Піза, Флоренція, Болонья. Тільки по назвах цих міст вже можна зрозуміти наскільки буде цікава та комфортна подорож. Приємним доповненням стало те, що на цю подорож ще й випав двохсотий переліт. Ну і найприємнішим бонусом стали новини про велику кількість двохсотих рашиків в ці дні. Для мене дійсно загадка, чому хтось обрав шлях піти та стати двохсотим в чужій країні замість того, щоб насолоджуватися життям, в якому стільки перспектив, стільки можливостей, наприклад зробити двохсотий переліт у своєму житті. І якщо цю розповідь випадково читає якийсь рашик, то знай, підеш на війну проти будь-якої країни — ти обов’язково загинеш.

Піза

А тим часом наш літак сів у Пізі. Маршрут Піза-Флоренція-Болонья дуже зручний для подорожі вихідного дня. Ці міста розташовані в годині одне від одного. Тож можна зробити як ми: прилетіти в Пізу, а назад полетіти з Болоньї, чи навпаки. У Пізи є дуже-дуже крута фішка, аеропорт знаходиться в самому місті, тож не треба розбиратися яким транспортом дістатися міста і як пересуватися. Просто вийшов з аеропорту і вперед за пригодами. Будь-який маршрут по Італії, як відомо, краще починати з піци. В цьому плані Піза не підвела, буквально в першому ресторанчику ми купили шматки дійсно смачної піци. Я на знак вдячності виклав фотографію піци у цьому вуличному ресторані в гугл відгуках, та трапилось щось дуже дивне. Моя фотографія приблизно за місяць набрала 200 000 переглядів. А з часом її заблокував гугл через невідому причину. Що відбулося я не знаю, але ця подорож була ну дуже пов’язана із цифрою 200. А ще мені банкомати на відріз відмовлялися видати 200 євро, працівники банку розводили руками. Поїли піци, тож можна рухатися далі по програмі.

Постійні читачі вже знають, що далі по програмі у нас буде кава з круасаном. І тільки після того, як ми виконали весь гастрономічний ритуал, можна нарешті піти подивитися, що там в самому центрі, бо кажуть, там якась вежа трохи нахилилася. Ми були впевнені, що Пізанську вежу знайдемо без мапи, але чомусь наші блукання вивели нас взагалі на якісь траси, це вам не Ейфелева вежа в Парижі, яку звідусіль видно.

В якийсь момент вже було не зрозуміло, чи ми більше багаті духом, чи спочатку хочемо в туалет. І коли ми завернули в провулок де по карті мав бути туалет, то там чомусь і виявилася Пізанська вежа. Несподівано! Я багато років думав, як би краще зробити фото на фоні вежі, бо, як відомо, тут цілий челендж із фото з вежею. Моєю найкращою ідеєю було зробити фотографію так щоб вежа взагалі не потрапила в кадр, бо так її точно ще ніхто не фотографував, але ж треба на пам’ять теж щось зробити.

Далі було багато музеїв, що входять до загального квитка. Але що описувати походи по музеях, коли в центрі міста за 15 євро можна взяти велику порцію суші та продовжити гастрономічний туризм. Як же без цього, є такі країни коли гастрономічність є невід’ємною складовою подорожі. І це я ще про смачне морозиво на десерт не пишу.

Піза – невелике місто, по якому дуже приємно гуляти та вбирати в себе його атмосферу, чи як наразі модно казати – ловити вайби. Що то таке — ті вайби я не знаю, але коли шлунок ситий смачною їжею то і вайби маленького містечка чітко відчуваються. Пройшовши усі можливі вулиці, погулявши вздовж річечки ми із відчуттям виконаної місії поїхали потягом далі.

Флоренція

Це місто вже суттєво більше за Пізу. Перше, що вражає — це гігантський смугастий храм. За розміром черги, схоже ми були не єдині, кого це вразило. Всередині можливо було дуже цікаво, але якщо зловите цей храм без черги – напишіть як воно там було. Ми заселились в затишний хостел прямо в самому центрі, тож у нас були види на дахи старого міста.

З самого ранку ми почали наш великий маршрут. Флоренція зручна тим, що можна як нескінченно довго гуляти-блукати по старому місту, так і вздовж річки ззовні. Місто розташоване дуже зручно, бо воно знизу. А за річкою пагорб з якого можна спостерігати мальовничий пейзаж Флоренції. Особисто мені слово Флоренція завжди звучало так, що місто має бути класним, і воно повністю виправдало очікування. Італія прекрасна, достатньо зайти на залізничний вокзал і від кількості класних для подорожі напрямків йде обертом голова. Дивишся на табло, а там розклад поїздів: Рим, Верона, Венеція, Мілан і т.д. Просто ідеальна країна для подорожей та гастрономічних турів.

Для тих хто любить сувенірний шопінг, тут цілий міст з туристичними магазинчиками, та, хоч ми сувеніри не купуємо, все одно радісно відчувати всю цю атмосферу навкруги. Мені б хотілося б набагато більше розповісти про це місто, але на жаль частину розповідей доводиться писати із дуже великою затримкою і в пам’яті втрачається велика кількість деталей. Бо для написання розповіді повинен бути відповідний стан, з якого війна дуже легко вибиває, я навіть не уявляю, як себе почувають музиканти, яким треба складати цілі пісні. Але майте на увазі, що Флоренція це дуже затишне і приємне для прогулянок місто. А ми рухаємося далі.

Болонья

 Це наше останнє місто на маршруті та найунікальніше. Унікальність міста полягає в його арках, тобто вздовж вулиць на першому поверсі будівель розташовані арки, під якими можна йти сховавшись від дощу. Такого ми ще ніде не бачили, тобто такого масштабу. Арок тут стільки, що можна бути абсолютно спокійним за погоду, тут з’єднано буквально все.

На щастя, першу половину дня нам арки не знадобилися. На початку маршруту нас одразу зустрів акційний пармезан у маркеті. А потім майже одразу сакуровий сад. І хоч ми останнім часом більше любимо бавовну, сакуру все одно радісно вполювати для фотосесії.

Після сирів та сакури везіння не закінчилося. Саме сьогодні був відкритий вхід на болонську башту, що знаходиться в самому центрі. Ми зазвичай не лазимо по баштах, бо з літака види не гірші, але такий збіг ми не могли пропустити. Та ще й з екскурсією. В цей день ми дізналися настільки багато про дзвони, що я тепер можу відкривати свою дзвонарню.

Ось дивишся на ті дзвони на баштах та храмах у різних містах, а тут дізнаєшся про цілий паралельний світ пов’язаний з історіями хто, коли і як має дзвонити в усі ці дзвони. Шкода тільки сьогодні був не той день, коли можна було б задзвонити в той найбільший дзвін. Ну то що, може в цьому місті пощастить ще й з банкоматами? А фігушки, банкомати тут такі самі злі, як і в Пізі. Хоча пізніше ми з’ясували, що то були просто не найкращі часи нашого банку. Ну тоді цілішими гроші будуть)

Підемо краще подивимося що ще є цікавого в цьому червоному місті. По кольору до речі, Болонью легко відрізнити від інших італійських міст. Тут усі будівлі зроблені в єдиному цегляному, червоному стилі. Якщо ви вдосталь погуляли по старому місту, то далі на туриста чекає челендж — треба дійти до одного з головних визначних місць. Це храм, що знаходиться, м’яко кажучи, за містом і на горі. Але всюди будуть арки, і схоже з досвіду інших туристів, без дощу на цьому маршруті ніяк не можна.

Нас ще хотів здути злий вітер, але арки йому завадили це зробити. По дорозі до храму можна іноді зрізати та пройти вулицями без арок, але запам’ятайте, підступний дощ тільки того і чекає. Якщо вам пощастило врятуватися від дощу, то тепер має пощастити встигнути в храм до закриття. У нас було з цього приводу дві новини. Ми встигли, але храм закрився.

Він закрився приблизно в той момент, коли ми встигли. Тобто коли ми хотіли вийти з території храму, то шлях арками від нас відділяли товсті грати. З однієї сторони ми, в нерозумінні як вийти, з іншої сторони туристи, що не встигли увійти та у них логічне питання “Як ми туди потрапили?”. Знайти вихід з території зачиненого храму не така проста задача, тим паче що підступний дощ вже набирав силу. Як ці грати взагалі зачинилися, вони що, автоматичні? Але враховуючи що ви читаєте цю розповідь, вибратися нам все-таки вдалося.

PS. За цю подорож ми зробили рівно 200 фотографій)))