Історія чорногорської подорожі розпочалася ще за місяць до початку самої подорожі, коли літак Brawo Airlines здійснив невдалу посадку у київському аеропорту. Ну, насправді посадка була навіть дуже вдалою, тому що абсолютно всі вижили. Тут однозначно можна порадіти за міцність сучасних літаків, зламано шасі, пошкоджено крила, але салон вцілів і нічого не вибухнуло. Приблизно в ці дати літак іншої авіакомпанії YanAir вилетів з аеропорту Одеси і через 30 хвилин приземлився в тому ж аеропорту. Версій події багато і яка з них справжня невідомо, але перший екіпаж і частина пасажирів відмовилася здійснювати переліт після посадки літака. Далі компанія Join UP не отримала вчасно ліцензії на свої літаки SkyUP і почався повний треш зі стабільністю перельотів. До Чорногорії з Києва літають лише чартери. Довелося купувати пакетом переліт + апартаменти. Наш пакетний тур був від оператора Join UP, який мала обслуговувати авіакомпанія YanAir. Перед вильотом компанія Yanair делегувала свої права на виліт компанії Brawo Airlines, яка своєю чергою після втрати літака взагалі не особливо літала.

Цими вихідними були заплановані вильоти у двох пар моїх туристів і у нас із Дашею. Спочатку тур оператор анулював тур до Албанії першої пари менш ніж за добу до вильоту. Пів дня на нервах, але в результаті нам вдалося змусити тур оператора виконати свої зобов’язання перед туристом. Перша пара вилетіла. Друга пара відлетіла вночі без затримок рейсу, по дорозі назад отримали безкоштовно день у подорожі через відсутність літака. Ну головне, з туристами все вирішилося, тепер треба самим відлетіти. До нашого вильоту залишається менше доби і починаються змінюватися рейси та аеропорти вильоту. Двічі незадовго до вильоту ми дізнавалися, що наш літак не летить і аеропорт вкотре змінюється. Втретє прямо перед викликом таксі ми дізналися, що рейс скасовано повністю. Авіакомпанія Fan Air на прохання компанії Brawo Airlines, якої делегувала наш переліт компанія Yan Air, тепер пробуватиме нас доставити. У новинах все більше і більше повідомлень про туристів, що застрягли в аеропортах різних країн. Ми вже цілий день мали гуляти Чорногорією, а гуляємо по триозерці біля нашого будинку.
Поки писав розповідь, черговий чартерний літак зазнав фіаско. На цей раз відзначилася компанія Anda Air. Наче літак долетів до Одеси і в турбіну потрапив птах, тому він розвернувся, полетів до Києва і аварійно приземлився через поломку двигуна. Я, звичайно, не експерт (просто не сертифікувався ще), але доки літак долетів до Одеси він піднявся явно вище, ніж птахи літають. Якщо навіть упіймав птаха, то чомусь аварійно не сів в Одесі. Якщо він птаха спіймав спочатку під час зльоту, то чомусь долетів аж до Одеси. Швидше за все, щось у ЗМІ спотворено. Але особисто моя думка з цього приводу. Треба уникати турів компанії Join UP та TPG. Зараз ці дві компанії літають чартерами Anda Air. До речі, Join UP втрату однієї доби з 7-нічного туру за 600 євро оцінив як “Ми вам компенсуємо 27 євро за це”.

Перед сном Даша запропонувала дивитися старий серіал “Lost”. Серіал розпочався досить тематично – з аварії літака. Не найкраща ідея була його дивитися саме перед цією поїздкою.
Вранці перед виїздом перевірив інформацію про виліт. Різниця була в годину між даними оператора та таблом в аеропорту. Приїхали до аеропорту. Купа рейсів скасовано та перенесено від 6 годин і більше. Окрім нашого. Що ближче час йшов до нашого, то більше рейсів не вилітало з аеропорту. Ми вже відчували, як накривається наша поїздка і зараз треба буде повернутися на роботу, щоби не згорала відпустка. Але сталося диво, саме наш літак без будь-яких розпізнавальних знаків вилетів! Літак був повністю білий. Перед зльотом ми об’їхали літак Brawo Airlines, що розбився, і вирушили в чергову незабутню подорож.
Під час польоту було трохи страшно. Коли літак почав зниження, з обох боків були гори, вищі, ніж ми. Літак, як ні в чому не бувало, летів просто між гір, поки не сів на свою смугу.
Після приземлення в Тіваті, ми проїхали повз ще один невдало приземлений літак. Схоже, це був приватний літак, що акуратно спирається крилом об землю. Як будемо летіти назад невідомо, але головне, що ми вже в Чорногорії, погнали!
Поза минулою поїздкою Китаєм у нас трагічно зламався об’єктив, тим самим позбавивши поїздку Грузії барвистих фотографій. Після довгих сперечань із сервіс-центром, мені вдалося відстояти свої права, і ми отримали новий робочий об’єктив. Так що Чорногорія буде у кольорі!

Будва

Був сонячний день, всі туристи швидко завантажилися в автобус. Протягом години нас першими заселили до готелю. Такої оперативності у пакетних турах ми ще не бачили. Надворі був приємний сонячний день. Ми поспішили на набережну, відзначити наш приїзд чудовою трапезою. Кухня нас порадувала. У Європі вже неодноразово стикалися з несмачними країнами, але Чорногорія – тверда п’ятірочка!

Хоча ні, тверда п’ятірочка може бути лише у Китая, Стамбула та В’єтнаму. Доведеться Чорногорії поставити п’ятірку з мінусом. У Даші була традиційна чорногорська котлета неосяжних розмірів, у мене рис з морепродуктами та чорнилом каракатиці. На аперитив ми їли рибний суп. Старе місто в Будві наче казка. Гуляючи містом, можна відчувати себе в далекому минулому і перейматися духом середньовіччя. Це те місце в Будві, куди можна повернутися будь-коли і буде радісно. Наприклад, вночі спостерігати за ростучим місяцем і зірками над морем. Наш добрий друг GPS зазначив, що за 900 метрів від міста на нас чекають найкращі пляжі Будви. А у нас і купальники з собою якраз) На жаль, на Чорногорію рухався потужний циклон. І можливо, це буде єдиний сонячний день у нашій поїздці. Треба було отримувати щодня по максимуму. Вода на пляжах була дуже радісного кольору. А самі пляжі розташовувалися за печерами, крізь які треба було проходити по містках.

В кінці далекого пляжу стежка йде вгору в ліс і скелі. У нас з Дашею правило просте – якщо є стежка та скелі – ми повинні обов’язково піднятися на самий верх. Вода в морі була крижана. Я хвилин на 5 заліз, відзначився в Адріатичному морі, і ми поспішили на скелі. З висоти вода була ще чарівнішого кольору. На карті були позначені руїни фортеці, але навігатор ми нас посилено відмовляв від витівки туди добиратися по скелях.

Кілька разів ми заходили в глухий кут чагарників. Одного разу нам перешкодив крутий обрив, але ми все-таки дісталися і види тут були ще більш приголомшливі.

Прямо на якісь фіорди вдалині. Потім ще довгий час йшли трасою до Будви. У Будві знаходиться наймальовничіший автовокзал, який ми коли-небудь бачили. Автовокзал примикає до ресторану-зоопарку.

І виходить, що по дорозі до кас треба пройти повз галявину з зайчиками, качками та павичем-альбіносом. Потім через арку із живими рослинами і ти на касах. Але сьогодні це лише розвідка цін та напрямків. Ми йшли на вечерю до ресторану Kangaroo. Поїсти в ресторані на двох обходилося в 12 – 18 євро, включаючи вино. За бажанням можна було повноцінно поїсти на двох за 8 євро. Але шалено хотілося спробувати увесь асортимент. Всі наші подальші трапези проходили виключно у цьому ресторані. Порції величезні, їжа смачна. Дякую тим блогерам, що порадили його в інтернеті.

Котор

На наше щастя наступного дня зливовий циклон застряг десь у горах. Нам же дісталися хмарки із синіми просвітами. Для далекої подорожі саме воно. Чорногорія дуже тішить своїми відстанями. Якщо ти живеш у Будві, то основні цікавості знаходяться в межах не більше ніж півтори години їзди. Щоправда, є ще круті каньйони та озера, куди без своєї машини дістатися буде проблематично. Котор це місто котів, яких там дійсно багато. Ми почали свій маршрут із пекарні, де купили смачний бурек із м’ясом. На смак коти схожі на курочку. Гаразд, жартую. М’ясо було не котячим. У всякому разі, я сподіваюся. Старе місто чимось схоже на італійські старовинні міста. Вже не могли дочекатися розпочати підйом на фортечні мури, що велично йдуть на вершини гір. Але спочатку треба було нагулятися стародавнім містечком. Місто було настільки значним, що навіть сюди приїхала чорногорська важлива особа. З охоронною та купою журналістів. 

Скільки вуличок, скільки магазинчиків та кафешок! Просто краса. Та ще й смачне морозиво. Ще в місті творився якийсь культ лаванди. Лаванда в мішечках продавалася, у половині магазинчиків. Так, треба все-таки розпочинати підйом на стіни. Ми впевнено пройшли повз музей, навіть незважаючи на те, що це був музей, присвячений котам. На вході до стін із нас взяли по 8 євро. За цю “скромну” комісію чорногорці поставили аж один сміттєвий пакет на вершині. З комісіями у країні досить цікаво. На всіх автовокзалах потрібно платити додаткову комісію 0,5 – 1 євро, щоб сісти в автобус. За цей внесок ти отримуєш можливість сходити до туалету за гроші та постояти у черзі на автобус. Дівчина касир тобі може продати квитки на найближчий автобус, але якщо поцікавитися розкладом на пізніший маршрут, то з обличчям великого позичення назвуть приблизний час, який потім на пів години не збігатиметься з фактичним за розкладом. Чорногорська гід нам розповідала, які в країні низькі зарплати 350 євро. Основний дохід — це туризм, “але в країні не такий високий сервіс як в інших країнах”. Ще в країні є гірськолижний курорт, але туди здебільшого приїжджають туристи із сусідніх країн. Особисто мені це чути дивно, шляхів підвищити сервіс досить багато. Ми спеціально підрахували недоліки та шляхи вирішення, які ми бачимо:

Проблема 1: У номерах не прибирають взагалі, хоча прибирання входить у вартість туру.
Рішення: Можна просто почати прибирати в номерах. Тим більше, що прибиральниці є на території.

Проблема 2: Усі автобуси спізнюються приблизно на 7 хвилин від розкладу.
Рішення: Зрушити розклад на 7 хвилин. До речі, пробок ми не спостерігали.

Проблема 3: У гірськолижний курорт приїжджають лише туристи з сусідніх країн, що якраз межують із курортом.
Рішення: Запустити хоча б один автобус від аеропортів у цей курорт. З якістю доріг проблем немає.

Проблема 4: Низькі заробітні плати.
Рішення: У містах просто шалена кількість платних туалетів. Їх дуже багато, і всі платні. Таке відчуття, що пів країни лише й працює збирачами 0,5 євро за входи до туалету. Якщо перестати сидіти на стільці і збирати по 50 центів за туалет, а почати возити туристів за гроші на машині в ті ж гори, куди фіг дістанешся автобусом, то прибуток значно зросте.

Проблема 5: Судячи зі скарг на зарплати, дохід від туризму, мабуть, не такий великий.
Рішення: Вивчити англійську мову хоча б на базовому рівні, що можна було надавати послуги не тільки оркам.

Проблема 6: Туристи на екскурсії не можуть вчасно повернутися до автобусу.
Рішення: В автобусах годинник відстає приблизно на годину і 15 хвилин. Можна як мінімум їх налаштувати)))

Проблема 7: Поганий інтернет у готелях, під час хмарності практично нульовий.
Рішення: Включити у вартість туру і роздавати туристам подарунок цим картку за 10 євро на 100 гігабайт інтернету, що скрізь у них продається.

Тут, звичайно, можна довго сперечатися і обговорювати, це лише наше з Дашею бачення поверхневих проблем. У країни справді шикарний потенціал для розвитку туризму гори та найгарніші пляжі. Мені здається, що якби я працював у міністерстві з туризму Чорногорії, то зміг би за короткий час в країні підняти рівень туризму.

Тим часом ми дісталися до дійсно красивих видів на бухту. Ще й розкішний корабель стояв посередині. Мммм, прямо як у фільмах про піратів! Чим вище піднімаєшся, тим красивіший вигляд. Я думаю, що у Норвегії буде щось схоже. На самому верху руїни замку і дорога завдовжки кілька десятків кілометрів веде в національний парк Ловчен. Але на Ловчен ми дістанемося коротшою дорогою трохи пізніше. Зараз зробимо десятки фотографій на наш полагоджений фотоапарат і почнемо спуск. Навіть сонечко визирнуло висвітлити нам бухту під час спуску. Тепер невеликий кава-брейк і можна вирушати далі. Кава практично по всій країні коштує фіксований півтора євро за капучіно. Після Китаю ця ціна була взагалі несуттєвою. Та й не скрізь у Європі у центрі міста можна за півтора євро випити кави в ресторані.
Тепер ми вирушимо в серце піратських стародавніх притулків!

Пераст

Дорога в місто була вздовж затоки і краєвиди тут радували око. Навіть просто проїхати рейсовим автобусом вже як велика пам’ятка. Гори над морем настільки заворожували, що ми просто проїхали свою зупинку і вже їдемо зовсім не в Пераст. Водій автобуса запропонував залишитися та дочекатися, коли ми поїдемо назад. Але, не будемо ж засмучуватися, що наш маршрут поповниться ще одним автентичним містечком. А в Пераст прогуляємось пішки по набережній. Це виявилося дуже тихе та старовинне туристичне місто. Мабуть, 99,9% туристів виходять на зупинку раніше. Це були чудові 4 кілометри вздовж затоки. А он далеко і Пераст. Здалеку місто виявилося дуже і дуже знайомим. Я його вже багато разів бачив у турах різних компаній. Ніколи не думав, що це була саме Чорногорія. Радісно, що ми зараз відвідаємо одне з найкрасивіших місць на нашій планеті. Однак при підході до міста на нас уже чекав туристичний катер для відправлення на острів. Катер чекав саме на нас, бо більше охочих не було. Не відмовляти собі в задоволенні пропливти на особистому vip-кораблику по 5 євро. В цей час сонечко виглянуло з хмаринок і Пераст засвітився просто як на картинці. На острівці серед затоки знаходиться католицька церква.

Хвилин 20 побродити в самий раз. З усіх боків затоки гори. Якщо ви відноситесь до мандрівників, які люблять гірський ландшафт, то маршрут Котор – Пераст обов’язково варто відвідати. Якщо Ви ще не замислювалися про своє ставлення до гірських пейзажів, то Вам на цей маршрут. Тут якраз можна буде легко ухвалити правильне рішення.

У самому Перасті ми провели, напевно, хвилин 30. Містечко гарне, але цим все й обмежується. Начебто у маршруті місця, в яких багато часу проводити не потрібно, а потім, коли їдеш в автобусі назад, візитна картка країни – Пераст просто з голови не виходить. У Чорногорії є приємна транспортна особливість, автобуси ходять до ночі. І якщо душа бажає подорожувати містами, то можна спокійно колесити хоч увесь день, доки не закінчаться сили, потім сідаєш на останній порожній автобус до Будви і ти в готельчику. Трьох міст за день, підйому в гори на стіну та пішого маршруту до Перасту нам було мало. Ноги говорили, давайте підкиньте серйозніше завдання! А ми такі “Ну ок, водій вези нас у Свєті Стефан!”

Світло Стефан і набережна до Будви

Їхали, напевно, півтори години, цього вистачило, щоб подрімати та перезавантажитись. Свою зупинку ми проґавили. Точніше, ми не знали, що це наша, а водії не завжди напружуються повідомляти, що проїжджають місто без зупинки. Але тут довелося просити зупинити автобус на трасі, інакше йшли б ми дуже довго. Світло Стефан це ще одна візитівка Чорногорії. Це острів, на якому розташована старовинна фортеця-готель. Всередину можна потрапити лише з екскурсією за 20 євро. Але фотографуватися в окрузі можна безкоштовно та скільки хочеш. Траса проходить на висоті у горі. Для фотографій та видів місце безцінне. Ще тут можна піднятися високо у гори до церкви. Або спуститися до гарного пляжу. У своїх силах піднятися сьогодні на ще одну гору ми вже не були впевнені. Але знайшли прекрасну альтернативу.

Види обіцяли бути гарними, часу у запасі ще було достатньо, навігатор казав, що ці вісім кілометрів ми пройдемо менше, ніж за дві години. Ми не помилилися, маршрут виявився казково красивим. На маршруті були пляжі з водою смарагдово-зеленого кольору, з водою сапфірово-синього кольору, печера, парки з невеликими скелястими підйомами. Кілька разів були дуже містичні, довгі піші тунелі.

В одному з містечок була наскрізна діра у скелі. Ще й погода розпогодилася і романтичний захід сонця огорнув міста.

Втома навіть не помічалася, кожне місто на шляху чимось тішило. Вже на набережній Будви нас наздогнав сильний циклонний ураган. Якщо з сьогоденням погода була відносно хороша, то було ясно, що завтра буде дощ. Нічні пориви вітру були настільки різкі, що було страшно озирнутися і побачити смерч. Але, на щастя, ми добігли до наших апартаментів сухими.

Старий Бар

Ранок почався з дощу. Дощ був невеликий і неприємний. Вщухати не хотів. Довелося обзавестися парасольками і рушити в піший маршрут набережною. Бачив багато постів в соціальних мережах “Романтичні фотографії” природних місць під час дощу. Мені здається, що люди із цими постами просто випендрюються. Під час дощу важко вловити щось романтичне. Особливо, коли дощ йде під час твоєї сонячної відпустки. А ось гарячий лате в кафе йде вдвічі смачніше ніж зазвичай. У другій половині дня дощ раптово скінчився, і погода почала змінюватися на сонячну. Нас це застало трохи зненацька. Потрібно терміново кудись їхати! Але куди? “Їдьте в Бар, там красиво!” – підказав менеджер у готелі. Свіжа ідея! Ще хвилину тому ми навіть не знали про існування того міста, але коли місцевий житель рекомендує – треба перевірити. Де наша автостанція, водій у Бар! Їхали ми трохи більше години над гарними чорногорськими набережними. Палітра кольорів води в Чорногорії просто вище за всіляких похвал. Особливо зверху, коли видно всю прозорість та глибину — просто казка. Жаль, тільки в автобусах у сон хилить. Приїхали до Бару. Вийшли. Якось місто не про що на перший вигляд. Щось не так. Знайшли тур агентство, вони нам пояснили, що треба сісти на ще один автобус чи таксі та доїхати до міста Старі Бар.

Навігатор, звичайно, запропонував нам за годину пішки дійти вгору трасою, але якось був не гірсько-трасовий настрій. Потім виявилося, що настрій був ще й не автобусним, оскільки автобус не приїхав за розкладом та за запізненням теж. Зате таксист за 5 євро нас довіз хвилин за 7. Коли ми вийшли з машини, то відразу зрозуміли, це дійсно те місце, куди нам потрібно! Це не просто місто, а справжня подорож у минуле. Спочатку йде крута вулиця вгору з безліччю барів та магазинчиків. Ось чим чорногорці молодці – зберегли у своїх старих містах дух старовини. Вулиця веде до воріт фортеці та кількох мечетей. Фортеця розвалена, але у квиток за 2 євро входить гід. Сорок хвилин нас водили рештками колишніх будівель і розповідали, як тут і що було. Що люди робили, куди ходили та як жили. Про теракт у місті, про руйнівний землетрус. Масштаб старого міста всередині фортеці приголомшує і враження, і уяву. За стінами міста казкові краєвиди на високі гори. Далеко внизу простягся над урвищем старовинний акведук.

Руїн ми з Дашею бачили чимало, але ці однозначно в топі найкращих. А який тут вид на дзвіницю, що розташувалася на сусідньому пагорбі на тлі безмежного Адріатичного моря. У напрямку Бару ми вирішили пройтися пішки уздовж садів з віковими оливковими деревами. На автобус ми все ж таки застрибнули по дорозі. Тут така ясна вечірня погода, що до Будви ми вирішили не поспішати. Трохи поблукали Баром, і поїхали на одному з останніх нічних автобусів до себе в Будву. У цього дощового дня був просто чудовий фінал.
Я помітив, що в цій країні дуже м’яка вода. Коли миюся, не можу змити з себе гель для душу. Причому це вже не перший день і переходить у якусь проблему. Він взагалі практично не змивається. Поділився своїм відкриттям із Дашею і дізнався від неї, що гель для душу лежить у косметичці, і у ванній його немає. Повисла незграбна пауза, щось було явно не так. Це виявилася пляшечка з Дашиним кондиціонером для волосся. То я думаю мені не спекотно в цій поїздці, мене охолоджує кондиціонер!
Кожний ранок починалося з того, що синоптик-метеоролог Дар’я виглядала у наше єдине вікно, що дивилося прямо на стіну. Даша виглядала у небо та оцінювала як сьогодні погода вплине на наші плани. Плани у цій поїздці будувати було важко, ми дуже залежали від того, де та коли будуть дощі. Зараз, схоже, нам треба їхати і підніматися на гору в парку Ловчен. Поки дійшли до автостанції, то спрогнозували, що дощовий період став трошки більшим. Автобус буде лише за пів години. Гаразд, переписуємо плани. Швидко на пляжі, брати екскурсію на кораблику. Відправлення кораблика о 10:00 за пару хвилин! Шикарно попливли швидше, поки погода налагоджується, вдень такого везіння вже не буде! Поки пливли до печери, погода вже ставала змінно сонячною. Вода в морі була холодна. Але не зупинить це мене від можливості сплавати в печеру!

Люди на кораблику якось неохоче дивилися на воду. Я був першим. Після мого подвигу, решта теж почала виявляти героїзм. Але печера була моя власна, я добре відірвався вперед. Наш кораблик возив нас уздовж красивих скель та острова Свєті Стефан. Проміжна зупинка була на найкрасивішому пляжі країни – Плоче. Це був пляж із гарним морем та чотирма басейнами. Тут колір води настільки був яскраво-бірюзовий, що незважаючи на холод, ми з Дашею не могли накупатися. Часу тут скільки хочеш. Попливти назад можна на будь-якому кораблику, квиток входить у вартість (по 10 євро за кораблик та пляж). Було просто шалено жарко. Навіть не віриться, що тут буває так спекотно. Наші навички в метеорології підказували, що сонячні години добігають кінця. Циклонні хмари безжально стискали синє озеро в небі. З Будви треба було тікати поки ще сухі. Тепер наш маршрут лежить високо у гори.

Спочатку ми доїхали рейсовим автобусом до старої столиці Цетіна. Це було настільки маленьке місто, що в житті б не вгадав, що це місто могло бути столицею. Та й за ультразатишністю він жодного разу не схожий на столицю. Але спершу гори. Водій таксі сам знайшов нас. За 22 євро таксист погодився нас звозити до храму, годину почекати та повернути назад до міста. Їхали ми довго та дуже високо. На висоту понад 1500 метрів. Природа та ландшафти почали змінюватися.

На вершині ще треба було піднятися до мавзолею. Ступінь було так багато, що я встиг впасти по дорозі. Мавзолей, звичайно, гарний, але гори! Які тут види. Ми зустрічалися із критикою видів в інтернеті тож перед походом сумнівалися. Але тут справді красиво, їдьте без роздумів. Ця висотна тиша, ця морська затока вдалині. Дрібні містечка, просто краса! І тільки ми на всю оглядку. Чому ми сюди одразу не приїхали? Ах, так, дощі заважали. Жаль, тут тільки один пік, і далі немає маршруту. Оскільки ми були досить спритні, то до машини повернулися обхідними стежками раніше. Ще на час, що залишився, встигли полазити туристичними тропами.

За великого бажання підйом на гору можна почати набагато нижче. Але тоді буде незрозуміло як собі зловити таксі, щоб виїхати назад. Таксист відвіз нас у Цетіні. Місто було настільки затишним, що ми кілька разів його обійшли вздовж і впоперек. Це маленьке місто біля підніжжя гір просто ідеально пишеться у загальну атмосферу. Виходить якийсь релакс для нервів. Приємним бонусом у таких поїздках є дорога до Будви. Автобуси переїжджають гору та довго їдуть вниз. У самому низу нічна Будва виглядає як місто з обкладинки пафосних журналів.

Продовження подорожі

Каньйони та Жабляк

Одним з єдиних способів дістатися до гір і повернутися це взяти екскурсію. На щастя, у Чорногорії немає фабрик шкіри, хутра та каучуку. За рахунок цього викачування грошей із туристів під час екскурсій йде не в турецьких масштабах. Зупинки у спонсорів досить в цікавих місцях. Наприклад, на першій зупинці нас так напоїли дегустаційними наливками та винами, що всі були лише раді. До початку екскурсії треба було пройти пішки близько 20 хвилин.

Навігатор запевняв нас, що зараз проведе там, де по карті піших доріг особливо не було. Ми трохи сумнівалися, бо іноді трапляються сюрпризи. Але все ж таки вирішили піти. Спочатку нас карта завела за шлагбаум, потім повела довкола фонтану, потім були коридори з колонами. Ми відкрили для себе дуже гарну туристичну вулицю. Самим здогадатися про її існування, напевно, неможливо, хіба що жити в одному з її готелів. Це було несподіване відкриття. Ми успішно пройшли до автобуса та вирушили в тур. Наша гідеса розпочала свої розповіді. Дівчині було важко, у неї був дуже сиплий голос. Тож у нас екскурсія була досить у незвичайному звучанні. Перша зупинка була на гірській дорозі над Будвою, прямо над густою хмарою.

Ми пішли у хмарах, вірніше над хмарами. Це було не так феєрично, як на Мадейрі, але екскурсоводи молодці, що тут зупиняють. Наш маршрут лежав далі углиб країни. Гідеса розповідала багато цікавого про життя у країні, але, на жаль, синдром автобуса хилив у сон. Мій організм у поїздках, щойно сідає в автобус одразу переходить у режим енергозбереження. Добре, мені Даша потім переповіла найкращі моменти. Перша зупинка була над каньйоном із бірюзовою річкою. Я завжди думав, що такі річки бувають лише в Канаді, де ми ще не були. А тут несподівано відкрили для себе таку в Чорногорії. Наступна зупинка була біля церкви. Якось звучало не вражаюче. Але насправді це виявилася одна з найкрасивіших церков, яку ми бачили.

Тут краса була саме на її території. По периметру була двоярусна стіна з будиночками. Все потопало в зелені та квітах. Наче територія дорогого еко-готелю. Біля церкви бабуся робила каву по-турецьки за рекордно низькі для Чорногорії 50 центів.

Я не можу зрозуміти, чому вона її так дешево робила. Адже сам процес приготування в маленькій джезві вже викликав розчулення та захоплення. Я так вразився, що навіть розлив частину на себе, поки йшов до столика. Потім була знаменита дегустація “всього, що горить”. Чесно кажучи, їх алкоголь нас не вразив. Втім, як і трапеза під час екскурсії. Але трапеза то дрібниці.

Біля ресторану вниз лісом стікалися гірські річки, які переростали у щось потужне й бурхливе. Поки всі доїдали ми з Дашею помчали вниз по річці на перегонки зі стихією. Незрозуміло чому в екскурсіях не наголошують, що буде зупинка біля такої річки.

Але це дійсно дуже круте місце. Круто тим, що над стихійною річкою прокладено мости, і можна знаходитись прямо в епіцентрі. Мінус в екскурсійних турах у тому, що завжди обмежений час.

Тепер ми їхали через каньйони, де з автобуса не випускали, бо немає оглядових майданчиків. Каньйони були гарні, але тут основну красу зіграла негода. Ми їхали по високим скелям, хмари почали акуратно їх огортати та спускатися донизу. Почалися такі панорами, що всі річки та каньйони пішли на другий план. Крізь хмари спускалися силуети дерев, що росли на верхівках. Хмари були нерівномірні, що додавало загадковості, оскільки всі ділянки у горах були різної видимості. Я підписаний у фейсбуці на гурт, де публікують незвичайну красу з різних куточків світу. І подібні пейзажі вже не раз мелькали у цій групі. Шкода звичайно, що автобус не зупиняли для фотографій, незважаючи на те, що придатні для зупинок місця траплялися. Згодом ми виїхали зі скель та дощ затих. У нас була чергова зупинка для особливих поціновувачів каньйонів. На мене накинули страховку та спорядження, і я помчав на одному з найдовших зіплайнів світу.

Довжина польоту була близько 850 метрів. Гірська річка відкрилася у всій красі тільки для мене, що летить, крізь дощ. Дощ почався раптово, це надало моєму зіплайну додаткових відчуттів. Назад повертався стоячи в кузові позашляхового джипа, мостом над мальовничою ущелиною. До цього на першому місці у мене був зіплайн Кам’янця-Подільського. Тепер чорногорський, він надзвичайно красивий, хоч і менш екстремальний. Ішов дощ, але від такої краси було неможливо відірватися, і ми з Дашею гуляли туди-сюди мостом. Ех, треба було знову їхати далі, автобус не чекає. Звичайно, вміння водити машину в цій поїздці знадобилося б дуже і дуже. По суті, це у нас лише друга країна, де неможливо все вирішити квитками на автобуси та потягами. Фінальною точкою було мальовниче озеро в місті Жабляк.

Ось на озері часу було зовсім мало, виділили лише годину, а по-хорошому треба було залишитися заночувати. Ми з Дашею зважили всі за і проти, щоб попросити гідесу і зійти з екскурсії. Далі продовжити шлях самим. Але реально ризики застрягти по дорозі назад були дуже високі, погода теж не радувала постійними дощами. За годину ми встигли обійти лише третину озера. Озеро було густо засаджене хвоєю на тлі високих гір.

Озеро називається Чорним, хоча має дуже приємний синювато-зелений колір. По периметру дуже зручно пролягає стежка. Як же класно тим мандрівникам, що тут зупиняються на кілька днів. Під час усієї прогулянки очі ніби під гіпнозом виглядали все нові й нові ракурси для фотографій. Факт того, що вода виявилася не чорною, викликав невдоволення у деяких туристів. На зустріч йшла зла мама і дівчинка років дванадцяти, яка дуже зло говорила “… І будуть вони у мене знати як так нахабно брехати про чорний колір озера…”. Особисто я вважаю, що Чорногорії дуже пощастило, що озеро не чорне. На цьому краса екскурсії закінчилася і на нас чекала нескінченно довга дорога до готелю. Дорога буквально через всю країну. По каньйонній екскурсії висновок такий: місця справді дуже гарні і навіть у погану погоду.

Сонячні Гаваї!

Ось чого не чекав від цієї поїздки, то це побувати на справжніх Гаваях! Правда чорногорських, але для Будви вони справжні, оскільки острів знаходиться біля Будви. І ні, мені не наснилося. Несподівано для всіх цей ранок був дійсно сонячний! До острова треба було плисти близько 5 хвилин і ще 15 хвилин свердлити мізки чорногорцям, що не хотіли заводити катер, на який ми мали квитки. Катер ходить за розкладом, але щось зробити в цій країні за розкладом – злочин століття. Та й нас тільки двоє прийшло, а так не рахується, навіть якщо квитки на руках. Ми розуміли, що сонце довго не триватиме, і сьогодні на нас чекає колосальна гроза.

Довелося в буквальному значенні змусити хлопців витягнути капітана з ресторану, щоб він нас повіз на острів. Нам здається, що однією з проблем із напливом туристів на їхній кораблик було те, що дівчина, яка продає квитки саме на їхній кораблик, сьогодні забила на роботу і не прийшла. Стійка була порожня. А квитки ми в неї отримали пару днів тому.
Гаваї були чудові, особливо у сонячну погоду. Але, по суті, на острові можна лише плавати та фотографуватися. Хвилин 40 нам вистачило з головою. Але було дуже мило і радісно побачити знову сонячне море.

Зворотна дорога мала бути теж за розкладом… але… гаразд, не будемо більше про пунктуальність. Так ми й повернулися по душевній доброті іншого капітана на кораблику іншої компанії в протилежний кінець міста. Поки що сонце ще світило. Ми максимально швидко дісталися одного з красивих пляжів Будви, щоб побачити, як він виглядає при сонці.

Але людей там було стільки, що красу його можна було бачити лише у фантазіях із заплющеними очима.

Скадарське озеро

Це був самий сумнівний задум нашої подорожі. Ходили дуже суперечливі відгуки про озеро. Здебільшого негативні. Що там особливо робити нічого, і така необтяжена екшеном екскурсія підійде для приємного відпочинку сім’ям з маленькими дітьми.
Але треба було скласти свою думку. Їхати треба автобусами з пересадкою. Перша пересадка полягала в тому, що на одній зі станцій нам ще раз продали квитки на той самий автобус з якого ми вийшли. Як виявилося на головному вокзалі, дівчина помилилася і по пам’яті назвала не ту станцію, до якої треба брати квиток. Потрапили на 4 євро, під час поїздок на такі речі потрібно просто не зважати. Поїхали далі. На другій пересадці ми успішно пересіли. На озері треба було домовитися про екскурсію моторним човном. Точніше, треба було сторгуватися. За персональну поїздку ми змогли домовитися за 25 євро, включаючи всі збори. Поїздка тривала хвилин 45 крізь мальовничі зарості лілій та очерету.

На шляху нам траплялися екзотичні пташечки. Капітан показав нам жестом, щоб ми перебиралися прямо на ніс судна і там постояли. ААА! Як це було романтично! Хоча зазвичай я стояти не люблю, треба або ходити, або сидіти.

А тут стоїш на одному подиху. Краса та тиша. Деякі пташки перебігали по лататтям, качки пірнали за рибкою, на одному з дерев тулилися пташки схожі на маленьких птеродактилів. Родзинкою була спроба зійти на берег як Джек Горобець з тонучого корабля.

Але стикування з берегом виявилося не дуже м’яким і в результаті Даша хапала швартувальний фал і тягла нас з капітаном наче Еней баржу. Але сама краса цього озера причаїлась у замку на пагорбі. Точніше, на пагорбі причаївся працівник, який узяв із нас гроші за вхід. А краса відкрилася на поля з річкою та озером.

Ми дивилися наче на картину старого художника-класика. Насувалася сильна гроза і палітра кольору була якоюсь нереальною. Такі соковиті кольори у справжній природі просто не бувають. У самому замку нас чекало гніздечко з пташенятами і мама пташка, яка літала в очікуванні, коли ми звільнимо прохід коридором.

Як тільки ми відбігли, мама почала знову носити їжу туди-сюди. Загалом не заважатимемо пташці, підемо далі дивитися на красу. Хмари набирали густоти, кольори ставали ще гарнішими. Найпотужніші блискавки рядами били в обрій. У мене виникла ідея зловити блискавку на фотографію. Але спроби були невдалими. Ми настільки захопилися красою природи, що раптово опинилися в епіцентрі наймогутнішої грози. Нас не рятували навіть наші парасольки. Вони почали протікати під натиском води. Ми добігли до ресторану. Але треба було бігти далі на зупинку та стрибати в автобус. Цей автобус виявився настільки пунктуальним, що проїхав зупинку задовго до свого часу тож за розкладом не приїхав. Ми намагалися сховатися під дахом зупинки, але вона так само протікала, як і наші парасольки. Хвилин через 15 злива повністю закінчилася і почала налагоджуватися погода, автобуса не було. На зупинці стояв порожній туристичний автобус з назвою нашої турфірми.

Була надія поїхати з туристами. Але напівсонний водій сказав: “Машина капут!”. Зупинився таксист, пропонував за 7 євро довезти до зупинки пересадки. Але я ще вірив, що таки прийде той довгоочікуваний автобус. Таксиста відпустили. Поруч була залізниця, за розкладом мав їхати наш поїзд. Поїздів взагалі не було, але шлагбауми постійно закривалися і включалися семафори. Водій здивовано по 10 хвилин чекали, поки відкриється переїзд. У мене склалося враження, що єдине, що тут працює за розкладом – це шлагбауми та семафори) Погода вже зовсім розпогодилася, нас огортав приємний вечір, навколо поля та річки. До речі, приємним бонусом було те, що дощ був теплим. Наступний автобус буде за розкладом через дві години. Але, мабуть, уже не буде. Наразі перевіримо як у них у країні працює автостоп. Я махнув рукою, і перша ж машина зупинилася, і чоловік сказав, поїхали, скільки дасте, стільки і добре буде. Чоловік добре знав англійську. Дізнавшись, що ми з України, висловив усе, що в нього наболіло на тему поділу територій, про колишню цілісність Албанії та появу сусідніх країн. Коли ми доїхали до зупинки, я хотів дати йому 5 євро, але водій чемно відмовився і сказав: “Хлопці, ви ж з України ми з вами друзі, мені радісно підвозити українців”. Попрощався з нами і поїхав у далечінь. Пересадка напрочуд вийшла швидка. Ми приїхали до рідної Будви і одразу ж вирушили до улюбленої Kangaroo. Я замовив страву, яка виявилася дуже довгою котлетою по-київськи з купою розтопленого масла. Я дуже люблю такі котлети. Як добре, коли в країні смачна їжа. Якщо для Азії це вже практично аксіома, то з Європою далеко не завжди щастить на смачну їжу. Чорногорці з їжею не підвели. 

В апартаментах на нас чекав сюрприз. Завтрашній ранковий виліт перенесли на пізній вечір. Фух, хоч не зовсім у нас доба зникла через перший зсув вильотів. Вночі на нас чекало незвичайне активіті, сьогодні у Будві проходив безкоштовний чемпіонат з боксу.

Спочатку змагалися дуже молоді боксери. Але ближче до кінця почалися бої між справжніми професіоналами. Три з половиною години пролетіли на одному диханні. Після боксу ми вирушили поблукати нічним старим містом. Зоряне небо та яскравий місяць над морем остаточно просочили романтикою цей гарний та незвичайний день. Після цього дня, з Чорногорією у нас асоціюється саме фрагмент, коли ми стоїмо на стінах старого замку та дивися на панораму з річкою, корабликом та бурею.

Херцег-Нові

Оскільки виліт перенесли, потрібно було імпровізувати і заповнювати час. Ми поїхали до далекого міста на кордоні з Хорватією. Це був рідкісний випадок, коли автобус вирушав за розкладом. Але місць у ньому не було. Касир нам з радістю продав стоячі місця. Даші місце дісталося-таки, а я розташувався на сходах. Маршрут автобусом лежав через поромну переправу. Так, що ми навіть під час подорожі поплавали на поромі. Сьогодні був перший сонячний день. Сонце почало смажити з такою силою, що ми вже сумували за дощовими днями. Херцег-Нові дуже відрізняється від інших міст. Він дуже незвичайний і має довгу набережну, що перетікає з міста до міста.

Старе місто розташоване на пагорбі і піші маршрути треба будувати так, щоб не доводилося підніматися. Все було добре, тільки одна проблема – у нас знову накрився фотоапарат! Схоже, вчорашня буря йому на користь не пішла. Морально тиснуло те, що мобільний телефон фотографує у десятки разів гірше. Це ми з’ясували ще під час подорожі Грузією. Так, потрібно зібратися та викинути проблеми з фотоапаратом із голови. Лише на один головний біль більше після повернення. Про проблеми з фотоапаратом нам допоміг забути фастфуд, що розташувався між трьома липами. Називався він “Три липи”.

Тобі кладуть між двома булками величезну котлету-плескавицю, а далі ти самостійно споруджуєш собі бургер із безлімітних овочів та соусів. Набережною ми гуляли так довго, поки не дійшли до останнього міста. Далі була дорога та гора, що є кордоном. Гуляти у цих містах – нескінченно вбирати в себе позитив морського відпочинку. Усі купаються, бігають, торгують, їдять, загалом люди відпочивають.

В останньому місті вже не купалися, а приймали грязьові ванни. 

Назад до першого міста ми прогулялися ще раз з великою насолодою. У цій частині країни навіть клімат якийсь інший. Ми ще збиралися з’їздити до якогось міста. Але проблеми із з’ясуванням розкладів нам цього зробити не дали. Або зараз і в Будву, або через 50 хвилин туди куди хотіли. Сонце напекло вже так, що ми з Дашею вирішили вирушити до Будви і там потусити біля пляжів. Зворотний автобус їхав не через пором, а через Пераст. Автобус весь маршрут огинав гарне озеро із містом-візитівкою. Дуже хотілося насолоджуватися краєвидами, але сон рубав нещадно.
У готелі на нас чекали відмінні новини – ми тепер входимо до списків туристів, які застрягли закордоном з вини розбірок між авіакомпаніями. Наш рейс остаточно скасували. Сьогодні вже ніхто нікуди не летить, готель буде продовжено на ніч. Наступна спроба вильоту завтра. Тільки з роботою якось не дуже гарно виходить. Натомість тур тепер став тієї довжини як і планувався з самого початку. Новина настільки всіх втішила, що несподівано запрацював фотоапарат. Мабуть, просох усередині. Оскільки у нас у розпорядженні тепер ще половина дня, можна вирушити ще раз на мальовничий восьмикілометровий маршрут від Свєті Стефан до Будви. Заодно й поплаваємо біля острова у гарній воді. Прозора вода, гарний і яскравий гірський захід сонця … невже ми знову в Ріо дивимося найнезабутніший захід сонця в нашому житті?

Це була чудова двогодинна прогулянка набережними. Закінчили маршрут ми досить оригінально. Ми вирушили в нічне плавання напівпідводною субмариною. Восьминоги, і рибки здивовано розпливалися у світлі підводних прожекторів. У салоні під водою капітан нам увімкнув музику у стилі вечірки. Це було як party bus тільки під водою. Ось гарна у них Будва. Завжди може здивувати.

Рано вранці на нас чекав ще один, останній сюрприз – саме наш літак таки прилетів! Ось тепер схоже справді кінець нашої подорожі. Мої колеги вже починають підтягуватися в офіс, а я тільки в літак сідаю. Тепер працюватиму до ночі)))

Підсумок

Чорногорія красива країна з безліччю цікавих та дуже мальовничих місць, але вартість пакетних турів дуже сильно програє вартості подорожей до інших країн. Наприклад, до Туреччини можна злітати за таку ціну ще крутіше, на все включено та відвідати аналогічні місця. Я радив би почекати років п’ять. За цей час і авіамаршрути стануть більш розвиненими і транспорт усередині країни, можливо, більш розвинеться. Тим більше, що вже будується міст, який значно скоротить відстані в горах. Якщо їхати чисто на пляжний відпочинок, то я б не радив через кількість людей на пляжах та вартість лежаків. Але якщо вас їде четверо, і ви візьмете в оренду машину, то, можливо, це буде рентабельно.

Компенсація за скасування рейсів

Після прильоту я зібрав пакет документів і відправив до AXA страхування на розгляд. Днями нам прийшла радісна SMS про те що ми отримаємо компенсацію за зрушення рейсів у розмірі 18338 грн. У підсумку тур у Чорногорію вийшов у подарунок оскільки вартість туру складала на 2000 грн менше))) Загалом не дарма ми з Дашею платимо по 30 гривень на місяць за банківську страховку😊

Усього отримана компенсація за скасовані та зрушені рейси:

Join UP – 892,35 грн (виплатили із затримками через 3 місяці на 19,5% менше, пояснивши це тим, що з моєї компенсації платили податок)

Axa страхування від Ukrsibbank – 18338 грн

Yan Air та Brawo Airlines На цей момент навіть не почали розмовляти зі мною. Відповідь у форматі “Ви ж пасажири пакетного туру, от і висувайте претензії до Join UP”.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 25.06.2018 — 02.07.201802.07.2018
Тривалість: 7 повних днів
Тур пакет: Join Up (Гімнище)
Екскурсія на каньйони: Каньйони взяли у вуличного агентства