Мільйони історій, сотні кілометрів, десятки маршрутів. Шляхи каміно кожний рік проходять тисячі пілігримів. Минулого року ми пройшли наше перше португальське каміно по узбережжю океану. Тоді ми засвоїли – каміно ніколи не буває одне, перший маршрут – це тільки початок нескінченної історії. В той день, коли втомлений та нескінченно щасливий пілігрим доходить до храму у Сантьяго де Компостела, він в жодному разі не закінчує каміно, а лише свій перший маршрут. Саме в цей момент починається відлік до наступного каміно. Багато людей, ще не пілігримів, навіть не усвідомлюють, що їх відлік також вже йде, бо не ти обираєш, а каміно обирає тебе. В цьому році троє наших друзів також відкрили для себе цей чарівний шлях. Ми чекали майже рік. Рік на диво виявився одним з найдовших і нескінченно насичених. Хоча каміно у багатьох вважається випробуванням, я б це характеризував більше як справжній відпочинок. У всіх інших типах подорожей мільйони планів, всюди треба встигнути, усе зробити, багато із чим розібратися під час подорожі. В каміно тільки дві задачі, дійти та поїсти. На сьогоднішній день ми пройшли вже два повноцінних португальських каміно. Це було два абсолютно різних досвіди. Спільних рис між двома каміно майже немає, їх об’єднує тільки те, що треба прилетіти в Порту і дійти до Сантьяго де Компостела, а так це дві зовсім різні і прекрасні історії. Тож ми починаємо рівно на тому місці де закінчили минулого разу.
Ранкове Порту ще спить, а двоє пілігримів знову стоять на початковій точці біля храму і дивляться у напрямку Сантьяго-де-Компостела…

День перший океанічний

Ми знову тут, можна було б сказати, що зараз зробимо перший крок, але зробили ми трохи раніше, бо від готелю до початку маршруту треба було ще пройти додаткових півтора кілометри. Можна було б під’їхати, але розклад автобусів нам максимально казав “Ідіть пішки, маленькі пілігрими”.

*Це у нас в родині є мем про маленького горобчика, тому розклад автобусів нам казав саме так. Зате по дорозі зайшли в маркет і смачно поснідали. Я ці сніданки чекав цілий рік. Португальська ранкова випічка неперевершена.

Тепер дійдемо до храму, там під музику місцевих музикантів запишемо на відео перші кроки і почнемо! Але на цей раз замість імпозантного чоловіка, що грав на синтезаторі піратів карибського моря, стояв підстаркуватий дід, що грав на трубі скажімо так, не найкращі пісні цього світу. Ну добре, він доволі далеко від першого вказівника, тож хоч біля стовпчика можемо записати відео.

Біля вказівника місцевий гід вирішив зібрати групу туристів яким захоплено розповідав про пілігримів. Туристи обступили цей стовпчик так, що неможливо було зробити відео, щоб хтось не позіхав на фоні. Ось як буває, реальність проти очікувань. Ще кілька разів пробували підібрати вдалі ракурси, ой всьо, починаємо маршрут. Ще, правда, трохи загороджень і будівельних матеріалів треба обійти.

Минулого разу для зменшення навантаження, перший день ми йшли не вздовж океану, а центральним шляхом, на цей раз саме перший день пройдемо вздовж океану, а потім вийдемо на центральний шлях. От тільки стрілочки на маршруті нас почали відводити в неправильному напрямку. Ну дуже дивний початок маршруту, а може це вже перші знаки каміно? Тільки треба розібратися, що саме нам каміно хоче сказати. Ми вийшли до сонячної набережної і все таки почали свій маршрут. Усі ці складнощі старту буквально ніщо проти насолоди перших кроків по набережній Порту. Ландшафти тут фантастичні.

І старі будиночки із плиткою і фламінгоподібні пташки, що шукають собі обід у воді і звісно сам сонячний океан! По правій стороні місто на значному підвищенні, але там дуже красиві види і дворики, дуже хотілося б туди повернути щоб полазити, але треба триматися маршруту, особливо в перші дні, коли треба зрозуміти свої сили. Особливо коли йдеш з якимось випробуванням.
Минулого разу я проходив каміно зі зламаною рукою, тому що переніс дату операції на користь каміно. На цей раз буквально перед каміно мені лікар сказав довгоочікуване “Ну ось і все, тебе знімаємо з обліку, рука зрослася!”. Але тепер випробування випало Даші, у якої після трекінгу по горах Швейцарії почало боліти коліно. Хоча вже й пройшло майже пів року. Проблема була настільки масштабною, що ледве не скасували каміно за два тижні до початку. Але все ж таки вирішили спробувати почати.

На цей раз речей брали ще менше, бо погода тепліша у жовтні, та й навіщо багато речей брати. Мій рюкзак 4 кг, Дашин 1,9 кг. План Б був у тому, що в гіршому випадку я зможу понести обидва рюкзаки, ну і в ще в гіршому, просто будемо подорожувати по Португалії. Але як з’ясувалося каміно лікує. Можливо, це був запит Даші на маршруті, або вона попросила щось настільки хороше, що добро повернулося сторицею.
Разом із променями жовтневого сонця я відчував вайби кожної секунди маршруту. Навіть опинився в місці з екзотичного сну, який я бачив років 8 тому. Тільки уві сні були ще й три слони, але це точно було те місце. До нас підійшли дві українки і запитали, що цікавого в тому напрямку, куди ми йдемо. Ми сказали, що йдемо прямісінько в Іспанію))) Приємно було так сильно здивувати людей, але хто зна, може каміно тепер і їх колись обере. Накидав їм цікавих місць на карті Порту і ми продовжили свій шлях.

Кожен день у каміно – це як окрема історія, сьогодні каміно випробовувало нас поставивши на шляху гелікоптер. Хороший крок, але ми не спокусимося і дійдемо пішки! Далі був справжній джедайський меч! Прямо лежав у коробці біля паркану. Я його помітив, тож, схоже, це був знак для мене. Але знак чого саме? Що мені шлях цим хоче сказати? Якщо минулого року всюди попадалися шкірки банана і ми не змогли зрозуміти до чого це, то джедайський меч тим паче! Можливо щось про внутрішню силу?

Вум-вум, порозмахував трохи мечем і пішли собі далі. Океан нас прямо вмовляв, зайдіть до мене, відпочиньте! Але спочатку знайдемо затишний португальський заклад. Із відкритих дверей доносився гул десятка місцевих. О, це те що треба, неперевершена португальська атмосфера.

Смаки Каміно

Почнемо нашу гастрономічну складову маршруту з рибки та вина. Загалом смак вина і шлях каміно це дві приємні речі, що йдуть в унісон з дня у день. Справа в тому, що на маршруті часто продаються комплексні обіди, в які входить півлітровий глечик вина на людину. Притому біле вино в цих закладах – напів ігристе. Минулого разу такі заклади у листопаді були переважно закриті, а на цей раз вже справжнє випробування. Бо після такого обіду ще може бути близько десяти кілометрів на маршруті. ШІ радив бути дуже обережним із вином на середині маршруту, але схоже це наше випробування, бо вино смачне, доведеться подолати! Тож в Португалії вино та сардини це справжні смаки каміно. Я ще все мріяв з’їсти традиційну франчезінью, але чомусь цей маршрут мав на мене інші плани.

Кожна трапеза була душевна та чимось запам’ятовувалася. В одному із закладів, де розмовляли виключно португальською, працівниця довго не несла нам меню, а потім принесла дві страви показати наочно, бо не знала як пояснити англійською. Ми з Дашею сказали, що як раз хочемо різні і вона нам їх і поставила на стіл, на тому вибір страв і закінчився. В іншому готелі усі заклади були настільки далеко, що хазяїн на машині безкоштовно завозив пілігримів до закладу своєї мами, а потім повертав назад, що не порушувало правила шляху. Але це все тільки про Португалію, бо в Іспанії свої смаки та свій ритм каміно.

Але повернемося до нашого першого португальського дня. Океан, цим все сказано, у цьому слові можна описати усю нескінченну красу маршруту. Океан нас манив, кликав. І сказати чесно, чинити супротив цьому неможливо. Треба обов’язково виділяти час на споглядання океану, в цьому можливо і є одна із цілей португальського шляху. Хоча варто було доторкнутися ногою до крижаної води, виявилося, не так вже і манить цей океан. Виявилося, що можна просто сидячи на камінні на нього подивитися. В такі моменти здається, що ти і каміно це щось єдине, я в перші ж пів дня шляху отримав набагато більше, ніж пам’ятав про шлях каміно. Даша ще не настільки відчувала маршрут, але для неї каміно підготувало свої інсайти вже в наступних днях.

Втомленість та фізична підготовка

Океанічний піший день добігав свого кінця, наш кемпінг із власним будиночком був на відстані менше кілометра. Але зовсім не було тієї крокодильської втоми, що ми відчували рік тому. Звісно втома відчувалася і ми з радістю чекали коли дійдемо до затишного ліжечка, але ноги не гули, не боліла шия. На щастя, так проходили усі наступні дні. Схоже секрет тут був у фізичній підготовці від першого каміно. Організм прекрасно знав, що на нього чекає і як із цим собі радити. Ще наші рюкзаки були на 20% відсотків легшими, а самі переходи трохи коротшими на перших днях. Більше пояснень ми не знайшли.

На сьогодні ми орендували маленький, затишний будиночок у лісі. Він був схоже розкладний і в ньому було усе саме необхідне і ідеально скомпоноване. Я пам’ятаю, як ми з радістю лягли на м’які матраци. Але радість була не довгою, за 50 хвилин буде фантастичний захід у сонця прямо в океан, а такі речі пропускати не можна!

Тож хочемо чи ні, а менше ніж за годину ми проводжали червоне сонечко прямісінько в океан. Тепер можна повечеряти і спатоньки, бо довго сьогодні йшли. Не знали ми, що на нас ще й в цей день чекало випробування, оскільки до вечері у закладі входило по пів літра пива на людину. Звісно, каміно – це в жодному разі не про алкоголь, але ж яка тут гастрономічна складова…

День другий місточковий

Дерев’яні місточки. Ми цього чекали з попереднього каміно. Це безумовно один з найкращих елементів прибережного шляху. На щастя, частина сьогоднішнього дня перетиналася із минулим океанським маршрутом, а саме місточковою частиною. Тож місточками ми насолоджувалися по повній. Зранку ми проходили місця минулої слави. Тут ми вперше вечеряли рік тому, а тут ми стояли ледь живі від втоми і дивилися в нескінченність океану. Камінська ностальгія. До речі, зламаний фрагмент місточку вже повністю відновлено.

А далі на нас чекало відгалуження. На цей раз ми мали повернути у дворики і попрощатися з океаном на цілих 9 днів. Це не просто, морально важко. Ми чули історію про жінку, яка ходила в каміно шість разів і кожен раз це був саме прибережний маршрут, ми її чудово розуміємо. Але шляхів попереду ще багато і треба рухатися далі.

Прощавай океане, ми з тобою обов’язково ще зустрінемося. Останній перетин із минулорічним маршрутом це місто Віла до Конде. Це максимально затишне містечко, що можна сміливо відносити до перлинок каміно. Сьогодні у нас не такий великий перехід, тож можемо дослідити детальніше його вулички. Тут хотілося блукати нескінченно, ці старовинні міста містять в собі певну магію, вона притягує.

А може вони просто дуже красиві та затишні, хто зна. Але на шляху таких перлинок буде багато і це змушує пілігримів починати і починати нові шляхи. А ось і офіційне розгалуження на шлях Camino Central. Тепер подивимося, яке воно каміно без океанів.

Знаки каміно

А тим часом ми перериваємося на нашу постійну і улюблену рубрику. Один зі знаків на мене чекав вже у самому Віла до Конде. На вулиці стояла машина-бусик із пивним краном, який був декоративно прироблений збоку. Я заради цікавості натиснув на кран і з нього полилося справжнє пиво. Я вже боюся дізнатися, що той знак означає, але й були більш зрозумілі знаки. Коли я допив каву, то на дні були чіткі окреслення півника. А це буде символ одного з наступних наших міст, при тому доволі знакових міст на нашому маршруті.

А ми тим часом пройшли дуже дивну гігантську бетонну будівлю і прийшли до нашого будиночку. Нас зустрів хазяїн і подарував нам дві чотирилисті конюшини на удачу! Будиночок був максимально затишний, навіть гамак висів усередині. Житло в цьому каміно приносило окрему ноту радості, люди розуміють, що вони здають житло на шляху пілігримів, тож в деяких мешканнях прямо відчувається тепло та любов.

Ми зупинилися у дуже маленькому містечку, тут було кілька магазинів, з десяток вулиць та костел. Португальські костели на цьому маршруті – це була ще та загадка. В них було два стани: була або служба, або вони були закриті. Тобто ми не могли потрапити майже в жоден. І так увесь час, по всій португальській частині. Як нам пояснили, вони швидше за все відкриваються по вихідних.
Одна з мудростей, яка нам прийшла у ці дні – не завжди коротший шлях кращий, бо там може бути велике сховище гною!

День третій, сільський

Смачно поснідали смаколиками від зайки, спакували із собою хурму що Даша не з’їла і можна починати черговий прекрасний і сонячний день. Тепер вже і Даша почала відчувати вайби маршруту. Ми до того боялися, що каміно без океану буде не таким красивим, але ж які міста і села на нас чекали! Сьогодні була переважно сільська місцевість, часами села виглядали як в далекій Азії. Я навіть замріявся, а що якщо б каміно можна було пройти по острову Ява! У нас там колись був найкращий трекінг. Але Даша зауважила, що через популярність уся магія того маршруту могла б розвіятися. Тож якщо будете на Яві – пишіть, я розкажу де там можна затишно пройти міні-каміно на один день.

А ми тим часом пройшли чиюсь хурму, хтось здався і виклав, а ми свою гордо несли далі, зазвичай в каміно так робити не треба, бо це додаткова вага. Але на цей раз у нас рюкзаки взагалі не відчувалися. Але яких же ми тільки розмірів рюкзаків не бачили у пілігримів. Деякі мандрівники виглядали просто як гігантський рюкзак із ніжками. Я так розумію, що розмір твого рюкзака у каміно – це та кількість речей, до яких ти прив’язаний у житті.

Чим менше маєш матеріальних цінностей, тим, схоже, і рюкзак буде легшим. Є дійсно додаткові потреби, якщо ти ночуєш в загальних альберго і несеш додатково спальник. Але у людей ми бачили і термос, і металеву чашку, і найгірше – це повні пляшки води. Тут у жовтні місць із питною водою не те що багато, їх дуже багато.

У будь-якій кафешці тобі залюбки безкоштовно наберуть пляшку, і також багато колонок із водою. Завжди можна добряче напитися води і йти з 70 аварійними грамами на двох далі. Тут мимоволі прийшла ще одна мудрість, що кожен може ускладнювати собі шлях та життя до нескінченності. Цю проблему я бачу в багатьох аспектах життя. Чого тільки вартує, коли люди підписані на усі тривожні, а головне “правдиві” новинні канали. Я ще у далекому 2013-му помітив тенденцію, якщо відписатися взагалі від усіх новин, то навіть грошова інфляція умовно перестане існувати. Останнє пам’ятаю, що бачив перед глобальною відпискою, що Юльку посадили. Тож кожен свідомо, або несвідомо обирає для себе рівень легкості життя. А ми тим часом прилягли на галявинці і я провалився хвилин на 30 у країну своїх мрій.

Ще одне щастя – це мати доволі приземлені мрії. Але це мабуть окрема має бути історія. А на нас чекало дійсно класне містечко Барцелінош із символом у вигляді того півника, що був у моїй кавовій гущі.
Сьогодні ми жили у номері, який виглядав як довгий будиночок, з’єднаний стінами з двох сторін з іншими. Я завжди думав що такі будиночки мають бути десь у Техасі біля вивісок “Мотель”.
Я все не втрачав надію скуштувати у якомусь з закладів франчезінью, та кожен раз було якесь але. Наприклад сьогодні був вибір – 5 хвилин до відкритої піцерії із високим рейтингом, або 15 хвилин в іншу сторону до центру, а там не факт, що заклад відкритий. Була слабка надія на піцерію, бо хтось у відгуках виклав фотку страви. Коли ми прийшли, то нам дали меню тільки із піцою, але ж я знаю правду. Я запитав у офіціантки, чи не готують вони часом секретну франчезінью. Офіціантка запитала на кухні, а там незадоволений кухар сказав щось португальскою, але з інтонації вже було зрозуміло, що ніяку франчезінью він готувати на ніч глядячи не збирається. Проте це була дуже смачна піца!

Сьогодні за вечерею нас було троє, Я, Даша та хурма, яку ми забули з’їсти. І вже тупо було викидати, ну значить завтра з’їмо. Аж сам собі не вірю, що ми хурму тягали по каміно, але яких тільки дивностей не буває у цьому світі! Добре, хурма, йдемо спати. А тим часом місто нам по справжньому раділо. Спочатку біля готелю нескінченно сигналили машини, і це вже другий день, а потім пів ночі якийсь гурт концерт грав, я так розумію, що поруч десь був стадіон. Щодо гудіння машин ми так і не змогли розгадати секрет, чомусь ці дні по вечорах десь на дорогах машини влаштовували затяжне гудіння. Десь по пів години і не один раз. ШІ сам був в шоці, а навігатор показував повну відсутність корок.

День четвертий, оливковий

Раночку! Пора в дорогу, бо вже півники заспівали! Але то метафора, на щастя, півники в цьому місті кам’яні і не співають. Ми вмостилися біля моста над туманним заливом і снідали залишками вечірньої піци. Вздовж річки внизу простягається піша дерев’яна доріжка. Мені навіть здалося, що вона нас кликала, але то був би клич сирен, бо не можна так жорстко відхилятися від маршруту кудись вниз. Натомість ми вирішили прогулятися по верхній частині старовинного міста.

Нас зловила місцева жінка і вирішила нам провести справжню екскурсію! Шкода португальський діалект цього району був нам не зрозумілий. Але те, як захоплено і з інтонацією вона нам усе розповідала, вже вартувало отриманих емоцій. Вона нас навіть направила правильно пройти маршрут, так щоб додатково обійти церкву з гори і в гору. Ми хотіли пояснити, що ми там вже ходили, але жінка наполягала. Коли ми таки обійшли зайвий крюк, вона пройшла більш короткою дорогою і продовжила свою розповідь. Але важливий в цій історії саме фінал, вона нас завела в дуже затишну кав’ярню, пояснивши, що там можуть поставити пілігримський штамп. Тут було дійсно вау. Такс, влаштовуємо другий сніданок на терасі з видом на фонтан і площу.

Це тепер наш перший спогад про каміно. Такі заклади це ще один із сенсів проходження маршруту. Увесь світ був на паузі доки ми пили нашу ранкову каву і чай. Дізнаємося ж що тут за легендарна печатка. Працівниця сказала, що за печаткою треба пройти в храм через дорогу, який як раз закрився 5 хвилин тому! Ну хоч ми тепер знаємо, що храми бувають відкриті)

Ми пішли свій оливковий маршрут, це переважно були знову красиві гірські села із оливковими садами, де місцеві збирали урожай. Що цікаво, то зрізали не оливки а цілі гілки. Це був справжній дух каміно, ще й ці милі собаки, що одночасно і суворі, і для любові. Собаки біля будинків кудись увесь час уважно дивляться і гавкають, але коли проходиш повз, то собака робить вигляд, що тебе не бачить і взагалі він увесь час гавкав в іншу сторону. А он та на ганку прямо на нас суворо дивиться, невже гавкне на нас? В цей момент вийшла місцева киця і почала ластитися до пса. Пес намагався тримати марку, але кішка вже спалила нам, що насправді це добряк.

Ну і окремий вид собак на маршруті, які одразу народилися для любові. Чухайте мене пілігрими повністю! Ось вам мій перший бочок, ось другий! Руде кошенятко нам нявкає, щоб і його почухали, а песик намагається розтягнутися між мною і Дашею (і хурмою) щоб раптом кошенятку зайвої уваги не дісталося. Даша вирішила, що настав час з’їсти ту хурму і фрукт виявився нескінченно терпким, дарма тягали) Ну хоч хурма трохи подивилася португальский маршрут.

Сьогодні був той день, де не ти обираєш коли будеш їсти, а каміно. Але ідеально посередині маршруту був заклад, у якому було на вибір тільки два меню із вином)))) Це реально справжнє пілігримське випробування. Вино на обід, на середині маршруту, коли потім треба дійти решту)

Сьогодні ми ночували в нашому найкращому житлі на маршруті. Це був сад у яру біля між’яр’я із будиночком, де в кожну кімнату окремий вхід. Вже варто сюди прилетіти, тільки щоб пожити тут. На території було нескінченно любо та красиво. Навколо виноградики, каштанові дерева з пухнастими плодами красиво підметеними під стовбури. Хазяйка сама виготовляє вино, оливкову олію і сушить усілякі трави для смачного чаю.

Що ми з задоволенням спробували. Ще вона пропонувала вечерю, але ціна була завищена, тож ми пішли скупатися в місцевому сільпо і Даша нам приготувала смачну вечерю. В цей момент група гостів з Німеччини, що замовили собі вечерю з повагою запитали Дашу, невже вона сама приготувала тут вечерю? Так, у мене дуже хазяйновита зайка! На сад опустилася густа ніч, десь за парканом ховалися хитруни-невидимки. Вони завжди з’являються у сутінках, а їх чари зникають разом із світанком.

Тож йдемо за територію, може вдасться їх знайти. Ми розмовляли десь біля грядок і дивилися в нескінченне зоряне небо, по якому час від часу пролітали супутники та літаки.
Як же важливо в цьому світі вміти відпочивати. Притому, що взагалі таке відпочинок, як він має виглядати, може бути для кожної людини своя відповідь. Але це має бути те, що приносить задоволення і бажання жити далі саме так. Бо можна лежати на дивані і не отримувати того задоволення, яке можна отримати коли йдеш ці неймовірно красиві і великі відстані. А вміння відпочивати, схоже залежить від того, наскільки приземлені очікування ставиш. Один з яскравих прикладів це японське експо. Японія дуже сильно накосячила і запорола організацію експо, але наприклад ми з Дашею поставили експо 4 з 5, бо отримали від нього майже все, що хотіли. А якщо читати відгуки (не японців), то більше одиниці майже ніхто і не поставив. Якщо читати японські відгуки, то менше п’яти майже ніхто не поставив) Тільки якщо ну дуже щось не сподобалося, то японці можуть і четвірку лупанути з п’яти! А ми тим часом вчергове не змогли знайти хитрунів-невидимок і пішли спати.

День п’ятий, квітковий

От ви гуляли колись по едемському саду? Якщо ви не проходили це каміно, то мабуть ні. А от ми очам не могли повірити, ми йшли крізь квіткові зарості. Квіти були з усіх сторін і навіть висіли над головою. Як така краса взагалі може бути? Ще й баночку з печивком для пілігримів хтось поставив. Це була величезна порція милоти та доброти. Як то кажуть, нам дуже любо стало. Головне на колючий каштан не наступити, а магія швидко розвіється. Ми ще й на сніданок ласували каштановим йогуртом, тепер головне щоб побратими не помстилися. Йогурт, на жаль, виявився горіховим, але в спогадах він залишиться навіки каштановим.

На обід у нас випало ласування свіжим апельсином, що на рідкість був стиглий і ріс на відстані витягнутої руки. Бо зазвичай до плодів треба стрибати, а цього під час каміно категорично не можна робити, щоб зберегти ноги. Ми ще наївно думали, що цей квітковий день буде найкрасивішим на маршруті, але вже вдруге переконуємося, що справжню перлину маршрут зберігає ближче до кінця.

Притому про найкрасивішу частину маршруту ти не прочитаєш у відгуках, це кожному своє, але в каміно для себе кожен знайде своє. Головне почати маршрут. А це вже справа часу, бо як відомо, не ти обираєш каміно, а воно обирає тебе. І погода, і виклики на маршруті – усе це відомо заздалегідь, а щоб дізнатися, достатньо почати йти. В цьому році троє наших друзів також пройшли маршрут каміно і ми навіть вже знаємо яких двох наступних людей воно обрало.
А ми тим часом прийшли у Понте-де-Ліма. Сьогодні був не дуже довгий маршрут, тож є сили дослідити це цікаве містечко. Взагалі це місто вважається ледве не найкращим на маршруті, але ми б дали йому радше оцінку “хороше”, бо наше найкраще буде ще попереду.

Місто поділене мостом на дві частини, оскільки рюкзаки легкі, то можна зараз погуляти по центру, а ближче до вечора переберемося у другу частину заселятися. Маленькі кам’яні вулички, столики з місцевими туристами на вулиці, є усі атрибути хорошого міста. В цьому каміно прийшла одночасно і захоплююча і сумна здогадка – у цьому світі є майже нескінченно цікавих міст, але, на жаль, усі побачити за життя не вийде. Ну добре хоч з країнами задача посильна. А якщо ще й почнуть колонізацію Марса, то там теж будуть якісь міста, і скільки туди будуть коштувати квитки? Цікаво, а космічні кораблі теж будуть лоукостовими? Але зосередимося поки що на нашій планеті.

Ми якраз обійшли все що тільки могли обійти і сидимо в ресторані в очікуванні обіду. Чекали ми приблизно вічність, а можливо навіть і дві. Але це той момент, коли каміно вирішило, що тобі треба просто сидіти і відпочивати, правда чомусь голодним. На вечірню прогулянку ми пішли досліджувати місцеві ліси і річку, у якої була справжня легенда. Тут колись проходили римські солдати, але вони боялися перейти річку, бо по повір’ю можна втратити пам’ять. Я б залюбки продовжив історію, але в той момент мені подзвонила колега з роботи по каналу зв’язку для екстрених випадків, тож залишимо хронологію.

Як з’ясувалося, біля цієї річки довелося приймати складні рішення не тільки римському полководцю, але й мені – про долю наших дорогоцінних користувачів. Але скажімо так, якщо римський полководець зміг вирішити проблему і довести солдатам, що ця річка не доводить до забуття, то і я зараз ухвалю правильне, а головне не безповоротне рішення, давай, Лєра, підтверджую дію, користувачі це переживуть.

До речі, як з’ясувалося пізніше, рішення я таки правильне ухвалив! Може саме ця ситуація мене наштовхнула взяти справу з пошуками франчезіньї у свої руки. Ми купили усі необхідні інгредієнти в маркеті і пішли в наші апартаменти її готувати! До речі вийшло не гірше ніж в ресторанах! А головне, тематично! Нарешті! Ще й на сніданок залишилося. Тепер добряче треба виспатися, завтра буде справжня гора на маршруті.

День шостий, гірський

Які ж на центральному маршруті нам попадаються класні і незвичайні помешкання. Сьогодні у нас був власний двоповерховий будинок! На першому поверсі, правда, тільки сходи на другий, але власні! День почався з неймовірного заряду позитиву. Ми проходили через тематичну пілігримську лавку, в якій продавець живе заради того щоб любити пілігримів. У чоловіка своя майстерня і купа всяких цікавинок. Він нам поставив штампи, вдарив у дзвін два рази та на дерев’яній дощечці крейдою змінив цифру кількості відмічених пілігримів.

У дорогу він нам вклав мудрість у пілігримський паспорт і побажав нам доброго маршруту. Як круто, що в цьому світі є такі люди, коли будете йти центральний маршрут, не пропустите. І повірте його заряд бадьорості вам дійсно знадобиться у цей день.
Бувають в цьому світі різні прогнози, якісь із них більш точні, якісь менш. Але є такий, який збувається стовідсотково – гірський. Якщо прогноз каже, що сьогодні на маршруті буде величезна гора, то вона сто відсотків буде і притому дійсно така ж велика як і описує прогноз. А поки ми йдемо зеленими ланами та цікавими вонвозами, і взагалі нічого не віщує попереду гору. Очі не вірять, бо нема ж ніякої гори на горизонті, а вона буде. Маршрут навіть часами йшов трошки вгору, а потім знову вниз. І реально просто зненацька з’явилася стрілочка, що вказувала на відгалуження, а там всім горам гора, то мабуть міні-Еверест.

Я в цей час якраз переписувався з ШІ про каміно, і він сказав, що гора, яка на нас чекає це одночасно і випробування і нагорода пілігрима. Але що я хочу сказати, на цьому маршруті може існувати лише одна гігантська річ – або твій рюкзак, або гора. Повір мені, пілігриме, якщо ти взяв великий та тяжкий рюкзак, то після підйому ти точно переоціниш цінність речей, що тягнув із собою. І як з’ясувалося, великий рюкзак то ще не найбільша проблема, а ось як було людям, які проходили цей маршрут на велосипеді… Сам підйом не катастрофічно довгий, але повірте нам – ефектний. Ми у місцевому сільпо купили булку та традиційні шпроти, тож під час підйому влаштували собі привал із пікніком.

Я б взагалі дуже радив не брати цю гору за один захід, робить зупинки, відпочивайте, по переду ще довгий шлях. Винагородою після гори були виноградні довгі тунелі, крізь які проходив шлях. А ось і наш готельчик. Це двоповерхова будівля, десь на 6 кімнат. Усе відчинено, нікого немає взагалі. Ну добре, поки переведемо дух на дивані і пошукаємо номер телефону господаря. У таких випадках треба перевіряти саме через whatsup. Чоловік нам сказав номер кімнати, щоб ми собі заселялися.
Якщо в попередніх локаціях ми жили в селах, або містах, то тут був просто готельчик і поруч аптека. Власне вся інфраструктура. Хазяїн нас ввечері повезе в ресторан.

А поки пішли досліджувати стежки в околицях. Місцеві собаки на нас дивилися із недовірою крізь паркани. З одного будиночка визирнув дід, заховався і на його місце вийшла бабуся подивитися на нас. Можливо ми були офіційно перші туристи в світі, що гуляли в цьому поселенні. Але що класно в каміно, що на маршруті можна завжди знайти якісь цікавості. На цей раз це були дивинні гриби у вигляді картоплі, чорні всередині. ШІ підказав нам, що це не трюфелі і вони не їстівні. Потім на маршруті ми ще не раз будемо бачити ці гриби, щоб це не значило.

Але якщо говорити про знаки, то основний знак, що нам часто попадався – кольори українського прапору. Ми їх бачили багато де, просто два пакета, або у когось стояли глечики, але завжди жовто-блакитна комбінація. Знак трактувати доволі легко, бо все буде Україна. По поверненню в готельчик Даша нам заварила чай зі свіжозібраних трав!
Ресторанчик, в який нас повіз хазяїн, виявився доволі затишним і як завжди смачним. Після вечері я ходив ще на вечірню прогулянку порозглядати зірки, а вдалині бачив як світилася Іспанія. Прямо як в пісні про медузу, що в небо так хотіла, що не потрібні крила, а якщо не вкластися спати, то медуза почне літати, а море палати. У нас ця пісня була однієї зі знакових на цьому маршруті (Pulatova – Медуза).

Минулого року було дві основні пісні це Onuka – Lina та Pulatova – Невидимки.
Завтра останній португальський день, це трохи сумно, бо каміно можна умовно розділити на дві частинки, що ідеально доповнюють одна одну, це Португалія та Іспанія. Але на нашу думку – португальська частина трохи краща за іспанську, зовсім трохи, можливо навіть на відсоток. Коли ми рік тому обговорювали, що класно би пройти ще каміно, то наявність Португалії на другому маршруті зіграла важливу роль. А в цьому році португальська частина нам подарувала найкращі спогади про житло де ми зупинялися.

День сьомий, лимоновий

Сьогодні ми почали по-раніше, бо не снідали в номері. А хвилин за 40 якраз дійшли до магазинчика зі столиками. Тут була і кав’ярня, але більшість страв це те саме, що можна купити в цьому ж магазині і самому собі приготувати сендвічі) Під час оплати я помітив, що банкінг якось мляво працює, ще й якась гілочка з лимонами світиться у додатку. Це був той день, коли монобанк запустив свій шедевральний пошук лимонів. Оскільки ми з Дашею тестувальники, то це був прямий виклик. Треба було знайти секретний лимон. Довелося зробити в лісі додаткову паузу із перервою на лимони.

Було дві новини, я таки знайшов секретний лимон, але зовсім не там, де його очікував монобанк. Я схоже зміг витягти секретний лимон, який був задуманий для дитячої картки через дорослу картку. Десь хвилин через 30 банк у офіційному каналі написав, що з дитячим супер лимоном сталася лажа і тепер неможливо зрозуміти, хто перший на нього натиснув. Тож свої тестувальні скіли я для себе підтвердив.

Сьогоднішній день нас привів у Валенцу. То була любов із першого погляду. Це не просто звичайне чарівне португальське містечко, як і решта інших, це показовий фінал португальського центрального маршруту. У центрі міста є фортеця, але вона тісно інтегрована в інфраструктуру, тут навіть машини їздять через територію.

Пілігримам, які не шкодують своїх сил забратися на мури, дістається нагорода у вигляді червоного вечірнього сонця, що сідає у іспанські краєвиди. Перед нами наше найближче майбутнє – іспанська частина маршруту, яка вона буде в цьому каміно, і що на нас чекає – нам невідомо.

Ми знаємо точно, це буде те саме каміно, завжди прекрасне. Але ось що я хочу сказати, якщо б колись я попав в петлю часу, то дуже зрадів, якщо б це була саме ця португальська частина маршруту. Дійсно дуже круті локації, і за досвідом кожна наступна виявлялася ще класнішою за попередню. Сонце невмолимо сідало і ніч поступово вітала вулиці Валенци.

Треба йти, час не зупиниш. Вечеряли сьогодні на столиках у великому супермаркеті. За порадою наших друзів купили холодний питний суп гаспачо (це була любов з першого ковтка), а до нього курку гриль, ну і пакетик вина. Почали іспанське трапезування, ще з Португалії.

День восьмий, річковий

Перед нами міст, залишилося зробити кілька кроків у нову частину розповіді. Але так і бути, ще в португальських квіточках зробимо фотосесію і можна продовжувати. Ранкова Іспанія нас зустріла густим сонячним промінням, здавалося, що світло буквально ллється на все навколо. До нас підійшли німкені і запитали чи ми не з Німеччини часом. Це трохи дивний знак, але буде тепер над чим подумати по дорозі. Ми заскочили в ірландський паб набрати води і буди свідками, як чоловіку до кави подали найменше тістечко у всесвіті, яке ми тільки бачили. Ну значить, каву тут не треба пити, оцей знак зрозумілий, дякуємо за підказку.

На вулиці до нас підійшла бабуся, перевірила чи є у нас за спиною рюкзаки і радісно викрикнула “Buen Camino”. Неймовірний, позитивний старт іспанської частини маршруту. Трохи далі ми знову перетнулися із бабусею і вона нас ще трохи повчила, як в Іспанії правильно відповідати. В цьому плані іспанці взагалі молодці, минулого каміно нас вчили як іспанською буде чверть кіло! Іспанія, що ти ще для нас приготувала? А далі був справжній козир! То був великий храм, із дуже приємною особливістю – він відчинений!!!

Це містечко до речі називається Туї. Воно затишне і кам’яне. Тут навіть собаки якось цікаво гавкають, вони начебто хочуть сказати “Бов-бов бом бом”. Що в перекладі з португальсої означає “Гав-гав приємного!”. Тож підозрюємо, вони нам бажали приємного каміно! А чому з португальським акцентом, бо мабуть мігрували сюди через міст. Здавалося б, ми просто перейшли міст, а тут вже все таке цікаве. О, а он і палошники – пілігрими із палицями для ходи. Минулого каміно ми себе називали шльопашниками, оскільки мій сандаль гучновато хлопав, а їх палошниками, бо гучно цокали. На цей раз мій сандаль не шльопав, мабуть тому нам і палошників майже не попадалося.

Так, чому ми йдемо увесь час вздовж річки, коли наступна зупинка за багато кілометрів в перпендикулярному напрямку? Тобто на маршруті ми вже більше години, а по кілометражу навігатора майже не зсунулися з місця у напрямку готелю. Далі ми побачили похилих пілігримів, що йшли різними групами, але з раціями за якими синхронізувалися. Нарешті дорога повернула в ліс і ми таки почали маршрут в сторону готелю. Я б не сказав, що це якась головна ціль, але ж бісить коли йдеш години а відстань не зменшується)

Оази на маршруті

В лісі на нас чекала справжня оаза, це було кафе із галявиною під виноградниками. Усе навколо залите сонячним світлом, засаджене квітами, а на галявині пасуться несправжні баранчики. Чому це саме оаза. Ну, по перше, ми не впевнені, що це місце існує насправді і з’явиться коли ви будете йти свій маршрут, а по друге, коли бачите, що погода, кількість людей і атмосфера таких кав’ярень відгукуються вашій душі, ви просто маєте робити там привал. На нашому шляху цього року це вже друга така оаза.

Минулого року, ми пропустили таку, бо вирішили, що ще не втомлені. Але не у втомленості сенс. Тут ви відпочините одразу у всіх хороших сенсах цього слова. Це ще один із сенсів каміно, не менш важливий ніж океан. Але то звісно наші сенси, у вас будуть свої, просто пам’ятайте, що є оази, які можливо з’явилися саме тут і саме зараз і головне – саме для вас. Цікавий факт, але на фіналі маршруту минулого року було затишне містечко із фестивалем восьминогів, на цей раз, коли будемо там само проходити на фінальному перетині маршрутів, то не буде ані цього фестивалю, ані міста. Дуже ймовірно, що той фестиваль з’явився саме для нас тоді.

До нашої ранкової кави ще й пташечка доєдналася, ми її почастували круасаном, а вона нам показала, що над нами висить стигле гроно смачного винограду. При тому пташка вказала на гроно дійсно демонстративно.
Схоже ми відкрили чергову мудрість, що час неможливо зупинити, то йдемо далі насолоджуватися нашим найкращим життям. Наступні кілька годин йшли вздовж невеличких річкок по евкаліптових лісах. Бачили вже знайомі фігурки на іспанських дачах. Люблять вони тематично прикрашати свої заміські будиночки.
Вже на підході до хостелу Даша помітила, що у відгуках хтось поскаржився на клопів кілька місяців тому. Клопи це дуже стрьомна тема, ніколи і ні за яких умов не заселяйтеся в місця, де є клопи. Ми на ресепшені запитали, але жінка переконала, що вже успішно вивели. Так, сходимо на обід і обміркуємо план дій. Одна з крутих переваг Іспанії це пироги емпанада в їх супермаркетах. Тож ми сіли у парку, хотів би сказати, що парк був затишний, але, нажаль, ні))) І провалилися у гастрономічний рай від пирога із морепродуктами.

Якщо б мене запитали, яке каміно на смак, то я б із впевненістю відповів би, що це смак вина з іспанським пирогом. Але повернемося у реалії, треба вирішити з хостелом. Зайшли у кімнату, відсунули від стін усі меблі і з ліхтариком як лейтенант Коломбо та Пуаро почали досліджувати кімнату. Даша викрикнула “Знайшла!”. Звісно в більшості контекстів це б означало щось дуже добре, але, на жаль, не цього разу. Я спустився на ресепшен і тільки встиг сказати “Перепрошую”, як жінка відповіла “Дуже вибачаюсь, я повертаю вам усі кошти”. На жаль, почитавши наступні відгуки про іспанські альберго, хостели, готелі – клопові набіги тут звичайна справа, але як ми побачимо далі, хостели їх дійсно ефективно виводять. Шкода, що не цей. Ну і важливе. Якщо у вас є підозра на контакт з клопами, по поверненню додому – все що можна з речей – в морозильник на три доби, все інше на прання під 60 градусів. Ну і як у нашому випадку, я просто викинув старі кеди і трохи зношених речей на фіналі каміно, щоб не нести їх у дім. Перед покиданням готелю, ще пройшлися по рюкзаках гарячою парою.

Тепер ми посеред міста зовсім без житла, хоч би наступне доступне було в цьому місті, а не як в одній розповіді – за шість кілометрів. На щастя, на нас чекала квартира прямо в центрі міста із власною терасою-балконом. Ми настільки зраділи нашим апартаментам, що випадково в пралку закинули обидві пари моїх шорт. Тож вечірня прогулянка буде трохи пікантна)
Я в цей день дуже хотів іспанських креветок, але в тому хостелі їх приготувати було б не можливо. А тут, ну прямо знак долі. Тож на вечерю будуть креветки з гуакамоле, а ще через додаток забронювали собі солодощі на 4 євро. Місто виявилося як завжди не гіршим за попередні наші зупинки, це каміно містами дуже-дуже вражає. Як це взагалі можливо, чому про ці класні міста ми ніколи навіть не чули. До речі, називається О-Порріньйо.

І що ми помітили, що є велика різниця у сприйнятті міста коли ти в ньому зупиняєшся і коли ти його просто проходиш. Як покаже подальший маршрут, що буде частково перетинатися, фантастичні міста минулого маршруту будуть здаватися доволі звичайними, а от ті міста де будемо зупинятися, будуть класними та затишними, хоча з минулого року ми їх навіть не пам’ятаємо. Якось так воно працює))))
Коли я прийшов забирати замовлені смаколики, мені працівник урочисто вручив на 4 євро вісім великих тістечок. І усміхнено подивився на мою реакцію.

Що ж урвали куш, так урвали. Добре, що рюкзаки легкі, буде куди покласти із собою. Ще навіть трохи хазяїну в холодильнику залишили.

День дев’ятий, панорамний

Зараз ми вирушаємо в маршрут, що буде проходити місто Редондела. Минулого року, коли ми його проходили треба було ледве не бігти, бо в цей день обіцяли дощ. Зараз же було дуже приємно усвідомлювати, що поспішати абсолютно нема куди, бо сьогодні черговий, дев’ятий сонячний день. “Яка ж хороша погода в цьому каміно, правда, Даша?”, Даша витримала паузу і сказала, що нам треба серйозно поговорити про подальшу погоду. Бо сонце ми бачимо зараз останній раз в усьому каміно. Даша мене берегла до останнього від інформації про те, яку обіцяють погоду на третину нашого маршруту.

Я подивився в безтурботне синє небо і не міг повірити, що з завтрашнього дня можуть початися дощі. Хоча, якщо придивитися, то зовсім дрібні хмаринки тихенько напливають. Ну що ж, будемо насолоджуватися по максимуму тим, що маємо сьогодні. А сьогодні ми мали дуже красиву панораму з лавки, що розташована прямо на схилі. І так дивно, лавка самотня і зовсім не зайнята. Таке буває? Як з’ясувалося, буває за одним нюансом, раз на хвилину падає жолудь, і падає не аби-куди, він цілиться прямо в голову. Це спеціальний агресивний вид жолудів. Ми зважили усі за та проти і вирішили, що посидіти в такій красі однозначно варте того.

Яскраві жовті квіти супроводжували наш ще сонячний день. Як прокоментувала Аня по фото – це отруйні квіти. Дякуємо Аня, тепер увесь залишок маршруту, коли ми бачили ці красиві квіти, то обов’язково між собою жартома нагадували, що вони отруйні до речі))) Сьогодні ми вийшли на перетин маршруту із попереднім каміно і почали проходити знакові для себе місця. Було радісно пройти біля готелю, де було стільки приємних спогадів, як ми смажили свіжу рибку, про те як ми дивилися за життям тваринок на березі річки. І про кущ, який замість панорами нам сфотографував пілігрим, коли ми його попросили зробити нам панорамне фото. До речі, кущ підріс з того часу.

А далі на нас чекало місце серед лісу, де нам Аня з Віктором залишили секретний пакунок, коли проходили своє каміно. У нас була відеоінструкція, де приблизно його треба шукати. Ніколи не подумав би, що в середині пенька може бути стільки місця. То була велика кавова банка, в середині якої були цікаві завдання і справжні скарби у вигляді українських цукерок, ще й гроші за які ми пізніше радісно відсвяткуємо фінал маршруту.

Це був дуже радісний момент в каміно, мабуть справжні пірати щось подібне відчували коли знаходили свої піратські скарби. Тож із піднятим настроєм ми пішли проводжали наш останній сонячний день на березі річки в місті, де залишимося на ніч.

Які ж тут красиві міста, буквально в 50 метрах від маршруту. Схоже якщо пройти те саме каміно ще раз, то буде все зовсім по іншому, окрім краєвидів.

День десятий, злива

Ще задовго до першого каміно, було питання, а що якщо дощ? Ми відповіді не знали, від цього не помирають, тож не страшно. І на першому маршруті нас спіткала злива, що тривала близько трьох годин, найгострішу фазу ми тоді перечекали стоячи під плащами. Зараз же ситуація трохи інакша, будуть зливи, не весь час, іноді вони будуть переходити просто в рясні дощі. Я в житті ще не бачив, щоб прогноз погоди показував зливу довжиною в 4 дні із максимальною вірогідністю. І найбільш прикре, що чекай-не чекай, не перечекаєш – злива не закінчиться. Кількість протидощових засобів це теж баланс ваги і реальної необхідності.

Тож ми мали просто два плащі. По потужності злива була недалеко від азійських тропічних дощів. Хочеш-не хочеш – треба йти. Ще й як на зло перетнули відмітку в останні сто км. Тож тепер на транспорті їхати не варіант. У нас заздалегідь були визначені стопери каміно – випадки у яких зупиняємо каміно. Бо був великий ризик його не пройти через проблеми з колінами Даші. Дощ, навіть тропічний, і навіть той шторм, що на нас чекає попереду в цей список не входив. На превелике щастя, в жовтні достатньо тепло, щоб не мерзнути під дощем. Відчуття було начебто ми на снорклінгу в Єгипті, але чомусь замість рибок дерева. Очі боялися, ноги йшли.

Незабаром на маршруті ми зутріли школярів, що під накриттям пропонували пілігримам купити якісь цікавинки, але нажаль, парасольки вони не продавали. А дарма, могли б в цей день собі усе навчання окупити. Далі було незвично бачити закриті кав’ярні. Дивність в тому, що на цьому маршруті сьогодні буде в незалежності від погоди рівно та ж кількість пілігримів, що була б і у сонячний день. А так вони можливо погрілися б і замовили гарячого напою. Далі, в лісах ми почали зустрічати пілігримів, всі щиро бажали одне одному легкого каміно, але не допомагало. За кілька годин організм почав звикати до дощу, як до чогось звичайного і нарешті очі почали звертати увагу на красоти навколо. Бо в дощі найбільша складність – це продовжити концентруватися на цікавостях.

Заради справедливості зазначу, що дощ йшов не увесь час. По ночах, коли ми спали, дощу не було. Другий мінус дощу, що не можна зробити зайву фотографію, а ще ж треба за навігатором іноді слідкувати. Мій телефон через вологу втратив можливість швидкого заряджання. Добре хоч мій телефон не з дорогих.
Цікаво, що в цьому каміно, зовсім інші челенджі і, як не дивно, майже взагалі не буває відчуття втоми. Тож дуже важливо правильно визначити підходящу довжину маршруту на день, а ще й, схоже, друге каміно загартоване першим. Ми спілкувалися з пілігримкою зі Львова, дівчина у себе вдома ходить зазвичай до 20 км на день, тож для каміно вирішила зробити 30+ км. Але у чому виявилася проблема, якщо організм добре справляється із певною довжиною маршруту, це не означає, що він погодиться на більший маршрут. Цією мудрістю вона з нами поділиться за однією з майбутніх вечерь. А ми поки що дійшли до Понтеведри, де минулого разу ночували.

А сьогодні це була середина маршруту, очі бачили те саме місто, але не вірили, що це тільки середина… В самісінькому центрі на нас чекав Бургер Кінг, вперше бачу, щоб в центрі був не макдак, і ба більше, макдак був тільки десь на околиці. Чомусь у цьому закладі вирішили тримати прохолодну температуру, мабуть щоб пілігрими краще зберігалися. В середині вже сиділи знайомі обличчя, це люди з якими ти перетинаєшся з дня на день в різних точках маршруту. Це була довгоочікувана передишка не тільки для нас, але й для дощу. Він теж вирішив марно воду не лити і ввічливо дочекався коли ми наважимося вийти з закладу. До речі, ось вам фраза, що стане в нагоді в каміно на випадок дощу: “Аква кальєнте пор фа вор”. Та й взагалі тут золоте правило, якщо ти іспанця попросиш щось іспанською, то для тебе будуть відкриті усі двері, а якщо англійською, то він тебе просто не зрозуміє. Ну що дощ, ти з нами, чи як??? Звісно з нами!

Можливо вас цікавить питання, як уберегти ноги сухими під час таких пригод. Так ось, ми провили справжнє дослідження, ми запитали абсолютно усіх пілігримів на маршруті, які мали різні засоби проти дощу. Тож офіційний результат дослідження на випадок зливи – ніяк! Можете не паритися за це взагалі. Я в перший день йшов у сандалях, але сильно натер ноги до страшних візерунків. На наступні дні знайшов більш раціональне рішення – в шкарпетках та сандалях. Кросівки треба берегти, на випадок якщо десь не буде раптом дощу, або посидіти у сухому місці із сухими ногами. Хтось із пілігримів, побачивши, що я йду просто в сандалях, сказав що це було наймудріше рішення. Але знову таки, навіть в перший день я відмітив, що фізично до дощу звик, тож не така страшна проблема, як може здаватися, але сам факт бісить, дуже бісить! Здається, що цей дощ зупиняється рівно кожний раз коли ти кудись заходиш.

Ми дійшли до розгалуження маршрутів, тож тепер знову буде усе нове. У фіналі сьогоднішнього маршруту на нас чекало місто-відкриття року Комбаро. Це в нашому рейтингу найкрасивіше місто маршруту. Для розуміння, ми йшли частинку каміно Костал, далі йшли каміно Централ і тепер повернули на маршрут Еспірітуал. Так ось, Комбаро саме на третій частині нашого маршруту. Це рибацьке містечко, наче з якихось книг про середньовіччя та рибалок, що кожен день відправлялися у море. На вході в місто нас зустрів напівзатонулий кораблик. Сподіваюся це не знак каміно, як у Шоу Трумана.

Але не переживайте, коли почався відлив то кораблик вже лежав повністю на суші. Дощ, як побачив, що ми закінчили сьогоднішній маршрут вирішив теж, що з нього на сьогодні досить, тож змогли навіть прогулятися по місту. Ще й справжній квест був із пошуком готелю, бо зірочка стояла на старому готелі, який у нас скасувався. Тож не забувайте видаляти старі мітки з карти. У нас були круті аутентичні апартаменти. Із трошки дивакуватою хазяйкою, яка зробила майже усе, щоб її апартаменти неможливо було знайти. Тепер наша головна вечірня задача максимально висушити речі до ранку, щоб хоча б кілька хвилин пройти у сухому. А може навіть якщо пощастить… Скажімо так, не пощастить. Даша, що там з прогнозом? Дощ сказав, що йому із нами дуже подобається, тож він планує закінчитися на день пізніше ніж запланований маршрут. Ну то вже зрозуміло, що у нас завтра за маршрут.

А завтра на нас чекало справжнє випробування. Завтра буде височезна гора і відстань більше 30 км. Шок, прийняття, ще раз шок, і головне питання, як ми це взагалі пройдемо? Ми з Дашею дивилися одне на одного без відповіді. Ще й навігатор дві гори просумував між собою і показав підйом 700 метрів замість 400. Ми були дійсно в шоці, проте ми не знали маленький секрет завтрашнього дня – він буде найкрасивішим на усьому маршруті і навіть під зливою. Поки що ми приймали реальність.

Треба було визначитися із вечерею. Це реально дорогущий курорт в Іспанії, це одразу видно із цін за кульку морозива. Навколо прямо ресторанТи, але з одного закладу лунає приємний гул місцевих, схоже нам туди. Ціни теж не малі, але відносно недорого сендвіч з кальмаром та трохи дорожче з восьминогом. Спочатку принесли кальмаровий. Я не стримав емоцій від його розміру. Тут була добра порція на двох, а може й на трьох.

А нам ще й другий принесуть зараз. Тож ми були забезпечені не тільки вечерею, але й сніданком, ну а хазяйка хорошим рейтингом. Так, треба просто пережити завтрашній маршрут. Пам’ятаємо що очі бояться, а ноги йдуть.

День одинадцятий, тропічний

З самого ранку за вікном на нас чекала похмура, але бездощова погода! Черговий промінь надії! Ми вийшли на маршрут, як виявилося, дощик без нас просто не хотів починатися. Тож все за планом. Якщо минулого року ми намагалися встигнути в готель до дощу і добігли в останню хвилину, то сьогодні дощ почався на 9 годин раніше, ніж ми встигнемо дійти до готелю. Ми вирішили включити музику, яку слухали в минулому каміно і на фразі “Розпались хмари на міліграми” почався дощ.

В цей день нам відкрилася мудрість, що дощ легко викликати, та невідомо як його закінчити. А ми підіймалися в гору все вище та вище. І було добре видно, що хмара далі все густіша та густіша. Але знаєте, ліс тут дійсно затишний для прогулянки. Навіть хмари розійшлися, щоб ми з оглядки подивилися на місто. Десь там далеко одинокий кораблик знову затонулий під приливом. Прощавай класне містечко! Гору подолали за кілька годин і вона виявилася зовсім не складною.

Даша для підйому використовувала палиці. Зручність каміно в тому, що не потрібно із собою везти професійні палиці, бо всюди де вони потрібні, в лісі можна знайти підходящі. А в кінці гори повернути їх назад лісу. Тож ми дуже тобі вдячні, наш друже ліс! На вершині доволі відомий, але платний храм. Та невідомий, але дуже потрібний ресторанчик. Судячи з усього, тут десь можна зупинитися на ночівлю, бо в храмі є спеціальна вечірня меса для пілігримів, але при плануванні маршруту тут нічого дешевого приватного не знайшли.

А може просто каміно вирішило, що нам треба пройти сьогодні саме стільки. За церквою починається спуск і найкрасивіша частина усього маршруту – тропічний, моховий ліс зі старовинними водяними млинами. В цей момент ти забуваєш про дощі, про мокрі ноги, взагалі про все, бо ця краса на яву! В лісі хотілося зазирнути в кожний закуточок, всюди сфотографуватися, та часу немає, сьогодні ще дуже-дуже довго йти.

Але ж подивіться як тут красиво! Яка різниця скільки йти попереду, адже сенс каміно – отримувати насолоду від таких моментів! Чи не слизько було у гірському лісі під час дощу? Я гепнувся лише один раз, але так, одразу за всіх. У мене ще й інстинкт – прибирати руки під час падіння, ці моменти треба на відео знімати.

Але руки цілі і то головне! Ніколи б не подумав, що у мене нога так вміє вигинатися. Ліс, на щастя, був доволі довгим. Після лісу почалися поля та ріки повні вгодованої риби. Та часу на ту рибу не дуже то й було вже. У нас була наступна дилема.

Ми вийшли о 09:30 сьогодні, бо треба було в маркеті ще їжі купити, наразі 16:00 а ми пройшли рівно половину маршруту. У сьогоднішньому готелі ще й підозріло заселення аж до 23:30. Каміно нам на щось натякало. Бажано дуже встигнути до ночі дійти. Ще й заміряєш навігатрорм, що йти до пункту призначення найкоротшим шляхом дві з половиною години. Але по маршруту Каміно, через годину з’ясовується, що ще залишилося йти найкоротшим маршрутом 2 години і 28 хвилин. Тобто 2 хвилини ми йшли годину. Це добряче лякало.

В перспективі шанси є, бо ліс та гора позаду, зараз будуть тільки міста. Але треба ну дуже добре тримати темп. Десь попереду з’являлися і зникали пілігрими, що схоже були в такій самій ситуації, бо вони йшли максимально швидко. І як не дивно, швидше за нас. Бо зазвичай у нас з Дашею прогулянки схожі на спортивний крос по швидкості. Дощик нас часами щадив, і давав нам фору. Ми просто ще не знали, що він готується до вечірнього виступу. Ще й ресторанчики усі закриті на маршруті трапляються. А хоча, он той, схоже, ще відкритий. Ми зайшли всередину, там виглядало, що працював родинний бізнес. Ми запитали дівчину чи є їжа, бо пропонувалися тільки напої. З кухні іспанською щось вигукнули і дівчина нам сказала, що за 5 євро є якась дивинна штука, що складається з овочів, але то не зовсім салат. Пояснити нам не змогла, але ми згодні, щоб це не було. За хвилину вона нам винесла величезну миску смачнющого олів’є із тунцем.

Я стільки їжі за 5 євро взагалі ще не бачив! Підійшов працівник, запитав чи ми пілігрими і сказав, що ще максимум вісім кілометрів і будемо на місці! Я не хочу вісім кілометрів, я хочу щоб цей салат ніколи не закінчувався. Одна з фішок каміно у тому, що в усіх закладах на маршруті ти фізично побуваєш тільки один раз за подорож. Я пам’ятаю заклади з минулого року, коли те саме відчуття – тут так смачно, але я, на жаль, ніколи тут більше не буду. Ми жартували, що цю миску салату власники намішали собі на вечерю, але вирішили нагодувати голодних пілігримів. На десерт у нас була кава з цукерками, які ми знайшли на днях у захованому скарбі наших друзів. Ці цукерки у нас із собою були як рятівні, на випадок, коли нічого цікавого до кави в закладах немає, або коли хочеться чогось солоденького. Так, ну наче трохи вкладаємося в світловий день із нашим маршрутом. Ще й зазирнемо в ту милесеньку капличку.

Власник, видно, дуже любив свою капличку, там було настільки атмосферно, що ми її відзначили як найкращу капличку на маршруті. Та взагалі виходить зранку було найкраще місто, потім найкращий шлях, далі найкращий салат, а тепер ще й капличка! Ну як вже кажемо, що сьогодні було усе “най”, то на фінальній годині на нас чекав такий шторм, що можна сміливо казати, то був найштормовіший шторм, у який ми колись потрапляли під час прогулянки. Це було дуже схоже із штормом в Індонезії, але там ми були у маленькому катері серед гігантських хвиль. Зараз же ми на землі, але щось розмір хвиль той самий) Як же лило, природа нам демонструвала усю потужність. Ще й проблема плаща в тому, що якщо їм накривати ще й рюкзак, його неможливо повноцінно застібнути.

Кажуть, ми проходили іспанські Мальдіви, мабуть дуже красиві. Це коли ми вийшли до океану. У нас в той момент дощ був вертикальний з низу до неба. Та остання година була нескінченна. І навіть коли ми пройшли ту нескінченність, то виявилося що ще 40 хвилин йти. Але ж який був фантастичний фінал маршруту! Ми змучені, нескінченно мокрі та стомлені заходимо у номер, а там на нас чекає ванна! Ми набрали туди гарячої води і більше нічого для щастя потрібно не було. Ми зараз найщасливіші пілігрими у світі! Дякую каміно за цей сюрприз! У ванній ми просиділи максимально довго, відігрілися вже по повній. На кінець дня залишалася дрібниця, збігати в магазин через дорогу, купити картопляного пирога на вечерю. Проблема була в тому, що туди я ще проскочив, а ось у зворотному напрямку почалася злива максимальної потужності. Лише одна дорога відділяє мене від вхідних дверей готелю, а по вулиці, здається, зараз на човнах почнуть плавати. Але пиріг був дійсно смачний, ще й під гаспачо із хамоном.

День дванадцятий, поромовий

Офіційною родзинкою шляху Espiritual є можливість пливти на поромі. Саме тут переправляли мощі святого Якова. Пором треба бронювати заздалегідь, ми обрали більш пізній час, бо сподівалися, що зранку ще потрапимо на місцеві мальдівські острови. Але сувора реальність нам дозволила просто погуляти зранку містом, навіть без дощу. Містечко, як завжди затишне та миленьке, кажуть, при сонці тут види взагалі вогнина. Та мудрість тут наступна – не у сонці щастя, а у відсутності дощу! Добре, що це наше друге каміно, а ось людям, що йдуть в цьому жовтні вперше, порада – не опускайте руки, можливо в наступному каміно буде той омріяний сонячний шлях. А ми сідаємо на пором і починаємо нашу півторагодинну подорож.

Маршрут мальовничій, тут і зупиночка біля збирачів мідій і розповіді про місцеві реліквійні хрести, а також сочок із круасанчиками на борту. І так цікаво, усі хто сидять у поромі, це такі ж пілігрими як і ми, люди, що зараз переслідують аналогічну мету, такі самі досвідчені мандрівники, за плечами котрих вже багато цікавих подорожей та історій. А також це ті самі пілігрими, що переживають рівно ту саму погоду що й ми. Одним словом, одразу видно – хороші люди.

Дякую злива, що дала нам хоч видами з кораблика помилуватися. Де ти там, ми ж знаємо, що ти поруч, а ну виходь. А ось і злива! Та ще й яка. Якщо до цього ми марили тим, що дощ може колись зовсім закінчиться, то тепер вже надій не було. Нас висадили, ми вийшли на фінальну частину маршруту, яка вже до самого кінця буде співпадати із попереднім роком. Цікавий факт, але навіть на тих самих маршрутах ми йшли трохи іншими шляхами.

Коли бували роздоріжжя, навіть на пару хвилин, ми спеціально обирали протилежний варіант минулому разу. Хоча було одне виключення, це шикарний ліс. Був вибір, піти новим шляхом вздовж дороги, або через ліс. Обидва варіанти об’єднувала злива. Проте ми пам’ятали, що ліс був прикольним і воно того точно вартує, бо яка вже різниця, коли мокрий кожен міліметр. Двоє пілігримів невпевнено дивилися в сторону лісу. Ми їм порадили теж ліс обирати, та й взагалі, а раптом там буде хороша погода, а ми цього не дізнаємося доки не перевіримо. Тож ми з’ясували наступне, хороший ліс дощем не зіпсуєш!

За лісом на нас чекало місто, де ми ночували минулого разу. По дорозі зайшли на рибний базар, до туалету. Продавчиня, коли мене побачила, щось співчуваючи почала мені розповідати іспанською, а чоловік їй щось пояснив і вона розуміючи кивнула. Мені здалося, що вона не розуміла, що мене могло змусити в таку негоду випертися на вулицю, а чоловік їй пояснив що це пілігрими, у них не особливо то є вибір. Добре хоч сьогодні маршрут не такий довгий, а минулого разу це місто було вже останнім. Годинки за три три ми допливли до кам’яного будиночку, де ми будемо сьогодні ночувати.

На вході нас зустріла велика розтоплена буржуйка, для сушки взуття пілігримів. Я пам’ятаю, що заліз на другому поверсі у сухе та затишне ліжко і не міг повірити, скільки в небі може бути води, за вікном просто лило нескінченною стіною. До дощу ми реально вже звикли, але ж бісить! Добре у нас із собою була їжа, і з будиночку вже можна буде не вилазити сьогодні. Головне просушити одяг, щоб хоч 15 хвилин завтра йти сухим.

День тринадцятий, ранній

Сьогодні треба було встати зовсім рано, бо тоді буде шанс пройти просто під звичайним дощем, такі взагалі бувають в цьому світі? На пізній ранок вже обіцяють зливу і на обід суперзливу. Он та вчорашня дощова стіна на цей раз навіть вночі не закінчувалася. Ну що ж, починаємо фінальний день маршруту. Пам’ятаю минулого разу було більше адреналіну. Бо зараз, якийсь курс на виживання. Цікаво, що пройти по тим самим шляхам не менш цікаво ніж минулого року. На маршруті є цікаві місця, наприклад скульптурки, або дворики, що файно прикрашені для Геловіну.

Тобто на цей раз ми усвідомили, що хазяїни саме цих двориків завжди стараються над декором і цим дуже радують пілігримів. Інколи бачили шедеври, яким можуть позаздрити найбільш хоророві фільми. І шабаш з відьом, і людину, яку переїхала газонокосарка. Далі ми проходили те місце, яке минулого разу було загадкове та туманне і, звичайно, знакова галявина з якої відкривається перший вид на собор святого Якова. Він ще десь далеко, але вже в цей момент ти розумієш, що все, ти вже гарантовано дійдеш!

А ось і стовпчик на якому однозначне число. Мерщій до фіналу! Насправді було дуже багато цікавих флешбеків на різних місцях відносно попереднього маршруту. На вході в місто є роздоріжжя і треба обирати між двома шляхами. На цей раз ми обрали більш довший правий, нам він сподобався набагато більше. Тож рекомендуємо його обирати. Бачили цікавий момент, як чоловік із жінкою йшли разом, а на роздоріжжі вирішили піти різними шляхами. Навіть таке буває.

Цього разу ми не ночуємо у Сантьяго-де-Компостела, у нас буде вечірній автобус. Тож фінал маршруту вибудували доволі цікаво. Коли залишалося менше кілометра, ми пішли на обід у мексиканський Тако Бел і там у нас був фінальний кількагодинний відпочинок. З однієї сторони ми вже відчували себе переможцями, а з іншої до фіналу маршруту треба пройти ще п’ять хвилин. Це було вперше, коли відвідування конкретного закладу, ми запланували аж за два тижні. Хоча мені здається, я цей Тако Бел запланував ще минулого року, нам реально дуже зайшло. Після довгого відпочинку ми взялися за руки і пішли до фінальної точки – храму святого Якова.

Підсумки другого каміно і коли наступне?

Друге каміно було таке ж чарівне як і перше. Дуже красиві і незабутні місця та міста, які б без каміно ми ніколи не побачили. У нас було дев’ять ідеально сонячних днів, та чотири зливових. Чи вплинув дощ на красу маршруту? Не особливо. Я навіть не скажу, що дощ нам зіпсував ті чотири дні. Просто додалися певні складнощі і задачі на шляху. З моральної точки, дощ тиснув і звісно набагато краще, щоб його не було. Але не настільки страшний той звір, як його малюють. Головне, було тепло, тож у несезон категорично не раджу іти.

У нас того року, у листопаді, була сонячна погода і нам пощастило. А ось якби цей дощ випав на минулий рік, то була би проблема. Питання наступного каміно не стоїть, воно точно буде, а за ним і після наступне. Коли саме ми його підемо, поки не визначилися. Але цей період життя один з найкращих, його точно варто спробувати абсолютно кожному.

Бо ти навіть не уявляєш, наскільки такий формат подорожі може бути тобі до душі. Головне тверезо визначити для себе баланс комфорту на маршруті, по відстанях, по вазі рюкзака, та по рівню житла.

Порту

Двоє переможців, що подолали двотижневий маршрут, у сухому, затишному автобусі повертаються у Порту. Якщо минулого року, в перший день, коли ми прокинулися після маршруту було дивно нікуди не йти, то цього разу було дивно виходити на суху вулицю без плащів. Нам в подарунок від каміно сьогодні випав хороший день, щоб насолодитися усією красою португальської культурної столиці. Вже за звичкою прокладали маршрут замість автобуса пішки. Як це три години добиратися до аеропорту? А ні, все нормально, на метро хвилин за 40.

На вулиці ми випадково перетнулися з однією пані, з якою ще нещодавно сиділи за келихом вина і обговорювали пілігримські теми. Тепер же ми прості туристи в Порту, що випадково перетнулися і перекинулися словами про буденність каміно і коли треба йти наступне. Далі ми пішли традиційно завершити нашу сторінку каміно на самий початок маршруту до португальського храму. Ми, як і минулого року, подивилися у сторону Сантьяго-де-Компостела, але на цей раз вже з прощанням, оскільки останній португальський шлях ми завершили. У нас в запасі ще було кілька годин, тож ми вибрали для себе дерев’яні місточки, які вели кудись далеко за межі Порту і просто без цілі Зайка та Ведмідь пішли вдалечінь за горизонт.