– Андрію, а ти вже бачив акцію на Гданськ на вихідні, влітку? Запитав мене колега. Як же було радісно бачити, як учень перевершив вчителя)))) Я про акцію не знав, подзвонив Даші та порадував, що влітку ми повертаємось на велокатання до Гданська! Ще й летимо у новому форматі! Оскільки у Ryanair не можна брати на борт рюкзаки, то полетимо без них просто візьмемо дві міські сумочки і вперед!

Ще й з нового терміналу F, правда він ще не до кінця добудований усередині, зате мало людей. Це був наш перший політ з раяном, хоч це був не зовсім той раян, який усі знають. Ми летіли дочірньою компанією Ryanair Sun. У літаку гарний салон, місця багато, але сидіння не відкидаються. Але як показав досвід, коли хочеш спати, все одно які сидіння. Ця авіакомпанія досить кумедна, під час перельоту стюарди ходили і продавали якусь лотерею))) Якщо пару років тому довжелезна черга чекала поки бабуся намагалася пояснити польському офіцеру, що вона прилетіла до онука і більше нічого не знає, то цього разу героями яких чекала вся черга, були ми. Ми з Дашею підійшли на прикордонну перевірку найпершими, і здавалося, що зараз швидко пройдемо митницю і вже за кілька хвилин покинемо аеропорт. Але офіцер вирішив виявити повну відповідальність у своїй професії та почав лічити дні у штампах наших паспортів. Увага, ніколи не повторюйте цей трюк із нашими паспортами! Перевірка мого паспорта тривала понад п’ять хвилин, потім він почав рахувати Дашин, але кількість днів, по-перше, не співпала, а по-друге, був один хитрий штамп, пов’язаний зі скасуванням рейсу wizz air кілька років тому. Цей штамп ми отримали, коли пройшли прикордонний контроль, але не змогли полетіти і довелося анулювати проходження контролю. Офіцер почав перерахунок заново. Причому розмовляв з нами виключно польською. Хвилин через 15 видав нам паспорти, але дверцят на вихід відчиняти не став. Спостерігав як ми намагаємося пройти через перешкоду і тільки після цього прийняв остаточне рішення нас випустити.

Натомість автобус на виході з аеропорту наче тільки на нас і чекав, ми забігли і він поїхав. Насправді нам ще пощастило, а ось моїй співробітниці Маші цього дня пощастило менше, вона приїхала до аеропорту Жуляни, щоб летіти до Греції, але аеропорт виявився закритим.

Гданськ як завжди зелений та затишний. Цього разу ми жили у центрі. Як же красиво, місто неочікувано тішило око. Зазвичай, коли приїжджаєш вдруге, то вже може не так чіпляти, але це ж справді витвір мистецтва, а не місто! Красиві будинки, квіти, морозиво та вуличні музиканти! Не говорячи вже про веломаршрут до Гдині!

У цій поїздці ми скористалися не традиційним безпечним букінгом, а новим сайтом для бронювання житла. У готелі на нас дивилися з подивом і намагалися з’ясувати, як саме ми забронювали у них номер. Господиня зателефонувала кудись по телефону і польською почала обговорювати. Польська досить зрозуміла мова, але говорила вона швидко. З уривків її обговорення було чути фрази. “Забронювали, кажуть місяці два тому”, “Добре, поселю, а німців куди?”, “Так, я розумію, вони без машини і у них особистий номер”, “І все-таки куди ж німців???” , “Добре, добре, давай, па-па!”. Жінка з усмішкою повернулась до нас і сказала, що проведе нас у наш номер. Я не витримав і поцікавився, куди в результаті німців поселять, вона відмахнулася у стилі “Ой, все!)”. У бронюванні у нашого номера був найкоротший опис за всю історію наших бронювань, було сказано, що буде двоспальне ліжко та вайфай. Ось знаєте, ще ніколи в житті такого точного опису номера не було. Зате недорого й у центрі! Загалом радісно, ​​ми знов у улюбленому місті. Перший вечір ми просто блукали центром і насолоджувалися грою вуличних музикантів. Щоразу ми вечеряли в тому самому ресторані, називається він O’Mandu, черга на вхід говорить сама за себе.

Але максимально ми стояли хвилин до десяти. Цей ресторан – pirogarnya, тобто спеціалізуються на варениках з різними видами начинок. Після матусиних вареників з картоплею ці вареники будуть на почесному другому місці. Дуже смачно! Потім обов’язково потрібно зробити велике коло через центр і можна іти спати в ліжечко. Але першого вечора нас, недосвідчених, чатувала несподівана перешкода – розвідний міст! Готель начебто й поряд, але такий недосяжний. Він відкривається кожні 30 хвилин на 30 хвилин. І просто треба знати його розклад) Але зайві 15 хвилин вечірнього Гданська ще нікому не завадили.

З ранку ми вирушили на пошуки кондитерської, яка зберігала в нашій пам’яті найсолодші спогади минулого Гданська. За останні майже три роки Гданськ для себе відкривали і наші друзі, і наші батьки, але нікому ця кондитерка так і не відкрилася, за словами очевидців її просто не існувало, або вона була закрита. Але сьогодні раннього сонячного ранку, вона знову тут і радує нас ранковою кавою з шоколадними смакотами. Неподалік кондитерки росте велике дерево з темно-червоним листям. На дереві висять апетитні плоди на вигляд схожі на величезну черешню або дрібну сливу. Причому одна ягідка висить досить низько, щоб до неї торкнутися в стрибку кінчиками пальців, але не зірвати. Але чи не дарма ж я в школі 10 років займався фізкультурою? Не дарма я в інституті буквально ризикував здоров’ям, коли робив стрибки на скакалці! Зараз мої ноги були легкі, мене ніщо не зупиняло, я був у вільному польоті, мені вдалося збити ягідку! На смак ягідка виявилася дуже смачною. Але той факт, що у продажу ми таких жодного разу не бачили, нас зупиняв. Принаймні зупинив мене, а Даша зайву секунду задумалася, і в плода вже не вистачало значного шматочка. Ми не знаємо, що це було, але було смачно, головне не ковтати про всяк випадок. До речі, після того стрибка під час здачі скакалки в інституті мені поставили залік, тільки попросили більше ніколи до скакалки не наближатися.

Потім у піднесеному настрої пройшли коло пошани сонними вулицями ранкового міста. Сьогоднішній день у нас був пішим, ми вирішили пройти найкрасивішу частину вело маршруту пішки по набережній. Від центру до набережної потрібно хвилин 30 – 40 їхати трамваєм. Набережна на відміну від міста вже не була така сонна, люди ділилися на дві групи, одні так само як і ми прийшли погуляти або покататися велосипедом, другі влаштовувалися на пляжі, незважаючи на суворий балтійський вітер.

Людей на пляжі була тьма-тьмуща. Хоч на вулиці і було +19, відпустка за розкладом, пляж ніхто не скасовував. Ми вперше для себе побачили новий пристрій для пляжу — спеціальна огорожа з паличок з’єднаних тканиною, щоб їх ставити по периметру, захищаючи себе від вітру.Так прогулюючись ми дійшли до Сопоту. Тепер саме час чергової прекрасної трапези, але якщо заходити в ресторанчики, що знаходяться вздовж берегової лінії, Гданськ перейде з розряду дешевих поїздок до супердорогих. Такого допустити ми не могли, тож заглибились у місто. Смачну їжу шукати довго не довелося. І коли здавалося, що в нас більше смакоти не влізе, ми пішли в сусідню кондитерку на чайок з тортиком, маленьким тортиком, вірніше маленький був перший, і він здавався маленьким тільки в порівнянні з другим тортиком. Першим був польський “Сернік Росе”, саме з такою назвою він виявився найсмачнішим у нашому рейтингу. Поки ми йшли до кондитерської, стали свідками доволі незвичайного сюжету. Йде жінка із сумкою, в якій чимало речей, вона з нею явно мандрує. За жінкою йде накачаний хлопець в одних плавках. Хлопець рясно засмаглий, причому засмага не справжня, тому що видно, що він намазаний чимось темним. У руках хлопець несе гантелі. Вони підійшли до готелю, його супутниця пішла домовлятися з готелем, а він зі своїми гантелями лишився.

З готелем домовитися не вдалося і вони пішли далі. У мене в голові було лише одне запитання. Тобто чоловік займається спортом, тягає гирі, а в момент, коли потрібно нести важку сумку, у нього вистачало сил нести тільки ці самі гирі. Але кожен розважається по-своєму. Поки ми тримали курс назад у бік набережної, почався дощик, і нам довелося забігти до музею. Який виявився саме у суботу безкоштовним. Це просто знак якийсь! Давай досліджувати. Це музей присвячений фортеці, яка також частково збереглася на відкритій території музею. Було досить цікаво поблукати. Тепер ми йшли далі у бік Гдині. Коли ми вирішили, що нагулялися і потрібно виходити від набережної у бік міста, ми зненацька потрапили на змагання для собак аджиліті. Це такі змагання, де собаки долають смугу перешкод на час та точність, а судді ставлять бали.

На нас найшов азарт, собачки були такі милі, ми вболівали та переживали, коли у них виходило не все ідеально. Під час шоу по небу пролетіло два винищувачі, а потім трикутник із семи бойових літаків. Якось трохи ніяково стало, чи це нормально, чи так не повинно бути. Назад до міста ми повернулися на поїзді. Їхати довелося чимало станцій, невже ми це все пішки пройшли? Потрібно терміново відсвяткувати цю справу в нашому новому улюбленому ресторанчику. Черга на вході була хвилин на десять. Поки ми стояли в черзі, до нас підійшла туристка і сказала, що з радістю читає наші оповідання. Якби ви знали, як нам з Дашею приємно в такі моменти. Я в дитинстві мріяв про акторство, думав, як це, коли тебе на вулиці може впізнати хтось зовсім тобі незнайомий. І ось уже втретє така радісна зустріч. Це додає мільйони відсотків нашим прагненням подорожувати та ділитися радощами зі світом.

У ресторані як завжди було смачно! І вишенькою на торті цього дня була справжня карусель Merry-Go-Round. Кожна фігурка мала свою особливість і за один захід Даша перебрала все. Переможцем по цікавості виявився конячка, на якій можна розгойдуватися туди-сюди.

Наступний ранок ми почали з Hilton. Якщо у нашої доблесної авіакомпанії не видрукувати посадкові талони, то можна влетіти у 50 євро. З принтерами у нашого готелю не склалося, а в Хілтоні привітний менеджер нас з радістю направила до комп’ютерного залу, де ми успішно все видрукувати. Головне у Раяна все так зроблено аби ти не зміг видрукувати всі квитки з Києва, але то вже їхні особисті проблеми, ми без багажу і з квитками. Як тільки вийшли з готелю, одразу ж підплив річковий трамвай і ми без роздумів вирушили до міні-круїзу. Трамвайчик ходить 3 чи 4 рази на день. Ми особливо і не планували на ньому плисти, але якщо все так збігається, то чому б і ні. Дорога до набережної зайняла близько години. Як обов’язкову фішку в подорожі, я пором не ставив би, але для різноманітності можна і сплавати. Зате набережну ми тепер із самого-пресамого початку почали проходити.

Перед нами стояло завдання – знайти те місце оренди велосипедів, де ми орендували минулого разу, тому що ціна тоді приємно радувала. На карті була одна непідписана зірочка, але це виявився наш колишній готель. Тепер потрібно було лише повторити такі ж блукання в пошуках оренди, як і минулого разу. Оскільки ми з Дашею ті самі, що й раніше, то й ймовірність, що ми підемо в ті ж дворики, сподіваючись знайти оренду велосипедів майже така сама. І що ви думаєте? Моя теорія виявилася вірною. Ми дійсно без зайвих вилянь наново натрапили на ту ж саму оренду.

– Ми повернулися! – радо сказав я. Добре знайома жінка сказала, що вона дуже рада, що ми повернулися. Хоча наша розлука тривала майже три роки)

Господиня нас завела до своєї картинної галереї, сьогодні виставка мала ювілейну дату. З цього приводу нам із Дашею вручили по шматку смачного торта, дали медовий напій та розповіли історію автора картин. Чудовий початок поїздки, вибрали собі велосипеди по практичніше і в дорогу! На жаль водночас у дорозі був цілий марафон велосипедистів-спортсменів. Але як плюс, об’їзна дорога марафонного маршруту проходить парком. Коли проїхали кілька кілометрів до кінця спортивного веломаршруту, нас зустрів піший марафонний маршрут). Тепер можна нестись уздовж моря, крізь парки з вітерцем!

Все-таки йти пішки і їхати велосипедом уздовж набережної це два принципово різних задоволення. У Сопоті на нас чекали справжні змагання бодібілдерів обох статей. Вони із задоволенням демонстрували свої накачані руки, спини та попи. Виглядало це досить дивно. Але тепер усе стало на свої місця, зрозуміло, чому вчора на сусідніх вулицях ми бачили хлопця з гирями в руках. Навіщо тільки вони так рясно і нерівномірно змащуються штучною засмагою морквяного відтінку, питання ще те. Як же чудово, що тут така кількість розваг. І навіть змагання собак тривало. Про те який веломаршрут прекрасний ще раз оспівувати немає сенсу, просто потрібно прийняти той факт, що він, можливо, найкращий в Галактиці.

Для різноманітності цього разу ми вирішили прихопити ще одне містечко Вітаміно. Назва говорить сама за себе, місто повинно бути прикольним. Ми довго й тяжко їхали в гору, а там нічого особливого не виявилося. У результаті ми з вітерцем їхали вниз. Це, мабуть, найкоротша розповідь про місто серед наших пригод. А ось у Гдині як завжди душевно: морозиво, гофри, качки та море. Що ще потрібно для щастя? Я думаю, що якби ми жили в Гданську, то кожні вихідні каталися б на цьому веломаршруті поки не набридне. Головне не повторювати помилок минулого та не намагатися назад скоротити дорогу через дрімучий ліс. Зворотна дорога без зупинок займе менше півтори годин. І звичайно ж вечеря вже в рідному O’mandu. Це останній вечір, нашої невеликої подорожі, треба остаточно обійти всі куточки міста, але спочатку зайти в готель за курточкою.

Правда дійти до готелю так і не вийшло, адже ми побачили щось дуже загадкове: п’ять різноколірних дорослих людиноподібних істот дуже плавно рухалися зливаючись у загальну масу біля великого контейнера для сміття, за ними спостерігали двоє чоловіків з яскраво білими обличчями в помаранчевих касках, люди були застиглими, істоти рухалися ніби в сповільненні. Але для білих чоловіків воно ніби зупинилося. Грала дуже тривожна музика з елементами гучного людського крику. Але крик був не живий, а синтетичний. Маса почала плавно “витікати” в сміттєвий бак, адже до них досить швидко рухався здоровий чоловік з великою батогом, звуки розсіювали хорор по наших і без того замерзлих тілах. Але бажання йти до готелю вже було далеко не в пріоритеті. Це була вулична вистава Тараканстанського театру, яка сумарно тривала півтори години. Сказати, що воно мене вразило – нічого не сказати.

Мені здається, я й досі під враженням. Називався виступ “Trash poem” і був частиною театрального фестивалю, який, як виявилося, проходив у місті у ці дні. Забавний факт, що вчора ми бачили шматочок іншого виступу, до того ж настільки нудного, як у нас у Києві вміють робити під час французької весни. Коли ми прочитали газету фестивалю, то з’ясували, що вчора якраз і виступала Франція) Загалом не наше це, але коли ми з’ясували, що перед нами сьогодні виступав театр із Тараканстану, були здивовані ще більше, ніж враження від самого спектаклю.

Голограми на домі

Загалом Гданськ, дякую, що ти такий затишний і знаходишся так неподалік нас, ми впевнені, що це була не остання наша зустріч і можливо ми сюди почнемо літати в рамках приємної традиції в майбутньому) Це були класні вихідні!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 12.06.2019 – 15.06.2019
Тривалість: 2 повні дні
Авіаквитки: Ryanair
Екскурсії: Все самі
Складність поїздки: 1/10 (дуже легко)