Шановні пасажири, наш літак здійснив невдалу спробу посадки, ми зайдемо на друге коло та спробуємо сісти ще раз. Що означає “Спробуємо?” На другому колі посадку не дозволяють. Коли пілот починає заспокоювати пасажирів, переконуючи, що не варто переживати, стає справді страшно. Спочатку політ був тихим, без турбулентності, поки не дійшло до посадки. Прибравши закрилки, перевівши турбіни в режим форсажу, літак, оповитий хмарами, різко змінив кут польоту з посадки на зліт. У кабіні було чути, як змінилася тяга в турбінах і різко почала зростати вертикальна швидкість, на щастя для пасажирів ми летіли вгору, а не в низ. По тілу відчувалося перевантаження, а за ілюмінатором на великій швидкості проносилися косі хмари. Я згоден повернутися назад до Києва, але без жодних інших спроб посадки. Хмари виявились туманом над злітною смугою, добре, що це вчасно зрозумів наш пілот, а посадка з піднятим носом дозволила літакові легко зробити небезпечний маневр. Хвилин за 40 дали добро на наступну спробу. Навпроти нас сидів чоловік, який знімав на мобілку свій перший переліт. Він почував себе найкраще, оскільки можливо не знав, що відбувається щось не стандартне. Коли пілот таки виконав успішну посадку, йому справді всі щиро аплодували, я думав, що йому навіть хтось букет квітів зараз понесе. Спустившись з трапу, я був щасливий стояти на землі.

Квіти пілоту!

Після прильоту на нас чекав нескінченний віза чек, ми були приблизно п’яті в черзі і простояли близько 50 хвилин. Офіцерка із явно непрацюючим сканером відбитків пальців по п’ять хвилин сканувала кожну руку тим, хто прилетів. Причому частину з них відправляла на додатковий доскан в окрему кімнату. Офіцерка не хотіла визнавати той факт, що сканер просто не працює. Також перед нами опинилася бабуся, яка прилетіла до синочка в гості і дупля не відстрілювала на скільки і куди саме вона прилетіла. Перекладала її мову дівчина, яка стояла поруч, вона англійську судячи з усього бачила тільки на картинках. Хотілося допомогти, але це виглядало б ще тупіше. Після кількох десятків повторів фрази “Я приїхала до сина” офіцер нарешті повірила в її мету. Скан моїх рук зайняв пару хвилин, а ось відбитки Даші сканували понад 10 хвилин. Після чого нас відправили до окремої кімнати на додатковий скан. Головний офіцер, погортавши паспорт Даші, захопився кількістю наших подорожей і зняв відбитки.
Готель наш був на околиці, а у букінгу я помітив примітку, що ресепшена у них немає і код доступу потрібно запросити заздалегідь. Написавши в готель повідомлення, щоб надіслали мені код, ми вирушили одразу до центру. Треба було вирішити проблему з рюкзаками, щоби не тягати їх. Вони хоч легкі, проте зайва вага. Рішення прийшло само собою.

Поївши у ресторанчику, перед тим як розрахуватися, ми попросили до вечора залишити наші речі на зберігання. Офіціант із радістю погодилася, а ми їй залишили чайові. Всім радісно! Та ще в нас тепер є стимул повернутися до цього закладу ще й на вечерю. Настрій був припіднятий. А ще про кухню хотів розповісти. Ми сиділи у вареничній, у якій був асортимент вареників на будь-який смак.

Ми собі поставили мету за три дні перепробувати всілякі види цих ласощів. У Гданську буквально на кожному кроці продається морозиво, що дуже має великий попит. Наш десерт був визначений.

Звичайно не наша Лакомка, але порція ефектна.
На нашому планшеті було відзначено безліч місць, які необхідно відвідати в старому місті, але коли ти в нього потрапляєш буквально розбігаються очі куди-небудь спочатку піти. Карту з маршрутом ми відклали. Тут і без маршруту було видно, що доведеться добре походити. Було таке відчуття, коли бачиш гарний закуток, хочеш піти в нього, по дорозі повертаєш на іншу пам’ятку, з неї на третю, а в голові дедалі більше список місць, що сподобалися дорогою.

Вистачило перших 30 хвилин, щоб Гданськ увійшов до трійки найкрасивіших міст Європи, які ми відвідували. Щиро кажучи, до поїздки я уявляв собі невелике СМТ. А тут витвір мистецтва збудований.

Ми ще не дійшли до головного каналу, фотографія з якого світитиметься у всіх путівниках, а місто вже подобається. Причому ми постійно щось перекушували, люблю я гастрономічні тури. Тим часом менеджер готелю схаменувся і надіслав мені смс-ку з кодом від дверей, але ми вже не поспішали, в готель можна буде і вночі вселитися. Перші години дві ми гуляли, роззявивши роти, відкриваючи все нові й нові вулички для себе. Одна з них – Mariacka особливо потішила.

Це взагалі, мабуть, найкрасивіше місце в Європі. Кам’яні дракони звисали для відводів дощової води з різних декоративних балконів, всюди ажурні перила, безліч квітів та милих деталей.

Щодо квітів це місто взагалі перевернуло мою думку про те, наскільки може бути квітучим місто. І сотні затишних постійно заповнених кафешок.

Як ми взагалі опинилися в Гданську, якщо про його існування ще кілька місяців тому я й не підозрював. Одночасно вчасно помітив новину про новий маршрут Візейра з Києва. Оскільки маршрут тільки відкрили, перші квитки продавалися дуже дешево. Треба було ухвалити термінове рішення про незаплановану поїздку. Поки ми із Зайкою хвилин за десять перебрали фотографії та відгуки про Гданськ, акційні квитки на серпень вже розібрали. Я їх почав бронювати на вересень, Даша тим часом швидко перебирала інші доступні дати. Я вводив реєстраційні дані для покупки з рекордною швидкістю. Зважаючи на все, не я один стежив за новинами у світі авіаперельотів. Натискаючи кнопку “Оплатити” ми отримуємо наші найдешевші квитки в історії авіаперельотів – 996 грн (36 євро) за двох в обидва боки. Дешевше у гривні у нас був лише Будапешт, але за курсом був дорожчим.

Після минулої поїздки до Кракова, друзі, питаючи: “Куди далі?” дивувалися, що наступна країна буде також Польщею. Акції вони суворі, але в нас ще такого не було, щоби двічі поспіль в ту саму країну. Ми були вже двічі в країнах, що називали себе столицею бурштину, але ціни на бурштинові вироби в таких країнах були ледь не дорожчі за золоті. Схоже, що столицею є Гданськ, адже бурштин можна добувати самостійно в міському фонтані.

Збоку виглядало не дуже привабливо, але варто спробувати і інстинкти шукачів скарбів прокинулися десь усередині нас. Розвага безкоштовна, що знайдеш – все твоє було дуже весело. Це був вихідний день, відпочивали всі на повну.

Поки хтось шукав скарби у фонтані, містом йшла якась ліга супергероїв, на електромобілі возили групу хлопців напідпитку, серед яких була навіть людина-пінгвін, а в арках старого міста вуличний оркестр розпочинав свою програму.

Над головою синє небо, про ранковий туман більше не було ніяких натяків. Поїздка була експромтного формату, ми стояли перед вибором, дочекатися темряви і погуляти по нічному центру або ж вирушити до готелю, який розташований на набережній і помилуватися балтійським морем. Здавалося, що в центрі ми ще за три дні будемо не раз, але маршрут склався таким чином, що в центрі ми взагалі дивом тільки опинимося. Ми спробували замовити бла-бла-кар до автентичного міста Торунь, але водії з ідеальними відгуками зрештою просто скасовували свою поїздку або без пояснень відхиляли заявку незважаючи на їхню опцію миттєвого підтвердження. На залізничному вокзалі в касі нам посилено намагалися пропхати Інтерсіті за 50 євро, причому жінка дуже обурилася, що ми попросили продати нам квитки звичайними електричками з пересадками. Не дивлячись на екран, вона стояла на своєму, що ціна там така сама, як на Інтерсіті. Довелося містечко викреслити з планів, а вірніше змістити на випадок якщо зовсім нічого буде робити.

Повечерявши в знайомій нам кафешці дерунами під сьомгою і двома порціями чергових вареників, ми все-таки пішли подивитися на нічне місто. Він був не гірший за денний, ще порадувало підсвічування гігантського оглядового колеса. Жили ми на самій околиці, далеко від центру. Їхати треба було на трамваї хвилин 25. Нас чекала невелика пригода. Код доступу у нас був, тільки ось за адресою не було нашого готелю, а вірніше його адреси не було на місці. Шукали ми наш Amber studio довго, детально вивчаючи закутки вулиць. У якийсь момент ми знайшли Amber house, сподіваючись, що пошуки закінчені ми ввели код, який успішно відхилився. На щастя до готелю входила мешканка цього готелю. Дівчина сказала, що вранці зіткнулася з протилежною проблемою, потрапивши до нашого готелю замість свого. Вона нам детально описала як виглядає потрібна нам будівля і з якої цегли її збудовано. Я вже думав, що вона продовжить розповідати історію, хто і коли його збудував, але в такі деталі вона не вдалася. Коли ми знайшли правильну будівлю невдалі спроби вселитися не закінчилися. Room numer 5 опинився на п’ятому поверсі без будь-яких пристроїв для введення коду, при цьому двері, що не мають ручки, були дуже понівечені в частині замку. Виглядало це, ніби зомбі намагався відкусити замок. Вся ця дія відбувалася у темряві при світлі ліхтариків на п’ятому поверсі житлового будинку. Так, не дарма цей готель коштував майже втричі дешевше від інших – 50 євро за три ночі. Що робити – незрозуміло. Пішли оглядати “готель” далі. На дверях із номером один був кодовий замок. Ну що ж втрачати нічого, спробуємо запровадити наш код. І він підійшов! За цими дверима була кухня та ще шість дверей. Той самий код, як говорила смс, відчиняє всі двері та до нашої кімнати номер 5 він також підійшов. А що, зручно, хочеш у гості – просто набери той самий код. Наша кімната була, по суті, перероблений балкон. Багато хто у відгуках скаржився на холод, у нас навпаки в кімнаті стояла спека. Процедура пошуку подушок та добування рушників була крутішою за добування бурштину у фонтані. Спочатку здавалося, що ми в’їхали в якусь діру. Але в результаті це було справді вдалим рішенням у плані розташування та ціни. 
На другий день ми вирішили розвідати, що там у двох сусідніх містах. Міста розташовані на відстані 17,5 км від Гданська по береговій лінії. До речі, настав час познайомитися з морем. Під час вчорашніх гулянь центром, до моря так і не вдалося дістатися. Ранок був похмуро-туманним настільки, що море за кольором практично зливалося з небом.

Найцікавіше, що набережна лінія дуже схожа на шріланкійську – парадокс! До нас підійшов корінний поляк. З’ясувавши, що польською ми не говоримо, розповів нам різні історії з життя. Було інформативно. Прикольно, коли розумієш мову, якою ні слова сказати не можеш. Після п’ятихвилинної розмови ми таки рушили далі. Уздовж набережної тяглася велодоріжка. в нас обох промайнула думка, що непогано взяти б велосипеди в оренду. На наше щастя, за п’ять хвилин думки матеріалізувалися, і ми вже їхали велосипедами. Оренда на день коштувала 40 злотих (10 євро). В заставу нічого залишати не треба було. Я так розумію, що тут велики просто є у всіх, і їх ніхто красти не збирається.

Менеджер з оренди нам дала багато корисних порад. Веломаршрут Гданськ-Сопот-Гдиня дуже мальовничий. Тут тобі будуть і ліси, і парки, високі урвища над морем, веселі спуски з гір на великій швидкості, озеро з островом і багато цікавостей.

Найкрутішим на маршруті був довжелезний ліс, через який пролягала та сама асфальтована доріжка. По прямій весь час їхати не виходило, тому що постійно на всі боки було щось дуже мальовниче і не можна було не звертати зі шляху. Проїхавши перші пару кілометрів, мені довелося повернутись і замінити сидіння, бо для мене воно було надто вузьким, а дорога очікувалася далека.

Дорогою іноді траплялися безкоштовні майстерні для велосипедів – стійки з набором інструментів і насосом. Перша наша зупинка була у Сопоті. Нам із собою дали ланцюг із ключем, так що будь-якої миті ми могли паркувати велосипеди. Де їх правильно паркувати не завжди зрозуміло. Вибрали максимально схожі на стійки для велосипедів паркани. Щоправда, постійно переслідувала думка, раптом їх якимось евакуатором заберуть. Стара частина міста зовсім невелика та явно програє красі маршруту між містами. У місті була довга черга до якихось кас. Виявляється, головна визначна пам’ятка тут це найдовший у Європі пірс, на який чомусь усі дуже хотіли сходити прогулятися. Ціна була близько двох євро за особу. Ми не дуже зрозуміли суть розваги і не стали витрачати гроші на таку несуттєву розвагу. Такі пірси трапляються досить часто, але типу не такі довгі та безкоштовні, а тут чомусь за це треба платити, і море охочих. Як то кажуть “На кожен товар знайдеться свій купець”. Витративши на містечко близько години, ми вирушили далі. Тим часом небо вже стало ясно-синім і море набуло свого кольору.

Дорога ставала все красивішою і мальовничішою, і раптом ми приїхали просто в глухий кут. .дороги далі не було.

З одного боку, пляж, з іншого гора та ліс. Велосипеди на паркування, а самі в піший маршрут лісом. Ми думали спочатку заїхати туди на велосипедах, але було не до кінця зрозуміло, чи можна цими маршрутами їздити на велосипеді. Ліс був великий та темний.

Начебто дерева росли не так і густо, але світло проходило затінене. Безліч стежок лісу вели до панорамних видів на морі з високих стрімчаків.

Лісом гуляли близько години. Повернувшись назад до паркування, ми поїхали у бік Гдині.

У цій поїздці було зручно, що нас постійно контролював GPS. Щоправда, він же нас і завіз годину назад у глухий кут.

Уздовж основної траси до Гдині тяглася велосипедна доріжка, переважно вниз. На одній з ділянок стояв дисплей з лічильником велосипедистів, що проїхали за день, ми були приблизно в третій тисячі.

Незабаром ми доїхали до центрального парку у Гдині, де легко знайшли паркування. По самому містечку ми гуляли десь з годинку, насолоджуючись атмосферою відпочиваючих туристів. Основна концентрація була на пляжі. Центр міста досить затишний, але на тлі краси маршруту, яким ми вже проїхали — це просто місто.

Вся краса в тих лісах та парках, якими пролягала велодоріжка. Зворотний маршрут, судячи з карти, був уздовж пляжу. Дорога була досить цікава. З води стирчали різної форми крани, на зустріч їхали велосипедисти на одному колесі жонглюючи кеглями. Іноді траплялися парочки на педальних автомобілях. Проїхавши пару кілометрів, ми вперлися у круті сходи. У хлопця уточнили, чи буде там дорога. Він з радістю хотів розповісти, як доїхати до Гдині, а коли дізнався, що нам до Гданська – здивовано посумнішав. Зверху виявилася стежка в якийсь ліс. Цей ліс виявився тим, яким ми гуляли пішки, з іншого боку. В основному довелося тягнути велосипеди нагору. Крізь дерева просвічували самотні промені вечірнього сонця. Незабаром буде темніти, а попереду ще один ліс треба проїхати. Як не дивно, але й у лісі нам GPS вказав куди рухатися. Вибралися ми у зовсім незнайомому місці. Планшет вказував нам їхати в невідомі нетрі. Або робити крутий об’їзд. Спочатку ми мчали містом з гори, з якої відкривалися чудові краєвиди на саме місто. Потім асфальтована дорога перетворилася на стежку, і ми знову в лісі мчимо вздовж паркану з колючим дротом. За парканом казарми. Куди нас вів навігатор, було відомо тільки йому самому. Але головне, що всюди виявлялася стежка. Судячи з кінця стежки у вигляді кількаметрового урвища, ті казарми зовсім не очікували на нашу присутність. Натомість ми виїхали чітко на міську трасу Гдиня-Гданськ. Але ліси нам були якось звичнішими, на найближчому повороті ми звернули в мережу парків. І мчали вже відомими нам дорогами. Весь наш маршрут зайняв десять годин, велосипеди треба було здати до 21:00. Здаючи велосипеди, ми поцікавилися у жінки, що вона порекомендує нам робити завтра. На наш подив у неї для нас був готовий маршрут на завтрашній день, правда не на велосипедах, а на трамваях та електричках. Також вона нам вирішила питання з нічним трансфером до аеропорту. Ще й гроші за взаємовигідним курсом у неї поміняли. На знак подяки можу хіба що порекомендувати її оренду велосипедів навпроти 48-го входу на пляж у районі Брзезно. Круто, люблю поїздки, де можна формувати маршрут походу справи. Шкода так не виходить із далекими поїздками. На вечерю хотілося якоїсь екзотики. До вареників із лососем ми замовили рибку Флаундера.

Флаундер виявився настільки ж смачним, яким я його собі уявляв дивлячись мультик про Русалоньку. Ще нещодавно ми ласували баранчиком Шоном в одній кафешці, а тепер Флаундер. Шкода, в меню не було краба Себастьяна. Вранці ми планували після вечері поїхати до центру, але після десятигодинного маршруту не хотілося їхати далеко від готелю. Оскільки нас тягнуло на ліси, ми навіть уночі вирушили в якийсь лісок. Ліжка у нашому хостелі були далеко не найзручніші, але спалося міцно після такого активного дня. Правда о шостій ранку довелося себе підняти, щоб вимкнути будильник… на кухні… не свій… На жаль, господар телефону спав ще міцніше в одному з номерів.
У поїздках дуже важливо заощаджувати час на сніданках. Знайти кафе та поснідати іноді досить проблематично. Ідеальний варіант готель зі сніданком або з собою взяти провізії з Києва. У цьому готелі ми мали другий варіант. Поснідавши ми вирушили до Олівського парку. Оскільки парк нас не вразив, заглиблюватись у деталі не буду. Парк невеликий і славний, але знаходиться невиправдано далеко від міста.

Біля парку стоїть собор, у якому під час гри на органі підігрують різноманітні механічні скульптури на своїх інструментах. Ми саме потрапили на момент гри. Неподалік парку була зупинка електрички. Тому ми швидко та смачно поїли у маку і вирушили до міста Мальборк.

Мальборк

Місто знаходиться за годину їзди від Гданська. Свою славу він заслужив найбільшим замком на території Європи. Причому центральний вокзал містечка мало не красивіший за сам замок, правда за розмірами значно поступається.

Від вокзалу треба було пішки пройти старим містом. Місто виявилося теж затишним. Навколо Гданська всі містечка якісь затишні вийшли) Вхід у замок по вісім злотих (2 євро). У кас група гідів пропонує свої послуги. Але тут головне не потрапити в їхні тенета, адже найкрутіша розвага — це аудіогід. Їх видають на касах безкоштовно. Чоловічий голос починає розповідати про історію замку, вказуючи місце де він на Вас чекатиме для продовження розповіді.

Сам плеєр трекає твій маршрут за допомогою супутника та чекає, коли ти підійдеш до вказаного місця. На кольоровому дисплеї світиться фотографія наступної точки і вказівник в який бік треба йти, якщо вказівка ​​гіда була незрозумілою.

За бажанням можна було піти не по маршруту. Плеєр продовжуватиме стежити та розповідати історію про ті місця, в яких ти зараз перебуваєш. Мало того, що сам замок за розміром, напевно, як Гоґвортс так ще й це диво технології. Ми були в такому дикому захваті від екскурсії. Повний ефект присутності справжнього гіда. Якість мови була дуже високою, а розповідь цікавою. Підйом на найвищу вежу коштував також по 8 злотих (2 євро).

Гід водив нас приблизно півтори години. І ще десь стільки ж ми бродили по різних закутках та вуличках після цього.

Це реально найкрасивіший і наймасштабніший замок на нашому досвіді. За замком довгий міст через річку. На якому можна милуватись замком здаля і перетравлювати культурний шок.

На запланований поїзд назад ми запізнилися на одну хвилину, так що у нас було ще цілих дві з половиною години для знайомства з Мальборком. Ми навіть скарб геокеш за цей час встигли знайти. Вареники в одній із місцевих кафешок були просто чудовими, і як завжди з нестандартною начинкою.

Вже ввечері ми приїхали до центру Гданська. Зручно, коли біля старого міста зупинка поїзда. Це був останній вечір у Гданську, треба було насолодитися по максимуму. Нічний центр виглядає дуже романтично. Єдиний момент засмучував – через 12 годин треба бути у Києві на роботі. У зв’язку з цим довго не нагуляєш центром. Здавалося, ніби наші пригоди позаду, але щось підозріло довго не приїжджає наш єдиний трамвай, що йде на околицю. Всупереч розкладу. Хвилин за 30 стало зрозуміло, щось пішло не за планом. Поглядом тестувальника на електронне табло знайшов ознаки, якими було видно, що частина присутніх трамваїв явно не приїде сьогодні, їх рядки трохи відрізнялися від тих, що не відставали від графіка. Потім ще й рядок, що біжить, підозрілий. Уточнили у поляка, що там написано. Виявився обрив на лінії. Треба їхати іншим номером, потім пересісти на автобус. Поляку, на щастя, було з нами по дорозі. Інший номер завіз до якоїсь індустріальної зони і висадив усіх біля автобуса. Напівсплячий водій автобуса сказав, що нікуди він не поїде, йдіть на іншу зупинку. До іншої зупинки ми йшли 15 хвилин у швидкому темпі. На тому місці зупинки не було. Але збиралися люди і на щось чекали. Наша дорога до готелю вже розміняла другу годину часу. Ні автобуси, ні таксі не хотіли зупинятися. Хвилин за 30 під’їхав автобус і повіз усіх у бік потрібного району. Але й він не доїхав до самого району, висадивши серед нічних вулиць. Найцікавіше, що частина натовпу чекала на той автобус хвилин сорок, щоб на ньому проїхати всього кілька кілометрів. Поляк із нами розпрощався, наш маршрут підхопив планшет, заряд якого зовсім не розраховував на нічні пригоди. До готелю ми йшли ще 20 хвилин. Незважаючи на глибоку ніч, ми відшукали нічний магазин і традиційно накупили собі європейських сирів. Спочатку план був виспатися і о четвертій ранку на таксі бадьоро поїхати в аеропорт. У результаті висипатися вийшло і в готелі, і таксі, і в літаку, і в зоні очікування. Добре хоч таксист по нас приїхав вчасно. У літаку нам дісталося три місця, що додало комфорту дорозі назад. Коли я прокинувся, за ілюмінатором було видно мій офіс. Шкода нікому так рано було помахати з літака. 

Епілог

Гданськ був відкриттям не лише року, а й усіх минулих чотирьох сезонів подорожей. З усіх наших поїздок саме це місто перевершило наші очікування у десятки разів. Це була одна з кращих подорожей, нехай і коротка. Але ми ще обов’язково повернемося, ці ліси та парки!.. Обов’язково колись зберемося до Ісландії та з’єднаємо її через це місто. А поки що наша тримісячна віза була успішно відкатана, як і останній розворот мого закордонного паспорта, який вдалося з нуля заповнити практично за чотири роки. Це була перша подорож п’ятого сезону, до зустрічі!

Інформація про подорож

Дата подорожі: 10.09.2016 – 13.09.2016
Тип поїздки: Вік-енд
Тривалість: 3 повних дня
Транспорт: Wizz air
Готелі: Amber Hostel
Екскурсії: Всі самі
Складність поїздки: 1/10