.

На особливу увагу заслуговують саме масаї. Це мешканці племені з материка. Їх дуже легко впізнати по високому зросту, красивому одязі, довгій палиці в руці та особливої ​​зовнішності. Їх я хочу віднести до найприємніших місцевих жителів. Зустріч із масаями це завжди заряд позитиву, радості та відкриття для себе чогось нового. Вони можуть з тобою хвилин 20 просто поспілкуватися і нічого не пропонуючи піти далі блукати пляжем. Ми з Дашею спочатку дуже дивувалися, як правило, коли до тебе підходить поспілкуватися місцевий житель, то він у тобі фінансово зацікавлений, але не на цьому острові. Тут справді приходять з тобою просто поспілкуватися та розповісти тобі щось цікаве.

Або навіть розкрити свій секрет ідеальної краси та висоти тіла. Якось нас із Дашею навіть вчили полювати на левів. Показували, як робити страшний погляд перед сутичкою з диким звіром.

У нас від їхнього страшного погляду у самих мурашки по тілу пішли. Також у них є свої магазини, але вони ніколи не показували, де саме ті магазини, просто говорили, що якщо ми гулятимемо в тих краях і раптом побачимо його магазин, щоб заходили. Але, щиро кажучи, ми жодного разу так і не бачили масая в магазині. А одна з крутих активностей на острові – подивитися їхнє шоу. Ми постійно намагалися з’ясувати, де саме і о котрій шоу, але масаї про нього так само розпливчасто розповідали, як і про свої магазини. У результаті механізм потрапляння на шоу виявився таким. Ти маєш сказати будь-кому, що хочеш подивитися шоу зараз. У цей же момент небачена сила починає притягувати інших масаїв із сусідніх пляжів. Турист, який хоче шоу, має заплатити 15000 tzs (6$), для решти туристів шоу буде безкоштовним.

Хлопці починають синхронно створювати специфічний звук звідкись із глибин горла, розгойдуватися та високого вистрибувати. Деталі шоу описати складно, але під час перебування на острові побачити шоу потрібно обов’язково. Окрім шоу масаїв після заходу сонця, місцеві жителі розпалюють багаття та грають на тамтамах чи гітарах місцевий фольклор. Нічна атмосфера Нунгві просто чарівна. Ти можеш просто блукати пляжами і насолоджуватися атмосферою. А якщо тобі раптом мало моря вдень, то тут є нічні пляжі, які підсвічують океан і можна спокійно купатися, як і вдень. Тут навіть у темряві видно яка гарна вода. У результаті нічне купання в мене було таким самим обов’язковим пунктом, як і денне. Вода тут однаково тепла цілодобово. Ну і звичайно самий шарм всієї екзотики — це вечеря. Тут потрібно знайти свій ресторан, в якому тобі сподобається та вечеряти тільки там. Наш ресторан був M&J. Ти на Занзібарі, а значить твій раціон на всі дні поїздки буде фрукти, фреші, морепродукти у різних варіаціях, картопля фрі та рис.

Так само є м’ясо горбатих корів, але готують вони його не дуже смачно, а за ціною так само як і порція восьминога. Ціни тут теж приємно радують, наприклад хороша порція восьминога гриль з рисом коштує 12000 TZS (5,2 $), склянка найсмачнішого фрешу 3000 TZS (1,3 $). Єдиний мінус усього острова – очікування на їжу близько години. Це практично у всіх ресторанах усіх поселень, де готують свіжу їжу. Смак морепродуктів на Занзібарі я б описав як найкращий, а якщо не знаєш, з чого почати, то за негласним правилом потрібно підійти до столика, чия страва тобі здається найапетитнішою і уточнити, що саме вони взяли. Таку кумедну міграцію між столиками ми спостерігали щовечора.

На нашому досвіді головне знати значення слова Октопус і смачна їжа тобі гарантована. Після трапези, всіх туристів незалежно від готелю або його розташування чекає фантастичне зоряне небо. На зірки тут можна дивитися вічно, вони яскраві, їх багато. Для споглядання потрібно вибрати шматок набережної по зручніше, бризнутись про всяк випадок від комарів і вуаля. Або спостерігати за зірками прямо з теплого нічного океану. Зворотну дорогу в готель мандрівнику завжди висвітлюватиме найяскравіший місяць. Таких тіней від місячного світла ми ще не бачили. Цікаво, але красу моря частково видно навіть за місячного освітлення. Попри те, що світловий день на острові пролітає швидко, темної його частини ми раділи не менше. Єдина неприємність – наявність комарів. Їх тут зовсім небагато, але малярію ніхто не скасовував. Офіційно на острові малярійних комарів не повинно бути, але це не точно. Сучасні засоби дуже ефективні, проте комарі іноді все одно примудряються вкусити тебе. На випадок малярії на острові можна купити тести і навіть ліки в будь-якій аптеці, а місцевий мені взагалі сказав, що в разі чого поставить мене на ноги за три дні. У них тут взагалі правило, якщо ти запідозрив, що захворів, то спочатку допрацюй робочий день, а потім починай займатися своїм лікуванням, хвороби вони взагалі не вважають проблемою. Для туристів, нажаль, ця проблема більш критична. Тільки за час нашого перебування було три випадки зараження у туристів, які повернулися додому, на жаль, два з них з сумним результатом, оскільки пізно поставили діагноз. Начебто всіх цих туристів поєднує те, що вони були на сафарі на материку. Особисто наша думка, хочеш на материк, спочатку пройди курс проти малярії і вакцинуйся від жовтої лихоманки. Новини островом розлітаються з космічною швидкістю, будь-яку подію відразу ж усі обговорять за очікуванням їжі у ресторанах. Чого тільки вартувала новина про напад змії. Спочатку це була жовта мамба, до вечора оповідання переросли вже в чорну мамбу, за фактом з’ясувалося, що це був фруктовий вуж, який тягнувся до маракуї в руках у туристки. З іншого боку змії зазвичай намагаються уникати контакту з людьми, тому це швидше за все був вийняток. Тим часом повернемось до дослідження острова. Кожен сніданок тут починається зі свіжих фруктів, яєчні, тостів з джемом та філіжанкою місцевого Africafe. В одному з готелів було навіть варення з екзотичних фруктів – незвичайний та дуже приємний смак. Сніданок на острові — це час, за котрий ти морально готуєшся вийти на дуже сонячний пляж.

Тут ти як батарея, весь день вбираєш сонце, потім весь вечір відчуваєш як воно з тебе виходить. Постійно потрібно тримати баланс між “добре” та “згорів”, також обов’язково потрібно мати сонячні окуляри. У воді потрібно тримати інший баланс – між “весело” та “наступив на їжачка”. Хоча якщо купатися на основних пляжах, можна і без коралок. А от якщо душа прагне пригод і випробувати на собі абсолютно всі місця для купання, варто бути обережним. Забавний факт, але до долі валізи в результаті приєдналися й коралки. Вони нашого темпу не витримали. Ще хочу сказати щодо пляжів острова, вони тут просто дуже гарні. Хочеш, тобі будуть такі як на Мальдівах, хочеш прозорі, хочеш молочні, абсолютно на будь-який смак та колір. Головне знати два правила, вода дуже гарна під час піка припливу і щоб сонце було в зеніті.

Наприклад, один із найкрасивіших пляжів Кендви, увечері перетворитися на звичайнісінький пляж чорного моря, хоча під час сонцестояння палець втомиться натискати на кнопку фотоапарата. А якщо ще й морську зірку знайдеш, то красі не буде меж. Головне зірочку не діставати надовго з води. Але така краса тут неспроста, вона заманює туристів, а потім починається сутичка із занзібарським лютим крокодилом!

У воді тут, звичайно, взагалі добре, але варто повернутися на білий пісок, сонечко одразу бере тебе у свої обійми. На щастя, завжди на туристів чекають бари з холодним пивом по 5000 TZS (2,16 $) або маркети з холодною водою. Хоча саме на Кендві чомусь із магазинами дефіцит. Гарними пляжами наш похід не обмежувався. Ми йшли далі, набагато далі, піднімалися кудись у гору до місцевих селищ, тут навіть був наш перший баобаб.

Атмосферність на Занзібарі просто зашкалює, тут навіть просто гуляючи пляжною лінією продовжуєш занурюватися в країну. Особливо ввечері, коли місцеві починають грати у футбол на піску. Спортивна культура на максималках. Люди постійно зайняті чимось спортивним. Наприклад, у підлітків цілком звичайна гра — побудувати піраміду з трьох людей, що стоять один в одного на плечах, може тому всі такі здорові, тому що спортсмени?

У цьому всьому лише одна проблема, коли ввечері гуляєш пляжем, страшно, що прилетить у голову м’яч. У нас у вечірню програму обов’язковим пунктом входили масажі. Вартість такого задоволення в Нунгві близько 30000 TZS (13 $) за годину. Спочатку ми ще були лякані глобальною епідемією (Вакцину ще не було винайдено), тому ходили лише на масажі ніг. Всередині поїздки вже зовсім розслабилися і перейшли на масаж тіла. Тут, звичайно, не Таїланд, але масаж це завжди добре. На середині одного із сеансів сталося щось дивне, поки одна масажистка робила масаж, інша витягла пачку грошей прямо з-під рушника, на якому лежала Даша. Мабуть, масаж на грошах приносить фінансову удачу салону. Насолоду від острова ми отримували на повну, про що ще можна мріяти в розпал епідемії як не опинитися на острові, де всі здорові і навіть всерйоз не сприймають усі ці розповіді про пандемію. Пам’ятаю, коли почалися березневі локдауни, які почали затягуватись на місяці, ми тільки мріяли, що колись далека магістраль знову відкриється і ми кудись полетимо далеко-далеко. Те, що це буде, Занзібар навіть не підозрювали. І ось зараз ми знаємо, що замість скасованих поїздок у нас були інші, анітрохи не гірші і зовсім у новому крутому форматі. Несподівано, що вдалося полетіти у велику подорож у дні відпустки, розподіленої ще на початку карантину. 

Дивлячись на рік, що минув, я розумію, що всі шматочки пазла склалися в прекрасну картину. Коли я місяць тому сумував про те, що не встигне відкрити Азія, Даша сказала: “Чого ти переживаєш, не відкриється Азія, так полетимо на Занзібар”. А тепер найголовніше те, яким він виявився.

Ми тут лише кілька днів, а вже вважаємо цей острів одним із найкращих, найкрасивішим і дуже колоритним. Як добре, що Мальдіви були до цієї подорожі. Як добре, що ми не залишилися жити в Туреччині і повернулися додому, інакше не було б цієї краси тут і зараз.

Це були ліниві два дні практично без активностей у нашому звичному стилі. Тепер можна провести час у більш активному режимі. Неподалік нас знаходиться “Baraka Natural Aquarium”. Спочатку потрібно дочекатися максимального припливу, потім вирушить у дуже незвичайне плавання з черепахами. Вартість вхідного квитка на територію акваріума коштує по 20 000 TZS (8,6 $). Першою у воду зайшла Даша.

Черепахи замість того, щоб спливти подалі, відразу ж виявили до Даші нездоровий інтерес. Можливо, вирішили, що обід поданий. Вони плавають поруч із тобою, плавають під тобою, плавають скрізь. А в масці можна поплавати ще й під водою разом із ними, ніжно тримаючи черепаху за лапку. Тим паче вони тут зовсім не проти людей. Крім черепах тут ще є зграйка рибок і навіть одна гарна і кольорова. Така черепахотерапія буде чудовим початком вашого дня. Наплавались із черепахами?

Далі на нас чекає контактний зоопарк “Zanzibar kilosas conservation”, він знаходиться за п’ять хвилин ходьби з такою самою ціною за вхід. У ціну входить гід, який скрізь водитиме і розповідатиме про звіряток та місцеве життя.

Ми з ним пройшли невеликий курс з мови суахілі, тепер персонажі мультику “Король лев” постали перед нами у новому світлі, оскільки ми тепер знаємо значення їхніх імен.

У самому зоопарку на нас чекали два крокодила, дікдіки, мавпочки, хамелеончики та пітони. За що я люблю контактні зоопарки, що можна потискати змійок у руках, а особливо пітонів. Я не перестаю вражати їхню флегматичність стосовно людей. Я ще дуже хотів, щоб нас пустили до крокодилів, але вони виявилися безконтактними.

Судячи з байдужого вигляду крокодилів, спека давила на голову не тільки мені.

Потрібно терміново йти купатися. Де тут найближчий пляж? На щастя, із кількістю пляжів на острові проблеми немає. Буквально у трьох хвилинах ходьби ми відкрили один з найкрасивіших пляжів острова.

Щоразу, коли нам здавалося, що гарніше водички вже не знайти, ми знаходили ще красивішу. Цим Занзібар, звісно, ​​вразив. Як ми тепер взагалі дивитимемося на інші моря та океани після цих пляжів? Я на радостях навіть об морського їжака спіткнувся, який чомусь лежав на березі, але, на щастя, обійшлося.

Водичка тут була перші 100 метрів молочна бірюзова, а вдалині, де глибина приблизно до пояса — прозора. Тут зараз була ідеальна гармонія припливу та сонцестояння. У прекрасної води тільки один мінус, важко сфотографувати фотоапаратом так, щоб він не знизив яскравість води як засвіт. По факту на деяких пляжах вода ще красивіша, ніж на наших фото, а головне всі фотографії без фільтрів та обробки.

Ми, чесно кажучи, взагалі здивовані, що наш фотоапарат зміг пережити останню запорошену Каппадокію та дрібні піщинки цього острова, у нас навіть починало кнопки клинити через пісок. Пісок тут настільки дрібний, що, розтираючи його між пальцями, неможливо відчути окремі піщинки, він просто розчиняється в руці.

Поки ми виходили з води, на березі нас уже чекав місцевий капітан корабля з пропозицією вирушити у плавання. Саме те, що треба! Домовилися на завтра на острів Мнемба по 25 $ з особи з обідом. Він ще хотів передоплату, але те, що ми знаємо з історій з інтернету, одне з перших правил острова – нікому не давати передоплати. Тепер можна на тиху годину в готель, потрібно трохи випустити з себе сонячних променів, що накопичилися. Поки йдеш пляжами, отримуєш заряд позитиву від енергійних місцевих дітей, які весь час бігають групками і займаються чимось цікавим. Ми для них із Києва привезли цілий пакет іграшок із кіндерів та інших цікавостей.

Головне при дітях не діставати цілий пакет з іграшками одразу, інакше весь пакет одразу й піде. Але при цьому вони усе між собою поділять і вже за кілька хвилин можна буде спостерігати як радісні дітлахи грають кіндерами. На підході до нашого готелю потрібно було пройти великою купою водоростей, це була щоразу як ложка дьогтю в цьому райському куточку.

При першому проходженні я боявся, що вони нас засмокчуть. Але був і позитивний бік у цій купі – водорості мали сильний запах, а останнім часом я відчуваю неймовірну радість щоразу, коли розумію, що маю нюх. У нас навіть з’явилося нове слово у нашому туристичному словнику. Буває, коли на пляжі “красиво”, а буває, коли “водоросливо”. Але така проблема у нас була тільки коли ми починали наш маршрут від готелю вправо. Взагалі шкода, що в нашому світі є лише два напрями “праворуч” та “ліворуч”, нам суттєво не вистачало додаткових щоранку, коли ми планували в який бік піти гуляти. За парканом нашого готелю нас зустрічав кудлатий друг Старче. Після тихої години нас чекала як завжди вечірня одноманітна і водночас затишна програма проведення часу — захід сонця, морепродукти з фрешами, масаж,

Якби я потрапив у петлю часу, як у Дні бабака, то я мріяв би, щоб це виявилися занзібарські вечори. До речі, буквально в перші дні відпочинку ми добре зважили, а чи варто взагалі повертатися додому? Як не дивно, рішення було ухвалено “однозначно повертаємось у заплановану дату”. Як би в цьому раю добре не було, але це не наш це клімат, на жаль. А було справді добре, це як чудовий сон, який ти знаєш, що закінчиться і смакуєш кожну безтурботну секунду. Ну що ж, додамо ще яскравіших фарб у цю картину? З самого ранку на нас чекають рифи острова Мнемба.

Острів Мнемба

Гей, а де яскраві барви? Чому за вікном нашого готелю такі хмари та вітер, зараз що почнеться кінець світу? Сніданки у нас проходили на веранді на четвертому поверсі, поки ми туди піднімалися по сходах, я боявся, що нас здує. Погода на Занзібарі змінюється швидко і зараз вона так само швидко змінюється на гірший бік. Під готелем на нас уже чекав гід. Він сказав, що це тимчасова проблема і зараз буде сонце, тож ідемо на кораблик. Поки ми йшли на кораблик погода справді змінилася, тепер лила злива. Наш гід з незворушним обличчям кивав, мовляв, це саме те, що він і обіцяв. Поки дійшли до кораблика, дощ припинився. Ми вирушили у плавання. Кораблик був найкращий на нашому досвіді.

Це двоповерховий саморобний дерев’яний корабель з мотором та вітрилами. Він виглядав дуже старовинним і втомленим від життя, що надавало ще більшої автентичності цій поїздці. Чим далі ми пливли, тим погода ставала кращою, а море все красивішим і красивішим.

Потім почалося сонце, і море стало просто бездоганним. Коли здавалося, що вже красивіше нікуди, воно стало ще гарнішим. І навіть потім це виявилося не межею краси. Наших кухарів ми висадили на Занзібарі, поки вони готували їжу, ми попливли на коралові рифи острова мільярдерів. Рифи тут виявилися дуже і дуже. Вони одразу розділили друге місце з мальдівськими, після єгипетських. Рибок правда не так багато, хоча різноманітність теж непогана.

Після півтори години купання ми пристали до одного з пляжів Занзібара, де на нас чекав обід. Але від краси моря було зовсім не до обіду. Як же це чудово, неможливо надивитися і звикнути до цієї краси, щоразу як вперше. Я питав у багатьох місцевих жителів, чи раді вони, що живуть у такому невимовно красивому місці з таким теплим кліматом.

Абсолютно всі казали, що дуже щасливі, що мешкають тут і для них це теж все гарно. Чим далі в Занзібар, то безглуздішими здаються поїздки на інші екзотичні острови. Тільки один мінус, мало екзотичних пташок та звірят.

Натомість чомусь багато чорних ворон. Але ж мають бути хоч якісь недоліки. З плюсів ми маємо смачну їжу за доступними цінами, безкоштовні та доступні красиві пляжі, легкість пересування островом і доброзичливе населення.

Час пливти назад у Нунгві поки кораблик через відплив не сів на мілину. Коли нам рекламували цей кораблик, то обіцяли, що будуть дельфіни, але коли попливли нас морально готували, що швидше за все дельфінів не буде. Але ж це класика. Ми відплили від берега. Екіпаж та всі туристи уважно вдивлялися в одну точку. Я ж хотів дати очам відпочити і повернувся в інший бік. Там і плавали дельфіни за спинами всіх на кораблі. Ураа! Їх було багато, близько семи штук. Вони плавали в різні боки, іноді навіть синхронно, іноді під нашим корабликом, і на прощання показували нам хвостики. Радості було більше, ніж за новорічним столом. Капітан, судячи з обличчя, дуже здивувався, що були дельфіни.

Але явно був гордий, що виконав обіцянку. Наш кораблик відправлявся від острова останнім, інших уже не було, і я не впевнений, що інші побачили дельфінів. А нам пощастило і дуже. Занзібаре, як ти це робиш? Ти не перестаєш нас дивувати та радувати. Може нам з дельфінами так пощастило, бо серед пасажирів з нами плив Кашпіровський? Правда це був не він особисто, а його родич, але я все одно попросив його зарядити воду, а що як вийде. Коли ми пропливали неподалік нашого готелю, попросили, щоб нас висадили, щоб нам не довелося робити гак. А оскільки тут все вирішує Акуна Матата, то нас справді висадили раніше. Вчорашній шалено-красивий пляж зараз виглядав зовсім звичайним, тому що сонце та хмари були розташовані по-іншому. Тож варто пам’ятати, що красиві пляжі тут буквально мігрують. Після тихої години на нас чекала знову улюблена вечірня програма. Щоправда, масажистки нашої не було, нажаль. Як ми потім дізналися, вона собі цього дня робила два татуювання, на одній із них був довгий текст про те, як вона любить маму з татом. Милашки загалом!

Ще трохи Нунгві, Мічамві та Паже

Наступного дня планів особливо не було, тому ми вирішили влаштувати довгий похід пляжами острова. Ми рухалися до острова Мнемба. Додаток по припливах показував, що ми зараз на піку відпливу і вода почне незабаром прибувати. Ми були ще нелякані, тому що у двадцятих числах листопада в Нунгві не дуже сильні коливання води. Хоча з розповідей в інтернеті потрапити в пастку можна на повну. З ранку над Нунгві висіли хмари, але від них виявилося досить легко піти, у результаті ми дісталися сонячних пляжів.

І було як завжди радісно. Ми рухалися все далі й далі із зупинками на купання та фотозони в джунглевих чагарниках. Додаток з припливів, нам вже настійно рекомендував повертатися. А нам все здавалося, що ми зараз дійдемо до якогось логічного місця, і можна рухатись назад. Але оскільки острів завдовжки близько 100 км, то йти можна по-справжньому довго.

Розвернулися ми назад, а вода все прибуває і прибуває, це такі хвилі, які наступають і не особливо відступають. Пташки, що бігають, відлітають, крабики теж кудись ховаються в скелі. А нам ще йти та йти. Ті місця, де ми раніше йшли вже під водою, ми все ближче та ближче до скель. Вдалині вже видніється дерев’яний будиночок-орієнтир. Суші більше немає, ноги вже по щиколотку у воді. Біжимо! На крайняк доведеться залізти на лавові береги та сидіти там шість годин до наступного відпливу. Будиночок все ближче, а вода все вища. Причому хвилі сильно кидають на скелі.

Спочатку ми навіть намагалися витрушувати коралки від піску, але тепер зовсім не до цього. Води вже по коліна, йти реально складно. Та де ж сходи до готелю навпроти будиночка? Рай різко перетворився на хорор. Ще трохи. Сходи! Я її бачу, всі сили кидаємо, і ми піднімаємось на територію готелю, від якого починається Нунгві. Фух, встигли. Ще хвилин 10 і в історії був би зовсім інший кінець. Персонал із розумінням подивився на нас промоклих до пояса. Ми чули історії як підприємливе місцеве населення у приплив як діди Мазаї збирають туристів у човни та за гроші відвозять до їхніх готелів. Хоча якийсь турист у здоровому глузді під час припливу піде в зону, де немає готелів це інше питання. У готель потрібно було заходити берегом, але зараз довелося перелазити збоку стіну і зістрибувати вниз на сушу в поселенні. Дуже мокрі і не менш задоволені ми побрели до нашого готелю. Сьогоднішній вечір був останнім у Нунгві. Саме сьогодні ми дивилися незабутнє шоу масаїв і сумно дивилися на море, завтра вже буде все по-іншому.

Потрібно буде знову шукати, де їсти, звикати до нових цін та інших панорам, цікаво, які вони будуть?

До речі, знаєте, що об’єднує всі пляжі острова? Це цифри на піску. Місцеве населення досить добре розмовляє англійською, але цифри це велика проблема, вони їм даються вкрай складно. Наприклад, англійське слово “thirty” означає “тридцять три” або “тридцять шість”. Англійське “fifteen” у кращому випадку “П’ятдесят”. Найчастіше ціну тобі почнуть малювати на піску, щоб уникнути плутанини. Але й на піску трапляються курйози. Наприклад, цифра “+” означає “П’ятнадцять”. За підсумками, коли йдеш увечері до готелю, то вивчаєш ціни торгів на момент закриття дня. Причому часом трапляються досить хороші ціни, але не зрозуміло, хто за що саме пропонував цю ціну. Головне не казати місцевому, що ти хочеш на рибалку. Вони тут чомусь вважають, що турист за рибалку готовий сплатити вартість покупки нового катера, а щоб у туриста не залишалося сумнівів, фінальним аргументом є фраза, що “спійману рибу ви зможете взяти з собою в оркостан!”. Ми тут бачили, як місцевий тягнув кудись упійманого на рибалці дельфіна. Я вже представив, як заходжу в літак з великим важким тунцем або дельфіном, і всі розуміють, знають, що був на рибалці з місцевими))))

Мічамві

Зібрали ми свою велику і ще навіть цілу валізу і вирушили в довгу дорогу. Від сонячного Нунгві до сонячного Мічамві слід їхати через дощовий Стоун Таун. Я навіть сказав би, не їхати, а плисти на маршрутці. Спочатку йшло все як завжди, але чим ближче до столиці, тим сильніша злива. Потім маршрутку почало затоплювати зі стелі. Біля вікон сидіти було вже не можна, там був справжній потоп. Я намагався затикати дірки рукою, але кондуктор показав жестом, що це не допоможе. Потім місцеві почали знімати на мобілки річку, яка явно вийшла із берегів. Але якось вона підозріло розташовувалася у місті. Зважаючи на все, під час сонця річки тут бути взагалі не повинно. Я спостерігав як якась жінка вішала речі на мотузки, мабуть, для природного зливового прання. Потім почалася довга пробка. Калюжі, на щастя, ще були нижче нашої підлоги.

Потім наша маршрутка передумала їхати далі, і ми пересіли до нової. Пересадка супроводжувалася все тією ж теплою тропічною зливою. Потім ми нарешті доїхали на автовокзал і вже пересіли в маршрутку до Мічамві. На зупинці ми купили місцевої їжі, поки я з горем розжував червоно-оксамитовий горішок, Даша мене попередила, що тут є кісточки, які треба випльовувати. Але було пізно, зуби ще якийсь час потерпали від болю. Маршрутка стояла на вокзалі набирала людей, хвилин за п’ять до мене підійшов продавець горішків і щось намагався пояснити місцевою мовою. Ми один одного так і не зрозуміли, але хтось нам переказав, що продавець вирішив, що ми йому ще маємо грошей дати. Бідолашний не зміг обрахувати мене на решті, так думав другий раз прокотить. Решту у Стоун Тауні слід вважати дуже уважно. Причому я так і не зрозумів, чи пов’язано це з тим, що вони хочуть надурити або у місцевих із математикою тут дійсно дуже туго.

Але скажу чесно, всі випадки в яких місцеві помилялися чомусь завжди на свою користь, а їх під кінець щось стало дуже багато, не впливали на враження від острова. А враження тут одні: Острів – зе бест! Ще кумедний факт щодо грошей. Якщо ти починаєш розмову про гроші, це дуже часто викликає наймогутніший регіт у місцевих. Якщо у кондуктора уточнити щодо оплати, то спочатку починає сміятися водій, а потім заразливим сміхом уся маршрутка. Або, наприклад, при заселенні в готель Мічамві я сказав, що заплачу 40 доларів доларами, а півтора шилінгами, що залишилися. Чоловік на ресепшені навіть не намагався стримати сміх, він просто не міг заспокоїтися. Навіть коли мені видав здачу, я йшов, а він продовжував плакати від сміху. З Мічамві у цьому плані взагалі цікавий момент. Це було тихе і спокійне місце, яке ми бачили на цій планеті. Тут багато готелів і багато закриті. Наскільки ми зрозуміли, якщо хтось бронює номер, то готель відкривають. Готелі тут в еко стилі. Це великі зелені території з безліччю рослин, гамаків і висячих диванчиків для релаксу.

Персонал складався приблизно з дев’яти растаманів. Коли ми до них зайшли, вони наче нас і чекали. Ми оселилися на другому поверсі невеликого будиночка і одразу замовили собі обід. Поки вони готували обід, ми пішли досліджувати набережну. Тепер важливий момент, у Мічамві море було найнекрасивіше з усіх локацій. Я б по морю в житті не визначив би, що це Занзібар.

Але за релаксом і самотою це найкраще місце у світі. Вся набережна – це одна велика лаунж зона. На довгій набережній знаходиться кілька барів-ресторанів. Всі вони також обладнані гамаками і просто затишними лежаками. Можна трапезувати за столиком, а під час очікування їжі валятися та релаксувати. У ресторані тут грає розслаблююча, дуже приємна для вух музика. Я думаю, цей стиль називається транс. На мене він діяв як гіпноз. Я не міг вухами наслухатися її.

А чутно її було на дуже великій відстані. Ми залізли у воду і поринули в атмосферу Мічамві, доки вода зовсім не пішла. Коли на мілині стало некомфортно, ми пішли на звуки чудової музики. Відвідувачі ресторану насолоджувалися застиглим часом Мічамві. Тут до ресторану підійшли масаї-акробати та почали влаштовувати вечірнє акробатичне шоу. Аж не віриться, що все відбувається наяву, це все якась нескінченна та приємна казка, яка проходить крізь нас. Варто зауважити, що деяких варіантів трюків ми навіть на світових шоу не бачили, завершилося шоу найефективнішим лімбо. Це коли ціпок ставлять на висоту нижче, ніж коліно. Я взагалі не знав, що таке можливо. Шоу закінчилося, сонце закотилося, біля ресторану почали розпалювати велике багаття. Ми поспішили продовжити досліджувати нові землі. Буквально за п’ять хвилин ходьби на нас чекав дитячий день народження. Тут є велика альтанка, обвішана черепашками, біля альтанки гарна арка.

В арці стоїть дівчинка іменинниця та всі готуються до церемонії привітань. Коли гості побачили нас, то відразу поставили Дашу в арку з дівчинкою, Даша була додатковою радістю на їхньому святі. Найприкріше, що саме на цей похід ми залишили фотоапарат в готелі. Бо думали, що може бути цікавого тут бути. Запам’ятайте, на Занзібар взагалі нікуди не можна виходити без фотоапарата, тут завжди цікаво. Так, у нас в готелі вже обідо-вечеря готова, восьминіг нас уже зачекався. Після вечері продовжимо. Поки ми йшли, до нас підійшов масай і запропонував поглянути, що там у сумці. Мені чомусь здалося, що там зараз виявиться щось дуже нелегальне і я дуже попросив не відчиняти сумку! Поїли, тепер підемо в інший бік пляжем. Там виявився справжнісінький мангровий ліс. Скажімо так, нічого зловіснішого за молоді мангри серед ночі ми ще не бачили. Молоді мангри — це темні криві шипи, що тягнуться із землі. Добре, що з нами був хоробрий кудлатий провідник. Мангри від нас відділяла маленька річечка, метра півтора завширшки. Коли ми підійшли ближче, то в річку почали стрибати дрібні тритони. Від цього мангрові шипи здалися ще зловіснішими.

І тут сталася найстрашніша подія, наш кудлатий друг теж вирішив стрибнути в річку у нас за спиною. У нас мало серце не встало. А у провідника з’явилося прізвисько, тепер він Тритон Петрович. Оскільки пригод з манграм нам було мало, ми вирішили проти ночі пройти через невеликий ліс, щоб дістатися до поселення, де живуть місцеві жителі. Дорогу нам освітлював місяць і кілька літаючих світлячків. За що я люблю Занзібар, тут навіть уночі серед місцевих жителів почуваєшся, як удома. Ми навіть пішли пройтись від Мічамві до сусіднього села. Це однозначно було найкрасивіше зоряне небо з незабутнім місяцем. Як було красиво, хотілося гуляти, гуляти і не повертатися додому. Щоправда, ця вся милота-доброта поширювалася лише на місцевих жителів. Судячи зі звуків на сусідньому електричному стовпі, когось доїдають і схоже навіть подавилися кимось. А так цілковита гармонія. На зворотному шляху накупили собі на пізню вечерю банани, кокос, саусеп та печиво.

Менеджер на ресепшені запропонував допомогти із розкриттям кокоса. Але у нас фішка, кокоси ми розкриваємо лише самі. Я вже можу проводити цілі тренінги на тему, як у диких умовах розкрити кокос і не втратити його молоко. Тут, мабуть, головне правило – не показувати йому свого страху перед розкриттям і не дивитися кокосові в очі.
Настав новий день, а значить, у нас зараз буде похід, далекий похід, можна навіть сказати похід за сонцем. Річ у тому, що на нас насувалася хмара виду жахливого, а маршрутом ми якраз мали йти в протилежний бік. Як не дивно, але нам навіть удалося відірватися від хмари. Як нам сказав місцевий “Дощ звичайно буде, але не тут!”. Кінець листопада тут вважається сухим сезоном, а всі хмари в результаті обрушуються зливою на Стоун Таун, їм тут не заведено поливати пляжі. Пляжні походи – це одні з наших улюблених видів трекінгу, тому що на дорозі обов’язково відбуватимуться цікаві речі. Наприклад, першою нашою знахідкою було величезне кущове дерево з десятками гнізд жовтих пташок.

Пташки тут всюди літали і радісно цвірінькали. У ті моменти, коли був відплив біля моря, ми гуляли морським дном. Гуляли правда з побоюванням, бо знали, що пік відпливу вже позаду і зараз вода прибуватиме. Першою звернула увагу Даша, як вода тихенько наповнює усі ямки морського дна на своєму шляху. Ми почали вдивлятися і знайшли цілі струмки, що народжуються. Під час припливу рівень води зростає до трьох метрів. Неймовірно, що незабаром це місце може опинитися глибоко під водою, а все починається так тихо та невинно.

Ще через якийсь час ми дійшли до лінії готелів, тут навіть далеко красива вода видніється, а до неї веде нескінченний підводний понтон. Спочатку був невдалий трюк, дістатись туди з фотоапаратом. Потім я зайшов на територію готелю та залишив речі біля одного з лежаків біля басейну. Доступність готелів для всіх – це, звичайно, прекрасна плюшка острова. Я пішов довгим понтоном до Даші. Тут навіть такий похід був із цікавостями. Поки я йшов на глибину, поряд коралами проповзла у зворотний бік змія. Причому так по-діловому кудись повзла. Потім було багато гарних рибок і нарешті я теж плаваю в гарній воді.

Тут ми зустріли наших знайомих туристів, з якими познайомилися кілька днів тому, коли вони прийшли пообідати у нашому готелі. Острів тісний як світ! Поки ми плавали, рівень води піднявся настільки, що про понтон залишалося лише мріяти, він уже був десь на глибині. Так треба терміново рухати до берега. Але тут розпочалося справжнє шоу тунців! Вони чомусь вистрибували на пару метрів над рівнем моря, летіли та йшли під воду. Я, звичайно, хотів побачити літаючу рибу як на Шрі-Ланці, але риба повинна махати хоча б плавцями щоб летіти, а не просто торпедою летіти повітрям як хаймарс по рашистам. Було дуже ефектно та несподівано. Причому тунець поки що летів якось так поблажливо на мене подивився. У нас просто відпустка, а в нього важливі справи! У райській воді, звичайно, добре, але треба шукати ту частину понтона, де ще можна дотягнутися ногами і рухатись до берега. Поки перевдягалися, я зрозумів, що речі залишив не в найнадійнішому місці, бо по даху готелю бігала мавпа, але, на щастя, нашу сумку вона не встигла знайти. Поплавали? Можна рухатись далі. Нашою метою був ресторан The Rock, що знаходиться на скелі над водою.

Але наскільки ми знаємо в ресторані дорого і не дуже смачно. Тому ми вибрали ресторан, розташований навпроти The Rock. Доки ми чекали нашого чергового восьминога, могли милуватися шикарною панорамою. У цій частині острова досить часто трапляються ресторани з гамаками та гойдалками. Час до обіду проводити треба саме так. Або просто піти в нірвану на одному з лежаків. Дзен тут уловити, звичайно, простіше простого. А потім нам подали його — наймальовничішого восьминога.

Він був жорсткуватий, але естетичний вид їжі виявився тут важливішим за смак! Попри те, що ми знаходилися в неймовірній кількості піших кілометрів від нашого готелю, повернутися можна було всього за 40 хвилин, пройшовши назад не по пляжах, а через місцеві поселення і трохи джунглів. Якраз прийдемо і буде час зустріти повною мірою захід сонця. Ми почали рухати у бік готелю, як нас гукнула жінка “Не хочете масажу?”. Ну, звідки вона знала? Звісно ж хочемо! Щоправда, у нас не залишилося шилінгів, але хіба це проблема? Коли треба поміняти гроші тобі виїзну обмінку організують, навіть курс виходив досить хороший для цих місць. Після годинного масажу всього тіла у нас залишалося до заходу сонця зовсім небагато часу. Але ми впораємося, де тут короткий шлях?

Як не дивно, але вже під помаранчевим небом ми знову плавали на мілководді біля нашого готелю. Тут, мабуть, як і в Азії, все завжди складається, просто Акуна Матата!

Паже

З самого ранку після сніданку ми одразу поїхали до Паже. Їхати було недалеко десь пів години. Серед наших локацій Паже виглядав найпрогресивнішим, тут навіть супермаркет був, щоправда, з високими цінами, тож довелося про супермаркет забути. Дорога до нашого готелю була через місцеві нетрі по калюжах і пагорбах. Навіть не вірилося, що в такому не дуже гарному місці буде адекватний готель. Наш готель обнесений парканом, на якому написано, що всередині починається рай. Але, на жаль, рай у їхньому розумінні виявився досить умовним. Але за великим рахунком, за 15 доларів на день з кондиціонером, та й на березі моря це найкраще, на що ми могли сподіватися. Просто на рай зовсім не схоже, а в цілому готель норм. У найкращих традиціях острова ресепшен знаходився на третьому поверсі. Коли ми піднялися, то від побаченої краси моря порівняння раю та готелю пішли на другий план.

Нам уже нічого не треба було, крім того, як швидше бігти до моря. Менеджер сказала, що перевірить наш номер і кудись зникла. Ми її не змогли дочекатися і побігли якнайшвидше поринути в цю красу. Одне з негласних правил екзотичних островів свідчить “Чим більше у твоєму готелі зірок, тим більше на твоєму пляжі буде тонн водоростей”. На щастя, нашому готелю до зірок було, як МАУ, до повного повернення боргів клієнтам. У нас тут було не тільки мальдівське море, але ще й чистий пісок та відсутність їжаків. Плавай на своє задоволення! Тільки-но зібралися зробити фотографію, відразу на сонце налетіла хмара і не хотіла відлітати. Гаразд, почекаємо у воді, ми не поспішаємо, у нас ще купа днів є. Хвилин через 15 сонечко звільнилося, і краса ще помножилася в кілька разів. Ми вже боялися, що море скрізь буде таким простим як у Мічамві, а тут за 30 хвилин їзди таке! Жаль море не можна розцілувати за його красу. На знак подяки Занзібарському морю ми намагалися виловлювати якнайбільше сміття, яке траплялося.

Сміття у воді тут дуже рідкісне явище, що ще більше підвищує рівень курортів. За фактом за 15 доларів на день плюс переліт плюс пару доларів на трансфер ти маєш настільки красиві пляжі, наскільки тільки можеш уявити сидячи у похмурому листопадовому місті у себе вдома. Можливо, коли в грудні почнеться сезон кайтинга, то тут буде не так комфортно, але зараз це вище за всілякі похвали. Наплавались наскільки це можливо і пішли заселятись у свій “рай”. Наша кімната була готова, але були дві проблеми — відключений кондиціонер і дівчина на ресепшені настільки пригнічена, ніби її вдарило струмом, поки вона відключала кондиціонер. Але оскільки бронювання було по букінгу, ми не особливо парилися, тому що ми в будь-якому випадку отримаємо всі заявлені зручності за вказану ціну. Дівчина спочатку так не думала. Спочатку вона намагалася довести, що ціна 30,60$ за дві ночі розшифровується як 30$ за одну ніч і 30$ за другу, щоб разом вийшло 60$, потім вона щось намагалася пояснити, що ми їй повинні за кондиціонер ще заплатити. Причому трапилася якась не лякана, зазвичай, коли ти пропонуєш готелю зателефонувати на підтримку букінгу, так готель робить все можливе аби цього не відбулося. Ця ж стояла на своєму, але потім сказала, що ввечері приїде власник готелю, який точно вже вирішує. Увечері було теж досить забавно, приїхав власник і намагався у мене випросити, щоб я за готель заплатив ще більше грошей, оскільки він бідний нещасний повинен платити по 9$ державі, він хотів продовжувати щось ще розповідати про збитковість свого бізнесу. Але моя пропозиція зателефонувати в букінг прямо зараз і запитати скільки ми повинні ще доплатити різко змінила всю картину — кондиціонер відразу ж включився, а сума до оплати виявилася саме та, яка була заявлена ​​у бронюванні. Ще він щось почав розповідати, що в нього є бос, який його не слухає… Але судячи з історії з наступним готелем, цей загадковий бос взагалі нікого не слухає. Моя порада диким мандрівникам, бронюйте на Занзібарі житло лише через сервіси, що гарантують заселення. На нашому досвіді подібна історія зустрічалася вже не раз і коли при заселенні йде щось не так, це викликає лише усмішку і додає пригод до нашої подорожі, а навіщо готелі так ускладнюють собі життя незрозуміло, тим більше скарга на їх сервіс до букінгу, готелю обходиться набагато дорожче за ті ж 30 доларів, що вони хотіли ще.

Але повернемося назад із готельного раю до пляжного. У нас попереду ще пів дня, а значить, можна влаштувати собі черговий трекінг по пляжній лінії з обов’язковою трапезою в тематичному пляжному ресторані. Маршрут ми обрали у напрямку до Cuza Cave. Для цього нам потрібно було заглибитись у середину острова. Maps me показав нам таємні стежки, якими можна пробратися. Спочатку він провів нас прямо по території розкішного готелю. Скільки водоростей на пляжах цих шикарних готелів… Потім після готелю ми пішли крізь чагарники. Стежка ставала все вужче та вужче, в якийсь момент ми зрозуміли, що це не похід, а боротьба з непрохідними хащами. Тут було прямо як у пісні Onuka – Хащі, схоже, співачка теж була на Занзібарі. Потім настав час визнати поразку у цій битві та повертатися на головну дорогу. Як на зло, я ще й у колючки вступив по дорозі назад. Фух, вилізли на трасу. Мапс мі, це фіаско, за що ти з нами так? На щастя, біля траси була лавочка для передиху, щоправда, довелося потіснити місцевого варана, який, мабуть, теж утомився від цих чагарників. Поки ми сиділи відпочивали, варан сидів поряд.

Ну гаразд, спроба номер два, йдемо офіційною менш привабливою дорогою. Печера була схожа на домініканську з Bayahibe, але офіційніша, тому що тут часто бувають люди і квиток коштує по 20000 TZS (10 $). У печері є підземне озеро, де можна поплавати. Нам сподобалося, оскільки частину часу ми взагалі були самі, а потім почали приходити ще люди, але враховуючи високу вартість за вхід і можливість зустріти натовп печеру рекомендувати ми не будемо.

Після печери у нас ще був майстер-клас від місцевих — ігри на тамтамі. До речі, ми грали тут місцеву знамениту пісню, яка не раз звучала наживо в різних частинах острова. Іноді її співали діти, іноді масаї, іноді хтось із місцевих співав. Та й взагалі за час подорожі починаєш підучувати слова на місцевому суахілі та перейматися цим. Мені, наприклад, нескінченно красиво звучить “Карібусана”, що означає “Ласкаво просимо”. Місцеві тут дуже просувають свою мову і з радістю діляться і за будь-якої нагоди підкидають у наш словниковий запас нові слова. Отже, мої “рафіки”, давайте продовжувати цю незабутню подорож разом із нами.

Ми дуже поспішали на пляж, щоб зустріти черговий захід сонця. Але була гарна та погана новина. На пляж ми встигли, але гарний захід сонця тут з іншого боку острова. Ось так от, значить, будемо тепер два дні без заходу. Зате доки плавали у вечірній воді мені пощастило випробувати цікавий атракціон. Неподалік нас місцеві підлітки вирішили покатати на вітрильному човні. Коли вони пропливали повз нас, я вирішив пограти в зацепінг, схопився за дерев’яний борт, перша спроба провалилася, бо не розрахував сили. Хлопці спеціально зайшли на друге коло і крикнули мені, щоб я спробував ще раз зачепитися. Друга спроба була влучною, на повному ходу по водній гладі я проплив метрів 100 разом з ними, потім довелося все-таки відчепитися, щоб було не далеко повертатися до Даші.

Вечір ми провели у дуже затишному ресторані Luciana, це відразу стало нашим постійним рестораном, тепер ми їли тільки тут. Як же ми за пару днів перепробуймо увесь асортимент? А ще під час вечері тут туристи обмінювалися останніми новинами з острова. Коли ми закінчили трапезу, я зрозумів, що не залишилося місцевої готівки. Поруч із нами сидів місцевий хлопець, який з радістю погодився відвести мене в обмін. Дорога виявилася чималою, обмінка виявилася закритою, а дівчина у магазині запропонувала невигідний курс. Чоловік сказав, що зараз все виправить і повів мене ще далі. Ми пройшли все поселення та прийшли на околицю. Тут на лавках сиділо ще п’ятеро чоловіків і один ліниво лежав. Ми сіли до них, вони про щось говорили. Я переживав, що Даша в ресторані явно переживає куди я зник. Хвилин через п’ять один із чоловіків підвівся і пішов кудись у далечінь за грошима. Потім прийшов із пачкою грошей і справді поміняв за дуже вигідним курсом гроші. Хлопець, який мене вів сказав, що зараз ми підемо місцевими стежками і досить швидко опинимося в ресторані, ми пішли через місцеві нетрі, причому в деяких місцях протискалися зовсім у темряві. У будь-якій іншій країні я подумав би, що мене хочуть пограбувати, тим більше він знає, що я зараз з грошима. Але на Занзібарі навіть думки такі не з’являлись, вони усі тут просто душечки-лапочки. Після смачної та дуже щільної вечері за розкладом прогулянка під зірками біля моря. Агов, стоп, а де море? Так ось що таке справжній відплив, коли море йде за горизонт. Виглядає це як картина, написана олією — пісок вологий, блищить від місячного світла і йде в безкінечність. А з нескінченності долинає шум, такий шум як від поїзда, який десь там літає над океаном. Дуже чарівно, красивіше нічного пейзажу ще ніде не було. А коли здавалося, що красивішим бути не може в поселенні вимкнулося світло і стало дуже таємниче. Правда ненадовго, за хвилину ввімкнулися ресторани, у яких були напоготові генератори, а ще за п’ять хвилин світло повернулося. По ресторанах помчали радісні вигуки.
Щодо шуму, що доноситься з горизонту, я вирішив на всякий випадок уточнити у місцевого масая.
– Ти теж чуєш цей гамір? Хлопець кивнув
– Ти щовечора чуєш цей шум? Хлопець знову кивнув.
Тепер я спокійний, що це не наближається цунамі. Можемо далі гуляти.

Відплив у Паже

Однією з крутих фішок Паже наприкінці листопада було те, що є нічний відплив і ранковий. З самого ранку море було так само десь за обрієм, а до припливу ще було багато часу. Ми почали наше справжнє водне сафарі туди, звідки доноситься цей чарівний шум. Для походу по відпливу потрібно обов’язково взяти сонячні окуляри, добре намазатися кремом, обов’язково одягнути коралки і пильно у додатку уважно перевіряти ще раз час припливу. Невиконання останнього пункту може коштувати вам життя.

З припливом тут треба бути обережним, інакше таке сафарі може стати останнім. За додатковий орієнтир ми брали місцевих жителів, котрі збирали морський урожай. Якщо вони ще у воді, значить все правильно робимо.

Спочатку було йти дуже легко, води максимум по коліно, а їжаків майже немає, часом можна навіть побалувати ноги без капців. Після того як ми пройшли підводні городи місцевих, почали з’являтися їжаки, які переростали в справжнісінькі лабіринти. І найголовніше питання, чи захищають наші коралки від їжаків? Цього ти не дізнаєшся, доки випадково не наступиш на їжака.

Іти один від одного доводилося на відстані, щоби вода перед тобою була максимально прозора не каламутна. Чим далі просувалися, тим точніше доводилося продумувати кожен крок, щоб не припуститися помилки нашого знайомого. Крім їжаків все частіше починала траплятися морська екзотика від гарних рибок до гігантських морських зірок та зовсім дивних морських створінь. Часом пухнасті та м’які корали радували нас красою.

У результаті ми вийшли на косу, яка розділяла бурхливе море та зону відпливу. Точніше, на косу ми випливли, бо вода перед самою косою була вищою за пояс. Так ось звідки долинав той шум поїзда) Тепер залишилися дрібниці, пройти назад крізь ці їжакові гаї. Цього разу ми були розумнішими і йшли в тому напрямі, де були місцеві або рідкісні туристи, адже там точно є прохід. На їжака, на щастя, ніхто з нас не наступив, проте корали траплялися настільки гострі, що було боляче крізь товсту гуму коралок. Весь похід у нас зайняв дві з половиною години. З самого ранку ми були вбиті у мотлох фізичною втомою, тому що ходити по коліно/по пояс у воді досить стомлююче заняття.

Ми завалилися на наше ліжко і здавалося, що зараз заснемо і проспимо до наступного ранку. Але на відпочинок часу немає, зараз відлежимося, пообідаємо та продовжимо маршрут. Річ у тому, що ранковий похід ми розраховували хвилин максимум на 15))) За красою це сафарі я б охарактеризував так “Не робив похід по відпливу — не був на Занзібарі!”. Це було дійсно красиво і нескінченно екзотично. А одні хлопці навіть купили у місцевого свіжоспійманого восьминога і принесли до ресторану, щоб його приготували, тут це звичайна практика.

Ліс Джозані

До лісу на маршрутці їхати було приблизно хвилин 30. Далі є два шляхи, піти до офісу з квитками, тобі за гроші призначать гіда, який тебе всюди водитиме і все показуватиме або піти нелегально стежками дикуном. Звичайно, ми вибрали той варіант, де має бути більше пригод. Тут справжнісінькі джунглі як у фільмах, де герої намагаються вижити за всяку ціну. Дуже густа рослинність, дерева гіганти, багато живності, мавпи різних порід з цікавістю перескакують деревами над головами.

Іноді трапляються роздоріжжя, але рішення куди йти прийняти досить легко, наприклад, ліворуч хтось загрозливо ухнув, а значить нам праворуч. Я навіть висловив думку, що в цьому лісі взагалі не можна заблукати. Але це було приблизно за п’ять хвилин до того, як ми заблукали. У цьому лісі є такі проблеми: тут не ловить GPS, на картах немає стежок, а після дощів частина маршрутів перетворюється на міні-болота. Ідучи стежками, ми вже кілька разів перетинали болотисту місцевість і назад не хотілося лізти в бруд. У результаті ми йшли все більше і більше вглиб, сподіваючись, що цей ліс закінчиться до того, як потемніє.

У будь-якому випадку це цікавіше, ніж якби ми ходили головними стежками з якимось мужиком. Тим часом джунглі постійно змінювали свою картинку, від чого не припиняли нас радувати. Часом траплялися глибокі сліди інших таких же щасливих мандрівників. Але чомусь ці сліди весь час були у зворотному напрямку. Чи ми рухалися до входу в парк, чи хтось зневірився і пішов назад.

Фінальний бруд виявився по коліно, але нам уже було все одно, ми як всюдиходи гнули свою лінію. Яке щастя коли ми зустріли гіда з туристами на одній з доріжок, тепер ми точно недалеко від виходу з парку. Коли ми нарешті вибралися, то були настільки брудні, що відмивали ноги в глиняній калюжі, інакше б нас не пустили б у маршрутку))) Ось це я розумію джунглі! Всім раджу спробувати! На виході з лісу ми знайшли невеликий базар, де нас продавщиця почастувала червоним бананом. Я просто давно хотів спробувати, а зв’язка червоних нам із собою точно не потрібна була. Поруч із лісом Джозані є ще безкоштовний мангровий ліс, ми його не відвідували оскільки не зовсім зрозуміли, де він знаходиться, але думаю нашим послідовникам не варто його пропускати, вхід до нього виявився через дорогу від офіційного входу до лісу. Зворотню маршрутку тут виявилося проблематично зловити оскільки стояв пост поліції і перевіряв, щоб не було в маршрутках пасажирів, що стоять. Ми відійшли метрів 500 від поста, а там нас покликав місцевий, який упіймав собі таксі. Тож назад доїхали дуже зручно.

Стоун Таун

За останні кілька років мені неодноразово снився цікавий екзотичний сон. Я з сім’єю та друзями перебуваю на Кіпрі, вже буквально останні дні нашої подорожі і я розумію, що острів так вдало розташований, що від нього легко дістатися на Мальдіви. Я починаю всіх закликати, мовляв, давайте сплаваємо, там же така краса, але підтримки не зустрічаю. Один із контраргументів, що тільки в один бік потрібно плисти чотири години і немає розкладу зворотних поромів. Але я розумію, що заради того, щоб просто так взяти і опинитися на одних з найкрасивіших островів нашої планети, воно точно того вартує. Тим більше ми вже точно повернемося на якомусь поромі. Іноді на цьому місці сон переривався, іноді було продовження, що на Кіпрі теж є такий гарний пляж і ми зараз поїдемо на нього, але останнім часом сниться і продовження сну. Я припливаю на мальдівський острів, але там негода, вода не дуже гарна. В іншому сні я опинився відразу на Мальдівах і на Феррарі ганяв островом, я ще думаю тут стільки гір виявляється і всі вулиці викладені бруківкою як у Львові. Але в одному з останніх варіацій сну я таки встигаю приплисти на Мальдіви і там сонячно, я розумію, що зараз купатимуся в гарній воді і прокидаюся в гарному настрої. Нарешті за таку кількість снів та спроб я таки дістався мети. Але дійсно до мети ми дістанемося вже зовсім скоро і допоможе нам у цьому чудовий Стоун Таун. 

Знайомство з містом трохи не задалося. На щастя, на наш ранковий приїзд розійшлися хмари і навіть припинилися дощі. Ми навіть знайшли місцевий лоток, де продавалися сім карти і дівчина приклала свій палець до сканера, щоб виписати нам сімку. Наші ж пальці прикордонники чомусь не зареєстрували, і нам ніде не могли продати сімку. На цій карті виявилося вдвічі менше трафіку, ніж ми проплатили, але це для мене було некритично. Тут треба бути просто готовим, що у столиці велика концентрація недобросовісних місцевих. Потім була невдала спроба заселення до готелю.

У наш номер уже заселили інших людей, тому, на думку менеджера, ми маємо платити за інший готель, який вдвічі дорожчий. Але за фактом платити довелося господареві готелю, який нас не зміг прийняти, знову ж таки магічна сила букінгу, оператор у листуванні відразу попросила надати інформацію про всі додаткові витрати пов’язані з переселенням в інший готель і вже надвечір почали трансфер грошей на нашу картку. Пізніше я на форумах вичитав про перший готель, що там такі ситуації не рідкість, і що у людей тут був ще гірший випадок, до них заселили в кімнату інших туристів просто під час їхнього проживання. Новий готель виявився досить непоганим, тому можемо почати вивчати нове місто, поки господар першого готелю розгрібатиме тонну додаткового компромату, який я відправив менеджерам букінгу про порушення умов.

Старе місто виглядало дуже класно як для типової столиці у колоніальному стилі. А заряд позитиву за попередні дев’ять днів не могли зламати ані менеджери готелів, ані хибний тариф на сім картці, ані навіть лате, в якій помилково не було кави, яку я взяв у місцевій кондитерці.

Був час обіду. Тут є дуже відоме місце з місцевою їжею та швидким обслуговуванням Lukmaan. Але навіть тут хтось залишив відгук, що його обрахували. Що ж, ми йдемо з ревізією! Тут справді смачно і головне швидко. Фінальний рахунок виглядав досить переконливо, каверзи начебто не було. Ми розплатилися, але коли вийшли з ресторану, зрозуміли, що сума усіх цін рахунку менше, ніж була до сплати. Ми повернулися та попросили офіціанта показати рахунок ще раз. У чеку цього разу з’явилася позиція салату з манго, який ми не замовляли і якого точно не було вперше в цьому ж рахунку, тобто його вписали в той момент, коли ми попросили показати ще раз рахунок. Нам офіціант повернув різницю, типу він помилився із замовленням. Але для того, щоб зламати систему махінацій із чеком достатньо замовити цей таємничий салат із манго, як ми зробили під час другого візиту. У результаті тобі його просто не принесуть (швидше за все у них його навіть немає), а такий глобальний збій системи призведе до того, що фінальний рахунок виявиться у півтора рази нижчим, ніж має бути, буде навіть видно, як сума страв не сходиться на користь відвідувачів. Ось, здавалося б, у міста стільки фейлів поспіль, я вже навіть не пишу про кондуктора, який не хотів віддавати решту, а місто все одно подобається, воно реально прикольне, у ньому щось є. Мабуть, вся побачена краса острова вщент розбиває будь-які нотки смутку чи розпачу, ми просто пожартували між собою про все, що відбувається, і пішли на набережну. Там одразу ж пожвавішали капітани всіх човнів. Найактивніші почали пропонувати свої послуги ще у сусідньому дворику. Ми як раз за тим і прийшли, щоб сплавати на якийсь із сусідніх островів. Перший говорив дуже багато різних цифр, у результаті складна Занзібарська математика йому не піддалася і вийшло, що вартість запуску його моторного човна для відвідування двох островів буде приблизно такою самою, як і запуск корабля Ілона Маска, але він сам не міг зрозуміти як він таке підсумував. Ми ж вибрали капітана, у якого прикольно називався човен Wi-Fi і попливли з ним на Prison Island за 30000 TZS (13 $).

Острів Прізон

Хочу відзначити, що 4G зв’язок працює тут настільки добре, що я міг із моря мамі показувати відео у прямому ефірі. Ми пристали до острова, на якому раніше була велика в’язниця. Тепер же островом можна гуляти, плавати і тискати столітніх сейшельських черепах. Вхід на острів коштує по 10000 TZS (4,3 $), у квиток входять обійми з черепахами та корм для них.

По острову погуляти милота ще та, тут практично не було людей, а в порожньому кафе за столиком гордо сидів павич.

Крім павича, тут ми ще зустріли дікдіка. Це просто невеликий райський сад поблизу столиці. Коли ми зрозуміли, що трохи задовольнили своє бажання скрізь полазити, ми побігли купатися в красивий океан.

Тут є прекрасний куточок блакитної води на стику хвиль. Купання навіювало безтурботність, у цих шовкових хвилях приходить багато світлих думок, з’являється бажання тут назавжди залишитися, ти розумієш, що ніяка робота не варта того, щоб проживати своє життя занурившись тільки в роботу, треба подорожувати, треба релаксувати в цьому прекрасному морі. Далі були думки що відпустка незабаром закінчиться і почнеться нова віртуальна подорож Занзібаром разом із написанням оповіданням. Ми сюди ще багато разів повертатимемося в наших думках, а можливо й у снах. Гаразд, треба вилазити з затишного морька і плисти в Стоун Таун, там на нас чекає дуже цікаве активіті, два тижні тому тут Орел і Решка залишили свою пляшку із грошима.

У пошуках пляшки

Ми припливли на берег, мама у Києві взяла на себе роль координатора. Вона з’ясувала, де саме пляшка і надсилала нам детальні скріншоти того, як виглядає потрібне нам місце. І головне – перебрала інтернет у пошуках відгуків чи знайшов хтось уже цю пляшку. Нам потрібний був старий човен, який знаходиться за сорок піших хвилин від нас. Правда вже зовсім темно, але це лише додасть пригод. Перші півдороги ми йшли вздовж доріг і пройшли вздовж нічного маркету вуличної їжі, де місцеві нас мало не з’їли у спробах продати нам їжу. Але їжа зараз не доречна, у нас вища мета!

Дороги закінчувалися, люди теж. Ми прийшли до шлагбауму. Впевнено йдемо далі. Охоронець спитав, навіщо ми тут. Ми сказали, що йдемо до мечеті, але він запевняв, що вона зачинена. Ми тоді сказали, що просто погуляємо тут, щоправда, що це взагалі за місце незрозуміло. Ми йшли крізь недобудовану висотку у повній темряві. У світлі ліхтариків було видно великі калюжі. Тут узагалі вже нікого не було. Похмура темна висотка закінчилася, ми йшли попід парканом асфальтом, крізь який прорвалися рослини. Що тут взагалі робила знімальна група Орла і решки? До мети вже лишилося якихось 200 метрів. Пропав інтернет – класика! Ми вже пробиралися крізь зарості та калюжі, по сторонах були невеликі занедбані будиночки. До пляшки менш ніж сто метрів, а перед нами високий паркан та замок. Невдача. По той бік паркану сидять місцеві біля багаття. Ми покликали чоловіка і спитали, що робити із замком. Він сказав, що допоможе нам, ми повинні обійти зарослими деревами будиночок праворуч, і увійти всередину. Пропозиція звучала як початок фільму жахів, але нагадую, цей острів переповнений милахами. Я зайшов у занедбаний будинок, а чоловік із зовнішнього боку відірвав дошки від заставлених вікон, показав жестом, щоб я перелазив через вікно до нього, я сказав Даші, що живий і вона теж полізла в закинуту халупу за мною. Пару акробатичних трюків зі старим вікном і ми по той бік! Інші хлопці з цікавістю спостерігали за нами біля вогнища. Сказати, що перед нами було багато покинутих човнів – нічого сказати. І як знайти потрібний? Ми пішли в максимально схоже місце на карті і вибрали той човен, який ще не остаточно поринув у бруд навколо. Порівняли уважно елементи човна, це справді він! Скільки ми не шукали все марно, натомість дізналися багато нового про суднобудування. Так детально човна ми ще не вивчали. У всій цій витівці був лише один мінус — занзібарські комарі, які нас трохи погризли, а так було справді весело. Всю дорогу, яку ми поверталися до міста, вдивлялися в людей, раптом тут хтось ходить із заповітною пляшкою. Цікаво, що подумав охоронець, який нас впускав погуляти на закриту територію, адже назад ми пішли зовсім іншим шляхом.

Навігатор нам показав, що недалеко є ресторан з гарним рейтингом, але скільки ми до нього не йшли, він ніби віддалявся. Ми зайшли до місцевого не найсприятливішого кварталу, жителі з цікавістю спостерігали як ми тут намотуємо кола. Один хлопець сказав, що бачив нас тут кілька разів і готовий нам допомогти знайти те, що ми шукаємо. Ми почали петляти разом із ним, потім він нас передав іншому хлопцеві. Котрий був сповнений рішучості, але також не міг знайти той таємничий ресторан. Якоїсь миті ми таки натрапили на непримітний ресторан у підворітті, але він виявився настільки дорогим, що навіть офіціант був одягнений дорожче, ніж вартість наших квитків на Занзібар. Шукатимемо щось інше тоді. А де ми? Як вийти звідси? Навігатор показував, що ми одразу у всіх місцях одночасно. Так, що це за сутінкова зона, тут так само вузько як у Венеції, але менш доглянуто та без каналів. Блукали ми в цій сутінковій зоні ще довго, навіть допомогли місцевому жителю перекласти на англійський український напис на його футболці “Козацькому роду немає переводу”, наших знань вистачило щоб перекласти це як “Ukrainian warriors never die”. Загалом якось так. Після довгих блукань ми опинилися у ресторані Дельфін, де чудово повечеряли. Втома в тілі була космічних масштабів, все-таки такі сонячні перепади щодня добре вимотують. де чудово повечеряли. Втома в тілі була космічних масштабів, все-таки такі сонячні перепади щодня добре вимотують. 

Але зараз можна буде знатно відіспатися під кондиціонером. Але не тут то було, у старому місті вимкнули світло до самого ранку, у нас не було ані кондиціонера, ані заряду на телефонах. Постійні перепади електрики пов’язані з тим, що електроенергію на Занзібар доставляють з материка. Вранці менеджер привіз заряджений ноутбук і трохи нас зарядив. Ми чудово поснідали і розпочали наш фінальний та незабутній день на Занзібарі.

Острів Пандж (Накупенда)

Ми прийшли на причал, де на нас уже чекав учорашній капітан. Ми з ним домовилися сплавати на острів Накупенда за 35 000 TZS (15 $). Небо вранці, як завжди було похмурим. Наш капітан розповів нам, що поки ми допливемо до острова, то буде якраз хороша погода. Ну, вперед! Дорога до острова займає близько 20 хвилин. Острів справді освітлювався сонцем, але як тільки ми ступили на косу, сонце сховалося. Це була довга і висока коса, щоб її пройти вздовж, потрібно було близько десяти хвилин. Навігатор нам показував, що ми на острові Пандж, капітан стояв на своєму, що то Накупенда. Можливо, це також місцевий обман, щоб не плисти ще далі. Ну ок, за логікою, Накупенда виглядає схоже. Тут ми були абсолютно на самоті. Детально вивчили острів, сонце не з’явилося. Ну гаразд, пішли дивитися що тут під водою поки що. Під водою на нас чекали справжні коралові небеса, такої краси ми ще не бачили. Ці корали повністю живі і кожен із них гігантського розміру. Якщо порівнювати з Єгиптом, то він відрізняється за типом, якщо в готелі Dream Vacation це великі нескінченні коралові стіни, то тут більше схоже на поля. Рибок значно менше, ніж у Єгипті, проте із різноманітністю так само все добре, ми навіть бачили смугасту морську змію, яка, наскільки я знаю, вважається найотрутнішою істотою в морях, але її ми цікавили найменше, якщо це звичайно була вона. Тим часом вийшло сонечко, і ми скакали і раділи, як зайчики на сонячному лужку. З горизонту на острів рухалося багато екскурсійних кораблів, зараз тут буде весело я відчуваю, але щойно приплив перший кораблик з туристами почався дощ, всі побігли ховатися під невеликий тент, який місцеві капітани відразу ж спорудили. Ми повернулися назад до дослідження океанського ландшафту, адже під водою дощ зовсім не відчувається. Поки ми плавали дощ все наростав і наростав, тепер це вже була сильна злива. Добре хоч шматочок сонця застали. Ми плавали доти, доки на горизонті у воду не вдарила блискавка. Біжимо! Точніше пливемо! Ми почали максимально швидко гребти до берега, друга блискавка вдарила у воду значно ближче. У грудях билося серце, ми вибігли на сушу і сховалися під тентом. А що як третя блискавка вдарить у єдиний на косі тент? Те, що почало відбуватися далі вже не можна було назвати зливою, почався сильний шторм з ураганом і краплями, які лупили немов маленькі кинджали. 

Намет почало рвати від вітру, я своєю вагою допомагав вганяти каркас глибше в пісок. Негода ставала все сильнішою, навіть місцеві вже не так широко посміхалися. Наш капітан, який сидів у кораблику, одягнув на себе рятувальний жилет. Щойно прибулі туристи стояли з жахом із круглими очима. Те, що вони бачили, зовсім не було схоже на фотографію з буклетів і ті райські види, які тут мали бути. Цей острів відноситься до зникаючих, через якийсь час почнеться приплив і острів почне в прямому значенні йти під воду, вночі він зникне повністю. Хоча з таким штормом він зникне разом із нами. Але це була половина біди, друга половина втому, що мені потрібно було по роботі приєднатись на мітинг під час урагану та криків на суахілі. Як сказав німецький колега “щось у тебе дивний шум на фоні” Приблизно за годину кінець світу закінчився. Сонця так і не було. Кораблі, що припливли, тут же розгорнули цілу інфраструктуру, тут з’явилися і ресторани, і магазини і все, що захочеш. Острів перетворився з безлюдного на міні-мегаполіс.

Ми почекали ще десь годину, зрозуміли, що сонце нам не бачити. Настав час повертатися на материк. Оскільки у нас остаточно розрядилися мобілки і треба було десь пообідати, оскільки ці ресторани розгорнули для туристів, які припливли з екскурсією.

Щодо мобільних телефонів нам було справді критично весь час бути онлайн. Ми так і не побачили всіх мальдівських пейзажів під ясним небом, зате побачили щось не менш цікаве — найсильніший шторм прямо в океані. Припливли до міста, доки обідали поставили телефони на зарядки. Погода тим часом ставала все кращою та кращою. І ось ми виходимо з ресторану, а небо практично ясне з хмарами. Але при цьому ми не знаємо, можливо на острові так само погано. Що робити? Плити ще раз на острів, сподіваючись все-таки застати там яскраве сонце або перепочити в готелі і йти гуляти? З одного боку ми заплатимо зайві 15 доларів і навряд чи там застанемо сонце, з іншого боку начебто і особливих планів на вечір немає, а якщо вирішимо ще раз сплавати, то з’явиться шанс побачити ті заповітні мальдівські пейзажі, але з третього боку ми вже за всю поїздку бачили і так багато позаземної краси. Ми вже майже дійшли до готелю, і Даша мене запитала чи є шанс, що я пошкодую, що не наважився вдруге поплисти на острів? Тут я згадав той сон про Кіпр і Мальдіви, який так часто мені сниться. Адже це і є саме та ситуація, коли “Мальдіви” так близько, але немає гарантії що там зараз буде красиво. Так, і як останній раз закінчився сон? Ми припливли і там-таки було красиво! Я відповів, що дійсно потім шкодуватиму, що ми не скористалися шансом. Побігли знову на причал! Хто тут готовий одразу плисти? Один з капітанів якраз діставав якір з води. Вітаю! ліньки влаштовувати торги, він відразу запропонував 40000 TZS (17,25 $). По руках, заводь мотор, вперед! І що ви думаєте, ми припливаємо на острів, а там ще красивіше, ніж було уві сні.

Це дійсно один з найкрасивіших пляжів, які ми бачили за поїздку, тут сонячно, це чудовий фінал нашої подорожі!!! Ми це зробили, маршрут повністю пройдений та подекуди навіть перевиконаний!!! Як же тут гарно! Дякую, Занзібаре! Вже був один з піків припливу, тому острову більше пасувало слово острівець, це вже був невеликий шматочок суші, абсолютно без інфраструктури та туристів, оточений з усіх боків гарною водою, яка його буквально на очах поглинала! Останні місцеві вирушали з великими сумками, кудись вдалину від острова плив по воді краб, який не забув по дорозі ущипнути мене, бо я був на його шляху.

Ми навіть не знали, що краби плавають, я від переляку закричав так, що до острова ще не скоро підлетять птахи. І ось уже зовсім на маленькому піщаному шматочку залишаються останні люди, ми цей острів сьогодні перші відкрили і останніми закриватимемо. Хочу відзначити, що корали на острові видно тільки під час відпливу, зараз вони приховані гарною водною блакиттю. У нас в голові не вкладалося наскільки у красивій та незабутній подорожі ми побували. З почуттям задоволення від виконаного маршруту ми пливли на кораблику назад у Стоун Таун, прихопивши за собою залишки сміття з острова, що потопає.

Висновок

Чи варто кожному мандрівнику побувати на Занзібарі? Однозначно тверде так, особисто мені навіть уявити складно як у цьому куточку краси і безтурботності може комусь не сподобатися, гурмани для себе знайдуть вишукані морепродукти за доступними цінами, романтики житимуть від заходу до заходу, снорклери відкриють справжні коралові поля, а любителі архітектури обов’язково оцінять Стоун Таун. А якщо вам здається, що ви вже бачили чимало екзотики і вас складно здивувати, просто дайте Занзібару шанс, не пошкодуєте. І головний момент — це люди, нехай частина з них будуть трохи шахраюватими, здатні вкрасти один тапок або навіть сміття, яке ми привезли на кораблику з острова.

Їх відкритість, готовність допомогти і будь-якої миті завести з тобою найщирішу розмову на будь-яку тему, обов’язково залишать слід у ваших спогадах про подорож. Щоразу, коли я бачив у небі літак, що летить, в душі мені ставало трохи сумно, що хтось уже відлітає і скоро буде наша черга, як би це лірично не звучало, я дійсно себе ловив на таких моментах. З усіх наших подорожей саме на Занзібарі до мене почали приходити філософські думки про те, що якби у наших життів були конкретно прописані смисли, то один із них був – побувати або навіть пожити на Занзібарі. Бажаю всім побачити цей неймовірний світ акуни матати!

Деталі маршруту та самостійна організація