Днями надійшло повідомлення про те, що через ковід скасовано черговий авіарейс. Сталося неймовірне. Вперше за сім років у нас на руках немає авіаквитків, не заплановано жодних подорожей. За останні чотири місяці у нас із батьками скасувалося дев’ять поїздок. Мама з татом тільки у смак увійшли. Коли мене співробітники запитують звичне “Куди далі?”, Отримують найнесподіванішу відповідь “Ми не знаємо, всі рейси скасовані”. Але ось, нарешті настали довгоочікуване перше послаблення карантину. Тепер можна не тільки гуляти парками, а й подорожувати Україною, звісно з дотриманням усіх рекомендацій МОЗ.

І навіть авіаперельоти незабаром почнуть відновлювати. Як тільки залізничні квитки надійшли у продаж, ми вирушили буквально одним із перших рейсів. Головне мінімізувати контакти. Ізольованим таксі доїхали до порожнього вокзалу. Віддали провіднику квитки та закрилися в особистому купе. Зараз, звичайно, зручно – купуєш два місця та все купе твоє. Ми приїхали до Запоріжжя, в якому за київськими мірками практично немає епідемії. За традицією, що вже стала, Даша спекла сирників із собою на багато сніданків. Це дуже зручно у поїздках, адже коли сніданки не включені, то знайти де поснідати може бути цілою проблемою.
Це був ранок, ми заїхали до квартири, поснідали і почали маршрут.

Запоріжжя

Першим важливим пунктом на маршруті був Макдональдс. Це відбулося, великій латте та подвійний мафін зі свининою та яйцем, як же я цього чекав увесь карантин! О як це чудово. Думаю, не багато хто розділить зі мною мою радість відвідування Макдональдса, але ті, хто пробували подвійний мафін зі свининою, мене точно зрозуміють. Ну і звісно я фанат їхнього латте, ще більше, ніж люди фанатіють від Старбакса) Дорогою до маку, ми пройшли безліч парків і дворів. Саме місто сподобалося кількістю рослинності.

А може це просто наш зголоднілий погляд щодо подорожей. Основною метою у Запоріжжі було намічено острів Хортиця. І як виявилося, не дарма, головне не розпочинати свій маршрут із нього. Після цього вже не захочеться повертатися до міста. Хортиця це величезний острів, на маршрути яким можна сміливо закладати кілька днів. Якщо, звісно, ​​ви любите трекінг. Бо ми дуже. Перше, що варто відвідати це Запорізьку Січ та обов’язково взяти екскурсію.

Щоб туди дістатися потрібно вибрати стежку по зеленіше і вирушити у дорогу за пригодами. По дорозі траплятимуться цікаві інсталяції зі стародавніми богами. Гарні панорамні краєвиди, неймовірні урвища. І вид на платину. Ми балансували маршрут між скелями та пляжами.

Коли спустилися на один із пляжів, Даша з Мишком вилізли на високий камінь. Я ще подумав, що забиратися не буду, бо з моєю вагою боляче падати. Зробивши крок уперед, побачив перед собою довгу чорну змію. Я навіть не знав, що так кричати вмію. У нас вже були зустрічі зі зміями не раз, але так близько і таку велику бачили вперше. Чомусь у мене з’явилася фобія змій.

Я на тому камені опинився зі швидкістю світла, змія ж почала шипіти і незадоволена повзати. Під час подальших зустрічей зі зміями я кричав все менше і менше, під кінець поїздки вже був випадок, коли ми сиділи в Дніпрі на березі, і на зустріч пливла змія, яка хотіла виповзти поряд з нами, я просто помахав їй рукою, щоб вона пливла далі у своїх справах. Але чим прекрасні маршрути Хортиці, що вивчиш всю флору і фауну, уважно дивлячись під ноги на наявність змій.

Таким чином, деталі острова краще запам’ятовуються. За фактом, це була рекордна кількість змій, яку ми бачили за день. Був ще кумедний випадок, коли ми з Дашею пішли в зарості подивитися старовинний будиночок, але коли хотіли повертатися до Миші, то між нами та Мишком проповзла в кущі змія. Довелося робити великий обхід, щоб возз’єднати сім’ю. Але, за великим рахунком, це їхній острів, ми тут просто гості. Крім змій, ще бачили чудових пташок і дику лисицю. Взагалі на острові живності багато, тому ми завжди вибирали стежки, що виглядають максимально екзотичними, так більше шансів когось зустріти. Для подібних подорожей раджу заздалегідь проговорити алгоритм дій у разі укусу змії або будь-якої іншої живності.

Але взагалі алгоритм досить простий. Перше — сфотографувати або зловити змію, але краще сфотографувати. Друге – викликати швидку. Перший пункт життєво важливий, особливо в Азії, для того, щоб лікар міг визначити яке протиотруту потрібно колоти і чи взагалі потрібно вона. Але як на острові красиво. Всі ці змії точно того вартують. На острові наче міняються пояси, то це степ, то зелені й густі зарості, то високі дерева, що закривають сонце та небо, то невисокі зелені тунелі. А види та мости – це взагалі окрема краса. А також цікава вищезазначена Запорізька Січ. Ми змогли відчути, як важко жилося козакам, адже екскурсія відбувається на спеку та ще й у масках.

У нас на Запоріжжя було відведено два дні, потім Дніпро. Коли ми гуляли Хортицею дуже переживали, чи варто їхати від цієї краси. А це ознака того, що поїздка справді вдала. Щовечора ми закінчували маршрут у грузинському ресторані. Це був другий пункт із хотілок, під час карантину. Причому ціни тут на грузинську кухню приємно тішать. З кількох ресторанів ми визначили для себе найсмачніший – Міміно. Мишко вечорами мав шахові турніри. Тож посиденьки ввечері у ресторані були особливо довгими. Мишко навіть отримав під час поїздки четвертий розряд із шахів. Це умовний розряд, який надають у шахових школах.

Перший сонячний день закінчився наймогутнішою грозою з гарними блискавками. З острова ми бігли, як під час апокаліпсиса. Другий день ми почали з відвідування авіаційного музею Мотор Січ. Сам музей має досить високий рейтинг. Але особисто нам він не надто зайшов. Екскурсії для невеликої кількості людей не проводять, експонатів мало і немає інтерактивності. Мабуть, ми просто розпещені сучасними музеями. А можливо, екскурсія могла б все змінити. Натомість у дворі перед музеєм купа різної техніки, де можуть полазити діти. Потім у нас було відвідування парку Дубовий Гай. Там у принципі непогано постріляли у тирі, поїли смачного морозива. Навіть майже поплавали на катамарані, доки не дізналися, що пів години коштує 150 грн. Чи то нулик у ціні був зайвий, чи це антикризові такі заходи. Загалом, це все не Хортиця. Такс, швиденько обідаємо і назад повертаємось на острів. Сьогодні ми заїхали на таксі в таку глушину, що таксист переживав, як він назад поїде. Це місце називається “Хортицькі плавні”.

Тут багато островів, які пов’язані переходами. А зворотний піший маршрут до цивілізації займе приблизно півдня. Ну чи не принадність? На острові дуже рекомендую відвідувати всі позначки, які є на картах. Іноді відкриваються дійсно гарні місця та стежки.

Наприклад, у топ місць острова потрапив “Лапідарій”. Цікаво, що фотографії на картах зовсім не показують краси тих місць, можливо тут проводили реставрації. Ще тут часом трапляються дивні рослини.

Раніше ми бачили такі у Каппадокії, а тут сюрприз. Також обов’язково на острові потрібно побачити захід сонця і почути пісні сотень цвіркунів. Загалом висновок такий – Хортиця – це чудова альтернатива закордонній поїздці на пару днів.

А ціни на ЗД з Києва цілком дадуть відчуття, що ви купуєте квитки на літак. Острів Хортиця отримує від нас високу оцінку та сувору рекомендацію до відвідування всім мандрівникам. І насамкінець порада — не намагайтеся на орендованій квартирі серед ночі лагодити зливний бачок для унітазу.
А ми вирушаємо до Дніпра! Тут недалеко, поїздом-трансформером їхати півтори години.

Дніпро

Востаннє я тут був 13 років тому. Без жодних сумнівів найкраща частина міста це набережна. І моя думка, що з роками вона стала лише кращою. Тут можна проводити багато часу, дуже багато. А, не відвідати увечері набережну, це злочин чистої води. І само собою прогулюючись набережною просто неможливо пропустити монастирський острів, який тепер ще й водоспадом обзавівся. Ну і звісно пройти повз скляну кулю на набережній теж не можна. Ще мене вразив фонтан “Білий Лебідь”, він нічим не гірший від знаменитого женевського.

Незважаючи на велику кількість цікавих туристичних місць на набережній, дещо, на жаль, вже не таке як раніше. Перед поїздкою я відчував, як ми їхатимемо на канатці на тлі заходу сонця. Але Даша сказала, що жодної канатки в інтернеті не згадується. Як пізніше виявилося, вона вже багато років закрита. Проте нам не завадило полазити у вагончиках, що висять, це мало свій шарм.

Жаль не можна весь час ходити і всім милуватися, треба робити перерви на трапези. А ось із цим у Дніпрі конкретна проблема. Ціни у ресторанах тут значно перевищують київські. Причому якщо з цінами можна було б змиритися, то нормальної їжі там просто не було – суцільні гаспачі, тартари та піке з молодого дятла. Мишко такого асортименту взагалі не оцінив, та й ми були надто голодними для того, щоб смакувати незрозумілі вишукування. Проте не все так погано, у центрі нас врятувала Балувана Галя. Зазвичай я не сильно фанатію від подібних закладів, але тут моя думка докорінно змінилася – дуже смачна українська та зрозуміла їжа з гарною подачею, різні закуски та намазки нас дуже порадували.

Якщо відкинути складні пошуки їжі, то місту залік, звичайно, повний. Стільки зелених зон. Дуже запам’яталася прогулянка урочищем Тунельна Балка. Це щось середнє між парком та лісом. Далі у нас на шляху була локація, яку ми не змогли усю здолати пішки. Просто не розрахували сили. Це була “Коса на Перемозі”. Чомусь не очікували, що вона така довга. Ще й знову змії))) Відстані у місті взагалі немаленькі, ми навіть незважаючи на своє бажання пройти все і скрізь пішки, часом викликали таксі. Таксі тут до речі не таке дороге як ресторани))) Останнім пунктом нашого відвідування був яхт клуб “Січ”. Ми не знали, що на нас конкретно там чекає і чому у цього місця такий високий рейтинг. Але за фактом це виявилося просто найкрасивіше місце міста.

Тут тобі й павичі-альбіноси, крокуючі загони гусей та решта живності. Це місце складається зі сполучених острів. Люди відпочивають на зелених соковитих галявинах, сонечко гріє, що ще для щастя потрібно? Я навіть не міг зрозуміти як би і тут погуляти до нескінченності і не пропустити черговий вечір на набережній.

Але голод не тітка, довелося їхати відпочивати-вечеряти. А там уже й набережна недалеко. Цікавий факт, коли ми гуляли вже нічною набережною, почав підніматися яскраво червоний місяць. Я згадав, що 13 років тому я був у цьому місті так само під час повного місяця. Ну, що ж от і закінчилася чотириденна поїздка. Ми дуже рекомендуємо всім любителям природи повторити наш маршрут, це був чудовий початок великих мандрівок.

Дата подорожі 3 – 6 червня 2020