Поки йде довга та цікава робота над розповіддю про подорож берегами Егейського моря у нас пройшла невелика поїздка до Львова та Карпат, якої я не можу не поділитися. Незважаючи на те, що зазвичай у нас подорожі проходять досить позитивно і в сонячному світлі, ця на жаль потрапило до категорії “майже вдалих”… Проте ми знову зустрілися з нашими друзями, і ця зустріч залишила найтепліший відбиток на сторінках цієї подорожі.
Львів
Наприкінці робочого дня ми сіли на поїзд Інтерсіті, який за п’ять з половиною годин довезе нас до Львова. А там ми житимемо у моєї подруги Олени та її дочки Даші. Моя Даша сказала, що починає себе погано почувати перед посадкою в поїзд. Чим далі ми їхали, тим гірша ситуація — у Даші піднімалася температура і ломило тіло. У цій ситуації заспокоювало одне, що ми вже майже місяць вакциновані першою дозою Модерни. Поки доїхали на поїзді задум подорожі вже здавався хитким. Ми проштудіювали в інтернеті найближчі цілодобові аптеки, щоб купити експрес-тест на коронавірус. На щастя, Олена переконала, що вони нещодавно перехворіли і на нас чекає окрема кімната. Наступного дня ситуація з Дашею не покращала і все ж таки ми побігли здавати експрес тест. Він виявився негативним, але страх все одно не розвіявся, а раптом надто рано здали? Благо в наш час існує інтернет, і Даша змогла собі наступного ранку поставити діагноз, який пізніше підтвердила лікар – бактеріальна ангіна. Згодом організм і ліки почали перемагати недугу, а ми раділи, що подорож не зірвалася, надвечір ми навіть змогли вибратися в тематичний ресторанчик “П’яте підземелля”.
Концерт на балконі.
Львів, як завжди, виявився чудовим. Особливо коли ти гуляєш по ньому не у вихідний день (у вихідний кількість туристів зашкалює і відчути спокійну атмосферу міста набагато складніше). Наступного дня Даша зміцніла під дією антибіотиків, і ми здійснили чудову прогулянку до Музею архітектури та побуту.
Він розташований у величезному лісопарку, тому ми насолодилися видами гірських селищ, не виїжджаючи зі Львова. Взагалі будиночки виявилися дуже симпатичними, а працівники привітними, завжди готовими розповісти цікаву інформацію про побут наших пращурів.
Увечері ми вчотирьох відвідали Будинок камерної музики. Слухали орган, музика супроводжувалась візуальними проекціями на одну зі стін будівлі. Загалом культурно просвітлювалися як могли.
Олена з дочкою Дашею незважаючи на те, що мешкають поруч із Карпатами жодного разу не були в горах. Ми вважали своїм обов’язком умовити їх поїхати з нами на маршрут, хоча б на день. Зірки зійшлися, і вони вночі перед подорожжю здалися, а в поїзді було тільки два вільні місця і як раз в нашому вагоні. Так що готуємо купу бутербродів і зранку вирушаємо в дорогу!
Сколе
Моя Даша почувається вже повноцінно, тільки трохи ще турбує горло. Ми всі бадьорі. Їхати від Львова лише півтори години. Ми заскочили до нашого готелю, кинули речі та розпочали маршрут. Ми йшли вгору до водоспаду Кам’янка.
Олена з Дашею трималися молодцями, навіть не скажеш, що це їхній перший підйом. Дорога зайняла дві з половиною години, а наприкінці нас чекав мальовничий водоспад та ресторани з карпатською їжею та порціями.
Як же добре, що є Карпати! Тут, за півтори години від Львова є буквально все – і гострі ялинки, колиби та гірські річки, що ще потрібно для карпатського щастя? Доїдаючи шашлик під дзюрчання річки, ми не могли натішитися, що через кілька років нарешті ми знову в Карпатах.
Даша Олени залишилася в будиночку-ресторанчику, а ми втрьох ще піднялися трохи вгору до гірського озера з великою кількістю пуголовків.
Ще одна відмінна риса того, що ти у Карпатах – це аромати лісу, цього разу ще й із грибними нотками. Грибів було дуже багато, в основному неїстівні, але вони виглядали дуже мальовничо на тлі лісової краси, тому ми насолоджувалися їхнім виглядом.
Навіть добре, що гриби були неїстівними, бо всю цю красу розібрали б. Коли повернулися у Сколе, вже був час садити Олену з Дашею на зворотний потяг. Наша ж подорож продовжилася. Як не дивно, пошуки нормального ресторану нас привели на автозаправку, тут є ресторан A la minute з прекрасним баношем.
Перший день у нас був тренувальний. Тепер буде справжній похід на високу гору Парашка. Поки я лежав на ліжку і міркував про похід, з-за ліжка визирнув рудий кіт і запропонував познайомитись. Двері тут у кімнату треба зачиняти добре, бо з Дашею так серед ночі прийшла знайомитись чорна кішка, добре, що Даша не дуже голосно закричала.
Гора Парашка
Ми морально готові до маршрутів будь-якої складності, але це на межі складності. За спогадами підйом на Говерлу був простішим, хоча минуло вже багато років, тож порівняння не зовсім чесне. Перша половина маршруту йде лісом під досить критичним кутом. Я все ще дивуюсь як під таким кутом ялинки ростуть так рівно.
Для тих, хто подужав пройти ліс, чекає нагорода – поля чорниці та брусниці. Просто чудове місце для передиху та підвищення рівня чорниці в крові. Друга половина маршруту нескінченна красива, тут уже відкрита місцевість і найближчі дві години ти йтимеш по хребтах гір, не відриваючи очей від панорам, що йдуть за обрій. По дорозі до вершини Парашки, потрібно пройти інші гори, тому дорога йтиме то вгору, то вниз.
А ближче до кінця маршруту є джерело, де можна поповнити запас води. Ось тільки заради нього потрібно спуститися і піднятися назад дуже крутим спуском. Тож треба добре розрахувати свої сили. Даша була нашим героєм у цьому поході, бо спустилася за водою. Мене чомусь сили стрімко покидали, хоч я дуже витривалий на таких маршрутах.
Набрали дві пляшки, одну сховали для дороги назад, одну з собою далі. Вершина гори в самому кінці здається зовсім неприступною. Але ти розумієш, що лишилося зібрати всі сили і ти нагорі. Ми так і зробили із купою фотозупинок.
Як тільки ми піднялися на верх замість тріумфу я відчув дивний перепад тиску всередині себе. Давно я так не вимотувався під час підйому. Зворотний маршрут для мене видався якимсь нескінченно складним. Це було ще складніше, ніж коли ми йшли вгору, ми ще вибрали трохи іншу стежку для спуску і довелося робити каскадерські трюки, щоб спуститися в місто. Зате спустилися біля улюбленого ресторану. У дорозі ми були 8 годин та 10 хвилин. Це один із найдовших наших гірських походів. Скільки я не намагався насидітися на стільці у ресторані, а легше не ставало. Невже це старість? Але, на щастя, це була лише бактеріальна ангіна. Варто тільки дійти до готелю і випити трав’яного чайку з рудим котиком на колінах, як мене нагребло настільки, що я з жахом уявляв, як тепер повертатимемося до Львова. Завтра у нас за планом виселення, потім ще одна гора та вечірній поїзд назад до Олени. На ранок ми зрозуміли, що треба шукати інший поїзд і везти мене до Львова, поки я ще можу ходити. Господиня готелю нам ще ввечері розповідала про силу альтернативної медицини та сказала, що зараз мені дасть законсервований мухомор і все минеться! До такого повороту я не був готовий, від гриба ввічливо відмовився. Ми ще першого дня помітили на кухні дві банки, на одній напис “Мухомор”, на другій “Веселка”. На щастя, була ранкова електричка з порожніми вагонами. Написав Лені, що ми продовжуємо влаштовувати лазарет) Так я продовжив постільний режим. Правда на електричку ми трохи не встигали, тож довелося в цьому стані ще й бігти. До вечора мені трохи полегшало, і ми навіть змогли усі разом вийти до ресторану, де моя Даша серйозно отруїлася тортиком… Почався новий виток проблем зі здоров’ям. Ми мали ще один день у запасі. Ми змогли його повноцінно провести, гуляючи Львовом. Ми навіть відкрили для себе новий прикольний ресторан “Підпільний Кіндрат”.
Там увечері гарна жива музика. Заклад знайшли випадково, у нас, як і в минулій подорожі до Львова, не склалося з пошуком ресторану в останній день, бо скрізь, де ми хотіли посидіти, виявлялося зайнято. Але тут, мабуть, сама доля привела до Кіндрату. Незважаючи на весь тягар подорожі про поїздку залишилися лише найпозитивніші та найтепліші спогади.
Жаль, що Олена живе лише у Львові, а не в кожному місті України куди ми любимо заїжджати. Ну що ж настав час повертатися додому, нас там чекає “приємна” друга доза Модерни. Але ми собі зрозуміли одне, як би важко не проходила вакцинація (а друга доза за підсумком для мене пройшла важко) це в рази менша проблема, ніж те, з чим можна зіткнутися під час справжнього захворювання навіть при легкій формі. Подорожуйте і не хворійте!
2021-й рік