Зараз ми самі того не підозрюючи вирушимо в одну з найкрасивіших подорожей Європою, в Баварію! Рік тому я мав корпоратив в одному чудовому німецькому місті на озері Тегернзе. І одні з найяскравіших вражень — це гора заввишки понад півтора кілометри, з якої можна летіти близько 20 хвилин на санчатах вниз! Вже після першого свого спуску я зрозумів, що не можу не поділитися цим зі своєю сім’єю. Як тільки повернувся, буквально одразу взяв квитки на трьох до Мюнхена наступної зими! Єдине, що почекав пару тижнів, щоб квитками не потрапити в дату наступного потенційного корпоративу. Не сперечаюся витівка до жаху лячна, швидкість на санчатах, ми заміряли, розвивається до 60 кілометрів. Я сам там пару разів так летів із санчат, що боявся не зібрати всіх кісток. Тож цілий рік ми морально готувалися. Мишко начебто був і радий цій витівці, але помітно переживав. Друге важливе завдання – взяти багато теплих речей, включаючи змінні та додаткову пару взуття та все це укласти в ручну поклажу. Рік моральної підготовки, і ми розпочинаємо!

За день до вильоту з’ясовується, що це небувало-тепла зима для тих місць і траса просто закрита, і прогнозів її відкриття також немає, як і прогнозів на сніг. А щоб напевно добити ще, і спалах коронавірусу двотижневої давності потрапив саме на Баварію. А точніше на одне з тих міст, куди я пропонував заїхати.

Начебто як інкубаційний період закінчився і нових випадків не було, але все-таки такий собі момент. Які висновки можна зробити: туристів явно буде зараз поменше, а із закритими саночками ми конкретно зекономимо на поїздці)
Тепер коригуємо маршрут і вперед! Але теплі речі про всяк випадок із собою взяли, раптом санчата відкриють таки. Незадовго до раннього вильоту в мене почало боліти в боці. Боліло так, що я переживав, що це можливий апендицит. Самодіагностика з інтернету показала, що у мене 4 із п’яти головних симптомів не збігаються. А п’ятий умовно збігається, наявністю болю. Гаразд Мюнхен, ми все одно до тебе доберемося. Сіли в літак і вжух у небо! Вилітали ми 14 лютого. Поїздка почалася одразу в позитивному ключі, коли стюардеса МАУ зачитувала всім вірш-побажання про хмари та приємну турбулентність у наших серцях. Потім ми піднялися в сонячне небо над хмарами і нас частували шоколадками. Ну не милашки?)
Далі у нас такий план – прилітаємо, швиденько сідаємо на поїзд і їдемо до міста Роттах-Егерн, це там, де знаходиться озеро. Там навіть без санчат буде красиво. По дорозі десь у камері зберігання залишимо речі. Враховуючи, що літак приземлиться об 11:20, то до кінця світлового дня ми ще матимемо повно часу. Після прильоту зловили небувалу чергу на паспортний контроль. Такс, на найближчий потяг вже не встигнемо, проте маршрут таки виконаємо. Поки стояли, я зауважив, що поруч із нами у черзі стоїть один із колишніх хороших президентів України. Оце так поворот. Невже навіть президенти стежать за моїми акціями?) Ми зробили селфі, він дав Міші п’ять і потис мені руку побажавши удачі. І в цей момент сталося несподіване! Ви просто не повірите. Краще сядьте зручніше. У мене тут же пройшов мій “апендицит”. Можливо, це перший у світі випадок такого лікування. Цікаво від коронавірусу він також може так “зцілювати”? Черга хвилин за 40 розсмокталася і, на наше щастя, приїхав саме той поїзд, який проїжджав наш готель дорогою до озера. Готель був із сучасних, це коли ти з програми в телефоні проходиш чекін. Коли ми під’їжджали до готелю, програма висвітлила повідомлення, що наш номер готовий і на телефоні згенерований цифровий ключ від номера. Тепер ми можемо відкривати свій номер телефоном. Добре, скинемо речі і поїдемо далі. Правда в готелі очікували що з нами їде маленька дитина і готували для неї ліжечко-люльку, хоча при бронюванні ми вказували вік дитини. Коли побачили Мишка, трохи були шоковані, але змогли нам без доплат надати тримісний номер. Закинули речі й уперед!

Тегернзе

Їхати від центру приблизно півтори години. Але гугл постійно плутається у свідченнях, то треба їхати двома поїздами, то треба їхати двома поїздами і автобусі. Хоч, як не дивно, але на мюнхенську платформу приїхав поїзд, на якому було вказано, що він їде прямо на озеро, куди нам і треба. Незважаючи на це, Гугл посилено вимагав, щоб ми пересіли. У самому поїзді на табло зупинки з озером не було. Доїхали до зупинки, де гугл вимагав пересадку. Вийшли, наступний поїзд буде за хвилину. Але цей підозріло не їде. Повернувся в поїзд і запитав, чи не їде він на озеро. Дівчина сказала, що нам далі і показала в кінець поїзда. Підійшли до працівника на станції, називали озеро, він сказав, щоб ми терміново сідали в останній вагон нашого ж поїзда. Це ще як??? Гаразд не будемо сперечатися з наукою. Забігли швидко в останній вагон, а там на табло якраз і світиться потрібне нам Тегернзе. Ми сидимо у повному нерозумінні. Як це так, той самий поїзд одночасно і їде, і не їде на озеро. Але як виявилося, у Німеччині це можливо. Не знаю як з рештою вагонів, але через 30 хвилин за вікнами нашого вже відкрилася шикарна панорама на просторе озеро. Ми приїхали. З чого почати?

Хочеться поділитися одразу всіма вже рідними для мене місцями із сім’єю. До нас підійшов чоловік і напіванглійською дав ще ряд порад, що обов’язково потрібно подивитися на озері. Найприємніше в цьому озері, що воно чудово абсолютно за будь-якої погоди. Рік тому я бачив його під сонячним небом, зараз воно під важкими сірими хмарами. Картинка зовсім інша, але не менш прекрасна. Наприклад, колір води від цього виглядає лише більш насиченим.

Навколо озера знаходяться кілька містечок та місця для трекінгу у гори з панорамними оглядами. Ми звичайно не могли пропустити таке. Причому піднімалися на неї двічі. Один раз щоб помилуватися, ну а вдруге щоб забрати забутий рюкзачок. Але на озері це нормально від таких видів, я думаю, ми не перші, хто забував рюкзаки. Честь виконання другого підйому випала мені, тому що я програв у гру “Камінь, ножиці, папір”.

Мишко поцікавився, коли ми їстимемо в якомусь ресторані. Мишка чекало здивування, коли ми пояснили, що в подібних поїздках найчастіше дворазовий режим харчування із проміжним перекусом. Бо на ресторани у подібних місцях не вистачить ані часу, ані грошей. Тому важливо дуже добре і щільно снідати. А ось перекусів можна влаштовувати скільки хочеш. Тільки потрібно знайти магазин, але з магазинами тут є повний дефіцит. Вони на озері є, але чомусь саме не в тих місцях, де ми лазили.

Тож питання з водою вирішували заходом у кафешку та проханням налити питної води. Хазяйка кафе з радістю погодилася. Коли ми дійшли до міста Роттах-Егерн і набрали собі в невеликій лавці сосисок і булку, то з’ясувалося, що приймають тільки готівку, а банкомати тут звичайно є, але знову ж таки зовсім не там куди ми дісталися) Даша знайшла в кишені один євро. Продавщиця розуміючи нас подивилася і сказала, щоб ми не парилися. Взяла монетку та дала нам наше замовлення. Сказала, що це зовсім не проблема і щось про те, що “Зима близько”. Що це означало я не зрозумів, але милашки сьогодні схоже всі.

А ще тут усюди безкоштовні туалети. Наскільки сильний контраст між Баварією та тією Німеччиною, де знаходиться Дрезден. Відчуття, що дві різні країни. Але насправді такі контрасти я помічав і в інших країнах. Навіть якщо в Україні взяти протилежні кінці, то менталітет та умови сильно відрізнятимуться. І зараз ми реально у класній Німеччині. А ще й озеро на тлі засніжених гір, чи взагалі є щось красивіше в цьому світі?

Якщо згадати найкращі місця Європи на нашому досвіді, це Ансі, Гарда та Норвегія… Ці всі місця об’єднують саме озера та гори. І тільки у Норвегії ще й явна перевага – водоспади, які десятками ллються з фіордів. Навіщо кудись далі їхати, просто жити тут, та й усе, щоранку прокидатись у цій красі. Так зберися, ще більша частина світу не відкрита! Раптом десь ще красивіше. Ось якби можна було перенести це озеро з горами в Домінікану, а ще кілька фіордів і трохи вулиць з Ансі туди… Хоча ні, так не можна, біля гір розтануть снігові вершини, а вулиці Ансі втратять свою неповторну атмосферу старовинної Франції. Ну ось, доки міркував тут, уже й потемніло. На озері від цього стало не менш красиво, тепер у містечках запалили світло. Хоча інший берег вже особливо не видно. Ми пройшли маршрут близько 10 кілометрів вздовж озера, детально вивчили аж два міста і тепер можна з почуттям виконаного обов’язку повертатися до Мюнхена. Устрибнули в автобус, який нас повіз навколо озера прямо до залізниці, де ми пересіли на прямий поїзд. Відстані між красотами Баварії максимально ідеальні. Назад нам треба було їхати півтори години. Цього часу якраз вистачає, щоб відпочити від маршруту і дістатися кудись поїсти. З їжею питання вирішувалося також досить легко. Прямо на центральному залізничному вокзалі Мюнхена знаходиться величезний фудкорт. Я б не сказав, що дуже смачно, зате швидко і недорого.

Інсбрук

Ще рік тому я відкрив просто чудове місто в Австрії. Туди ходять фліксбаси, дорога займає приблизно дві з половиною години і коштує 8 євро в один бік з людини, якщо купувати заздалегідь. Дорога пролягає прямо крізь Альпи і вже частину вражень отримуєш в автобусі, дивлячись у вікно. Але це звичайно, якщо ви любите гірські краєвиди. Нам пощастило побачити веселку незвичайної форми на вершині гір. Це райдужна пляма асиметричної форми.
А ще в Європі окрім якісних доріг якісні пробки. Якщо потрапляєш у пробку, то вже на довго, а не на пару хвилин. Так що у нас були додаткові 30 хвилин милування гірським пейзажем та незвичайною веселкою. Наскільки я з’ясував з інтернету, це один із варіантів природного явища, яке називається Паргелій.
Рік тому у мене був холодний і завалений снігом Інсбрук, він викликав у мене море захоплення. Те, що викликав у нас сонячний Інсбрук, можна класифікувати як два океани захоплення, причому на кожного. Майже відразу ми почали підйом на найвищу вершину міста. Потрібно було їхати на фунікулері та канатках із двома пересадками. Добре, хоч зараз морально я був готовий до ціни. Раунд тріп близько 40 євро з дорослого та 20 євро з дитини. Але в будь-якому випадку до подорожі Баварією потрібно бути фінансово-морально готовим. Ми вже тоді почали підозрювати, але ще не знали, що наша подорож буде однією з найдорожчих на нашому досвіді. Воно посіло четверте місце за середньою вартістю дня (включаючи лоу-кост квитки та готель). Баварія за вартістю дня перемагає такі поїздки як Японія, Мальдіви, Сейшели, Китай, ту поїздку до Малайзії, до якої входили Таїланд, Сінгапур та Туреччина. У цій поїздці з нами був Мишко, але сумарні витрати на дитину тут дуже низькі. Готель, сніданки та транспорт безкоштовні. Якщо відняти витрати на дитину (включаючи переліт), то поїздка займає 11-те місце якраз на рівні з вищезгаданими поїздками. Ось така цікава статистика.

На самій горі нас чекало дуже багато снігу та літнє спекотне сонце. Можна було навіть повністю зняти футболку та грітися під сонечком. Внизу серед Інсбрука розташований аеропорт, за зльотами та посадками якого було зручно спостерігати. Та й коли самим містом гуляєш, радісно дивитися на літаки прямо над головою.

Рік тому снігу було більше, і трекінг у горах був недоступний. Зараз ситуація була кращою, але слизько було так, що ми себе відчували героями фільму про Еверест. Особливо коли хтось починав ковзати вниз. Піднятися маршрутом до найвищої вершини це ще пів справи. А ось злізти… Було і страшно, і весело одразу. Ми з Мишком намагалися з’їжджати сидячи.

Але нічим добрим це не закінчувалося. Тільки мокрими та холодними стали. Один індус таки вирішив з’їхати у напрямку до підйомника, але мені в якийсь момент здалося, що він зараз з’їде на кілька кілометрів нижче за підйомник.

На нього дивилися і з жахом, і з захопленням. Те, що ми намокли це не страшно, зараз прямо на горі вмостимося на лавочку і прогріємось на сонечку. Зліпили маленького сніговика, назвали його Бен.

А ще на горі ловить вай-фай та своїми емоціями можна ділитися у прямому ефірі з батьками. Виявляється, те, що торік у мене Інсбрук був без сонця, було перевагою. У результаті я минулого року отримав нереальне задоволення від пейзажів, а цього року разів у п’ять сильніше.

Хоча мені тоді здавалося, куди ще красивіше. Крім вершини гори, сам Інсбрук не менш прекрасний. Там є річка, вздовж якої розташувалися кольорові будиночки. Це місце також обов’язково до відвідування.

Я виділив би ці будиночки як візитну картку міста. І звісно саме місто, на тлі гір просто чудове. Коли ми спускалися з гори, то вийшли на проміжну станцію. Там невелике містечко та альпійський зоопарк. Рік тому я відкрив для себе цей красивий маршрут, прориваючись крізь кучугури і провалюючись по коліна в снігах. Цього ж року це був чудовий сонячний ліс. Навіть не віриться, наскільки може кардинально відрізнятися одне і те ж місце у різні роки.

А ще у нас підростає майбутній письменник оповідань Мишко. І наступний текст це його перша проба пера:
————–
Ми ходили містом 2 рази. І ми двічі бачили золотий дах. І ми шукали кафе. Ми гуляли містом. У нас був flixbus о 17:30. Ми доїхали чудово. Ми заходили в те кафе де колись виступав гітлер. У Мюнхені ми бачили метро. Номери S1, S2, S3, S4, S6, S7, S8. S5 немає. Шкода сумно.
—————

Я лише хочу доповнити тим, що на маршруті Мюнхен-Інсбрук однозначно має сенс доплачувати за переднє панорамне місце в автобусі, оскільки фантастичні гірські краєвиди найкраще виглядають із панорамних вікон другого поверху. Вже закінчувався другий день. Але час погуляти Мюнхеном ми так знайти і не змогли. Але як писав Мишко, увечері ми мали обов’язковий похід у Ховбройхаус. Ми сіли за стіл із німецькою компанією.

Як мені пояснив чоловік з розкішним “мусташем”, для того, щоб розуміти, що ти живеш в Мюнхені потрібно іноді відвідувати цей паб. Атмосфера тут, як я вже колись писав, неймовірна. Як тільки відкриваєш вхідні двері, одразу ж ловиш ударну хвилю музичного оркестру та гомін сотень відвідувачів. Перше відчуття завжди однакове “Тут напевно зібралося все місто” і “Як вони взагалі тут помістилися?” Проте відвідувач завжди знайде собі компанію до душі, до якої можна приєднатися. Ми замовили собі дві здорові свинячі рульки, море пива і картоплю для Мишка. Цією вечері ми поставили свій новий рекорд з чеку за трапезу в 49 євро. Але це було настільки смачно і душевно, що воно того варте. Для Мишка цей день був одним з найвизначніших в історії його подорожей — сьогодні у свої вісім років він відкрив десяту країну! При цьому не перестаючи повторно повертатися до своїх улюблених Египтів та Туреччин.

Швангау

Вид з мосту Марії 

А тепер наша вишня на торті. Оскільки ми в перший день встигли відвідати озеро Тегернзе, яке спочатку планувалося на цей день, то тепер ми маємо виграний день у поїздці. Попередні два дні і так віднесли цю подорож до однієї з найкращих Європою, а тепер ми їдемо потягом уздовж зелених і жовтих полів, а на тлі Альпи, багато Альп. Їхати потрібно близько двох годин в залежності від поїзда. Усередині вагона є великі панорамні вікна, що дуже підходять для спостереження за красою та місцевою живністю.

На цьому маршруті нам пощастило побачити орла що полює. Це звичайно не такий улов як тоді, коли ми поїхали у Дрезден. Там були і олені, і зайці на полях, але ми всю дорогу біля вікон проводили фотополювання. Наприкінці маршруту на всіх чекало чергове озеро на іншій стороні якого були розсипані дрібні будиночки. Поїзд усіх висадив на кінцевій станції Фюссен, а звідти 10 хвилин автобусом у Швангау. Все це покривається баваріан кардом. Автобус знайти досить легко, тому що в нього пересідає буквально весь поїзд. Там одразу під’їжджає кілька автобусів, так що всі без проблем поміщаються. І ось, тебе привозять до самого епіцентру краси. Ти в місті, по краях два величні замки. Входи до замків безкоштовні без квитків. Але якщо хочеш відвідати зали, то стій у кілометровій черзі до загальної каси. Оскільки у чергах ми практично ніколи не стоїмо, відвідування залів вирішили пропустити. Спочатку ми піднялися до замку Хоеншвангау.

Вгору підніматися хвилин 10. Там же, за стінами замку ти розумієш, заради чого потрібно було стільки добиратися. Хоча це добирання швидше відноситься вже до краси маршруту, ніж просто поїзд між містами. З одного красивого замку відкриваються види прямо на другий ще красивіший. В інший бік озеро та тематичні будиночки поруч із ним. Оскільки ми не можемо жити без озер, то наступною точкою маршруту було обрано озеро Альп зі смарагдовою водою.

Озеро має як мінімум два місця для гарних видів. Перше прямо з берега на засніжені гори, що визирають серед лісів на протилежному кінці. Друга точка знаходиться на піднесенні праворуч. Щоб дістатися панорами, потрібно трохи прогулятися вгору лісом. Друга точка сподобалася саме тим, що вода набуває зеленого кольору сусідньої гори.

Які ж красиві місця є в Європі, але як же заздалегідь з’ясувати, де саме такі місця? Наприклад, я про це місце ще тиждень тому навіть не знав, а тепер подумки ставлю поїздку поряд із найкрасивішими подорожами Європою. Далі ми пішли в глиб лісу подивитися, що там сховалося за лебедине озеро. Але скажу одразу, взимку на нього точно не варто витрачати час. Хоча два лебеді там все-таки плавало) Ще й лісом явно пройшовся ураган, ми зустріли на шляху багато повалених дерев))) Від Лебединого озера повернення до міста йде дорогою з якою йде основний в’їзд. І саме звідси відкривається панорама замку Хоеншвангау.

Зважаючи на все, його розташування захищало саме цю дорогу. З цього боку він є неприступним у всіх сенсах цього слова. Я навіть зрадів, що я лише мандрівник, а не лицар, який повинен завойовувати замок. Тепер ми знову на початку, на роздоріжжі між двома замками. Можна йти досліджувати другий. Але спочатку підкріпитись. Відмінною приємністю невеликого містечка виявилося те, що тут недорогі ціни у місцевій кав’ярні. Ще й подають їжу миттєво. Правда максимум на що тут можна розраховувати це картопля фрі та подібні страви, але за оперативність тверда п’ятірка. З другим замком треба чинити так, спочатку йти на замок, доки він не зачинився, а потім йти на панорамний міст Марії. Ми ж зробили навпаки і зрештою не встигли зайти всередину замку. Бо в зимовий час він працює на дві години менше, ніж улітку. До 16:00. На міст підніматися, звісно, ​​не так легко, як могло б бути. Це якщо виявити бравість і підніматися по стежках прямо. Можна, звичайно, і асфальтованою дорогою. Але на вигляд це якось довго і похмуро, плюс весь час доведеться дихати запахом конячок. А тут чисте лісове повітря, гора та сніжок, багато снігу! Що ще для щастя треба?

Ще начебто як можна автобусом за 3 євро під’їхати. Але це вже зовсім без романтики, без коней та без лісу. І ось ми виходимо на міст… Під нами прірва близько сотні метрів вниз, у самому низу кілька потужних водоспадів, але найкрасивіше — це вид на замок. Це не просто якийсь там вид на замок. Це найкрасивіший вид на рукотворний об’єкт, який ми колись бачили. Озера з горами вже вилетіли з голови. Хотілося просто тут стояти і нескінченно фотографувати, потім нескінченно дивитися, а потім ще раз нескінченно фотографувати, та й наостанок ще раз нескінченно дивитися. А краще все одразу! До того ж вхід на міст абсолютно безкоштовний. Чому з людей беруть гроші за те, щоб вони дивилися якісь картини в музеях, а тут краса в мільйони разів сильніша просто для всіх і безкоштовно. Ще ми бачили у відгуках на гуглі, ще місяць тому цей міст був закритий на ремонт. Ми боялися, що застанемо його ще закритим, але нам дуже пощастило. Ну і як тепер далі рухатися маршрутом, якщо неможливо відірватися. Я зробив кілька спроб відірвати погляд від панорами. Ніяк, просто безуспішно. Я правда бачив уже подібну красу, але в снах. А тут вперше наяву. Так треба все ж таки взяти себе в руки і змусити йти далі. А далі є кілька панорам, з яких замок уже відкривається наче ти на гелікоптері. На найвищі підніматися не обов’язково, там види плюс-мінус однакові. Але такі, як у настільній грі Каркассонн. Тут тобі і озера, і гори, і міста, і безкраї поля. Ми, ще дивлячись фотографії в інтернеті думали, що це фотографії з дронів зроблені, а тут виявляється настільки вдало розташувалася гора. Як я вже писав раніше, даремно ми замок залишили на самий кінець, коли ми зайшли всередину, то встигли дійти тільки до туалету і все закрилося. Охоронець, звичайно, запевняв-заспокоював, що всі, хто не встиг, можуть завтра зайти. Але не будеш же ти завтра ще раз сюди прилітати з Києва заради замку) А так краса звичайно фантастична.

Ну що ж настав час повертатися до Мюнхена. Останній поїзд взимку вирушає близько 6-ї вечора. Якщо не встигнути, то дорога назад буде насиченою на пригоди. Розклад автобусів до поїзда добре підібрано. Були автобуси як від першого поїзда, так і до останнього. Хоча до Фюссена пішки менше ніж годину йти, але після цих гірських замків уже й на зупинці посидіти зайвих хвилин 30-40 на радість. А може і на старість) Мишко ж на маршрутах тримався огірком. Він щодня мав вечірню смачну нагороду за витривалість на маршрутах. Але схоже його витривалість стає вищою за нашу. 

Шкода, що по дорозі назад було темно і не можна було зайвий раз помилуватися панорамами за вікном. Це був наш третій вечір і прогулянку самим Мюнхеном реалізувати знову не вийшло.

Мюнхен

У нас були чудові сонячні півдня до вильоту. Чому б їх не витратити нарешті на Мюнхен? Коли я був тут минулого року, то в центрі було перекопано одну з площ. Мені було цікаво побачити, що ж там збудують. Як виявилося, за рік там змінилося зовсім нічого. Там так само перекопано, кран, який робив будівництво з однією з сусідніх будівель, тепер переїхав і ремонтує наступне. Зрозуміло, Європа, як завжди, перекопана. Але канал та парки Мюнхена, як завжди, пахнуть, там немає ні ремонтів, ні натовпів. Лише дерева, водні пороги та місцеві жителі на пробіжках. Чим довше ми гуляли, тим яскравіше світило сонечко і все ставало милішим і милішим. Однак настав час повертатися додому в зиму.

Від готелю у нас йде прямий поїзд, правда ми пізно виїхали, але поїзди ходять досить з високою точністю, так що приїдемо трохи впритул, і все встигнемо. Далі починається ланцюжок дивних збігів. Після якого можна повірити у знаки долі. Спочатку у Київстару перестає працювати роумінг. Тобто, в телефоні взагалі пропадає така властивість як інтернет. Навіть не намагається відновити підключення. У мене в голові чомусь нав’язливе бажання відновити зв’язок, хоч я розумію, що подорож вже закінчена, а ми їдемо на прямому поїзді в аеропорт і, по суті, інтернет не потрібний. Ряд маніпуляцій не дають жодного ефекту, інтернету просто немає. Я бачу, як ми їдемо картою, але не бачу часу прибуття. Практично всі поїзди оснащені моніторами, де видно список зупинок, де ти знаходишся, та яка буде наступна зупинка. Але, звісно, саме в цьому поїзді таких моніторів не було. Тут я починаю помічати на карті, що рейки, якими йде поїзд, зовсім ніяк не можуть привести нас в аеропорт. Запитали поряд місцевого, він сказав, що аеропорт це кінцева. Причому сказав це рашистською, а потім з’ясувалося, що інших слів рашистською він і не знає. Фух, видихнули. Та й на поїзді було написано, що він їде в аеропорт та на станції на табло знак літака. Я уточнив, чи тут один аеропорт. Отримав відповідь, що один. Ще раз видихнули. Люди видно, що теж із речами для подорожі. Хвилин через п’ять хлопець що говорить англійською, що він помилився і цей поїзд справді не їде до аеропорту. Як це взагалі можливо??? Гаразд у Києві з’ясуємо. Що робити? Ми зараз просто не встигнемо на літак. І головне питання чому все складається саме так, щоб ми не встигли? Стає якось моторошно. Що робити. Швидке опитування пасажирів та хлопця показало, що треба виходити у найближчому місті та їхати автобусом. Судячи з невпевнених осіб, тих, хто вийшов з нами, вони були не менш здивовані. Автобусом їхати близько 20 хвилин, а приїде він за нами за 15 хвилин. Отже, ми в ідеальному випадку приїдемо за 40 хвилин до вильоту. На щастя, на зупинці безкоштовний вайфай, терміново замовляю убер. Він їхатиме швидше, але приїде за нами з аеропорту щонайменше за 15 хвилин. Знову не варіант. Ахтунг! Або як там кажуть у Німеччині. Думати треба терміново щось думати. О, Гугл пропонує якесь невідоме таксі. Терміново ставимо додаток, реєструємось зі швидкістю світла. Тариф 25 євро. Та все одно вже який там тариф. Машина опинилася біля нас. Сіли у таксі запрацював роумінговий інтернет. Прибули до аеропорту. Швидко до табло. Нашого рейсу взагалі нема. Та що ж таке. Підбігли до працівника, він назвав на який гейт нам бігти. Біжимо зі швидкістю світла. Якимось дивом на всіх точках контролю не виявилося жодного пасажира. Добігаємо до гейта, саме йде посадка в літак. Встигли! Є ще менше ніж 10 хвилин до кінця посадки. Отже, саме час поїсти. Задоволені дістали салати, які купили вранці у маркеті та почали трапезу. Переліт пройшов добре та спокійно. Крім дивного гуркоту в районі шасі в момент посадки літака. У дорозі ми опрацьовували десятки ситуацій, намагаючись припустити чому поїзд, який за всіма критеріями їхав в аеропорт, поїхав в інше місто. Ми навіть точно бачили такий поїзд на табло аеропорту, коли на початку подорожі обирали на чому їхати. Найлогічніша версія була – петля часу. Або складніша версія – дві петлі часу одразу. Швидше за все, зниклий зв’язок з інтернетом потрапив саме на той момент, коли ми потрапили в той час, коли ця гілка мала інший кінець, а мобільний інтернет просто не існував. Вже вдома я почав перебирати інтернет і, щиро кажучи, відповідь знайшлася не відразу. У випадку з відсутнім інтернетом пояснення просте – Київстар, схоже, завалив сервер у той момент і відновлював роумінг. А ось з гілкою S1 історія цікавіша. Це єдина гілка серед S, яка має роздвоєння на одному зі своїх кінців. За дві станції до кінцевої. Вагони розчіплюються і поїзд перетворюється на два різні. Той вагон, на якому є аеропортова позначка поїде в аеропорт, інші поїдуть в інше місто, зворотна дорога з якого займе мінімум 40 хвилин. Я не знаю, як до цього дійшли проектувальники схем метро Мюнхена. Але настільки дурних рішень ми не зустрічали ще в жодній із пройдених країн, це певною мірою перемога над проблемами в логіці метро навіть самої Японії)))
Хоча, між нами кажучи, якби ми не відлетіли, то зайві дні в такій місцевості, як у Баварії не зашкодили.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 14.02.2020 – 17.02.2020
Тривалість: 2 повні дні та по половинці
Авіаквитки: МАУ
Готель: Booking
Складність подорожі: 4/10 (Нижчий за середній)

Про транспорт Баварії та технічні деталі маршруту

Перед поїздкою я зареєстрував акаунт на сайті залізниці Німеччини.

На телефон потрібно встановити дві програми:
DB-Navigator – Для відображення Баваріан карти без інтернету
MVV-App – для покупки онлайн та відображення локальних квитків онлайн

Щоразу, коли нам потрібно було купити денний проїзний або чергову Баваріан карту я робив це онлайн і з екрана телефону пред’являв контролерам. Баваріан карта при покупці онлайн дешевше на пару євро ніж у касі.
Ми мандрували у складі чоловік, дружина та наша дитина 8 років. Для поїздки з аеропорту в Тегернзе (через Мюнхен) ми купили Баваріан карту (вона ж Bayern card) на двох дорослих, тому що дитина 8 років у цьому випадку, щоб їде безкоштовно. Таким чином нам був доступний весь регіональний та локальний транспорт Баварії включаючи поїзди та автобуси. Начебто до цієї карти не входять деякі інтерсіті, але нам на маршруті вони не траплялися.
Ми добиралися регіональними поїздами BRB чи BOB. Обидва ці поїзди входили до Баваріан карти.
Якщо поїзд їде в потрібному тобі напрямку, необхідно переконатися, що саме на твоєму вагоні чи всередині нього вказано цей напрямок. Оскільки частина вагонів може від’єднатися та поїхати в іншому напрямку. Так було з напрямком Мюнхен-Тегернзе та Мюнхен-Аеропорт на гілці S1.
Важливо. До Інсбрука по баваріан карті доїхати не можна. Найдешевший варіант, який ми знайшли – Flixbus.
Якщо за межі Мюнхена виїжджати не потрібно, то має сенс купувати денний груповий проїзний. Але в онлайн його потрібно купувати саме того дня, коли плануєш ним користуватися. Бо він буде одразу закомпостований.
Для того, щоб дістатися до аеропорту найкраще підходить аеропортовий денний квиток, який так само покриє весь транспорт Мюнхена.