Три тижні тому ми попрощалися ненадовго з Німеччиною. Тоді ми пройшли маршрут Вроцлав-Дрезден-Лейпциг і відлетіли з аеропорту Берліна. Тепер продовжую з того ж місця, де зупинилися, я прилетів у відрядження Берлін! На цей раз у мене не просто відрядження, а цілі музичні гастролі! Я пропонував Даші взяти окремо квитки, але Даша сказала, що не бачить особливого сенсу летіти до зимової Німеччини знову, враховуючи, що до третьої поїздки до Німеччини залишається лише кілька тижнів (знаю, звучить дивно, але акції вони такі).
Тепер трохи про наше музичне минуле. У далеких 2010-х роках ми перебували у знаменитому музичному гурті Strooks. Ми гастролювали Україною та ближніми країнами СНД. До складу групи входило понад сотні людей. Щороку традиційно у нас були гастролі у весняну Ялту. А протягом року до обласних центрів інших міст. Фішка нашого гурту була в тому, що у нас не було жодної пісні. Ми приїжджали до інших міст, там вішалися плакати, реклама нашого туру із закликом купити квитки на наш концерт. Але ніколи не було вказано, де саме купувати квитки та де саме пройде легендарний концерт. Максимум було вказано місце проведення. Група розвивалася, і ми навіть випустили свій перший диск, який називався “9 вампірят”. Диск мав красиву обкладинку, а на самому диску відповідно не було записано жодної пісні. Це дуже важливо, бо на наших концертах немає пісень. Група існувала і розросталася протягом 7 років. Одного разу навіть був примусовий ребрендинг. Річ у тому, що в одного з наших солістів порвався в руках плакат із назвою гурту та відпали дві літери “S”. У результаті група була перейменована на trook. Ех були часи! То був наш перший музичний досвід.

Один із плакатів про майбутні гастролі

Декількома роками пізніше я відзначав свій день народження в музичному стилі. Я підписав з усіма, кого планував запросити на святкування справжній договір про те, що вступники вступають до групи “Білі гойдалки”. Це було приблизно місяць до свята. Я не пояснював, що це буде пов’язано з тематикою дня народження і ніяк не пояснював, навіщо ми це підписуємо. Реакція була у всіх різна, одні швидко погоджувалися, іншим потрібно було час подумати, причому в договорі були явно сектантські фрази, але в результаті підписував кожен, мені довіряли і я вмію дуже переконливо говорити. За тиждень до дня народження я всім, хто підписав, повідомив, що гурт на жаль розпадається, і з цього приводу ми повинні зіграти свій перший і останній концерт прямо на моєму дні народження. Обов’язковою умовою було те, що кожен повинен мати з собою музичний інструмент, на якому він грати не вміє. Класне тоді вийшло свято. Тепер про наш музичний досвід ви знаєте практично все! Вперед, підкоряти Берлін!

Ми прилетіли з холодного Києва до теплої столиці Німеччини. На вулиці було 12 градусів та чудова погода. Дуже важливо було збудувати маршрут так, щоб між конференціями та доповідями встигати вибиратися в місто та повертатися вчасно назад. Жили ми неподалік центру. За 12 хвилин можна було легко туди дістатися — трохи пішки та 3-4 станції на метро.

Відповідно, якщо є хоча б година перерви, можна встигнути туди-сюди. На щастя для себе таких перерв, я зміг виділити цілу пачку. Що примітно, коли мої колеги заселилися в готель і почали першу вилазку до міста, я вже повертався назад, щоб піти гуляти іншим маршрутом. За першу вилазку, яка тривала кілька годин я пішки дістався Бранденбурзьких воріт, близько трьох кілометрів по парку від готелю, а потім обійшов основну частину центру до музейного острова.

Вже традиційно відвідав світлофорний магазин) Дві години пролетіли швидше за мить. Через 20 хвилин конференція, потрібно поспішити. Спустився в метро, ​​тільки-но встиг купити і провалідувати денний проїзний, як тут же в потягу зустрів контролера.

Фух, добре, що з квитком) У нас знайома якось ризикнула проїхати зайцем у Європі, то тепер навіть думати про таке страшно. Я ж у європейському міському транспорті контролера бачив уперше. Я взагалі дуже сумнівався у їхньому існуванні. Гілка в готель була пряма. На пересадці я мав дві хвилини до наступного поїзда. Я замовив каву. Але побачив, що їде мій поїзд. Баріста мені сказав, що він усе встигне. Потяг уже починав відчиняти двері, а хлопець лише запускав машинку. Здавалося, що все пропало. Але в нього все було розраховано до секунди. Однією рукою він на терміналі набрав суму, другою рукою насипав мелену каву в ручку, ще однією рукою збивав молоко, а останньою рукою готував стаканчик. Що відбувається? Метро також не закриває двері. Мабуть, машиніст у долі з баристою. Вжух, і кава з пінкою вже у мене в руках, і я спокійно заходжу у вагон, за мною зачиняються двері. Що це було? Я розумію, якби це було в Азії, де все завжди виходить і вдається, але тут немає азіатської магії. Але, як виявилося, замість азіатської магії тут був азіатський коронавірус прямо під час нашого корпоративу. Ми цього, на щастя, не знали, спокійніше гулялося. Хоча гуляли не всі, це відрядження для деяких пішло зовсім не за планом. Одного співробітника просто після аеропорту відвезли за страховкою з апендицитом. Пізніше до цієї поліклініки потрапила ще одна співробітниця. А за день ще одній стало зовсім погано. Але за фактом усі три випадки не мають нічого спільного і це просто якийсь божевільний збіг, що випало саме на відрядження. Повернувся до готелю до початку доповідей. Відслухав три години доповідей, можна продовжувати подорож. До вечері є близько години. Продовжуємо досліджувати Берлін. Як тільки оголосили про те, що доповідь закінчена, через 5 хвилин я вже мчав у метро. Коли ми були в Берліні з Дашею, на новорічних ярмарках, дуже оцінили дворики в районі Hackescher Markt. Зараз ярмарків немає, але дворики від цього стати гіршими не повинні. Дворики, до речі тут.

Спочатку я довго не міг знайти вхід, якось минулого разу це було набагато легше. Але посилені пошуки входу пішли мені на користь. У результаті я відкрив ще одні дворики, які не з’єднуються із сусідніми. Тут все у растаманському стилі, просто культурний шок.

Це неформальний клаптик Берліна. Так потрібно терміново поділитися своїм відкриттям з колегами. До речі про колег, незабаром вечеря. 40 хвилин у двориках пролетіли зовсім непомітно. Я ніби тільки зайшов у них? Гаразд, погнали назад. Добре з проїзним можна ганяти туди-сюди. За душевною та смачною вечерею до моєї експедиції по Берліну вирішили приєднатися колеги. Точніше, готовий був приєднатися лише Діма. А Маші з Женею потрібно було ще 20 хвилин. Ну тоді ми починаємо, а ви приєднуйтесь у місті. Насправді на мої експрес-вилазки завжди були охочі приєднатися, але основна проблема це “Тільки мені треба ще 20 хвилин”, а з таким розкладом експрес-вилазка на годину ніяк не вийде. Та й мій вічний ворог “очікування”, з яким я невпинно борюся. Але тут навіть справа більша у плануванні. Я завжди на конференції та трапези брав речі, в яких можна буде відразу продовжувати подорож, оскільки заздалегідь визначив усі потенційні вікна у конференціях. Тепер ми почали досліджувати музейний острів та прилеглі райони. Дорогою до нас приєднався Богдан, а згодом і Маша з Женею. Пошуки Маші у місті – було дуже заплутане та складне завдання. Ні інтернет, ні Google координати тут не могли впоратися. Але головне ми всі знайшлися! Коли ми обійшли вже все, що тільки можна в центральній частині міста, я вирішив, що настав час зводити всіх до того растаманського дворика. Але куди саме ми йдемо я не говорив. Вирішив навести інтригу. Коли я був тут вперше, то на вході в підвал бачив табличку, що шоу монстрів буде за пів години. Зараз таблички не було, і я вирішив, що якраз і з’ясуємо, що там за монстр. 

Ми спустилися в надзвичайно дивний підвал, на стінах були знаки анархії. Співробітники на мене дивилися з підозрою. Я ж сам не знав, куди веде підвал, але виду не подавав. У результаті ми дійшли до великих металевих дверей із кнопкою. Я пояснив, що єдина можливість з’ясувати, що за дверима — натиснути на кнопку. Настала напружена тиша. Я натиснув на кнопку… Це виявився вимикач і у всьому підвалі згасло світло. Мене дуже легко налякати, а коли я лякаюся, я неконтрольовано кричу. Від мого крику всі з жахом почали тікати із темного підвалу. Вибігли! З мене почали підхихикувати. Я з гордим виглядом вирішив вести всіх далі. Далі був растаманський паб. Але коли я підійшов, хтось із паба викинув палаючий феєрверк на землю. Коли я закричав вдруге, всі почали просто ржати. Хоча явно злякалися не менше. Я вважаю, цей дворик усі члени нашої експедиції запам’ятали надовго. Потім я повів усіх гуляти лайтовими двориками. Подорожував першого дня я на славу.

Другий день із самого ранку розпочався з чергової низки конференцій. Хоча ні, він почався з сонця за вікном та смачного сніданку. Ось, що я люблю в дорогих готелях — це сніданки, особливо коли це все не за мій рахунок) Шикарним сніданком я вважаю той, в якому фізично не вистачить сил все спробувати, і щоб обов’язково був смажений бекончик! Після такого початку дня можна і послухати, що там говорять доповідачі. Доповіді тривали кілька годин, потім випало чергове віконце. День був сонячний, поряд з готелем була чудова річка, я вирішив у цей час віддатися природній красі, ніж центру. Це були чудові дворики, мости і навіть велосипед, повністю обліплений ракушками. Це була місцева визначна пам’ятка, яку колись дістали з води. Після обіду за розкладом мали продовжуватися доповіді, але виявилося нас тут чекала найприємніша частина. Коли відчинилися двері до конференц-холу, по центру стояла музична група, що голосно грала хіти, вся зала обладнана музичними інструментами.

На вході кожен співробітник тягнув картку, на якій було намальовано інструмент, який потрібно освоїти для виступу. Невже ми зараз гратимемо замість слухання доповідей? Ось воно, недаремно пройшла моя музична молодість! Не дарма були всі ті гастролі! Зараз я навіть освою свій перший інструмент! Що тут у нас? На картці намальовані барабани. О Дааа! Нас поділили на групи: барабани, бас-гітари, електрогітари, ще один вид барабанів та солісти. Кожна група вирушила зі своїм репетитором освоювати інструмент. Ми розучували правила гри трьох різних пісень. Потім оркестр, який складається зі співробітників, у розмірі 150 осіб, влаштовував справжній концерт. Атмосфера була невимовна. Мені завжди було цікаво, що відчуває музикант під час виступу.

І тут я вже сам у ролі музиканта. Дві інші пісні я грав на електрогітарі. Гітара виявилася набагато складнішою за барабан. Але від гри на барабані, мабуть, була максимальна віддача. Навчання гри на електрогітарі ускладнювалося тим, що треба було зрозуміти нові для мене англійські терміни. Але я старався так, що навіть порвав струну. Це був не просто виступ, а справжня фантастика ще й у вигляді сюрпризу! І не важливо хто ти в офісі, топменеджер або рядовий програміст, тут ми всі музиканти і граємо пліч-о-пліч найкращий концерт у світі.

Наш тематичний музичний рік мав ефектне завершення. Таких корпоративів я ще не мав. Даша з мамою отримували практично прямий ефір із концерту. Отже, концерт мав не тільки міжнародний склад більше, ніж із 15 країн, а ще й транслювався до інших країн. Я вже вкотре відчуваю безмежну подяку організаторам наших відряджень. Після концерту, заряджений позитивом, я з хлопцями вже мчав продовжувати досліджувати місто.

Цього разу ми охопили берлінську стіну та прилеглі до неї райони. Скажу так, після китайської стіни, берлінська виглядає суттєво простіше. Зате в околицях знайшли дворик, у якому великий розмальований будинок і багато незвичайних інсталяцій, це начеб то колишній сквот, хоча може й не колишній, я так і не з’ясував.

Ще на одній з вулиць ми зачули запах трави, який нас привів до ще одного растаманського поселення. А навпроти самої стіни ми знайшли справжнісінький ярмарок. Все було викладено, вистелено та зроблено з ялинок, просто невелика ялинова вулиця. Навколо неї були також широкомасштабні гуляння. Ось що мені подобається в Берліні, я тут вже вдруге і обидва рази місто приємно дивує та радує. Поки ми готувалися перейти дорогу до ярмарку, зустрічною та сусідньою смугою пронеслися поліцейські машини, вибігла поліція і побігли до якоїсь бабусі, що була недалеко від ярмарку. Я ж направив нашу делегацію у протилежний бік, доки нічого не вибухнуло. Наскільки ми з далекої відстані розібрали, хтось залишив сумку без нагляду. Все обійшлося, і ми чудово погуляли ярмарком. Але довго погуляти не виходило, вся поїздка проходила у нескінченній боротьбі з часом, який у черговий раз закінчився і треба було повертатися на головну корпоративну вечірку. Єдиний мінус усіх цих корпоративів — на вечірках потрібно бути в костюмі, що суперечить моєму звичному образу. Крім цього, костюм потрібно ще й дотарабанити з Києва через трансфери та аеропорт, а потім назад. Втім, костюми за образом не підходять багатьом, але дуже цікаво побачити своїх колег у такому незвичному вигляді. Переодягся, зробив фото для мами з Дашею, і можна бігти на вечірку.

У залі загасили світло, спалахнув лазер, на сцену вийшов силует. І розпочалося лазерне шоу. Я подібного ще не бачив, чоловік чого тільки не робив з лазерним променем, він його і ламав, і робив різні трюки, цей лазер у його руках був немов тверда палиця, але це лише промінь світла. Це було дуже оригінально та цікаво. Класно, що в наш час з’являються все нові і нові речі, які можуть дивувати.

Потім відкрили безлімітний бар із коктейлями. Найцікавіше, що я замовив собі Куба Лібре, який ми постійно п’ємо в єгипетських готелях. Як тільки скуштував коктейль, аж запах солоного моря в носі відчув. Я буквально на мить провалився до Єгипту. Далі розпочалася дискотека, виступав то німецький гурт, то діджей. Я помітив цікаву тенденцію, що діджей збирав ширшу аудиторію, причому запалювали навіть співробітники та співробітниці поважного віку. У Німеччині вміють відпочивати! Зазвичай на гулянках надвечір виносять якийсь шашлик, який уже ні в кого не лізе. Німці пішли далі, приблизно о першій годині ночі, на рожні почали смажити смачну шаурму. Вона була настільки прекрасною, що співробітники відносили до номерів своїх колег, які пішли з корпоративу раніше. Близько другої години ночі я вирішив йти у свій номер, інакше мої ранкові плани прогулянки Берліном могли б не здійснитися. Потрібно було близько хвилини пройти вулицею між корпусами готелю. Надворі було тепло, навіть незважаючи на те, що я був у сорочці. Річка освітлювалася м’яким світлом нічних ліхтарів та прибережного готелю. Я, звичайно, вже стомився за день, але я не міг пропустити таку красу і вирішив зробити невелике коло вздовж каналу.

Гуляв я десь з пів години, зачарований нічним передмістям. І саме нічна прогулянка тепер асоціюється з цим відрядженням. Як можна спати, коли на вулиці справжнісінька лютнева весна? До речі, наша гулянка обертів не зменшувала, я її чув зовсім далеко від будівлі. Спалося після чистого повітря міцненько-міцненько.
Черговий сонячний ранок!

Навіть незважаючи на те, що будильник задзвонив о восьмій ранку прокидатися було легко, адже сьогодні вже не буде доповідей та зустрічей і можна віддатись повністю подорожі, головне вдень встигнути на літак. Швидко поснідав і вперед у міські парки. Я вибрав парк, що прилягав до Берлінського зоопарку.

Крім того, що в самому парку була купа цікавої живності, то ще й вольєри зоопарку прилягали так, що можна було йти і милуватися звірятками. Серед усіх вольєрів, явно найкраще себе почувала чапля. Вона когось виловлювала у водоймі, а коли їй набридло, то просто вилетіла із зоопарку. Було несподівано. За зоопарком розпочався ще один із моїх улюблених районів Берліна. Назву я не знаю, але там знаходиться Хард Рок Кафе та настільки дорогий магазин Луї Вітон, що незручність я починаю відчувати більше ніж за 100 метрів до самого магазину. Гулялося просто чудово, погода радувала.

За прогнозом обіцяли дощі, а зараз сонечко з невеликими хмарами. І тільки я написав Даші, що у нас хороша погода, як почався дощ, та такий, що продовжився до самого відльоту. Але сонячним вітаміном я вже був заряджений на всі 100%, так що накинув каптур і в навушниках включив спокійнішу музику, “Один у Каное” якраз добре підходила під погоду. Дощова погода навила сотні різних думок у голові. Стільки ідей, стільки спогадів і навіть основна частина цієї розповіді народилася в голові саме в дощову частину прогулянки. Добре подорожувати білим світом, тільки мінус, без Даші в поїздках не так цікаво.

Трансфер із готелю був запланований за три години до вильоту, а їхати автобусом до аеропорту 14 хвилин. Кинув повідомлення, щоб мене не чекали, я сам дістануся. І не поспішаючи гуляв далі. Найцікавіше, що замовлений трансфер спізнився на стільки, через скільки я прийшов у готель. Але мені треба було поїсти. І явно було дешевше піти поїсти за 4 євро у місті та самому доїхати до аеропорту, ніж заплатити за обід в аеропорту. Так і вирішив. За підсумком це було чергове відмінне відрядження і не менш чудова подорож.