Мої батьки ведуть негласну гонку із нами за кількістю відвіданих країн. Ми їх колись підсадили на подорожі, і тепер вони нас стрімко наздоганяють, а ми у цьому посилено допомагаємо. Так ось, кілька років тому мама сказала необачну фразу “Ми вже настільки досвідчені мандрівники, що готові хоч до Індії летіти!”. З того дня я не зводив очей з заголовків новин про квитки в цьому напрямку. І ось відбулося, прямо під час нашої домініканської подорожі довелося ловити акційний тариф доки він не зник. Так мама з татом і полетіли в саму трешову і точно саму незабутню подорож до центральної Індії.

Ми з Дашею ретельно вивчили помилки нашого маршруту семирічної давності та побудували максимально цікавий маршрут, прибравши з нього нерентабельні та надто трешові місця.

Як мінімум з маршруту було прибрано поїзди нижче за третій клас. Я не кажу, що в сліппер класі погано, але в Індії так багато речей, які можуть вивести із зони комфорту, що в тих місцях, де це можливо, краще бронювати умови максимально комфортніше.
Але скільки б досвіду в подорожах не було, а побудова індійського маршруту потребує героїчних зусиль. Найскладніше це викупити квитки на потяги в інтернеті. Якщо раніше це було нестерпно складно та довго, то з новим індійським сайтом це практично безнадійно. Тут необхідно брати активну участь на форумах, де люди один одному допомагають подолати сайт. Здавалося б, що може бути складного, якщо тепер для придбання квитків навіть не потрібно писати емейли адміністрації залізничного вокзалу? Основна складність полягає у непередбачуваності сайту, у якого щодня змінюється логіка роботи. Причому змінюється явно ненавмисно, видно, що загін індуських програмістів цілодобово намагається утримати цього звіра, щоб він хоч щось показував. До речі, якщо комусь потрібен робочий обліковий запис на індійському ICRTC (ЗД), пишіть, з радістю поділюся.

Оскільки Індія входить у топ країн з викрадення банківських карток, то з картками та лімітами ми вибудували досить цікаву схему, виключаючи можливість повторного зняття грошей.
Ключовою зміною маршруту було те, що ми додали цілих 6 ночей на Гоа. Після чотирьох днів у центральній Індії це буде як реабілітація. У маршрут було закладено один потенційно складний момент, під час перельотів було дуже важливо поспати. Інакше вийде півтора дні без сну через зсув часового поясу. А після прильоту критично важливо проїхати увесь Делі і встигнути на поїзд до Агри.
Маршрут у результаті ми побудували так: Делі> Агра-> Джайпур> Делі> Гоа> Мумбаї

Подорож у батьків почалася якнайкраще. Спочатку Туркіш почав рухати дати та погодився подарувати безкоштовний стоповер у Стамбулі на півтора дні. Потім по відеозв’язку мені подзвонила мати прямо з літака. Але зв’язок доводилося переривати, коли приходили стюарди, щоб розстелити постіль і коли треба було вибирати харчування. Це була ще одна чудова плюшка – батьків посадили замість економа до першого класу. Все йшло якнайкраще. Літак сів у Делі рано-вранці.
У мене о другій годині ночі спрацював будильник. Це означало лише одне. У батьків щось пішло не за планом. Адже я прокинувся від будильника, а не від смс, що все добре чи від смс, що з картки знято індійські рупії. Поставив будильник ще трохи наперед на той час, після якого встигнути на поїзд буде проблематично. Знову прокинувся від будильника. На телефоні тиша. Почав дивитись історію тарифікації мобільного телефону мами. Помітив, що саме в цей час списалися гроші за роумінговий інтернет. Але в мережі тиша. Гаразд, план Б. Поповнюю мамі рахунок та роблю дзвінок у роумінг. Виявилося, що літак спізнився, роумінговий інтернет від Київстар не працює в Індії, в аеропорту банкомати настільки лячні, що картку в них краще не вставляти. А зараз вони в таксі мчать на вокзал. Як відомо, поїзди в Індії мають властивість сильно запізнюватися. Але тільки не ті потяги, на які ти сам спізнюєшся. У результаті батьки скочили в поїзд за п’ять хвилин до відправлення, хоча спочатку запас часу ми зробили близько трьох годин. Натомість таксисти розуміють, якщо бачать, що турист запізнюється на поїзд, влаштовують справжнє ралі, головне доставити туриста вчасно. Ще й підспівують до радіо)
Досить кумедний момент, що під час купівлі залізничних квитків для одного з поїздів, було обов’язкове поле “Вегетаріанець чи ні”. У самому поїзді повноцінно годували і на десерт давали фрукти.

Хоча в інших поїздах не годували. Вперше змогли вийти на зв’язок із мамою лише ввечері. За захопленням і шоком батьків було точно зрозуміло, що вони відчувають ті самі емоції, що й ми 7 років тому. Тільки у нас, напевно, період адаптації проходив гостріше з тієї причини, що ми не були обізнані заздалегідь про всі тонкощі Індії))) Мама з татом хоч були попереджені, куди вони їдуть. Ми ж з Дашею після того, як подарували їм квитки, не забували зайвий раз поспівчувати про майбутню подорож))).

Крім мільйона емоцій пов’язаних із трешем та способом життя мешканців центральної Індії на другий день відбулася затримка одного з поїздів. Спочатку поки мама з татом чекали на вокзалі, до них підходили індуси і радили не чекати на поїзд, бо він приїде не скоро, а їхати з ними на машині. Мама посилено відганяла індусів, поки один скривджено не сказав, “Якщо не вірите, йдіть до начальника вокзалу”. Поки йшли до начальника вокзалу, потяг просто видалився з табло.

Начальник кудись довго дзвонив і потім на папері написав англійською, що поїзд приїде згодом і на інший вокзал. Рюкзаки в руки і швидко на інший вокзал. Там начальник та його помічник взагалі нічого не знали про якийсь поїзд і радили поміняти квитки, але квитки треба купувати за місяць. Потім мама знайшла вручну написане табло і серед індійського рукопису вирахувала інформацію про потяг, що він буде після опівночі.

Я в цей час боровся вдома з індійськими GPS-трекерами поїздів, які мені показували взагалі третю ситуацію з цим поїздом. У результаті замість 23:20 батьки приїхали до Джайпуру о 09:00. Готель пішов на зустріч і переніс бронювання на день вперед.
З телефонним зв’язком були також сильні проблеми. Ми не могли просто взяти і зателефонувати будь-якої миті. Але вигадали наступний безкоштовний спосіб спілкування. Щоразу, коли мама логічно просувалася маршрутом вона слала мені безкоштовний запит “Передзвоніть мені”. Я ж якщо щось хотів уточнити, надіслав мамі звичайну смс. І якщо у відповідь мама надсилала мені “Передзвоніть мені”, це означало відповідь “Так”. Важливий момент, у разі екстреної ситуації мама надсилала б запит “Передзвоніть мені” на номер Даші. Таким чином ми завжди знали, що вони сіли до чергового поїзда, таксі чи літака.
У Джайпурі з ключових подій батьки також як і ми відвідали справжній індійський кінотеатр Raj Mandir, який за красою посідає третє місце у світі, і це було розкішно. Ну і самі пам’ятки Джайпура відповідно теж.

Ще цікаво було вирішено питання з їжею. Тато гостру їжу не їсть. Мама їсть, але питання індійської їжі завжди викликає багато дискусій та підозр через санітарні умови. У результаті у них з собою завжди була палиця с/к ковбаси і в будь-якій незрозумілій ситуації вони просто їли бутерброди)))
Коли мама з татом дісталися Делі (на черговому поїзді), то вже стали сміливими настільки, що почали розділятися на маршруті, коли потрібно було вирішувати питання зі зберіганням та забиранням речей. Коли мама зателефонувала, що вони сіли в літак і зараз будуть відлітати з центральної Індії, ми з Дашею з полегшенням видихнули.

На Гоа ми не були, але, за словами мами, на другий день у Гоа, їм здавалося, що центральна Індія була вже в минулому житті і не з ними. Зараз вони були у зовсім іншому, більш привітному місці. На Гоа у них був шикарний тризірковий готель з рашкомовним персоналом та всіма благами. Але вірніше так було написано у букінгу. Я, чесно кажучи, коли бронював підозрював, що ідеальний готель на Гоа не коштуватиме 66 євро за двох за шість ночей, ще й зі сніданками. Але коли вони заселилися було забавно і навіть справді смішно. Ми навіть компенсацію в п’ять євро через букінг отримали від готелю через відсутність телевізора з легендарними індійськими каналами, які мама з татом так люблять дивитися на ніч і розповідати нам останні новини про героїв Боллівуду з фільму, наприклад: “… весілля звичайно готується пишна, але всім зрозуміло, що та гостя відьма …”

На Гоа мати спілкувалася з однією з туристок, яка в цей готель навіть заїхала пакетним туром, а в Індії туристка не перший десяток разів! Мамі з татом стало дуже цікаво, а чому було обрано саме такий “фешенебельний готель”. Відповідь була такою: “Ні, насправді по пакетному туру у нас повинен був бути інший готель, але оскільки там багато змій я переселилася в цей”.

Однак події на курортній Індії розвивалися повільно і вже не так насичено на пригоди. Це був лінивий і прекрасний відпочинок з пляжами, ловом крабів і зрозуміло спробою пограбування індусами. Але пограбування, на щастя, зірвалося. Коли ж здавалося, що всі індійські пригоди позаду і настав час відлітати, літак почав затримуватися. Між літаками було закладено 6 годин, і цього вистачило, щоб літак, що запізнився на три години, не влаштував епічний провал наприкінці подорожі. Три години, що залишилися, з головою вистачило на ретельні індійські перевірки в аеропортах. Пам’ятаю, коли ми летіли, то тільки одних перевірок паспорта було близько шести разів.

У Стамбулі у мами було заброньовано також підозріло гарний готель у центрі старого міста вартістю 14 євро за ніч. На відміну від індійського, тут відбулася протилежна ситуація. На ресепшені їм сказали, що поселять у набагато кращий номер з балконом, видом на Мармурове море і включать безкоштовні сніданки, оскільки хочуть заробити хорошу репутацію. Наче знали, що батькам після Індії просто потрібен чудовий готель. Півтора дні у Стамбулі пройшло як по маслу. Ще б пак, адже для мами з татом Стамбул вже настільки ж рідне і зрозуміле місто, як і для нас.
Відгук про подорож у батьків такий: дуже сподобалося. Мама вважає, що кожному українцю необхідно видати безкоштовний квиток до центральної Індії, щоб кожен міг здорово оцінити, в яких умовах ми живемо і що таке життя в поганих умовах.