Фото з Бергедорфа

Це була дуже незвичайна подорож. Можна сказати перша у своєму роді. Хоча наші подорожі продовжують йти повним ходом, але постійні читачі вже явно помітили велику паузу в публікації оповідань. Та й насправді написання цієї розповіді є великим дивом у хорошому сенсі цього слова. Відразу скажу, що цю розповідь я пишу своїми власними руками, а отже, все вже відносно добре.

Про складне

У нас нещодавно зірвалася подорож до Італії. Ми мали полетіти, але полетів тільки я, і, на жаль, не на літаку, а з велосипеда. Я багато разів за своє життя падав із велосипеда і навіть потрапляв в аварію, коли був підлітком. Але цього разу перевершив усі випадки разом узяті. Коли я лежав у парку на бруківці, то з жахом побачив, як моя рука лежить під таким кутом, під яким вона не повинна лежати. Коли Даша з Мишком приїхали мене рятувати, одне з моїх перших питань було “Яка наступна подорож та коли?”. Коли Даша сказала, що в нас запланована Італія за тиждень, я дуже здивувався і не міг зрозуміти. А куди саме та якими авіалініями? Ну нічого собі, Італія… Це був больовий шок, при якому пам’ять якийсь час починає поводити себе по-іншому. Весь тиждень я сподівався, що ми ще встигнемо полетіти, але переломи виявилися досить серйозними, причому відразу на обох руках. Але сучасна Українська медицина творить чудеса. Причому слово “Українська” я не випадково написав із великої літери. Багато людей вважають, що в нашій країні погана державна медицина, я як людина, яка тиждень провела у лікарні швидкої допомоги, хочу заявити, що з державною медициною у нас все гаразд. А от, наприклад, з українською компанією BikeNow справді проблеми. Коли ми повідомили, що у велосипеда не спрацювало заднє гальмо і до чого це призвело, то побачили всі найгірші прояви поганого сервісу. Якщо коротко, то в результаті отримали відповідь у форматі “Сам винен, що взяв у найм у нас велосипед”.
Загалом я дуже радий, що при такому падінні відбувся тільки переломом рук, і мене практично не покидала хвиля позитиву. Ще я був дуже радий, що вночі перед падінням я встиг відправити батьків у подорож, і хоч у них не зірвалася подорож через мої руки. Коли мама мене запитала про те, як вона мене може морально підтримати, я сказав, що найкраще, що вони можуть зараз зробити для мене — це поїхати в Каїр і подивитися піраміди, фотографія на тлі пірамід буде для мене великим натхненням, що подорожі продовжуються. Так батьки й зробили. А ще мені на свято Хеллоуїну не потрібен був костюм)))
Після операції я не встиг відновитися до мінімально допустимого фізичного стану, щоб полетіти і довелося пропустити рейс. Я написав запит у Wizz і вони охоче пішли на зустріч, повернувши мені вартість мого квитка в обидва кінці, звернувши мою увагу, що по-доброму потрібно брати флекс тариф, щоб уникати подібних ситуацій.
На щастя, Італія була не єдиною майбутньою подорожжю. До моменту вильоту в Гамбург я вже навчився багато чого робити своїми руками, але все ж таки головна героїня подорожі – Даша. Оскільки більшість речей їй доводилося робити двічі – за себе та за мене. Та й взагалі, як важливо мати свою надійну другу половинку. По суті, з моїх проблем це прожити час до операції, потім пройти реабілітацію рук. А ось на Дашині плечі впало справді випробування. Робити абсолютно все по дому і повністю доглядати мене, вирішувати всі питання зі страховкою та лікарнею. Як виявилося без рук – як без рук! Ще мені, як завжди, дуже пощастило з моєю улюбленою роботою. Від німецького менеджера у перші дні отримав повідомлення у форматі “Андрію, я розумію як тобі зараз важко, будь ласка, не згадуй про роботу, а повністю концентруйся на своєму здоров’ї, повертайся тільки тоді, коли будеш повністю готовий”, причому всі лікарняні повноцінно оплачуються. Також надійшло повідомлення підтримки від київських колег із позначкою про те, що відповідати не потрібно, оскільки вони розуміють, що зі зламаними руками це зробити нереально. Мене у такі моменти сентиментальність аж до сліз пробирала. Смішно було, коли першого вечора мені написала мама “Синочка напиши нам щось хороше”. А потім через вісім хвилин “Я зрозуміла, не треба писати”)))) Але, на щастя, сучасні технології можуть розпізнавати текст з голосу і телефон я освоїв досить швидко. От тільки треба було навчитися розблокувати телефон. До речі, телефон – найкращий засіб для реабілітації, хочеш серфити в інтернеті – вчися працювати пальцями)))) А які трюки я навчився робити ногами! Коли серед ночі починає ніс свербіти і не таке навчишся. Хоч бери тепер і в акробатичний гурток іди. Ще зі смішного було коли медсестра випадково зачинила за собою двері, виходячи з палати, а потім мені вдень сказала, що я такий скромний, що вночі навіть не звертався по допомогу. А ще якось уночі мені була потрібна допомога санітарки, але цього разу чергувала санітарка з дуже похмурим обличчям. Її обличчя чомусь у мене викликало почуття страху та небезпеки. І я не міг її знайти, довелося розбудити медсестру. Жінка сказала, так вона ж за тими дверима і вказала на дуже темну частину коридору, де були дуже похмурі двері. Я медсестру серйозно запитав чи не страшно їй самій. Вона розсміялася, але судячи з нервового сміху вона теж боялася санітарки))) Цікавий факт — перших кілька днів після наркозу я бачив сни, що складаються з одного кадру. Наприклад, з’являється нерухома картинка з Дашею і в голові голос каже якусь фразу від її імені. Кінець сну. 

Але повернемося до подорожі. Перший сюрприз на нас чекав в аеропорту на рамці. Чи то запищали мої чотири пластини, чи рамка вирішила пікнути про всяк випадок. Але довелося проходити додаткову перевірку. До речі, на зворотному вильоті, коли працівник побачив мої руки, мене провели поза рамками і просто обмацали по одягу. Наступним важливим етапом був літак. Травматолог мені дозволила летіти, але попередила, що може початися набряклість рук. Але, на щастя, руки теж скучили за польотами і поводилися добре. До речі, відкидний столик ідеально підходить для зберігання зламаних рук під час усього польоту))))) Як же я тішився тим фактом, що ми летимо на літаку. Це означає тільки одне – подорожі продовжуються!

Гамбург

Ми з Дашею, як зачаровані, стояли і спостерігали за незвичайним двоповерховим літаком Люфтганзи, який починав неспішно кермувати. Літак упевнено їхав на смугу вильоту. Невже він зараз полетить? Літак своєю чергою виїхав на злітну смугу і почав набирати швидкість. За подією стежило багато людей. Якоїсь миті літак відірвався від землі і полетів. На табло висвітлилася інформація, що рейс відлетів. Після відльоту на смугу приземлився інший літак і почав кермувати у бік аеропорту. Синя машина, що чистить, їздила і мила територію аеропорту. Ми стояли як уражені блискавкою, вся фішка була в тому, що всі літаки, що відлітають і прилітають, були розміром менше за мене!!! В той же момент почалося виверження вулкана, і лава прямувала все нижче і нижче до Помпеїв. У залі почало гаснути світло, а міста почали включати нічне підсвічування – зараз розпочнеться десятихвилинна ніч, нам треба поспішати в гори, там зараз буде сильна гроза.

Тут же десь у горах піднялася літаюча тарілка і злетіла вгору. Як би я байдуже не ставився до музеїв, але Гамбурзький музей мініатюр вміє здивувати. Я описав лише кілька подій, щоб не спойлерити, але ми тут провели три з половиною години, поки сили не те щоб не закінчилися, але й резерви завтрашнього дня так само були вичерпані наперед. Ефектів було багато. Мініатюрних елементів тут стільки, що я впевнений – жоден турист фізично не зможе все розглянути та на все звернути увагу. І це не перебільшення. Тут спроектовані цілі міста з вулицями, причому скрізь є інтерактив і щось трапляється. Одних залізничних колій тут 15 справжніх кілометрів.

І дуже багато прихованих секретів. Наприклад, на дні океану зі справжньою водою ми знайшли двох корів, що пасуться в аквалангах. Або ж у гірських породах можна знайти щілину, зазирнувши в яку можна побачити ельфів, які видобувають кристали. Загалом життя в мініатюрних містах вирує на повну, навіть автомобільні аварії відбуваються… Музей працює з раннього ранку і до першої години ночі. Судячи з розкладу на сайті, черга на вхід буває до 220 хвилин.

У нас же вийшло так, що ми вже весь день відгуляли Гамбургом і думали повертатися в готель, а тут дорогою музей і без черги! Довелося взяти всі сили в руки, тобто в ноги і ще три з половиною години відходити))) Для всіх, хто думає чи варто летіти в цю дорогу частину Німеччини відповідь така, сюди потрібно летіти мінімум заради цього музею. До речі, вхід до музею досить лояльний – по 20 євро з особи.

Я ще не міг спочатку зрозуміти, навіщо тут продають абонементи. Але тепер розумію, це рай для перфекціоністів, які намагатимуться оглянути всі елементи, але як я писав раніше – не вийде, тільки мініатюрних людей тут 269 тисяч. І музей постійно розширюється.

Є кімнати, де працівники створюють нові локації, людей, техніку, і за цим теж можна поспостерігати. До речі, в момент перевірки інформації про музей в інтернеті, з’ясував, що окрім зміни дня і ночі, тут ще бувають відливи та припливи в океані…
Якщо до входу в музей ми були просто втомлені, то на виході відчували втому порівнянну хіба що з нашими першими подорожами, коли ми ще фізично не вміли так багато бути на ногах) Дорогою до готелю ще й на зйомки якогось німецького фільму потрапили, на наше щастя це був пристойний фільм. Перед входом у будівлю з нашим готелем був незручний замок, а під ногами глибокі грати, один незграбний рух і ключі проваляться у прірву, а складність поїздки виросте в рази. Тому діставання ключів із рюкзака з наступним відкриттям дверей щоразу ретельно планувалося до дрібниць.

Бергедорф

Ранок ми почали з чудової шаурми, її ми купили на станції метро. Я в попередніх розповідях про Німеччину вже оспівував велич шаурми, але цей раз був особливим. Мені було так смачно, що я боявся, що мені туди щось підмішали. Я досі згадую цей хрумкий смак м’яска… Не міг не відобразити в цьому оповіданні момент про шаурму, але сьогоднішня мета – невеличке сусіднє містечко.

Їхати до нього близько 40 хвилин, якщо я не помиляюся. За негласною традицією, я починаю знайомство з німецькими містами під солодку випічку. Не знаю, чому так, але це вже не вперше і навіть вчорашнє знайомство з Гамбургом почалося аналогічно. Напевно, тому що на станціях метро вона так апетитно продається, що я щоразу не можу пройти повз. Бергедорф я відзначив би маленькою перлиною в передмісті здоровенного Гамбурга. Тут гарні вулиці, вилизані дачі, мальовниче озеро та премилі парки.

У різних місцях парків ми знаходили прикрашені маленькі камінчики, в яких на звороті було посилання на фейсбук та коротку інструкцію, що потрібно відзначити відвідування. Принаймні ми так зрозуміли, бо було написано німецькою. У цьому невеликому містечку панує своя атмосфера, що кардинально відрізняється від Гамбурга. Ми дуже рекомендуємо відвідати. А зараз у нас ще пів дня попереду, тож повернемося назад у велике місто.

Знову Гамбург

Гамбург має одну проблему, він буквально впадає в очі. У місті дуже слабке освітлення. Коли настає темрява, ліхтарі зовсім не справляються, мабуть, якийсь дивний підхід до економії електрики. З огляду на короткий світловий день проблема стояла досить гостро. Проте у світлу пору дня Гамбург може здивувати не лише музеєм мініатюр. Одна з центральних вулиць тут, зважаючи на все, є аналогом Червоних ліхтарів Амстердаму. Ми цього не знали, але почали помічати, що все довкола нас стало сконцентровано на розвагах 18+.

Якщо музей мініатюр дивував приємно, то зараз ми були здивовані, чому стільки борделеподібних закладів сконцентровані в одному місці і навіщо вони потрібні в такій кількості. Ми тримали маршрут до культурного відвідування Ельбської філармонії, а натомість отримали щось протилежне поняттю “Культурний шок”. До речі, до філармонії ми зрештою дісталися. Але на тлі побаченого, вже нема чого про неї розповідати) Я б, чесно кажучи, сам Гамбург не виділяв як обов’язкове для туризму місто, але наявність музею мініатюр, Бергедорфа та Бремена істотно підвищує рентабельність цієї подорожі.

Бремен

Добиралися до міста ми дуже оригінальним для нас способом, це був поїзд Флікстрейн, до цієї подорожі ми навіть не знали про такі. Квитки на поїзд заздалегідь коштували по 3 євро в один бік, а оскільки поїзд запізнився на 12 хвилин, то нам прийшли ваучери по 5 євро у знак вибачення. Ще й у плюсі ​​залишилися)))) Ось тільки у поїзда з логістикою проблема. На квитках є номер вагона, а на потягу він дуже маленький і непомітний, зате багато інших непотрібних написів, зокрема про те, що якісь місця ліворуч, а якісь праворуч. Навіщо вони взагалі це написали із зовнішнього боку вагона?! Коли поїзд прибув збентежених було багато, ніхто не міг розібратися в який вагон треба йти. А група туристів, зайшовши у вагон, просто вирішили там постояти поспілкуватися.

Німці, люди дуже тактовні, вишикувалися в чергу за туристами, що спілкуються. Черга була настільки довгою, що закінчувалася на вулиці. Я розумію, що поїзд зараз почне їхати і намагаюся з’ясувати, чому утворилася черга. Даша пройшла у вагон раніше і виявила, що ця черга за фактом стоїть просто так. Даша всіх розігнала, я протиснувся у вагон, ми сіли. Черга ще якийсь час стояла, доки поїзд не почав зачиняти двері. Самі ж хлопці так і простояли, спілкуючись центром вагона до самого Бремена. Також половину маршруту спостерігали велику міграцію людей, які шукають свій вагон. Загалом було не скучно. Ми прибули у сонячний Бремен. У цій поїздці я мав дві найважливіші місії — це з’їсти гамбургер у Гамбурзі, а також з’їсти на тлі бременських музикантів “яєчко дієтичне” (с).

Причому в Гамбурзі завдання було досить складним, оскільки умовою попадання до Макдональдса за гамбургером був обов’язковий чекін у ковід-додатку через інтернет, якого в Макдональдсі не було. Але чого тільки не вдієш заради гамбургера. Ми також мали міркування, чи підходить для цієї мети гамбургер з Макдональдса, чи потрібно шукати більш пафосний заклад. Але дилема розвіялася, бо в іншій бургерній не було вільних місць, а в третій кухня почне працювати лише за годину.

Але це вже в минулому, зараз я насолоджуюся вареним яєчком, яке ми привезли до Бремена. До речі, дорогою до знаменитого пам’ятника ми бачили вуличного музиканта, а оскільки він грав у Бремені, то можна сказати, що ми бачили справжнього бременського музиканта. Ось так то! Але повернемося до міста, воно було підозріло порожнє і малолюдне.

Куди всі поділися? Розгадка опинилася у легендарних бременських двориках. Саме там сконцентрувалася основна частина туристів та працюючих магазинчиків. Дворики виявилися справді вартими відвідування. Якщо втомився від двориків – можна йти гуляти довгими парками або вздовж набережної, які в результаті тебе приведуть назад до будиночків. На обід ми вирішили заглянути до піцерії, де ми були єдиними клієнтами. Правда це зовсім не позначилося на швидкості готування, в результаті піцу ми чекали стільки ж, якби відстояли спочатку чергу в мішленівському ресторані, а потім тільки б робили замовлення))))

Швидше за все, вони для нас пішли збирати свіжі інгредієнти прямо з грядки. Зате розмір виявився настільки великим, що ми ще вечерею забезпечені залишилися. Після вечірньої прогулянки Бременом ми потрапили на вечірнє шоу, на будівлі проектували цікаві зображення під музику. Бремен виявився чудовим місцем для подорожі, але за фактом на нього потрібно виділяти десь половинку дня, оскільки містечко миле, але невелике.

А ми поки що повертаємось у нічний Гамбург. Тут на нас чекало цікаве відкриття – ми зайшли до магазину “Нівея”. Я завжди думав, що це просто синенька баночка з кремом, а виявляється тут цілий великий магазин із їхньою продукцією. Хто б міг подумати, що в них стільки товарів, крім того, синього крему. Що буде далі? Супермаркет, присвячений “Зірочці”, напевно)))

Цвинтар Гамбурга

Останні півдня подорожі Даша спланувала досить оригінально, ми поїхали на цвинтар. Я ніколи не був прихильником таких місць, але про це були дуже хвалебні відгуки. Мені вже й самому було цікаво, що ж такого має бути, щоб усі так захоплювалися. Як не дивно, це місце в Гамбурзі виявилося дійсно вартим відвідування. Це величезний парк з безліччю ландшафтно-дизайнерських рішень, надгробки теж були архітектурними шедеврами і добре поєднувалися з природою. І тепер і я раджу це місце до відвідин. Тут справді красиво. Навіть дощ нам не завадив. Друга перевага відвідування цвинтаря – близькість до аеропорту, лише одна станція метро і ви в аеропорту. У німців є такий класичний жарт, я сказав би навіть пранк – вони люблять будувати роздвоєні гілки метро в напрямку аеропорту. Це означає, що ти можеш сісти на потяг у напрямку аеропорту, а приїдеш зовсім в інше місто. Така фішка була саме на аеропортовій гілці в Мюнхені, де ми майже пропустили літак, а тепер наше професійне око відразу побачило цю фішку і на гамбурзькій гілці аеропорту. Так ось, від цвинтаря поїзд якраз їде у правильному напрямку.

Епілог

Руки, що реабілітуються, успішно впоралися з першою подорожжю, Даша справжня героїня, тому що дуже багато робила за нас двох. До Гамбурга однозначно варто їхати заради музею мініатюр та сусідніх міст. Тільки перед покупкою квитків слідкуйте, щоб на ваші дати була прийнятна ціна житла, оскільки в доковідні часи номери в готелях починалися від 100 євро за ніч. Нині ситуація значно змінилася на користь туризму. Наша ж наступна мета – надолужити втрачене. Колись же нарешті станеться Італія, яка зірвалася…

Інформація про подорож

Дата подорожі: 5.11.2021 – 8.11.2021
Екскурсії: Усі самі
Складність подорожі: 2/10 (легко)