Багато-багато років ми відкладали цю подорож з кількох причин: навколо було ще багато цікавих країн для дослідження, квитки туди завжди були дорогими, а літній сезон — не надто зручним, адже літо чудове для проведення і в наших широтах. Ми могли тільки в мріях уявляти, як буде виглядати те далеке та казкове Балі. І чи дійсно воно казкове, або можливо це маркетинговий хід. Та й взагалі, Балі – це тільки частина країни, а поруч ще й сусідні острови Індонезії.

В інтернеті ми знайшли багато неоднозначних відгуків. Це одна з небагатьох країн Азії яка подобається не всім. Хтось писав, що треба пожити якийсь час і тільки потім почне подобатися, хтось категорично не рекомендує відвідування країни на користь Таїланду, хтось лежить із гострим отруєнням та галюцинаціями у балійській лікарні, а хтось пише, що це найкраща країна Азії. Якщо дивитися фотографії країни, то в інтернеті буде багато фотографій дуже екзотичних місць, але більшість з них відноситься до інших країн. То ж яке насправді Балі і як правильно ставити наголос у слові? Зараз ми злітаємо та дізнаємося!

Це був прекрасний літній день, я вийшов зі свого робочого місця на кухню, Даша запитала, як мої справи. Я відповів, що із цікавого бачив квитки на Балі в акції. Даша здивовано запитала, чому якщо я бачив акційні балійські квитки, то досі їх не купив??? Запитання мене ввело в ступор, бо дійсно ситуація дивна. Побігли перевіряти, що там за дати – пік дощового сезону! Ага, і яка ж ціна в пік сезону? Ага, на 2000 євро дорожче, ну то можна спробувати свідомо несезон. Відкрили відео української мандрівниці, яка була там в березні, начебто на фоні сонце. Але, каже, єдиний мінус, треба закривати вікна до 12 ранку, інакше потім можуть змії заповзти. Ага, навіть так! Ну тоді дійсно звучить як початок цікавої подорожі. Ще й авіакомпанію можна вибрати, давай злітаємо швейцарськими авіалініями, бо ще не літали. Юху, у нас є квитки і довгострокові плани, це круто!

Залишилося почекати майже рік і можна летіти. Але ж чому настільки неоднозначні відгуки про цей острів??? Було інтригуюче, хоча мені б достатньо було б побачити лише одну фотографію з майбутньої подорожі, щоб зрозуміти яка це перлина. Не в кожній подорожі ти в протигазовій масці у сірчаних хмарах спускаєшся у жерло вулкана!
Летіти треба було не те щоб довго, а два дні чотирма літаками. Спочатку у нас була фантастична зупинка на один день в капсульному готелі Амстердаму. Була хороша погода, безліч смачного сиру і милі прогулянки вздовж каналів. Хороший початок подорожі – запорука успіху! Потім мені подзвонила співробітниця і повідомила, що в фірмі де я працюю, звільнили майже увесь штат, з відділу тестування залишилися тільки ми з нею. Дуже цікавий початок подорожі.

Ще вчора я вилітав у відпустку із дуже стабільної багаторічної компанії, а повернуся навіть не знаю на який проект, не впевнений, що мій проект ще існує. Але є дві хороші новини, мене не звільнили і у нас подорож в Індонезію! Полетіли далі. Тепер у нас шестигодинна пересадка у Цюріху, ми навіть встигли вийти і погуляти по місту Клотен, романтичне вечірнє європейське небо з нами прощалося, тепер починаємо дванадцятигодинний переліт у Сінгапур. Це великі сучасні літаки, тож летіти не настільки складно, як може уявлятися, більша проблема це велика зміна часового поясу. У сінгапурському аеропорту у нас було менше двох годин на пересадку. Але фішка в тому, що багато чого треба подивитися в самому аеропорту. На жаль, нам треба перейти між максимально віддаленими терміналами. Тож ми десять хвилин провели у фантастичній оазі другого терміналу Dreamscape.

Ми були серед садів що висять, з яких крапає водичка, під ногами, за склом, озеро в якому плавають рибки, над головою інтерактивне небо, що показує поверхню води, ми десь на дні озера. Грає музика, погода змінюється, починається дощ. Це просто вау! Треба бігти, мало часу, дорога дальня. Доки бігли ще побачили справжній ліс в середині одного з терміналів. У четвертому терміналі на нас чекали історичні фасади будівель. Коли ми сіли вечеряти, то в будівлях почали з’являтися люди і відбуватися різні сцени.

Виглядало дуже реалістично, хоча частина цих фасадів була несправжня і ми побачили відеопроекцію. Чому ж у нас така коротка пересадка?! Я насправді вишукував під час купівлі квитків довшу пересадку, але це був єдиний варіант. І ось наш фінальний літак, летимо на Балі!

Улувату

Ми прилетіли пізно ввечері. На щастя, на нашому біологічному годиннику був тільки день, тож ми були максимально сповнені сил наскільки це можливо після кількох днів у літаках. Заплатили за візу по прибуттю і ось ми на виході з аеропорту десь далеко на чужій планеті. Ми ще зелені, недосвідчені, хоча вже за тиждень для нас ця країна буде як рідна, але поки що все таке незрозуміле. По-перше, треба зняти готівку щоб доїхати на таксі, на диво перший же банкомат без додаткових комісій видав гроші. Рідкість або удача. Або це просто гостинна країна і банкомати не будуть пробувати накрутити грошей на туристах. Як ми з’ясували пізніше, тут дійсно усі банкомати видають готівку без комісій. Так, скільки коштує таксі до Улувату? Одразу набігли таксисти і почалися торги. Нам одразу пояснили що це має коштувати 400 000! Щоб це не значило… Ні за чотириста тисяч ми точно не поїдемо, двісті максимум! Таксисти наполягали що чотириста, я впевнено стояв на двох сотнях тисяч! Давай хоч курс перевіримо, щоб знати за що торгуємося, бо їхати справді далеко. Ага, вони хочуть 24$, а я до 12$ скидаю ціну. Ще як на зло немає публічного транспорту. Але я сказав водіям, що за 400 000 ми готові пішки дійти до готелю, бо у нас якраз є кілька тижнів на це і ми навіть впевнено пішли в якусь сторону, як водії різко погодилися. Схоже їм стало шкода туристів, що збираються тиждень пішки йти до готелю. Перше враження про країну вночі скласти важко, але чітко видно що ми в Азії і це шикарно.

Вулиці начебто затишні, головне щоб зранку, коли вийде сонце, нам не знесло дах від спеки. Одна з фішок острова це найкращі в світі готелі. І зараз буде перше знайомство з готелем за 17$ за ніч. Ми зайшли всередину. На території на лавці відпочивав працівник, який нас з радістю привітав по імені і сказав, що дуже чекав. Чоловік під час розмови випромінював радість і щастя майже в прямому сенсі, в його словах був легкий сміх. Це дуже приємно, і трохи відрізняється від відгуків про місцевих, що ми читали в інтернеті. Невже тут всі такі приємні? Сказати, що індонезійці приємні – нічого не сказати. Якщо в Азії я легко ловлю хвилю вічної посмішки і усміхаюся у відповідь, то тут я себе з посмішкою відчував на емоційно нижчому рівні ніж місцеві. Мені дуже хотілося перейняти їх рівень постійної радості, але на це треба роки тренування. Але що одразу стало зрозуміло – в цій країні не прийнято бути в поганому настрої, його тут просто не існує. Нам хотілося місцевим завжди відповідати з таким самим усміхненим обличчям, щоб бути з ними хоча б наближено на одній хвилі. Через два тижні, коли ми прилетимо в Амстердам на пересадку я себе в перше зловлю на думці, що не посміхатися всім людям тепер якось незвично. Давай тепер дослідимо, що тут за кращі в світі готелі!

Нас зустріли приємні джунглі, рясна зелень, соковить і тропічні рослини. Басейн із гарячою водою та видом на розвішені ліхтарики серед екзотичних дерев. Серед джунглів розташовані будиночки і один з них якраз наш. Всередині все доволі просто, але при тому є усе необхідне. Ми жили не самі, в нашій ванній кімнаті поселився маленький скорпіон.

Він був дуже маленьким, ми думали що це просто схожий жучок, нащо ШІ нам сказав триматися від скорпіона подалі. Ми вирішили проблему по азійськи – закрили двері в ванну. Все ж таки він перший тут заселився. Попри глибоку ніч, ми пішли гуляти-досліджувати околиці. Нас радісно привітали готельні собачки, а на вулиці в темряві за нами слідкували вуличні песики. Навіть в темряві було видно, що ті песики теж кайфують від балійського життя. Нічні вулиці Улувату були схожі на вулиці міст Занзібару. Я радісно сказав, що я відчуваю, що повернувся додому. Не думаю, що всі розділять нашу любов до того, як виглядають азійські маленькі містечка, але в цій пошарпаності і недосконалості є щось приємне. Так, на жаль, вночі тут все зовсім тихо і закрито, пішли спати, синхронізовувати свій біологічний годинник з місцевим часовим поясом.

Ранок, за вікном сонце, що пробивається крізь густе зелене листя, співають азійські пташки і тепле, вологе повітря, що окутує тіло неначе пухова ковдрочка. У нас була їжа ще з літаків, тож ми поснідали в номері і пішли досліджувати місцевий пляжик.

Зараз тільки перейдемо через шикарний височенний міст і заодно залишимо там камінчика-мандрівника, що ми привезли з Польщі. З моста можна було побачити в наскільки зеленому ми регіоні. Я вже хочу залізти в ці джунглі! Де в них вхід?! Як пізніше я з’ясував, джунглі тут можуть постояти за себе, тож треба бути обережним якщо лізеш кудись в густі хащі) Улувату – один з небагатьох курортів Балі, де можна поплавати в океані. Тож якщо ви уявляли собі Балі у вигляді красивих тропічних пляжів і ви не професійний серфенгіст, то для вас погані новини, тут особливо не плавають) Хоча звісно місця зі спокійною водою в Улувату знайти можна, але Балі це про інше.

Ми спустилися на невеликий пляжик. Океан доволі красивий, далеко не топ по красі води, що ми вже бачили, але колір водички достатній, щоб відчувати як вона тебе кличе. Хвилі доволі потужні, але біля берега купатися можна. Досвідчене око одразу помітило мітки рівня води на скелях, тож тут можуть бути приливи, треба речі якомога далі ховати від води. Я взагалі не впевнений що бачив приливи такої швидкості десь. Океан все забере, що лежить не на висоті.

Водичка тепла як пухова ковдрочка, небо синє, сонце яскраве. Якщо така і далі буде погода у не сезон, то ми згодні. Трохи випливли за скелі подивитися на панорами, ми в Азії, ми вдома! Одна тільки проблема на цьому пляжі – потужна течія, що тягне в море. Нас навіть один серфінгіст хотів попередити вказавши пальцем, але ми думали, що він навпаки нас направляє в безпечну зону… Скажімо так, добре, що ми добре вміємо плавати. З іншої сторони, десь за двісті метрів від берега плавають серфери, тож якщо потягне, головне до них докричатися. Ми навіть бачили як когось серфери підбирали з океану.

Нуса дуа

Сьогодні ми вирішили дослідити найвіддаленішу частину півострова на якому ми зупинилися. Тож безуспішно на вулицях пошукали таксі, знайшли кафе з вайфаєм і викликали таксі. Без додатку Grab тут як без рук, на вулиці не прийнято ловити таксі. На щастя, місцеві тебе залюбки під’єднають до вайфаю. Хоч відстані тут не далекі, в десятках кілометрах, але їхати майже завжди годину. А якщо навігатор прокладає піший маршрут і пише що йти до 30 хвилин, то машину точно немає сенсу викликати, прибудете майже в той самий час. З іншої сторони в машинах добре працює кондиціонер, тож можна нормально перезарядитися. “Welcome to Nusa Dua”, варто було лише проїхати ці ворота, як ми опинилися в ландшафтно-дизайнерськоій оазі.

Тут було ідеально все, розташування рослин, фонтани, магазинчики, музики що грали на дивних балійських інструментах. Якщо ви спробуєте уявити собі тропічний рай, то він буде максимально схожим на цей район. Наші подальші дослідження саме Балі покажуть, що тут багато місць виглядає так, наче кращих ландшафтних дизайнерів світу зібрали і дали задачу зробити острів максимально привабливим. Особливо території готелів з басейнами або будинків місцевих мешканців. Я б взагалі здивувався, якщо б мені сказали, що я в якійсь подорожі буду захоплюватися готелями та їх басейнами. Але ця подорож показала якими можуть бути пріоритети. Ми не встигли доїхати до запланованого пляжу і попросили водія висадити нас прямо серед парків, бо таку красу проїжджати з моральної точки зору просто не можна. Подальшу нашу прогулянку по паркам Nusa Dua можна описати коротко – рай.

Потім ми підійшли до якогось дорогущого готелю і не втрималися, пішли гуляти по території. Охоронці на вході нас радісно привітали як своїх. Які ж тут готелі! Тут навіть в басейні пісок насипали на вході, щоб було максимально природньо. Ми визначаємо естетичне задоволення, як один з факторів за що люди люблять Балі. За готелем почалися публічні пляжі Нуса Дуа. Тут можна безпечно купатися в красивому океані скільки заманеться.

Тож для поціновувачів морського відпочинку – Нуса Дуа в самий раз. Хоча по красі самої водички і кількості спокійних пляжів, краще летіти у Таїланд. Накупалися, тепер можна й пообідати. Їжі тут, як і в усій Азії, нескінченно.

По смаку саме місцевої їжі, на жаль, провал у порівнянні з іншими країнами далекої Азії. Тобто скажімо так, якщо ви плануєте на Балі, то їжа і пляжі точно не мають бути вашим пріоритетом в подорожі. А якщо ви побачили щось неймовірно красиве в інстаграмі, то тут для вас дуже хороша новина.

Балі це мабуть єдине місце в світі, яке виглядає так само неперевершено красиво як на фото та відео в соцмережах. Ми пообідали Насі мі горенгом, який на той момент ще не сидів у нас в печінках та запили холодним свіжим кокосом!

Питні кокоси то окрема тема в Індонезії. У будь-якій незрозумілій ситуації треба сісти і випити крижаний кокос. Головне уточнюйте, щоб він був дійсно холодним, хай вам продавчиня прямо в очі це підтвердить) Вкусила бджола – пийте кокос! Не викликається серед ночі таксі у джунглі – пийте кокос! Отруїлися місцевою їжею – одужуйте та пийте холодний кокос! Як бачите, без кокосів тут ніяк. Найдорожчі кокоси в туристичних місцях коштували 35000 (2$). Смак може бути з кислинкою, то норм. Після обіднього перезавантаження настав час спробувати балійські масажі.

Масаж в цій країні можна отримати в будь-який момент, навіть якщо перепливаєш на поромі між островами. На пляжі зміг домовитися за 150 000 (9$). Про балійські масажі тут можна співати окремі арії. Чи дійсно вони такі шикарні як звучить фраза “балійський масаж” – саме так! Тож маємо класичну загадку Азії. Чому в подорожах по Азії, кожний день триває на одну годину менше ніж в решті світу? Бо годину треба закладати на щоденний масаж і це не обговорюється. Вже вечоріло, а повертатися в готель щось зовсім не хотілося, тож ми пішли безцільно гуляти вулицями міста.

А за одно і місцеву сімку купили. Без інтернету тут ніяк, він потрібен щоб в будь-який момент можна було викликати таксі. Безцільно блукати вулицями нам зайшло. Там красиві будиночки, там в храмі величезну статую когось з богів натовпом роблять з пап’є-маше, там якісь смаколики в маркеті продаються. Щодо будиночків так це окрему розповідь можна писати. Ми таких красивих ще в жодній Азії не бачили.

Будиночки тут об’єднані по територіях і кожна територія як окремий храм. Нас навіть пізніше запросили до одного з таких будинків. Там всередині є і невеличкий храм і місце для церемоній і самі житлові будинки. Люди, як ви увесь час живете в такій красі? Мабуть індонезійцям Братислава здалася б депресивною. Щось вже зовсім завечоріло. Треба повертатися в готель. Кожний вечір ми закінчували релаксом у теплому басейні із видом на джунглі з увішаними старовинними ліхтариками.

Пляж Padang Padang

Знайте що на Балі найприємніше? Момент, коли ти прокидаєшся в номері, з вікна через джунглі проривається зеленувате світло, з вулиці доноситься місцева музика, а легені наповнює приємне вологе повітря і ти усвідомлюєш, що прокинувся на Балі. Це шикарне відчуття. Почнемо зі сніданку біля нашого вже улюбленого басейну. Місцеві готелі вміють зробити твій початок дня. Одна з популярних страв це млинці з ананасом, у мене тепер ця страва асоціюється з балійським ранком. Біля нас знаходиться один зі знаменитих пляжів де можна вдосталь накупатися – Padang Padang, що означає “Широкий широкий”. А сонце в “сезон дощів” схоже таке ж нещадне як і в сезон.

Треба добряче намазатися кремами, бо схоже, вчора я недооцінив потужність сонця. На моєму досвіді, якщо мазатися гарно, то не буде проблеми зі згоранням взагалі, ключове слово – гарно. В усі наступні дні я зміг звести рівень згорання до нуля. Вхід на пляж платний, приблизно по одному долару. І це однозначно вартує того. Місцеві з рогатками не підпускають мавп за кілометр до речей. Шкода, правда, що проти приливу вони не можуть боротися, але під час зміни течії або хвиль – вчасно подають всім сигнал. Правила приливу такі, якщо ти бачиш, що твої речі починає підтоплювати, то перекидаєш їх метрів на десять далі, а також усі сусідні речі незнайомих людей. Ще ніхто не був засмучений через те, що врятували його речі. Сам пляж я записую до списку Маст візіт для тих, хто хоче поніжитися в Індійському океані, отримуючи естетичне задоволення від краси.

По факту, це єдине місце на нашому маршруті по Індонезії, де можна просто взяти і поплавати на красивому пляжі, навіть не треба робити каскадерські трюки щоб до нього дістатися, як буде далі на маршруті. Але в цілому, малу кількість місць для купання на пляжах дуже добре компенсують дизайнерські басейни у готелях. Вайб відпочинку тут витає прямо в повітрі. Це коли температура водички і лінивість настрою співпадають в ідеальній пропорції і більше нічого не хочеться. Тож ми поніжилися годину у морі, а потім тверезо оцінивши ситуацію поніжилися ще годину. Я навіть встиг витягнути чоловіка з двома трирічними дівчатками у надувних колах, яких почало затягувати течія в океан. Головне було схопити дівчат, а далі всі вибралися цілі та щасливі. В цей момент якийсь добродій витягнув наші речі з хвилі, що нахлинули з приливом. Тож добрі справи тут повертаються посекундно.

Далі спостерігали дивну картину, як туристи, мати з батьком, потягнули двох дітей в печеру яку вже майже затопив океан, потім звідти вибралася тільки мати з дітьми. Навіщо вони там залишили чоловіка історія не розкриває. Мабуть обряд якийсь. Чим більше проводиш на пляжі часу, тим більше цікавих історій спостерігаєш. А якщо стає скучно, можна полазити по скелях, що стирчать з води. Сонце вже зовсім в зеніті, можна ліниво перебратися в масажний салон, ще бажано зазирнути по дорозі в затишний ресторан. На щастя, на Балі немає дефіцити з цими двома пунктами. Щоправда, під наш ресторан під’їхала технічна машина і гучно дирчала, щоб нам не було занадто затишно. Взагалі цікавий момент про затишність азіатських країн. Якщо кудись ідеш по дорозі, то це постійний трафік мотоциклістів. Це доволі гучно, але мозок переходить у режим Азії і це фільтрує. Наприклад у Варшаві подібний гул нас напружує, в Азії – спокійно. Після обіду треба було пройти 18 хвилин пішки до району де купа масажних салонів.

Сонце вжарило так, начебто кричало нам “Ви не пройдете!”. Коли ми усвідомили, що зараз дах зірве від спеки, то були вже на половині маршруту і очікування таксі б зайняло стільки ж часу як і ті дев’ять хвилин що залишилися. Головне, коли заходиш в масажний салон, уточнювати, щоб у них був кондиціонер. З цінами на масажі тут цікава фішка. В усіх салонах ціни різні, тут не торгуються. Якщо ціна зависока, то просто йдеш в більш дешевий в десяти метрах. Але треба зважувати два фактори, відгуки на карті та наявність кондиціонеру. Масажисти будуть однакові, але ціна може впливати на всі інші фактори. Звісно здається смішним момент, коли думаєш чи треба за годинний масаж платити 6 чи 9 євро, але ж пам’ятайте, що різницю в ціні треба помножити на дні, а потім ще на кількість людей. Бо за два тижні приблизно стільки разів сходите на масаж. Ще бажано визначити слабкі місця в тілі і попросити щоб їх не чіпали, наприклад щоб не хрустіли вашим хребтом. Чому масажів треба так багато? Бо це один з факторів який вас заряджає під час подорожі. Коли ви повернетеся до буденності, то від Азії будете мати заряд на місяці місяців. І масажі це один із способів отримання цього заряду. Та й в загалі в спекотний день, полежати у кондиціонованому приміщенні годину, без докору сумління за те, що втрачаєш час на Балі – безцінно.

Храм Uluwatu

В ідеалі звісно їхати в такі місця щоб дивитися захід сонця, але у нас тут в будь-який момент сонце може змінитися на тропічну зливу, тож їдемо доки є можливість. Взагалі цікаво, у нас в подорожі не було тих заходів сонця, які оспівують в розповідях про казкове Балі, я думаю це напряму пов’язано із березневим місяцем подорожі. По дорозі до храму Даша додумалася вискочити на хвилину з таксі, щоб скинути мокрі пляжні речі у готель, це було дуже мудре рішення. Територія храму виглядає фантастично, бо знаходиться над урвищем із гарантованим ефектом “Вау”, коли побачите океан з висоти.

Сам храм… скажімо так, можливо його ще просто не побудували. В цілому багато храмів Індонезції виглядають так, начебто їх немає. Але як я писав вище, на противагу цьому всі місцеві будиночки виглядають як храми. Чи потрібно відвідувати храм Улувату? Якщо ви в цьому регіоні – так, обов’язково, через види. Чи сподобається вам храм? Можливо, якщо знайдете його. Мабуть не бути мені рекламним туристичним агентом) Хух, ну й спека у цих Азіях, але ж в цьому і родзинка) Так, давайте холодний кокос, він нам терміново потрібен. Тут всюди є контакти для екстреного виклику лікаря, чому ж немає контактів для екстреної доставки холодного кокосу? На щастя, холодні кокоси тут є всюди. Я не знаю яким чином, але один кокос на двох повертає сили і бадьорість швидше за каву. Сьогоднішню програму виконали на всі сто відсотків, тепер можна зі спокійною душею їхати в готель на вечерю та вечірній релакс. На вечерю сьогодні у нас була азіатська страва “Світ сауер”. Це завжди безпрограшний варіант, її завжди смачно готують. Тепер про вечірній релакс по-індонезійські.

Записуйте рецепт: після вечері, відпочиваєте до десяти хвилин в номері, перевдягаєтеся у купальні костюми і поринаєте у тридцятиградусний вечірній інфініті-басейн(це коли вода в рівень бортика з однієї сторони). Спираєтеся на інфініті частину, дивитися на вечірні джунгі і слухаєте тропічні звуки. Так ви маєте провести нескінченну кількість часу. За бажанням можна провести дві нескінченності в басейні. Тож як ви зрозуміли, готелі треба брати з басейном, навіть якщо вони на п’ять євро дорожче за ніч)

Прощання з Балі

Правда ж добре було на Балі? Ми сюди обов’язково повернемося ще в цій подорожі, але Індонезія це не тільки Балі і не тільки релакс. Тепер перейдемо у наш улюблений формат подорожей з максимальною активністю. Черговий шикарний сніданок із улюбленими млинцями, а тепер треба вибрати чи годинний релакс в басейні, чи в масажному салоні. “Ну чому ж тут треба вибирати?”

Після цієї думки я відкрив пошту і побачив відповідь від Балі: “Ваш переліт перенесено на три години”, іншими словами мені Балі сказало: “Андрію, вам не треба обирати, ніжтеся спочатку в ранковому тропічному басейні, а потім відпочивайте у масажному салоні, ви ж цього так хочете!”. Ого, щиро дякую Балі, ми залюбки скористаємося твоїм подарунком. Це ми ще не знали, що найбільший подарунок острів нам приберіг на кінець подорожі. Тож так і зробили. Безтурботний релакс у басейні плавно перейшов в не менш безтурботний масаж всього тіла з маслами. Тепер можна рухатися далі. Таксі, в аеропорт нас! Аеропорт на Балі виглядає як територія палацу якогось султана. Дуже ефектно і з розмахом. Тепер треба зловити тут свій літак. Нам треба було летіти в Сурабаю. З нашого гейта приблизно в наш новий час летіло одразу три літаки, різних авіаліній і всі в Сурабаю, парадокс в тому, що жоден з них не наш. Наш все не оголошували. Потім один з працівників показав літак на флайрадарі і пояснив, що літак не може сісти. Тож ми можемо самі слідкувати за ним доки він не сяде. В цих краях я взагалі спостерігаю класичну картину – доки літак на зробить 5 – 10 кіл, йому добро на посадку не дадуть. Ми коли сідали в Сінгапурі, то так само літали по колу, а мама нам передавала найактуальнішу інформацію з флайрадару з прогнозами того, скільки ще раз наш літак піде на коло. І вісім років тому, так само кружляли над Сінгапуром. Тож це красива традиція така тут. Коли їхали в таксі, нас таксист ще запитав, чи в курсі ми про зміни в розкладі літаків? Бо зранку один дуже жорстко приземлився і пішов зсув. Як кажуть, хто чекає, той дочекається. Тож наш літак прилетів навіть в цьому сторіччі.

Острів Ява

Цей острів Даша додала в маршрут на моє прохання. Я колись консультувався з колегою по роботі, Іваном. І він мені розповідав про Індонезію. Він тоді виділив вулкани острова Ява як “маст сі” під час подорожі по Індонезії. То чому ж не перейняти чужий позитивний досвід. Частина маршруту по Яві містила кількість питань, що значно перевищували кількість відповідей, яку можна було знайти в інтернеті, але ж це Азія, тут все завжди складається на користь туристичних задумів. Навіть якщо літак запізнився так, що під сумнів ставить частину маршруту. Перша задача дістатися від аеропорту Сурабая до міста Проболінго, де заброньований готель на одну ніч. Перша проблема – чомусь місцеві таксисти не розмовляли англійською, але сучасні технології, наприклад whatsup легко впорався із синхронним текстовим перекладом. Як таксист таке налаштував незрозуміло, але ми легко порозумілися. Тепер важливий момент. Трафік тут катастрофічно повільний, плюс затори. Якщо гугл прогнозує, що можна доїхати за півтори години ввечері від аеропорту до Проболінго, то майте на увазі, що їхати будете таку кількість годин, що навіть слова такого ще не винайшли. Є поїзд, але він теж далеко від аеропорту і графік поїздів зовсім не співпадав з нашим розкладом. Ми домовилися за шеред таксі, здається за 400 000 (24$). Але моя порада, беріть власне таксі за 700 000 (42$) і не ускладнюйте собі подорож. Ми відписали готелю, що будемо значно пізніше часу заселення, але попросили їх одразу нам організувати тур на вулкан Бромо. Їхали так довго, що навіть в переписці зміг поторгуватися за ціну. Парадокс в тому, що чим раніше ми приїдемо, тим більше матимемо годин на сон. З готелем ми домовилися за повний пакет екскурсії за 600 000 (36$) з людини. Доки їхали, то встигли побачити справжню тропічну зливу та відважних мотоциклістів, які продовжували маршрут ігноруючи зливу.

Вулкан Бромо

Нарешті ми приїхали, що на годиннику 21:30, на вулиці мряка. О котрій старт тура? І чи не завадить погода? Нам повідомили, що якщо тут дощ, то як раз на вулкані має бути хороша погода, а тур стартує через три години! Коли ж спати? Добре, в Польщі поспимо через кілька тижнів. Треба щось повечеряти, поруч якраз Домінос є. Якщо ви зупинилися теж в Проболінго, то цей Домінос можливо єдине місце де можна нормально поїсти з мінімальним ризиком захворіти на балі белі. Тож селіться десь поруч. Що на вечерю? Піца із сирним вулканом посередині! Тематичненько, дайте дві!

Друга була без вулкану, але теж смачна. Доки готувалася піца, ми повеселили місцевих своєю присутністю на острові. Нам дуже раділи і просили сфотографуватися. За десять хвилин приготування як раз подивилися життя на Яві. І то шикарно. В цілому майбутні ключові спогади про подорож будуть починатися саме з острова Яви. З’їли частину вулкану, інше запакували з собою і лягли спати, у нас було ще цілих дві з половиною години. На нашому досвіді складних подорожей, мінімальний час який треба поспати за добу – три години. Тож ще десь пів годинки десь треба буде перехопити в дорозі хоча б. О пів на першу ночі нас забрала машина з готелю і повезла кудись далеко в джунглі. За годину ми виїхали на плато долини вулканів, де нас пересадили на джип і тепер ми несемося десь на висоті вище 2000. Перша зупинка називалася “Санрайз Поінт” і тут ми мали зустріти чарівний схід сонця, але як я вже писав, це схоже не в березні.

На щастя, тут і без сходу сонця, неймовірно красиво. З нами в групі була Ніккі, туристка з Аргентини. Тож ми радо влаштовували фотосесії одне одному. А наш гід, швиденько налаштував усім телефони на правильну витримку, щоб фотографувати вулкани коли ще темно. Стало світати і перед нами в усій красі постав Бромо, який димів та інші гори та вулкани. Один з Вулканів погрозливо випустив чорний дим. Цікаво, чи не планує він почати виверження? Наскільки я зрозумів, якщо вулкан починає виверження, то перше що треба зробити – закрити вуха та відкрити рота, щоб не оглухнути від ударної хвилі. А потім вже фільмувати та тікати. Хоча мабуть спочатку тікати, а потім фільмувати. Вид на долину тут тверда десяточка з десяти.

Ніккі поділилася досвідом, що на Балі вулкан виглядає значно простіше, чим спростила нам подальший маршрут. Бо міст, які можна подивитися в Індонезії настільки багато, що треба ретельно фільтрувати, що саме увійде в твою подорож. Коли здавалося, що красивіше вже немає куди, то плато вулканів почали затоплювати білі хмари, які наче океан, насувалися десь знизу. Я в прямому сенсі не міг вдосталь надивитися. Поруч навіть жучок заповз на вершину рослинки, щоб подивитися на види. Красі, як кажуть, немає меж, тож ще й веселка на небі засяяла. Але це ще не все, сам вулкан ще попереду. Тож джип повіз нас до підніжжя. Висадив десь серед хмар і гід вказав нам напрямок.

Ми йшли по вулканічному чорному піску серед хмар. Позаду рясні зелені гори. Дуже містичний та незабутній маршрут. Підйом на вулкан не дуже складний, а головне ми знову піднялися над хмарами. Здається саме час доїсти нашу вулканічну піцу! У нас є умовна колекція фотографій перекусів з подорожей і це був явно один з топчиків на фоні храму, який оточують густі хмари-океан. На вулкан треба було піднятися по високих сходах хвилин десять. Перші пів дороги було тяжкувато, а потім почав чутися гул із жерла і друга половина підйому на адреналіні була доволі легкою. Ми стоїмо на краю глибокого кратера потужного діючого вулкану.

З середини виривається грохотом масивний дим, формуючи хмару над нами. Ми вже досвідчені дослідники вулкану після Ісландії, але такого ми ще не бачили. Тут була тисяча “Вау” ефектів, тут було прямо вау-вау-вау-вау ефект! Записуйте в нотатки – Балі без Яви як весілля без нареченої! Але це тільки перший вулкан на маршруті, завтра буде ще один.

Цікаво о котрій завтра починається екскурсія?) Але наступна локація далеко звідси, треба ще доїхати. Ми спустилися назад, Ніккі нас нагодувала місцевим вареним арахісом, а далі все як в тумані. Ми з Дашею провалилися в глибокий сон. Даша намагалася розплющити очі, щоб побачити красу за вікном під час зворотної дороги.

Навіть хотіла розбудити мене, але всі ці ідеї десь потонули у глибинах безтурботного тропічного сну. Ось і доспали годинку, якої не вистачало до умовного висипання. Ми знову в готелі, але відпочивати часу зовсім немає. Сьогодні треба переїхати в іншу частину острова, ближче до Балі. На щастя, їхати будемо поїздом. Залишилося розібратися як ті квитки онлайн купувати. Виявилося, що відповідь дуже коротка і проста – ніяк. Балійські онлайн сервіси зроблені так, щоб люди страждали. Добре хоч хазяйка готелю змогла якимось дивом вибити номерок на проплату квитків у супермаркеті. Потім у мене було рівно 13 хвилин щоб добігти до супермаркету і оплатити на касі замовлення. Після цього по чеку на вокзалі можна отримати квитки. Звісно схема значна простіша ніж онлайн сервіси Індії в далекому 2013-му році. Там взагалі треба було вести переписку з мобільним оператором, щоб він витягнув код авторизації з бази відправлених смс та прислав на імейл код який потрібно було ввести для з’єднання сервісу індійської ЗД, з агрегатором азіатських квитків, який міг з комісією продати квиток онлайн. Насправді на Яві можна купити квитки і на вокзалі, бо місця вільні, але ми жили далекувато від ЗД. Ми вирішили провести в зовсім нетуристичному Проболінгво додатково дві години, щоб подивитися як живуть місцеві.

До речі, якщо хтось марить подорожами в країнах, що не розвинені для туризму – Проболінго на вас чекає. Місцеві нам щиро раділи, люди з машин нам радісно махали руками. Туристів тут точно не очікували побачити. Місто неймовірно зелене, як і вся Індонезія. Вже звикле відчуття, що гуляєш по нескінченному ботанічному саду. Це приємне відчуття буде з вами усю подорож. Тепер добре було б поїсти. На карті навіть є заклади, яких насправді не існує. Якщо ви тут, то їжте в Доміносі і не ускладнюйте собі життя. Ми дійшли до самої залізниці і нарешті знайшли одразу два ресторанчика. Бо до цього попадалися тільки столики вуличних стрідфудів. Але варто пам’ятати про високу можливість зловити балі белі. Тож навіть наше відвідування цього умовного ресторану було трохи ризикованим. Що то взагалі за балі белі? Це тяжке бактеріальне отруєння, яке чекає на більшість подорожуючих на Балі, хоча можливо і в інші острови Індонезії також. Кожен, хто планує подорож на казкове Балі, свідомо погоджується з тим, що до чотирьох днів проживати тяжке отруєння. Ми також були в курсі на що ми підписуємося. Наша знайома лежала в лікарні із галюцинаціями. Блогери теж попереджали, бо самі через це проходили. А наша хороша знайома Аліна, цікавилася під час подорожі, як наше здоров’я, бо теж нагуглила, що може спіткати туриста. Я скажу так, на вас під час подорожі чекає або духовне очищення, або фізичне. Ми були максимально обережні і користувалися антисептиком. А чи допомогло нам це, ви і ми дізнаємося вже на цьому тижні подорожі) А поки нам в ресторанчику для місцевих приносять страву і іржаві столові прибори. Офіціант їх звісно замінив на менш іржаві… невже ми приречені? Де тут подають холодні кокоси? Схоже ніде. На щастя, поруч масажний салон. То був рекордно дешевий масаж за 70000 (4$). Незважаючи на тотальну антисанітарію, в масаж чоловік вклав стільки майстерності, що я його потім додатково віддячив. Я думаю він теж був дуже радий, що туристи зазирнули в їх родинний салон. В місті є одне визначне місце з одним відгуком – порт.

Корма човника сумно виглядала нас з-під води. Поруч місцеві драїли шхуну, яка мені здається вже нікуди ніколи не попливе. Але нашій присутності дуже зраділи, я думаю туристи тут гуляють приблизно раз на десять років. Так, думаю з Проболінго достатньо познайомилися, можна викликати таксі, забирати речі та їхати далі. Якщо є зайва годинка, подивіться, доволі цікавий досвід, ми не шкодуємо. Але бажано не більше години. Потім таксист ще кудись зник, виклик прийняв, машина стоїть, водія немає) Вже навіть паралельно інше таксі викликали, бо вже не вірили, що таксист згадає про замовлення. Але він все-таки до нас вийшов, виявилося, він зазирнув у перерві в мечеть.

Баньювангі

Повертаємося до красивого та прекрасного. Залізничний шлях на три з половиною години виглядав фантастично. Йдіть одразу в останній вагон і дивіться у заднє віконце. Поїзд їде вздовж джунглів, рисових полів, поселень. Як тільки поїзд проїжджає переїзд, то його одразу заповнюють десятки мотоциклістів. На фоні вулкан, приємні вечірні хмари. Ми насолоджувалися кожною секундою подорожі. В вагоні-ресторані замовили собі чай, і влаштували чаювання на фоні тропіків. Подорож на цьому поїзді прямо наша рекомендація. Під час дороги одразу домовилися в переписці з хазяїном про подорож на вулкан Іджен по 350 000 (21$) з людини, плюс 35 000 за перевірку здоров’я (обов’язковий документ перед підйомом на вулкан). Сподіваюся сьогодні буде більше часу поспати перед екскурсією. Ми приїхали в дуже цікавий готельчик із елементами хайтеку. Хазяїн нам сказав, що на кухні є безкоштовні снеки, якщо треба швидко щось перекусити і повідомив що машина нас забере сьогодні о 23:50. Ага, знову дві години залишиться на сон. Нам тут не звикати. Побігли швиденько повечеряємо та спатки.

На вечерю у нас в Макдональдсі був мак-рис та мак-макарони. Трохи дивно, згоден, але азіатські маки вони такі. Треба буде ще заглянути сюди, спробувати наскільки звичайні бургери відрізняються на смак.

Вулкан Іджен

Цей вулкан вважається однією з головних пам’яток Індонезії. Коли я консультувався із ШІ, що незвичайного туристичного подивитися по світу, він взагалі вніс цей вулкан в топ-7 незвичайних місць. Аліна, що віртуально подорожувала разом з нами, з першого дня подорожі запитала, чи буде у нас Іджен на маршруті та коли саме. І ось нарешті ми починаємо подорож у жерло вулкану. Спочатку нас завезли в цілодобовий медичний заклад, де нам поміряли тиск і видали сертифікат, що ми здорові, після цього можна їхати на екскурсію. Вулкан вище двох кілометрів і приємна новина в тому, що більше двох можна проїхати на машині, що значно скорочує можливий шлях. На плато проводять інструктаж, видають усе необхідне спорядження. Потім міняють поношені фільтри в масках на нові, у тих туристів, хто додумався перевірити свіжість фільтру і починаємо підйом. Піднятися треба на висоту 400 метрів за відносно короткий проміжок часу. Що мене здивувало, це те, наскільки всі люди були фізично і морально готові. Тобто тут реально зібралися ті, кому піднятися на 400 метрів у швидкому темпі не проблема. Звісно, гід би чекав, якщо б підйом просувався повільніше, але мене приємно вразила швидкість групи. Були короткі зупинки для переключення на друге дихання і знову вперед. Також паралельно працював таксі-сервіс, за гроші тебе залюбки підвезуть на возику. Жаркувато було з теплими речами. Але на вершині буде холодно і плюс потрібно закривати шкіру від токсичності сірчаних хмар. Це, до речі, одна зі складностей подорожі в Індонезію, що теплі речі доведеться з собою брати в теплу країну. Ми підіймалися все ближче до сірчаних хмар і в якийсь момент треба було одягати протигазові маски для безпечного дихання.

Виглядало це суперцікаво. Гід нам пояснив, що поточна частина підйому це лише підготовка у порівнянні з тим, що буде в кінці екскурсії. Нарешті ми досягли вершини кратеру, що димить і перейшли у другу фазу – спуск у кратер. Ідеальна програма для спалення калорій, рекомендую. Зі сторони взагалі не виглядало, що там можна безпечно спуститися, ще й в темряві. Спуск тривав мабуть не менше за підйом, хоча тут можна було відволікатися на цікавості у вигляді шматків сірки яку щойно видобули. До речі, дихати крізь маску виявилося не так важко, як я собі уявляв.

Наша ціль ставала все ближче і ближче, і ось нарешті ми стоїмо біля унікального природнього явища – блакитного полум’я. Полум’я було багато, воно наче розтікалося тут. Поруч кислотне озеро та джерела видобутку сірки. Тож цікавості тут купа. Єдина проблема, багато хто намагається сфотографувати полум’я, яке видно тільки вночі, зі спалахом.

Потім був час дослідити родовища сірки і спостерігати як її видобувають і погуляти поруч із кислотним озером. Доки було темно, масштаби озера ми не уявляли, а як почало світати, то виявилося що воно дійсно гігантське, а ще смертельно небезпечне. Настрій на висоті, на жаль, нам ще попереду підійматися на висоту з кратера. Я б не сказав, що цей підйом був важчим ніж попередній. Але скільки ж в цій екскурсії фізкультури. Доки ми підіймалися на вершину, гід розповідав, що тут ще є третій вулкан, ще вищий.

Мені тільки від цієї перспективи стало дурно. Але, на жаль, цей вулкан в несезон закритий. Я ледве стримав крик радості. Бо якщо б ще виявився третій вулкан, а завтра на нього у нас якраз ще одна вільна ніч… жах! Я вважаю двох достатньо, але ж які то вулкани! Тверда рекомендація від нас. Дякую тобі Іване, що колись надихнув мене відвідати долину вулканів на острові Ява. Нарешті ми на вершині, могли навіть побачити схід сонця в ясну погоду, але гід пояснив, що земля крутиться, тому сьогодні сонце буде перекрито іншою горою.

В цей момент я зрозумів, як так сталося, що когось із вчених судили за ствердження того, що земля обертається навколо сонця. Можливо він так само якогось правителя затягнув на цей вулкан, а потім замість обіцяного сходу сонця сказав: “Сорян, просто земля крутиться”. Ну а далі нам відомо чим скінчилася історія для того науковця. З іншої сторони, нам сонце в око не світило, мабуть це теж добре. Ми ще якийсь час погуляли по вершині кратера, а потім почався довгий і нудний спуск.

Нудний, бо вже нема великої цілі, а просто треба спускатися. Це було настільки довго і далеко, що ми не вірили, що справді вночі увесь цей шлях подолали вгору. Внизу місцеві розклали ринок з екзотичними фруктами по ціні 25 000 (1,5$) за кілограм. Об’єктивно це націнка разів в п’ять. Але в Індонезії дійсно немає часу на пошуки місцевих ринків з фруктами. Тож ми запаслися рамбутанами, мангустинами, бананами та зміїним фруктом – індонезійським салаком. Фішка місцевого салаку, що він покритий лускою наче змія. Фруктів набрали багато, тож сьогодні в готелі влаштуємо грандіозний бенкет.

А ще Даша молодець, що зранку в готелі зробила нам бутерброди з шоколадною пастою, що надавав готель, тож не були голодні. Прийшов наш гід і сказав, що час повертатися в готель. Далі все знову в тумані. Пам’ятаю тільки як ми вийшли з машини і лягли у ліжко в готелі і знову туман. Я ще намагався запропонувати Даші, що треба погуляти, поки сонячно, але вона була неприступна – в ліжко! За кілька годин ми прокинулися по будильнику, бо острів Ява та довгий сон несумісні між собою. Треба ще багато чого дослідити.

Почнемо з місцевого водоспаду. Там, правда, трохи чорна хмара насувається якраз зі сторони водоспадів, але це ж Азія, якось воно та вийде. Доки ми їхали в таксі, то бачили зміну погоди від сонячної до максимально епічної, злива почалася такої потужності, що далі тільки тайфун може бути. Коли ми приїхали до місця призначення, то вийти з машини було б чистим самогубством. Попросили водія відвезти нас у найближчий ресторанчик. На щастя, ресторан був, але максимально пафосний та дорогий.

Але дорого це умовно, за страву доведеться платити п’ять євро замість двох. Я запитав у ШІ скільки буде йти ця злива, він сказав, що дві години максимум. Будемо тоді насолоджуватися пафосною їжею та свіжовичавленими соками із екзотичних фруктів, а що ж робити. Територія була доволі велика, тож можна було роздивлятися джунглі крізь водяну стіну. Азійська злива закінчилася рівно через 01:59 від початку. А потім почалися тимчасові звичайні дощі із перервами. В перервах нам треба було подолати двокілометрову відстань до водоспадів, але по сторонах були рясні тропічні джунглі, тож ми були зовсім не проти погуляти зайві два км. До водоспадів треба було спускатися по слизьких від дощу стежках прямо в джунглях, тож екзотичномометр тут зашкалював максимально.

Водоспад звісно норм, але увесь концепт прогулянки – фантастичний. Ще й місцеві запрошували до себе на обід на супчик. Ну як цих мілашок не любити. По вказівниках було зрозуміло, що водоспадів має бути два. І, схоже, другий зовсім десь у джунглях. Ми робили усе можливе від нас, проривалися через зарості, стрибали через затоплені стежки. Боялися зловити тропічну п’явку в ноги. Я не впевнений, що вони тут водяться, але це було страшніше ніж зустріти шанхальського барса! Врешті ми дійшли до бурхливої глиняної ріки, шириною метрів з десять.

Вказівник показував, що треба йти по річці. Це виглядало трохи смертельно. Але це й було смертельно, довелося обмежитися лише одним водоспадом і ми пішли назад. В якийсь момент мені здалося, що можна пролізти крізь джунглі, але як я з’ясував джунглі можуть за себе постояти, тож якась тропічна пальма мене щедро посипала дрібними голками і руки почали свербіти та пекти. Так, забираємося геть звідси. Ми знову вийшли на основну дорогу серед джунглів. Тепер треба з’ясувати як позбавитися голок і що робимо далі.

У нас в планах був ще ліс, але навігатор показав, що звідси до нього їхати майже дві години, а вже вечоріло. Ну тоді просто підемо гуляти по дорозі та роздивлятися явайські села. Нашій присутності люди максимально раділи. Абсолютно усі з нами віталися, якщо їхали мотоциклісти навіть позаду, то вони сигналили, щоб ми з ними привіталися. Одна жінка після нашого привітання не втримала емоцій і крикнула від радості. Дві місцеві жінки перервали свою сварку, щоб з нами привітатися. Ми гуляли під музику мечетей вздовж фруктових екзотичних дерев. Я думаю ми за цей день бачили максимальне різноманіття фруктів в місцевій природі.

Біля кожного будиночка зазвичай росло якесь унікальне дерево, не таке як у сусідів. На електричних дротах висіли гігантські павуки в очікувані вечері, але то високо, тож для нас безпечно. Ми так йшли більше години і пройшли з десяток сел насолоджуючись атмосферою та розглядаючи диковинний товар в сільських магазинчиках.

Навіть на якийсь недіючий ярмарок завітали. Тут схоже проводять якісь свята, а зараз урочисто все заросло травою. Почали наближатися сутінки і тут ми дізналися, що таксисти за нами й не дуже хочуть їхати. Логічно було б випити холодний кокос, але їх тут не подавали. Тільки теплі на пальмах. Ну й добре, будемо йти пішки, так за кілька годин дійдемо до міста. Стало зовсім темно і в кущах почали кружляти яскраві світлячки. Можливо тому таксисти й не їхали за нами, щоб ми могли повною мірою насолодитися природою. На небі місяць, по сторонах рисові поля, в кущах світлячки, що може бути романтичнішим. Навіть якийсь водій відгукнувся, але йому було до нас настільки довго їхати, що не було зрозуміло, що буде швидше. Ми дійшли до містечка із великими ресторанами і Даша запропонувала максимально правильне рішення, скасувати таксі і піти поласувати явайською кухнею в доволі красивому ресторані.

Набір страв тут дуже відрізнявся від попередніх, здавалося, в балійської кухні є чим нас здивувати. Тож сьогодні буде доволі незвичайна вечеря із незабутніми млинцями із джекфрутом усередині.

А доки ми очікували замовлення, то могли погуляти по стежках із підсвіткою вздовж затоплених рисових полів. Саме ця селянська частина вважається найкращим спогадом з цієї великої подорожі. При слові “Індонезія” у нас з Дашою одразу випливають картини з явайських сел. Ми дуже вдячні тій двогодинній зливі, що вплинула на наш маршрут так, що ми подивилися детально цю місцевість. А ще тут були мої улюблені азійські рослини – пальми на яких висять грони зелених та червоних ягідок. Після вечері таксі вже приїхало без проблем і ми поїхали ласувати екзотичними фруктами, що з ранку кілограмами набрали на ринку. О мангустини, ви шикарні!

Ліс De Djawatan

Ми прокинулися максимально рано, щоб встигнути подивитися останнє заплановане визначне місце – ліс De Djawatan. Від Баньювангі їхати біля години, ліс невеликий. Але якщо туди приїхати першими, то він буде тільки ваш, а місцевий фотограф з радістю за 20 000 (1$) зробить вам повноцінну фотосесію на дзеркальну камеру та через перехідник запише фото прямо в телефон.

Тож зелений, соковитий ліс нам зайшов на всі сто. Ми там провели до годинки і почали рухатися в сторону Балі. Але спочатку спробуємо як смакують традиційні світові страви в місцевому Макдональдсі. Неймовірний факт та шок контент! Індійський Макдональдс, що впевнено тримав останнє місце в рейтингу цілих одинадцять років, втратив свою позицію. Тож давайте так, в макдональдсах Індонезії досі продається морозиво у ріжках по 5000 (безкоштовно), яке на смак таке ж фантастичне як у дитинстві, а от щодо бургерів та картоплі, просто не псуйте собі враження)

Тепер наша задача, повернутися на Балі і дістатися наступної локації в іншій частині острова. Повертатися будемо через пором. А далі трохи експромту не завадить) В цілому перед подорожжю було велике питання, як взагалі пересуватися по Яві та частині Балі. Але як бачите, в Азії все завжди складається якнайкраще для мандрівників. А таксисти тут завжди доступні і готові тебе відвести. Поромів, що пливуть на Балі багато, різних фірм і в різний час. Головне пам’ятайте, що ціна має бути не більше 150 000 (9$) з людини, і то, я думаю, ми переплатили. Тут є багато начебто справжніх тікет офісів, але всі вони ресейлери і будуть вимагати за квитки по 600 000. Тож ідіть максимально в сторону причалу. Ви пройдете дорожню розв’язку у вигляді кола, і тільки потім буде кіоск де продаються квитки, що як мінімум співпадають з ціною з інтернету. А враховуючи, що пороми доволі часто відправляються, то як не буде часу на один пором, сядете на наступний. Головне знайдіть де ті квитки продаються по нормальній ціні.

І ще пам’ятайте важливу мудрість: на Яві і Балі різний час. Ми хоч це знали, але добряче прогадали з розрахунком маршруту через це часове зміщення. Тут як кажуть: вік мандруй – вік вчись! Пором доволі комфортний, плити близько півтори години. Сервіс тут повний, навіть масаж пропонують доки пливеш і можна кавусі собі купити. Кава якась цікава, із серії три в одному, але зовсім не така як в наших краях. Знати б ще де тепер ті наші краї)))) Нам треба було домовитися за машину, до курорту Семіньяк, їхати близько трьох годин. Оскільки зараз вважався несезон, то на поромі ми схоже були єдині туристи. Таксисти дивилися на нас голодним поглядом як вовки на здобич. Тут кожен, у кого була машина розумів, що зараз він може і таксистом побути, а потім вже зайнятися своїми справами. До нас навіть чоловік з телефоном підійшов і попросив щоб ми поговорили з його другом, який дуже хоче нас відвести куди нам треба. Єдине чого не знали “вовки”, що тут двоє доволі принципових мандрівників, а не меценати-спонсори. Майте на увазі, що година дороги коштує в районі 100 000 (6$). Тож якщо їхати кудись в районі трьох годин, то ціна має бути відповідно в районі 300 000 (18$). Яких ми тільки цінових пропозицій не чули і як не намагалися дивуватися місцеві, що ми збираємося за 300 000 проїхати левову долю острова, але ми таки доїхали за 350 000(21$). Просто серед натовпу завжди знайдуться ті таксисти, кому теж треба їхати в тому напрямку. Приємні вечірні промінчики пробивалися крізь пальмові гаї, природа вітала нас з успішно виконаним маршрутом по Яві.

Семіньяк

Головна фішка цієї локації, це дорогезний помпезний готель за 58$ за ніч. В цій локації ми свідомо вирішили гульнути з вибором готелю, бо ніде більше в світі за такі гроші в такому рівні готелю не поживеш, а на Балі є можливість)
Охорона обстежила машину і пропустила на територію. На вході висів гонг в який треба було бити три рази. Тут навіть в якісь робочі години є спеціальний працівник. Але бити в гонг треба обов’язково. На ресепшені нас привітали і провели в номер. Біля дверей вже сиділо два гекона, які наполегливо чекали доки ми відкриємо двері. Гекони це наші вірні сусіди по кімнатах та готелях із самої першої екзотичної подорожі в Таїланд. В цій локації було трохи комарів. Але ШІ мене попросив не включати фумігатор щоб не нашкодити гекону. Натомість попросив дати шанс гекону самому зловити комарів. Коли я потім серед ночі шукав де той комар, то хотів зазирнути під ліжко, але звідти висунув мордочку гекон і дав знати що він там уважно чатує. Тож не бійтеся жити разом з геконами, вони ваші друзі. Правда іноді серед ночі підіймають дивний і гучний шум, але їм можна пробачити. Повернемося до готелю. Вже було темно, але культурну програму треба виконати, Вечеря->Масаж->Басейн. Це як завжди повна гармонія. Ще тут гігантська набережна за кущами, але схоже тут не купаються. Такий висновок ми зробили з потужного шуму, що доносився десь з темряви за кущами. Від того басейн здавався ще більш затишним. Зранку ми нарешті змогли повністю дослідити територію. Це як жити в храмовому комплексі куди прилітають зі всього світу щоб заспокоїти нерви. Мабуть найкрасивіша територія готелю за увесь наш досвід. Максимально мило, красиво і була локація де хотілося нескінченно сидіти, дивитися на фонтанчик, червону рибу та лотоси. Готель називався Balisani Suites Hotel, якщо раптом заплануєте цей курорт Балі.

А ще цей готель настільки пафосний, що тут навіть ножі подають серед столових приборів (в балійських ресторанах кладуть виделку і ложку до кожної страви). Та й самі сніданки добрі, тут навіть подають насі мі горенг, якщо раптом хтось його ще не переїв в Індонезії. Ще раз уважно вивчили територію готелю та пішли досліджувати берегову лінію. Хвилі тут не те щоб просто потужні, вони трирівневі. Тепер зрозуміло чому кажуть, що на Балі нема де плавати. Коли я бачив неспокійний океан в Улувату, то не до кінця усвідомлював, наскільки тоді він ще був спокійним! На противагу тут є нескінченна набережна.

Тож ввечері підемо досліджувати детальніше, поки що невеличка вилазка, бо сонце не щадить. Аж рівень холодного кокосу в крові почав падати. Треба з тим щось робити. Де тут найближчий масажний салон із кондиціонером! Після релаксового масажу можна й поїсти. На щастя, в цій частині Балі вже доступні кухні різних частин світу, тож тунцевий стейк із соусом з чорного перцю вже не міг мене дочекатися. Бо всюдисутній насі мі горенг вже звучав як вирок, а не страва. Єдиний мінус, мене в цій кафе працівник випадково полив зі шлангу переплутавши мене з клумбою.
Далі вирішили зробити велике коло по курортній зоні. Треба перейти на головні пляжі в районі Семіньяк. Ми вирішили йти через міста, щоб насолодитися атмосферою. Що приємно вразило, у мережі невеликих супермаркетів є туалети, це дуже зручно. А ще тут продається морозиво зі смаком матчі, на смак як амброзія, якою б та амброзія на смак не мала б бути. Кажуть люди летять у спеціальні ретрит центри для духовного очищення та морального балансу. Ми ж отримуємо осі позитивні хвилі навіть коли просто гуляємо вздовж шумної дороги в теплій та затишній Азії. На пляжах на нас чекало вечірнє сонце білого кольору, десь серед хмар, потужні хвилі допливали помірною течією до наших ніг, ніжно окутуючи їх пінкою.

В барах грало багато живої музики, діти бігали по воді, молодь відпочивала у зручних стільцях та кушетках, в повітрі літав змій у вигляді піратського корабля. Атмосфера тут потужна і фантастична, навіть ще краща ніж біля шумної дороги. Але цей дивний захід наче намальований масляною фарбою по небу. Заради цих вечірніх релакс-прогулянок треба їхати у Семіньяк. Дуууже релаксово. Оце справжній ретрит!

Сьогодні в готелі була вечірня програма – народні танці. Тож графік як завжди щільний. Треба і на програму встигнути, і поїсти, і на масаж, і в басейн. Танці виявилися доволі активними, бо всіх охочих також залучали, а ми як завжди готові на будь-який двіж. Тепер треба придумати де сьогодні вечеряємо, бо в готелі можна було замовити гриль меню по відносно доступній ціні. Але ми вирішили отримати цікавіший досвід, піти в місцеве JFC.

Це майже як KFC, та набагато краще ніж місцеве інше BFC! Скажімо так, на разок можна, доволі цікавий досвід і смачні холодні чаї.

Храм Танах Лот

Новий день, нові пригоди, нові емоції! Розпочали день ми традиційно із різноманітного сніданку на фоні бурхливого моря. Родзинкою сніданку був свіжовичавлений сік з рожевої гуави. Правда сік закінчувався, тож треба було ще вручну вичавити свіжовичавлений сік з краника. Після екзотичного сніданку, екзотичний релакс у саду на території готеля біля ставка із фонтанчиком та рибою.

Далі три рази гучно вдарили в гонг і можна їхати в місцевий відомий храм Танах Лот, який розташований на острівці. Фішка в тому, що попередньо треба перевіряти коли буде відлив, бо до храму можна підійти коли рівень води спаде. Але територія навколо дійсно класна, тож на кілька годин буде де поблукати та чим зайнятися. Ми гуляли по кручах над морем, в будь-яку сторону красиво та цікаво.

Сам храм ще добряче обдавало хвилями. Місцеві сказали, що десь годинку ще вода буде спадати. А це означає тільки одне… Холодний кокос! Вибрали столик по-панорамніше і замовили найхолодніший кокос у світі. Доки чекали на кокос Дашу щось вкусило за ногу. Тільки невідомо що, покликали працівницю, запитали чи є тут змії, вона заспокоїла що змій немає, тут бджоли просто час від часу атакують людей. Давайте тоді найбільший кокос нам. І як в тих кокосах стільки соку вміщається?

Доки пили кокос до нас приповз або дуже великий ящір, або дуже малий варан. Він теж з нами трохи посидів і поповз по своїм варанячим справам. Релаксували з кокосом доти, доки не побачили, що перші люди почали переходити до храму. І нам пора. У сам храм, звісно, заходити не можна, як і майже у всі храми. Але сам концепт дійти до нього, там ще й квіточку тобі за вуха вставлять і умиють свяченою водичкою.

Тож задумка цікава. Що тут ще цікавого на території є? І ось настав один із важливих моментів подорожі, ми відкрили для себе мережу холодних бабл ті Mixue. До кінця подорожі ми вип’ємо якусь незлічену кількість цього диво-напою, але поки ми тільки починаємо знайомство.

Тут і морозиво є і чай з морозивом. Головне перепробувати усі можливі комбінації. Після добрячої порції холодного чаю, аж сили відновилися кудись ще під зенітним сонцем погуляти. Ми вибралися в джунглієві сади з улюбленими деревами, коли десятки стовбурів звисають з гілок і далі вростають в землю.

Потім гуляли по стежках рисових полів, а потім від спеки почало зривати дах, тож ми застрибнули в кондиціоноване таксі і сказали щоб віз нас в кондиціонований масажний салон. Після масажу кожен раз як новий день починається, виходиш з прохолодного салону, відпочилий і готовий до нових викликів. Сьогодні ми пішли гуляти по пляжу в іншу сторону.

Тут були величезні музичні клуби. Радощі гучно лунали та витали у повітрі. Рожеве небо віддзеркалювалося у рожевому піску. Вайб подорожі нам дуже заходив. І звісно ж кожен вечір кожного дня ми традиційно закінчували у теплих басейнах.

Балі белі зустрічай мене!

Це як виграти в лотерею, тільки навпаки. Зранку я прокинувся з відчуттям в животі, яке дійсно не сплутаєш із нормальним станом. Це був тільки початок, Даша, на щастя, себе почувала добре. Отож лотерея виграна, тепер ти умовно крутиш колесо фортуни яке вкаже скільки днів тобі страждати. От тільки не дізнаєшся скільки саме, доки усі не відстраждаєш. По версії інтернету та ШІ твій вирок може тривати до 4 днів. Я навіть ще трохи поснідав. Найгірше в цьому, що сьогодні день чергового переїзду. Ще треба сходити забрати речі з пральні, а потім якось протримати усе в собі протягом півтора годин в машині. Це був такий переїзд, коли треба увесь час моніторити канави та кущі за вікнами. Я так розумію, що тут може бути цілком класичний кейс, коли хтось ригає з машини на ходу.

Балі белі це така підступна штука, що навіть за наявності кущів поблизу шанс до них добігти не гарантований. Ще й банер проїхали “Get your Bali belly with Style!” . Як мені не було погано в цей момент, але мене цей банер повеселив, я на той момент ще не втратив можливість сміятися. Одна з фішок цього отруєння, це коли ти думаєш, що гірше вже не може бути, то потім з’ясовується, що ще взагалі нічого не почалося. Особливо запам’ятався момент, як під час масажу ніг ти кажеш: “Перепрошую”, біжиш в туалет перевіряти свою карму, якщо там вільно то схоже у вас сьогодні хороша карма, а ось якщо у єдиному туалеті буде зайнято… я навіть не хочу уявляти. Після туалету я повернувся і масаж продовжили.

Убуд

Це вважається головним курортом острова, навіть попри те що тут немає моря. Люди можуть після подорожі шкодувати тільки про одне, навіщо вони були в інших локаціях окрім Убуду. Ми дуже зважували вибір наших локацій і я наполягав, що треба дивитися якомога більшу частину Індонезії навіть попри те, що в інтернетах пишуть, що окрім Убуду нічого більше не потрібно. Ми на Убуд виділили доволі багато днів, тож встигнемо все подивитися. Насправді у нас трохи не було часу на балі белі, ми продовжили нашу заплановану програму. Головне, ми з дому взяли ніфуроксазид та сорбент і вчасно почали лікування, з перших секунд симптомів. У місцевій аптеці купили пакетики електролітів для регідрації по 4000 (безкоштовно). Мені здається, що мені від смаку електролітів було більше погано ніж від отруєння. Я краєм ока бачив що Убуд виглядає дійсно цікаво. Але сприймати зовсім не міг. На вечір зібрав усі можливі сили і ми пішли дивитися місцеві танці.

Театр знаходився настільки в далекій безлюдній зоні, що складалося відчуття, що ми йдемо на якісь нелегальні танці. Було близько 20 глядачів. На сцені до 20 людей оркестру і актори, що в танцях описували історію минулих століть. Нам видали програмки тож сюжет можна було зрозуміти. Що я хочу сказати, якщо два брати пішли шукати секрет безсмертя, і про це потім зробили танок, то нічим хорошим для них історія не закінчилася. Але за фактом вони хоч помирилися у наступному житті. Або ще гірше, якщо збираєшся йти на війну, а на дереві чорний ворон махає крилами, а потім про це танець поставлять, то краще просто розвернутися і скасувати плани. Від такого мистецтва навіть хвороба відступила.

Схоже я довів свою відданість туристичній подорожі по острову. Невже навіть в лікарню лягати не доведеться? Цей факт мене нескінченно радував. Кажуть, що на Балі можна загадати бажання і воно здійсниться, але проблема, що твоє бажання буде якомога швидше одужати, тож після повернення з Балі нічого не зміниться)

Наступного ранку я прокинувся вже без відчуття наче усе Балі мені засунули в живіт. Тож мерщій дивитися околиці! В околицях тут дивитися багато чого, воно все знаходиться на плюс-мінус однаковій відстані від Убуда. Тож визначайте для себе, що для вас приорітетніше і будуйте свій унікальний маршрут. Спочатку ми поїхали дивитися храми. Багато храмів, як я писав раніше, важко розгледіти, бо храми в Індонезії дивні. Але заради природи, тропічних річок та екзотичних рослин треба дивитися, дивитися та ще раз дивитися. Мене ще трохи хитало після отруєння, але вже почав потроху сприймати красу. Мій древній ворог, на жаль, був нещадний до мого ще невідновленого здоров’я, тож із великими сходами доводилося сильно боротися.

Чому вони саме в цей день такі високі? Не було ж таких сходів усі-усі попередні дні. Але як же там красиво, яка ж там природа і візерунки на зарослих мохом стінах. Ми подивилися два храми, тепер подивимося два водоспади. Важко зрозуміти які саме треба обирати, але, точно не ті, де в сезон люди годину стоять в черзі заради фотографії.

Таксисти нам до речі пропонували свою послугу на день, щоб чекати нас біля кожного визначного місця, але на нашу думку то незручно бути підв’язаним і мати якісь тайминги, оскільки таксі тут можна викликати в будь-яку секунду і час подачі зазвичай до 6 хвилин. У місцевих водіїв був дуже дивний аргумент, “Ми подивимося яка ціна у додатку і я вас з радістю повезу по такій самій ціні”. Я спочатку думав, що я щось не розумію, але коли це вже від третього водія почув, то я взагалі нічого не розумію в маркетингу схоже.

Навіщо мені з ним домовлятися за таку ж ціну як в додатку, коли я можу викликати таксі по додатку?))) Часто після відвідування чергового місця ми далі йшли якийсь час пішки, бо було просто любо гуляти серед місцевих сіл. Дуже приємний день безцільного блукання між природніми визначними місцями. Доки чекали чергове таксі, я зайшов до місцевого магазинчику купити холодного чаю. Працівник настільки затишно відпочивав на підлозі, що навіть прийняв гроші і видав решту не змінюючи позу.

Тут люди вміють відпочивати на повну. Що у нас по часу? Ще встигаємо в Bird village. Це село, у якому на деревах живуть сотні пташок. Їх тут дійсно дуже багато, це як зоопарк, тільки взагалі без вольєрів. Цікавий факт, що спочатку ми пташок не помічали, але потім бачили їх мабуть рекордну кількість за життя одразу. Пташки тут злітаються на захід сонця, тож ми приїхали саме підгадавши час. Бо у пташок романтика понад усе. Індонезія не перестає дивувати.

На жаль, світовий день добігає кінця, тож переходимо до вечірньої програми. Ми собі відкрили затишний ресторанчик, де столики стоять серед зарослого саду, на деревах висять ліхтарики, а по підлозі бігають зайчики. Персонал одразу видає бризкалку від комарів, щоб не турбували. Заклад називався Maha Cafe/Bar, але тут кожен мандрівник має знайти свій заклад який буде його гріти теплом. Хоча що може бути краще за вухастих зайчиків?

Після смачної вечері по програмі масаж, його тут роблять прямо в ресторані на окремій території. Балійці вміють робити повний сервіс. І остання невеличка традиція – випити на ніч пляшку місцевого холодного чаю.

Новий день нові пригоди! Вперед! Якщо попередня група визначних місць у всіх може бути різною, то рисові тераси тут включають собі в маршрут абсолютно всі. Вони недалеко, таксист швидко довезе. Вони довгі, за вхід в будь-якому місці треба купити одноразовий квиток за 25000 (1$), а далі можна гуляти скільки влізе. Попередньо почитайте в інтернетах де вам сподобається входити більше, ми обрали зону біля D’tukad coffee club.

Чи це вона нас обрала, це вже невідомо. Таксист нас висадив не там де ми планували, нам навіть видали якийсь номерок на виході з машини, але коли ми пішли далі, то номерок у нас відібрали. Тераси виглядають дійсно фантастично, космічно-фантастично! І дуже раджу намагатися на них потрапити під час сонця, вони наче сяють. Ми йшли до якоїсь іншої точки спуску, але тут побачили заклад із красивенними басейнами на фоні терас. Людей не було взагалі, можна зайняти дуже красиву особисту лаундж зону тільки для себе! Скільки коштує вхід? З людини вхід коштує по 100 000 (6$).

В ціну входить басейн, рушники і пляшка напою, наприклад холодного пива. Це ідеальна пропозиція! Ми згодні. Наступні кілька годин я боявся, що у нас трісне губа від краси та неймовірного релаксу та мільйонів фотографій. Це був той заклад, біля котрого ми потім підемо на тераси – D’tukad coffee club. Почали підтягуватися інші люди, але найкрасивіше місце дістається тому, хто раніше встав. Ми не очікували наскільки нас вразять ті тераси, але вони дійсно фантастичні, особливо коли дивишся на них з інфініті басейна. Потім ще офіціант принесла сюрприз від Даші – холодний кокос.

Як кажуть – життя вдалося! Так, щось небо починає небезпечно темнішати. Треба визначитися де будемо обідати, у самого закладу рейтинг низький в плані їжі, поруч є ресторанчик з високим рейтингом, треба поквапитися щоб встигнути до дощу. Коли ми вийшли з переодягальні, то важко було зрозуміти чи день чи ніч на дворі. Хмари були максимально чорного кольору. Ще кілька фоток на одній з локацій, вибігаємо з закладу. Де ж той ресторан, що по карті поруч? І тут небо впало на землю майже в прямому сенсі цього слова. Ми тільки встигли застрибнути в якійсь інший ресторан із великим банером “Тільки вегетаріанська їжа!” Я нічого не маю проти вегетаріанської їжі, але скажімо так, в минулому житті я точно був не травоїдним. Господарка закладу дивилиася на нас, начебто хотіла сказати “Попалися!”. Але пів біди, що тут тільки вегетеріанські страви, цей світовий потом хоч Балі не змиє з обличчя землі разом із терасами?

Але головне, ми їх в будь-якому разі встигли побачити ще й при сонці. Тож можна переможно їсти свої вегетаріанські страви. Що для нас було дивно, мотоциклісти їздили наче зливи й немає. Як вони взагалі щось бачать в метрі перед собою. Активна фаза зливи була близько години. Потім вона вже традиційно перейшла в дрібний дощик. Пообідавши ми застрибнули в таксі і нас привезли в заклад для дегустації кави – Bali Pulina. На виході з таксі нас зустрів менеджер і вручив великі парасольки.

Такі точно зможуть захистити якщо той світовий потоп повернеться знову. Кафе знаходиться прямо серед джунглів та над джунглієвим урвищем. Тут вирощують ту дорогу каву “Копі Лювак”. Нам спочатку розказали та показали основні етапи вирощування, а потім ми перейшли в саме кафе для дегустації. Набір з десяти різних сортів кави та чаю коштував здається 60000 (3,5$). Ми оголошуємо це місце офіційно з найкрасивішими видами де ми колись пили каву або чаювали.

Скажімо так, Балі передусім це нескінченне естетичне задоволення від краси. Одна тільки проблема, що треба потім повертатися у цей звичайний буденний світ. Тож після Балі рекомендовано мати ще хоча б одну подорож в запасі, щоб легше потім відходити, наприклад Швейцарію.

Під час дегустації ми були впевнені, що дегустуємо різні смаки легендарної кави, а потім з’ясували що вона не входить в дегустаційний сет, але її можна замовити за 50000 окремо (3$). Одна проблема, кава то не чай, так багато по здоров’ю не влізе. Тож вихід тільки один, ще раз колись летіти на Балі щоб її дегустувати. Ну а що ж ще поробиш, треба значить треба. Доки чаювали-кавували, то пересиділи чергову невелику зливу і потім хмари сказали “На сьогодні досить, тож відпочивайте туристики!” і подалися геть, заливати сусідні острови.

У цій кафе ще можна спуститися з гори, пройти через підвісний міст над джунглями та поплавати в природньому басейні. Доки йшли до басейну, на нас з гори полетіла земля. Переляканий робітник глянув згори і з полегшенням зітхнув коли побачив, що не засипав нас) А водичка після зливи прохолодна, холодні у них тут хмари виявилися. Зате басейн особисто наш. Одна тільки проблема, щоб повернутися назад, треба лізти знову в гору)

Ще у нас із собою був номерок, який нам дали при вході. В інтернеті хтось писав, що теж не розумів навіщо цей номерок, і в самому кінці ми, як і він, маємо дізнатися. Тож ми очікували якогось сюрпризу, може якусь віллу подарують по лотереї з цього номерка. А виявилося, що його просто на виході назад забрали) Ми уточнили навіщо його видавали, нам пояснили, що так їм легше свою бухгалтерію вести. Не знаю кому там що було в кінці зрозуміло, можливо то був якийсь бухгалтер. Дощ, на щастя, закінчився, тож можемо тепер піти гуляти на самі тераси. Як я писав – входів тут багато. Ми вирішили йти там, де бачили, що точно до неможливості красиво. Одна річ дивитися на цю красу із затишних басейнів, інша коли гуляєш прямо там і вся краса навколо тебе.

На терасах є відгалуження на інші, і саме в цьому місці можна було потрапити зовсім вглиб. Краса паморочила голову в прямому сенсі цього слова так, що я промахнувся ногою і втрапив в рисове болото. Ну, це мабуть щоб життя медом не здавалося. Гуляти тут не перегуляти, одним словом доки зовсім не втомитеся, або в очах від рису мерехтіти не почне. Потім ми ще зустріли туриста у якого схоже прогресувала балі белі, я йому поспівчував, а він відповів що це скоріш за все інша хвороба – алко белі.

Знову світловий день добігає кінця, та що ж тут так мало годин в цих Індонезіях. Переходимо тоді на вечірню програму, сьогодні у нас особлива програма – спа в дорогому комплексі. Це один з тих інстаграмних готелів, які бувають на відео в шортсах. К них є доволі незвичайної форми басейни, прикрашені ліпниною різноманітних тваринок, богів і сцен з якихось фантастичних казок. Басейни були різної температури, від зовсім гарячого до холодного. Розташовано тут все по балійській класиці серед джунглів, із стрімкою глиняною річкою поруч.

Те що басейни спа в напіввідкритому вигляді серед джунглів дуже додає атмосфери і особливого реллаксу. Ми читали, що Балі в цілому далеко не всім заходить. Можливо тому що мандрівники очікують щось максимально схоже на інші азійські країни, але вишенька того Балі та і Індонезії в цілому, що ця країна інша, тут інші розваги і зовсім інакше проходить твій день. І чесно кажучи, як не закохатися в цю країну по вуха, невідомо.

Хай вас не лякає балі белі, але будь-ласка відчуйте на собі що таке Індонезія. Ну а ми тим часом повертаємося переможцями з чергового успішно закінченого дня. Щоправда, ці переможці не встигають на вечерю в жоден адекватний заклад вже, але ж то Азія, якщо туристу треба повечеряти то і їжа обов’язково знайдеться. В місцевому маркеті ми вирішили спробувати локшину швидкого приготування. Вона тут доволі популярна. В самих маркетах є зона з термосом для запарювання вашої вишуканої вечері.

В середині пачки окрім локшини було ще п’ять пакетиків. Мабуть той, на якому намальовані перці, сипати не будемо. Це була любов із першої виделки і я побіг за добавкою в маркет. Сьогодішня вечеря у вигляді двох локшин та холодного чаю обійшлася нам в рекордний один долар на двох. І здивуванням, що вона зовсім не схожа на смак на мівіну, а більше на повноцінний азійський суп.

Черговий ранок, ми почуваємо себе обоє добре, тож снідаємо, плаваємо і йдемо у справжній мавпячий ліс. Щоправда, наш готель був настільки близько розташований, що мавпяче сафарі у нас було цілодобово. Приблизно о четвертій ранку мавпи влаштовували перегони по дахах. Приблизно о п’ятій ранку прокидався хазяїн, діставав гігантський дрин і починав бійку із мавпами. Сніданок нам приносили на терасу. Але суворий закон джунглів – хто перший прийшов того і сніданок. Тож треба було бути швидкими, щоб сніданок не дістався мавпам!

Після сніданку плавання в старовинному басейні. Він був настільки старовинний, що міг провалитися в будь-який момент, що придавало йому ще більшої автентичності. Після ранкових процедур, завітали на порцію фрозен-йогурту і подалися у мавпячий ліс. Територія влаштована як великий мавпячий заповідник без бар’єрів. Тому що ближче до лісу, то сильніша концентрація мавп на вулицях.

Що нас приємно вразило, це доброта місцевих мавп. У нас якого вже тільки досвіду з мавпами не було, але так щоб усі залишилися цілі і задоволені зустріччю, то вперше. Невже вони бувають не агресивні??? А одна мавпо-леді, так взагалі давала потримати себе за лапку усім охочим. Території парку дуже нагадувала декорації до фільму “Книга джунглів”.

Було настільки антуражно, що по лісу ми зробили декілька кіл. Основна запланована програма по Убуду була виконана. Але у нас ще більша частина дня в запасі, тож пошукаємо якихось цікавинок. Даша влучно помітила початок трекінгового маршруту, відносно недалеко від готелю. Тож завітаємо в місцевий храм і почнемо трекінг. Сьогодні ми пізнаємо ще одну мудрість: Любиш щоб було красиво, люби і в гору підійматися в пекельну спеку!!! Я не розумію, начебто ж звикли вже до тотальної спеки. Вже навіть не боїмося виходити на відкрите сонце, але чого ж так жарко!!! Сподіваюся холодні кокоси на вершині будуть? Будуть!!!

Ми піднялися на місцеві гірські села із великим різноманіттям кафешок. І в кожній були кокоси! Вибрали ту, з якої види поджунглевіші. І насолоджувалися черговим крижаним кокосом. Десь за найближчою пальмою пташка чистила своє пір’ячко, пташку ми не бачили, але пір’я’ летіло знатно. Десь по підлозі бігала і гучно нявкала кицька. Тож у нас було повне єднання з природою. Ці кокоси в прямому сенсі повертають до життя. Можемо якщо треба ще одну гору підкорити!!!

Але краще не треба мабуть. Далі ми гуляли вже по рівнині, серед нескінченно красивих рисових полів. Цей трекінговий маршрут був найчарівнішим завершенням нашої подорожі по Убуду. Шкода, що нескінченно не можна гуляти, і сили і години не нескінченні. З іншої сторони можна поселитися прямо в цьому селі і медитувати на природу. Он якраз якийсь пафосний готель. Якщо нас приємно вражала краса попередніх готелів, що коштували від 200 000 за ніч (12$), то краса цього як блискавкою нас вразила. Номери розташовані над урвищем серед джунглів, і у кожного на балконі є ванна щоб насолоджуватися видами. Цей готель коштував 4 500 000 (нескінченно багато) за ніч. Виглядав ну просто вау! І то мабуть черговий рівень відпочинку на Балі, коли тільки ти та природа і все. Треба це переварити ще одним кокосом, Даша погодилася.

Ми спустилися у місто, якраз у не менш пафосний масажний салон зі звичайними цінами. Один мінус, працівників немає, тільки один майстер вільний на всіх. Добре, пошукаємо щось інше. Ще й на вечірнє шоу встигнемо якщо швидко пошукаємо. Тож як ви вже зрозуміли, це Азія, тож і на масажі відпочили під кондиціонером і прийшли як раз на початок легендарних місцевих танців Кецак.

Виходить, що ми на Балі подивилися два шоу: Легон та Кецак. Перше мабуть більше сподобалося, а друге більше розкриває атмосферу Індонезії. Головне програмку читайте перед виступом, інакше не зможете відрізнити поганого персонажа від ще більш поганого. Ну що, йдемо на вечерю до зайчиків!

Доки йшли проїхав автобус-бар. Це коли туристи дегустують за барною стійою і вона в цей час несеться по вулицях Убуду. Я Вам кажу, тут розваги на будь-який смак. Тепер ми подивилися усі заплановані локації саме на Балі і можу дати наш висновок. Убуд дійсно такий класний, як його оспівують одами в інтернеті і тут можна проводити як активний, так і ліниво-пасивний відпочинок.

Або напівактивний, враховуючи, що усі визначні місця в зоні швидкого доступу на таксі. Але майте на увазі, якщо не побуваєте в Улувату, ніколи не зможете оцінити місцевий океан, а якщо не побуваєте у Семіньяку, то не відчуєте атмосферу пляжної ейфорії. Ну і якщо хочеться подивитися інші вражаючі місця індонезії, то доведеться вийти із зони комфорту. Тож щиро дякую за все Убуд, ми вирушаємо на наступний острів Індонезії.

Нуса Пеніда

Традиційний смачний сніданок із млинцями з ананасом, прощавальний басейн із плаваючими квітками та велика порція фрозен йогурту! Це формула ідеального початку дня! На таксі доїхали до порту. Далі треба було розібратися де купити квитки за такою ж ціною, яку ми бачили в інтернеті, бо саме в цьому місці намагаються надурити дуже сильно. Можливо, це взагалі єдина вулиця на острові де дурять, бо щось ми такого на Балі не спостерігали. Купили собі квиточки в обидва боки по 150 000 (9$) з людини і відправилися вперед до невідомих красот. Острів Нуса Пеніда доволі специфічний, туристично не дуже розвинений і чи їхати на нього, чи ні, треба зважувати. Головне селитися біля порту, це обов’язкова умова. Саме на цьому острові є одна з головних візитівок країни – пляж Kelingking. Якщо вас цікавить тільки він, то з Балі можна взяти сюди екскурсію. Якщо ж переслідуєте ціль не просто подорожі, а охоплення максимально різних частин країни, то острів на вас чекає. Перше, що ми помітили, ступивши на остів – неймовірна схожість із островом Маафуші на Мальдівах. Тільки цей в рази більший і гірський. Наш готель судячи по фото мав виглядати як справжній витвір мистецтва. Коли ми зайшли на територію і побачили наше бунгало, то не могли повірити очам, наскільки тут все дійсно красиво.

Хоча що тут казати, для Балі це стандарт, а тут воно зовсім поруч. Готель обирала Даша і вона знала, що в середині ще не менш цікаво виглядає ванна кімната. Вона наполовину під відкритим небом а підлога це відполіровані морем камінчики. Іноднезія, як ми після красот твоїх готелів зможемо повертатися в готелі Європи? Та й взагалі де та Європа зараз? Вона хоч на цій планеті? Цікаво, як воно все сприймається.

Перед подорожжю в голові десятки планів на тему того, що ще подивитися в Європі і який шлях Каміно обрати наступним. А тут зараз це все далеко і фізично і морально, зовсім інші думки в голові, інші будуються плани. Люди подорожуйте, дивіться світ, не відкладайте життя!
Тож теж поквапимося дивитися цей острів, бо у нас тут лише кілька днів. Загалом тут є дві лінії визначних місць по різні сторони острова. За день їх дивитися буде важко, оскільки цей острів неймовірно гірський, а дороги просто жахливі. Коли їдеш по горах в машині, то не до кінця зрозуміло хто кого везе, бо по відчуттях – наче пішки пройшов увесь маршрут.

Ми вирішили почати з тієї частини, де знаходиться визначний пляж Kelingking. Тільки спочатку розберемося як тут добувати їжу. Це завжди хвилюючий момент, коли змінюєш локацію. Бо треба заново знайти де купувати продукти і де харчуватися. На щастя, на цьому острові з інтернаціональною кухнею усе впорядку, тож можна повноцінно і головне смачно харчуватися в ресторанах. Щоб почати подорож, достатньо вийти на головну дорогу і віддатися одному з таксистів. За чотири визначних місця, це пів дня ми домовилися за 450 000 (31$). Водій сам визначав в якій послідовності нас возити по природних пам’ятках. Перший був саме Kelingking beach. Ми, до речі, не знали що саме те місце і є тією знаменитою скелею. Тож водій нас висадив, і показав напрямок куди йти. Коли ми дійшли до урвища і побачили пляж, то вибуху емоцій не було межі, то було нескінченно красиво.

Ідеальне поєднання кольорів моря. Якщо б красу цього місця можна було б оцінити, то я виставив би аж 7 547 балів! Ну хоч не дарма переносили цю важку дорогу. До самого пляжу начебто можна спуститися. Але доволі великий перепад. У будь-якому разі треба частково спускатися від натовпу людей. Як таку красу могла створити природа? Як??? Природо, аплодуємо тобі стоячи.

Ми спустилися десь на половину, доки не закінчилися нормальні сходи. І зважили, що до самого низу спускатися не будемо, бо сонце зносило дах. Красу неможливо було поглинути очима. Наша рідна подруга Аліна, дуже чекала того моменту коли ми досягнемо цієї точки подорожі, тож спробував встановити телеміст. Але не вийшло. Ну добре, ще буде шанс на спробу, це ж Азія тут якось все завжди складається. Тепер треба вирішити проблему, як відірвати від цієї краси очі і піти далі в машину. Далі було ще декілька зупинок на відомих цікавих пляжах. Але повірте мені, всі ті пляжі на фоні Kelingking можливо і немає сенсу дивитися.

З іншої сторони острова має бути ще красивий Diamond beach, судячи з відгуків, то якраз ці два місця і треба дивитися. Але ж знаходяться діаметрально протилежно, щоб точно життя медом на Нуса Пеніді не здалося. Зате знаєте, що об’єднує усі наші локації в Індонезії? Саме так, шикарні холодні кокоси. Тож не забуваємо заряджатися час від часу. Фінальною точкою маршруту був один з пляжів, де не треба було робити високих спусків. Якраз ідеальне місце щоб відпочити та купатися. Водичка тепла, промінчики вечірнього сонця ласкаві, колір води мармурово-прозорий. Ідилія.

Тільки трошки нервувала морська змія, тіло якої викинуло на берег. ШІ по фото підтвердив що вона отруйна і може вводитися в місцевих водах. Ну а що, змії теж хочуть краси. Поруч сиділа індійська парочка і хлопець тихенько видавав звук шипіння для більшого занурення людей, які підходили подивитися.

Я місцевих запитав, хто тут ще водиться, мені сказали, що в лісах навколо пляжу ще кобру можна побачити. Я Даші запропонував піти на кобр подивитися, але вже зовсім вечоріло і мабуть то не найкраща ідея. Тож ми погуляли по наповнених водою ванночках у скелях. Захід сонця прогнозувався класично у хмари.

Тож ми не стали чекати і сказали водієві, що може нас повертати у місто, де на нас вже зачекалося Mixue, це та мережа закладів де роблять бабл-ті. Тут вже кількість випитих напоїв пішла літрами, головне встигнути перепробувати увесь асортимент хоча б по два рази. А він тут не малий. Єдине що завжди є питання до загальної гігієни, але перед нами отримував замовлення поліцейський, а це хороший знак. Мабуть. Не знаю.

Але було смачно, плюс на стінах були картинки милих істоток міксів, які можна було розглядати вічно. Доки ми пили чаї, я навіть встиг вичитати їх стратегію та плани розвитку. По карті подивився, що вони будуть і в наших наступних азійських країнах, тож відмітили собі. І включили цей заклад в порядок денний. Потім була вечеря якоїсь смачної кухні, обов’язковий масаж, та релакс у нічному басейні біля бунгало. Ось і казочці кінець, а хто прочитав, той молодець!

На цьому місці можна поставити логічну крапку у індонезійській незвичайній подорожі, яка має вже певні щоденні традиції і гладенько йде як по маслу, як пам’ятаєте, життя йшло до ковіду. Але де ж пригоди, щось незвично, в Азії завжди купа цікавих пригод? Та ось же вони, чекали просто фіналу подорожі, щоб ефектно окутати нас. Тож закінчимо зі спокійною частиною, умовно кажучи доковідною і перейдемо в повне занурення у подорож! Тільки хардкор!

Після годинного релаксу в басейні, у ліжку моментально провалюєшся в сон. Ранок нас зустрів доволі похмурою погодою. Сьогодні у нас запланований сноркелінг з мантами. Тож за нами приїхав таксист і повіз на причал. Доки їхали, навіть промінчики сонця побачили, воно ще начебто казало нам “Тримайтеся!”. Від причалу на моторному катері треба приблизно хвилин 40 пливти до місця з мантами. Погода не те щоб не ставала краще, вона помітно псувалася. Але наш капітан був дуже впевненою людиною. І почалася подорож. Дощик перейшов в зливу, а злива в тропічну зливу. На швидкості краплі були не вертикальні, а горизонтальні. Я спочатку не зрозумів чому усі повернулися і дивилися на нас, але то просто краплі очі виїдали, до нас ще не долетіло. Далі дощ почав так боляче ліпили в усі частинки тіла, що єдиним завданням було вижити. Якщо ви дивилися фільм “Волк з Уолтстріт”, то пам’ятаєте, як вони в шторм вирішили пропливти через море. Сказати, що у нас було так само, нічого не сказати. Наш катер на другій космічній швидкості майстерно ухилявся від хвиль, що за розміром були вище за сам катер та й усіх пасажирів. Чесно кажучи, мені цей досвід сподобався, бо такого екстриму не в кожному фільмі побачиш. І цікавий факт, що зовсім не захитувало, бо організм перейшов із стадії захитування у стадію виживання. Але наш капітан був настільки впевнений, що навіть рятувальні жилети не видав. Ми були в епіцентрі потужного шторму із не менш потужною тропічною зливою. Назустріч пронісся інший катер і нашому капітану показали жестом, що треба терміново звалювати. Через 30 хвилин дороги ми розвернулися і капітан намагався вирватися із лап шторму. Дуже важливо в подорожі кожен день вигружати найкращі фото в месенджери друзям, бо так вони залишаться у хмарі, навіть якщо ви зненацька опинитеся в епіцентрі шторму в Індійському океані. Я вже навіть не мріяв, що телефон переживе цей шторм, бо воду від повітря вже було важко розрізнити. Коли ми нарешті повернулися зі шторму у вже рідну звичайну зливу, то капітан навіть запропонував поплавати. Але на нього з таким жахом подивилися туристи, що він мовчки продовжив маршрут до порту. Він ще раз пропонував плавати, недалеко від порта, але один турист вже готовий був навіть доплатити щоб його повернули на сушу. Цікавий факт, як тільки ми повернулися на берег, то дощ закінчився. Організатори звісно вважали, що ми маємо заплатити хоча б за половину тура, але ми так не вважали. На що таксист, що продавав нам цей тур, навіть присилав нам повідомлення, що якщо ми хочемо “Fight with him” то він готовий. Але тут не до кінця зрозумілий переклад. Чи він хотів побитися, чи хотів щоб побили його. У будь-якому разі в багатьох будинках стоять клітки із бойовими півнями, і у нас на жаль не було свого півня, щоб випустити його на поле бою. Тож довелося відмовитися. Доки пили чергову порцію чаїв, то погода покращилася. Ми зробили невеличку прогулянку по місту, купили якихось дивинних смаколиків і вирішили взяти таксі, щоб ще щось подивитися на острові. Виходить, що є той ще один цікавий пляж, але до нього дуже далеко їхати і фізично буде важко. Наша знайома Юля, що була тут колись, прокоментувала вчорашній пляж, що вона аж три рази на нього спускалася. Тож ми вирішили повернутися на пляж і поплавати в тій красивій водичці. Як тільки ми в таксі від’їхали, то Юля прокоментувала чергове фото і написала, що на тому пляжі вона не купалася через потужні хвилі. Тобто наскільки ми зрозуміли, вона просто так спускалася, не заради плавання. Але ми вже їдемо, тож будемо підкорювати! Чим ближче ми під’їжджали до пляжу, тим похмуріше ставало небо. На в’їзді треба заплатити за вхід і працівник хотів взяти трохи більшу суму, але ми йому пояснили, що так робити не гарно, бо ми знаємо скільки коштує вхід. На що таксист з повагою відмітив, як ми добре розбираємося в місцевих цінах. Потім він хотів нам розказати, як дійти до пляжу і ще більше здивувався, що ми тут вже були. Ми прийшли знову до урвища, і що цікаво, попри похмуре небо, вода усе одно була дуже красива.

На цей раз з Аліною вдалося встановити з’єднання і показати їй її мрію вживу. Я ж казав, що в Азії все складається. Ну що, спускаємося? Десь з моря насувався шторм, потужний порив вітра відірвав ручку від парасольки. Ну так, спускаємося, а що з нами станеться? Це просто черговий шторм насувається та й все. Якщо вчора тут бігали милі мавпочки, то зараз мавпочок і за кілометр не було від цих висот, але двоє дуже бравих і цілеспрямованих туристів впевнено спускаються донизу. Праворуч будівельний кран підіймає робочих на буд майданчик. Ми, схоже, побачили тільки що найкрасивішу професію у світі.

Але немає часу, треба квапитися зі спуском. Далі на нас чекала перекрита дорога. Як нам потім пояснили, далі слизько спускатися якщо поверхня мокра. Такс, невеличке фіаско, але ж красиво то.

Шторм погрожуючи обходив нас по колу. Природа давала нам явно фору, щоб ми помилувалися. В якийсь момент Даша сказала, що краще терміново повертатися, доки не почався черговий потоп. Ми забрали заховану ручку від парасольки, здивувавши цим китайських туристів і побігли до машини. Водій не міг стримати співчуваючого сміху, каже, що з самого ранку як тільки туристи кудись збиралися починалася злива, а як поверталися то злива закінчувалася. Чи варто казати, що коли ми повернулися у місто, то злива закінчилася. День трохи пішов не по плану. Ввечері ми скуштували найсмачніший салат цезар в Азії, я сходив на масаж і навіть вдалося між дощиками поплавати у басейні. Це виглядало так, якщо чуєш вдалині потужний шум, то злива зовсім поруч і треба тікати. Хвилин через 10 можна повертатися.

Недалеко від нас був якийсь цікавий заклад і зрання нас будила дивна музика. Цієї ночі я прокинувся від незвичайних звуків, що явно були десь у нас в кімнаті. Начебто тихо хтось казав “Оуммм” і замовкав. Я намагався абстрагуватися від звуків, але вони тільки частішали. Я чітко чув голос в кімнаті якого немає. Я намагався переконати себе, що мені це здається, але коли голос сказав “Ассса!”, то тут я щось зовсім напружився. Один із симптомів балі белі це галюцинації. Розбудив Дашу і запитав чи чує вона якісь голоси. Даша зауважила, що краще б я запитав коли вона не чує тут дивні звуки. Але ж то не ті дивні інструменти, тут справжні голоси. Даша погодилася, що щось теж чує у нас в кімнаті і заснула. Потім голоси затихли. Моя теорія що в сусідньому бунгало через стінку о третій ночі вирішили помедитувати сусіди. Скажемо так, мені максимально хочеться в це вірити. Друга теорія була що це той таксист-боєць серед ночі намагається зі мною встановити астральний зв’язок, але щось мені не дуже зайшла ця теорія. Нарешті ранок, ще й сонячний. Шкода тільки, що останній і вже треба починати зворотній маршрут до дому. Але ж пам’ятаєте, як тут все відбувається на островах Індонезії. Якщо у тебе сьогодні літак і тобі стало дуже мило і хороша погода, то літак все зрозуміє і просто не прилетить.

Нам прийшло повідомлення, що літак перенесено на дві години та десять хвилин. Враховуючи, що у нас пересадка в Сінгапурі була на 10 хвилин довша, ніж заплановане запізнення літака, то я тверезо оцінив ситуацію. Сказав Даші, що можемо провести кілька годин у цьому розкішному басейні, як ми планували у перший день та сказав, що нам треба обрати, що ми завтра будемо дивитися: сінгапурський зоопарк або сінгапурський парк Юніверсал. Я написав мамам радісне повідомлення, що ми, схоже, залишаємося в подорожі на поки що невизначений термін і ми пішли насолоджуватися млинцями із ананасом та медитативно плавати у басейні.

Наша знайома виразила нам співчуття, але це реально класно, бо авіалінія усе одно несе за нас відповідальність щоб доставити нас у кінцеву точку, а тепер можливо зможемо ще й в Сінгапур потрапити, якого не було в маршруті. “А коли буде наступний літак із Сінгапуру?”, “Сподіваюся не скоро!”. Прийшло ще одне повідомлення, що літак ще більше запізнюється. Та й правильно, куди нам поспішати вже! Я радів як дитина і думками вже був у Сінгапурі. Знаєте, як приємно плавати в індонезійському дизайнерському басейні і мріяти про Сінгапур! Спробуйте, рекомендую! Тож як то кажуть “Літера П – Пригоди!” Ми знайшли у вотсап фірму, яка продала нам квитки на зворотний пором і попросили їх посунути квитки на годину вперед. Отримали у відповідь, що все готово!

Як же легко тут все вирішується. Тепер у нас ще буде час сходити на холодні бабл ті і поїсти того богемного салату у ресторанчику! З подорожі треба отримувати по максимуму. Тепер можна повертатися з Нуса Пеніди на Балі, і там буде ще час прогулятися.

Санур

Це невеличке відкриття сталося під час подорожі випадково, оскільки у нас було зайвих півтори години, щоб погуляти по Балі, а цей район знаходиться як раз біля порту. Виявляється, тут ще одна локація зі спокійним морем, схоже, що елітними готелями і дуже приємним променадом. Це були останні години цієї райської подорожі, тож ми намагалися запастися максимальною кількістю вайбів.

І знаєте, цей райончик таки вартий, щоб тут теж зупинитися. Хоча, можливо, він дорожчий за попередні локації. Я вчора під час шторму остаточно вбив свою останню чисту футболку, тож пішли на місцевий ринок і купили мені сорочку. Моє життя заграло новими фарбами, я вдруге в житті одягнув сорочку, і виявляється для спекотних країн це дуже зручно.

Фіналочкою милої прогулянки став великий азійський торгівельний центр. Ми в повсякденному житті не фанати торгівельних центрів, але в Азії то завжди цікаво, все таке дивине і незвичне. Це як прилетіти на іншу планету, невже б не хотілося подивитися їх торговий центр? Заодно тут свіжих фруктів в маркеті закупили щоб додому привезти, нарешті Мишко спробує мангустін! Як же вони в таку спеку генерують стільки холоду на увесь торговий центр? Мабуть замануха, щоб клієнти не хотіли на вулицю виходити, бо струми холодочку аж з вулиці заманювали. Індонезія прощалася з нами, в маркеті грала традиційна музика, що постійно крутилася в масажних салонах. Пора їхати і дізнаватися я складеться далі подорож, пора!

В аеропорту першою справою побігли фотографуватися біля Hard Rock cafe пішли на стійку авіакомпанії, співробітник подивився в розклад, погодився, що на пересадку ми не встигнемо, але сказав, щоб у будь-якому разі ми спочатку долетіли першим літаком до Сінгапуру, а там вже Сінгапур усе розрулить. По руках! Мені пропозиція долетіти у будь-якому разі до Сінгапуру дуже подобається! Коли нарешті настав час прильоту першого літака, то ми могли по карті спостерігати як у пілота не вдаються спроби посадки в аеропорту. З місцевою погодою це, схоже, звичайна справа.

Ми сіли у літак до Сінгапуру, пілот вибачався за затримку, а я йому навпаки хотів подякувати. Як тільки приземлилися, то на виході з літака працівники сінгапурського аеропорту вже зі списками зустрічали пасажирів, що не встигли на пересадку. Нас всіх перерахували, видали нові квитки, ваучер на готель зі сніданком, оплатили таксі до та з готелю. І найцікавіше, коли ж виліт? Об 11 годині ранку, зараз друга ночі! Вогнина!!! У нас є 9 годин у Сінгапурі. Ми швидко заповнюємо міграційні картки і застрягаємо в гейтах автоматичного контролю, бо система нас не очікувала як туристів на безвізовий вихід у країну) Підійшов ввічливий прикордонник з планшетом, пожартував на тему, чи має сенс їхати в готель з цього шикарного аеропорту і натиснув на планшеті на дозвіл, гейт нас випустив. Ми їдемо по СІНГАПУРУ!

За вікном знамените колесо огляду та будівлі висячих садів. Адреналін зашкалював. Люди приїжджали в готель щоб виспатися, ми ж закинули речі, взяли парасольки і вперед гуляти по нічному місту! Це вже наша друга подорож в цю країну, попередня була вісім років тому. Навіщо спати, взагалі незрозуміло, адже попереду літак в якому летіти 13 годин. До речі, що за літак у нас? Двоповерховий ейрбас від Сінгапур Ейрлайнс, ото привалило!

Ось що ми встигли зробити. Ми пройшли пішки до садів із відомими сінгапурськими деревами. Хоча дерева були вимкнені, парк від того гіршим не став. Сінгапур не сильно розвинений для піших прогулянок, але метро закрите вночі. Тож пробиралися крізь мегаполіс як могли.

Цікаво, що коли тільки летіли на Балі, то Сінгапур здавався нескінченно зеленим. А зараз, дивлячись на дуже зелені вулиці, ми казали вже мемну фразу “Ну… це не Балі”. Але ж як приємно, коли до подорожі додається бонусом ще одна країна, та ще й яка!

Багато визначних місць знаходиться всередині гігантського аеропорту, тож треба на нього також закласти достатньо часу. Ми спланували так, щоб повернутися в готель і поспати дві години. Потім приїхали в аеропорт, де у нас було ще три години. Три термінали аеропорту були окремою подорожжю зі складними маршрутами.

Потім по картці у нас була включена лаундж зона із душем. Цей душ був тут саме тим що треба, щоб свіженьким сісти у літак. Далі почалася дуже довга подорож додому. В першому двоповерховому літаку ми летіли цілих 13 годин, цього вистачило щоб багато разів поспати, поїсти, понудьгувати, домовитися зі стюардесою, щоб після подорожі вона влаштувала нам екскурсію по другому поверху. Але що стало набагато зручніше – в сучасних літаках є інтернет, і тепер перельоти переносяться вдвічі легше ніж раніше. Після довгого перельоту ми мали три з половиною години на пересадку і потім ще сорокахвилинний переліт в Амстердам, потім годину на поїзді в Ейндговен, 15 хвилин на таксі і нарешті ми хоч в якомусь готелі на ночівлю. З самого ранку годинна прогулянка до аеропорту і нарешті наш фінальний переліт. Останній літак був куплений окремо, тож було критично важливо встигнути на нього і як же все добре склалося по часу, навіть враховуючи затримку попередніх літаків.

Епілог

Після такої кількості перельотів ми близько тижня приходили до тями, вживаючись в рідну часову зону, але я б відніс це до розділу “приємних клопотів”. За затримку рейсів, перша авіакомпанія оплатила нам усі проміжні витрати, такі як: пропущений автобус, нові квитки на поїзд, нічне таксі та їжу. А фінальна авіакомпанія погодилася нам виплатити компенсацію за затримку у вигляді 600 євро на людину, що на 5 євро менше було ніж уся дорога до Балі, включаючи додаткові літаки та поїзди до та з Амстердаму. Тож злітали ми на Балі не те щоб безкоштовно, а ще й залишилися в невеличкому плюсі. Головне, завжди читати та знати свої права як авіа пасажира. Тож тепер ми можемо підвести підсумок подорожі і відповісти на головне питання, чи дійсно Балі казкове? З твердою впевненістю відповідаємо: ТАК!

При чому казкове не саме Балі, а й Індонезія в цілому, беріть собі інстаграмно-красиві готельчики та насолоджуйтеся життям на повну, навіть попри дуже довгу дорогу та високі ризики отруєння, це не завадить вам відчути, що таке життя на Балі. Приємний бонус це відповідь на питання, чи дійсно на цьому острові збувається твоє бажання. Зі стовідсотковою впевненістю можемо підписатися під відповіддю – так, бо якщо ви прилетіли на острів, то як мінімум одне ваше бажання вже збулося!

PS: Ніколи не намагайтеся врятувати голими руками бджолу з басейну.