Новий Рік у київському метро!

Довгими зимовими вечорами нас мучило одне й те саме питання, як і де святкувати Новий Рік? Варіант закордону був невиправдано дорогим. Точніше, просто без промо тарифів. На хаті втретє поспіль збиратися якось банально. Потрібно щось свіже, щось нове! 31 число все ближче і ближче, а ніяких цікавих ідей на думку не спадало. Оля з Женею теж перебирали масу ідей як би по цікавому зібратися і відсвяткувати. Вже залишалося кілька днів, і Даша висловила шалену ідею відзначити НР просто у метро. Спершу думка якось не зайшла. Але потім, чим більше про це думаєш, тим геніальніший здається задум. Залишалася доба. 31-го вранці ідея святкування в метро вже безумовно здавалася найоригінальнішою та неперевершеною.

До Нового року 40 хвилин. Ми стоїмо на платформі та аналізуємо поїзди, що проїжджають. Треба було визначити в який поїзд і який вагон сісти, щоб за кількістю народу було затишно. На годиннику 23:41, а значить це наш поїзд! Тут якийсь стрімкий з вигляду мужик, теж проаналізувавши ситуацію, вирішив, що йому треба саме у другий вагон. Нічого, сядемо у протилежній частині. Найближча зупинка була центральною та пересадковою. Переважна більшість з вагону вийшла і сумарно нас залишилося вісім. У нас на все є 15 хвилин, погнали! Першим етапом ми розвішали саморобну гірлянду на поручнях, повісили барвисту зірку.

Встановили ялинку, почали її прикрашати! Один із пасажирів пересів ближче до нас. Парочка з сусіднього вагона стежила за нами, ми махали, щоб вони приєдналися, але ті відморозилися.

Тепер дістаємо цукерки, мандаринки та новорічну шапку із пророкуваннями. Першим я йшов з цукерками і пригощав пасажирів, навіваючи новорічний настрій. Потім кожен мав витягнути з новорічної шапки у Даші передбачення та взяти в Олі новорічну мандаринку. Таким чином ми підключили всіх у вагоні до нашого святкування. Щоправда, один дідусь відморозився, мабуть, не вірив у щирість задуму. Разом Новий рік ми зустріли всіляко: ми з Дашею, Оля з Женею, дівчина з Нігерії, англомовний хлопець зі Стамбула та хлопець із Києва. Двері зачиняються, наступна зупинка 2018-й рік! Зважаючи на все, з них ніхто не очікував, що відсвяткує новий рік, як належить рівно опівночі з мандаринками та шампанським. 3, 2, 1…. З новим роком!

Звук Асті Мартіні, що відкривається, емоції радості, ми кричали привітання українською, турецькою та нігерійською! Дівчина навіть заспівала новорічну пісню англійською. І найефектніше, за правильно проведеним розрахунком цієї хвилини поїзд виїхав на міст і перед нами відкрилися феєрверки Києва, що святкує. Ми раділи та кричали, наш поїзд мчав крізь роки! На наступній зупинці зайшла ще група хлопців та святкування посилилося! Олі навіть подарували новорічну шапочку! Один з хлопців витягнув передбачення, що він знайде роботу і був від цього в екстазі! Цей рік ми зустріли у русі, так його тепер і проведемо! Всіх зі святами!

Ужгород 2009

Та у довершенні подорожей цього року ми вирішили відвідати місто далеке та красиве. Цим містом виявився сам Ужгород.

Спочатку ми покуштували чудовий латте за найзаліковішою ціною – 7 грн у затишній кафешці. Прогулявшись центром міста, ми попрямували в сам замок – головну пам’ятку міста. Замок нас одразу підкорив своїми цікавостями.

А Карпати в мініатюрі (аналог нашого Пирогового) підкорив нас не тільки миленькими двориками, але й справжніми вівцями, які вільно гуляли цими двориками – чорною та білою, ми їх назвали Сара та Жорж. Як видно на фотці, вони нам старанно позували.

Далі ми вирішили вирушити подорожувати поїздом дитячою залізницею.

Яка, на жаль, виявилася закритою.
Провівши чудову трапезу в місцевому кафе (ах який там чудовий сир-гриль, а також борщ, кремзлики зі сметаною і банановий човен).
Ми попрямували до озера, яке має дуже цікаву легенду.

Озеро справді перевершило всі наші очікування.
На зворотному шляху до центру міста ми потрапили у чорний квартал. Я навіть не підозрював, що такі райони є в Україні: напівзруйновані крихітні будиночки та натовпи, які з циганською зовнішністю бороздять вулиці цього району. Оскільки це були сутінки, то «наше життя коштувало не дорожче за пісок», загалом, боязно якось там блукати. Ми були неймовірно щасливі за пів години, побачивши маршрутку.
Поїдаючи в китайському ресторанчику смачні запечені фрукти в карамелі і запиваючи це чаєм, ми відчували себе неймовірно щасливими та живими!

Коли ми поверталися поїздом додому нас підкорив Чоп.

Стиляги у Вінниці

Пройшли чергові гастролі гурту Strooks. Цього разу виступали у Вінниці на Бродвеї, куди приїхало багато стиляг із різних міст. 

Ендрю та Дарця 

Дарця та Гламур

Донецьк. Зона підвищеної радіоактивності

Ніколи не думав, що там, за огорожею, де колись ще було звичайне спокійне життя, таке ж звичайне як і скрізь: та ж трава, ті ж дерева, така ж земля, але це тільки обман ока, адже відомо, що сунувшись не в ті кущі, що треба, або піти не тією стежкою, що вказана в струксоводі, можна отримати смертельне опромінення. Щодо аномалій завжди думав, що це вигадка у грі, але виявляється справді, коли в якомусь місці рівень радіації більший, ніж там, де ти стоїш, перепад можна побачити очима. На прохання провідників ніхто не став ризикувати торкнутися цього цікавого природного явища.
Найважча частина зони це був ізотоп, це дуже велика гора, на вершині якої від підвищеного потоку радіоактивних частинок починається слабке гудіння у вухах.
Подорож дуже сподобалася, було реально круто.
Завжди мріяв поюзати лічильник Гейгера.

Тернопіль 2009

О, як я люблю подорожувати.

Тернопіль — це одне з найкрасивіших міст України, маленькі вулички з невисокими будинками, безліч красивих парків, у яких за огорожами живуть олені, та ставків з барвистими переправами через них. Але мета поїздки полягала у відвідуванні музею – ресторану “Старий Млин”, вже кілька років я мріяв скуштувати їх фірмовий борщ у глечику зробленого із хліба. Дивлячись на велику кількість борщу, ми з Сонечком засумнівалися в замовленні ще більшої печені у пательні, яка виявилася справді величезною, АЛЕ Український менталітет подужав, і ми з усім впоралися. Також виправдала всі очікування піцерія “Фламінго”, в якій піцу роблять у справжній печі на дровах.

Побувши у місті 11 годин, ми поїхали до нашого з Дашею улюбленого Старокостянтинова (Хмельницька область), де провели ще два дні запланованої подорожі.
І якщо мене запитати, яка наступна мета, то я відповім Ялта!!!!
Не рахуючи село Бобрик.

Тернопіль 2011

16,5 години ми провели в цьому чудовому містечку. 

Прогноз обіцяв дощі, але ми обіцяли сонце, і воно було весь день😊

Ранок почався традиційним поїданням пиріжків з гарячим шоколадом, в одній кафешці. Після чого ми вирушили до парку, обчислювати на якому ж озері сталася пам’ятна подія рік тому, коли я зробив Даші пропозицію від якої вона не змогла відмовитися). Лебеді у вольєрах були дуже раді нашому приїзду, і побігли до нас.

Тільки гордий пелікан сидів у далині і чогось виловлював у воді. Після того як ми скуштували піцу по-українськи, та ще й з соусом, який викликає пожежу в шлунку, усю цю справу ми утрамбували кілограмом полуниці, жменею черешні та склянкою суниці. Потім ми били молотком по ховрахах. Двічі поспіль, побивши рекорд та вигравши додаткові ігри. У ховрахів боліли голови, а в нас руки😊. Дуже душевно поплавали на катамарані по вузеньких річках парку, які раз у раз спліталися і розділялися. 

Іноді по дорозі траплялися мости, доводилося добре пригинатися, щоб пропливти під ними. Загалом, міні-Венеція))) 

Бачили дуже багато весіль, загалом дуже багато, цією фразою неможливо описати ту кількість. Увечері сиділи у Старому Млині. 

День пройшов дуже приємно та душевно.

До поїзда буквально заповзли від втоми.

Хмельницький та Тернопіль

Місто великих ідей та дитячих спогадів.

За 22 роки все дуже змінилося, незнайомі люди, не ті дерева, те, що колись було моїм найкращим космічним кораблем – тепер пеньок. Побачилися з моїми старими друзями, вирушили до єдиної дев’ятиповерхової будівлі та сфотографувалися біля єдиного, але, на жаль, не робочого ліфта у місті. Ходили до елеватора, і полазили веселими гірками, які мене в дитинстві несли зі швидкістю світла по віражах. А найголовніше ми сходили до старого кінотеатру, в якому по 6 грн квитки, і дивилися там радянський фільм ”артистка” і так затишно, удвох на весь зал. Наступного дня ми вирушили до Хмельницького.

Хмельницький

У Хмельницькому є два дуже круті пам’ятники

Пам’ятник із написом ”Помиляються правителі, а страждає народ”

А також пам’ятник великому барону Мюнхгаузену

І звичайно ну дуже великий пам’ятник Богдану Хмельницькому

Погулявши парком з дуже психоделічними гойдалками ми вирушили на річку Південний Буг, якою плавали в човні навколо екзотичного острова.

Поплававши річкою, ми рушили в парк-заповідник, з екзотичними тваринами.

Психоділічний парк

А також дід має чудовий електросамовар.

Тернопіль

Прекрасне місто кохання цього разу нас підкорило своєю зелено-квітучою атмосферою, та клумба, яку ми півтора роки тому бачили восени, розквітала прекрасними тюльпанами та іншими красивими рослинами, дерева з рожевими квітами всіх усівали своїми пелюстками.

Річки, які були вкриті льодом тепер пахли життям, у парку крутилися два водяні колеса, а павич голосно щебетав за парканом. Одне з озер парку висвітлило сонечко і відкрився чудовий краєвид, і я зрозумів що саме це місце і стане для нас ключовим. Сонце почало затягувати хмарами, але коли ми пізніше сиділи у святкових шапочках-конусах, звісивши ноги до озерця і пили крем-лікер амарула, їли кумквати і сяяли від щастя, сонце знову освітлювало озерце.

Далі ми вирушили до нашого улюбленого ресторану ”фламінго” насолоджуватися їхньою фірмовою піцою з печі, а на десерт смачний латте. Після ми поїхали гуляти у центр. У парку ми урочисто з’їли манго.
Якийсь хлопець підбіг, щоб поцікавитися, звідки у нас капелюшки-ковпачки і ми йому та його друзям подарували по капелюшку.

Блукаючи парком, ми годували кульбабами коней і кізок, а в один момент мій ковпачок здуло вітром і він полетів на трасу, ним звісно як у кращих фільмах, проїхало десяток машин, майже не одна не промазала, і від нового пориву вітру ковпачок повернувся до свого господаря. Ми рухалися подивитися на гарний тернопільський університет.
Звісно не обійшлося без посиденьок у “Старому Млині” (найкращий ресторан світу). Поласувавши борщем у буханці хліба та іншими ласощами ми вирушили далі у подорож містом кохання.

Біля озера стояв теплохід, який готувався до відправки, як же не поплавати, пливучи на теплоході, ми махали людям, що сиділи на березі, а вони здивовано, але з усмішками спостерігали за нами.

Потім якась окрема парочка нам теж почала махати з берега, точніше махала дівчина, рукою хлопця. На площі біля театру ми трохи нагодували голубів, які були такі милі, що навіть з рук брали. Провівши в місті 17 годин, ми дуже втомлені, але інтриговано щасливі валилися на полиці в поїзді і міцно заснули.

А почався цей прекрасний день з відвідування пиріжкового кафе, в якому нас пригощали смачними пиріжками з чаєм. Колись ми з дітьми приїдемо до озерця, з якого все почалося…

Чернігів 2010

Чернігів, це було чудово, ми були на Болдиній горі і бачили всю цю зимову красу, пили мартіні з келихів у курені з ялинки, ми знову були в нашій улюбленій кафешці LaFleur і дуже класно, що ми побачили відносно нову пам’ятку – “серце” на мосту, що розташований над Десною, а в безпрограшній лотереї зайчика виграла кульку. Після приїзду до міста у ”двох гусях” нас радісно вітав екзотичний папужка, а орчий кремль явно проектували з чернігівського вокзалу!

08.03.2010

Зимовий Львів

IMG_5068Не встигли ми перепочити після вікенду у Стамбулі, як настав наступний вікенд у Львові.
Як же добре, що до цього міста ходить із Києва нічний плацкартний поїзд. І навіть, як не дивно, на нього були квитки. За старою традицією в наш хостел, що знаходився у самому центрі, ми пішли пішки від самого вокзалу. Три причини, через які ми поїхали до Львова:
1) У західній Україні живуть найдобріші люди у світі
2) Найдобріші люди знаються на передноворічних гуляннях
3) А смачно там, мммм….

IMG_4955

Ця подорож була певним продовженням нашого фуд-туризму. Доброта цих людей відчувалася ще з поїзда, коли провідниця дуже сміялася про щось своє перевіряючи наші квитки. Ніч сну і ми приїхали. З погодою нам дуже пощастило, було вісім градусів, без вітру. 

Заселилися, треба десь поїсти і записатися на екскурсії. Питання про «Поїсти» вирішилося досить цікаво. Мені зателефонував кум, дізнавшись, що ми у Львові, перше, що він сказав: «Обов’язково зайти до ресторану Кумпель, там дуже смачно!». То був просто знак долі. Назв страв не пам’ятаю, але на десерт було морозиво із темного пива. 

Далі ми попливли в центр. У центрі ми зловили гіда, який продавав тури. Дівчина хвилин 10 намагалася підібрати нам найцікавіші та незвідані куточки Львова, але, на жаль, з’ясувалося, що ми були взагалі скрізь. Навіть там, де дуже рідко хтось буває. Якщо немає екскурсій у Львові, поїдемо дивитися околиці Львова. Але завтра. Сьогодні у нас культурна програма з нестандартних місць. Пару місць ми вирішили уточнити у дівчини-гіда, вона, побачивши наші роздруківки маршруту, відзначила, що ми серйозно підготувалися. Спочатку ми піднялися на ратушу, подивилися «Львів на долоні».

IMG_4967

А потім ще як згори виглядає. Коли на балкон ратуші виходить грати трубач, люди внизу стовпившись дивилися вгору. З нашого боку це виглядало, наче вони дивляться та радіють нашим персонам. Відчувши почуття власної важливості, ми пішли шукати дворик, в який зносять всі речі радянського часу. Двір заховався справді добре. Далі на нас чекав дворик втрачених іграшок. Другий дворик був прикольнішим. В іграшках відчувалися елементи нашого дитинства.

IMG_4983

Після двориків ми вирушили на територію театру, в якому з різних старовинних декорацій зроблена велика аплікація. Вхід на територію театру було закрито, але пояснивши консьєржу мету нашого візиту, вона нас з радістю пропустила. Тут були навіть інопланетяни та люди майбутнього, обвішані компакт-дисками. Потім ми зустрілися із нашими друзями, які доповнили наші знання невідомого Львова. Ми навіть бачили копію статуї свободи, яка сидить на даху першого банку на території України. Хоч на вулицях холодно не було, це не завадило нам зігріватись чудовим львівським глінтвейном. Погулявши з друзями по центру, ми вирушили до наступної стратегічно важливої ​​точки подорожі. Ресторан “Старгород”. Під живу українську музику ми продовжили пізнавати шедеври західної кухні та пивоваріння. Підкріпившись, якщо це можна було так назвати (правильніше було б “Тотально переївши”) ми вирушили оглядати будинок-кросворд. Жаль, що вночі його не підсвічують.

IMG_5019

Суть задуму не до кінця зрозуміла, а в інтернеті багато суперечливої ​​інформації, але було прикольно. Увечері на нас чекав етнічний концерт гурту Йорій Клоц. Музика прямо лягала формою вух. Весь концерт пролетів на одному подиху. Взагалі рідко, коли нова музика відразу подобається, але тут кожна пісня просто обгортала, а дуже сильні баси змушували рухатися в такт музики кожну клітинку тіла. Після концерту ми таки зважилися вирушити на екскурсію замками на околицях Львова. Зайшовши в тур агентство, потрібно було залишити свій номер телефону та ім’я. Коли з’ясувалося, що я Андрій, а був саме день Андрія, мені подарували книгу про Львів, яку написав автор на ім’я Андрій і залишив у турагентстві, щоб вони її подарували Андрію, який купуватиме тур. У Книзі також є автограф і послання від автора. Як це все мило. Закріпити такий чудовий вечір ми вирішили чашечкою топленого шоколаду та десертом із морозива, шоколаду, вершків, мигдалю та горіхових крипсів. Було дуже солодко та пречудово. Можна було ще гуляти всю ніч, але завтра не менш насичений графік і треба добре виспатися.

IMG_4999

Вранці після вчорашнього маршруту ноги трохи гули. Виписавшись із готелю та залишивши речі, ми поспішили до екскурсійного автобуса. Екскурсії були повні інформації та досить цікаві. Дуже виділився другий замок, в якому живе справжня примара, а ще там, десь висить фотографія когось, хто просто як «Великий Гетсбі». У результаті на кожній фотографії чи картині у замку ми шукали портрет Дікапріо з келихом. А коли ми спустилися в підземелля, спробувати удачу на привида, там трапилася справді одна кумедна історія. Після якої я вже не сумнівався, що примара є. Це коли дівчина спіткнулася в темряві і страшним голосом охнула.

IMG_5046
Наляканий!

Приїхавши в місто, ми пішли знайомитися з кухнею ресторану Крива Липа, а потім звичайно ж на десерти в майстерню шоколаду. Але оскільки хотілося і вчорашнього, і чогось нового, довелося солодощів об’їсться зовсім у край, а на вуличному ярмарку ще обов’язково поїсти стріт-фудових сосисочок. Виїжджати не хотілося, тим більше, що рано-вранці треба бути бадьорим на роботі.
У такому прекрасному місці ми закінчили ланцюжок подорожей 2014 року, який складався з 9 подорожей, що тривали 56 днів. Це наш рекорд😊

Інформація про подорож

Дата подорожі: 13.12.2014 – 14.12.2014
Тривалість: 2 повні дні
Екскурсії: На вулиці купували

Перші Карпати 2009

Не в змозі чекати на фестиваль склавши руки, ми із Зайкою рушили в гори, по “Золотому кільцю”.

Коломия

Музей Писанки занесений у книгу рекордів Гіннеса справді вражає своєю кількістю розписаних яєць, а завдяки величезній кількості колодязів у місті — з жаги померти практично неможливо.

Так само як і скрізь у Карпатах, є своя велика відома річка – ”Прут”, яка зустріла нас великою течією.

Косів

Селище славиться своєю вражаючою горою з виглядом, що зовсім не вражає, піднявшись на вершину крім ялин, які ростуть на ній ми нічого не побачили.

А ось зате “Прут” обернувся вже в серйозну гірську річку з екзотичними водоспадиками, в яких ми з Рибусиком і повеселилися кілька годин. Пообідавши в горах, ми рушили далі.

Хлібичин

Оскільки ми туди рушили на нічліг, то окрім спокійної та мирно поточної “Прут” там нічого й не побачили, а коли вранці рушили далі господарі забезпечили нас річним запасом огірків.

Верховина

Якщо до цього моменту люди ще говорили хоча б українсько-гуцульською мовою, то тепер їхня мова була суто гуцульською і не завжди розбірлива, це було перше місто з серйозними горами, що оточували його, тут уже ”Прут” була окрасою міста.

Ми з кицькою одразу рушили підкорювати гори та напівтропічні ліси на них.

Доброті та милості тутешніх людей можна сильно позаздрити — то сало з бринзою нам дали скуштувати, а ввечері ще й шашлик з настоянкою на корені якоїсь карпатської рослини виставили, нагадуючи, щоб ми налисники з вишнею і карпатський трав’яний чай не переставали куштувати.

На штучному трампліні лижники демонстрували свої стрибки.

Криворівня

У селі за нами одразу пішла корова.

Не дарма там відпочивали Франко та Грушевський – відпадні музеї вийшли, а ще там є ”Хата-Гражда” це будинок, який збудували та жили в ньому корінні гуцули, а зараз будинок на території їхніх нащадків, які люб’язно його всім показують усередині. Зловивши машину, на дорозі назад ми побачили, як корова теж вирішила піти назад.
Виїжджаючи з смт нам видали великий запас карпатського чаю.

Ворохта

Після п’ятнадцятихвилинного піднімання в гору сумки, колесики наказали добре відпочивати. Після того як затаранили на гору валізу без колес, їхати взагалі вже нікуди не хотілося. Нагодувавши нас чаєм із чорничним варенням, дочка господині повела нас у гори, де ми з кицюнею збирали купу чорниці. Містечко дуже славне своєю двокілометровою канатною дорогою, яка вже два роки не працює. У місті дуже красиві старовинні залізничні мости та чудові гірські ландшафти.

Говерла

Після довгої години підйому, ми ще дві години болісно піднімалися.

Але ми змогли, ми підкорили висоту у 2061 метр.

Під час спуску ми розповідали людям, що піднімаються, що ще дуже багато і важко, щоб не згасав їхній бойовий дух, а щоб не згасав мій бойовий дух, я впав із Говерли.

Буковель

Гарне, дороге місто, але влітку там робити нічого. Покатавшись на значній довжині канатною дорогою, ми поїхали далі.

Яремче

Тут ми знову зіткнулися з річкою “Прут” яка була вже з гарними водоспадами в один з яких мене затягнуло коли я її перепливав, в момент при подоланні водоспаду мої органи познайомилися з прекрасним гірським камінням.

Також ми побували там на “Скелях Довбуша”, це ліс зі скелястою місцевістю та скелями у яких утворилося безліч гарних печер.

Ось так і пройшло наше перше перебування з Дашею в горах.