У сюжетах різних фільмів бувають моменти, коли персонаж у знеможенні повзе пустелею і розуміє, що допомоги не буде, його ніхто не знайде і не врятує… Мені завжди було цікаве питання «Як він туди потрапив???». Але ж логічно подумати, він прокинувся вранці десь у своїй квартирі в ліжку, а ввечері бац, і він уже в самому центрі пустелі вмирає. Тобто був якийсь ланцюжок подій в ході якого він залишив безпечну квартиру і потрапив у розпечені піски так, що ще й назад не вибереться… як його туди занесло??? Навіщо він туди поліз, він що не знав, як це може закінчитися???
Стоїмо ми з Дашею самі, прямо по серед кіпрської пустелі з запасом води, що закінчується, хворий палець стає ще синішим, і мені стає все ясно…
Отже, постараємося відновити тепер вже наш ланцюжок подій.

У вже далекому 2010 році, коли я шукав свою постійну роботу, мама сказала, що її знайомий, який працює в банку, літав на Кіпр. Ого, Кіпр, ось це круто, і я хотів би так, щоб можна було собі дозволити туди злітати. Мабуть, у банку круто працювати… Буквально через місяць мене вже намагався переманити банк з іншої роботи, але я відмовився)))
Через 3 роки перебираючи через дрібне ситечко всі напрямки візейру я помітив, що Кіпр насправді не такий вже й недоступний. Перша спроба купити квитки провалилася, оскільки дати йшли у розріз із запланованою осінньою поїздкою. Але одного дня акція випала і на інші дати.
Відгугливши ціни острова, ми зрозуміли, що подорож буде у студентському форматі. На Кіпрі все дуже дорого. Запасившись у Києві ковбасою та сирками, ми собі забезпечили сніданки на весь тиждень.

Наш регулярний Кіпрський сніданок)

Від Візейра залишилися позитивні враження, все чітко і за розкладом. Напевно, це був перший раз, коли час посадки на квитку збігся з реальністю. Летіли ми через грозу, за вікном виблискували блискавки, а потім був шикарний захід сонця.
“Шановні пасажири – це пілот корабля, нам передали, що на Кіпрі почався вітер, але погода в принципі хороша, приємного відпочинку”. Хоча насправді пілотові слід сказати «Шановні пасажири, на Кіпр налетів дикий тайфун, Вам швидше за все це не сподобається, приємного відпочинку».

Вітер…

На щастя, розклад погоди нам ідеально зіграв на руку. Вийшовши з аеропорту, я уточнив у таксиста, де тут ходить автобус і вже приготувався відбиватися від його дискаунтів. Але таксист з радістю мені розповів і показав, де саме зупиняється мій автобус. Інші таксисти побачивши, що нас перший направив до автобуса, навіть не парили нам свою «допомогу». Найприємніше враження від перших хвилин на острові. Напевно, вперше після приїзду не доводиться відбиватися від таксистів. Після прильоту ми встигли на експрес по 9 євро/особу до Лімассола. У самому місті автобуси ходили навіть уночі, купивши тижневі проїзні по 15 євро, ми почали свою подорож. Проїзні діяли так само і по всіх околицях навколо міста. На проїзді ми зекономили 35 євро.

Ще більше вітру!

Лімасол

Готель чекав на Наташу, а приїхав Андрій. Менеджер не міг приховати свого подиву, але згідно з проплаченим ваучером сказав, що ми житимемо замість Наташі два дні, але коли дізнався, що ми на п’ять днів, то ще раз про всяк випадок уточнив, може, таки ми Наташа? “Ну ок, якщо ви точно не Наташа, все-одно живіть скільки вам треба…” Море дуже гарного кольору, біжимо купатися, але біля моря перешкода. Сила вітру настільки висока, що піщинки починають у ноги врізатись, і вода вже здається зовсім не привабливою для купання. Гаразд, у Лімасолі нам все одно ніколи купатися. Місто для основної зупинки було обрано не випадково, воно фактично в центрі, що дозволяє легко подорожувати і за цінами на їжу відносно демократичне. Біля моря красивий парк із велодоріжками. Ціни на групові космічні екскурсії. Їздити тільки своїм ходом із золотою карткою проїзними на автобуси це не завада.

Гуляючи зеленими вулицями я просто знемагав від виду зростаючих апельсинів і лимонів, які ніхто не зриває і не збирає. Перший день у новій країні завжди йде емоційна адаптація, в якій неможливо об’єктивно оцінити задоволення від подорожі. Побачивши екзотичні фруктові дерева на вулицях моя адаптація відразу закінчилася. Прямо біля готелю на дереві стигла папая.

Від цін шок проходить приблизно на третій день. Коли ми заблукали у місті, підійшли до машини уточнити у водія маршрут. Водій люб’язно запропонував спочатку заїхати до нього на роботу на пару хвилин, а потім він нас відвезе куди треба і трохи покаже Кіпр, а найприємніше – безкоштовно. Кіпріотам залік! Під час дороги водій нас ознайомив із сучасною історією Кіпру та Лімассола.

Кухня

Перший свій день ми приділили вивченню міста і звичайно ближче познайомилися з місцевою кухнею. Вже тільки заради цього можна їхати на Кіпр. У звичайній кафе самообслуговування, тобі готують салат, пояснюючи його кожну деталь і важливість саме цього соусу, кухар у салат дійсно вкладав душу, другий кухар нам розхвалив усі страви так, що хотілося спробувати вже кожну. І нарешті, той очікуваний момент смакування.

Я не знаю, як можна текстом описувати смак їжі, але зараз вона у нас на другому місці рейтингу після тайської. Цікавий факт але через роки ми намагались знайти цей ресторан і після довгого детективного розслідування вияснили що він вже закрився. О як же було смачно, ці зерна граната, ніби були створені для листків айсберга з насінням, а картопляне пюре, запечене під бешамелем і сиром на м’ясній подушці… все не пишу більше про їжу, бо голодним починаю ставати. Отже, наш перший чек на двох склав близько 15 євро, за статистикою це була найдорожча трапеза на острові. Спочатку важливо розуміти, що однієї порції на двох вистачає повністю, а якщо ще й у спешиал сетах розібратися, то трапеза може коштувати 5 євро на двох. Зрозуміло, що ціни без напоїв, але смачне бананове молочко можна купити за 1,2 євро, а пляшку вина за 3 євро.
*Ціни на харчування вказані в хороших ресторанах з урахуванням того, що розумно підходиш до вибору їх найкращих страв. Знамените м’ясне мезе нам на двох обійшлося в 14 євро (замовили на одну особу). Рибне мезе дешевше за 30 євро так і не змогли знайти, не доля.

Пафос

Оскільки подорож у нас була пафосна, почали ми з відповідного міста, наша мета була купальні Афродіти, які десь там.

Купальні Афродити

Головне встигнути на останній зворотний автобус о 20:00. На щастя, в автобусі нам потрапила жінка, яка плавала на кораблику до купалень і вирішила сфотографувати табличку з номерами автобусів біля купалень. За годину приїхавши до міста, мені диспетчер сказав, що автобус 644 їде від Полісі, куди треба їхати автобусом 645. Ну ок, поїхали. Полісі виявилося іншим містом, в яке ми ще годину їхали.

У дорозі відкривалися гарні краєвиди

Ок, головне встигнути на передостанній зворотний автобус, щоб встигнути на останній. Потім ще 10 км автобусом 644 в інше місто. Ага, тепер значить треба встигнути на перед-передостанній, щоб встигнути на передостанній, щоб спокійно на останньому повернутися в Лімасол, о, а ось і вказівник «Lemesos 100 km». За мірками Кіпру, це феноменальна відстань. Де купальня? А ось поряд! Хм… ну не може бути все так просто, напевно, ще нам треба прогулятися в гори, куди веде вказівник «Стежка Афродіти».

Пройшовши ще 2,5 км у гори, ми дійшли до місця, звідки починалася саме «Стежка Афродіти». За мірками, вдвічі довша. Отже прикинемо час, нам треба пройти довгу стежку в горах, щоб встигнути на перед-передостанній автобус….

Помаранчева стежка вдалині це мала частина нашого маршруту.

На сьомому кілометрі гір стежка закінчилася, і ми повернулися на початок. Було просто неймовірно красиво, і головне експромтом, блакитні лагуни з корабликами відкривалися з висоти пташиного польоту.

Ланцюжок зворотних автобусів розв’язався в наш бік і в нас навіть було ще кілька годин на сам Пафос. Місто виявилося дуже затишним для прогулянки, з дійсно гарною територією форту. Такс, чому на руці палець починає пухнути і боліти, а фіг з ним, сподіваюся пройде. Отож частки міста нагадували різних частини міст Криму. Променад був дуже схожий на Феодосію, каміння у морі на Утьос, територія форту на Херсонес. Пиріжки на зупинці продавалися дуже схожі на ті, якими ми колись сильно отруїлися в Утьосі, спробуємо, якщо отруїмося – 100% частина Криму, пожартували ми. Увечері ми успішно повернулися до Лімассолу.

Колоссі

Наступного ранку ми відразу вирушили дослідити прилеглі пам’ятки. Кіпріотка нам порадила скористатися послугами таксі, адже це дуже економно! Але послуги місцевих автобусів з проїзними взагалі безкоштовно, таксиста запитали – «Down price 80 euro». Колоссі це старовинний замок із справжнім дерев’яним входом, що колись на піднімався тросах.

У підземеллі мага

На жаль, до нашого приїзду замок уже був не житловий і без правителя. Проте 20 хвилин по ньому полазити можна. З Колоссі ми вирушили на Куріон, на щастя під час поїздки звернули увагу, що на одній із зупинок є номер автобуса, який нам потрібний. Тим самим ми скоротили собі маршрут.

Куріон

Незважаючи на те, що Куріон це чергові руїни, види відкриваються шикарні. З одного боку, засіяні поля впираються прямо в море, з іншого величезні скелі височіють над морем, і все це спостерігаєш з висоти.

Взагалі більшість визначних пам’яток Кіпру це руїни. Одні розваленіші за інші, а треті взагалі супер руїни, але коли дивишся четверті, розумієш, що так офігенно розваленого ще ніколи не бачив. Подивившись п’яті руїни, тобі приходить захоплена ясність, що навіть попередні чотири руїни якщо взяти разом, вони не будуть настільки крутими руїнами як ці п’яті – справжній шедевр, тут навіть фундамент змогли розвалити)))

Мозаїка вціліла

Ще трохи руїн

Перед поїздкою на Кіпр така перспектива звучала не дуже, але Кіпр реально якийсь гарний. Дивлячись на колір моря очі не можуть натішитися. Увечері ми, звичайно ж, відвідали місцевий Макдональдс. Маку, заліку. Прикольний, красивий, все смачно і, звичайно ж, продається їхній локальний гамбургер МакГреко! Підкріпившись Макгреко та аргентинським гамбургером зі спеціальною аргентинською картоплею фрі ми вирушили відпочивати після довгої денної поїздки. У маку ми отримали спеціальну МакКарту Кіпру.

Так, щось палець якось опухає і ще більше синіє, а ще й болить, так, напевно, страховочка б не завадила… та й у животі якось не спокійно…, мабуть, просто переїв і втомився.

Пустеля

Ранок почався райдужно, палець знову перестав боліти, запалення з нього зійшло, живіт гаразд! Відсвяткуємо цю справу черговими руїнами. Руїни були вгорі над містом. Поки підіймалися, здавалося, що ураган своїм тиском розірве на частини. На руїнах у кущах висіла шкіра довгої змії, отже тут ще й змії водяться… Загалом норм руїни, що далі дивитися? На МакКарті було відзначено якесь солоне озеро трохи за містом. Розберемося, що там. Водій автобусу нас висадив взагалі незрозуміло де, та сказав весь час іти туди-незрозуміло куди. Спочатку вздовж дороги хоч деревця були, потім хоч бетонні мури. Пилимо ми хвилин 30 і крім рівнин і піску уздовж дороги нічого взагалі немає, хоч би руїни якісь.

Тут ми дійшли до моря з кафешкою. У Кафе нам сказали, що до озера йти 4 км, і сюди до кафе приїжджають лише люди з машинами, без машини цього не варто робити. А на озеро взагалі майже не їздять. Оцінивши перспективи пустельної дороги ми запаслися водою і пішли автостопити. На подив, автостоп вийшов вдалим і незабаром ми мчали дорогою кудись у далечінь. Водій зупинив машину і сказав, що ближче до солоного озера треба йти саме в цьому напрямку, рукою він вказав прямо в пустелю, без жодних уже доріг, приблизно 2 км і буде озеро. Перше усвідомлення, що ми взагалі знаходимося незрозуміло де, а друге, що від цього незрозумілого де, потрібно ще й йти зовсім кудись не туди. Якось не сміливо ми почали йти через усілякі сухі кущі та валуни. Сонце було ясним. Завжди здається, що має бути дуже спекотно. Але ураган був такий сильний, що більше було страшно, що вуха відваляться від такого шуму вітру. Мало того, що в пісках так ще й якась гравітація підвищена за рахунок постійного вітру. Оскільки ми собі встановили візуальні орієнтири, завжди було видно наше відхилення від прямої. Йдемо вже досить довгий час і незрозуміло чи є там озеро чи ні, а тут ще й крісло.

Добре, що з дому крісло взяли

Ну гаразд, посиджу. Сиджу я в кріслі серед пустелі і впритул не можу зрозуміти якого дідька воно тут робить. Якщо це міраж, то якось надто реалістично. Відпочили, пішли далі, а далі два красиві породисті собаки бігають навколо нас, немов Лессі та її друг комісар Рекс, але потім їх за собою покликав велосипедист і показав нам великий палець вгору. Чи варто говорити, що після цього був холодильник. Ми з Дашею обговорили, що можливо починаємо божеволіти і якщо далі буде величезний апельсин, слон або скелет кита, то дах точно поїхав. Пісок почав покриватися кристалами солі і ставати трохи хиткім від внутрішньої вологи. Тут почало в голову лізти, що, напевно, тут можуть бути хиткі піски… сліди на піску ставали дедалі чіткішими. Невеликі калюжі поступово переростали у озеро. А вдалині було видно величезне з хвилями, як біля моря, біле озеро. Коли ходьба далі стала потенційно небезпечною, оскільки почалася суцільна вода, ми почали наш зворотній маршрут.

Воду бережемо, хто його знає, як довго будемо автостопити назад. Якась машина на повній швидкості промайнула поруч бездоріжжям. Нарешті ми дісталися дороги. Ідемо назад, а машин все немає. Але хвилин за 10 на своїй тачці їхала реальна кіпріотська братва. Побачивши нас, вони швидко зупинилися, розклали задні сидіння так, щоб усі змогли поміститися, і нас з радістю підібрали. Летимо, татухи, крутий музон, повне тусе у машині. Англійську мову хлопці не знали, тому ми просто їхали з ними у невідомому напрямку.
У результаті вони так вдало проїхали містом, що нам автобусом зовсім більше не довелося їхати. Обідаючи в кафешці найсмачніший у світі салат Цезар, ми безмірно раділи, що вибралися живими. Така дика втома, але ще треба додому дістатися. Ми думали, що основна проблема це дорога назад, але не тут-то було. Вирішивши зрізати, ми заблукали в місті так, що ще довгі години добиралися потрібного нам автобуса. Тільки середина дня, а ми вже повний офлайн, до вечора не кантувати. Щось із пальцем таки не те, та й у животі щось ну зовсім не так.

Ларнака

Урагани закінчилися, стало зовсім тепло… Ось тут мені піпець і настав. Палець дико-синій, видно, що запалення починає спускатися вниз до руки. Як у аптеці пояснити англійською історію пальця незрозуміло. Аптекар мені видав мазь із антибіотиками. Треба протриматися до дому.

У місті ми ще хотіли подивитися якийсь акведук, поки ми їхали Даша мене почала будити, мовляв, дивись, ми проїжджаємо акведук. Я крізь сон одним оком побачив чергові руїни. Поки їхали автобусом усі дводенні проблеми живота переросли в критичного маштабу отруєння. Так я давно не труївся. Головне, в Таїланді і навіть в Індії все було добре, але мені щось не пішло. Ах так, «булочки як в Утьосі» пам’ятається була справа.

Приїхавши в місто і з’ївши смачного морозива, щоби вже напевно, здоров’я пішло зовсім вниз. Речі ми залишили на безкоштовне зберігання у найближчому готелі. На запитання, чи можна у вас залишити речі, нам одразу вручили ключ від комірчини. Спочатку без урагану якось було не звично і сонце почало реально плавити свідомість. У місті Макдональдс з найкрасивішим видом з усіх – вид на блакитне море. Поблукав пару годин по набережній і прилеглих вуличках ми вирушили далі. До акведука вирішили не повертатися, тому що з вікна його повністю побачили, принаймні мені Даша так сказала.

Айя Напа

Місто з першої ж секунди справило чудові враження. Воно справді класне. Усі кафешки для заманухи відвідувачів вибудовують цілі шедеври, дівчатка танцюють, скрізь тусня, сміх гучна музика, смолоскипи, феєрверки та веселощі. Проходячи повз новий мексиканський ресторан, нам тут же піднесли начос для того, щоб ми спробували їх найкращі соуси. Поки ми куштували начос, мексиканець у величезній сомбреро нас обійняв, щоби дівчина нас на телефон сфотаграфувала. Група мексиканців співала щось мексиканською. Після начосів нам вручили по буріто, а інша дівчина видала по Маргариті. Шикарні у них заманухи.

Мексиканці бігали по дорозі та стопували транспорт, щоб пригостити всіх проїжджих Маргаритою. Місто шикарне, настрій завжди на висоті. Веселощі перемогли моє отруєння. Ми заселилися у наші двоповерхові апартаменти. Ой як же добре, що навіть до апартаментів приходять помити твій посуд. Вночі було складно заснути, оскільки місто буквально вибухало від розмаїття нічних клубів. Такого яскравого нічного життя ще ніде не бачили. Підозрюю, що в Лас-Вегасі щось відбувається схоже, але це з’ясуємо ми трохи пізніше.
Ранок – місто вимерло. Порожні безлюдні вулиці. Прибиральниці, які безуспішно намагаються приховати сліди нічного гуляння. Таке враження, що місто пережило зомбі-апокаліпсис. Закриті кафе та ресторани виглядають так, наче пережили напад слонів. На жовтих пісках біля блакитного моря, лежать напівживі тіла і відходять від пережитої ночі, більшість із них білі спереду, і згоріли ззаду. Сіли на кораблик, ми вирушили в дорогу.

Поперед нас йшла Чорна Перлина з капітаном Джеком на борту. Море дуже круте, якщо не брати до уваги відсутність кольорових коралів з рибками, то на другому місці після Мальдів. Вітра пройшли в найкращий час. Стало тепло та добре для менш активної частини відпочинку. Колір води, то яскраво-блакитний, то смарагдово зелений, а головне – прозорий. До останнього дня я не міг надивитись на море. Таке ж почуття задоволення було, коли ми вперше приїхали до Карпат і не могли надивитись на наші гори.

На кораблі ми власне і відкрили сезон кавунів. По всій країні вай-фай настільки хороший, що навіть на повному ходу корабля не склало проблем показати мамі по скайпу море. Наш кораблик підпливав до закритого району мегаполісу Фамагуста, у висотках якого ніхто не живе, вулиці безлюдні. Вхід у цей район заборонено. Все це результати захоплення турками частини Кіпру.

Трохи штормить надвечір

Увечері ми вирушили дослідити територію навколо Миса Греко. Там виявилося дуже красиво та мальовничо. Серед скелястої рівнини розташовуються калюжі та міні-озерця.

Поки туди добиралися, повз нас у кущі поповзла довга чорна змія. А всю дорогу нас супроводжували ящіри. Був захід сонця і було дуже красиво, а ще нас раптово виявили комарі. Зграї комарів розпочали свою атаку. Ми поверталися підіймаючись в гору з максимальною швидкістю.

Одного разу було прийнято відчайдушне рішення «Зрізати нагору». Зрізали ми так, що потім ще бігли назад до місця початку зрізу. Хто ж знав, що там виявиться військова база. Коли намагаєшся тікати, комарі тебе ще й обганяти починають. До речі бігли ми черговою стежкою Афродіти. Хвилин за 30 ми добігли до зупинки, де автобус проходить кожні 15 хвилин. Цілих 12 хвилин тривала наша війна з комарами на зупинці. Загалом ми потрапили у засідку. Коли ми застрибнули у довгоочікуваний автобус частина комарів так само залетіла. Ще довелося відбиватися в автобусі. Повернулися ми до міста задоволені, але покусані. Кіпріоти дуже здивувалися, що ми бачили комарів на Кіпрі! Останній день ми провели біля моря та кондитерки Зорпас, від’їдаючись замороженим йогуртом та кіпріотськими смаколиками.

Коли ми наостанок вирушили прощатися з морем, ААА яке ж воно було гарне, моє крижане серце розтануло, і я побіг плавати, хоч і в трусах. Море просто ідеально гарне. На зворотному шляху був справжнісінький прощальний захід сонця і навіть легендарні дикі фламінго на сольовому озері. Перед відльотом було те саме почуття, коли їхати не хочеться. Країна справді гарна.

Промінь надії

І ось він промінь надії залишитись – перед зльотом ламається наш літак. Очевидно, тестовий запуск систем завершився провалом. У салоні розжарюється атмосфера, летіти на такому літаку просто страшно. Усі ходять туди-сюди. Пілот розмахує руками та негативно киває головою спілкуючись із інженером. Купа кіпріотського персоналу навколо літака щось обговорюють. О так! Отже плануємо нашу подорож островом далі. Вже було прикинуто приблизну схему продовження подорожі. Через годину інженер підняв палець вгору, люки закрили, літак прив’язали на мотузку… І по всьому маршруту зльоту разом з літаком йшов інженер, тримаючи літак на прив’язі. Здавалося, ніби він його тягне. Літак почав зліт, у голові промайнула думка, що я не бачив, як інженер себе відв’язав. Летимо. На борту носили безкоштовну воду. Вона була потрібна багатьом після такого зльоту. Після прильоту додому одразу відправились у тепле ліжечко жовтневу лікарню рятувати мій радикально синій палець. А потім у іншу лікарню. Перебудити довелося багатьох лікарів. Першому я розповідав свою проблему, а він виявився щелепно-обличним хірургом, коли я другому сонному хірургу розповідав проблему, він не дивлячись порадив палець попарити, а взагалі краще звернутися одразу до хірурга, яким він не виявився. Третій був саме наш. «Тільки не кажи їм, що був на Кіпрі», бо ціну заламають вище. Заходжу я до лікаря і говорю: «У мене проблеми з пальцем уже тиждень, але я не був на Кіпрі, і тому не міг звернутися до лікаря». Загалом ні разу не спалився, але справжня безкоштовна медицина в Україні здатна багато на що.

Висновок

Нам дуже сподобалось. Хоча після Індії, напевно, все буде дуже подобатися) Кіпр зайняв у рейтингу поїздок місце набагато вище за середину. Країні залік, кіпріоти – супер. Колір моря, на другому місці після Мальдів, але, на жаль, без рибок. У порівнянні трьох частин світу Європа хоч і показала гідний рівень сервісу, але Азія однозначно попереду. Кіпр рекомендуємо всім без винятку.

Дата подорожі: 01.06.2014 – 08.06.2014
Тривалість: 7 повних днів
Авіаквитки: Wizz Air
Готелі: Bookcyprus.com
Екскурсії: Усе дивилися самі
Тривалість написання оповідання: 420 хв
Складність поїздки: 4/10 (норм)

Оскільки Кіпр дуже дорогий, попередньо ми склали план економії грошей:
Економія 1: Тижневий автобусний проїзний заощадив 35 євро за 5 днів.
Економія 2: Готелі набагато дешевші якщо брати багато днів відразу.
Економія 3: Бронювання готелів за 2 місяці заощадило дуже багато.
Економія 4: Накупивши у Києві хліба, сирків та ковбаси на сніданках ми заощадили 55 євро.
Економія 5: У ресторанах замовляли одну страву на двох.
Економія 6. Експрес із Аеропорту замість таксі. Економія близько 40 євро в Лімасолі.