Все почалося з того, що у Києві закрився єдиний аквапарк. Ми його відвідували із завидною регулярністю – приблизно раз на 2 – 3 роки. Проте новина про закриття аквапарку чомусь дуже засмутила. Як мінімум, він був класний. І тут з’ясовується, що на Закарпатті якраз відкрився новенький, як його не випробувати? Насправді були свята, а сидіти вдома, це точно не про нас, от ми й вирушили втрьох у чергову гарну подорож, а заразом і в аквапарк по дорозі.

Подорожувати рідною Україною це завжди радісно. У поїздках Україною в мене є один страх – це стан поїздів. Але цього разу був гарний виняток із правил. Незважаючи на те, що у нас були квитки на найдешевший поїзд без кондиціонера, саме наш вагон чомусь виявився сучасним, зручним, чистим і з кондиціонером. Інші вагони виглядали значно простіше. Їхати було дуже комфортно. Перше місто на нашому маршруті – Берегове. Тут ми кілька років тому вже зупинялися і забронювали номер у тому самому готелі, просто по телефону.

Бронювали за місяць, потім за кілька тижнів готель ще передзвонював і уточнював, чи ми приїдемо. І в день приїзду господиня каже, що поселить нас в інший готель, він трохи за містом та із загальною ванною кімнатою, а то у них “накладка вийшла”. Причому про накладку вони довідалися чомусь саме зараз, коли інші готелі під час свят нам знайти буде проблематично. Зазвичай подібні проблеми вирішуються чарівною фразою англійською «Тоді я дзвоню в букінг». Але не тут було, бронювали безпосередньо. Довелося самим влаштовувати імітацію підтримки букінгу. Я не знаю кого і куди зрештою поселили, але нам дісталася саме наша кімната і саме в нашому готелі, в центрі міста. З нас із Дашею вийшли б непогані представники технічної підтримки туристів.

Цю подію ми відсвяткували чудовими варениками з картоплею, млинцями з сиром та іншими смакотами в одному з ресторанчиків. Берегове славиться своїми термальними джерелами. Літо цього року було дуже холодним, але якраз на нашу поїздку випали всі 35 та ясне сонечко. Але від плану не відступаємо, термальні джерела, отже, термальні джерела. Тим більше там буде +40, так що ще трохи навіть відчуємо різницю тепла. Крім нас відчути різницю тепла вирішило, мабуть, все місто.

Дивно, але в термальні басейни всі компактно помістилися. Якби мені показали стільки людей, і запитали, чи зможуть вони поміститися в термальних басейнах, моя відповідь була б негативною. Але в тісноті, та не в образі, ми справді провели позитивні кілька годин. На хвилі позитиву ми вирушили трапезувати до Золотої Пави, це тут місцевий замок-ресторан.

Навіть незважаючи на те, що спочатку це було казино, все-одно відчуваєш себе на прийомі у короля. Загалом, подорож і схуднення для мене речі несумісні. Далі за планом ми мали годинне охолодження під кондиціонером у номері. Коли охолонули, набралися рішучості та зайнялися нашою улюбленою справою західної частини України – похід у гори. Ми вибрали чудову гору з хрестом на вершині. Іти туди було близько години і якраз потрапили на розкішний захід сонця.

На другий день з самого ранку ми зробили кілька спроб вирушити в Косино і зазнали повного фіаско, у вихідні маршрутки та автобуси в Косино не ходять, а за 15 км дороги таксисти хочуть 240 грн, причому проти того, щоб люди об’єднувалися між собою. Загалом якось не по-братськи. А якщо до цієї ціни ще й додати дорогу назад та квитки в аквапарк, то поїздка вийде дорожче за авіапереліт в іншу країну. Вирішили цю ідею відкласти до кращих часів і одразу їхати в Мукачево. Прийшли в готель зібрали речі, вийшли з рюкзаками на вулицю та автостопом упіймали першу ж машину. Але замість Мукачева вирішили уточнити, чи не планує водій заїхати до Косино. На наше щастя, чоловік їхав на торгову точку, яка знаходиться прямо біля аквапарку. Причому з радістю повідомив нам, що підвезе нас безкоштовно, і навіть на відріз відмовився взяти гроші на компенсацію бензину. У мене прямо відродилася віра в доброту закарпатського населення) Такі моменти справді гріють душу. Ми вже неодноразово зауважували, що серце української доброти знаходиться безпосередньо у Карпатах і, на жаль, Прикарпаття та Закарпаття часто до цього кола не потрапляють. Вже перевірено неодноразово. Але тут стався справді приємний виняток із правил. Це був місцевий житель, який займається продажем у магазинчику недалеко від аквапарку. Поспілкувавшись, дізнались, що водій скоро зі своєю родиною збирається летіти до Єгипту на відпочинок. Я думаю, що його добро йому повернеться і швидше за все йому випаде виключно найкращий номер із видом на море без жодних доплат.

Аквапарк на нас уже чекав, новенький-преновенький. Ти платиш за вхід, отримуєш 3 години в які входять пів години найкрутіших саун, всі термальні басейни, тематичні басейни у ​​вигляді напоїв, (наш улюблений із запахом вина), і сам аквапарк, а також мотузкові лазалки та батути. Незважаючи на дуже велику кількість людей, термальна зона забирає значну частину напливу від аквапарку. Ми ж насамперед побігли до аквапарку. Дуже зручно зроблено, що всі гірки відгалужуються від однієї чотириповерхової вежі. Причому основна частина людей зазвичай зосереджується біля однієї-двох гірок, там де велика черга. На решті гірок середнє очікування було до півтори хвилини. І це у неділю! За дві години накаталися від пуза. І навіть незважаючи на наш великий досвід катання на екстремальних гірках, у цьому аквапарку знайшлася та гірка, на якій під час польоту я мало не пустив сивину. На одну з найвищих гір Міша навідріз відмовився йти. Причому я його розумію, для семирічного хлопчика тут не всі гірки підходять. Я запропонував Мишкові умову, спускається і ввечері морозиво. Мишко на пару секунд задумався, але потім сказав, як відрізав, що він не згоден. Я ж пішов в атаку “А за два морозива? Ще й героєм будеш!”. Несподівано для мене Мишко сказав: Ну давай спробуємо!.

Оце сміливо! Я спустився перший, щоб страхувати внизу, Мишко, не сумніваючись, теж вирушив в екстремальний політ. І ось він наш переможець! Побігли мамі розповімо про перемогу. “Зайка, вгадай з якої Михайло гірки з’їхав щойно?😊” До речі, Даша з’їхала з тієї гірки лише раз і сказала, що з неї вистачить. Мишко ж з’їхав ще раз і уточнив, чи не належить йому тепер ще два морозива. Я похвалив його якість пошуку вигоди. Загалом недаремно Мишка навчили плавати, тепер йому доступні такі класні розваги, як дорослі аквапарки. Останню годину ми провели в термальних зонах та саунах. Як же це було чудово. Особливо сауни. Тільки заради цих саун хотілося проплатити ще три години, щоби отримати ще 30 хвилин. Але це було б не дуже раціонально, тому що частина часу піде на те, щоб пообідати, а їжа на території аквапарку не така й дешева. У результаті за ті ж гроші отримаєш значно менше часу і більше витрат. Вирішили, що воно того не варте. Оскільки всі речі з нами, то повертатися до Берегова вже не треба і можна одразу рухатися далі. Ми пройшли 5 хвилин до траси. Там стояли сумні чоловік із жінкою та сказали, що вже хвилин 20 безуспішно ловлять машину. Даша підняла руку, і перша ж машина зупинилася. Так, цього дня у Даша у нас була “Фартова ручка”. Машина їхала не зовсім туди, куди нам треба, але з такою фартовою ручкою це не проблема. Ми проїхали близько 10 км і вийшли на іншій трасі, де інша група людей чекала на маршрутку. Цього разу Даші навіть не треба було махати ручкою, щоб відразу під’їхала маршрутка. Як не дивно, але сьогоднішній запланований складний маршрут виявився дуже легким. У Мукачеві на нас уже чекав наш улюблений готель “з валізами”, а біля готелю улюблена Хінкальня.

Робочий ноутбук у готелі підключився до інтернету, навіть не питаючи пароля. Ноутбуку цей готель теж був добре знайомий) На Мишка наринула хвиля спогадів, він з радістю згадував, де він гуляв, де грав у конструктор і де ванна кімната. На сьогодні крім прогулянок улюбленим Мукачевом, ми запланували звичайно ж підйом на гору. Щоправда, трохи не розрахували з часом, і вийшла нічна гора з нічним лісом. У сам ліс ми намагалися не заходити, а рухатися тільки асфальтованою дорогою, проте цвіркуни зловісно цокотіли з темряви. Дорога назад не задалася ще довшою. Ми вирішили трохи скоротити і влізли у зовсім зловісні хащі.
Повернутись у готель цілими та неушкодженими було за радість.

Прохолодний ранок почався з прохолодного басейну просто неба. Насправді басейн був і не такий вже й прохолодний, але мені вранці будь-яка вода здається холодною. Цей басейн – наше відкриття. Платиш по 100 грн з дорослого та басейн на весь день наш. Причому народу я не сказав би, що багато. У Києві так дешево до басейну не сходиш) Наплавались, нахінкалились, і можна далі рухати, наступна наша зупинка – Ужгород. Ужгород, як і Мукачево, не може не радувати, він просто класний. Колись давно, ми ще зовсім молоді, годували тут качечок з мосту. А тепер з нами Мишко відкриває це прекрасне місто!

Ми заселилися в новий готель. Все було ідеально нове, але один мінус — були відсутні сітки на вікнах і на стелі сиділи комарі. Я зачинив усі вікна і вирішив прибити одного з них. Навіть незважаючи на те, що стеля була високою, я летів наче супермен. Хлоп! Від комара залишився слід, наче маленький метеор летів і зачепив стелю. Враховуючи ідеальну білість нової стелі, сліди нашого злочину було добре видно. Я вирішив виправити ситуацію. Намочив туалетний папір. Була ідея помити стелю у стрибку, але я поставив стілець на тумбочку і обережно виліз на вершину. На жаль, папір виявився неякісним, і окрім сліду від метеора тепер ще й красувалася рожева аура від туалетного паперу. Готель, вибач, я все виправлю. Взяв шматочок ганчірки, намочив його, знову виліз на вершину хиткої споруди. І почав обережно відмивати. Коли здавалося, що гірше вже бути не може… змилася побілка зі стелі. Це було фіаско. Натомість готелю поставлю максимальний рейтинг. До речі, незважаючи на хиткість конструкції, на яку я підіймався щоразу, я відчував себе впевнено. Не дарма ми рік тому з Антоном в офісі влаштували змагання, хто простоїть довше на серф-дошці, яка балансує на колоді. Я знав, що ці навички колись стануть у пригоді. Крім стандартних гулянь містом, обов’язковим пунктом був кар’єр, який ми з Дашею щоразу почесно обходили над урвищами.

Цього разу облазити кар’єр треба було з Мишком. Задумка була не найбезпечнішою, але Мишко пройшов посвяту мужньо. На наш подив біля кар’єру було багато відпочиваючих, працювало кафе. Ми навіть не здогадувалися, що тут купаються, тому що минулого разу ми тут були в холодну пору року і ніколи влітку.

Далі було почесне купання у вечірній, прозорій воді. Купалися, поки зовсім не потемніло. Але без вечірнього забирання на гору у нас ніяк, благо одна така гора прямо біля кар’єру. Але найкрутіше, що наш невеликий маршрут по західній Україні успішно виконано, ми молодці!

З гордістю побрели у бік готелю. Дорогою була трохи дивна пригода, на залізничному переїзді опустилися шлагбауми, машини зупинилися, ми чекали на поїзд, чекали довго, але він так і не приїхав. І навіть коли ми перейшли і пройшли вже зовсім далеко, було видно, що шлагбауми, як і раніше, опущені.

Наступний день у мене був робочим, я традиційно віддалено один день працював, а Даша з Мишком продовжили підкорювати Ужгород. Ближче до вечора ми ще раз встигли скупатися в озері і погуляти липовою алеєю. Ось така видалася поїздочка, що закриває сьомий рік наших подорожей.