Якось моя знайома сказала фразу порівнюючи перспективи якоїсь подорожі «Я краще у Гонконг!». Ось тоді в моїй голові і заклалася думка про подорож. Залишалося лише питання часу. Сидячи якось уночі та перебираючи ціни на квитки, я знаходжу відносно недорогі квитки до Гонконгу. У гугл вбиваю «Навіщо їхати до Гонконгу?» у відповідь отримую “Тому, що він безвізовий” і “Там так класно, дуже хочу повернутися”. Повернувся до Даші і говорю, про те, що я маю шикарну ідею поїхати в одну безвізову країну – Гонконг, у цей же момент і було ухвалено остаточне рішення, а через день уже були квитки на руках, до поїздки залишалося 66 днів. Погугливши ще трохи, ми з’ясували, що Гонконг, це буде лише кінець нашої подорожі. Тож у дорогу, ніякого багажу, тільки ручна поклажа!

Дорога

Авіалінія виправдала наші очікування, і ми летіли в комфортабельному літаку. Не дивлячись на далеку дорогу з перетином 6 часових поясів поспати якось не вийшло. У затишному кріслі під різні фільми з навушниками ми передчували майбутню подорож. За бортом настало царство ночі, навколо був океан із мільярда зірок. Різні сузір’я зачаровували своїм блиском, а наш корабель плив над туманною хмарністю наче над безоднею. Часом на зустріч пропливали такі самі кораблі. Я був настільки зачарований видовищем, що взяти та заснути було б просто злочином. Казкова атмосфера, яку просто неможливо передати. Але на екранах світиться пройдена відстань в 8000 км, і в денних хмарах з’являються обриси китайських островів і зелені. Прилетівши в аеропорт, ми вирушили транзитною зоною в термінал TurboJet на пором. Безпілотний поїзд метро нас швидко доставив до порома. Швидкісний паром вже за годину нас доставив до Макао.

Їжа

Я завжди пізнаю країну через кухню, їжа тут відрізняється від тайської. В описі кафе варто розуміти, що це не пафосні дорогі кафе, в яких з тобою будуть говорити будь-якою мовою, а найпростіші столові, ми їх дуже любимо. Тут немає звичних тайських нудлсів, зате з’являються дімсами, манти, рисова локшина та різні м’ясні шедеври. Порції в кафешках завжди великі, замовляючи порцію можна не перейматись, що залишишся голодним, а ось замовити це складніше. У найкращому разі меню буде з англійськими словами без картинок. В одній із кафешок Даші довелося вибирати між шістьма ієрогліфами, оскільки китайці не дуже знають англійську. Вибравши ієрогліф що виглядав найсмачніше Даша навіть отримала те, що очікувала замовити. Найбільше запам’ятався похід у кафе в китайському провулку. Китайські господарі просто не могли стримати посмішки, коли нас побачили. Все суцільною китайською, ніякої англійської близько. До нас підійшла офіціантка. Вказавши на сусідню тарілку китайської бабусі, ми сподівалися, що цього буде достатньо, АЛЕ НІ, дівчина дуже цікавилася яку саме китайську фразу ми будемо, їсти разом з цією стравою, а коли переконалася в наших слабких знаннях розмовної китайської, запропонувала нам обрати в меню з красивими традиційними китайськими ієрогліфами. Ієрогліфи було вибрати складніше ніж фразу, але якимось дивом ми порозумілися і навіть отримали саме те, що хотіли. Китайці в ресторані ще довго захоплювалися від нашого професійного володіння паличками і показували великий палець вгору, а то, не дарма ж ми вдома суші їмо))) Але про всяк випадок принесли нам ще по дві виделки, адже паличок теж по дві. Варто зазначити, що палички у кафе пластикові, ними справді складно їсти, бо їжа вислизає, а з рисом та супами взагалі сумно. А щоб туристи не сильно втомлювалися від китайської їжі Макдональдси там у дійсно великій кількості, тобто завжди можна знайти протягом декількох хвилин МакДональдз.

Міні Макдональдс із солодким

Оскільки весь час одну їсти тільки китайську їжу буде важко, часто вечеряли в Макдональдсі. Мак у нашому особистому рейтингу зайняв місце трохи нижче середнього, на рівні з українським, але в маку є акції, і по акціях можна справді добре та дешево повечеряти. Бургери поділяються на два типи, з традиційною котлетою і гостросмачною китайською. До картоплі йде безлімітний і дуже смачний соус із солодких перців.

Макао. Острів Тайпа

Китайський Лас-Вегас нас тут же підкорив своєю красою та дорогим пафосом, вселившись у хард-рок готель та отримавши наш подарунковий пакет, ми вирушили міцно спати гуляти містом. Приємне тепле повітря з солодкуватим ароматом ніжно огортало нас, спека дала чітко зрозуміти, що треба переодягатися в дуже легкий одяг. На острові все дуже красиво і унікально: шикарні вестибюлі в дорогих готелях з пухнастими килимами, висотні будівлі з гарним підсвічуванням, музика, сяючі смолоскипи і дорогі автомобілі.

При вході в комплекси консьєржі в білих рукавичках відчиняють двері і ласкаво припрошують, коли бачать тебе вперше можуть поцікавитися як у тебе справи і чи вперше ти приїхав до Макао. Наш готель був розташований у комплексі City of Dreams.

Ознайомившись із красою комплексу, ми вирушили до парку та села Колоан, по карті село було в лісі, а за фактом ліс виявився великою горою. Але, що нам молодим) В гору, то в гору! Погулявши парком Seac Pai Van, ми почали підйом. Можливо, людині зі свіжими силами це було не дуже складно, але після 26 години без сну, підйом здавався нереальним, особливо коли бачиш китайський храм (головну пам’ятку) через обрив, бойовий дух починає згасати.

Але за якихось пару годин ми все ж таки досягли мети. Храм красивий, статуя А-Ма висока, хмари, що знайшли прямо на нас – густі. Усю дорогу назад нас супроводжували тропічні метелики та екзотичні дерева.

У хмарах

Вийшли з парку, на нас чекала перша поїздка на громадському транспорті. Класика жанру – китайці здивовано дивляться на нас, ми на них, в автобусі китайською намагаємося зрозуміти, як потрібно оплачувати і куди взагалі їде автобус, потім невеликий страх, коли автобус під’їжджає до офіційного кордону Макао з материковим Китаєм, для якого у нас немає візи, потім полегшення, коли автобус за десять метрів від КПП повертає і їде в потрібну нам сторону, і, нарешті, море радості після приїзду до нашого готелю.
Одна ніч у готелі Hard Rock на Тайпі була обрана не дарма, тому що в подарунок йшли дорогі квитки на цирк на воді “House of dancing water”, купили пакет тут. Хоча ми вже розміняли третій десяток годин без сну, шоу було саме цього дня. Коли піднімалися на гору, ми боялися заснути на шоу, але, коли почалося шоу, ми зрозуміли, що на такому видовищі заснути неможливо. Артисти буквально літали повітрям роблячи небезпечні трюки з падінням у водяну арену. Арена ставала то глибоко бездонною, то твердою як камінь. Загалом побувати в Макао, але не сходити на шоу, м’яко кажучи, гроші на вітер. Подібного ще не бачили. Квитки, зважаючи на все, потрібно купувати заздалегідь онлайн, бажано у зв’язці з готелем. Після шоу, ми вирушили солоденько відсипатися за два дні.

З раннього ранку, щільно підкріпившись подарунковим смачним сніданком, ми поїхали знайомитися з легендарним готелем «Венеція».
*В цьому випадку слово «Щільно» означало, що потрібно поснідати так, щоб до наступного сніданку їсти не хотілося, завдання звичайно не з легких, але ми впораємось)))

Шматочок Венеції

Венеціанські вулочки, що проходять уздовж маленьких будиночків, гондоли, що пливуть річками, в яких венеціанець оперним голосом співає красиві арії, повільно гребаючи одним веслом, і постійно синє намальоване небо, все це знаходиться всередині готельного комплексу. Торкнувшись венеціанського шарму ми вирушили до сферичного кінотеатру дивитися шоу драконів.

Півострів Макао

Півострів нас зустрів гарною, якісною китайською зливою! Проблема в тому, що зрозуміти, де знаходиться наш наступний готель на карті із суцільних ієрогліфів дуже складно, а під зливою це зробити ще й неможливо. На щастя на вулиці зловив тонкий струмінь вайфаю та визначили номер автобуса. Ще пів години, пошукавши сусідню зупинку, ми нарешті їхали в автобусі. Щоб зрозуміти складність орієнтування варто відзначити, що номери будинків відсутні, а китайці дивлячись у свої ієрогліфи кажуть, що не знають англійської. Тобто карта не дуже допомагає, а системи GPS у нас ще не було. Вселившись у новий готель, ми вирушили оглядати красу півострова.
Сад Lou Lim Ioc зустрів нас нічним пейзажем. Ставок, в якому плескалася риба і плавали черепахи, міст із дев’ятьма поворотами, через який не зможуть пройти злі духи,

та пейзажні красоти, серед яких удень проводять медитації та музичні репетиції. Оскільки ми повернулися в цей сад вдень, ми все це бачили. Далі ми вирушили в район святого Лазаря, де старі красиві бруковані вулички, а дерева обвішані китайськими ліхтариками у вигляді зайчиків. Після тихої площі на нас чекав світ казино.

Вулиці буквально сяяли різними банерами з ієрогліфами та картинами, себе можна відчути, немов у Лас-Вегасі. У самих гральних залах багато поверхів та ігрових столів, шоу з напівоголеними дівчатами, китайці, що радіють виграшу, атмосфера нова і незабутня. Підкріпившись у ресторані, погулявши нічною площею Сенадо ми пішли спати. Зайшовши в маршрутку я був настільки захоплений Макао, що випадково сів на крісло, в якому вже сиділа китайка років 30 і щось писала на телефоні. Почувши хрускіт китайки з телефоном, я дуже злякався і підскочив. Я ще ніколи не бачив стільки обурення та невдоволення одночасно на обличчі. А зі свого боку ніколи не відчував стільки сорому. Пощастило, що то був не самурай. Цікавий факт того, що за годину до події ми з Дашею обговорювали, що китайці такі маленькі, що можна настати і не помітити. В іншому через день, я ще й наступив на китайську бабусю, але з переляку її так міцно обійняв, що вона мене одразу простила.

Наступний ранок почався з підйому на форт Гійя, з цього пагорба відкривається панорама на все місто, а сонячна погода градусів 25 хоч і втомлює, але дуже підіймає настрій. Піднімалися на невеликій канатній дорозі над квітучим парком, вольєрами з павичами та бамбуковими гаями. Завітавши до музею Макао ми вирішили назад спускатися не на канатці, бо парк дуже гарний, на щастя вже куплені квитки назад коштували лише 4 грн.

Я у парку навіть сакуру знайшов! У всякому разі, я думав так, доки не скуштував ягідку, зла гіркота ніби намагалася вирвати мого язика. Ображений на «Сакуру» я пішов утішати себе павичами. Далі було найтуристичніше місце Макао – руїни. Руїни, звичайно, прекрасні, але таку кількість китайців на квадратний сантиметр не щодня побачиш. Найцікавіше, що китайці, коли фотографуються, приймають досить цікаву позу з обов’язково зубатою усмішкою, мені неодноразово перехожі китайки під час фотографування натякали, що я не правильно посміхаюся і демонстрували, як треба показати зубки. Тут уже були й стрітфуд та купа дегустацій у магазинах м’яса та печива. Загалом, якщо зголоднів — вперед на руїни, там нагодують)))

Але серед площ і руїн потрібно трохи різноманітності, тому наступною точкою був храм А-Ма. Що мені подобається в китайських пам’ятках, що вони всі різні. Цей храм розташований серед скелястої місцевості з видовбаними ієрогліфами в скелях та святинями.

Далі було бажання піднятися на огляд телевишки, але ціна на квитки переконала піднятися на вершину сусіднього пагорба з такою ж панорамою.

Увечері ми вирушили на острів Тайпа і із захопленням спостерігали, як китаєць грав у рулетку оперуючи сумою в 10000$. Коли здавалося, що справи його зовсім погані, він діставав з кишені пачку ще на 8000$ і підбавляв фішки. У розпалі своїх програшів він підняв суму hjpvshjv 17000$ і перестав грати. Під час спостерігання гри навіть найсильніша втома у ногах проходила. Ми із Дашею віртуально прикинули, що було б, якби ми поставили дві ставки, в першому випадку ми виграли б вдвічі більше, а в другому усе програли б, оскільки випало «Зеро». Непомітно перша частина подорожі добігла кінця, треба було перебиратися із затишного Макао до безкрайнього Гонконгу!

Півострів Коулун

Година у комфортабельному, швидкісному поромі і ми у Гонконгу. Макао з нами розпрощався мультивізою, тому будь-якої миті можна було повернутися. Звичайно ж, після прибуття вирушили в метро, тому що готель був біля метро, а коли сідали в метро, зрозуміли, що готель був недалеко від порома, але все одно приємно покатається в незвіданому метро. На щастя система оплати виявилася дуже легкою та продуманою на відміну від Таїланду та Стамбула. З великим трудом знаходимо будівлю, в якій, судячи з усього наш готель, серед ієрогліфів знаходимо цифру 11F, роблячи припущення, що це 11 поверх, заходимо в ліфт, в якому немає кнопки 11, але є 12. Заходимо в інший ліфт, піднімаємось на потрібний поверх. Напівголий китаєць люб’язно погоджується зі своїм другом нам допомогти, у ході надання допомоги з’ясовується, що вони знають лише китайську, а на запитання «Ресепшен?» вони про щось переговорили і впевнено показали одночасно пальцями в різні боки. Потім третій китаєць на своєму ноутбуку відкрив китайський ексель і в купі ієрогліфів показав на латинський осередок біля дат із моїм прізвищем, я кивнув. Так ми і заселилися. Наша кімната була приблизно 2 на 2 метри, але повністю укомплектована усім необхідним, навіть електрочайник був. Єдиний мінус — немає вікон.
Острів зустрів нас надзвичайно чудовими парками з просторими ландшафтами та вай-фаєм. На набережній о 20:00 розпочалося світлове шоу хмарочосів. Я не сказав би, що шоу це щось дико незвичайне, але є дві причини, це безкоштовно і красива нічна панорама.

Вночі спати без вікон це епічно. Прокидаєшся, і неможливо зрозуміти, ранок уже, чи ще ніч. Сонячний теплий ранок на фоні синього неба зустрів нас лагідним промінням 25 градусного тепла. З самого ранку ми вирушили на острів Лантау.

Острів Лантау

Відстоявши півтори години в черзі, ми вирушили у захоплюючу подорож канатною дорогою завдовжки майже 6 км у вагончику з прозорою підлогою та чотирма китайцями. Як згадувалося вище китайці дуже люблять фотографії, і коли я ліг на підлогу для фотографії я зірвав стільки овацій, скільки навіть не зривав Галкін, коли одружився з Аллою.

Зелені гори, смарагдова річка і божевільні, що йшли пішки, відкривалися нашому погляду, правда ми теж спочатку думали пройтися пішки, але думка пройти 5 гір заввишки з двадцятиповерхові будинки нас відштовхнула. На вершині нас чекав 30-метровий бронзовий Будда та китайський ліс.

Ми помилково вважали, що піднімалися на Пік Вікторія, навіть двом китайкам влаштували допит на тему «Where is panorama», але по їх широко вузьких очах зрозуміли, що ми десь не там. Уважно перевіривши ще раз свої маршрути ми зрозуміли, що помилилися островом і відповідно підйомом, але на щастя цей острів був так само в наших планах. На острові багато цікавого, запам’яталося гарне дерево, обвішане бамбуковими трубочками і дерево бажань, одне з бажань гласило «Хочу закохатися!» сподіваємося, що Наташа скоро таки закохається😊 Погулявши поряд з Буддою, ми вирушили на тропу мудрості через слабо протоптану стежку китайського лісу.
У всякому разі, так у нас було записано, але за фактом стежка давно витоптана та вкрита бетоном з асфальтом. Спочатку ми вирішили, що це не вона й таки знайшли слабо протоптану… Але, натомість просто китайським лісом погуляли.

Вийшовши на потрібну дорогу, ми дісталися до тропи мудрості, з якої розкривалися чудові краєвиди та дерев’яні стовпи у вигляді знака нескінченності з ієрогліфами.

Спустившись униз, на мене чекало ще одне випробування, пробігти через фонтан, в якому з землі хаотично били струмені води. Сухий і задоволений я перетнув фонтан.

Півострів Гонконг

На відміну від тихого природного Лантау, тут ми поринули в царство хмарочосів та вируючого життя. Проїхавши на найдовшому у світі ескалаторі, ми вирушили до зооботанічного саду, але оскільки вже було зовсім темно, була підозра, що нас хтось з’їсть першим, ніж ми побачимо когось. У кожній подорожі є своя головна визначна пам’ятка і наступним пунктом у програмі був Пік Вікторія. Старовинний трамвайчик підіймав на схилом на гору, підйом був настільки крутим, що в спину досить добре відчувався тиск сидіння. А хмарочоси за вікном здавалися під кутом. Мільйони фотографій для того, щоб зробити кращу, потім незвичайна вечеря у справжньому китайському ресторані. Наприкінці вечері я зрозумів, що одна з приправ на столі виявилася Пармезаном, тож на десерт був пармезан що я дуже люблю)))

Останній день у нас був пізнавально-розважальним, ми каталися на двоповерхових вузьких трамваях, двоповерховому автобусі і побували, напевно, в найкрасивішому парку — Нан Ліан.

Гуляючи парком, час від часу чули приємну китайську музику, що долинала через рослини. Я не знаю, як можна описати красу парку, але ми вважаємо, що туристам Гонконгу його відвідування так само обов’язково, як Піка Вікторія.

Оскільки гілка метро йде прямо в аеропорт, дорога назад складною не була. Єдине, лякала київська погода зі скасуванням рейсів, але дивом усе склалося оптимально добре. Наш новий рекорд – 10 годин та 8000 км прямого перельоту.
Підбивши підсумок, хочу сказати, що поїздка Гонконг і Макао дійсно того варта. Але треба дуже добре готуватись.

Дата подорожі: 17.03.2013 – 24.03.2013
Тривалість: 6 повних днів
Екскурсії: Усе самі.
Складність подорожі: 10/10 (Максимально складно)

Рекомендації:
1) На острові Лантау треба купувати квитки на канатну дорогу, туди у кришталевій кабіні, а назад у звичайній, так дешевше.
2) На Пік Вікторія купувати квитки без платного оглядового майданчика, тому що на вершині є безкоштовна нічим не гірша оглядка.
3) Трамвайчик на Пік Вікторія називається Sky Tram.
4) Покажчик Subway не завжди означає, що це метро, ​​це може бути просто підземний перехід.
5) Якщо ваша подорож починається з Макао, то необхідно в аеропорту відразу йти в транзитну зону і, купуючи квиток на пором сказати про наявність багажу, який вони самі перевантажать з літака.