Місто великих ідей та дитячих спогадів.

За 22 роки все дуже змінилося, незнайомі люди, не ті дерева, те, що колись було моїм найкращим космічним кораблем – тепер пеньок. Побачилися з моїми старими друзями, вирушили до єдиної дев’ятиповерхової будівлі та сфотографувалися біля єдиного, але, на жаль, не робочого ліфта у місті. Ходили до елеватора, і полазили веселими гірками, які мене в дитинстві несли зі швидкістю світла по віражах. А найголовніше ми сходили до старого кінотеатру, в якому по 6 грн квитки, і дивилися там радянський фільм ”артистка” і так затишно, удвох на весь зал. Наступного дня ми вирушили до Хмельницького.

Хмельницький

У Хмельницькому є два дуже круті пам’ятники

А також пам’ятник великому барону Мюнхгаузену

І звичайно ну дуже великий пам’ятник Богдану Хмельницькому

Погулявши парком з дуже психоделічними гойдалками ми вирушили на річку Південний Буг, якою плавали в човні навколо екзотичного острова.

Поплававши річкою, ми рушили в парк-заповідник, з екзотичними тваринами.

А також дід має чудовий електросамовар.

Тернопіль

Прекрасне місто кохання цього разу нас підкорило своєю зелено-квітучою атмосферою, та клумба, яку ми півтора роки тому бачили восени, розквітала прекрасними тюльпанами та іншими красивими рослинами, дерева з рожевими квітами всіх усівали своїми пелюстками.

Річки, які були вкриті льодом тепер пахли життям, у парку крутилися два водяні колеса, а павич голосно щебетав за парканом. Одне з озер парку висвітлило сонечко і відкрився чудовий краєвид, і я зрозумів що саме це місце і стане для нас ключовим. Сонце почало затягувати хмарами, але коли ми пізніше сиділи у святкових шапочках-конусах, звісивши ноги до озерця і пили крем-лікер амарула, їли кумквати і сяяли від щастя, сонце знову освітлювало озерце.

Далі ми вирушили до нашого улюбленого ресторану ”фламінго” насолоджуватися їхньою фірмовою піцою з печі, а на десерт смачний латте. Після ми поїхали гуляти у центр. У парку ми урочисто з’їли манго.
Якийсь хлопець підбіг, щоб поцікавитися, звідки у нас капелюшки-ковпачки і ми йому та його друзям подарували по капелюшку.

Блукаючи парком, ми годували кульбабами коней і кізок, а в один момент мій ковпачок здуло вітром і він полетів на трасу, ним звісно як у кращих фільмах, проїхало десяток машин, майже не одна не промазала, і від нового пориву вітру ковпачок повернувся до свого господаря. Ми рухалися подивитися на гарний тернопільський університет.
Звісно не обійшлося без посиденьок у “Старому Млині” (найкращий ресторан світу). Поласувавши борщем у буханці хліба та іншими ласощами ми вирушили далі у подорож містом кохання.

Біля озера стояв теплохід, який готувався до відправки, як же не поплавати, пливучи на теплоході, ми махали людям, що сиділи на березі, а вони здивовано, але з усмішками спостерігали за нами.

Потім якась окрема парочка нам теж почала махати з берега, точніше махала дівчина, рукою хлопця. На площі біля театру ми трохи нагодували голубів, які були такі милі, що навіть з рук брали. Провівши в місті 17 годин, ми дуже втомлені, але інтриговано щасливі валилися на полиці в поїзді і міцно заснули.

А почався цей прекрасний день з відвідування пиріжкового кафе, в якому нас пригощали смачними пиріжками з чаєм. Колись ми з дітьми приїдемо до озерця, з якого все почалося…