Дубровнік

Минулого разу коли ми були в іншій частині Хорватії, то були свідками повільного трафіку на дорогах, від ідеї їхати у Дубровнік ми відмовилися з фразою “Краще дочекаємося, коли туди почне літати літак”. Тож як все і планувалося – дочекалися і полетіли😊
Паралельно нашій історії із очікуванням на дешеві квитки, у Дашиної сестри розвивався сюжет зі спробою відправитися у тур до Європи із подругою. На жаль для подруги, вона передумала летіти, а ось на щастя для Ані, ми їй запропонували полетіти з нами, бо ніщо не може бути гіршого у туристичному турі, як провалені сподівання на подорож. Мені здається, Аня мені скинула фото паспорта ще швидше ніж я її попросив це зробити. Оце дійсно турист готовий вирушати в подорож. Далі ми зустрілися у Кракові і спокійно чекали вечірній виліт. Але як у кращому жанрі фільму “Сам удома”, ми помітили, що наша безкоштовна лаунж зона в аеропорту через годину закриється, тож за 5 хвилин зібралися і погнали на таксі. Навіть посуд залишили на столі. В цілому у нас таке експрес збирання за подорожі було тільки одного разу до цього, ми якось на літак у Єгипет так поспішали. Коли ми стрімголов дісталися аеропорту то в лаунж зоні нам повідомили, що вона працює ще три години, а той розклад онлайн був помилковим. Тепер ми готові починати подорож!

У Дубровнік ми прилетіли майже опівночі, місто нас зустріло щирою зливою. Було добре зрозуміло, що Хорватії на нас води не шкода! Таксі якось зовсім до нас не поспішали їхати, тож я вже боявся, що ми тут світанок ще зустрінемо. Звісно по 10 євро під зливою можна було поїхати кудись на автобусі, але таксі і дешевше і одразу в апартаменти, якщо приїде. На щастя, воно таки приїхало за нами. Тепер треба знайти апартаменти, в локації вказано, що орієнтир зупинки це синє авто на парковці. Цікаво, що те авто нас дочекалося, бо наступного дня його вже не було. У нас були розкішні двокімнатні апартаменти в дуже затишному місці та й сусіди були незвичайно тихими. З самого ранку ми дізналися секрет тихих сусідів, в притул до вікна було кладовище, таке невеличке та затишне. Хоча наступної ночі там було доволі шумно, спочатку закричала кицька, чомусь вираженим чоловічим голосом, а потім таке враження, що хтось спіткнувся і впав. Не знав, що там вночі настільки бурхливе життя. Але ми не за цим сюди приїхали. Поснідали, Аня набрала із собою термос кави і можна починати маршрут.

Місто зустріло нас крутими схилами із красивим темно-блакитним морем. Хоч погода була ясною, море показувало нам усю свою потужність. Краса – не те слово. Я собі Дубровнік так приблизно і уявляв, тож він не підвів. Ми просувалися в сторону центра зазираючи в усі парки, огладки і фортеці по дорозі. Тепер оглянемо саме старе місто, не дарма ж тут знімали Гру престолів. Невже ми нарешті побачимо справжніх драконів після стількох років подорожей?

Але ні, останній дракон, схоже, давно полетів звідси, наразі можна купити тільки пластмасових у сувенірних лавках за усі гроші світу. В цілому, для порівняння цін, Дубровнік настільки дороге місто, що тут кожен раз треба за щось платити усі гроші світу. Хочеш купити футболку – усі гроші світу, хочеш на мур вилізти – усі гроші світу, те саме стосується й платного туалету. Тож у подорож краще брати не одну пачку усіх грошей світу. Я, до речі, ходив у тематичній футболці, яку Аня для мене купила в Україні. В цілому у мене склалося враження, щоб топ три дорогих частини світу: це Ісландія, Швейцарія і Дубровнік.

Але, якщо у вас апартаменти зі своєю кухнею то вам не варто переживати за те, що доведеться їсти піцу Маргаріту за всі гроші світу) Погуляли старовинними вуличками міста, вони тут прямо еталонні, щедро вмилися хвилею моря, яка нас накрила на пірсі. Ну що ж, море не дуже холодне, можна й поплавати спробувати. Але спочатку дізнаємося, як дістатися до острова Локрум. Нам повідомили, що сьогодні туди не можна, бо приїхав сам президент України! Ми вже не вперше прилітаємо разом із президентами України в якесь місто, схоже вони так само класно полюють на акційні квитки, або стежать за нашими маршрутами. Ну добре, пішли тоді пообідаємо в місцевій пекарні, а в сусідньому магазинчику можна взяти смачненьке капучино. Але сталося несподіване, прямо при мені працівниця звільнила кавомашину. Тобто прямо так їй і сказала, коли замість лате я отримав велику склянку молочної пінки. Тепер додамо туди кави з термоса Ані і вийде справжнє лате. Далі була трапеза на березі моря, але сонце смажило з такою силою, що борек в руках починав шкварчати. Так, побігли купатися у те бурхливе морько. Вода фантастичного кольору, доволі прохолодна.

Але море само вирішувало чи будеш ти купатися, варто було тільки зайти по коліно, як гігантська хвиля робила свою справу і затягувала усіх допитливих до себе. Купатися було радісно і весело, щоправда у мене була трошки зламана одна рука, але ж не зупинить це зухвалого туриста! Тепер треба було обмитися під душиком із прісною водою. Душ включається тільки якщо в нього кинути п’ятдесят центів. Далі можна було спостерігати сцену, як помитися чотирьом людям одночасно під одним душем за 50 центів. Було як мінімум дуже весело і навіть води вистачило. Після холодного моря ми були бадьорими і свіжими – можна і на гору залізти, он як раз поруч прямо величезна, як ми любимо. Тож мерщій.

Ото звісно мінус подорожувати із нами, бо любиш-не-любиш гори, а доведеться лізти, бо ми їх завжди знайдемо. Із плюсів підйому по дорозі ріс гранат, із мінусів, він був ще не стиглий і кислий. На середині підйому ми зустріли жінку, яка спускалася. Вона сказала, що доки піднімалася, то впала і передумала підніматися. Та й взагалі скоро сонце сяде. Я подивився на сонце, яке здається найближчі два тижні загалі сідати не збирається і буде випалювати нас спекою, дивно, але продовжимо маршрут. Підйом в спеку виявився не настільки пекельним як ми очікували, тепер тільки знайти б де набрати води. А он і закритий ресторан із умивальником. “Але ж там немає ручки на крані!” схвильовано сказала Даша. “Це не проблема для справжнього інженера!” – сказав я і, на щастя, знайшов ручку, що валялася поруч. А ось відсутність води у самих трубах виявилася проблемою для інженера. Поруч проходила місцева жінка і запитала, чим може нам допомогти?

“Води!”, “А немає на жаль!”. О це так поворот, із нашого досвіду ми знаходили воду абсолютно всюди коли вона потрібна. Була навіть історія, коли далеко в карпатських горах здавалося, що води вже не буде, то раптом ми зустріли нашу куму, яка чомусь в цей день опинилася в тих самих горах, в тому самому місці в Карпатах. Зустріч була неочікуваною, але у неї як раз була вода. А тепер ми в Хорватії, а де ж наша кума, коли вона так нам потрібна? “Дивіться!” – за парканом закинутого будинку на відстані витягнутої руки стояв великий склад пляшок питної води, їх там було кілька сотень, не менше. Але ж вони не наші, ми ж не можемо просто взяти їх. В цей момент, жінка, що з нами спілкувалася хвилин п’ять тому, повернулася, зайшла на територію цього будинку і видала нам по пляшці води. В цей момент я зрозумів, що у когось із нас розкрито секрет суперсили. Якась суперсила є у кожної людини, але вона проявляється у чомусь несуттєвому, але дуже зручному. У мене або Даші це вода, яка з’являється в дуже потрібний момент, у маминої Даші – завжди ламається або запізнюється її транспорт. Вона сама про це казала, але ніяк не збагну, у чому винні усі інші люди в тому транспорті.

У Дашиної сестри схоже суперсила попадати у дешеві тури. У кінці маршруту на горі був ресторанчик із панорамним видом і навіть сходинки для тих, хто хоче ще вище вилізти! Як на мане, найгірше що є у туристичному житті це сходи, та ще й в горах. Сходи це мій запеклий давній ворог! Ми досягли вершини, ми молодці, можемо йти донизу. А то ж сонце й дійсно колись має сісти. Ще й в маркет на закупи треба встигнути. Як же добре, що вночі не видно кладовища за вікнами! Але чомусь звідти тягне сигаретним димом, хтось там вирішив перекурити.
Кожен ранок у нас починався із групового прокидання о шостій ранку. Біля кладовища є церква, яка чомусь о шостій ранку дуже гучно б’є чимось металевим об якусь рейку. Можливо навіть черпаком, але за що вони так? Я колись описував що хорвати в деяких регіонах доволі злі люди, і схоже я наблизився до розгадки. Як би за ті чотири дні самому не озвіріти. Ще хтось вночі на кладовищі щось у машину загружав. Ми поснідали на нашій терасі і почали черговий сонячний день, сьогодні ми пішли розвідувати що тут в протилежній стороні від центру, у Лападі.

Тут є і парк і звісно ж гора! Невеличка, але достатньо. Це якийсь трохи вертикальний парк виходить. Із плюсів це панорами на безмежне блакитне море. Море нас манило всіма силами, ще й спека від підйому додавала бажання залізти в воду. Ну добре-добре, йдемо вниз купатися!

Щоправда треба було обрати, або красива водичка із крижаним вітром, або звичайна, але без вітру. Демократія – сила, довелося купатися у звичайній водичці. Взагалі цікаво, я не думав, що в цьому році ще покупаюся, а тут привалило так.

Тепер можна прогулятися по променаду вздовж моря і повертатися додому на обід, на щастя, таксі в цій країні не дорогі якщо нас четверо. Ще й на робочу нараду як раз встигну. Чому ж це таксі не їде саме тоді коли це так треба. Ще й нарада це персональне знайомство з одним із нових менеджерів. Знав би, відпустку на цю подорож взяв би))) Але для мене ворк енд тревел це вже цілий стиль життя. Можу вже лекції на цю тему читати.

До наради хвилина, а таксі навіть на горизонті немає. Ну ок, почнемо. Я привітав нову колегу і запитав, чи подобається їй живий фон який я ретельно підібрав для наради. На фоні був паркан увитий живими рослинами, арка та чорна кицька, що дрімала на стовпі. Кицька почувши, що під її лапами проклали телеміст із Фінляндією вирішила піти з нашої компанії. Менеджер дійсно оцінила який я спеціально для мітинга підібрав мальовничий куточок. У нових менеджерів якийсь нюх на мій ворк енд тревел, коли мені минулого разу подзвонив новий СЕО компанії щоб познайомитися, то на нього чекав фон у вигляді музея Ататюрка із рудою кицькою у мене на руках, що твердо вирішила бути з нами на нараді. СЕО тоді відмітив, що йому розповідали, що я позитивна людина і під час знайомства він в цьому дуже переконався. Менше пощастило із фоном моєму технічному директору, що подзвонив мені коли я волонтерив для поляків на складі. Коли я включив камеру, то помітив, що не зняв робочу форму, на що далі було логічне питання “Ти що там регулювальником доріг підпрацьовуєш?))) Але не вистачає спеціальних смужечок” і віддалив камеру і продемонстрував що всі смужечки на одязі на місці, тож все під контролем. Волонтерство то святе.

А тим часом ми приїхали додому, і я знову включив камеру продовжуючи розмовляти із новою колегою. На цей раз на фоні були мотузки для одягу і тераса, я настільки захопливо вводив її в курс справи, що заплутався рукою в мотузках. Вважаю, що знайомство пройшло добре. Після мітингу на проекті мені написали, що не вистачає розробників і запитали чи не міг би я закрити задачу по розробці. Трохи не планував з телефона займатися ще й розробкою, але ж я інженер! Звісно можу, все можу! Ясна річ, що можна було б із собою взяти ноутбук, але як показав досвід, з телефона за 8000 грн (300$ по курсу на момент купівлі) можна зробити дуже велику кількість робочих задач, ви навіть не уявляєте наскільки велику, головне все правильно налаштувати. Щоправда, як писати код я ще не придумав. За годину мені написав розробник, чи не проти я якщо він спробує виконати задачу. Ну що ж, так і бути, тільки заради тебе я не проти! (Фух, баба з возу!) Навіть штучний інтелект не довелося підключати, щоб придумував мені як з телефона писати код))) Другу половину дня ми присвятили черговому променаду у Лападі.

Ввечері я вирішив видалити зайві групи на фейсбуці і в одній групі помітив, що у сонця зараз високий пік активності. Скачав додаток із прогнозами сяйва і побачив що зараз сяє уся верхня частина Європи. Скажімо так, усе, що вище Хорватії))) Визирнув про всяк випадок на двір – якісні щільні хмари. Напишу друзям в чати. Перші фото нам прийшли з Гданська, там зараз була аврора у всій своїй красі. Трохи пізніше відписалася Аліна з Осло, як прочитала про можливість сяйва, так серед ночі поїхала на трамваях за місто на озеро і там на неї чекала також аврора. Як корисно іноді почистити зайві групи в соціальних мережах.

Острів Лопуд

Є два правила у подорожах. Якщо є гора – треба залізти, якщо острови – сплавати на них. Сьогодні у нас острівний день. Крім старого міста в Дубровніку є інший пірс, звідки відправляються пороми по ціні громадського транспорту. Бо в старому місті тільки за всі гроші світу був кораблик. Взагалі виходить жити треба не обов’язково біля старого міста, бо об’єктивно там погуляти пів дня за всю подорож в самий раз. Все інше знаходиться за його стінами. Приблизно за годинку ми висадилися на острові. І як в кращих жанрах, цей острів теж мав доволі високу гору. Тож вьйо на трекінг!

Острови це завжди весело, шкода, немає по дорозі чогось їстівного, бо в околицях Дубровніка час від часу попадалися суничні дерева. Чесно кажучи таку гірську подорож я і сам не очікував, не кажучи про Аню, яка взагалі не фанат гір. Хоча 30 000 кроків на день включаючи гори із нами кожен день робила. Чергову підкорену гору ми святкували піцою у ресторанчику на берегу моря.

З самого ранку ми планували подивитися два острова, але перший у нас зайняв пів дня. Тож демократично вирішили повертатися в Дубровнік. Доки пливли на кораблику, він підплив до наступного острову. Я не зміг втриматися і сказав Даші, що я не можу морально пропускати острови, що були заплановані. Даша теж вже трохи перепочила і сказала, що не проти. Термінова нарада показала, що Аня з Мишком радо дочекаються нас у Дубровніку. Стій капітане, не відпливай будь-ласка, ми вирішили висадитися! Хоч пором зворотній ще буде?)

Острів Колочеп

Пором начебто має бути за кілька годин. Тепер ми вдвох на маршруті. Заховали речі в кущі і полізли підкорювати нові вершини, в нагороду за нашу невтомність нас зустріло гранатове дерево зі стиглим солодким гранатом.

Такого солодкого гранату ще ніколи не їв, можливо через те, що сам його здобув! Острів виявився трохи довшим ніж ми очікували, тож довелося тримати гарний темп, краса цього острова в його кручах. Тут в прямому сенсі урвища і в деяких місцях треба обережненько балансувати.

Але звісно, якщо гори то не ваше, то приємна водичка на бережку на вас завжди чекає.

Перше полювання на комету

Як сказала наша подруга Аня – Андрій явно трохи помішаний на космосі. І в цьому щось є. У мене на телефоні спрацювало ще кілька днів тому нагадування не пропустити комету, яку відкрили вченні минулого року. За прогнозами вона має стати видимою в цих числах. Пам’ятаю, як ми з Дашею полювали в ковідному 2020-му році з пожежної вежі, серед лісу, на комету Neowise, а колись задовго до того, в 90-х роках, бачив свою першу комету. І ось ми знову на полюванні. В інтернеті багато астрономічних додатків, тож під час полювання хоча б знаєш приблизний напрямок куди дивитися. Комета кожен день зміщується в сторону ночі приблизно на 17 хвилин. Сьогодні вона доволі близько до сонця, що заходить, але будемо пробувати. З корабля комету я ще не полював. Головна проблема першого полювання, ти не знаєш де точно вона і наскільки вона яскрава. Можливо її буде видно тільки бічним зором. Або навпаки щоб побачити треба певний час дивитися саме в правильну точку. На жаль, перша спроба провалилася. Сподіваюся, хмари завтра нам дозволять повторити полювання.

Цавтат та околиці

Ніколи б не подумав, що в околицях Дубровніка стільки локацій. Ми поїхали дивитися міста у напрямку Чорногорії. По туристичному хорошому закону там одразу групка приємних містечок. Перше, що ми зробили по приїзду, пішли накупили собі буреків та інших смаколиків. Тепер треба прогулятися по хорватським напів хвойним паркам нагуляти апетит. Крута фішка цих країн це хвойні дерева над морем, мені здається це ідеальне поєднання краси природи. Як нагуляли апетит можна йти трапезувати на берегу цієї ідилії.

Трапези на набережних це окремий ритуал в подорожах, мабуть люди, що в ресторанах сидять на вулиці отримують таке ж задоволення, як ми від трапез на набережній. Під час трапези я зробив добру справу виловивши пакетик з моря, підняв трохи екорівень нашої планети. Правда виловлювання пакетика ледве не коштувало падінням у воду, але ж не може бути такої лажі під час доброї справи. Від того, що ми трапезували із видом на красиву водичку, захотілося бігти плавати. Тож був повністю закритий челендж “ані дня без купання”, водичка в Хорватії суперська, заради такої води сюди варто прилітати, і тепер ми як офіційні експерти по узбережжю Хорватії можемо сказати, що лідер по красі води – Макарська.

Там багато поруч курортів і всі класні. Від Цавтату ми переїхали місцевим автобусом до Млини, а звідти був трекінг по узбережжю через Сребрено до Купарі. На мою думку, ці невеликі містечка ідеально розташовані для прогулянок вздовж моря. Колись це, схоже, були великі курорти із потужним Гранд Готелем, але тепер, гуляючи вздовж закинутих готелів-велетнів можна тільки уявляти красу та велич минулого століття. Штучний інтелект нам одразу згенерував бачення того, як мало виглядати це місце під час свого розквіту. Час близився до заходу сонця, а значить попереду друга спроба полювання на комету.

Друге полювання на комету

Даша, Аня та Мишко вирішили їхати в Дубровнік, гуляти по старому місту, я визвався бути мисливцем і пішов у Млини, де я бачив велику відкриту панораму у сторону заходу сонця. Коли я дійшов, то помітив що сонце все-таки сідає за гори, тож вскочив в автобус і поїхав в сторону Дубровніка. Даша мені скинула локацію, де в горах проїжджав автобус і було гарно видно захід. Там я і вийшов. Тепер інтригуюче очікування. Поруч сиділа пара і милувалася красивим заходом сонця, навіть камеру приготували на штативі. Але як з’ясувалися, про комету вони не знали, то вони сиділи випадково. Треба було максимально точно відкалібрувати астрономічну програму, бо похибка є через різницю розмірів телефона та обрію. Я навів на місяць і вирахував приблизне зміщення. Тепер я максимально розумію, де мусить бути комета. Як на зло, смугасті хмарки почали затягувати горизонт. З рекомендації по фотографуванню цієї комети я вичитав, що iso камери має бути приблизно 600. Я виставив його на телефоні і побачив сильне засвічення екрана, значить око ще не повинно бачити комету. Як тільки картинка стане хорошою при такому iso, тоді можна більш ретельно шукати очами. Час йшов доволі швидко і вже почало зовсім темніти. Картинка в камері вже була добра, без засвічення. Комето, де ж ти? Все ще й ускладнюється тим, що я один з перших, хто вийшов на полювання і ніде немає інформації чи вдалося її взагалі побачити. Я наробив ряд знімків, але марно, на камері не видно. Будемо далі перебирати по міліметрам небо очима. Як не дивно, за ці 20 хвилин неодноразово очам ввижалася комета, чомусь мозок намагається її домалювати. Але он вона вже є насправді!!! Я побачив!!! Вона як раз рухалася в сторону хмаринок, добре хоч встиг вполювати, дуже бліда. Наша друга частина команди була в місті, там, на жаль, було забагато світла навкруги і не видно було навіть орієнтирів зірок. Але я вже молодець! Комету ще буде видно як мінімум протягом тижня, завтра повернемося додому і можна починати нове полювання. Життя – непередбачувана штука, лише чотири роки тому ми спостерігали комету в Києві, і тоді було чітке бачення майбутнього. Наразі ми спостерігаємо її в Хорватії і теперішнє і майбутнє кардинально відрізняється від усього нашого бачення. Це як паралельний світ, я все ще так само працюю, маю ті ж самі вподобання, подорожі, але навколо все інше і ніколи вже не буде таким, як було раніше. Чи засмучує мене цей факт? Як не дивно, ані краплі, просто живемо тепер інше цікаве життя у новому для нас світі.

Вроцлав

Зворотна дорога у нас була через Вроцлав. Ми собі заклали пів дня між автобусом та літаком, в оригіналі ми мали гуляти по сонячному центру, але у погоди на нас були інші плани. Даша усе майстерно взяла в свої руки і сказала, що від холоду та дощу ми легко сховаємося у вроцлавському океанаріумі, що знаходиться на території зоопарку. Оскільки за камери зберігання у зоопарку треба було заплатити чимало грошей, тож ми скористалися перевіреним способом – хованням речей у кущах, правда у зоопарку це було вперше. Але нічим не відрізнялося від ховання речей у дикій природі, щоправда, тут вищий шанс, що їх з’їсть якийсь шархан. Зоопарк і океанаріум ми зацінили, він майже такий класний, як у нас безкоштовний акваріум у Оушен Плазі в Києві😊 Але без жартів, якщо непогода, то океанаріум – топчик рішення. Тепер треба було сісти на фліксбас, але він схоже зламався і затримка вже світилася годинами, що наростали. Можна було б панікувати, але ми в рідних краях, та ще й сонце вийшло. Тож у нас була додаткова кількагодинна прогулянка по паркам міста. Потім прийшла пропозиція обрати інший автобус і ми швиденько відкоригували собі маршрут. Вже наступного дня ми всі разом успішно вполювали комету з краківського кургана Кракуса.

Подорож до Хорватії

Хорватія… На цю подорож я чекав десь років дванадцять. Все що я знав про країну – там є Плитвицькі озера. Вони мене вабили, я мріяв про них. А потім Хорватія оголосила, що увійшла в ЄС і стала для нас візовою. А ще до цієї країни не можна було дешево долетіти з Києва. Тож подорож до Хорватії була відкладена на невизначений термін, що по факту склав понад десять років. Пройшло десятиліття, часи сильно змінилися, тепер у нас і безвіз з Європою і в Києві ми на жаль більше не живемо. Часи змінюються, любов до одного з сенсів життя — подорожей залишається. Нарешті Хорватія увійшла не тільки в ЄС, а вже й в Шенген, тож авіасполучення тепер ще й по лоукост-тарифах. Полетіли здійснювати мою давню мрію!


За декілька днів до подорожі ми всією родиною дружно захворіли якоюсь невідомою хворобою. Ну як невідомою, ще рік тому можна було просто сказати “Ми захворіли на ковід”, а тепер, коли нарешті ковіду немає, повернулися й звичайні грипи. Два останніх дні перед вильотом ми максимально лежали, дивились фільми, грали в ігри. Максимально давали організму відпочити. Настав час, вперед!!!


Ми прилетіли в аеропорт біля Спліту. До Спліту менш як десять кілометрів, але перше й головне правило Хорватії – автобус ніколи не буде їхати менше ніж годину, навіть якщо всього дев’ять кілометрів. Звучить абсурдно?) Але це не перебільшення. Одразу має сенс сказати два факти про Хорватію. Перший — це те, що в цій країні неймовірно красиве море. Воно настільки красиве, що дійсно можна вибачити другий факт про країну. Другий факт – Хорватія, це країна що розвивається.

Тут багато де не працює картка, проїзд на міжміському автобусі коштує дорожче за авіаквитки, а в деяких містах країни, наприклад в Спліті, в ресторанах працюють настільки злі офіціанти, що коли ти просиш меню, боїшся, що він тобі замість цього дасть в око, або ще гірше – засуне тобі кудись те меню. Я не знаю, що це за дивний феномен. Але, наприклад в Місті Трогір, що в 30 км від Спліту, тебе офіціанти готові на руках носити просто за те, що ти з ними привітався. Ми провели умовну межу між добрими та злими хорватами, вона проходить десь вертикально по аеропорту в Спліті.

Але нагадую, коли ви побачите красу моря, то всі ті злі хорвати відійдуть на другий план. Ще одна особливість країни, до якої треба звикнути: або ви живете десь в одному місті біля моря, або ви вирішили подивитися країну і проведете в автобусах половину свого життя, які замість обіцяних двох годин за розкладом можуть їхати до 50 років. Але нам пощастило, всього 3,5 години.

Тепер ви знаєте головні складності подорожі, тож можемо опустити ці факти і насолоджуватись морем!
Найкрасивіший курорт – Макарська. Тож з нього і варто починати. Але поки що у нас кількагодинна пересадка у Спліті. Бо ці дев’ять кілометрів дороги від аеропорту важкувато пройшли. В Спліті непогано: затишні вулички, чудовий гірський парк, злі хорватці і смачна кава в кафешках. Як для пересадки саме те. По факту, це портове місто і точно не курорт, за яким ми приїхали.

Макарська

Ми заселилися в наші апартаменти, привітна хазяйка зустрічала нас на подвір’ї і поцікавилася, а чому наша дитина не в школі?) Це було дуже миле запитання, господарі помешкань тут ставляться до туристів як до своїх дуже давніх друзів. І кожне заселення тут дійсно гостинне і приємне.

Це був вересневий оксамитовий сезон, небо було ясне, на вулиці тепло. Але чомусь вітер, немов на Юпітері. Дуло так, що у мене навіть каву зі стаканчика видувало.

Над морем час від часу майорів серпанок. Але ж яке красиве море! Весь другий день ми присвятили подорожі по нескінченній набережній від Макарської до Брели.

Пляжі тут як на підбір, один красивіший за інший. В походах вздовж моря приємно те, що в будь-який момент можна залізти в воду, остудитися і піти далі. Вода місцями була настільки красивого кольору, що ми проводили незаплановане купання.

Чи вразило нас море? Дуже! За цей день ми пройшли дуже багато пляжами, а коли втомилися, то просто сіли на автобус і повернулися в Макарську. В самій Макарській є один мінус, вдень майже всі ресторани одночасно зачиняються на сієсту, і це дуже дивно, бо в сусідніх містах в ресторанах дивувалися коли ми серед дня запитували чи відкриті вони.

Як ви вже знаєте, одна із наших улюблених розваг на морі, це покататися на кораблику. І якщо в Туреччині за символічні гроші ми брали в оренду цілий корабель разом з капітаном, то тут за вартістю авіалайнера тебе повезуть у великій групі на кілька сусідніх островів із платними барами.

Тож записуйте лайфхак. Берете квитки на пором (15 євро з нашої родини в одну сторону) на сусідній острів, а на зворотний пором беріть квитки так, щоб потрапити на захід сонця. Буде такий собі сансет тур! Тож розпочинаємо ще більш красивий другий день.

Острів Сумартін

Ми планували спочатку приплисти сюди лише на півтори години. Але вже підпливаючи до острова по кольору водички і вигляду містечка було зрозуміло, що ми в принципі не дуже то й поспішаємо.

Острів чимось віддалено нагадує італійський Капрі. Весь день ваш буде складатися із мальдівської водички та смаколиків у ресторанах.

Пляжів тут стільки, що можна знайти собі навіть свій особистий. Мені чесно кажучи на материк і не хотілося повертатися. Що ще для щастя треба, як не сонце та яскраве тепле морько? Ще треба трекінгові маршрути! На наше щастя, цей острів ще й великого розміру, тож із трекінгом було також все добре.

На зворотному шляху у нас був сансет круїз. А в готелі коктейль паті. У нас є фішка для довгих подорожей.

Це купити в перший день в країні місцевий лікер і вся подорож буде потім асоціюватися зі смаком лікеру. В Хорватії це був вишневий лікер на основі вина.

Ще й в лідлі сік дволітровий продавався за півтора євро. Тож кожний вечір в Макарській у нас було міні свято.

Оміш

Місто в Хорватії з категорії маст сі. Воно просто неймовірно вписалося в місцеві гори. А гори в цій країні будуть нескінченно радувати ваше око уздовж усієї Макарської Рив’єри. По-перше, вони дуже високі, а по-друге, на них не треба лізти.

Ці два факти кожен день мені підіймали настрій. Нам треба за сьогодні доїхати у Плитвице. Оміш як раз допоможе заповнити частину маршруту. Тут є замок, який дуже влучно розташувався над містом. По правді, тут треба тільки піднятися на замок та прогулятися вздовж річки, але ж як же тут це все красиво виглядає.

А враховуючи той факт, що далі ми проведемо весь день до ночі в автобусах, то з міста їхати взагалі не хотілося. Але треба їхати на озера. У нас ще була по дорозі зупинка у Спліті, але через непривітність Спліта, я його викинув з опису подорожі. Тож їхали ми у Плитвице.

Плитвицькі озера

Автобус, на щастя, був комфортний — двоповерховий фліксбас. Але ж як же ж довго він їхав. І найгірше, що в Плитвице вже не буде працювати супермаркет. Тож їжу завтра з собою на озера особливо не візьмеш. Але як виявилося пізніше, то і при відкритому супермаркеті, все що ти можеш взяти з собою на озера – алкоголь, крекер і можливо пачку чипсів, а щоб не було сумно – сувенірну книгу про озера. Це в принципі весь асортимент місцевих маркетів. Коли серед глухої ночі автобус відкрив двері серед дрімучого лісу, перша думка, що промайнула в голові “Я туди не піду”. А з іншої сторони я був настільки вже голодним, що міг би з легкістю з’їсти дикого ведмедя. Але на щастя гугл показував, що серед суцільної темряви буде розкішний відкритий ресторан з високим рейтингом. І, як не дивно, через 10 хвилин ми сиділи в розкішному ресторані з високим рейтингом) Підійшов офіціант і дуже люб’язно запитав, що ми бажаємо. Я від несподіванки почав перевіряти GPS, чи не виїхали ми за кордон Хорватії?! Невже це та сама країна і при зустрічі з офіціантом ти не очікуєш, що він тебе зненацька штрикне виделкою??? Як я писав вище, ми перетнули кордон люб’язності, що проходить строго по аеропорту Спліта. Тож усі подальші комунікації в ресторанах будуть максимально приємними.

Ще зранку я не хотів їхати з Оміша, а тепер не хочу з цього ресторану. Наїлись хорватської кухні – тепер можна в готель. Готель наш по класиці жанру був розташований на іншій галявині дрімучого лісу. Ми виглядали як персонажі в червоній шапочці, тільки на щастя без пиріжків і вовка. Зате небо дуже зоряне. Коли ми через 15 хвилин нарешті дійшли до поселення, то з одного з будинків на нас почали гавкати собаки, вони не очікували, що серед ночі хтось з лісу вилізе. Ще було чутно, що з будинку гавкає собака меншого розміру, вона вирішила не ризикувати. Потім почали виходити люди, подивитися, що відбувається. Такої розваги тут, схоже, давно не було. Хазяйка нас радісно зустріла і заселила. І знову нас заселили із такою гостинністю, начебто цілий день тільки нас і чекали. Потім ми ще зробили коротенький вихід на нічні зорі і пішли спати — набиратися сил. Це село просто ідеальне для знімання такого хоррору як “Ресторан на краю дрімучого лісу”, чи “Помста червоної шапки”.

А ось ранок почався як у фільмі-казці. Недалеко від нашого вікна прийшов олень. А десь далі гуляли його друзі. І все це на фоні світанку. А знаєте, зранку цей ліс виглядає не так вбивчо! Вперед на озера!

“У вас квитки не на ті дати!”. Упс, це ж треба. Минулий раз подібний фейл був майже десять років тому, схоже старіємо, втрачаємо пильність. Тепер цікаво на які ж дати квитки. “На вчорашні”. Є дві новини, хороша в тому, що адміністратор може перевірити, що квитки не використані та виправити дату, а друга новина, що зараз сьома ранку і адміністратор ще мінімум годину буде солоденько спати. Але знову таки персонал був настільки привітний, що почалося здаватися, що нас тролять через те, що ми приїхали до них з Макарської, де злі хорвати. Через годину адміністратор прокинувся. І на щастя, він точно був не з Макарської і нам виправили дату. Тепер можна починати. Ми обрали найдовший маршрут вздовж усіх озер та водоспадів.

По дорозі був кораблик по мальовничому великому озеру. Але скажу вам так, якщо ви вже бачили в житті великі водоспади та, наприклад польське “Морське око”, вау ефекту від озер ви не отримаєте.

Озера дійсно красиві, але не на 40 євро з людини і з дуже довгою дорогою. Я був радий тому, що закрив дуже давню свою мрію, я про ці озера мріяв ще до початку наших подорожей. І відчуття здійсненої мрії мені надавало крила.

А ось для тих, у кого не було такої мрії, я б радив в сонячну літню погоду потрапити на Морське Око та Чорний Став у Польщі. Ці два озера поруч, дістатися до них можна від Закопаного. Якщо починати маршрут з Кракова, то можна за повний день виконати програму і повернутися в Краків.

На озерах ми провели майже увесь день, побували на всіх стежках і навіть вилізли на недобудовану оглядку. Вона була в процесі будівництва, тож довелося лізти по риштуванню.

А ще на зворотному шляху на нас чекала екзотична пригода. Я в останній момент помітив, що Даша зараз наступить на живу змію. На щастя реакція не підвела і я щосили штовхнув Дашу вперед. На питання “Що відбувається?” я крикнув: “Просто біжи!”.

У змії схоже стрес був ще той, вона зі швидкістю світла розчинилася десь в камінні. Мишко з Дашею на мене здивовано дивилися, бо окрім мене цю змію так ніхто і не побачив. Находилися на озерах так, що настав рідкісний момент, коли ноги сказали мені, що більше вони нікуди не підуть. Довелося шкандибати до ресторану.

Задар

До Задару їхати всього кілька хорватських годин. На автовокзалі буде перше визначне місце – МакДональдз, в якому продається біг тейсті. Це нова країна, тож відмітитися в макдаці треба обов’язково, плюс ще й біг тейсті продається, що наразі нам недоступний.

Сам Задар чомусь дуже схожий на Румунію. При чому він настільки схожий, що коли ми сиділи в парку Даша запитала “А ось уяви що ти не знаєш, яка ця країна, щоб ти…” Я не дослухавши питання відповів “Подумав би що я в Румунії”. Даша думала так само, але цікавий факт, в Румунії Даша не була.

Хазяйка нам прислала повідомлення що ключі в середині апартаментів, тож можемо йти заселятися. Житло, як завжди в цій країні, на 10 з 10. Тут було все, а в холодильнику на нас чекали сливи та яблука. До речі, в Макарській були макарони, ми їх успішно з’їли, зате їм залишили половину пляшки лікеру. Проте помітили, що поцупили випадково у них прищіпку, зате забули у них ромашковий чай. Тож обмін пройшов повноцінний. Побігли скоріше вивчати місцеві пляжі та старе місто! Водичка на пляжах непогана, але не Макарська Рив’єра. Але те що тут є з крутого – вишка для стрибків у воду. Мишко не роздумуючи стрибнув з п’яти метрів і запитав мене “Тато, а ти ж будеш стрибати з десяти?”. Я дуже люблю стрибки в воду. Колись навіть був найуспішнішим стрибунцем у групі спортивного плавання. Але є проблема, у мене все ще зламані руки. Плавати я можу вільно, а ось зі стрибками є нюанс. Я не зможу балансувати рівновагу, оскільки треба тримати руки вертикально вгору, щоб не доламати їх об воду. Але ж мене не зупинило падіння з велосипеда від катання на велосипеді, так і перед вишкою я не зміг втриматися. Єдине що – інстинкт самозбереження з кожним роком все краще працює. Я заліз на верхівку і від погляду вниз у мене в прямому сенсі перехопило подих. Даша на мене дивилася в очікуванні, що буде далі. Але я вирішив, що якщо стрибну в цю секунду, то задихнуся. Це при тому, що у мене ніколи не було страху висоти.

Так, четвертий десяток років дає про себе знати. Заспокоїв дихання і вперед, в політ! Скажімо так, з велосипеда кілька років тому я летів довше. Без рук стрибати виявилося доволі боляче. Але ж герой! А може просто божевільний. Але хто любить воду – мене зрозуміє. На щастя, стрибки пройшли без травм. Травма, як не дивно, чекала Мишка на пляжному душі, де було доволі слизько. Ну головне, що не на вишці. Тепер можна йти у старе місто, перевіряти які дива воно для нас має. Готовий побитися об заклад, якщо ви колись чули наживо орган, то для вас грала людина. Але ж кого цим здивуєш? Так ось, в Хорватії на органі навчили грати море! Тож ми пішли слухати морський концерт. А, так, старе місто доволі прикольне, але ж ви розумієте, що на фоні морського органа розповідати про місто вже буде не так цікаво. Ще неподалік від органа розташований “Привіт Сонцю”.

Це гігантська сонячна батарея що вдень заряджається, а вночі перетворюється на великий кольоровий танцмайданчик. Поруч ще є два менших “привіти”. Тож якщо ви послухали морський орган вдень, поверніться сюди ще увечері, подивитися як усе сяє.

Між цими двома візитами як раз можна добре повечеряти в одному з місцевих ресторанів перепробувавши головні страви хорватської кухні, плескавіцу та чевапи.

Шибеник

Неочікуваним містом цієї подорожі був Шибеник. Доки ми їхали до Трогіра, водій оголосив зупинку на 35 хвилин в невеличкому місті. По карті місто як раз виглядало, щоб погуляти пів години. Вогнина! Мишко залишився спати в автобусі. Містечко, миле, пречудове, ми навіть зайшли і трошки послухали хор в церкві. І навіть пошкодували, що не запланували тут зупинку на більший проміжок часу. Коли перед від’їздом повернулися в автобус, то на сидінні біля Мишка чомусь сиділа інша жінка прямо на його кепці. Жінка почала щось доводити на тему, що насправді вона тут має сидіти, бо хтось десь зайняв її місце, але після питання “Чому вона вирішила сісти до чужої дитини?)”, жінка все ж таки погодилася, що щось тут не те))))

Трогір

Це курортне місто ідеально розташовано – всього в 9 хорватських хвилинах автобусом від аеропорту. Тут просто пречудове туристичне місто, хоча і невеличке, але його неможливо не полюбити, за містом через міст є великий острів із купою пляжів.

Можна собі взагалі зробити лайтову подорож, береш квитки до Спліту, живеш на острові біля Трогіру. Там є дійсно смачний ресторан з добрими порціями, красива водичка і магазини з морозивом.

Острів прямо самодостатній в цьому плані. Це був вихідний день і автобуси по острову не ходили, але в нашому випадку це не проблема, ми просто всюди ходили пішки, в будь-який момент можна зупинитися і піти купатися. А головне, не треба купу грошей віддавати за паркову автомобіля, якщо в тебе його немає.

Водичку в Трогірі ставимо на друге місце після Макарської Рів’єри. І приємний факт, тут ще знаходяться добрі хорвати. Було радісно коли в супермаркеті працівниця пропонувала купити каву, бо у них “найкраща кава”. Це було дуже мило чути) Сам острів по інфраструктурі дуже схожий на албанський Ксаміль. І тут навіть так само смачно, як було в Ксамілі) Щодо ресторанів я не описую в яких ресторанах все добре, бо це легко помітити по рейтингу і кількості людей всередині. Було таке, що два на вигляд однакових ресторани стоять поруч, при тому в першому повна посадка людей на 100, а в сусідньому взагалі нікого.

Різниця схоже таки в рейтингу, бо в цій країні це як виявилося багато значить. Ми теж всюди залишили свої відгуки і полетіли назад додому. Нас ще чекало добирання серед ночі з Катовіце.

Катовіце

Не міг не розповісти про цікавий момент в аеропорту Польщі. Китайська молода пара не могла розібратися, як потрапити у місто де знаходиться їх готель. На щастя, вони натрапили на мене. Бо допомогти азіатським туристам, то найкорисніше, що ти можеш зробити для туризму в цьому світі. Дивлячись на їх проблеми, я бачив повну копію нас із Дашею в Пекіні. В Китаї заблокований гугл, тут як раз навпаки вони мали розібратися з гугл картою і сервісом таксі. Коли я почав допомагати, то стикнувся із тим, що на телефоні китайська клавіатура. Нам в Китаї місцеві так само намагалися допомогти, бо там не працював гугл, а на телефоні у нас була англійська клавіатура. Наступна проблема – мовний бар’єр. Англійською вони спілкувалися добре, але там було явно щось азіатське. І так само коли ми були в Китаї і намагалися з ними заговорити нашою англійською був той самий ефект. Я їм усе вирішав і вони поїхали до готелю, я був дуже щасливий що розрулив їх проблему, так само від чистого серця як неодноразово нам допомагали азіати.

Організація подорожі до Хорватії

Наскільки красиве море в Хорватії? На нашому суб’єктивному досвіді найкрасивіші моря Європи це Ксаміль в Албанії та Макарська в Хорватії.

Де саме краще жити? В будь-якому місті поблизу Макарської, або в самій Макарській, там всюди красиве море, включно з островами (ми були на острові Сумартін). На другому місці нам сподобалися пляжі на острові біля міста Трогір.

Як дістатися до Трогіра з аеропорту Спліта. На міському автобусі приблизно за 10 хвилин. Розклад є на гугл карті. В цьому міському автобусі можна заплатити безконтактно банківською карткою.

Як дістатися Макарської. Можна купити квитки або в додатку Flixbus, або за готівку в автобусних касах, там чомусь зазвичай дешевше було, а деякі з перевізників навіть знижку для дітей молодших за 11 років давали. Перевізників багато, хтось їздить під брендом Flixbus, хтось самостійно. На місці не буде проблеми купити квитки в автобус. Але тільки за готівкові євро.

Важлива інформація про автобуси. Вони можуть дуже запізнюватися, наприклад замість двох годин, їхати три години.

Як дістатися острова Сумартін від Макарської. Міський пором (станом на 2023 рік ціна була близько 6 євро) йде приблизно годину. Дорогою назад ми ще й отримали тур на захід сонця на кораблику 😊 Квитки можна купити онлайн тут.

Як дістатися на Плитвицькі озера? Ми винайняли житло в місті Plitvica біля входу номер один. Туди доїхали автобусом зі Спліту вночі. Наступний день подивилися озера і зранку поїхали далі по маршруту.

Чи варті озера такої довгої дороги? В залежності від того, що ви вже бачили на своєму туристичному досвіді. Якщо ви були в Польщі на Морському Оці, то можливо вас озерами не так вразити.

Яка температура моря? На початку вересня море було достатньо тепле, щоб протягом дня неоднократно купатися. Оксамитовий сезон прекрасний теплою водою, зменшенням кількості туристів, нижчими цінами на житло.

Що по ресторанах. Харчуватися краще в ресторанах з високим рейтингом на гугл карті. Це не обов’язково будуть дорогі ресторани. Чому я звернув увагу на рейтинг? Бо в ресторанах з рейтингом нижче 4,5 працюють настільки злі офіціанти, що можуть вам відкусити руку. В той момент як в ресторанах з високим рейтингом ставлення до клієнтів як в кращих мішленівських ресторанах.