З 2015 року ми чекали подорожі в материкову Іспанію. Тоді ми прилетіли з Канарських островів. З одного боку, начебто б і побували в Іспанії, але як виглядає материкова частина потрібно розібратися. Про Барселону вже чули багато позитивних відгуків, і це місто давно було у списку хотілок. І тут наче зірки зійшлися – безвізовий режим, лоу-кост тарифи МАУ, та ще й чотиризірковий готель в акції випав, все це зробило подорож дуже ласою та відносно недорогою. Ну як тут не спокуситись на квитки! Рік тому у вересні було ухвалено стійке рішення полетіти, залишилося тільки рік перечекати, вірніше поподорожувати. Спочатку були Сейшели і Катар, потім Познань і Берлін, франкфуртські будні, пригоди по-китайськи, грузинські застілля, чорногорські переноси рейсів, норвезький рай і нарешті настала черга самої Барселони.

У цій поїздці ми перейшли на наступний етап подорожей – один рюкзак та маленький міський рюкзачок. Приємним моментом поїздки є те, що у нас був лише один готель без переїздів з речами та нових заселень. Спочатку здавалося, що це дуже полегшить подорож, але на практиці час, що звільнився, виявився під зав’язку заповнено списком місць, які потрібно обов’язково відвідати. Гугл перед поїздкою традиційно обіцяв дощі та грози, за фактом нас залило лише один раз протягом години. Переліт пройшов легко, практично без турбулентності і цього разу навіть без овербукінгу. Хоча на цьому маршруті імовірність була. Від аеропорту до нашого готелю ходить прямий автобус.

Заселення пройшло за лічені миті. Готель був не властивого нам рівня, цілих 4 зірки. Коштував він по 46,5 євро за ніч замість 100. Це була чи акція, чи помилка. Знайшов я його, переходячи через купу рекламних банерів на різних сайтах. Я до останнього боявся, що розпочнуться проблеми під час заселення. Даша ж була впевнена, що нас поселять десь у підвалі, у кімнаті без вікон. Але затишна кімната на 2 поверсі, басейн та царські сніданки чекали саме на нас. З чого почати? На карті десятки десятків зірочок і не лише у Барселоні. Ааа паніка! Так, почнемо з маршруту на гору Монжуїк, ні, вона занадто близько, треба щось подалі вхопити. Отже, почнемо з площі Каталонії. Почали ми з архітектури Гауді.

Ми з Дашею не зовсім експерти в архітектурі, але будинки нормальні, із візерунками. Дівчина з брошуркою запевняла, що якщо ми заплатимо близько 20 євро з людини, то нам ще покажуть чудовий ремонт. Але спогади про наш власний ремонт ще досить свіжі і повертатися до них не хочеться. В усіх людях на вулиці було щось спільне. Буквально кожен третій був закутаний у прапор, кожен другий був одягнений у рожеву футболку і всі рухалися у певному напрямку.

Це виявився день Каталонії. Ми пішли за юрбою, що рухалася, згодом вона переросла в немислимих розмірів пробку. Навіть на метр зрушити було важко. Люди кричали, аплодували, махали прапорами. Якості вайфаю в місті варто віддати належне, навіть за такого скупчення людей він працював майже на відмінно. Далі ми хотіли подивитися тріумфальну арку, але весь натовп рушив саме туди. Дорогою головне було не зачепити стаканчики для монет, що тут розставляють ряди бомжів. Кожні десять метрів вони стоять рачки і вимагають щось від перехожих. Судячи з кількості бомжів у культурній столиці Іспанії, проблема з кількістю циган на київському вокзалі не видається мені такою гострою. Треба було рятуватися, а то ми взагалі нічого не подивимося. Ми сховалися у просторому парку Цитаделі. Якщо архітектура Гауді нам не особливо зайшла, то парк виявився дуже крутим. Це справді великий витвір мистецтва. Ми з Дашею обожнюємо гарні парки, цей припав до душі якось особливо.

Чи то багатоповерховий фонтан, чи то зграї папуг, чи незвичайне озеро з деревами, що ростуть, прямо з води, загалом щось у цьому парку є таке, чого не вистачає іншим.

На шляху у нас був перекус у Макдональдсі. Дуже здивувала наявність пива у меню. Я колись читав, що таке у Макдональдсах можливо, але серед попередніх тридцяти Макдональдсів різних країн ми зустріли таке вперше. Вечір ми провели в районі Старої Барселони та Готичному кварталі. Цим районам варто віддати належне, справді затишна атмосфера для нескінченних блукань.

Можна годинами безцільно гуляти і буде радісно. Головне не зупинятися, бо шоколадні хлопці почнуть наркотики намагатися продати. Ми з Дашею навіть експеримент провели. Я заявив, що якщо зупинитися і постояти на одній із центральних вулиць, то й кілька хвилин не пройде, як почнуть парити наркотики. Ми засікли час, я почав рух до затишного місця, щоб там зупинитися і зачекати чи буде щось відбуватися. Пройшло приблизно 4 секунди як до мене причепився афро-барселонець із вимогою купити наркотики.

Монсеррат

З самого ранку на нас чекав шикарний сніданок у готелі. Я думаю, це один із найкращих сніданків, що нам траплялися у поїздках. Серед іншого там був цікавий традиційний картопляний пиріг. У нас було невирішене питання, як дістатися Монсеррата. Гугл показував, що треба сісти на прямий поїзд прямо біля готелю, але хлопець на ресепшені дуже і дуже переконливо запевняв, що треба їхати в центр і цією ж гілкою їхати в Монсеррат. Я звернув увагу, що гугл показує, що ми можемо їхати відразу звідси. Але хлопець корінного африканського коріння сказав, що він краще знає, ніж гугл. Ми поїхали до центру, сіли на поїзд, доїхали до нашого готелю, там була зупинка біля поїзда, і поїхали цим же поїздом далі. Витратили додатково гроші та час заради того, щоб переконатися, що гугл знає краще. Коли ми доїхали до потрібної зупинки, нам треба було пересісти на спеціальний поїзд, який їде високо вгору зубчастою залізницею. Скелясті ландшафти тут нереальної краси.

Від храму розходяться різної довжини туристичні маршрути. Ми вибрали найдовший – Sant Jeroni, і вирушили в дорогу. Стежка займала близько двох годин в один бік. Серед скель яких тільки форм не зустрічалося. Я для себе відзначив скелю у формі собачки і навіть дав їй ім’я Грувер. Але і красоти тут! Тим, хто доходить до самого кінця, в нагороду дістається панорамний краєвид на величезній висоті. У багатьох тут місце для перекусу, але ми влаштували трапезу на сусідній скелі, куди не було стежки. Довелося трохи з екстримом видертися. Зате цілий пік лише для нас!

На зворотному шляху ми випадково пропустили поворот і потрапили ще на один оглядовий майданчик Sant Joan з іншого туристичного маршруту. Сюди туристи піднімалися фунікулером. Зворотний піший маршрут був дуже мальовничим. З усієї поїздки Монсеррат посів перше місце за визначними пам’ятками.

Коли ми їхали назад, за нами гналася гроза. Потужні блискавки били прямо в гори, добре хоч потяг не промокає. У підсумку, за годину ми грозу таки обігнали. У самій Барселоні ми її успішно зловили вдруге. Заливало так, що в переході з ліфта вирвався потоп. Крім потопу, перехід був просто переповнений мішками з кросівками, якими тут приторговують місцеві бізнесмени з південним акцентом. Здавалося, що така гроза ніколи не скінчиться. Як тільки злива трохи стихла, ми перейшли до локального wok-кафе. Найсмачніша вечеря на двох обійшлася у 16,5 євро. Навіть гроза припинилася від того, як ми смачно повечеряли. І знову нічна Барселона манила нас своїми вузькими вуличками. У Барселоні тішить те, що старих районів тут багато й одні переходять в інші. Ти не ходиш весь час по тих самих місцях, а щоразу відкриваєш для себе щось нове. Як не банально звучить, але нам із Дашею сподобалися живі статуї на вулицях.

Начебто тема стара і давно заїжджена, але тут вони справді професіонали своєї справи. І як тільки статуям ніхто не намагається нічого впарити) Гаразд-гаразд, розповідь не про Африку ж. Ми з Дашею в жодному разі нічого не маємо проти інтернаціональності чи кольору шкіри. Просто незрозуміло, чому саме представників конкретної діаспори об’єднує бажання торгувати барахлом і займатися нелегальними справами. Але найцікавіше, що масове жебрацтво у Барселоні розводять саме люди європейської зовнішності. Одним із цікавих відвіданих місць був магазин Діснея, ми там собі навіть сувенірчик прикупили. Також нас зацікавив своєю загадковістю ще один магазин. Він був загадковим у буквальному значенні цього слова. Ми на нього звернули увагу через гучне гарчання тигра. На стінах біля входу висіли великі знаки питання. Що ж, маркетологи, ваша взяла, ми йдемо до цього магазину. Магазин був пов’язаний з одягом. Але так просто піти не хотілося, адже він мав другий поверх, на який піднімався райдужний ескалатор.

Ну як же не покататися на такому. Ще й безкоштовні автомати зі старими іграми. Так, треба рухатися далі, все одно нам з одягу нічого не треба. Але магазин нас не поспішав випускати. На райдужному ескалаторі ми з Дашею загубилися так, що 3 хвилини шукали один одного. На виході з магазину на нас чекав фінальний козир, це була справжня голограма тигра, що виходив із нори та гарчав. Іноді щось їв і навіть ставав на справжні предмети. На цей час це найкращий магазин одягу, що ми відвідували колись у цьому Всесвіті.
Наступний ранок ми присвятили самій Барселоні. Стежка до фортеці Монжуїк нам знову здалася надто близькою, і ми поїхали до парку Гуель. Ми вже відзначали в одній із розповідей вічну проблему Європи – все постійно ремонтується. Барселона тут просто била всі рекорди, звуки болгарок і дрилів тут співали в унісон майже скрізь. Центральний парк якраз перебував у розпалі масштабного ремонту.

Але безкоштовна частина парку завжди рада прийняти всіх бажаючих та порадувати красою та співом пташок. Загалом нам парк сподобався. Але у платній частині ми не були. До речі, місто дуже приємно здивувало наявністю ескалаторів у різних місцях, де потрібно робити підйоми до визначних пам’яток. Ще по дорозі в парк зазирнули в будинок Вінса, цей будинок дійсно надзвичайно красивий, принаймні зовні точно. Сонечко наближалося до зеніту і потрібно було десь провести сієсту. Ми вирушили до музею науки CosmoCaixa. Крокодил у ставку, що знаходився в музеї, вирішив провести сієсту за трапезою.

Але, на щастя, нас від нього відокремлювало скло, і трапеза у крокодила так і не сталася. За склом був цілий міні-ліс з екзотичними птахами та рибами. До лісу можна було зайти, там на нас чекала величезна капібара. У самому музеї багато наукових інтерактивних явищ. Скрізь можна було щось для себе відкрити та взяти участь в експериментах. Ще там проходила виставка роботів, які ніяк не давали перемогти себе у хрестики нулики.

Ми свою денну трапезу провели поряд із крокодилом, який нерухомим поглядом спостерігав за нами, а потім кудись поплив і зник у корінні дерев. У музеї було добре, але на вулиці нас чекало 30-градусне нещадне сонечко. 

Біля музею знаходиться замок, який якимось чином пов’язаний зі знаменитим архітектором, але оскільки замок працював лише до 15:00, ми так і не змогли дізнатися, як і чим він пов’язаний. Наступна точка нашого маршруту – Лабіринт Орта.

Я завжди мріяв погуляти в лабіринті з кущів, які вищі за мене. І на 43 країні мрія збулася. Лабіринт на вигляд був невеликим, але цього виявилося цілком достатньо, щоб там поблукати і потрапити в глухий кут. Лабіринтом бродили кацапськомовні туристи. Ми поставили собі за мету потрапити в центр, не перетинаючись з кацапськомовними. У нас вийшла якась гра у вигляді пакмана, за яким лабіринтом ганяються привиди.

У Барселоні дуже зручно діють квитки на транспорт, одним квитком за 1,02 євро (якщо купувати по 10) можна їхати 1:15 з будь-якою кількістю пересадок на будь-якому громадському транспорті. Ми мали маршрут на гору Тібідабо. Маршрут складався з двох метро фунікулера та автобуса. Дорога зайняла 1:16. Тож ми навіть відчули себе хвилину бунтарями, що йдуть проти системи! Так, ми такі непередбачувані! На вершині гори знаходиться храм Святого Серця, який видно, мабуть, із будь-якої точки Барселони.

Там ще є парк розваг. Але парк схоже вирішив змагатися із тим замком, що працює до 15:00. Парк взагалі працює лише двічі на тиждень. Але в будь-якому разі тут чудова панорама на все місто. Цей вечір ми провели в районі Раваль. І це був черговий романтично-чудовий вечір! Ні, не буду я купувати “Кофе шоп”, перестаньте вклинюватися в романтику нашого вечора! Хлопець мовами не володів, але не втрачав надії, впарити нам косячок.

Таррагона

Ми чергували дні розвідування Барселони та її околиць. Сьогодні був день відвідин сусіднього містечка. Їхати туди поїздом близько години. Місто старовинне і таке ж затишне. Поблукати години три у Таррагоні те що треба.

Коли ми подивилися основну частину міста, я помітив, як сусідньою вулицею пройшла дівчина східного вигляду, пишно вдягнена як цариця, а за нею побігла купа дітей. Ми попрямували до перехрестя вулиць, поки ми йшли, з’явився ще один персонаж, якийсь султан. Як ми з’ясували, ці персонажі були не зовсім справжніми.

І бігли не тільки діти, просто порівнюючи висоту персонажів, звичайні люди здалися дітьми. Ми йшли разом із королівською сім’єю хвилин 20, поки вони не дійшли до школи і не зникли за її дверима. Цікавим вийшов перфоманс. На одному з плакатів міста ми побачили цих персонажів, зважаючи на все, тут днями має бути ціле свято, а це була репетиція. Містечко змогло нас здивувати.

Знову Барселона

Ми повернулися назад до вже рідної Барселони. Попереду ще половина прекрасного дня і можна почати маршрут від венеціанських Башт до фортеці Монжуїк. Маршрут пролягав через фонтан, національний музей і чомусь через спортивний комплекс, який був відзначений у нашому маршруті.

Ми не пам’ятали хто з нас і навіщо його відзначив, але коли дісталися, стало ясно. Це не просто комплекс, а замаскований майданчик для запуску космічних кораблів. Площа виглядала так, ніби у радянському союзі зобразили дуже далеке майбутнє. Якби мені треба було скласти легенду про походження цього місця, я неодмінно розповів би про те, як інопланетяни тут побудували пересадковий модуль з явним орієнтиром для посадки. У гуглі одна з будівель позначена як телекомунікаційна вежа. Але повірте мені, це швидше за все лазерна зброя або якийсь генератор чорних дірок!

Подальша дорога до замку була дуже зеленою та мальовничою. Ця частина Барселони ну дуже сподобалася. Ще був ботанічний сад, але там, на жаль, теж не дуже любили довго працювати. І сад уже закривався. Фортеця не підвела наші очікування. Крім території відкривався вид на величезний порт і аеропорт з літаками, що постійно приземлялися.

Взагалі дуже радісно, ​​що наші авіалінії за доступними цінами мають такі класні маршрути. Наступного дня у нас було заплановано щось грандіозне. Це те, до чого ми наближалися у багатьох країнах, але ніяк не потрапляли за часом. А тепер у нас це заплановано, і живемо ми зовсім близько. IKEA зустрічай нас!

В магазині

Ми з Дашею давно хотіли потрапити в цей чудовий магазин, і ось ми в натовпі, які чекають на відкриття. Відкриття мало бути 10 хвилин тому, але магазин ніби тягне інтригу. Взагалі ми думали, що будемо одні на відкриття, але чомусь він усім виявився потрібен, та ще й так рано. В основному всі очікували відкриття в кав’ярні Ікеа. Цілі сім’ї ситно снідали чомусь не вдома, а в магазині. Ціни тут були дешевшими, ніж у місті, і мабуть, їжа смачніша, раз мала таку популярність. Ми зареєструвалися у програмі лояльності і тепер маємо право на безкоштовну каву! І ось двері відчиняються, і величезний натовп річкою вливається в безкраї простори Ікеа. Магазин справді кумедний, ніби ти постійно переходиш із квартири у квартиру крізь невидимі портали. Мене правда не залишало відчуття що магазин за мною стежить, але це має бути нормою. Наскільки я знаю, в IKEA аналізуються дані про те, хто і де скільки часу проводить і що більше зацікавило.
Сьогодні у нас був останній день і можна було спокійно оглянути все те, що ми за 5 днів ще не бачили.

Зрозуміло, треба було відвідати Саґрада Фамілія. Але оскільки вона ще планує будуватися близько 8 років, то більш детально про її відвідування читайте в блозі не раніше, ніж через 10 років. Прогулялися крізь район Гарсія до парку Гуель, де традиційно вже потрапезували. У парку була кумедна ситуація з іспанською поліцією. Поліцейська в чомусь звинувачувала москальськомовних дівчат. Наскільки ми зрозуміли, ті без дозволу заїхали машиною до парку. До мене пристала іспанська дівчина з вимогою, щоб я припинив стояти, де стою і слухати, як намагаються оштрафувати порушників. Ця вимога висунулася красивою іспанською, але суть за жестами була зрозуміла. Дівчина представилася поліцейською, і навіть погрожувала перевірити мої документи, але не змогла пред’явити навіть своїх. Порилася у сумці і не знайшла. Точніше, вдала, що передумала їх діставати. При цьому дівчина не була у формі. Інша, що збивала штраф, була у формі, але не та, що підійшла до мене. Не дивлячись на наш непорушний спокій, тітка-поліцейська поводилася досить експресивно. Ми стояли на відстані приблизно 5 метрів від того, що відбувається на доріжці. На жаль, законів Іспанії ми не знаємо, але мені робота поліції видалася вкрай некомпетентною. Але я думаю, що знаходиться в громадському місці, де мають право перебувати абсолютно всі, не перетинаючи жодних поліцейських стрічок, не заважаючи жодному слідству, я маю повне право. А тим більше дізнатися, що саме я порушую, якщо є порушення.
Ще в цей день у нас були довгі блукання набережною Барселони.

Погода була похмура, море до себе не вабило, але гуляти вздовж було дуже мило. Вечір ми провели у вже перевіреному красивому парку Цитаделі. А після блукань старими вулицями ми вирушили на шоу фламенко.

Задоволення це коштує від 15 євро з людини і триває близько 30 хвилин або довше, залежно від того, яке саме шоу ти вибереш. Шоу дуже вразило, це був ще один чудовий вечір цієї поїздки. Можна було й дорожче заплатити за довше шоу, якщо вони вміють так витанцьовувати. Вранці у нас було ще трохи часу погуляти районом, де знаходився наш готель. Родзинкою прогулянки став дідусь, що напівоперним голосом співав іспанські пісні сидячи на лавці.

Ось і ми нарешті дісталися такого відомого туристичного міста, яке всіх в себе закохує. Нам наша подорож сподобалася, можна сказати майже дуже сподобалося. Найбільше сподобався Монсеррат та нічні гуляння по старих кварталах Барселони. Парк Цитаделі занесемо собі у віртуальну колекцію найкращих парків, що ми бачили. Ну а музей CosmoCaixa і в топ заносити не треба, якщо не помиляюся, це другий відвіданий музей за всі наші подорожі.

Інформація про подорож

Дата подорожі: 11.09.2018 – 16.09.2018
Тривалість : 5 повних днів
Авіаквитки: МАУ
Екскурсії: Все самі
Складність поїздки: 2/10 (Легко)