У далекому 2021-му ковідному році ми, самі того не очікуючи, вирушили у нашу найкращу подорож – на Експо 2020. Що таке то Eкспо ми не знали, але було ну дуже заманливо. Це був тиждень переповнений мільйонами позитивних емоцій та вражень, величезна єдність з іншими культурами. Кожен день ми скасовували свої плани на Емірати тільки заради того, щоб прожити додаткові години у цьому новому незабутньому світі Експо. Перший павільйон, який ми відвідували, був японським. Він складався із чотирьох приміщень різної тематики. І коли ми виходили в останні двері, то були двері, що запрошували на наступне Експо до Японії, яке відбудеться в 2025 році. Усміхнена японка сказала «До зустрічі!», ми відповіли стовідсотковою взаємністю. Ух, невже ми тільки що запланували подорож, яка відбудеться аж через три з половиною роки? Настільки далеке планування навіть мене збентежило, але ж як приємно знати, що у визначеному майбутньому ми будемо саме в Японії на Експо.
Рівно 100 перельотів потому
Часи дуже змінилися і життя теж, все взагалі змінилося, все інше. Коли ми вирушали на попереднє Експо, то застряг ліфт, я тоді зарікся не заходити в ліфт перед літаками. З того моменту так і є, ми більше не живемо в будинку з ліфтом. Та й взагалі наша оселя тепер – планета земля, а не рідний Київ. Але деякі речі залишилися незмінними, плани відвідати Експо та все ще зламана рука) Починається підготовка до Експо, Японія запускає сайт із відліком днів. До Експо залишилося 599 днів. Експо все ближче та ближче! Мені здавалося я рахував вже години, а на сайті написано, що ще 598 днів… Але майбутнє вже видніється. До Експо менше року! Треба подивитися, що там з авіаквитками. О прийшли квитки на пошту, як це сталося, ми ж зайшли просто перевірити ціни?! Ох вже ця моя лихоманка всюди літати! На цей раз у нас була подвійна організація. Мама мала собі знайти компанію для подорожі на Експо. Здавалося б не так легко знайти друзів, які підірвуться злітати в Японію? Маминих друзів ми недооцінили, дві подруги майже одночасно сказали – летимо! Мама поставила нам умову, що ми перші маємо летіти, потім вони! Цікавий факт, але на Експо 2020 мали летіти першими мама з татом, доки нам рейс не перенесли. Тепер треба прокласти найдешевший та найцікавіший варіант подорожі і можна займатися візами. У нас вийшли такі маршрути: ми з Дашею летимо через Стамбул із пересадкою 4 дні (більше сайт не давав зробити). Мами летять так, щоб одразу через пів світу: Київ-Молдова-Абу Дабі-Дубай-Сінгапур-Осака-Сінгапур-Абу Дабі-Молдова-Київ. Коли купуєш заздалегідь квитки, то завжди трапляється щось цікаве, почалися скасування та перенесення рейсів. А це найкращий час щоб з авіакомпаній вибити “плюшки”. Тож тепер ми маємо пересадку в Туреччині довшу за подорож до Японії, а мами повноцінні два дні у Сінгапурі по безвізовому транзиту. Тепер у нас і повноцінний Стамбул у подорожі і четверта казкова Каппадокія. Фішка в тому, що з Польщі дорогі перельоти в Туреччину, а тут цілих 11 днів урвали пересадку! Авіа можна віднести до приємних клопотів.
А ось отримання візи, з іншої країни, це щось зовсім нове для нас. Так взагалі можна робити?
Скільки треба було вирішити питань, які ми робили піруети з тими візами. Сенс був у тому, якщо подаєшся на візу, то посольство на тиждень залишить собі паспорт, а мамам зайвий раз їздити в Польщу, тільки заради подачі, не мало сенсу. Тож була продумана складна, повністю легальна і неочікувана схема. В якій ми вилітали з Катовце у Варшаву через Тбілісі із купою чужих паспортів. ШІ також оцінював наш задум і підтвердив, що такий фінт буде легальним. Нам просто теж зайвий раз їздити в Варшаву не хотілося, а в Грузії треба було полікувати зуби, тож поєднали приємне з корисним)))) Сама японська віза, максимально легка і безкоштовна, вважай тільки квитки і бронювання готелю потрібні. Але ж скільки виявилося нюансів, коли треба податися за групу людей. Навіть незважаючи на те, що у нас були всі документи ідеально підготовлені і правильно розкладені – процес подачі їх у віконце зайняв більше години із написанням додаткових пояснювальних записок. Але за тиждень нам подзвонила жінка і приємним голосом повідомила, що візи готові, тож можна іще раз їхати у ту Варшаву і забирати паспорти.
Час летить, Експо наближається
Проти Експо 2025 розгорнулася справжня антикампанія в інтернеті. Рейтинг не те що був низький, він просто летів в прірву. Відгуки виглядали доволі правдиво, але суперечили базовим речам, які ми знали про Експо. Наприклад, навіть якщо там все так погано, то чого у відгуках не згадуються найкращі тайські шоу, які ніяк не залежать від організації зі сторони Японії, бо їх має організовувати Таїланд. Коли намагаєшся розібратися де там правда, то можна чітко розрізнити, що японські аккаунти завжди пишуть, що все добре, а інші тільки про погане. Іноді проскакує один-два коментаря з адекватною оцінкою ситуації і порадами, а потім бац і зникають з мапи абсолютно усі відгуки. Хто і яким чином їх видаляє незрозуміло. ШІ дав аналіз, що ані хейтери, ані організатори не змогли б так видалити. Заходиш в офіційний додаток Експо, а там взагалі немає рейтингу, це ще як??? Яким чином взагалі можна приховати рейтинг у додатку? При будь-якій спробі знайти відповіді, питань ставало тільки більше.
Ще й попадалися дивні японські позитивні відгуки на чотири з п’яти: “Я увесь день простояв в чергах, нічого не побачив, але в кінці купив м’яку іграшку, то було дуже мило, лол”. Як це взагалі корелює з оцінкою, і як той лол буде японською??? Другий мій улюблений відгук, що хтось купив квиток на будній день подалі від японських свят, але саме в цей день Японія вирішила зробити світовий рекорд по кількості крокуючих школярів і завезла всіх саме на Експо. Окрім відгуків з інтернету був один справній відгук нашої знайомої, яка полетіла на відкриття на один день, чим допустила одразу дві критичні помилки. На Експо не можна летіти на один день, а тим паче на відкриття. Ще й почався дощ, вони ще й з немовлям. Скажімо так, її компанії Експо не сподобалося. Але вона зазначила, що провела там чотири години і подивилася чотири павільйони, що вже на чотири більше ніж середня кількість павільйонів яку за день встигають подивитися “туристи у відгуках”. Тож вірити чи не вірити відгукам – справа кожного. Але чомусь правдоподібно якось написано.
Увесь цей інформаційний шум навколо Експо то було тільки половина біди. Інша половина це те, як ютуб почав таргетувати блогерами з порадами по подорожі до Японії. І на прев’ю відео “Топ найбільших туристичних помилок” намальований календар де перекреслений липень та серпень. Такс, у нас квитки на липень, що вже не так? Ага, в липні та серпні має бути настільки потужна спека, що якийсь турист навіть з готелю не зміг вийти. Почав шукати далі і з’ясував, що якщо я родом не з Флоріди або Техасу, то мені буде жарко так, що я собі навіть уявити у фантазіях не зможу. Може тоді є якісь поради що робити в ці місяці? Ага, радять просто не летіти. Не наш варіант.
Сказати, що подорожі на Експо ми боялися – нічого не сказати. Але це у будь-якому разі Японія, тож якщо не сподобається Експо, почнемо подорожувати по Японії.
Повернення в Японію
Ми летимо в дрімлайнері турецьких авіаліній у Осаку. Скільки я собі цей момент уявляв, але він був далеко не таким в моїх фантазіях. Нам реально було страшно летіти в цю подорож, це можна було порівняти з тим, коли ми перший раз летіти під час ковіду, коли ще не винайшли вакцину. Наш літак прилетів вночі, оскільки запізнився на три години. Добре, хоч на останнє метро аеропортове ще встигаємо. На вулиці повітря дійсно трохи занадто теплувате, і зараз ще й ніч. Що ж буде зранку? Поки що наша ціль доїхати до готельчика. Треба сісти в метро, в яке тільки японцям відомо. Ми це добре пам’ятали з попередньої подорожі, тож не дуже напружувалися з того, що навіть сидячі у поїзді, ти ніяк не зможеш дізнатися чи це правильний, доки за вікном не побачиш свою станцію. Але навіть машиніст підтвердив, що довезе нас до готелю. Тож розслаблюємося і чекаємо на відправлення. В вагоні висить різна цікава реклама, зокрема це пташка icoca що дуже задоволена проїзним і звісно реклама Експо 2025. В самій Осаці в рекламу добре вклалися, тут навіть частина каналізаційних люків з дизайном Експо 2025. Хоча, чесно кажучи, в рекламу треба було вкладатися в інших країнах, але Японія із світового Експо чомусь вирішила провести локальне. Поїзд відправився. Вперед до приємних японських пригод! А ось і наша станція Бентечо! Шкода, що вже пізно вечеряти, бо вже не терпиться почати гастрономічну складову. А заклади як на зло ще й працюють до 25:00. Так, тримаємо себе в руках, завтра зранку почнемо з їжі. Ні, я не можу пропустити маркет севен елевен!!! Хоча б зайти подивитися.
І ось вони, трикутнички онігірі, ми чекали на нову зустріч з ними цілих шість років. Вітаю, містер онігірі з лососем, вітаю місіс туна з майонезом. Ми повернулися, як і обіцяли! Трикутники на вітринах не стримували радість і не могли дочекатися ранку, щоб ми їх скуштували. Оглянули інший екзотичний асортимент, так, роботи у нас тут багато! Кожен день у нас було дві вечері, одна трикутниками на експо і пізня – особливо гастрономічна – у раменній.
Йдемо спатки. У нас був код від самозаселення, на нас чекала маленька кімнатка із зручним великим матрацом на підлозі, також у нас був власний умивальник, чайничок, холодильник, шафа і навіть ваза із квіточками і картина з пандою, а головне кондиціонер. Ця затишна кімнатка знаходилася недалеко від метро і коштувала нам по 27$ за ніч за двох.
В готелі діяло правило нічної тиші. Кімната була настільки затишна і зручна, що готель від нас отримав тверду 10 з 10, це було одне з найкращих наших мешкань (за оцінкою ціна-якість) за історію подорожей. Нам нетерпілося сходити привітатися з японським смарт туалетом. Вони нас теж вже не бачили цілих шість років. І то була шикарна зустріч, повірте на слово. Оскільки відбулося велике зміщення часових поясів, в першу ніч важливо максимально добре виспатися. Хоча виходить ми вилетіли о четвертій ранку, частину часу спали в літаку і тепер по переду ще ціла ніч, це найкраща комбінація.
Раночок! Ура! Побігли отримувати найкраще від життя! Почали ми з закладу Сукія, це відома мережа закладів в Японії, що працюють 23 години на добу і мають фантастичні традиційні страви і не менш фантастичні низькі ціни. Ми цього не знали, просто зайшли в заклад по дорозі до метро. На столах планшети, тож їжу можна замовляти по картинках, супер! Це був провал у гастрономічний рай, ми в Азії, ми в смачній Японії!!!
Перевірили меню, тут теж у нас роботи багато!!! Будемо старатися. Даші навіть сире яєчко принесли. Тепер підемо, запасемося їжею на день для Експо, бо саме їжа там буде дорога. Тепер ми в трикутничковому онігірі-раю. Затарили собі рюкзак купою трикутників на обід та підвечірок, купили бельгійські гофри про запас і на десерт дивинного морозива-сорбету матча із сюрпризом у вигляді згущенки всередині.
Так, Японія це точно та країна, куди можна і варто влаштовувати гастрономічні тури. Сонечко починає пригрівати, люди їздять на велосипедах із вбудованими парасольками, а зараз тільки десята ранку. Абсолютно усі заклади та приміщення Японії добре охолоджуються, тож із перегріванням проблем не має бути. Ми поїхали на станцію Юмешіма, де проводиться Експо…
Експо 2025 (будуть незначні спойлери)
Ви коли небудь відчували нескінченність? Ми стоїмо в самому епіцентрі нічого, навколо нескінченність, вгорі є металевий куб, що забирає на себе всю увагу. Він не тільки металевий, він і рідкий одночасно, загалом увесь павільйон і металевий і рідкий, дивний гул цього павільйону чутно в різних куточках території Експо. Ми в null2.
Можливо ви давно хотіли порозмовляти із роботом? Він невеличкий, сидить на підвіконні одного з інформейшен центрів і завжди радий з тобою порозмовляти, та він явно ще дитина. На подіум виходить поет саудівської Аравії, на фоні великого місяця він читає своєю мовою вірш, і звертається до всесвіту, люди на землі зачаровано слухають. Арабський поет ділиться з деякими з глядачів своєю мудрістю у дрібному конвертику, ми серед тих щасливчиків.
Можливо ви давно хотіли полетіти в Париж, подивитися визначні пам’ятки? То не проблема, у французькому павільйоні навіть оригінальна ґаргулья з Нотр-Дам-де-Парі на вас чекає, а сучасні французькі бренди, створять справжню магію Парижу навколо вас, навіть тисячолітнє дерево спеціально пересадили з відстані більше ніж 10000 км від вас. Тай взагалі танці на дахах Парижу побачиш не кожен день.
Експо це місце де відбувається справжня магія. Колись в дитячому журналі я бачив питання “Чи буває веселка вночі?”, мені знадобилося приблизно 25 років, щоб на власні очі переконатися, так веселка над Експо з’являється кожну ніч і не раз. Доки над водною сценою майоріє веселка, хлопчик намагається знайти свого птаха додо під танці сучасних фонтанів. Вражена публіка відходить від порції веселкової магії та радіє за долю додо, а в цей час високо в небі починає плавно опускатися на землю силует жінки, запалений тисячею дронів.
Потім гігантське дерево сяє та плавно обертається. Це унікальні сучасні шоу і все це відбувається після щоденного салюту. Вечірні шоу нагорода для найвитриваліших, нагорода для відвідувачів, що попри десятки тисяч кроків мають сили на вечір. Та й не мають інших планів, які на Експо з’являються спонтанно і великими пачками. Якщо ви втомилися від магії, можна піти в тайванський павільйон Tech World і насолодитися технологічними досягненнями. Тут десятки, чи навіть сотні планшетів. Вони показують нам своє шоу. На циліндричному екрані з’являються анімовані тварини, а планшети їм підіграють, тепер вони взагалі перетворилися на метеликів і намагаються полетіти! Що тут відбувається, і що робить той браслет у мене на руці? В кінці огляду завдяки ним ми отримали результати наших вражень. Виявилося, що Даша була більше вражена природою, а я майбутнім! Скільки є на Експо всього цікавого, і головне не тільки технологічні досягнення. Є павільйони, які як і на попередньому Експо доносять важливе посилання. Наприклад Бразилія: за великими панорамними вікнами приємна радісна атмосфера, там надувні люди, тварини, дивинні скульптури, грає позитивна музика.
Дивись там є скульптурка людини, яка дивно схрещена з акулою, ми гуляємо неначе серед надувного снігу, тут настільки все позитивне! Штори почали повільно закриватися, приховуючи від зовнішніх відвідувачів справжню суть павільйону, освітлення плавно стає червоним і якось вже немає тієї атмосфери радості і безтурботності, музика повільно трансформується з безтурботної в не дуже приємну. Чому все міняється, запалав великий екран з відліком, відліком до кінця ресурсів, за які у світі йдуть війни, все тепер освічується червоним як у горорі, радісні фігурки… почали помирати. Екран продовжує закидувати страшними статистиками реалій. Коли все закінчилося, штори піднялися і зовнішні відвідувачі знову могли спостерігати невимушену і веселу атмосферу в середині павільйону, тільки ми в середині вже не могли сприймати цей позитив. Своє повідомлення бразильський павільйон доніс доволі дохідливо. На виставці є також й нейтральні невеличкі павільйони, в яких навіть кілька проведених хвилин наблизять тебе до тих далеких екзотичних країн.
Як і в далекому 2017-му ми знову сидимо на сейшельскому пляжі, хвилі накатують, під нами пісочок, хоч і несправжній але такий дотик до Сейшел дає правильні імпульси в подорожувальних пріоритетах. Або наприклад фрагмент справжніх живих джунглів, як взагалі Індонезія змогла свої джунглі сюди принести???
Вони реально справжні, ще й каву лювак на вході наливають усім охочим. Та й взагалі, ці працівники від нас отримали статус найпозитивніших на Експо 2025, вони навіть позитивом затьмарили знамениті тайські шоу, що проводяться щогодини кожен день по вечорах. Тайці як заведуть свою пісню про Таїланд, так потім ще годину ходиш наспівуєш.
Як же взагалі тут все встигнути, хотілося б просто сидіти і чекати кожну годину наступне шоу, але ж є й інші. Наприклад, у саудівській Аравії скрипалька показує справжній майстерклас граючи щось із серії року на фоні неймовірних проекцій. Звісно подивитися це може кожен, тільки треба виконати одну умову, опинится ввечері в зазначений час саме в цьому місці, але цього досягти майже не можливо. Ми так один день більше чотирьох годин намагалися дістатися павільйонна null2 і в кінці знаєте шо? Ми його тільки побачили з висоти вуден рінга – найбільшої в світі споруди з дерева, що побудували для цього Експо.
Ми в цей день так і не потрапили в той павільйон, та й взагалі не пам’ятаю чому і як саме ми опинилися так високо на вуден рінгу, серед галявин електронних квітів. Планувати тут щось надзвичайно важко, бо хочеться все встигнути, а головний сюрприз, ти не знаєш що саме треба встигнути, бо невідомо, що на тебе чекає всередині павільйону. Цікавість і масштабність ніяк не корелює з минулим Експо, наприклад Австралія, яка в дубайському Експо могла максимум, що запропонувати – каву за десять дірхам, тепер має один з найкращих павільйонів. Спочатку ми проходили по незвичайному лісу з дерев та дзеркал, доки не занурилися у глибини великого бар’єрного рифу.
Гігантські кити пропливали над головою, екзотичні корали і риби були всюди. Ми не хотіли виходити з під океану, тож залишилися на ще одне коло. Тут можна було б знаходитися вічно, але у нас лише тиждень на Експо, треба встигнути буквально все. Люди коли дізнавалися що ми прилетіли в Японію на тиждень заради Експо, не могли стримати свого здивування. Але тут важливо розуміти, прилетиш на день на Експо – гарантовано не сподобається, ти за 12 годин навіть не встигнеш зрозуміти, що відбувається і куди треба взагалі йти. За два дні, можливо навіть щось подивишся, а потім будеш лікті кусати, що не побачив найцікавіше.
Але чому просто не можна побачити те найцікавіше?! Бо як мінімум треба абсолютно усе подивитися, щоб зрозуміти де було найцікавіше для тебе. Якщо прочитати рейтинг з інтернету, то звісно прочитаєш що найкращий павільйон це Італія, бо вони притягли оригінали картин і звісно побіжиш в кількагодинну чергу, після якої тобі вже жодна картина не буде милою, потім ти усвідомиш скільки всього міг подивитися цікавого на Експо за ці три втрачені години, а потім ще й зрозумієш, що виділив на Експо лише день і взагалі ще треба поїсти і повертатися до дому. Тож величезна помилка яку роблять більшість відвідувачів – встати в чергу в павільйон, довжина якої перевищує 40 хвилин. Орієнтовний час очікування є біля кожної черги і він схоже спеціально завищений в два-три рази. Тож стаючи в сорокахвилинну чергу, нам доводилося чекати лише 12 – 20 хвилин. У відгуках перероздута проблема черг на Експо. Люди, зрозумійте, вас ніхто не змушує їх займати.
Багато чого цікавого можна подивитися взагалі без черг, наприклад групові павільйони. Черга це суто японська розвага для японців, вони люблять черги і не можуть прожити ні дня, щоб не постояти в зайвій черзі. Для нас це незрозуміло, тому стояння в довжелезних чергах з японцями не є обов’язковим. А деякі черги тільки здаються довгими, бо павільйон може мати величезну пропускну спроможність, наприклад Франція. Чергу в цей павільйон оспівують в найстрашніших горорах інтернету. Нам довелося стояти приблизно 15 хвилин, а мамам аж цілих десять.
При тому що один може стояти, а інші десь в тіні сидіти відпочивати. Мама дуже уважно слідкувала за нашим Експо з першої хвилини нашого входу. Вдень був зідзвон “Ну що, наскільки все погано на Експо?”, “Та якось все добре, ходимо по павільйонах, все як треба”. Вже ввечері я подзвонив і сказав що Експо реально заходить і вже заслуговує на тверду четвірочку з п’яти. То що ж з рейтингом, чому в інтернетах усе так погано, а насправді усе добре? Виділимо важливі критерії, що стосуються абсолютно усіх Експо, ви маєте переконатися що:
- Ви не летите туди менше ніж на тиждень, якщо прямо не сподобається, будете подорожувати по країні, але скоріш за все ви скасуєте більшість планів на користь додаткового дня на Експо.
- Якщо ви не японець, ви не стаєте в черги.
- Якщо у вас немає зайвих грошей, ви собі заздалегідь купуєте смачну їжу в супермаркетах і берете із собою на Експо.
- Якщо летите влітку, у вас є парасолька від сонця та відповідний крем.
Тож тепер ми маємо чіткі критерії для отримання насолоди від виставки, але є ще один момент, що лякає туристів. Багато хто не впевнений у своїй англійській і тому не наважується летіти. Японське Експо дуже добре подбало про це, і на виставці майже увесь персонал розмовляє чистою японською, тож не переживайте, англійська вам тут взагалі не знадобиться під час подорожі. У вас можливо з’явиться логічне питання “А як же ж…?” Але бачите, ось я, живий, нічого зі мною не сталося від того, що відвідав японську світову виставку. Все пройшло, як заплановано. Багато хто вважає, що знання англійської мови важливо для подорожей, але це не так. До речі, ви ж не забудете перед подорожжю встановити офлайн перекладачі та завантажити карти офлайн? Раніше, ще кілька років тому, багато хто запитував “Як це зробити?”, але зараз, на щастя, ШІ все знає, навіть знає як правильно запитати самого ШІ. А в андроїдах він вже вбудований, тож проблем немає бути, звісно якщо у вас не айфон, але ж ви свідомо обирали шлях болю і страждань при купівлі айфону.
Але повернемося до тих цікавих та насичених днів, де твої обов’язки зводяться до виконання граційного танцю, коли твоє віддзеркалення створено з бананів або ананасів! Певний час аватар повністю повторює твої рухи, доки не перетворюється на зграю риб, що пливуть по підводних течіях океану. Головне не потрапити в танцювальний павільйон Філіппін увечері, коли ноги вже не ходять. Краще мабуть лягти на масштабні бархани усередині Кувейту, спостерігати як у зоряне небо летять зірочки твоїх бажань і відлунюють голосом по залі. Якщо ще залишилися сили, то завжди можна піти в павільйон Сінгапуру і намалювати своє бажання, яке матеріалізується в концепті майбутнього міста під приємну музику. Або завжди можна поринути в історичні нетрі Оману, та насолоджуватися неймовірно красивою інсталяцією навколо павільйону.
Сили на Експо важливо тримати як ніколи. Треба робити обов’язкові півгодинні перерви і спеціальних холодних кімнатах, та ще й під холодну кавусю. Бо як кажуть в іспанському павільйоні, любиш фламенко дивитися, люби й на умовну гору підійматися по сходах, кудись високо, аж до заходу сонця, що світиться на вершині.
Шоу фламенко на цей раз було неперевершеним, я навіть на якийсь час забув про втому в ногах. Екпо розслабитися взагалі не дає, деякі павільйони як магнітом затягують. Наприклад, коли ми вийшли з Саудівської Аравії, то навіть не пам’ятаю як опинилися в кулінарному Utage. Нас заманив туди концерт на каструлях та сковорідках.
А потім бац, ми вже бачимо змагання в якому учасники місять тісто ногами, щоб приготувати якусь відому страву, не менш відомого в Японії кухара. Бувало таке, що виходиш з павільйону зі сміхом, нічого не було зрозуміло, що тільки що відбулося, але сподобалося і хотілося ще. На жаль, це «ще» так і ніколи не наступить, ми кожен день з жахом намагалися осягнути реальні розміри Експо і ту кількість павільйонів, яку треба подивитися за тиждень. Деякі локації ми знаходили тільки на третій та четвертий день. Ще й була проблема, що ми не знали, які павільйони дійсно варті уваги, а які краще пропустити. Мами вже отримали конкретний чорний список павільйонів.
Бо наприклад, Штати показали які у них довжелезні коридори в павільйоні, це треба бути окремим поціновувачем коридорів, щоб зрозуміти, ми не зрозуміли. Бельгія так взагалі гучно заявила, що їй всі мають бути вдячні, за те, що вона винайшла вакцини і поставляє усьому світу, якщо з першої зали до когось не дійшло то буде ще кілька залів, де вам десять раз нагадають що без Бельгії світ би не пережив ковіду та інших вірусів. Але Бельгія ще хоч намагалася щось зробити, бо наприклад павільйон Nordic Circle, який одразу представляє п’ять скандинавських країн, дуже вдало продемонстрував, як спустити гроші п’яти країн спонсорів “в трубу” купивши проектор та роздрукувавши десь з півсотні фотографій. В цьому павільйоні було що дивитися навіть менше ніж у null2, який демонстрував нескінчену пустоту. Були павільйони із непоганим задумом, але якщо простояти в черзі хоча б десять хвилин, то цей задум вже буде нецікавим.
А ось Болгарія у нашому рейтингу зайняла невизначене місце. Сама організація на висоті. Вони відловлювали неяпонських туристів і давали точний час коли можна буде прийти без черги і послухати демонстрацію не японською мовою. Вони також абсолютно усіх забезпечили стільцями, що є абсолютним респектом, а ось контент… Спочатку розповідається важливість болгарського йогурта, дуже докладно розповідається, я вже навіть повірив що це важливіше за ті бельгійські вакцини, але потім настає крутий твіст сюжету – Болгарія винайшла штучний інтелект! Як вам таке Бельгія?! А? Скоріш за все мався на увазі не увесь штучний інтелект, а якась конкретна невідома програма, але погодьтеся, що це навіть крутіше за Словаччину, що на Експо 2020 представила марсохід на марсі! Правда не словацький, там лише програма від Словаччини, правда її ніхто не використовує, але якщо що… Словом цього разу Словаччина просто показувала красиві гори та озера, зате чесно! Цього разу вона була представлена у загальному павільйоні, там де багато маленьких кімнаток під маленькі країни.
В цих кімнатах можна блукати вічність вишуковуючи цінні перли, як ото гра на дивинних сучасних музичних інструментах. Зайти в такий загальний павільйон, одразу посуне усі плани та займе з вас зайві кілька годин на Експо. Там добре, прохолодно, щось увесь час цікаве відбувається, там вино наливають, в іншому місці чомусь навчать, а он там взагалі дадуть щось дивинного понюхати. Це як в одному з великих павільйонів, ми нюхали алмази, монети, нафту та інші цікавості. І саме цікаве, що неважливо скільки ти грошей вклав у свій павільйон, ми бачили багато цікавих речей, які були зроблені максимально легко та ефектно. Дні летіли з шаленою швидкістю, тільки заходиш на Експо, вже вечір. Вечірня атмосфера тут особливо магічна, павільйони включають свої незвичайні підсвітки, Нідерланди запалюють великий місяць.
Оман проектує незвичайні проекції навколо себе, а в лісі з озерцем посередині виставки починають світитися дивовижні інсталяції. Ліс та озеро це окрема фішка від Японії на Експо, який зробили у самому центрі. Лісок зовсім невеликий, але чи організатори щось не врахували, чи то був такий задум. Але в лісі, який можна пройти за дві хвилини ми два рази так жорстко заблукали, що просили працівників нам вказати шлях до виходу. Працівники теж схоже там роками вже сидять і їх вказівки трохи більше шкодили ніж допомагали. А саме парадоксальне, що у лісі всього кілька невеличких стежок, кілька стежок!!! Головна порада, якщо ви плануєте дістатися з павільйону А до Павільйону Б, ніколи не проходьте через цей ліс, йдіть по колу виствки по вуден рінгу. В цьому лісі реально пороблено! Конкретно тут я розповідаю позитивні враження від Експо, але виставка мала ряд серйозних організаційних проблем, до яких треба бути готовим до того як прилетиш на Експо, прочитати можна тут.
А ми продовжимо насолоджуватися досвідом Експо. Окрім максимально класних павільйонів, прикольних маленьких, та відверто провальних були також непогані із цікавими задумками. Наприклад, Австрія дуже пишалася своїм роялем, на якому могли дистанційно грати найкращі маестро з віденської опери! В знак демонстрації піаніно нам зіграло свою найкращу композицію! Правда потім з’ясувалося що це ніхто дистанційно не грав, і грати не збирається. Просто сам факт, що хтось би міг зіграти, але не буде, просто не буде) В одному з наступних павільйонів нам показували якісь цікавості, а на вигляд таке саме піаніно грало на фоні у куточку. Ось так буває коли одна країна присвячує павільйон піаніно, а у іншої воно просто як допоміжний інструмент.
В австрійському павільйоні була цікава пасхалка. Якщо на вулиці піднятися ліфтом на балкон, то там буде кнопка включення звуків Австрії. Не знаю для чого, але можеш себе відчути у Австрії не виходячи з Японії. Хоча був один нюанс, десь поруч знаходилася кнопка пожежної безпеки, тож цікаво скільки було неочікуваних кейсів, коли можна було себе відчути серед пожежі без пожежі. У китайському помпезному павільйоні вже традиційно, як і на минулому Експо, всередині не було нічого цікавого, але ми розуміли в який павільйон заходимо. Ну і звісно сходили традиційно в павільйон Туркменістану, щоб сфотографуватися біля гобелена із алабаєм. Варто віддати належне, ззовні Туркменський павільйон виглядав дійсно вражаюче. Тут взагалі був парадокс. По зовнішньому вигляду павільйону неможливо зрозуміти наскільки він буде цікавий всередині.
Бо деякі країни схоже кинули увесь бюджет саме на екстер’єр. Тож головне правило будь-якого Експо – не стійте довгу чергу заради павільйону, ви ніколи не будете знати чи воно того варте. Найкрасивіший ззовні павільйон за нашим рейтингом залишається null2. Окрім напіврідкого стану павільйону він ще й в прямому сенсі гіпнотизував, кликав відвідувачів незвичними звуками. Гуляючи по території Експо завжди можна було почути як тебе кличе нескінченність. Ми були справжніми першовідкривачами цього Експо, бо в інтернетах майже не було неяпонських відгуків. А японцям традиційно усе завжди подобається, тож по їх відгуках неможливо зрозуміти де справді цікаво, а де не дуже.
Цікавим відкриттям на цій виставці були маленькі кімнати європейських країн у загальних павільйонах. Ми бачили тенденцію, що деякі з країн винаходять зараз нові музичні інструменти з інтеграцією ШІ. Нажаль працівник сказав що не може його включити, оскільки єдиний інженер цього інструменту знаходиться в Африці і якщо щось станеться з інструментом то його будуть довго лагодити. Але бувають шоу, правда точно не в той момент коли ви цікавитеся))) А ось іншому інструменті іншої країни ми змогли з радістю пограти. Не всі африканські країни демонстрували напрямок розвитку інструментів. Наприклад Руанда демонструвала неймовірні футуристичні хмарочоси, аеротаксі і щось ну зовсім з майбутнього.
Знизу була приписка, що все це буде у 2080-му. Це доволі зручно пообіцяти світу те, до чого точно не до живеш. Хоча хто знає, усе починається з мрії, тож все може бути. З кожним днем Експо заходило усе більше та більше, а днів у подорожі залишалося усе менше. Треба було визначати пріоритети, щоб розуміти що важливіше, час в Японії чи час на Експо.
Осака
Зранку четвертого дня ми вирішили подивитися Осаку. Що тільки ускладнило вибір, як розподіляти час. Бо сама Японія все така ж неймовірна як і шість років тому. Головне – пережити подорож у метро. Думаю, що в майбутньому буде спеціальний ШІ дрон який буде літати з тобою в пояснювати, як на метро дістатися потрібної зупинки. Звісно онлайн карти все прокладають з точністю до номерів поїздів, але є нюанс – вам це абсолютно не допоможе. Знайти свій потрібний поїзд це як найскладніша задача в ескейп рум. А ось коли ти досягаєш таки своєї станції, відкривається щось дійсно цікаве. Ми почали із замка Осаки.
Територія замку дійсно класна і вражаюча, тут є і храми, і навіть сад каменів, правда зачинений, але є. Зазвичай щось зачиняють, якщо воно потребує присутності персоналу, або це можна пошкодити без нагляду. Але ж це сад каменів?! Ну ок, подивимося на нього через паркан. Камені дійсно непогано лежать, охайненько.
Біля саду невеличкий храм із скляними трубками що дзвенять на вітрі. Саме заради таких моментів і треба прилітати в такі країни. В самому замку як на мене, трохи унило, ще й за гроші. А ось на території радісно, ще й безкоштовно) Головне тільки не зупинятися коли ходиш, бо на дворі японський липень, коли йдеш то більш прохолодно ніж коли зупиняєшся.
Взагалі про ці всі супер спеки про які так залякували. Ну так, в липні було спекотно, але не гірше ніж в цей самий час у різних Туреччинах. Організм адаптується з часом і стає легше. А японські кондиціонери добре знають свою роботу. Та ще й сучасні засоби творять справжні дива.
За цю подорож яких ми тільки засобів не бачили. Від спеціальних нашийників, що понижують температуру, охолоджуючих гелів, ручних міні-вентиляторів до жилеток із вбудованими всередині вентиляторами. Прототип Карлсона брали точно з Японії. Загалом ми після відвідування в цій подорожі долин Каппадокії взагалі не скаржилися на спеку, можна жартівливо сказати – навіть прохолодно було на фоні Каппадокії. Очевидці кажуть, що в серпні ще жорсткіше буде, але порада всім хто збирається в Японію: Липень – не вирок. Але ж звісно краще відвідати червоні клени восени, або цвітіння сакури навесні. Погулявши по парку ми подалися у район Ebisuhigashi. А знаєте, поза територією Експо виявляється теж цікаво.
Ми з радістю приймали атмосферу яскравих вивісок, десятків ресторанчиків та іншого японського колориту. Як же шкода що ми сюди лише на тиждень прилетіли! Але враховуючи, що загальна довжина подорожі 18 днів, то колись же повертатися треба. Ще й від урядових служб прийшов лист із нагадуванням повернутися протягом 30 днів. Ну добре, добре, повернимося, зараз тільки в той красивий парк ще зазирнемо. Парк Keitakuen Garden це справжній дизайнерський витвір японського мистецтва.
Начебто й нічого особливого, але тут одразу можна зрозуміти що ти в Японії. Ще й шпак на острівці шпакує! Перед початком подорожі одним із символів була пісня Ane Brun – Big in Japan, пісня приємна і у мене дуже асоціювалася зі шляхом каміно. Коли ми її тихенько включили в цьому парку, то вона здалася максимально ліричною і викликала сльози на очах. Щось якось Японія, прямо дуже зайшла. Посиділи спочатку на лавці біля озерця, а потім ще відвідали японський будиночок для відпочинку. Поруч з будиночком на дереві грілися гігантські цикади.
Наступним обов’язковим пунктом відвідування країни були справжні суші. Ми зайшли в невеличкий ресторанчик Kinga і познайомилися із суворою та приємною японською традицією. Якщо саме турист відвідує суші ресторан і гучно б’є в дзвін, то усі відвідувачі безкоштовно отримують саке!
Традиція вогнина! Тож я підійшов до дзвону і якомога сильніше смикнув за мотузку. Кухар почав голосно щось розповідати відвідувачам, усі обернулися на нас і почали радісно аплодувати. Далі ми усім закладом пили за Україну. Далі ми вичитали, що ще є одна приємна традиція. Якщо замовити миску саке для справжніх сумо за 800 єн (5,5$), то у випадку якщо турист її переможе, усі відвідувачі також отримають безкоштовне саке! Мені однозначно подобаються їх традиції, настрій був на висоті. Суші, прямо вогнина-вогнина!!! Коли ми підійшли до каси, щоб розрахуватися, то підійшов чоловік, що також сидів у закладі і сказав що він хоче за нас заплатити заради перемоги України. Я сказав, що ми тоді цю суму чеку переведемо на ЗСУ. Далі нам усі відвідувачі тепло та щиро дякували за саке. Це було нескінченно мило та радісно! На десерт ми з’їли наповнену кремом фігурку чоловічка що є талісманом щастя.
Ну а тепер час повертатися на Експо, вечір – приємна частина дня там. А після Експо прямо сьогодні можемо продовжити дослідження Осаки! Тож на виставку ми заїхали буквально на 4 години, доторкнулися до прекрасного і по закриттю знову поїхали дивитися нічну Осаку. Це було неймовірне занурення у районі Дотонборі. Тут можна якнайкраще відчути дух Осаки, дух Японії!
Це місце, де незліченна кількість японських вивісок, найбільш неймовірні крамниці та безліч стрітфуду. Наша перша мета була – холодний чай мережі закладів Mixue, на який ми підсіли на Балі. Хоч в Японії за рахунок більшої ціни він не такий привабливий, але для нас це вже аромати ностальгії, це стрічки спогадів, що тепер будуть об’єднувати подорожі Азією та Океанією, бо саме в цих країнах є ця мережа. В Японії приємним бонусом є морозиво зі смаком матчі.
Від безцільного блукання по головному району ми отримували нескінченне задоволення, важко описати на що воно схоже, але це та Японія якою вона канонічно має бути у фантазіях. Саме тут ми заховали пляшку із арабською мудрістю для мами та її подруг, що скоро прилетять також на Експо.
Японія, дякуємо тобі за ці неймовірні емоції. У нас залишалося лише два дні подорожі. Оскільки світ за межами виставки виявився не менш прекрасним, ми вирішили завтрашній останній день присвятити Експо, а останній день – подорожі по країні. Тож сьогодні ми намагалися додивитися павільйони по максимуму, а також пізнали негласне правило – громадянин своєї країни може потрапити у відповідний павільйон без черги. Тож для потрапляння в український павільйон достатньо було сказати “Слава Україні!”.
До речі український павільйон на Експо 2025 був на рівень крутіший за павільйон на Експо 2020. Дуже класно, що за організацію взялися професіонали. Також нас із радістю впустила до себе Польща, варто було їх польською мовою запитати про довжину черги, на що дівчина із усмішкою відповіла, що для нас вхід без черги. Поляки як завжди ван лав, мільйони обіймашок вам та плюсів у карму! В цьому році і польський павільйон був значно кращим за попереднє Експо, на цей раз ми слухали концерт Шопена, що грали дерев’яні пензлики на стіні, мабуть не легко уявити, але світове Експо на то і проводиться, щоб приємно дивувати.
І ось знову вечір, знову день добігає кінця. У нас залишається остання година, останній павільйон. Ми побігли, в надії ухопити шоу в павільйоні Саудівської Аравії, але там не склалося через додаткову чергу, хоч і невелику, але можна пропустити щось більш цінне, бо ввечері багато павільйонів пусті. Даша відкрила нотатки, і помітила що у неї був відзначений павільйон Tech World. Він ще й поруч, перевірили швидко рейтинг, а він один з найвищих.
Тут ще й черга невелика, хвилин на 30. Ну давай пробувати, щоб це не було. По правилам Експо, якщо ти вже в черзі то гарантовано увійдеш. Доки я стояв в черзі Даша побігла в туалет, а на зворотному шляху її організатор вирішила урочисто провести до мене в черзі, але привела Дашу до іншого високого європейця)))) Ми з Дашою довго сміялися, а потім працівниця зрозуміла, що не до того європейця привела Дашу, пришла вибачатися, але ми вже втрьох далі сміялися, японка підтвердила, що їй європейці трохи однакові на обличчя)))) Ще був милий випадок в перші дні, коли один працівник мені сказав, що найближчий салют буде завтра, а він був також і сьогодні. Потім мене цей працівник випадково помітив серед 140 000 відвідувачів і підійшов, сказав, що він дуже перепрошує за помилку і що його дуже за це гризла совість. Я переконав чоловіка, що все добре, у нас на Експо ще достатньо днів щоб побачити салют, тож взагалі на нього не ображаємося. Він дуже зрадів і навіть іншому працівнику радісно викрикнув, що знайшов мене і я не ображаюся. Це були милі працівники павільйону Саудівської Аравії.
Але повернемося до нашого фіналу нас запускають в останній наш павільйон і він реально виявляється найкращим на нашому досвіді, це був павільйон Тайваня і він був дійсно технологічно неймовірний. Ми багато бачили різних шоу по світу, але Тайвань зробили шоу планшетів, яке я описав на початку розповіді. Це був неймовірний фінал! Хотілося радіти, що ми побачили Експо 2025, що п’ять з половиною днів вистачило щоб подивитися практично все, але й хотілося плакати, бо для нас Експо закінчується, а наступного чекати ще п’ять років.
Ми не встигали вийти в з виставки в перших рядах, а тому щоб не потрапити у чергу треба було затриматися ще на 30 хвилин. По дорозі до виходу ми знайшли неочікувану локацію, де можна було пограти мелодії на величезних струнах. Ось і фінал, час виходити, я пам’ятаю ті останні кроки до воріт. Прощавай незабутнє Експо 2025! Саудівська Аравія, зустрічай нас у Експо 2030, ми знаємо, що ти плануєш побудувати ціле нове місто під Експо, нехай у тебе все складеться, а за організацію візьмуться найкращі професіонали, із нетерпінням чекаємо зустрічі через п’ять років. Шкода, що квитки не можна купити вже зараз, було б дуже тематично. І дуже співчуваю людям, що пропускають Експо 2025, у вас ще є шанс до середини жовтня 2025 побачити це диво на власні очі. А ми в свою чергу передаємо естафету мамі, Віті та Маші, для вас Експо почнеться вже за тиждень.
Кобе
Ну що ж, останній день, літак пізно ввечері, тож можемо кудись податися по Японії. Відносно недалеко є туристичне місто. Тож туди і поїдемо. В ідеалі поїздами доїхати можна трохи більше ніж за годину. Але це якщо ти японець і можеш зрозуміти логіку поїздів. А якщо ти не японець – ми знаходимося десь посередині між Кобе та Осака і я не знаю, що краще – повертатися в Осаку чи продовжувати штурмувати непрохідно заплутані схеми метро, щоб доїхати. Ми доїхали явно не тими поїздами на які у нас був квиток. В Японії на виході є турнікети і автомати для доплати різниці. Тож у гіршому випадку ти просто доплатиш різницю, але, на щастя, автомат змилувався над нами і пропустив так. На зупинці був великий японський супермаркеті зі справжніми смаколиками. Тут навіть були фрукти, окремо запаковані як подарунки, бо в Японії фрукти то дорога розвага, і їх можуть навіть дарувати на святах.
Я хотів собі до кави взяти шоколадний круасан, але Даша вірно підмітила, що круасан я з’їм і вдома, треба брати щось місцеве. Там було десь дев’ять кульок диковинного смаколика. Коли кусаєш кульку то за пару секунд проходиш усі стадії прийняття і розумієш, що треба повернутися за круасаном. Ці кульки одночасно і смачні і дуже несмачні! Повірте, це можливо. Для цього достатньо зробити щось дуже солодким і солоним одночасно.
Ще одним челенджем було – побороти японський касовий автомат самообслуговування. Я піддивився, як сусідній клієнт оплачував покупки і натиснув на ті самі ієрогліфи. Оскільки він в кінці отримав помилку, то я між двома останніми ієрогліфами обрав інший і мене вивело на оплату. Перемога! Ну тут як кажуть, любиш круасан – люби й боротися із японським терміналом самообслуговування. Далі треба було знайти відповідні смітники для окремих компонентів упакування. Цей тільки для митих квадратних коробочок, той тільки для вирізаних серединок від пакетів, ще й інструкція є як правильно вирізати, а той дальній взагалі невідомо для чого. Проблема Японії, вони дуже багато продукують відходів і дуже активно борються з відходами одночасно. Тепер треба проїхати лише одну станції метро і пересісти на канатку. Задача виявилася із зірочкою. Коли ми вийшли з метро, то опинилися у безлюдному торговому центрі. На якому рівні вихід на ту канатку невідомо, та й взагалі де той вихід?
Ми блукали поверхами, ми блукали коридорами, ми дуже заблукали, ми знайшли ліфт, що готовий був везти нас на 32-й поверх. Ми знайшли працівницю, вона впевнено показали на ті двері, де ми вже з десяток кіл зробили. Потім був коридор в якому штук сім японців мовчки їли з коробочок і дивилися пустим поглядом в стіну. Це було дуже моторошно, це була якась зона сутінок! Але, як то буває, хто шукає той знайде! Ми на канатці, ура! Мені навіть спочатку здалося що канатка дорогувато коштує, але Даша мені нагадала скільки канатка зазвичай коштує в Європах і я зрозумів, що вона тут практично безкоштовна. Ми піднялися високо-високо у німецьке село! Тут було дуже круто, бо одночасно поєднувалися панорами зеленого парку, ботанічного саду, та мегаполісу Кобе.
Поєднання виглядає неймовірно і дуже незвично. Тепер у супер релаксовому форматі трьохгодинний піший спуск через сади, скляні куполи оранжерей, водоспади, джунглі і неймовірне водосховище.
Така прогулянка, це заслужений відпочинок в кінці складної подорожі. Вже не треба поспішати, не треба щось планувати, просто бездумно гуляєш, усвідомлюючи наскільки крутими подорожі можуть бути.
Температура повітря 37 градусів за цей тиждень вже відчувалася як рідна, сонце було нашим другом. У нас ще було години з три на місто, тож ми пішли блукати туристичними і не дуже вулицями, забрели в неймовірний японський храм. Цікаво, що з минулої подорожі ми вже розбиралися в класичних елементах храму, гравіювання лисички на місці, червоні арки теж, навіть невеличкий парк із озерцем. Це неймовірно красиве поєднання, а ще й поруч багатоповерхівка, люди кожен день тут гуляють і для них немає нічого незвичного, а ми як молоді чаклуни зі світу Гаррі Поттера, яким щойно відкрили магічні дива.
А ще й наш улюблений Mixue на нас радісно чекав на туристичних піших вулицях. Може і не настільки радісно чекав як я описую, бо працівниці схоже було усе одно, холодний чи теплий чай хочуть клієнти, але нам було радісно. По запиту нам досипали купу льоду. А на гастрономічне завершення морозивко матча.
Залишалася остання година подорожі, з міста треба було витягнути по максимуму, тож пішли ще в туристичну зону порту! Це вперше коли порт, чомусь вважається туристичною зоною, але саме в Кобе тут відбувається справжня гульня і є багато розваг для місцевих. Тут ми навіть вперше побачили у Японії смітник загального призначення. Тобто навіть нічого не потрібно вирізати або відмивати. Тепер можна точно вважати, що ми в своєму житті бачили таке, що не кожний японець бачив! Останні хвилини ми залишили на закупівлю дивинної заморської солодкої води для Мишка. Просто рюкзак здамо з п’ятьма літрами напоїв у багаж! Залишилася дрібниця, дістатися вчасно аеропорта що під Осакою. Спочатку треба було знайти хоч якесь метро, щоб почати цей нелегкий та буремний маршрут. На одній зі станцій ми провернули дуже складний і фактично неможливий трюк – вранці ми здали тут речі в камеру схову.
В Японії деякі станції метро трохи більше за маленькі європейські міста. Пошуки саме наших комірок були настільки складними і виснажливими, що ледве не довелося залучати лейтенанта Пуаро та щенячий патруль одночасно! Добре, що кілька ієрогліфів на бірці працівникам давали зрозумілі орієнтири. Тож ми навіть через міст над містом переходили в середині станції, щоб дістатися наших камер. Речі то були пів біди, тепер треба було купити комбінований квиток до аеропорта. В автоматах картка не приймається, в касу черга, а поїзд не так часто ходить як хотілося б. Але ж є правило, що в Азії усе завжди виходить! Тож навіть попри довгу чергу і працівницю, що дуже довго вибивала квитки.
Ми встигли добігти до поїзда, забігти в маркет і витратити останній монетки грошей і сісти у поїзд! Але сісти у поїзд в напрямку аеропорту це друга половина біди, а ще виявилося є третя, це правильно пересісти! До останнього ми були впевнені, що пересіли правильно. Номер поїзда, напрямок, табло, усе співпадало. Але у Японії зазвичай є така бісяча штука, це працівники, що на станціях у гучномовець керують потоком людей, а в особливих випадках без гучномовця, але філігранно гучно. Так ось, на цій станції на жаль таких працівників не було. Тож наш поїзд, дуже впевнено їхав в аеропорт, доки просто не проїхав його і не поїхав в наступне місто. Шок, це мабуть легко сказано. Часу, на щастя, було достатньо, щоб зробити крюк і сісти на зворотній, але ж де гарантія, що зворотній поїде в аеропорт?! Самий шок, це питання чому він пропустив аеропорт? Тобто він в останній момент не повернув на аеропортовий міст. Хто ж міг знати, що тільки вагони 2, 3 та 4 їдуть в аеропорт?
Але не перший, не п’ятий і не інший, тільки середина поїзда поїхала в аеропорт!!! ШІ підкажи, що це за лажа така, чому критична аеропортова гілка може бути поділена таким способом. ШІ одразу заспокоїв, що це стандартна проблема на яку попадають туристи в різних країнах і регулярно скаржаться на це. І найгірше, що на безлічі станцій є різні примусові гучні попередження про напрямки, окрім випадку з аеропортом. У зворотній поїзд зайшла жінка і так само невпевнено нас запитала чи цей поїзд поїде в аеропорт. Саме вона нам і пояснила цю схему із вагонами потім. Але ж доїхати до аеропорту Японії, це тільки третя половина біли, як ми дізналися буде ще й четверта.
Попри те, що часу до вильоту багато є один нюанс. Аеропорт Осаки за розміром як невеличка країна, можливо як Монако. Маршрут до гейту вильоту, це була справжня довга подорож зі своїми пригодами, поїздом, неочікуваними твістами в сюжеті. Наприклад, на надрукованих квитках, ми помітили що у нас зміна часу вильоту на 20 хвилин раніше. Раніше! Я в житті про таке не чув. Але схоже авіакомпанія оцінює по останньому пасажиру, що пройшов рамку в аеропорту і може змістити рейс. Ми були голодні, у нас по картці була включена лаунж зона, але з відгуків ми прочитали, що дадуть тільки келих пива, бутерброд та горішки. А ще вона вже має закритися. На щастя, зона була прямо біля гейту. Ми забігли і працівниця повідомила дві новини, що судячи з квитків, літак вже зараз полетить, а лаунж зона зачиниться за 15 хвилин. Ми переконали, що нам як раз п’яти вистачить, тож Японія, ваше здоров’я, щиро дякуємо за цю неймовірну подорож! Випили залпом по 0,5 пива, взяли бутерброди і побігли в літак, у нас ще було аж цілих хвилини три! Тож як бачите, з цієї подорожі ми витягнули усе до останньої хвилини!
Епілог
Японія, ти була як завжди неймовірна, смачна, радісна і нескінченно дивна! Після подорожі 2019-го року я писав, що у нас залишилося багато запитань на які ми схоже ніколи не отримаємо відповідь, тож тепер я можу сміливо сказати, що кількість запитань без відповіді подвоїлася, але це було прекрасно, справжні незабутні пригоди.
В наступні дев’ять днів мама та її подруги зробили ще набагато складніший дев’яти денний маршрут по Японії, охопивши додатково до нашого маршруту Кіото, Нару та Фусімі Інарі. Причому графік був настільки тісний, що Нару поїхали дивитися в перший же день після ранкового прильоту. Окрім Японії, відвідали у Сінгапурі парк розваг Universal Studio, сінгапурський зоопарк та шоу дерев. На зворотному шляху за пів дня встигли покупатися на сінгапурському пляжі та відвідати висячі сади, не пропустивши головні локації в самому аеропорту. В еміратах повноцінно подивилися Абу-Дабі відвідавши мечеть Шейха Заїда, а в Дубаях окрім самої Бурдж Халіфи охопили старе місто та Дубай Маріну. Ну і звісно прогулянка по Кишеневу, але то на фоні маршруту вже дрібниці. Безумовно Експо 2025 в Японії додав нам всім фарб у життя і у незабутнє літо 2025.
Відео